\id ISA 
\ide UTF-8
\h КНИГА ПРОРОКА ІСАЇЇ
\toc1 Книга пророка Ісаїї
\toc2 Ісаїї
\mt1 КНИГА ПРОРОКА ІСАЇЇ.\f + \ft Пророкував около року 650 перед Христом.\ft*\f*
\c 1
\p
\v 1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видів про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії: 
\v 2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене. 
\v 3 Віл знає господаря свого, й осел — ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє. 
\v 4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходіїв, сини погибелі! Покинули Бога, занедбали святого Ізрайлевого, відступились взад від його! 
\v 5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе. 
\v 6 Від підошви в нозї та й до тімя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою. 
\v 7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустіє, — звичайно, опустошене чужинцями. 
\v 8 І останесь дочка Сионська\f + \ft Місто Ерусалим.\ft*\f*, наче шатро в винограднику, наче будка в городі, як місто збурене. 
\v 9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, — ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра. 
\v 10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські\f + \ft Край жидівський стався неначе новітною Содомою.\ft*\f*; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський! 
\v 11 Навіщо мені множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу. 
\v 12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двори мої? 
\v 13 Не носіть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло мені; нових місяців і субот, та сходин святочних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із святкуваннєм! 
\v 14 Новомісяччя ваші й свята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою мені, тяжко мені нести їх. 
\v 15 І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови. 
\v 16 Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло; 
\v 17 Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову; 
\v 18 А тоді прийдіть — і розсудимось, — говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця — я, мов сніг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, — обмию їх, як вовну. 
\v 19 Схочете слухняним робом у мене ходити, — буде вас земля усяким благом наділяти; 
\v 20 Затнетеся ж, опір ставши, — тоді меч пожере вас; се уста Господні говорять! 
\v 21 О, як же розопсотилась столиця, колись така вірна й повна правого суду! Справедливість давно в ній панувала, тепер — душогубці. 
\v 22 Срібло твоє жужелицею стало, вино твоє розпущене водою; 
\v 23 Князї твої — проступники й спільники злодіїв, на гостинці ласі, користі шукають; сиротам нема в їх оборони, а справа вдовиці до них не доходить. 
\v 24 Тим то говорить Господь, Господь Саваот, сильний Ізраїлів: О, я надоложу мою кривду від противників моїх, і помшчусь над ворогами моїми! 
\v 25 Простягну на тебе руку, жужелицю з тебе счищу й відділю від тебе все олово. 
\v 26 І поставлю в тебе суддів, як з давен бувало, та й радників, як було за предків; а тоді славити муть тебе городом правди, столицею вірною. 
\v 27 Сион із потали вийде правосуддєм, а ті, що вернуться до його, — справедливостю; 
\v 28 А всім відступникам і грішникам — погибель, і хто Господа покинув — затратиться. 
\v 29 А будуть вони покарані за ті дуброви, що такі вам любі, посоромлені за сади, що собі вибрали; 
\v 30 І станеться з вами, як із тим дубом, що лист у його обпав, і як той сад, що води не має. 
\v 31 І потужний станесь — сьміттєм, праця ж його — іскрою; й горіти муть разом, а ніхто не погасить.
\c 2
\p
\v 1 Слово, що прийшло в видиві, до Ісаїї Амосенка про Юдею й Ерусалим: 
\v 2 Станеться в останні часи, що над усі гори гора Господня вознесеться, й підійметься понад горби, й поспішать до неї всі народи. 
\v 3 І пійдуть многі народи й скажуть: Ходіть, вийдемо на гору Господню, в дім Бога Якового, а він покаже нам свої дороги, й будемо ходити стежками його, бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Ерусалиму. 
\v 4 І судити ме він народи, й картати ме многих людей; і перероблять мечі свої на леміші, а списи свої на серпи, й не буде народ на народ меча підіймати, та й не буде більше вчитись воювати. 
\v 5 Ой ходімо ж, доме Яковів, і будемо ходити в світлі Господнім! 
\v 6 Бо ти відкинув був дім Яковів, відопхнув люд свій, за те, що вони багато переняли від народів східних: і чарівники в них, як у Филистіїв, і з синами чужоземців вони в побратимстві. 
\v 7 Земля стала повна срібла й золота, а скарбам їх і ліку не має; й переповнилась земля кіньми й безліччю колесниць; 
\v 8 Повна земля й ідолів; вони ж і припадають лицем перед ділом рук своїх, перед тим, що палці їх зробили; 
\v 9 І похилився чоловік простий, і понизився муж значний — й ти не простиш їм сього. 
\v 10 Ой сховайся у скелі, врийся в землю зі страху перед Господом і перед славою величності його! 
\v 11 Поникнуть горді погляди мужів, і піднесені голови людей будуть принижені; один Господь явиться високим того часу. 
\v 12 День бо Господа сил небесних прийде на все горде й високомірне, та й на все, що високо несеться — і все воно принижене буде, 
\v 13 І на всіх, що, як кедри Ливанські, високо в гору себе підносять, на всіх, що, як дуби Базанські, 
\v 14 І на всі високі гори й горби, що вгору пнуться, 
\v 15 І на кожну високую башту й на всякий мур кріпкий, 
\v 16 І на ті кораблі Тарсийські, та на всякі прикраси їх принадні. 
\v 17 І повалиться величність мужів і гординя людська нагнеться; один тілько Господь буде високий в той день, 
\v 18 А всі ідоли щезнуть. 
\v 19 Позалазять в печері в скелях та в глибині земні зі страху перед Господом та перед славою величності його, коли він устане, карати землю. 
\v 20 В той день покидає чоловік кертицям та кажанам (лиликам) срібні свої ідоли, й золоті свої ідоли, що понароблював собі, щоб їм поклонятись, 
\v 21 Щоб тільки самим сховатись в щілини скельні та розколини гір зо страху перед Господом і перед славою величності його, коли він встане, карати землю. 
\v 22 Оце ж годі вам надію покладати на чоловіка, що в його тільки хиба духу, що в ніздрах; бо й що він значить?
\c 3
\p
\v 1 Знайте, що Господь сил небесних одніме в Ерусалиму й в Юди всяку підпору, всяку піддержку хлібову й всяке підкріпленнє водою, 
\v 2 Хороброго воєводу й воїна, суддю й пророка, віщого й старця, 
\v 3 Пятьдесятника й князя, й дорадника й умного штукаря й проречистого словом; 
\v 4 А дам їм хлопців за старшину, й діти панувати муть над ними. 
\v 5 І одно одного буде в народі тіснити, — кожний ближнього свого; встане хлопець на старого, дрібний люд — на значних. 
\v 6 І хапати ме за полу брата брат, у родині батька свого: В тебе є жупан про свято, будь над нами князем, — нехай буде сей розпадок під рукою в тебе; 
\v 7 А той відкаже, клянучись: Не вмію я гоїти рани; бо й в мене в господі ні хліба, ні одежі; не робіть мене головою в народі. 
\v 8 Ось як підупаде Ерусалим і впаде Юда, через те, що й язик і діла в їх — проти Господа, й зневажливі в очах слави його. 
\v 9 Само їх обличчє свідчить проти них, ба й явно таки про гріх свій розповідають, не таять, саме як Содомії; горе душам їх! самі бо на себе зло накликають. 
\v 10 Скажіть праведному, що йому благо, бо він споживати ме плоди вчинків своїх; 
\v 11 Горе ж беззаконникові, бо буде йому відплата за діла рук його. 
\v 12 Гнобителі люду мого — недоростки й жіноцтво правлять ним. Народе мій! ті, що правлять вами, вони вас туманять, вони розкопали дорогу ходи твоєї. 
\v 13 Но встав Господь на суд — він стоїть, щоб судити народи. 
\v 14 Виступає Господь на суд проти голов люду свого і князїв його: Ви спустошили виноградник; загарбане у бідного — по дворах ваших. 
\v 15 Яким правом тиснете ви люд мій і топчете вбогих? говорить Господь, Господь сил небесних. 
\v 16 І промовив Господь: За те, що дочки Сионські аж надто згорділи; що ходять, витягнувши шию й принаджують поглядами, ходять гордою ходою й побрязкують бляшечками на ногах, — 
\v 17 За се оголить Господь тімя в дочок Сионських і обнажить їх Господь з волосся їх; 
\v 18 У той день Господь одійме гарні бляшечки на ногах і ґузички, 
\v 19 Сережки та запинки, й пояси, й судинки з пахощами та чарівницькі висилця, 
\v 20 Перстінці й каблучки під носом, 
\v 21 Верхні намітки й спідню одежу, платинки й гаманці, 
\v 22 Опліччя барвисті й плащики й повязки; 
\v 23 Дзеркалця, й сорочки з висону та турбани. 
\v 24 І буде тоді замість принадних пахощів — смердота; замість пояса — мотузка; замість завитого волосся — пліш, і замість широкої обгортки — вузка верітка, а замість краси — пятна. 
\v 25 Мужі твої полягають під мечами, а хоробрі твої — на війні. 
\v 26 І будуть зітхати й плакати ворота столиці\f + \ft Де відбувалисъ збори та суди.\ft*\f*, вона ж, спустошена, на землі усяде\f + \ft Як жінка, що повдовіла.\ft*\f*.
\c 4
\p
\v 1 І вхопиться в той час сім женщин одного мужчини й скажуть: Свій хліб будемо їсти й свою одежу будемо носити, аби тілько можна нам твоїм іменем зватись, — зніми з нас сором! 
\v 2 В той день явиться пагонець Господній в красоті і честі, і овощ землі — в величності й славі, на радість тим, що в Ізраїлі цілі зостались. 
\v 3 Тоді, хто зостався в Сионі та уцілів в Ерусалимі, зватись буде святим, — всі записані в книзї живущих в Ерусалимі, 
\v 4 Як обмиє Господь все грязиво дочок Сионських і обчистить кріваві гріхи Ерусалиму зпосеред його, духом суду й духом огня. 
\v 5 І розпростре Господь над усяким місцем Сион-гори й над зборами її хмару й дим на день, а світло палаючого огня на час ночі; бо над усім почесним буде захист. 
\v 6 І буде намет, щоб закривати днем від спеки, й давати притулок і обезпеку від дощової негоди.
\c 5
\p
\v 1 Заспіваю любому мойму пісню любого мого про його виноградник: Був у любого мого виноградник на верху плодющої гори; 
\v 2 Він обвів його муром і очистив його від каміння, й насадив у йому добірну виноградню лозу, а серед саду збудовав башту й построїв тискарню, та й сподівався, що вона зародить добрі грони, а вона вродила дикі ягоди. 
\v 3 А тепер, ви осадники Ерусалиму, й ви, мужі в Юдеї, розсудіте мене з виноградником моїм: 
\v 4 Що ще мав би я був учинити виноградникові мойму, чого я не вчинив? Чого воно так сталось, що він зродив дикі ягоди, коли я сподівався, що зародить грони добрі? 
\v 5 От же я вам скажу, що зроблю з виноградником моїм: розберу його огорожу, нехай його пустошать, повалю мур, нехай його топчуть, 
\v 6 І полишу його пусткою: не будуть його ні обрізувати, ні обкопувати, — нехай заростає терниною й бодяками; та ще й хмарам звелю я, не спускати дощу на його. 
\v 7 Виноградник Господа Саваота — се рід Ізраїля, а царство Юдине — се садиво його любе. І ждав він в йому правосуду, — аж тут пролив крови; ждав правди, а тут голосіннє. 
\v 8 Горе вам, що наживаєте дім новий за домом, та прилучуєте поле до поля, так що другим нема вже й місця, наче б ви одні поселені на землі. 
\v 9 Ув уші ж мені Господь сил ось що промовляє: Многі доми отті опустіють, а в палатах пишних не буде кому жити; 
\v 10 Десять паїв у винограднику дадуть барилце, а гомер зерна насіння вродить ледви ефу. 
\v 11 Горе тим, що з ранку вже шукають напоїв, та й до ночі розпалюють себе вином; 
\v 12 Гарфа й гуслі, бубон і сопілка та вино на їх бенкетах; а на діла Господні вони й не спозирнуть, і про вчинки рук його й не спогадають. 
\v 13 За те ж люд мій необачний попаде в неволю; значні в його будуть голодати, богачі ж його з спраги погибати. 
\v 14 За те й безодня розтворилась широко, й без міри роззївила пащу свою, й піде туди слава їх і богацтво їх, і шум їх із усіма їх веселощами. 
\v 15 І похилиться людина, й смириться муж, а горді спустять очі свої; 
\v 16 А Господь Саваот вознесеться високо в тім суді, і Бог святий покаже святість свою в справедливості. 
\v 17 І пасти муться вівці по своїй волі, й чужі будуть кормитись на позісталих по богачах буйних пасовищах. 
\v 18 Горе тим що тягнуть за собою беззаконність шнурами марноти, а гріх — неначе реміннєм возовим; 
\v 19 Що то мовляють: Нехай же він поквапиться зо своїм ділом, щоб нам побачити; нехай наближиться й спевниться рада Святого Ізрайлевого, щоб нам довідатись. 
\v 20 Горе тим, що все лукаве добрим величають, а добре — злим; морок, — світлом, а світло мороком уважають; що гірке — у них солодке, а солодке — гіркота! 
\v 21 Горе тим, що в своїх очах мудрі, та розумні перед собою самими! 
\v 22 Горе тим, що хоробрі до пиття вина, й сильні в приправі впиваючих напитків; 
\v 23 Що на суді за гостинці роблять правим злюку, а правому закон одмавляють! 
\v 24 За те, як огонь зʼїдає солому, й поломя спалює сіно, так вигорить корінь їх, а цьвіт їх, як порох розвієсь; бо вони відкинули закон Господа Саваота, і Святого Ізрайлевого словом згордували. 
\v 25 Тим же так і розпалався гнів Господень на його народ, і простягне він руку свою на його, так що гори здрігнуться, а трупи їх гноєм улиці покриють. Та по тому всьому гнів його ще не відвернесь, і рука в його все ще буде простягнута: 
\v 26 І підніме стяга про народ далекий та й дасть знак жиючому на краю землі, — і прийде той легко й скоро; 
\v 27 І не буде в його ні млявого, ні втомленого; ні один не задрімає ані засне, ані здіймати ме пояс чересовий, й не розірветься ремінь ув обуві в його; 
\v 28 Стріли в його нагострені, і всі луки в його натягнені; копита в коней його, мов кремінь, а колеса в возах його, неначе вихор. 
\v 29 Рик у його — мов рик у лева; він реве, неначе левчук; зареве, ухопить здобич, понесе, й ніхто не одніме її. 
\v 30 І зашумить над ним того дня шумом розбурханого моря; він позирне на землю, і ось — темрява, горе, а світло в хмарах померкло!
\c 6
\p
\v 1 В році, коли царь Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолі, а краї ризи його наповнили храм. 
\v 2 Кр угом його стояли серафими, а кожен о шістьох крилах: двома закривав собі кожен лице, двома закривав собі ноги, а двома літав. 
\v 3 І покликували вони один до одного: Свят, свят, свят Господь сил, вся земля повна слави його! 
\v 4 І хитались підвалини й пороги від голосного поклику їх, а будинок сповнився димом. 
\v 5 І промовив я: Горе мені! погибель моя! я бо людина з нечистими устами, й живу між людьми з нечистими губами, — а се ж очі мої бачили Господа сил небесних! 
\v 6 На се прилетів до мене один серафим із жаріючим углем у руці, що взяв кліщами з жертівника; 
\v 7 І приторкнувся ним до моїх уст, і промовив: Приторкнулось оце до твоїх уст, і взята від тебе беззаконність твоя й з гріха твого ти очищений. 
\v 8 І почув я голос Господень, що говорив: Кого б мені послати, й хто нам пійде? І сказав я: Ось я, пошли мене! 
\v 9 І відказав він: Іди й промов до тих людей: Слухати мете й не зрозумієте, і дивити метесь очима, та не вбачати мете; 
\v 10 Бо запеклося серце в сього народу, й тяжко чують ушима, та й очі свої затулили, щоб не бачити очима, й не почути ушима; й не второпають серцем, та й не навернуться, щоб я їх оздоровив. 
\v 11 І промовив я: Докіль же сього, Господи? А він сказав: Докіль не опустіють міста й не зостануть без осадників, а доми без людей, та докіль земля отта цілком не стане пустинею. 
\v 12 І далеко займе Господь людей (в неволю), й пусто-глухо в землі стане. 
\v 13 І коли б ще десята частина зосталась на ній і назад вернулась, та знов буде спустошена; та як із теребинта й з дуба, коли їх зрубати, зостається корінь, так святе насіннє вийде з кореня того.
\c 7
\p
\v 1 І було за царя Юдейського Ахаза Йоатаменка, сина Озіїного, виступав Резин, царь Сирийський, та Факей Ремалієнко, царь Ізраїлський, проти Ерусалиму, щоб його звоювати, та не здоліли його здобути. 
\v 2 Як же сповіщено Давидовому домові: ось Сирийці розтаборились в землі Ефраїмовій, тоді затремтіло в його й в його люду серце, як тремтить гаєве дерево перед вітром. 
\v 3 Господь же сказав до Ісаїї: Ійди на зустріч Ахазові, ти й син твій Шеар-Ясуб, на край водопроводу з верхнього ставу на Шаповаловому шляху, 
\v 4 Та й промов до його: Бувай обачен і спокоєн; не лякайсь і нехай не заниває в тебе серце перед оттими двома недогарками-головнями, дарма, що так лютує Резин із Сирийцями та з Ремалієнком. 
\v 5 Сирия бо, Ефраїм та Ремалієнко задумали проти тебе ось яке лихо: 
\v 6 Двиньмо проти Юди, та зворушмо його й звоюймо його, й настановимо над ним царем сина Табеїлового. 
\v 7 Та Господь Бог ось як говорить: Нічо з того не буде й воно так не станеться; 
\v 8 Бо Дамаск — голова Сириї, а Резин — голова в Дамаску, а через шістьдесять і пять год Ефраїм перестане бути народом; 
\v 9 А Самария — голова Ефраїмова, а Ремалієнко — голова Самариїна. Як ви не вірите, так і не остоїтесь. 
\v 10 І говорив далій Господь Ахазові: 
\v 11 Проси знаку собі в Господа, Бога твого, глибоко зпід землі, або високо знад землі. 
\v 12 Ахаз же відказав: Не просити му й не буду Господа спокушувати. 
\v 13 Тоді сказав (Ісаїя): Слухай же, доме Давидів: Мало з вас докучати людям, щоб іще й мойму Богові докоряти? 
\v 14 Оце ж дасть вам сам Господь знак: Ось невинна дівиця почне в утробі та й породить сина, й дадуть імя йому Еммануїл (Бог із нами). 
\v 15 Молоком та медом буде він жити, аж буде вміти лихе відпихати, а добре вибірати. 
\v 16 Але перш, ніж те хлопя навчиться лихе відпихати, а добре вибірати, буде та земля, що її лякаєшся, полишена обома своїми царями. 
\v 17 Но й на тебе й на народ твій та на твою родину напустить Господь такі дні, яких не було з того часу, коли Ефраїм одпав від Юди, — напустить царя Ассирийського. 
\v 18 І накличе тоді Господь овади з Ниливого рукава в Египті та бжоли з землі Ассирийської\f + \ft Напустить Египтян і Ассирийців. IV. Цар. 23 і 16, 7–8\ft*\f*, — 
\v 19 І налетять вони та й осядуться всі по байраках та по скеляних щілинах і скрізь по тернових кущах та деревах. 
\v 20 І пообголює тоді Господь бритвою, найнятою по тім боці Евфрату, царем Ассирийським, голову й волоссє над ногами, ба й саму бороду. 
\v 21 І буде того часу: хто держати ме одну корову та дві вівці, 
\v 22 Надоювати ме від них стільки молока, що їсти ме масло; маслом та медом харчити меться кожен, хто ще зостанеться в тій країні. 
\v 23 І буде того часу таке: всюди, де росла тисяча виноградних лоз на тисячу срібних, поросте там тернина та глоги колючі. 
\v 24 Хиба з стрілами та луками ходити муть туди, бо вся земля заросте самими тернами та бодяками. 
\v 25 І ні на одно узгіррє, що їх сапами сапали, не зважишся пійти, боючись тернини й бодяків колючих; виганяти муть туди хиба воли, та дріб буде їх топтати.
\c 8
\p
\v 1 І рече до мене Господь: Возьми великий звиток та й напиши на йому розборчиво письмом людським: „Квапся луп здирати, бери хутко користь.‟ 
\v 2 І взяв я надійних свідків: священника Урію та Захарію, сина Барахіїного, — 
\v 3 І приступив я до пророкині, й завагоніла вона й вродила сина. І сказав мені Господь: Дай йому імя: „квапся луп здирати, бери хутко користь‟; 
\v 4 Перше бо, ніж хлопя зʼуміє вимовити „тату й мамо‟, заберуть скарби Дамаску й луп із Самариї перед царем Ассирийським. 
\v 5 І говорив дальше до мене Господь; 
\v 6 За те, що сей люд нізащо собі має тихі води Силоамські та вподобав собі Резина й Ремалієнка, 
\v 7 Нашле на його Господь води ріки великої й бурливої, нашле царя Ассирийського й всю його силу, й прибуде вона в усіх руслах своїх і виступить із усіх берегів своїх; 
\v 8 І розпливесь по Юдеї, підіймаючись що-раз висше, й сягати ме аж по шию; й розпростерті крила його сягати муть через усю ширину землі твоєї, Еммануїле. 
\v 9 Ворогуйте собі, народи, та тремтіть; вважайте, всі далекі землі! Вʼоружуйтесь, та тремтіть; заперізуйтесь до бою, але дрожіть! 
\v 10 Складайте задуми, та вони в ніщо обернуться; виповідайте їх словом, та воно не збудесь, бо се — з нами Бог! 
\v 11 Бо ось що говорив мені Господь, поклавши на мене руку, й вкладаючи мені на серце, не ходити дорогою сього народу, — і промовив: 
\v 12 Не говоріть: „Змова‟! бо народ сей все змовою вважає; не бійтесь того, чого він боїться, й не лякайтесь. 
\v 13 Бога сил небесних — його, як святого, шануйте; його одного вам боятись, перед ним вам дрожати! 
\v 14 Він один ваше освященнє, та він камінь спотикнення та скеля згіршення обом домам Ізраїля; він сіть і западня осадникам Ерусалиму. 
\v 15 І багацько таких буде, що спіткнуться, впадуть — розібються, і запутаються в сіті й будуть зловлені. 
\v 16 Завяжи ж се свідченнє, й запечатай обяв при учениках моїх. 
\v 17 От і надіюсь я на Господа, хоч він і закрив лице своє від дому Яковового, і я вповаю на його. 
\v 18 Ось я й діти, що дав мені Господь як дороговкази та прообрази в Ізраїлі від Господа сил, пробуваючого на Сион-горі! 
\v 19 Коли радять вам: Питайте тих, що померших викликають, чарівників, шептухів та тих, що з черева говорять, — то ви одкажіть: Хиба ж народові не до свого обертатись Бога? хиба ж мерців про живих питати? 
\v 20 Звертайтесь до закону та до обяву. А вони, — як не так говорять, як там сказано, то нема в них світла. 
\v 21 І будуть блукатись по землі, гноблені й голодні; а в голоді будуть лютувати та царя свого й Бога свого дармо проклинати. 
\v 22 Поглянуть вгору, й позирнуть на землю, — а всюди горе, морок і густа темрява, й в темряву попадуть. Та не на все буде там темрява, де вона тепер така густа.
\c 9
\p
\v 1 Переднійший час впокорив землю Забулонову й землю Нефталієву; та пізнійший звеличить приморську дорогу, за-Йорданську сторону, Галилею поганську. 
\v 2 Люд, що в темряві блукає, зʼуздрить світло велике; живучим в країні тіні смертної, світло засияє. 
\v 3 Ти розмножиш народ, даси йому радощі великі; звеселиться він перед тобою, як веселяться, коли обжинки справляють, як радуються, коли здобич ділять. 
\v 4 Бо ярмо, що його давило, й палицю, що його побивала, й тростину у гнобителя його — ти поторощиш, як за Мидияма. 
\v 5 Бо вся обув жовніра й одежа, в війні кровю злита, пійде на спаленнє, на жир огневі. 
\v 6 Бо хлопятко народилось нам — син даний нам; власть на раменах його, а дадуть імя йому: Дивний, Порадник, Бог кріпкий, Отець будучого віку, Князь мира. 
\v 7 Царству його й миру його не буде гряниць; на Давидовім престолі й царстві він сяде, щоб утвердити й укріпити його судом справедливим від тепер по віки. Ревнива любов Господа Саваота се вчинить. 
\v 8 Слово посилає Господь до Якова, й спевняєсь воно на Ізраїлі, 
\v 9 Щоб узнав (свою нерозвагу) ввесь народ — Ефраїм і осадники Самариї, що так згорда й надуто мовляють: 
\v 10 Опала цегла, — побудуємо з тесаного каменя, вирубано сикомору, — заступимо її кедриною. 
\v 11 І підніме Господь проти його ворогів Резинових, і узброіть неприятелів його: 
\v 12 Сирийців від сходу, Филистіїв з заходу, й будуть вони Ізраїля повним ротом жерти. Та й ще гнів його не одвернесь, і рука його все ще простягнута. 
\v 13 Та народ таки не обертаєсь до караючого його, й до Господа Саваота не прибігає. 
\v 14 І відсіче Господь у Ізраїля голову й хвоста, зітне пальму й тростину одного дня: 
\v 15 Старець і знатний се — голова; а пророк, що вчить неправди, се — хвіст. 
\v 16 Провідники сього народу поведуть його блудом, а ті, що даються їм вести — погибнуть. 
\v 17 Тим не мати ме Господь утіхи й з хлопців у його, та й сиріт і вдовиць його не помилує; бо вони всі зледащіли, всі вони нещирі, та й всі уста безбожності повні. Та й ще гнів його не одвернесь і рука його все ще простягнута. 
\v 18 Бо беззаконність огнем загорілась; пожерає тернину й бодяки колючі, та палає в гущавинах ліса, що аж стовпами дим піднімаєсь. 
\v 19 Лютість Господа Саваота спалить землю, і народ станеться жиром огня; чоловік не пощадить і брата свого. 
\v 20 Різати муть управо, та й будуть голодні; будуть їсти на ліво, та й не будуть ситі; кожен їсти ме тіло, руки в себе: 
\v 21 Манассій — Ефраїма, Ефраїм же Манассію, а оба разом — Юду. 
\v 22 Та й тоді ще гнів його не одвернесь, і рука його все ще простягнута.
\c 10
\p
\v 1 Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди, 
\v 2 Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народі; щоб із удовиці, користь тягнути, й сиріт обдирати. 
\v 3 Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде? Де захисту будете шукати, де подінете скарби ваші? 
\v 4 Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими. Та й тоді ще не одвернесь гнів його, й рука його все ще простягнута. 
\v 5 О, Ассур — він палиця мого гніву, а кий в руці його — се моя досада! 
\v 6 Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнів мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити. 
\v 7 Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думці в його — вигубити й викоренити не трохи ще инших народів. 
\v 8 Хиба ж князї мої не царі? скаже він собі. 
\v 9 Хиба Хальне не те, що й Кархемис? або Емат не те, що й Арпад? а Самария не те, що Дамаск? 
\v 10 Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, ніж у Ерусалимі та в Самариї! 
\v 11 Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її? 
\v 12 Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионі, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тоді скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гордині звисока глядючих очій його! 
\v 13 Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряниці в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет; 
\v 14 І рука моя захопила, мов гнізда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всі землі, а ніхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув. 
\v 15 Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає? Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне? Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає; як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина! 
\v 16 За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня. 
\v 17 Світло Ізрайлеве\f + \ft Бог.\ft*\f* спаде на його огнем, і Святий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня. 
\v 18 І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тілом, і стане він — умираючим чахотником\f + \ft IV. Цар. 19, 37.\ft*\f*; 
\v 19 А останок дерев із його ліса так змаліє, що й дитина його списати зможе. 
\v 20 І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надію щирим серцем на Бога, Святого Ізрайлевого. 
\v 21 Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного. 
\v 22 Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога; се бо безмірна справедливість призначила таку погибель. 
\v 23 І призначену вигубу довершить Господь, Господь Саваот, по всіх країнах. 
\v 24 Та все ж таки говорить Господь, Господь сил: Народе мій, живучий в Сионі! не бійся Ассура. Він побє тебе палицею й тростину підніме на тебе, як чинив Египет: 
\v 25 За малий час, за дуже малий — промине моя досада, а лютий гнів мій звернесь на їх вигубу. 
\v 26 І підніме Господь сил бич, як колись до побою Мадіяма на Ориві, або як простер був палицю понад море, й здійме її, як на Египтян. 
\v 27 І станесь того часу: здійметься з плечей у тебе тягар його, й ярмо його — з шиї твоєї, й розпадеться ярмо від товщі. 
\v 28 Ось він ійде на Аїят, проходить Мигрон, в Михмасі покидає тягарі свої. 
\v 29 Переходять тіснини; в Геві ночують; Рама тремтить; Гива Саулова розбіглась. 
\v 30 Гукай голосно, дочко Галиму; нехай почують тебе Лаїс та й Анатот бідний! 
\v 31 Мадмена розбіглась, а й з Гевиму осадники сквапно утікають. 
\v 32 Ще лиш день простоїть він у Нобі, та погрозить рукою Сионові, узгіррю Ерусалимському. 
\v 33 Но Господь, Господь Саваот, зірве страшною рукою віттє дерев сих, а ті, що величаються ростом, будуть зрубані, високі — на землю повалені, 
\v 34 Густий гай він сокирою витне, Всемогучий повалить Ливана.
\c 11
\p
\v 1 І вийде пагонець із кореня Ессейового і вітка виросте з кореня його. 
\v 2 І спочине на йому дух Господень, дух премудрості й розуму, дух ради й кріпості, дух знання й побожності; 
\v 3 І сповниться страхом Божим; і судити ме він не, як око бачить, і не, як ухо чує, — присуд видавати. 
\v 4 По справедливості судити ме вбогих, а справи злиденних на землі по правді рішати. Палицею слова ударить він землю, і безбожного погубить уст своїх духом. 
\v 5 Справедливість буде в його поясом чересел, а правда — підперезом ребер у його. 
\v 6 Тоді буде вовк укупі із ягнятком жити, барс — із козеням лежати; та й телятко, левчук і віл зможуть жити разом, а мала дитина зможе їх пасти. 
\v 7 І ведмедиця й корова вкупі пастись будуть, а їх маленькі лежати муть поруч, ба й лев соломою харчитись разом з волом буде; 
\v 8 І хлопятко грати меться над норою гаспида, і дитина засуне руку свою у гніздо змиїне. 
\v 9 На всій святій горі в мене одні одним шкодити не будуть, бо земля так повна буде розуміннєм Бога, як водою море. 
\v 10 І буде того часу: до пагонця з кореня Ессейового, що стане знаменом народам, навернуться погани, — й гріб його буде славен. 
\v 11 І буде ще в той час: Господь простягне знов руку свою, щоб вернути до себе останок люду свого від Ассура, із Египту, з Патросу, й з Кушу та з Еламу, із Сеннару й з Етаму та з островів моря. 
\v 12 І підійме знамено своє між народами й позбірає вигнанників Ізрайлевих, і скличе розсіяних Юдеїв з усіх чотирьох сторін землі. 
\v 13 І перерветься зависть у Ефраїма, й вигинуть ті, що на Юду ворогують. Ефраїм перестане завидувати Юді, а Юда не буде гнобити Ефраїма. 
\v 14 І полетять через плечі Филистіїв на захід, і поберуть здобич від усіх на сході; на Едома й Моаба руку наложать, та й діти Аммона будуть їм піддані. 
\v 15 І висушить Господь залив моря Египецького, й простягне руку свою на ріку в силі духа свого, й розділить її на сім бродів, так що й в сандалях перебрести зможеш. 
\v 16 А тоді останок народу його, що зостанесь від Ассура, мати ме шлях ще ширший, як мав Ізраїль, вийшовши з землі Египецької.
\c 12
\p
\v 1 І промовиш того дня: Славлю тебе, Господи! Ти гнівався на мене, але одвернув єси гнів твій і потішив мене. 
\v 2 Оце Бог — спаситель мій: я вповаю на його й не збоюся; Господь бо — сила моя, й пісня моя — Господь; він стався мені спасеннєм. 
\v 3 І будете в радощах черпати воду з жерел спасення, 
\v 4 І скажете тоді: Славіте Господа, призивайте ймя його; розповідайте між народами про діла його; напоминайте, що імя його велике! 
\v 5 Співайте Господеві, бо він учинив велике, — нехай дознаються про се по всій землі! 
\v 6 Радуйся і веселися, осадничко Сионська, бо величний серед тебе Святий Ізраїлів!
\c 13
\p
\v 1 Слово пророче про Вавилон, висказане Ісаїєм, сином Амосовим: 
\v 2 Підійміть знамено воєнне\f + \ft Так покликує Бог на Перських царів Кира й Дарія, щоб ійшли Вавилон воювати, а пророк описує той напад, наче б уже й почався.\ft*\f* на верху гори, кликніть голосно, махніте рукою, щоб наступали на ворота сих вельмож! 
\v 3 Я дав приказ тим, що їх вибрав; я покликав сильних, щоб довершили гнів мій, радіючи славою, яку даю їм. 
\v 4 Ось, окрик по горах, наче великої товпи людей, гомін зворушених царів та народів зібраних разом: Господь сил чинить перегляд боєвого війська! 
\v 5 Поприходили здалека, від краю неба — і Господь і знаряддя гніву його, щоб збурити ввесь край. 
\v 6 О, ридайте, бо день Божий ближиться, — як опустошуюча сила рукою Всемогущого. 
\v 7 Тим то руки в кожного зомліли, в кожної людини серце заниває. 
\v 8 Зжахнулись; судороги й болі схопили їх, ніби породілю; стуманівши, глядить одно на одного, лиця в них зажарілись. 
\v 9 Наступає день Господень, день гніву палкого, щоб обернути землю в пустиню й вигубити грішників на ній. 
\v 10 Небесні зорі й світила не дають із себе світла; сонце, сходючи, темніє, й місяць не світить світлом своїм. 
\v 11 Я скараю люд за зло, й безбожників за їх беззаконня; зроблю конець гордині пишних, і впокорю надутих гнобителів. 
\v 12 Я вчиню так, що люде будуть дорожші над золото чисте, і мужі дорожші над золото Офирське. 
\v 13 Тим то я потрясу небом, і земля порушиться з свого місця від гніву палкого Господа Саваота в день палаючого гніву його. 
\v 14 Тоді кожний, — мов серна, що за нею гонять, мов вівці, пустопаш лишені, — розбігнесь поміж народ свій, шукати ме сховища в землі своїй; 
\v 15 Але кого стрінуть, той пробитий буде, кого схоплять, від меча погибне. 
\v 16 Діток їх вбивати муть в їх перед очима; домівки їх пограбують, жінок збесчестять. 
\v 17 Я Мидіїв на їх справлю, тим срібло байдужне, й на золото не ласі. 
\v 18 Луки їх вбивати муть малечу, не пощадять плоду в матері в утробі, око їх дітей не пожалує. 
\v 19 І Вавилон, царстов окрасу, гордощі в Халдеїв, поверне Бог у ніщо, як Содом-Гоморру. 
\v 20 Там осадник не осяде з роду та й до роду; ні Араб шатра розложить, ні пастух там із стадом буде спочивати. 
\v 21 Ні! звіррє пустиннє буде його залягати, а доми наповняться пугачами; жити муть там струсі, косматі малпи скакати. 
\v 22 Шакалі вити муть у домівках їх, і гієни по роскішних замках.
\c 14
\p
\v 1 Близько час його\f + \ft Час кари на Вавилон.\ft*\f*, й не загаяться дні його; бо Господь на Якова знов гляне ласкаво, знов приверне любов свою до Ізраїля; й оселить їх на землі їх рідній; прилучаться до них чужоземці, й пристануть до Яковового дому. 
\v 2 І візьмуть їх народи й приведуть на їх місце\f + \ft Перські царі прикажуть своїм людям, відвести полонених жидів у їх землю.\ft*\f*, а Ізраїль присвоїть їх собі на землі Господній за рабів і рабинь, і поневолить тих, що його в неволю були забрали, й буде він утискати тих, що його тиснули. 
\v 3 І станесь тоді: як Господь тебе визволить від смутку твого й від страху й тяжкої неволі, що на тобі тяготіла, 
\v 4 То виспіваєш у пісні побіду над царем Вавилонським і промовиш: Ось, не стало мучителя — скінчився грабіж! 
\v 5 Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів, 
\v 6 Що побивав люто народи ударами безʼупинними, панував над племенами в гніві, докучав без міри, 
\v 7 Всі краї тепер оддихають в спокою, з радощів співають; 
\v 8 Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають! 
\v 9 Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіході твоїм; всіх велетнів побудила, всіх князїв землі; із престолів повставати всім царям звеліла; 
\v 10 А всі вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?! 
\v 11 Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі! 
\v 12 Як же се ти впав із неба, досвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи! 
\v 13 Ти ж говорив в серці свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі; 
\v 14 Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнім зветься. 
\v 15 А тепер ти попав в пекло, — в глибінь преисподню. 
\v 16 Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той — мовляв — що хитав землею, та трусив царствами? 
\v 17 Що в пустиню обернув світ, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку? 
\v 18 Всі царі в народів, всі спочивають, кожен в честі у своїй домівці; 
\v 19 Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посічених, що їх вкидають у вапяні ями, — ти, мов те падло, що його топчуть, 
\v 20 Не будеш із ними в могилі; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходіїв! 
\v 21 Готуйте різанину синам його за беззаконності батька їх, щоб не піднялись і не заволоділи землею, та не сповнили світ ворожнечею. 
\v 22 Так, встану на них — говорить Господь Саваот — і вигублю імя Вавилону до нащадку — й сина й внука, говорить Господь. 
\v 23 І вчиню його пробутком їжа та болотом, і вимету його мітлою, витираючою до чистого, говорить Господь Саваот. 
\v 24 Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться, 
\v 25 Щоб стерти Ассирийця в землі моїй й розтоптати його на горах моїх; а тоді спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх. 
\v 26 Так призначено, так постановлено про всі (поганські) землі, а се рука, простягнута на всі ті народи; 
\v 27 Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, — хто її відверне? 
\v 28 В році ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово: 
\v 29 Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде літаючий дракон. 
\v 30 А тоді бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати\f + \ft Народ жидівський.\ft*\f*; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю. 
\v 31 Ридайте ж, ворота\f + \ft Старшини, що засідали в воротях.\ft*\f*, вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо — від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках. 
\v 32 І що ж тоді скажуть вістники народу? Ось те, — що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.
\c 15
\p
\v 1 Слово пророче про Моабіїв: Так! ніччю збурений буде Ар-Моаб\f + \ft Через Вавилонців.\ft*\f* і спустошений; так! вночі збурений буде Кир-Моаб і спустошений! 
\v 2 Виходить він ід Баїту й Дибону, виходить на висоти, плакати; Моаб ридає над Набою й Медевою; в усіх їх острижені голови, у всіх оголені бороди. 
\v 3 Скрізь по улицях у веріттю люде; на дахах, по ринках всі ридають, в сльозах потопають. 
\v 4 І Есебон і Елеала голосять; крик їх доходить аж до Яази. 
\v 5 Й моє серце ридає над Моабом; втікають із його ʼд Сигору, до третьої Егли; виходять, плачучи, на Лухит; по Хоронаїмській дорозї гірко голосять; 
\v 6 Бо висхнуть води в Нимримі, позасихають луги, трава вигорить, вся зелень ізникне. 
\v 7 Тим переносять вони останки добутку, та, що врятували, поза ріку Арабську. 
\v 8 Плач по всій землі Моабській; Як вони голосять, чути аж в Еглаймі, плач його несеться до Беер-Елиму; 
\v 9 Бо вода в Дибоні взялась уже кровю; — та я наведу на Дибон іще нове лихо — левів на тих, що з Моабу повтікали, та й в краю зостались.
\c 16
\p
\v 1 Посилайте ягнята владиці землі з Сели в пустині на гору дочки Сионської; 
\v 2 Дочки бо Моабійські будуть коло бродів Арнону, наче та птичка, з гнізда викинена. 
\v 3 Зложи раду, виречи присуд; розпростри над нами серед полудня, мов уночі, тінь твою; скрий прогнаних, не видай блукаючих. 
\v 4 Нехай перебудуть у тебе прогнані мої Моабії; будь їм захистом перед грабіжником; бо й так зникне гнобитель, грабіж перестане, а ті, що на них напирають, щезнуть із землі. 
\v 5 Милосердєм стане твердо в пробутку Давидовому престол правди, й засяде на нім в справедливості суддя, що шукати ме правди й до правосуду змагати. 
\v 6 Про Моаба ж ми чували, — гордий він над міру, надутий і пишний та лютий, та й в слові нещирий. 
\v 7 Тим то тяжко заплаче Моаб над Моабом, — всі будуть ридати; о, застогнайте по твердинях Кирхарешета; вони ж спустошені. 
\v 8 Ниви Есевонські спустіли, та й виноградник Севамський; властники народів вигубили ті прегарні лозини, що сягали аж до Язеру; розстилались по пустині, простирались пагонцями аж поза море. 
\v 9 Тим і я заплачу по садах Севамських, як плакав над Язером, й поливати му сльозами тебе, Есевоне й Елеало! не буде бо в тебе часу зборів виноградних, ані під час жнив — давних голосних радощів. 
\v 10 Замовкли жарти й веселощі по нивах роскішних, і в виноградниках не співають, не веселяться; виноградар не топче в тискарнях грона: Я перервав усі веселощі. 
\v 11 Тим аж стогне утроба в мене над Моабом, мов гуслі жалібні, і серце моє над Кирхарешетом. 
\v 12 Хоч і збереться Моаб, і буде аж до утоми змагатись на висотах, та в своїх святинях молитись, та йому нічо не поможе. 
\v 13 Ось, яке слово виповів Господь вже давно про Моаба, 
\v 14 А тепер от як говорить Господь: За три роки, рахуючи роками наймитів, сила Моаба впаде разом із усім великим многолюдством його, а останок його буде вельми малий і незначний.
\c 17
\p
\v 1 Слово пророче про Дамаск: Ось, Дамаск вичеркуєсь зпроміж міст й обернеться в купи руйновища\f + \ft IV. Цар. 16, 5. 7. 9.\ft*\f*. 
\v 2 Городи Ароерські опустіють, — там хиба стада будуть віддихати, та й не буде кому їх полошити. 
\v 3 Не стане твердині Ефраїмової, не стане Дамаску, столиці всієї Сириї; станесь із ним те саме, що з славою синів Ізраїля\f + \ft З Ерусалимом.\ft*\f*, говорить Господь Саваот. 
\v 4 І буде в той час; упаде слава Якова, а сите тіло в його схудне. 
\v 5 Стане, мов та нива по зборі пашні женцем, коли рука його вижне її, або коли визбирають колоссє в Рефаїм-долині. 
\v 6 І зостанеться в його — як се буває при оббиванню оливок — на вершку дві-три ягодки, або чотири-пять по рясних галузках, — говорить Господь, Бог Ізраїля. 
\v 7 А тоді вже зверне людина погляд свій на Творця свого, й очі в її позирати муть до Святого Ізрайлевого; 
\v 8 І не спогляне на жертівники, на вироби рук своїх, і не подивиться на те, що вробив палцями своїми, на боввани Астарти та Баала. 
\v 9 В день той будуть утверджені міста його — ніби ті розвалини по лісах та верхах гір, що їх покидали втікачі перед Ізраїлем, — всюди буде пусто. 
\v 10 Бо ти забув про Бога, спаса твого, й не згадував про охоронну скелю твою. Ти позаводив сади, щоб у їх весело проходжатись, і понасаджував лозини чужоземні; 
\v 11 А коли насадив, то й запобігав, щоб воно росло, та щоб посадка твоя рано розцьвівалась; но — як прийде до зборів, не мати меш купи плодів, а смуток тяжкий. 
\v 12 Горе! з яким шумом товпа народу (на нас) наступала! гукають, як шумить море. Що за ревіт усяких племен! ревуть, мов великі води. 
\v 13 Так, ревуть народи, як ревуть великі води; но Господь погрозив їм, — ось вони й розбіглись, гонені, як порох перед вітром, як пилини цьвітні поперед вихру. 
\v 14 Ввечорі — трівога, та досвіта — вже й нема його! Ось такий пай тим, що нас обдирали, така доля тим, що нас пустошили.
\c 18
\p
\v 1 Горе краю\f + \ft Прорікаєсь кара на Етиопську країну через Ассирийців.\ft*\f*, що, мов крильми, сягає по той бік рік Етиопських, 
\v 2 Що розсилає послів по морю, човнами з папиросу — по водах! О, йдіть, швидкі посли\f + \ft Але вже чужі, від царя Ассирийського.\ft*\f*, до народу сильного й відважного, до народу страшного з давна до нині; до народу рослого, що всіх подоліває, землю ж його розірвали ріки. 
\v 3 Ви ж, осадники всесвітні, хто живий на землі! вважайте, як на горах стяг підоймесь, і як труба затрубить, чувайте! 
\v 4 Бо ось як Господь сказав до мене: Я буду мовчки дивитись із мого престолу, мов тепло веселе по дощеві, мов хмарка з росою в день жнивної спеки. 
\v 5 Перед винозборами ж, як спаде цьвіт на винограді, та покажуться спілі грони, обріже він ножем стебла, пообтинає відростки й поодкидає. 
\v 6 І зоставить усе хижим птицям та зьвіррям земним; й буде птаство там літувати, а зьвір зимувати. 
\v 7 І тоді сей люд сильний і відважний; сей народ страшний з давна до нині; народ рослий, що всіх подоліває, — принесе дар Господеві сил на місце імення Господа Саваота, на гору Сион.
\c 19
\p
\v 1 Пророче слово про Египет: Оце Господь, усівши на легкій хмарі, йде на Египет. І затремтять перед ним ідоли Египецькі й заниє у грудях Египецьке серце. 
\v 2 Напущу Египтян на Египтян, брат на брата устане і друг проти друга, город проти города й царство на царство. 
\v 3 І знемощіє дух Египту в йому, й оберну в ніщо раду його, — й стануть вони шукати помочі в ідолів, у чарівників, у закленателів мертвих та ворожбитів. 
\v 4 І подам Египтян на поталу панові лютому, й жорстокий царь запанує над ними, — говорить Господь, Господь Саваот. 
\v 5 Опадуть у морі води, і ріка стане безводна й висохне; 
\v 6 І змаліють течії, й перекопи Египецькі повисихають, очерет-рогіз пожовкне. 
\v 7 Луги при ріці й луки понад берегами в ріки, та й все, що при ріці посіяно, посохне, порохом розвієсь і зникне. 
\v 8 І заплачуть рибалки, й заридають усі, хто вудку в ріку закидав, і хто неводи в воду запускав, — у тугу попаде; 
\v 9 І засмутяться ті, що лен управляють, і ткачі, що білі полотна ткали; 
\v 10 І пірвуться сіти, а всі, що завели собі саджавки на живу рибу, занепадуть духом. 
\v 11 І втеряла розум старшина Зоанська; рада мудрих мужів Фараонових стала безглуздою. Як бо станете ви дораджувати Фараонові? чи може: ось то, я син давних мудрих родичів царських! 
\v 12 А де ж вони? де твої премудрі? нехай би тепер тобі сказали, коли знають, що се над Египтом задумав удіяти Господь сил небесних? 
\v 13 Одур стали радні люде Зоанські, збилась із глузду старшина Мемфиська, звели Египет із дороги голови в народі його. 
\v 14 Одуру дух послав Господь на них, і ввели вони Египет у блуд у всіх справах його, так, як робить пяний, що блює й в блювотині бродить. 
\v 15 І не буде в Египті справи, яку повели б уміло голови чи хвости, пальми чи тростина. 
\v 16 У той день будуть Египтяне, мов жінки лякливі, й затремтять і збояться піднятої руки Господа Саваота, що її простягне на них. 
\v 17 Юдина земля буде острахом про Египет; хто її згадає, затремтить перед постановою Господа сил, яку він задумав на його. 
\v 18 І тоді в Египті стане пять міст говорити мовою Канаанською, й клястися Господом сил, а одно зватись ме містом сонця\f + \ft „Геліополіс‟ значить: місто сонця.\ft*\f*. 
\v 19 В той час стане жертовник Господень посеред землі Египецької, й памятник Господеві посеред гряниць його. 
\v 20 І буде він знаменом і свідоцтвом, що Египецька земля під рукою в Господа Саваота; бо вони будуть покликати до Господа в тіснечі, а він пошле їм спаса й оборонника, а сей їх вибавить. 
\v 21 І відкриє себе Господь Египтові; й тоді впізнають Египтяне Господа, й приносити муть жертви й дари, й складати муть обітниці перед Господом і будуть їх додержувати. 
\v 22 І хоч скарає коли Господь Египет, то скарає, але й оздоровить: вони навернуться до Господа, а він вислухає й улічить їх. 
\v 23 І стане тоді широкий шлях між Египтом та Ассириєю, й приходити ме Ассирій в Египет, а Египтій в Ассирию, і Египтії разом з Ассиріями служити муть Господеві. 
\v 24 Тоді буде Ізраїль третим із Египтом і Ассириєю й настане в землі благословеннє; 
\v 25 А благословити ме її Господь сил ось так: Благословен нарід мій — Египтії, та й діло рук моїх — Ассирийці, й держава моя — Ізраїль.
\c 20
\p
\v 1 Того року, як наступив Тартан\f + \ft Гетьман у царя Ассирийсько Сеннахерима, що тут Саргоном названий. IV. Цар. 18, 17.\ft*\f* на Азот, — куди послав його Саргон, царь Ассирийський, — та як він обляг Азот, а відтак і звоював його, — 
\v 2 Того самого часу сказав Господь Ісаїї Амосенкові так: Ійди й скинь із себе волосяне вереттє, що на твоїх череслах, та й зніми обув із ніг твоїх. Він же так і зробив, та й ходив наго й босоніж. 
\v 3 І сказав тоді Господь: Так само, як слуга мій Ісаїя ходив без одежі й босоніж, на ознаку й дивовижу того, що станеться з Египтом і Етиопією в сі три роки, — 
\v 4 Так поведе царь Ассирийський полонян із Египту й позайманих у полонь Етиопіїв, молодих і старих, без одежі й босоніж, з голими задами — на сором Египтові. 
\v 5 Тоді злякаються й соромити муться зза Етиопії ті, що на неї вповали, та й зза Египту, що ним пишались. 
\v 6 І мовляти муть осадники того краю: От на що зійшли ті, що на їх ми вповали, що до них удавались за підмогою, щоб рятуватись від царів Ассирийських! то й як же нам урятуватись?
\c 21
\p
\v 1 Пророцтво про пустиню морську\f + \ft Про спустошеннє Вавилону, що посеред рік, наче над морем, лежав, та й многотою осадників — був, як море, багатий.\ft*\f*: Як ті бурі, що на полудні лютують, оттак ійде він від степу, з страшної країни\f + \ft З Персиї.\ft*\f*. 
\v 2 Страшне видиво показано мені: розбишака рабує; опустошник пустошить. Приходи, Еламе; облягай, Миде! всім стогнанням я зроблю конець. 
\v 3 Від сього і в мене трясуться бедра; муки схопили мене, як болі в положниці. Я зворушивсь тим, що чую; я стрівоживсь тим, що бачу. 
\v 4 Серце тремтить у мені; мене дрож бере; нічний спокій мій перемінився у страх мені. 
\v 5 А вони ось, заставляють столи, розстилають накриття, — їдять, пють. Ой, вставайте, князї, — хапайте за щити! 
\v 6 Бо ось як сказав мені Господь: ійди, постав сторожа, а він нехай переказує, що побачить. 
\v 7 І побачив він їздеців, що їхали по двох на конях, на ослах, на верблюдах; і наслуховав пильно і вважно, — 
\v 8 І закричав, мов лев: Пане мій! ось я стою на сторожі цілими днями, не рушався з місця цілими ночами: 
\v 9 І ось, бачу, їдуть люде, їздеці на конях удвійню. Опісля кликнув і каже: Впав, упав Вавилон, і всі ідоли його лежать порозбивані на землі! 
\v 10 О ти, змолочений мій, сину току мого\f + \ft Звертаєсь до свого народу Ізраїльського.\ft*\f*! Оце я чув від Господа Саваота, Бога Ізрайлевого, й се звістив вам. 
\v 11 Пророцтво про Думу\f + \ft Про Ідумею, що звалась і Сеїром. — Пророк радить, мабуть, щоб шукали собі захисту, бо погибель близько.\ft*\f*: Покликають до мене з Сеїру: Стороже! яка пора ночі? стороже! яка пора ночі? 
\v 12 А сторож відказує: Надходить поранок, та ще ніч. Коли так пильно допитуєтесь, то оберніться й приходіть. 
\v 13 Слово пророче про Арабію: Ночуйте в лісі Арабському, подорожні Деданські! 
\v 14 Осадники країни Темайської! несіть води назустріч умліваючим від спраги; стрічайте хлібом утікаючих; 
\v 15 Вони бо від мечів втікають, від меча обнаженого, від лука натягненого та від люті воєнної. 
\v 16 Так бо сказав мені Господь: Іще рік, рік по счоту наймитів, — і вся Кидарова слава щезне; 
\v 17 І не багато луків зостанесь у синів Кедарових. Так сказав Господь, Бог Ізраїля.
\c 22
\p
\v 1 Пророче слово про Видивну долину\f + \ft Так названий Ерусалим, що розстилався понизше гори Сионської, та її пасма — гори Морія; а слово „морія‟ значить у перекладі: видіннє, видиво.\ft*\f*: Що се тобі лучилося, що ввесь люд твій повиходив на дахи? 
\v 2 Місто повне крику, зворушене — місто, давно таке веселе! Ой, бо повбивані твої — не мечем побиті, та й не в битві лягли; 
\v 3 Всі гетьмани твої повтікали разом, та їх спіймано, кріпко повязано; всі, хто знайшовся в тебе, повязані разом, хоч як далеко були повтікали. 
\v 4 Тим я й кажу: Зоставте мене, нехай гірко плачу! Не силуйтесь, мене розважати з поводу, що збурена дочка мого народу. 
\v 5 Се бо близько день неспокою, побою та замішанини в долині Видивній, від Господа сил (насланий): Валять мури, крик по горах розлягаєсь. 
\v 6 Несе Елам сагайдак, люде на колесницях і їздеці і Кир щитом заблищав. 
\v 7 І ось що найкрасші твої долини заповнені возами, а їздеці уставились навпроти воріт, 
\v 8 І здирають покривало з Юдеї; а ти в той день озираєшся за оружними запасами в палаті кедровій. 
\v 9 Та бачите, що вже проломи пороблено в мурі міста Давидового, й спускаєте докупи води до нижнього ставу; 
\v 10 І роздивляєтесь між домами в Ерусалимі, та й валите декотрі доми, щоб ті проломи в мурі затулити; 
\v 11 І копаєте на воду знов став запасний між двома мурами. На того ж, хто се давно вчинив, ніже озираєтесь; на того, хто задумав се все, наперед, ви й не зважаєте. 
\v 12 Ні! тоді, як Господь сил на вас накликав, щоб плакали та голосили, щоб остригали собі волоссє, й накидали на себе волосяниці, 
\v 13 Тоді у вас — веселощі та радощі були; ви кололи бики, різали овець та попивали вино; їжмо — мовляли — та пиймо, бо й так завтра будемо мертві! 
\v 14 І обявив мені в уші Господь Саваот: Не буде вам сеся безбожність прощена, аж покіль не погинете. Ось як, сказав Господь, Господь сил! 
\v 15 І сказав іще Господь, Бог сил: Ійди та ввійди до Севни, старшого в двірці коло храму, й скажи йому: 
\v 16 Що за право тобі тут, і ким ти тут, що аж собі тут гробовище вирубуєш? — Так, він вирубує собі гробовище на видному місці, витісує собі в скелі пробуток посмертний! 
\v 17 Ось, Господь перекине тебе, як дужий чоловік кидає, й здусить тебе в пилку. 
\v 18 І зівє тебе в звиток, і кине тобою, наче жмутком, у землю широку, там ти вмреш, та й пійдуть і твої блискучі туди колесниці, що надбав єси ти, ганьбо дому твого Пана! 
\v 19 Я зопхну тебе до долу з висоти твоєї, й скину тебе з уряду твого. 
\v 20 І тоді покличу слугу мого Еліякима Хелкієнка, 
\v 21 І надіну на його твою одежу, й підпережу його твоїм поясом, і твій уряд передам у руки його, і буде він отцем осадникам Ерусалимським і домові Юдиному. 
\v 22 І ключ від дому Давидового зложу на плече в його: як він відчинить, ніхто не зачинить, як же він зачинить, ніхто не відчинить. 
\v 23 Мов гвізд у твердім місці, буде в мене вбитий, й буде він престолом слави домові отця свого. 
\v 24 І буде на йому висіти вся повага батькового дому, — дітей і внуків, — наче краса всяких домашних посудів аж до послідних музичних приборів. 
\v 25 Та тоді, — каже Господь Саваот — захитаєсь гвізд\f + \ft Переднійший священник Севна.\ft*\f*, буде вибитий з свого твердого місця, і впаде й розсиплесь ввесь тягар на йому; бо так говорить Господь.
\c 23
\p
\v 1 Пророче слово про Тир\f + \ft Давне місто, що вело торговлю з многими й далекими краями.\ft*\f*: Ридайте, кораблі Тирські, бо він збурений: нема вже домів торговельних і ні-кому в ті доми входити. Так їм переказано з Хитимської країни. 
\v 2 Замовкніть, осадники острову, що його, бувало, купці Сидонські, плаваючи по морі, збагачали. 
\v 3 По великих водах привожено сюди зерно Сигорське, вроджай ріки (Нила), і був він торговицею народів. 
\v 4 Застидайсь Сидоне!\f + \ft Що не дав Тирові у нужді нідмоги.\ft*\f* ось бо що говорить море, ся твердиня морська: (Я стала безлюдна,) наче б не мучилась народинами, не ховала хлопят, не доводила дівчат до зросту! 
\v 5 А як чутка долетить про Тир до Египту, задрожать вони від новини сієї. 
\v 6 Переносітесь у Тарсис, ридаючи, ви, давні осадники острову! 
\v 7 Чи се ж той город ваш, що був знаний в давні давна? А нині несуть його ноги, блукатись до краях далеких! 
\v 8 І хто ж то призначив Тирові таку долю, що колись роздавав вінці, а купці в його були, наче князями, крамарі ж його — дуками в землі? 
\v 9 Призначив се Господь Саваот, щоб понизити гординю славних, щоб впокорити знатних у землі. 
\v 10 Блукай же тепер, дочко Тирська, мов ріка, по землі; нема бо вже тобі перепони! 
\v 11 Він простяг руку свою понад море, затряс царства; Господь приказав, повалити твердині Канаанські, 
\v 12 І сказав: Не будеш уже гуляти, ти, осоромлена дівице, дочко Сидонська! Вставай, переселяйся в Киттим, — хоч і там не мати меш спокою. 
\v 13 Ось земля Халдейська: давно того народу не було; се Ассур дав до його почин, заложив його з тих, що жили в пустинях, а вони побудували башти собі; — а й їх домівки повалено, та й в розвалища обернено. 
\v 14 О, ридайте, кораблі Тирські, бо спустошена ваша твердиня! 
\v 15 І буде в той час, що забудуть про Тир на сімдесять років, — скільки звичайно один царь живе. По сімдесятьох же роках станесь із Тиром таке, як співаєсь про блудницю: 
\v 16 Возьми цитру, ходи по місті, ти, забута блуднице! Пригравай гарно, виспівуй багато пісень, щоб тебе собі пригадали! 
\v 17 І станесь по скінченню сімдесяти літ, що Господь навідаєсь ласкою до Тиру; й знов почне він збивати достатки, та, мов та блудниця, вабити до себе всі краї на землі. 
\v 18 Та торгівля його й користі з її будуть присвячуватись Господеві; не будуть ховати й складати їх у комори, а до тих, що живуть перед лицем Господнім, буде переходити користь із торговлі його, щоб вони їли доситу та мали трівку одежу.
\c 24
\p
\v 1 Оце попустошить Господь землю\f + \ft На кінці світа.\ft*\f*, й вчинить її неплідною; змінить вигляд її й розсіє все, що живе на ній. 
\v 2 А що буде з народом, те саме й з священником; що буде слузї, те й панові його; що служебці, те й пані її; що з купуючим, те й з тим, хто продає; що довжникові, те й тому, хто дає позичку; що з лихварем, те й з даючим лихву. 
\v 3 Земля опустіє до щаду, й мов би злуплена буде; бо Господь вирік се слово. 
\v 4 Засумує, заниє; поникне, помарніє куля земна; поникнуть і ті, що з висока позирали на людей на землі. 
\v 5 Бо земля вся зледащіла під живучими на ній, вони бо переступили закони; змінили устави; зломали вічний заповіт. 
\v 6 Тим то пожере прокляттє землю, й живучі на ній відберуть кару; за те попалені осадники землі, й не багато зостанесь людей. 
\v 7 Заплакали соком грона, захоріла винна лоза, зітхає кожне серце, — перед тим веселе. 
\v 8 Перестали веселощі з бубнами, замовкли радісні клики, заніміли гуслі; 
\v 9 Вже вина не пють із співом; гіркий напиток усім, що його пють. 
\v 10 Поруйнований запустілий город, будинки замкнені стоять, ні-як входити. 
\v 11 Плачуть за вином по улицях; радощі замеркли, прогнані всі веселощі з землі. 
\v 12 В городах пустки зістались, ворота повалились. 
\v 13 А на землі буде з народами те саме, що буває, коли пообтрушують оливки, виноград обріжуть, та покінчать збірку. 
\v 14 (тільки праведні) Тілько вони піднесуть свій голос, возрадуються задля величності Господньої, голосно викликати муть із того моря. 
\v 15 Ой шануйте ж на востоці Господа, по островах морських (хваліть) імя Господа, Бога Ізрайлевого. 
\v 16 Від найдалшого краю землі чуєм пісню: „Слава Праведному!‟ Я ж промовив: „Нуждо моя, нуждо моя! о горе моє! Лиходії коять лихо, й коять лихо лиходії по лиходійськи.‟ 
\v 17 Страх на тебе й яма й сіло, чоловіче земний. 
\v 18 Хто бо від страху втече, почувши крик страху, той впаде у яму, а хто вилізе з ями, попадеться в сіло; бо всі спусти на небі відчинені будуть, і земля буде трусом труситись в основах. 
\v 19 Земля розступиться, земля розсядеться, земля, знай, труситися буде. 
\v 20 І хитати меться, наче пяний, гойдати меться, неначе колиска, бо беззаконності її обтяжують її; упаде вона, та й не підведеться. 
\v 21 І навідає тоді Господь військо надземне в висотах, і царів земних унизу. 
\v 22 І збере їх до купи, як вязні, у яму, та й зачинить їх разом у темниці, й по довгому часі будуть все ще кари терпіти. 
\v 23 І засоромиться місяць тоді, застидаєсь сонце\f + \ft Закриє собі лице — потемніє.\ft*\f*, коли Господь сил воцариться в Сионі й в Ерусалимі\f + \ft В пробутку небесному.\ft*\f*, й перед старцями в славі засияє.
\c 25
\p
\v 1 Господи! ти Бог мій; буду тебе прославляти, буду хвалити імя твоє; ти бо вчинив речі дивні; задуми давні спевнились; — так! 
\v 2 Ти обернув міста в купу каміння, утверджені замки — в руїну; не стало вже чужинецьких палат у місті; повіки воно не відбудуєсь. 
\v 3 Тим тебе будуть потужні народи хвалити, а городи страшних народів боятись; 
\v 4 Ти бо був убогому захистом; охороною бідного тісного часу в него, втечищем під хуртовину, й тінню у спеку; бо лють гнобителів дихала на них, мов буря об мур. 
\v 5 Як жару під засуху, так погасив єси буту ворогів; як жара густою хмарою, — так пригашена побіда переважників лютих. 
\v 6 І приладить Господь сил на сій горі гостину для всіх народів із товстих страв, — гостину з шпігу в костях і з самих вин чистих; 
\v 7 І порве він на сій горі покривало, що вкриває всі народи, — покривало, ще лежить на всіх племенах. 
\v 8 Потоптана буде смерть по всі віки, й повтирає Господь сльози з усіх лиць, і здійме ганьбу з свого люду по всій землі; от як говорить Господь. 
\v 9 І скажуть того дня: Ось він наш Бог! на його ми вповали, й він спас нас! Ось він Господь, на його ми вповали, то й радуватись і веселитись мемо спаннєм його! 
\v 10 Бо Господня рука на горі сій опочине, а Моаба потопче на його ж місці, мов ту солому на гній. 
\v 11 І хоч він розпростре руки свої, як пливець до пливання простирає, то Господь впокорить гординю його разом із лукавством рук його. 
\v 12 І твердиню височенних мурів твоїх повалить, поверне, розкине по землі в порох.
\c 26
\p
\v 1 В той день буде в землі Юдиній ся пісня співатись: Місто кріпке в нас; він спасеннє дав нам замість мурів і валів. 
\v 2 Відчиняйте ворота, нехай ввійде народ праведний, що любить правду. 
\v 3 Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає. 
\v 4 Вповайте ж на Господа повіки, бо Господь Бог — се твердиня вічна. 
\v 5 Він поскидав тих, що згорда високо неслися, — той високий город; скинув його, поверг його, скинув у порох. 
\v 6 Топче його нога, ноги вбогого, стопи нуждарів. 
\v 7 Путь праведного рівна; ти вирівнуєш стежку праведному. 
\v 8 (стоячи) На стежці судів твоїх, Господи, ми вповали на тебе; до твого імени й памяті про тебе змагала душа наша. 
\v 9 Душею моєю взлітав я поночі до тебе, й духом у внутрі моєму буду шукати тебе з досвітнього ранку; коли бо присуди твої діються на землі, тоді живущі на світі навчаються справедливості. 
\v 10 Як безбожний буде помилуваний, — не навчиться справедливості; він коїти ме лихо в землі праведних, та й не буде оглядатись на Господню велич. 
\v 11 Господи! ти знімав правицю твою високо, та вони не бачили її; нехай же побачать і засоромляться ненавидники люду твого; огонь твій нехай пожере ворогів твоїх. 
\v 12 Господи! ти даруєш мир; бо ж усі справи наші ти нам устроюєш. 
\v 13 Господи, Боже наш! над нами крім тебе панували володарі другі; та ми задля тебе одного імя твоє шануєм. 
\v 14 Мертві вже не ожиють; велетні не встануть, бо ти навідався й вигубив їх, та затратив всю память про них. 
\v 15 Ти намножив люд, Господи, велико намножив; ти прославив себе, розширив гряниці землі. 
\v 16 Господи! він же тілько в нужді шукав тебе; виливав тихі молитви, коли кари твої спадали на його. 
\v 17 Мов та вагітна, як прийде час їй родити, мучиться, кричить у болях, оттак бували й ми перед тобою. 
\v 18 І ми бували вагітні, мучились, — та родили хиба вітер; спасення-добра не приспорили землі, й невірні осадники землі не попадали. 
\v 19 Та мерці твої ожиють, устануть мертві тіла! Оживайте ж, веселітесь, що в порох лягли; бо роса в тебе, — роса, що живить травицю, й земля викине померших. 
\v 20 Ійди ж, народе мій\f + \ft Здається, що се говорить Бог до померших праведників, щоб у гробах дожидали послідного суду.\ft*\f*, ввійди в свої хатини; зачини за собою двері, сховайся на часинку, докіль гнів перейде; 
\v 21 Ось бо, Господь вийде з пробутку свого покарати земнородних за їх беззаконство; й земля видасть із себе кров, що повсисала; не таїти ме вже своїх убитих.
\c 27
\p
\v 1 В той час покарає Господь мечем своїм тяжким, великим, потужним левиятана, що просто мчить, як і левиятана, що вється, і убє потвору морську. 
\v 2 В той день заспівайте про його — про любий виноградник: 
\v 3 Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його, в ночі і в день стережу його, щоб хто не вломився в него. 
\v 4 В мені нема гніву; та як би хтось поставив у йому проти мене терен, чи хмизину, то я боєм пійду на його, випалю його до коріння. 
\v 5 Хиба він буде шукати захисту в мене, схоче мене примирити? Нехай трібує тоді мир ізо мною вчинити. 
\v 6 Колись буде, що Яков корінь запустить, пустить галузку й зацьвіте Ізраїль, та й наповнить плодами вселенну. 
\v 7 Чи ж він побивав його так, як побивав тих, що його побивали? Чи вбивав його так, як убивав тих, що його вбивали? 
\v 8 Ні! Ти по справедливій мірі покараєш його, коли його відкинеш; коли викинеш його сильним подувом своїм, як се буває того дня, коли східний лютиться вітер. 
\v 9 Аж сим змиєся беззаконство Якова, а користь із сього буде та, що знятий буде гріх із його, як він усе каміннє з поганських жертовників пітре на порох, та й не будуть уже стояти дуброви та ідоли сонця. 
\v 10 Місто ж утверджене опустіє, домівки будуть покинені та обезлюднені, наче пустиня. Там телята будуть пастись, будуть лежати та обгризати порост у йому; 
\v 11 А як він посохне, то його поломлять, і прийде жіноцтво та й спалить його. Бо то люде без розуму, тим то й Творцеві не жаль їх буде, й не помилує їх Создатель їх. 
\v 12 Та буде час, що Господь потрясе все від великої ріки аж по потік Египецький, й вас, сини Ізраїля, збере до купи; 
\v 13 І буде тоді: затрубить величезна труба, й посходяться ті, що в Ассирийщині вже були затерялись, та прогнано їх у Египет, — і поклоняться Господеві на горі святій в Ерусалимі.
\c 28
\p
\v 1 Горе короні гордих та пяних Ефраїміїв, (горе) зовялому цьвіту в величній окрасі його, що розсадовився поверх гори понад урожайною долиною, та все, мов би пяний від вина. 
\v 2 Ось уже йде потужний та кріпкий (гнів) від Господа, наче злива з грядом і пагубний вихор; наче розгукана повідь розбурханих вод, і повергає його нездержною силою на землю. 
\v 3 Ногами буде потоптана корона гордині пяних Ефраїміїв. 
\v 4 З квіткою ж вялою в величній окрасі його на верху вроджайної долини станесь те, що з смоквою, перед часом достиглою, що, скоро хто її вбачить, зараз простягає руку та й зʼїдає. 
\v 5 Оного часу буде один Господь Саваот величним вінцем і короною слави для останків свого народу; 
\v 6 Він буде духом правосуду тим, що засідають на суд, та відвагою тим, що ворога від воріт прогонять. 
\v 7 Бо й вони від вина спотикаються й збиваються напоями з дороги; священник і пророк спотикаються від опяняючих напитків; поконані вином, ходять, мов безглузді від напою; в пізнанні похибляються, помиляються в осуді. 
\v 8 Столи в них повні гиду й блювотини, нема чистого місця. 
\v 9 А договорюють\f + \ft Висьмівають науку пророків, кепкують із їх упоминів.\ft*\f*: „Кого хоче він учити знання? кого проповіддю на розум наводити? хиба тих, що перестали їх молоком з грудей годувати, що їх неня саме від грудей відлучила? 
\v 10 У вас усе — заповідь та заповідь, а за заповіддю знов заповідь; правило та правило, а за правилом ізнов правило; тут не багато часу (до кари), та й там не багато.‟ 
\v 11 За се ж будуть говорити до сих людей чужинці\f + \ft Що на край нападуть.\ft*\f* лепетаннєм чужою мовою. 
\v 12 До них говорили (пророки): „Оце відпочинок: дайте спочити струдженому: се буде потіха‟ (наша). Та вони не хотіли слухати. 
\v 13 І станесь із ними по слову Господньому: заповідь на заповідь; заповідь за заповіддю; правило та правило, а за правилом ізнов правило; тут не багато, та й там не багато, — так що пійдуть і попадають горілиць і порозбиваються, і попадуться в сіть та й спіймаються. 
\v 14 Слухайте ж слова Господнього, ви зневажники, що правите народом сим у Ерусалимі: 
\v 15 Позаяк ви говорите: „Ми з смертю зробили умову, рядну вчинили ми з пеклом: коли побиваючий бич переходити ме, — він нас не досягне, бо ми втечище певне маєм у льжі, й в омані притулок надійний.‟ 
\v 16 За се так говорить Господь Бог: Ось я закладаю в основу камінь на Сионі, — камінь певний, угольний, великоцінний, та кріпко заложений; хто в його ввірує, той не застидаєсь. 
\v 17 І зроблю суд мірою, а справедливість — вагою, і, наче грядом, спустошене буде втечище льжи, й води затоплять місце вашого сховку. 
\v 18 І так ваші змовини з смертю розірвуться, і ваша рядна з пеклом не встоїть; і як прийде побиваючий бич, то й вас погубить, 
\v 19 Наколи переходити стане, він захопить вас; а переходити ме кожного рана, в день і в ночі, та й сама вже чутка про його переймати ме страхом. 
\v 20 Ложе буде вам надто коротке, щоб простягнутись, — укривало надто узке, щоб ним обгорнутись. 
\v 21 Бо встане Господь так, як на горі Перазимі\f + \ft 2. Цар. 5, 20.\ft*\f*, розгніваєсь, як на долині Габаонській\f + \ft Іс. Нав. 10, 12.\ft*\f*, щоб зробити діло своє, діло незвичайне, та й довершить своє діло, своє діло дивовижне. 
\v 22 Тим не жартуйте, щоб кайдани в вас не стали тугійші; бо я чув від Господа, Бога сил, — що пагуба всій землі призначена. 
\v 23 Прихиліте ж слух і послухайте голосу мого; вважайте й вислухайте, що буду до вас промовляти: 
\v 24 Хиба плугатарь день у день про свій засів оре, викидає борозди та боронить землю свою? 
\v 25 Ні; зрівнявши ниву, сіє він чорнуху, або розсіває кмин, або сіє пшеницю, ячмінь у вибраному місці, та просо. 
\v 26 Сього порядку навчає його сам Господь; він учить його. 
\v 27 Бо не молотять чорнухи валом зубчатим, ані коліс не качають по кминові, а палицею вибивають чорнуху, та й кмин — палицею. 
\v 28 Та й збіжжє вимолочують, та не роздавлюють його; водять по йому молотільні колеса з їх кіньми, та розтирають. 
\v 29 І се походить від Господа сил: дивні ради його, велика премудрість його!
\c 29
\p
\v 1 Горе Аріїлу\f + \ft Аріїл — лев, так названий тут Ерусалим задля своєї краси і сили. В ст. 2. Аріїл значить: баран, на заріз за гріхи призначений.\ft*\f* — Аріїлу, городові, що в йому жив Давид! додайте рік до року;\f + \ft А тоді прийде Сеннахерим, воювати його.\ft*\f* тимчасом нехай собі заколюють жертви. 
\v 2 Бо я стісню Аріїла, й настане плач та смуток, і буде він у мене, як аріїл. 
\v 3 Розтаборюсь я кругом тебе, й стисну тебе сторожжю чуйною, й здвигну проти тебе башти утверджені. 
\v 4 І будеш понижений; зпід землі будеш говорити; глухий буде зпід землі твій голос; голос твій буде, як у того, що з черева промовляє, й зпід персті пошептом виходити ме мова твоя. 
\v 5 Ворогів же в тебе буде, як мілкого пилу, й товп лютих, наче розвіяної полови; а станесь усе нагло, нечайно, як оком мигнути. 
\v 6 Господь Саваот навідає тебе громом, землетрусом; страшним шумом бурі та вихру, і поломєм огня, що все пожерає. 
\v 7 (Але й вони борзо зникнуть) І, як сонне видиво нічне, буде товпа всіх тих народів воюючих проти Аріїла, й усіх, що на його наступили, обложили й його стиснули. 
\v 8 І, як голодному сниться, що він їсть, а прокинеться, — аж голод його мучить; та й, як багнущому сниться, що він пє, а прокинеться, — аж його вялить і жадоба палить, так буде й з роєм всіх тих народів, що проти гори Сиону будуть воювати. 
\v 9 Зʼумійтесь же й дивуйтесь! Вони других осліпили, та й самі осліпли; вони пяні, хоч не від вина, — заточуються, хоч не від напою; 
\v 10 Господь бо навів на вас духа сонливого й замкнув очі ваші, — пророків\f + \ft Щоб ви не розумуіли пророків і віщих людей.\ft*\f*, та закрив голови ваші — віщих мужів. 
\v 11 І всяке пророцтво — се для вас те саме, що слова в книзї під печаттю: подають її письменному й кажуть: „прочитай її‟; а той відказує: „не можу, бо вона запечатана‟; 
\v 12 І передають її такому, що не вміє читати, та й кажуть: „прочитай її‟; то й же відказує: „я читати не вмію‟. 
\v 13 І сказав Господь: Позаяк сей нарід устами тілько близиться до мене, і язиком тілько мене шанує, серце ж його далеко відстоїть від мене, а страх їх передо мною походить із науки заповідей людських, 
\v 14 Тим і я з людьми такими незвичайно дивне диво-чудо витворю, так що мудрість у премудрих їх зникне, й розуму в їх розумних не стане. 
\v 15 Горе тим, що гадають глибоко сховатись, щоб задуму свою втаїти перед Господом; що чинять справи свої в темряві, й говорять: Хто нас побачить, хто взнає? 
\v 16 Що за безглуздє! Чи ганчарь же й його глина однакі речі? Хиба ж виріб скаже про того, що його виробив: не він зробив мене? або чи ж скаже штучний утвір про того, що її виконав; він нічо не знає? 
\v 17 Чи ж за короткий, дуже короткий час Ливан не зробиться садом, а сад не будуть уважати лісом? 
\v 18 І почують у той час глухі слова книги, та й прозрять із пітьми й темряви очі сліпих. 
\v 19 І будуть страдаючі що-раз більше радуватись у Господі, і вбогі будуть веселитись в Святім Ізрайлевім; 
\v 20 Бо не стане вже тих, що других зʼобижали, щезнуть ті, що на сьміх підіймали, й будуть вигублені всі, що за неправдою побивались; 
\v 21 Що ошукували ближнього словами; що заставляли сіті тому, хто в воротах суду добивався, а правого на бік відсували. 
\v 22 Тим то так говорить Господь про дім Яковів, — Господь, що вивів Авраама: Яков не буде тоді стидатись, та й лице його не зблідне. 
\v 23 Бо як побачить він у себе діти свої, твір рук моїх, — то вони будуть свято шанувати імя моє, свято держати Святого Ізрайлевого, й боятись Бога Якового. 
\v 24 Тоді ті, що блукають духом, спізнають мудрість, а ті, що стояли опір, навчаться послуху.
\c 30
\p
\v 1 Горе синам неслухняним, — говорить Господь, тим, що задумують задуми без мене, — що ввіходять у вмови, мені супротивні, та гріхи на гріхи громадять: 
\v 2 Не спитавшись у мене, ійдуть вони в Египет, щоб шукати підмоги в силі Фараоновій та захистити себе в тіні Египту. 
\v 3 Але сила Фараонова вийде вам на сором, і захист у тіні в Египті — на безчесть. 
\v 4 Князї твої прийдуть у Зоан-город, а посли твої зійдуть аж до Ханесу; 
\v 5 Та всі вони застидаються задля того народу, що їм без пожитку; не буде від него ні підмоги, ні хісна, — хиба тілько стид і сором. 
\v 6 Ось вам смутне пророцтво про ту скотину, що мандрує в землю полуденню, через країну нужди й тіснечі, де леви та левиці, гаспиди та летючі змиї; перевозять на хребтах ослячих свої добутки, й на верблюджих горбах — надбаннє своє до народу, що їм нема з його вжитку: 
\v 7 Бо Египецька поміч — річ марна й даремна; тим то й накликав я: сила їх — сидіти тихо. 
\v 8 Ійди ж, напиши се їм на таблиці, запиши в книгу, щоб воно в їх перед віччу, поки світ світом, стояло. 
\v 9 Бо се люд упрямий, діти віроломні, що не хочуть слухати Божого закону, 
\v 10 Що видющим ось як говорять: „Нічого не бачте!‟ а пророкам: „Не прорікайте нам правду, говоріте, що нам любе, віщуйте, що миле\f + \ft Ось таке говоріть нам:\ft*\f*: 
\v 11 Зійдіте з дороги, відверніться від правої путі; відсуньте нам із перед очей Святого Ізрайлевого!‟ 
\v 12 Тим то Святий ув Ізраїлі ось як говорить: Що ви слово спасенне моє відкидаєте, а вповаєте на оману й неправду, та в тому шукаєте опори, — 
\v 13 То беззаконство се буде вам, мов щілина перед розпадом, що показалась у мурі високім, — грухне він нагло, в хвилині. 
\v 14 І він розвалить його, як розбивають глиняний горщик, розбиваючи його безпощадно, так що між куснями з його не найдеться ні черепка, щоб із припечка взяти углика, або з криниці води зачерпнути. 
\v 15 Так бо говорить Господь Бог, Святий Ізрайлів: Сидячи тихо на місці, були б ви спаслися; бо в тихості і надії вся ваша потуга; та ви не хотіли, 
\v 16 А мовляли: „Ні, ми на конях утечемо‟, — за те ж і втечете; „ми на бистрих побіжимо‟, — за те ж і бистрі будуть вас здогоняти! 
\v 17 Зо страху перед одним втікати ме в вас тисяча, а зо страху перед пятьма так розбігнетесь, що останок із вас буде, наче віха на верху гори, мов знак на горбі. 
\v 18 Та Господь жде ще, щоб вам ласку явити, здержуєсь, щоб вас пожалувати; бо Господь — се Бог правди; блажен, хто вповає на його. 
\v 19 На Сионі люд жити ме знов, знов у Ерусалимі; й не будеш гірко плакати, — він змилосердиться на голос плачу твого, й скоро його почує, — дасть відповідь тобі. 
\v 20 І дасть вам Господь хліб у горю, й воду в нужді; і вчителі твої небудуть ховатись та й очі твої будуть бачити вчителів твоїх; 
\v 21 І уші твої все будуть чути впомин їх позад тебе: Ось дорога, простуй нею! як би ви схибили вправо, чи схибили в ліво; 
\v 22 Тоді будуть ідоли в поволоці срібній, та боввани в поволоці золотій, — гидотою вам; ти повикидаєш їх, як погань, і казати меш: геть звідсі; 
\v 23 І дасть він дощ на насіннє твоє, що ним поле засієш, і вроджай буде в тебе по нивах і тучен і сочен, а твій скот буде пастись тоді по широких лугах. 
\v 24 А воли та осли, що порають поле, їсти муть посолену пашу, очищену, та перевіяну лопатою. 
\v 25 І на всякій високій горі й на горбі високім забурчать бурчаки та потоки води в день великого побою, як упадуть башти. 
\v 26 І тоді засвітить місяць світлом сонця, а світло соняшне буде всемеро яснійше, як світло сімох днів, — того часу, як Господь рани свойму люду перевяже, та погоіть синці, йому завдані. 
\v 27 Ось іде, наче з далечезного краю, імя Господнє, горить гнів у його, поломє страшно палає; уста його повні досади, язик його, мов огонь палючий; 
\v 28 Подих його — мов потопний потік, що до шиї сягає, щоб витратити невірних до нащаду; й буде в челюстях невірних узда, що веде ув облуд. 
\v 29 Ви ж співати мете пісні, як уночі перед святами святими, а на серці буде весело, як у того, що серед сопілок ійде на гору Господню, до твердині Ізрайлевої. 
\v 30 І загрімить Господь гласом величним, і явить важку руку свою в гніву й поломї пожераючого огню; в бурі й повідді та камінному гряді. 
\v 31 Бо від голосу Господнього Ассур стрепенеться, жезлом ударений. 
\v 32 І при кожному ударі палицею, що йому призначена, та що її Господь на його спустить, дзвонити муть бубни й цитрі, й опустошить його безпощадною війною. 
\v 33 Наготовлено бо вже давно Тофет\f + \ft Пекло.\ft*\f* також і самому цареві, — а глибокий він і широкий; в кострі його багато огню й дров; подих Господній підпалить його потоком сірки.
\c 31
\p
\v 1 Горе тим, що до Египту за підмогою ходять, і надію покладають в конях-колесницях, тим що їх багато, а до того й в кінноті, тим що вона сильна, а на Святого Ізрайлевого не зважають і до Господа не прибігають. 
\v 2 Но він премудрий; він нашле лихо й не змінить слів своїх; устане він і на дім безбожників, та й проти підмоги тих беззаконників. 
\v 3 Та ж і Египтії — люде, а не Бог; та й їх коні — тілько тіло, а не дух. Як Господь простягне руку свою, то й помічник спіткнеться, та й упаде той, що він його боронить, і всі вони згинуть укупі. 
\v 4 Бо ось що сказав мені Господь: Як той лев, як левин щенюк, ревучи над своїм уловом, не здрігнеться, хоча б і ціла громада пастухів на його кричала, й не вступиться перед їх многотою, так і Господь сил зійде, воюватись за Сиона, й за гору свою. 
\v 5 Як птахи — свої писклята, так Господь Саваот окриє, захистить, вибавить, пощадить і врятує Ерусалима. 
\v 6 О, Ізраїлські синове, навернітесь до Того, що так далеко від його відпали! 
\v 7 Тоді відкине кожен свої срібні ідоли й золоті свої ідоли, що ваші руки вам на гріх робили; 
\v 8 І Ассур не від людського меча впаде, не людський меч погубить його; та й хоч би й втік від меча, то його діти будуть вам данину давати. 
\v 9 Зо страху втече він, а князї його й стягу лякатися будуть, так говорить Господь, що його огонь на Сионі, і піч у Ерусалимі.
\c 32
\p
\v 1 Буде час, що на царстві седіти ме правий, та й князї його правити муть по закону; 
\v 2 Кожен з них буде, мов затула від вітру й захист в негоду; мов джерела води в пустині й тінь від високої скелі в землі безводній. 
\v 3 Очі видющих не будуть закриватись, і уші слухаючих будуть уважні. 
\v 4 І серце легкодушних вміти ме розважати, й недорікі язики говорити муть ясно. 
\v 5 Безглуздого не будуть тоді величати поважним, а про зрадливого не скажуть, що він чесний. 
\v 6 Ледарь бо безглуздий говорить безглуздо, та й серце його мислить про беззаконство, щоб поступати скрито; зневажати Господа, видерти хліб голодному, та відоймити напій жаждущому. 
\v 7 У зрадливого діяльність пагубна: він задумує зраду, щоб погубити бідаху словом ложним, яке б ні було його право! 
\v 8 Чесна ж людина про чесне гадає й твердо стоїть при всьому, що чесне. 
\v 9 Ви ж, жіноцтво, богацтвом безпечне! станьте, послухайте голосу його; дочки безжурні, прихиліть слух до словес моїх: 
\v 10 По рокові та по днях злякаєтесь, ви безпечні! не буде бо зборів винограду та й і жнив не буде. 
\v 11 Здрогнітесь, безжурні, стрівожтесь, безпечні! скиньте з себе (дорогі) одежі, а покрийте наготу вашу (дранками)! 
\v 12 Бити муть себе у груди, (плачучи) про поле, повне достатку, — про лозу виноградню, (колись) уроджайну. 
\v 13 На полях у мого народу рости муть репяхи та терни, та й на всіх домах веселих у роскішнім місті. 
\v 14 Бо палати будуть покинені, веселе місто буде полишене. З Офелу та з башти постануть, замість печер, сховища диким ослам та стадам пасущим, 
\v 15 Аж покіль Господь не виллє на нас Духа з висоти, й пустиня не стане садом, а сади зробляться борами. 
\v 16 Тоді запанує в степу правда, й правосуд буде пробувати на вроджайнім полі. 
\v 17 І ділом правди буде мир, а правосуд зродить — спокій й безпеку вовіки. 
\v 18 Тоді народ мій жити ме в пробутку мира і в осадах безпечних та в спокійних займищах щасливих. 
\v 19 Бити ме гряд на ліс, город же утоне в долині. 
\v 20 Блаженні ж ви, що сієте понад усі води, й випускаєте туди вола й осла.
\c 33
\p
\v 1 Горе тобі, пустошнику\f + \ft IV. Цар. 18.\ft*\f*, що його не пустошено, (горе тобі) грабіжнику, що його не рабували! Бо, як скінчиш пустошити, то й тебе спустошать; а як скінчиш рабувати, то й тебе зрабують. 
\v 2 Господи, помилуй нас: на тебе вповаєм; будь нам правицею з раннього ранку, й нашим рятунком у нужді! 
\v 3 Перед грозою голосу твого повтікають народи; коли ти встанеш, розсіються невірні, 
\v 4 І будуть збірати добичу по вас, як гусінниця збірає, кинуться на все, як сарана кидаєсь. 
\v 5 Високий Господь, що живе на висотах; він сповнить Сион судом і справедливостю. 
\v 6 І настануть про тебе часи безпечні, богацтво спасення, мудрості й знання, а страх Господень буде скарбом твоїм. 
\v 7 Ось, потужні їх кричать на улицях, а посли примирні гірко плачуть. 
\v 8 Стало пусто на дорогах, нема подорожних; поламав він умову, повалив місто — ніщо люде в його. 
\v 9 Земля сумує, мліє; Ливан у стиді, завмірає; Сарон став, як пустиня, а Базан з Кармелем і листє втеряли. 
\v 10 Отже я тепер устану, говорить Господь, тепер піднімусь, здіймусь у гору. 
\v 11 Вагонієте від сіна, — вродите солому; подих ваш — огонь, він же й пожере вас. 
\v 12 І тоді будуть погане, як горюща вапна, як порубана тернина, згорять ув огні. 
\v 13 Слухайте, далекі, що я задумав вчинити, та й ви, близькі, пізнайте силу мою. 
\v 14 Затремтять грішники на Сионі; переляк огорне безбожних: хто ж зміж нас зможе жити коло огню, що все пожерає, хто з нас видержить коло вічного поломя? 
\v 15 А вже ж тілько той, хто ходить в справедливості й говорить правду; хто цурається наживи з грабежі; хто вдержує руки від підкупу, хто на задуми кріваві уші затикає, й закриває свої очі, щоб зла й не бачити, 
\v 16 Такий жити ме, мов на висотах, мов за неприступними скелями схорониться; хліб його йому подасться, й вода не зсякне в його. 
\v 17 Очі твої побачать Царя в славі його, увидять землю далеку; 
\v 18 Серце твоє буде тілько згадувати про страшне минуле: де той, що лічив данину? де той, що робив перепись? де той, що розглядував башти? 
\v 19 Не побачиш більше люду жорстокого з глухою недослухною мовою, з язиком чудовищним, невторопним. 
\v 20 Подивися на Сиона, — се місто святочних зборів наших, а очі твої побачать Ерусалим, пробуток мирний, незрушимий намет; стовпи його ніколи ніхто не вирве, й ні одна поворозка не пірветься. 
\v 21 Там Господь великий у нас витає, замість рік та перекопів широких; туди не ввійде ніяке веслове судно, ані корабель не перейде. 
\v 22 Бо Господь — суддя нам, Господь — законодавець нам, Господь царь наш; він спасе нас. 
\v 23 Твої ж (Ассуре) линви послабли, не вдержать щогли, не натягують вітрила. А тоді настане велике паюваннє здобичі, навіть каліки будуть жакувати. 
\v 24 І ніхто з осадників не скаже: „я не здужаю‟, а людям, що там будуть жити, відпустяться всі гріхи їх.
\c 34
\p
\v 1 Приступіте, народи, слухайте й вважайте, люде! Нехай чує земля й уся повнота її, вселенна й усе, що вона зродила! 
\v 2 Загорівсь бо гнів Господень на всі народи, й досада його — на всю многоту їх. Він наложив на їх проклін, передав їх на заріз; 
\v 3 Щоб їх повбивано й порозкидано; трупи їх щоб гноєм узялись, та щоб гори від крові їх розмоклись. 
\v 4 І зотліє все військо небесне\f + \ft Всі світила.\ft*\f*, й небо звинеться, мов звиток книжний\f + \ft У давнину звивано рід довгого паперу на валок.\ft*\f*, і військо його поспадає, як лист із лози виноградної спадає, та як зовялий лист із смокви. 
\v 5 Бо, наче упився (досадою), меч мій на небі; і ось, він сходить тепер суддею на Едом\f + \ft На Ідуміїв, а з тим і на всіх невірних.\ft*\f*, і на народи, що на них я проклін наложив. 
\v 6 Меч Господень пересякне кровю, потучніє від жиру, від крові з баранів та козлів, від їх почнього туку; в Босорі\f + \ft Місто в Ідумії.\ft*\f* справить Бог сю жертву й велику різанину в землі Едома. 
\v 7 Буйволи впадуть з ними, телята з волами, земля впється їх кровю, й порох від тука стучніє. 
\v 8 Бо надходить день Божої пімсти, час відплати за Сиона. 
\v 9 Ріки його візьмуться смолою, а порох у йому — сіркою, і стане земля в йому горіющою смолою; 
\v 10 І ні в день, ні в ночі не вгасати ме, вічно буде підніматись дим із неї, та й від роду до роду лежати ме степом безплідним; по віки вічні ніхто не ходити ме по ній. 
\v 11 Пеликан з їжаком заволодіють нею, та пугач з вороном оселяться на ній, і протягнуть, неначе, по ній шнур до спустошення й вагу, щоб у ніщо її обернути. 
\v 12 Нікого не буде з тих значніх, що їх за царів вибірали, і всі князї їх будуть — нічо. 
\v 13 І позаростають двори її тернівками; кропивою та бодяками — твердині її; будуть жити в ній шакалі, а струсі гнізда собі мостити. 
\v 14 І коти дикі будуть із шакалями там зустрічатись, а рогаті духи один із одним перекликатись; там нічна мара буде оддихати, і знайде собі впокій. 
\v 15 Там крилата гадюка гніздитися буде на яйцях, виводити ме діти й під себе збірати, та й яструби будуть там збіратись один до одного. 
\v 16 Відшукайте колись в (сій) книзї Господній та прочитайте; ні одно із сього не залишить прийти, та й не переміниться одно другим. Його бо самого уста се повеліли, й його самого дух збере їх. 
\v 17 Сам він кидав їм жереб, і його рука розділила їм її під міру; по віки будуть вони володіти нею, від роду й до роду жити муть на ній.
\c 35
\p
\v 1 Возвеселиться пустиня й суха земля, возрадуєсь країна безлюдна й зацьвіте нарцизом; 
\v 2 Велично цьвісти ме й радіте, буде веселитись-співати; красота Ливану буде їй дана, роскіш Кармеля й Сарону. 
\v 3 Підкріпляйте овялі руки, додавайте сили колінам хитливим; 
\v 4 Скажіте млявим на душі: будьте мужні, не бійтеся; ось Бог ваш; прийде пімста, відплата від Бога; він прийде спасти вас. 
\v 5 Тоді прозрять очі в сліпих, і уші в глухих відтворяться. 
\v 6 Тоді хромий підскочить, як олень, а язик в німого піснею озветься; бо проторгнуться в пустині води, й в степу — потоки. 
\v 7 І обернеться безвіддє в озеро, а земля прагнуща — в джерела водні; на леговищах шакалів, де вони спочивали, буде рогіз та сітник зеленіти. 
\v 8 І постане там дорога, а тая дорога назветься дорогою святою; не ходити ме шляхом тим ні один нечистий, — він їм одним буде служити; хто ходити ме тим шляхом, той не зблукаєсь, хоча б і як був недоумний. 
\v 9 Лева там не буде, ні зьвір хижий на його не ступить; ні, він там не знайдеться; ходити ним будуть — самі лиш спасені. 
\v 10 Вернуться визволені Господом; із радісними піснями прийдуть на Сион; і радість вічна буде над головою в їх; радощі й веселощі знайдуть вони, а смуток і воздиханнє від них віддаляться.
\c 36
\p
\v 1 І сталось у чотирнайцятому році царювання Езекіїного\f + \ft IV. Цар. 18, 13. і дальше.\ft*\f*, наступив царь Ассирийський Сеннахирим на всі утверджені городи Юдині та й поопановував їх. 
\v 2 І послав царь Ассирийський Рабсака з Лахиса до царя Езекії з потужним військом, і він отаборився коло водопроводу з вижнього ставу по дорозї до красильного поля. 
\v 3 І вийшли до його Еліяким Хелкієнко, що доглядав палат, та Себна, царський писарь, та Йоах Асафенко, літописець. 
\v 4 І каже їм Рабсак: Скажіте Езекії: Так говорить великий царь, царь Ассирийський: Що се за надія, на яку ти вповаєш? На що ти вповаєш? 
\v 5 На мою думку — се самі пусті слова, а до війни треба розумної ради й сили; на кого ж ти вповаєш, що відорвавсь від мене? 
\v 6 Ось, ти задумав опертись на Египет, — на тую надломану тростину, що кожному, хто обіпреться на неї, забється в руку й проколе її. Такий той Фараон, царь Египецький, до всіх, що покладають у йому надію. 
\v 7 Коли ж відкажете мені: Ми на Господа, Бога нашого, вповаємо, то чи ж се не той самий, що його висоти та жертівники позносив Езекія, повелівши Юді й Ерусалимові: Перед сим тілько жертівником ви маєте поклонятись. 
\v 8 Оце ж увійди в умову з моїм паном, царем Ассирийським: — я дам тобі дві тисячі коней; тільки чи здобудешся на стільки їздеців до них? 
\v 9 Як се ти думаєш відперти, хоча б одного з гетьманів самих меньших рабів пана мого, вповаючи на Египет задля колесниць його й комонника? 
\v 10 Хиба я без Господньої волі наступив на сю землю, щоб її спустошити? Сам Господь сказав мені: Ійди проти сієї землі та спустош її. 
\v 11 І сказали Еліяким та Себна та Йоах Рабсакові: Розмовляй з рабами твоїми по сирийській, бо ми розуміємо, а не розмовляй з нами по юдейськи в слух людей, що стоять на мурі. 
\v 12 Рабсак же відказав: Хиба ж мій пан послав мене тільки до твого пана й до тебе, щоб сі слова сказати? Ні, також і до тих людей, що седять на мурі, щоб вкупі з вами ковтати власне кало своє й мочу свою пити? 
\v 13 Тут виступив Рабсак і промовив голосно по юдейськи: Слухайте слова великого царя, царя Ассирийського! 
\v 14 Так говорить царь: Нехай вас Езекія не баламутить, він бо вас не врятує; 
\v 15 І нехай не розважає вас Езекія надією на Господа, говорючи: Господь вирятує нас і не подасть города сього на поталу цареві Ассирийському. 
\v 16 Не слухайте Езекії, так бо говорить царь Ассирийський: Зробіте примиррє зо мною та й вийдіть до мене, так їсти мете кожен ягоди з винограду свого й з смоковниці своєї, і пити мете воду з колодязя свого, 
\v 17 Аж покіль я надійду та візьму вас у землю, однакову з вашою, в землю, повну зерна й винового соку, в землю повну хліба й виноградників. 
\v 18 Нехай же не зводить вас Езекія, говорючи: Господь вирятує нас. Хиба ж боги народів урятували, кожен свою землю, з потали в царя Ассирийського? 
\v 19 Де боги Ематські й Арпадські? де боги Сефарваїмські? Хиба ж вони вирятували Самарию з моєї потали? 
\v 20 Котрий з усіх богів сих земель вирятував свою землю з руки моєї? І чи ж спасе Господь Ерусалим із моєї потали? 
\v 21 І мовчали вони мовчки, не відказали йому ні словом, так бо гласив наказ царський: Не відказуйте йому. 
\v 22 І прийшли Еліяким Хелкієнко, домозверхник, та Себна, писарь, та Йоах Асафенко, літописець, в роздертих одежах до Езекії та й оповіли йому, слова Рабсакові.
\c 37
\p
\v 1 Як почув се царь Езекія, то роздер одіж на собі, обгорнувся волосяним вереттєм і пійшов у дім Господень; 
\v 2 Еліякима ж, палатозверхника, та Себну, писаря, вкупі з старшими священниками, обгорненими волосяним вереттєм, послав до Ісаїї Амосенка. 
\v 3 І промовили вони до його: Так говорить Езекія: Днем смутку й кари та сорому є сей день, дитина бо доросла до отворення матерньої утроби, та нема снаги вродити. 
\v 4 Може чує Господь Бог речі Рабсакові, що його послав пан його, царь Ассирийський, зневажати живого Бога, й поругати словами, що їх чув Господь, Бог твій; вознеси ж молитву за тих, що зостались іще в живих. 
\v 5 Як прийшли слуги царя Езекії до Ісаїї, 
\v 6 Сказав їм Ісаїя: Промовте до пана вашого так: Так говорить Господь: Не лякайсь тих речей, що чув єси, а якими зневажали мене кметі царя Ассирийського. 
\v 7 Ось я пошлю на його духа, й прийде до його звістка, й вернеться він у свою землю, а я вбю його мечем у його ж землі. 
\v 8 І вернувся Рабсак, і знайшов царя Ассирийського, що облягав Либну; бо був перечув, що той від Лахиса відступив. 
\v 9 І перечув він про Тиргака, царя Етиопського, й сказано йому: Ось він вирушив, щоб на тебе вдарити, то послав удруге посли до Езекії й повелів сказати йому: 
\v 10 Промовте так до Езекії, царя Юдейського: Нехай тебе не ошукує Бог твій, що на його вповаєш, думаючи: Ерусалиму не подасть він цареві Ассирийському на поталу. 
\v 11 Ти ж чував сам, що царі Ассирийські зробили з усіма землями, як розпростерли на їх проклін; а ти б то врятувався? 
\v 12 Хиба ж боги в народів, що їх батьки мої в ніщо пообертали, вирятували їх, — як от Гозан, та Харан, та Резеф та людей Еденських в Талассарі? 
\v 13 Де царь Ематський і царь Арпадський і царь в городі Сефарваїмі, в Ені та Івві? 
\v 14 І взяв Езекія письмо з рук поселських і, прочитавши його, пійшов у храм Господень, та й розгорнув його Езекія перед Господом; 
\v 15 І моливсь Езекія Господеві й говорив: 
\v 16 Господи сил, Боже Ізрайлів, що престолуєш над херувимами! ти один — Бог над усіма царствами земними; ти сотворив небо й землю. 
\v 17 Прихили, Господи, ухо твоє й почуй; позирни, Господи, очима твоїми й побач! Почуй слова Сеннахеримові, що переслав мені на зневагу живого Бога! 
\v 18 Справді, Господи, царі Ассирийські попустошили всі народи й землі, 
\v 19 І повкидали в огонь боги їх; та то не боги, а робота рук людських, дерево й камінь, тим вони їх і обернули в ніщо. 
\v 20 Тепер же, Господи, Боже наш, визволь нас із його потали, щоб зрозуміли всі царства земні, що ти, Господи, Бог єдиний. 
\v 21 І послав Ісаїя Амосенко до Езекії сказати: Так говорить Господь, Бог Ізрайлів: Те, про що молився єси що до Сеннахерима, царя Ассирийського, я вислухав, — 
\v 22 Се слово, що про його виповів Господь: Погордить тобою й насьміється з тебе дівиця-доч Сиону; позад тебе похитає головою дочка Ерусалиму. 
\v 23 Кого ж бо ти зневажав і поругав? Проти кого се ти голос підняв, і так згорда глянув очима? На Святого в Ізраїлі! 
\v 24 Ти через кметів своїх Господа ганьбив та сказав: Многими колесницями моїми я на верхи гірні знявся, — на ребра Ливану, та й порубав я кедри там високі, й найкрасші кипариси його, й добрався аж до крайних гряниць його, до найгусчого саду його; 
\v 25 І докопувавсь і пив воду, й висушував стопами ніг моїх всі перекопи в Египті. 
\v 26 Чи не чув же ти\f + \ft Се говорить Господь.\ft*\f*, що я се все наготовив? у давнезьні ще давна постановив се, а тепер сповнив тим, що ти опустошуєш утверджені міста в купи румовищ; 
\v 27 Що осадники їх немощні, дрожать і соромляться; вони поробились, мов на полі зіллє, мов никла зелень на кришах та збіже — загоріле, нім в колос убралось. 
\v 28 Чи седиш ти, чи виходиш, чи входиш, — усе я знаю, знаю й те, як ти проти мене буяєш; 
\v 29 За твою буту проти мене, та що твоя гординя до мого дойшла слуху, я тобі в ніздра каблучку заправлю, й зубела мої у рот твій (заложу), й заверну тебе тим же шляхом, яким сюди прийшов єси. 
\v 30 І ось тобі, Езекію знамено: Сього року їсти мете те, що виросло з витрушеного зерна, а в другому році — самосівне (від кореня), у третьому ж році сійте й жніте й насаджуйте виноградники та й споживайте плод їх. 
\v 31 І що з Юдиного дому ще зісталось, те пустить знов коріннє внизу й появить плід угорі; 
\v 32 Бо з Ерусалиму зійде (мов трава) останок, а те, що врятуєсь — із гори Сиону. Ревнуваннє Господа сил се вчинить. 
\v 33 Тим Господь ось так говорить про царя Ассирийського: Не ввійти йому в сей город, і стріли туди не пустить, не приступить до його під щитом, і не насипле кругом його валу: 
\v 34 Тим самим шляхом, що прийшов ним, він вернесь, а в місто се він не ввійде, — говорить Господь. 
\v 35 Город сей я боронити буду, щоб його спасти — задля себе й слуги мого Давида. 
\v 36 І вийшов ангел Господень та й убив у таборі Ассирийському сто вісімдесять і пять тисяч чоловіка, й як повставали рано вранці, — аж се самі мертві тіла. 
\v 37 І рушив Сеннахерим, царь Ассирийський, та й відступив, а вернувшись, жив у Ниневиї. 
\v 38 І як молився він раз у храму свого бога Нисроха, вбили його мечем сини його, Адрамелех та Шарезер, і повтікали ув Арарат-землю, а син його Асардан настав царем замість його.
\c 38
\p
\v 1 Того часу занедужав Езекія на смерть. І прийшов до його пророк Ісаїя Амосенко й рече до його: Так говорить Господь: Упорядкуй дім твій, бо вмреш, не одужаєш. 
\v 2 І повернувся Езекія лицем до стіни, й молився Господеві сими словами: 
\v 3 Ой Господи! спогадай же, що я щиро й неподіленим серцем ходив перед лицем твоїм і чинив те, що тобі до вподоби. Та й заплакав Езекія в голос. 
\v 4 І прийшло слово Господнє до Ісаїї таке: 
\v 5 Ійди й промов до Езекії: Так говорить Господь, Бог предка твого Давида: Почув я молитву твою, побачив сльози твої і ось я придам тобі віку ще пятнайцять років; 
\v 6 Ще ж визволю тебе й сей город із потали в царя Ассирийського, й берегти му сей город від нападу. 
\v 7 І ось що буде тобі знаком від Господа, що справдить Господь слово, яке виповів: 
\v 8 От я заверну на десять ступнів назад тінь сонячну, що пройшла вже на сонцевказові Ахазовому. І вернулося сонце на десять ступнів, що пройшло по сонцевказу. 
\v 9 Молитва Езекіїна, царя Юдейського, як він нездужав, та й знов одужав від своєї недуги: 
\v 10 Я сказав був собі: в середині літ моїх маю оце відійти до воріт преисподньої; однято мені останок віку мого. 
\v 11 І говорив я: Не побачу вже Господа Бога (в дому його) між людьми живими; не побачу й людини зміж тих, що живуть на сім світі; 
\v 12 Домівка моя розбираєсь із місця та й забіраєсь від мене, як будка пастуша; перетяте, мов (нитка) у ткача, життє моє. Так, він відотне мене від основи; день і ніч ждав я, що ти пошлеш уже конець життю мойму. 
\v 13 Я ждав до ранку; він бо, як лев, покрушив кості мої; день і ніч думав я, що тут-тут нашлеш конець мені. 
\v 14 Наче журавель, як пискля у ластівки, пищав я, тужив як голуб, сумно гляділи в небо очі мої: Господи, я придавлений, рятуй мене! 
\v 15 Що ж казати мені, коли він так сказав і вчинив? Тихо буду переходити (в гадках) кожний рік жизні моєї, споминати горе серця мого. 
\v 16 Господи! так усі жиють, — сим кріпиться й жиє дух мій; та ти оздоровиш мене, — подаруєш життє мені. 
\v 17 Та ось — гіркість моя вийшла мені на добро; ти бо вирвав душу мою від ями погибельної, кинув позад себе гріхи мої. 
\v 18 Бо не безодня славить тебе, не смерть вихваляє тебе, не ті, що лягли в могилі, вповають на твою правду. 
\v 19 Живий, — тілько живий прославляє тебе, як я оце тепер; за те ж буде отець переказувати дітям вірність твою. 
\v 20 Господь — моя поміч; тим то ми будемо по всі дні життя нашого при голосі струн виспівувати пісні в домі Господньому. 
\v 21 І звелів Ісаїя принести смокви та обложити болячку, а він одужає. 
\v 22 І питав Езекія: Який знак, що я ходити му в дім Господній?
\c 39
\p
\v 1 Того часу прислав Беродах Баладан Валаданенко, царь Вавилонський, письмо та подарунки Езекії, бо перечув був, що він лежав у недузї, та одужав. 
\v 2 І зрадів Езекія послами та й показав їм свою скарбівню, срібло й золото й пахощі й дорогі мастила й всю скарбівну комору свою, та й усе, що було в скарбівнях у його: не було нічого, чого б не показав їм Езекія у своїй палаті й в усьому обсязї панування свого. 
\v 3 І прийшов пророк Ісаїя до царя Езекії, й спитав його: Що говорили сі люде й звідки приходили вони до тебе? І відказав Езекія: Із далекої землі прийшли вони до мене, з Вавилону. 
\v 4 І поспитав Ісаїя: Що бачили вони в палатах у тебе? І каже Езекія: Бачили все, що є в палатах у мене; нема нічого в скарбівнях у мене, чого б я не показав їм. 
\v 5 І сказав Ісаїя до Езекії: Вислухай же слово Господа сил: 
\v 6 Прийде час, що все, що є в твоїх палатах, та що попризбірували батьки твої по сей день, буде перевезено в Вавилон; нічого не зостанеться, — глаголе Господь. 
\v 7 І з твоїх синів, що вийдуть із тебе, що ти появиш, поберуть вони й будуть вони скопцями в палаті у царя Вавилонського. 
\v 8 І каже Езекія до Ісаїї: Благе слово Господнє, що ти переказав, — бо думав собі: однакже мир і гаразд буде за живота мого.
\c 40
\p
\v 1 Утішайте, втішайте мій нарід, говорить Бог наш; 
\v 2 Промовляйте до серця Ерусалимові й вістіте йому, що час боротьби його вже скінчився, що неправедність його вже надоложена, бо він прийняв аж удвоє за гріхи свої з руки Господньої. 
\v 3 (Се дасть ся чути) голос покликуючого в пустині: Стеліть дорогу Господеві, рівняйте в степу стежки Богу нашому; 
\v 4 Всякий видол нехай заповниться, а всяка гора й горб нехай униз подадуться, всякі закрути нехай випростуються, й місця нерівні вирівняються. 
\v 5 Бо явиться слава Господня, й побачить всяке тіло (спасеннє від Бога); так бо сказали уста Господні. 
\v 6 Голос покликує: Вісти! А я сказав: Що вістити? (Ось що:) Всяке тіло — трава, й всяка краса його — в полі цьвітка. 
\v 7 Засихає трава, вяне цьвіт, коли подує на його подих Господень: так і люде — трава. 
\v 8 Засихає трава, вяне цьвітка, слово же Бога нашого тріває по всі віки. 
\v 9 Взійди ж із веселою вістю на гору, Сионе! Кликни голосом із усієї сили, Ерусалиме, подаючи вість благую! кликни, не бійся; скажи містам Юдейським: Ось він, — Бог ваш! 
\v 10 Ось, ійде Господь у потузї, в його руці — власть. Ось, нагорода його з ним; так, заплата його перед лицем у його. 
\v 11 Як пастирь, пасти ме він стадо своє; на руки ягняток брати ме він і носити їх на грудях у себе, а дійні водити. 
\v 12 \f + \ft Тут додай: Та він же і всемогущий.\ft*\f*Хто б то вичерпав пригорщею воду, хто пяддю виміряв небеса; хто змістив у міру пил земний, зважив на вазї гори, а на тарілках вагових — горби? 
\v 13 Хто збагнув дух Господень, був порадником йому і вчив його? 
\v 14 З ким він радиться, хто наводить його на розум, вказує правду, навчає його знання, або показує дорогу до мудрості? 
\v 15 В його люде — мов крапля з відра, а на вазї важять за пилинку. Мов порошинку підійме він острови. 
\v 16 Мало в його всього Ливану на дрова до жертви, мало всіх стад його на всепаленнє. 
\v 17 Всі народи перед ним — ніщо, менш пустого нічого значать вони в його. 
\v 18 Так кому ж ви уподобите Бога й хто йому рівня? 
\v 19 Виливає мистець ідоли, золотарь золотить їх, та начіплює їм ланцюжки срібні. 
\v 20 Неспроможний же про такий принос, вибирає тверде дерево, вишукує умілця, щоб зробити боввана, що стояв би непорушно. 
\v 21 Чи то ж ви не знаєте? чи ви не чували? хиба же вам не говорено від початку? хиба ж не навчились із основ землі? 
\v 22 Се ж він є той, що над кругом земним престолує, а живущі на йому — хиба тілько, як саранча перед ним; він простер небеса, мов намітку тоненьку, й розширив їх, мов намет на житло. 
\v 23 Він князїв у ніщо обертає, й суддів земних — у пусту марницю. 
\v 24 Ледві в землю посаджено їх, ледві їх посіяно й в землі пень їх вкорінився, — дихнув він, і ось вони зівяли й поніс їх вітер, як солому. 
\v 25 Хто ж у вас рівня мені, хто подобен? — говорить Святий. 
\v 26 Позирніть лиш у гору очима й побачте, хто се сотворив? хто військо небесне виводить по його лічбі? А всіх їх кличе він на імя, й в великій потузї й силі своїй не дає він ні одному згубитись. 
\v 27 Як же се ти, Якове, говориш і кажеш, Ізраїлю: Дорога моя закрита перед Господом, справи мої забуті Богом моїм. 
\v 28 Чи ще ж ти не збагнув, чи сього не чував єси, що вічний Господь Бог, творець усієї вселенної, безʼутомний і на силах не впадає, та й що розум його недослідимий? 
\v 29 Він же додає сили втомленому й підкріпляє знемощілого. 
\v 30 І молодіж, буває, знеможе — ослабне, та й мужі впадають на силах, 
\v 31 Тілько хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь; підніме крила, як орел, побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться.
\c 41
\p
\v 1 Слухайте мовчки мене, острови, ви же, народи, поновіте свою силу, а тоді приступіть й говоріть; станьмо разом на суд. 
\v 2 Хто збудив-покликав від сходу мужа праведного\f + \ft Авраама.\ft*\f*, велів йому йти за собою, підневолив йому народи та покорив царів? Та ж се він обернув їх мечем його в порох, — луком його в солому, рознесену вітром. 
\v 3 Ось, він уганяє за ними, верстає байдужно дорогу, якою ніколи не ходив своїми ногами. 
\v 4 Хто се вчинив і довершив? Той, хто від почину покликає до жизні народи. Я — Господь, первий (з усього) й останній, я — все той самий? 
\v 5 Побачили острови й полякались, окрайни землі затремтіли. Вони посходились до купи; 
\v 6 Кожен помагає свому товаришові й приговорює свойму братові: кріпись! 
\v 7 Мідник додає духа виливальникові, а той, що бляшки вигладжує, кріпить того, що виковує на ковалі, та собі приговорює: добре споєне, та ще й цвяхами збиває, щоб добре держався. 
\v 8 Ти ж, Ізраїлю, слуго мій, ти, Якове, вибраний у мене, ти, Авраамове, друга мого, насіннє, — 
\v 9 Ти, що я його взяв від кінців землі, та покликав від її окраїн, і сказав тобі: ти мій слуга, я вибрав тебе й не одкину тебе, 
\v 10 Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю. 
\v 11 Ось, стидом і соромом окриються всі отті, що проти тебе лютують; в ніщо обернуться й погибнуть супротивники твої. 
\v 12 Будеш їх шукати, й не знайдеш їх, тих ворогів твоїх; ті, що проти тебе ярились, маною почезнуть; 
\v 13 Я бо, — Господь Бог твій; я держу тебе за руку-правицю; я говорю тобі: не лякайся, я помагаю тобі! 
\v 14 Не бійся, Якове, червяку мій, Ізраїлю, малолюдку, — я помагаю тобі, — говорить Господь, твій відкупитель, Святий Ізраїлів. 
\v 15 Я зроблю тебе валом зубчастим, новим, гострим; молотити меш гори, розтирати горби на мілкий порох. 
\v 16 Віяти меш їх, а вітер буде розносити їх, ти ж Господом будеш радоватись, хвалитись Святим Ізрайлевим. 
\v 17 Злиденні й убогі шукають води, — не знаходять; сохне язик їх від згаги; я ж, Господь, почую їх, я, Бог Ізрайлів, не опущу їх. 
\v 18 На горах вітворю ріки й бурчаки по байраках; озером степ ізроблю, а сухі суходоли — повними криничин. 
\v 19 Засаджу пустиню кедром, сосною, оливою й миртом; украшу степ явором, буком та кипарисом, 
\v 20 Нехай бачять і знають і розумно всім буде, що рука Господня вчинила все те, й Святий Ізрайлів се сотворив. 
\v 21 Тепер же прийдіть ви, з справою вашою, говорить Господь; подайте докази ваші, говорить царь Яковів. 
\v 22 Нехай вони приступлять і скажуть нам, що має настати; нехай звістять що-небудь передом, заки ще постало, а ми станемо умом доходити та й збагнемо, на який конець воно вийшло, — нехай скажуть нам наперед, що ще буде. 
\v 23 Будущину возвістіте, нехай же ми знаєм, що ви боги, або зробіть що-небудь, добре або хоч і лихе, щоб ми здивовались, та разом із вами побачили. 
\v 24 Та ви — ніщо, та й витвір ваш неварт нічого; гидота той, хто вас вибирає. 
\v 25 Я розбудив його\f + \ft Авраама й його потомність.\ft*\f* від півночі, й він прийшов; та й на сході сонця буде він призивати імя моє, й топтати можних, як болото, й місити, мов той ганчар глину. 
\v 26 Хто звістив се з початку, щоб ми те знали, хто заздалегідь наперід, — щоб ми могли були сказати: Се правда? Ні, ніхто не звістив, ніхто не чув із вас слова! 
\v 27 Я первий сказав Сионові: Ось він! і дав Ерусалимові благовістника. 
\v 28 Я розглядався, та не було нікого, й між ними не найшовся порадник, щоб я міг запитатись, і мені відказано. 
\v 29 От-що: всі вони — одно ніщо, й вироблено їх надармо; вітер порожній — божища їх!
\c 42
\p
\v 1 Ось, слуга мій, що я за руку держу його; вибраний мій, що його вподобала собі душа моя. Я положив духа мого на него; він звістить народам суд справедливий. 
\v 2 Не крикне він; не піднесе голосу, гнівний; не дасть почути його на улицях. 
\v 3 Тростинки приломленої не доламле, й льону, що куритись почав, не погасить; по правді він буде суд судити. 
\v 4 Не ослабне, не втомиться, аж покіль твердо суд свій і правду поставить на світі; на ймя ж і науку його вповати муть острови. 
\v 5 Ось так говорить Господь, що создав небеса й напяв їх; що розпросторив землю з усім, що вона родить, та що дає диханнє людям на ній і дух ходячим по ній: 
\v 6 Я, Господь, покликав тебе на правду, й буду держати тебе за руку, й берегти тебе, й поставлю тебе у завіт народам, за світло невірним; 
\v 7 Щоб очі сліпим одчиняти; щоб виводити вязнів із вязниці, а сидячих у темряві — з темниці. 
\v 8 Я Господь; се імя моє, і не поступлюся славою моєю кому иншому, величчю моєю — бовванам. 
\v 9 Давно обіцяне вже спевнилось, а що буде, я возвіщу; нім воно станесь, я звіщу вам. 
\v 10 Співайте ж Господу нову пісню, оддавайте хвалу йому від конця до конця світу; плаваючі по морі і все, чим воно повне — острови й ті, що живуть на них. 
\v 11 Нехай озветься голосно пустиня, й міста її, оселі, де живе Кедар\f + \ft Араби.\ft*\f*; нехай радісно загомонять, що живуть на скелях, нехай викликують із верхів гірських. 
\v 12 Нехай віддають Господу честь, і хвалу його розголошуть по островах. 
\v 13 Господь виступить, мов велетень; як воєвода, розбудить завзяттє; кликне, підніме крик боєвий, і явить себе сильним проти ворогів своїх. 
\v 14 Довго я мовчав, терпів, здержувавсь; тепер же буду кричати, немов породіля; буду валити й все поглочувати; 
\v 15 Попустошу гори й горби, і всю зелень їх посушу, островами ріки пороблю, осушу озера; 
\v 16 І поведу сліпих по дорозї, якої зроду не знали, незвісними їм дорогами буду їх провожати; темряву вчиню їм світлом, криві дороги — простими; оттаке я їм учиню, та й їх не покину. 
\v 17 Тоді повернуться взад, і окриються великим соромом, що на своїх ідолів вповали, та до бовванів промовляли: Ви боги наші. 
\v 18 Слухайте ж, глухі, дивітесь, сліпі, щоб побачили. 
\v 19 Хто ж такий сліпий, як слуга мій, і глухий, як посел мій? Хто такий сліпий, як той, що я полюбив його, такий сліпий, як раб Господень? 
\v 20 Много бачив ти, та не запримічав; слух у тебе був отворений, та ти не чув. 
\v 21 Господь зволив задля правди своєї звеличити та прославити закон; 
\v 22 Та се нарід розбитий та розграблений; всі вони повязані (гріхами), мов у ямах підземних, мов зачинені в темницях; за те ж і стали вони здобичею та й нема їм вибавителя; вони забрані, а нікому сказати: верни їх назад! 
\v 23 А хто зміж вас прихиляв до сього слух, вслуховався та розмірковував, що з того буде? 
\v 24 Хто ж віддав Якова на спустошеннє, а Ізраїля в здобичу? чи то ж не Господь, що проти його ви грішили? бо не хотіли вони ходити дорогами його, не слухали закону його. 
\v 25 От і вилив він на них ярость гніву свого, і лють війни: запалала вона кругом них поломєм, та вони не запримітили; горіла в них, та вони не зміркували того серцем.
\c 43
\p
\v 1 А тепер так говорить Господь, творець твій, Якове, той, що утворив тебе, Ізраїлю: Не лякайся, бо я тебе визволив з неволі, дав тобі імя: ти мій. 
\v 2 Чи ти через води йти меш, — я з тобою, чи через ріки, ти не потонеш; чи пійдеш через огонь, не попечешся, і поломє не обпалить тебе. 
\v 3 Я бо твій Господь, Святий Ізрайлів — спаситель твій; я оддав у викуп за тебе Египет, Етиопию й Сабу. 
\v 4 Дорогий в очу ти в мене, многоцінний і любий мені; то ж я віддам других людей за тебе, й — народи за душу твою. 
\v 5 Не лякайсь, бо я з тобою; від сходу сонця приведу твоє насіннє, позбіраю тебе від заходу. 
\v 6 Півночі скажу: Оддай їх; а полудню: Не вдержуй; приведи сини мої здалека й дочки мої від окраїн землі; 
\v 7 Кожного, хто називається імям моїм, кого я сотворив на славу мені, кого зʼобразував і устроїв. 
\v 8 Виведи сліпих, що мають ніби зрячі очі, і глухих, що ніби мають уші. 
\v 9 Нехай зберуться всі народи разом, зійдуться всі племена докупи. Хто ж ізміж них проповів се наперед? нехай скажуть, що було від початку; нехай поставлять свідків від себе й докажуть, щоб, вислухавши, можно сказати: Се правда! 
\v 10 А мої свідки, — говорить Господь — ви й слуга мій, що я його вибрав, щоб ви знали й вірили мені та й зрозуміли, що се — я: передо мною не було Бога, та й опісля не буде. 
\v 11 Я, я — Господь, та й нема спасителя крім мене. 
\v 12 Я прорік та й спас, так як заповів; а иншого не було в вас, проте ви свідки у мене, що я — Бог, говорить Господь. 
\v 13 Із віку й віку я — той самий, і ніхто не врятує від руки моєї; я вчиню, а хто те переіначить? 
\v 14 Так говорить Господь, ваш відкупитель, Святий Ізраїля: Задля вас я, наче б уже післав у Вавилон, та покрушив всі засови, й Халдеїв, що так своїми кораблями величались. 
\v 15 Я бо — Господь, Святий ваш, творець Ізраїля, царь ваш. 
\v 16 Так говорить Господь, той, що відкрив дорогу в морі, в глибинах водних — стежку, 
\v 17 Той, що вивів колесниці й коні; військо й силу; а вони всі разом лягли, щоб уже не встали; потахли, наче каганець, — погасли. 
\v 18 Та ви про минуле не згадуєте, про давне не думаєте. 
\v 19 Проте я вчиню щось нове; воно, наче б уже сталось; чи вже ж ви й сього не схочете знати? Я пробю дорогу в пустині, на степах пролию ріки. 
\v 20 Буде мене вихваляти зьвіррє степове, шакалі та струсі, за те дам воду в пустині, — ріки в степі сухому, щоб поїти (новий) вибраний нарід мій. 
\v 21 Нарід сей виобразую я для себе; він мене прославить. 
\v 22 Ти бо, Якове, не призивав мене; ти, Ізраїлю, не пильнував моєї хвали. 
\v 23 Ти (наче б і) не приносив мені ягнят твоїх у всепаленнє, і жертвами твоїми не віддавав мені шани. Та я й не допевнявсь у тебе хлібових приносів і не силував кадилом кадити. 
\v 24 Ти (наче б) не куповав за гроші пахощів про мене, не засичовав мене жиром жертівним; ні, ти гріхами твоїми причиняв труду мені, та проступками твоїми обтяжував мене. 
\v 25 Я, я сам (з ласки) затираю проступки твої задля себе самого, та не памятаю гріхів твоїх. 
\v 26 Пригадай мені; станьмо на суд; говори ти, як можеш оправдатись. 
\v 27 Праотець твій согрішив, та й посередники твої відступали від мене. 
\v 28 За те ж я відберав старшинам святого пробутку їх священство, побивав Якова проклоном, передавав Ізраїля на поругу.
\c 44
\p
\v 1 А тепер слухай, кметю мій, Якове й вибраний мій, Ізраїлю. 
\v 2 Так говорить Господь, що тебе вибрав і зʼобразовав, та допомагав тобі, відколи мати на світ народила: Не бійся, мій кметю Якове, любий, вибраний Ізраїлю; 
\v 3 Я бо вилию води на жадібне, пущу потоки на те, що висхло; вилию духа мого на твоє насіннє, й благословеннє моє на твоє потомство. 
\v 4 І будуть рости, як би в зільнику, як верба над водою. 
\v 5 Один скаже: Я — Господень, назве себе імям Якова, а инший напише своєю рукою: Я — Господень, і прізве себе імям Ізраїля. 
\v 6 Се глаголе Господь, царь Ізрайлів, і його відкупитель, Господь сил: Я первий, я й останній; крім мене нема Бога. 
\v 7 Хто ж бо рівня мені? нехай виступить, скаже й за порядком розповість усе з того часу, як я сотворив людей в давнину, та нехай звістить, що постане, що буде. 
\v 8 Не бійтесь і не лякайтесь. Хиба ж я з давна не вістив, не прорікав вам? Ви свідки мої. Чи ж є ще Бог крім мене? Ні, нема иншої твердині; я ніякої не знаю. 
\v 9 Ті, що роблять боги — всі вони ледачі; а найлюбійші їм не приносять ніякої користі; на се вони самі собі свідками. Вони нічого не бачать і не розуміють, тим то вони й осоромляться. 
\v 10 Хто зробив бога й вилив ідола, що з його хісна нема? 
\v 11 Всі спільники в тому окриються соромом, бо й самі містеці — вони ж ізміж людей; нехай би всі зібрались і стали; вони злякаються й застидаються. 
\v 12 Коваль робить із заліза сокиру при огні з вугля; та при тому оброблює й його\f + \ft Ідола.\ft*\f*, й працює над ним сильною рукою, а з голоду аж упадає на силах; не пє води, з утоми вмліває. 
\v 13 Тесля, шнур напявши, значить міру; гострим знарядом обзначує дерево; потім оброблює його стругом та заокруглює, і так витворює подобину людини гарного виду, щоб уставити його в домі. 
\v 14 Він зрубує собі кедри, бере дуба, чи сосну, що йому в дуброві знадобляться, або ясеня, що самий його насадив, а дощик зростив; 
\v 15 Се служить йому за топливо й про огріток, запалює огонь і пече хліб собі. Та з того ж самого вироблює він і бога й бє перед ним поклони; вироблює ідола, й припадає перед ним навколішки. 
\v 16 Частину він спалить ув огні; при другий частині пече печеню й їсть до ситу та гріється, й приговорює: добре я загрівся, почув тепло від огню. 
\v 17 А з останку дров робить собі бога, ідола свого; бє поклони перед ним, припадає ниць перед ним, молиться до його й говорить: Спаси мене, бо ти бог мій! 
\v 18 Не знають бо й не бачать, бо їм очі затулено, щоб сліпом сліпували, й однято розум. 
\v 19 І не візьме собі такий до серця, нема в його стілько знання й розуму, щоб собі сказати: Та ж половину з того спалив я в огні, а на жарі спік хліб та печеню і зʼїв те; хиба ж тепер із останку зроблю собі гидоту? Хиба стану бити поклони перед поліном? 
\v 20 Він уганяє за порохом, серце завело його на манівці, і тяжко йому приходиться, визволити душу свою й сказати; а може се омана в правиці моїй? 
\v 21 Згадай про се, Якове й Ізраїлю, ти ж бо — раб мій; я тебе приспособив собі; ти слуга мій, Ізраїлю; не забувай же про мене! 
\v 22 Розжену, мов туман, твої беззаконня, мов ту хмару, — гріхи твої. 
\v 23 Звеселітеся ж, ви, небеса, про Господнє діло; викликайте, глибині земні; зашуміте радісно, ви гори з гаями й борами своїми; відкупив бо Господь Якова й прославиться в Ізраїлі. 
\v 24 От, що говорить Господь, що викупив тебе та приспособив тебе з малку, з лоня матірнього: Я — Господь: я сотворив усе; я один розпростер небеса й своєю силою утвердив землю; 
\v 25 Я обертаю в ніщо ворожбу віщунів льживих; відкриваю безглузддє чарівників; прогоню в зад тих мудреців, і виявлюю, що все знаннє їх — дурощі; 
\v 26 Я розбуджую слово у слуги мого; я се чиню, що віщування посланців моїх вірно спевняються; се я говорю Ерусалимові: Ти знов заселишся, а містам Юдиним: Ви будете одбудовані й розвалища ваші я відстановлю; 
\v 27 Я велю глибені: зʼсякни, й ріки твої я висушу; 
\v 28 Я скажу Кирові: Мій пастирю, й вволить він волю мою, та й скаже Ерусалимові: будеш одбудований, а храму: будеш знов построєний!
\c 45
\p
\v 1 Так говорить Господь до помазанника свого Кира: Я піддержувати му тебе за праву твою руку, щоб покорити тобі народи, й познімаю пояси з чересел у царів, щоб повідчинялись перед тобою брами й ворота не зачинялись. 
\v 2 Я пійду поперед тебе й вирівняю гори, поторощу мідяні двері й поломлю засови залізні; 
\v 3 Пооддаю тобі поховані в темноті скарби й скриті багацтва, щоб ти взнав, що я Господь, которий\f + \ft Додай: ще нім ти на світ народишся.\ft*\f* назвав тебе по імени, — що я Бог Ізраїля. 
\v 4 Задля слуги мого Якова й вибраного мого Ізраїля назвав я тебе по імени, пошановав тебе, дарма що ти мене не знаєш. 
\v 5 Я — Господь, і нема иншого; нема Бога крім мене; я підперезав тебе, хоч ти мене ще й не знаєш, 
\v 6 Щоб дознались від восходу аж до заходу сонця, що нема понад мене, що я — Господь і нема иншого. 
\v 7 Я роблю й світло й темряву, посилаю долю й недолю; я, Господь, усе це роблю. 
\v 8 Кропіте, небеса з гори, й хмари нехай вилиють правду; нехай відчиниться земля й видасть спасителя, й нехай виросте разом правда! Я, Господь, творю се. 
\v 9 Горе тому, хто перечиться з творцем своїм, — черепок із черепків земних! Чи то ж глина скаже гончареві: Що ти се робиш? твоя робота, наче без рук (зроблена). 
\v 10 Горе тому, хто отцеві каже: На що сплодив єси? або матері: На що ти вродила? 
\v 11 Так говорить Господь, святий Ізрайлів і сотворитель його: Ви питаєте в мене: що станеться з моїми синами, й хочете мені розказувати в ділі рук моїх? 
\v 12 Сотворив я землю, создав на ній й чоловіка; я — моя рука розпростерла небеса, та й усьому воінству їх дав я закон. 
\v 13 Я підняв його\f + \ft Т. є. Кира.\ft*\f* на справедливість і зрівняю всі дороги перед ним. Він мій город збудує, й моїх полонян пустить на волю, та не за викуп і не за дари, — говорить Господь Саваот. 
\v 14 Ще ж говорить Господь: Праця Египтіїв і торгівля Етиопіїв, і Сабеї високі перейдуть до тебе й стануть твоїми; пійдуть слідом за тобою, — в кайданах прийдуть, і припадуть ниць перед тобою, й будуть благати тебе, промовляючи: Тілько в тебе Бог, і нема иншого Бога. 
\v 15 Та й справді ти єси Бог тайний, Бог Ізрайлів, Спаситель. 
\v 16 Всі вони окриються соромом і стидом; всі в купі, що виробляють собі ідолів. 
\v 17 А Ізраїль спасений буде Господом спасеннєм вічним; ви не зазнаєте стиду й сорому по віки вічні. 
\v 18 Так бо говорить Господь, сотворитель небес, — він, Бог, що создав землю й приспособив її; він же утвердив її, та й не надармо сотворив її; він приспособив її, щоб на ній жили: Я — Господь, а иншого нема; 
\v 19 Я говорив не тайно, не в темнім закутку землі; та й не говорив я родові Яковому: Шкода вам шуката мене; я бо Господь, що виповідає тілько те, що справедливе, що саму правду виявлює. 
\v 20 Позбірайтесь усі та й прийдіть, приближітеся всі, що спаслись від невірних. Без розуму ті, що носяться з деревяним своїм ідолом, та моляться до такого бога, що не ратує. 
\v 21 Розсудіте між собою та й скажіть явно: Хто се звістив ще з давен давнезних, хто прорік се наперед? Чи не я ж, — Господь? Крім мене нема другого Бога; — ні, Бога справедливого й спасаючого нема крім мене. 
\v 22 Обернітесь же до мене, й прийміть спасеннє, всі краї землі, бо ж я — Бог, а иншого нема. 
\v 23 Сам собою я клянуся: — а з уст моїх виходить тілько слово справедливе, слово незмінне, — що передо мною пригинатись буде всяке коліно, та що на моє імя будуть присягатись усі язики. 
\v 24 Тілько в Господа — ось, як будуть про мене казати — справедливість і сила; до його поприходять, соромлючись, усі, що йому противились. 
\v 25 Господом стане оправданий і прославлений ввесь рід Ізрайлів.
\c 46
\p
\v 1 Упав Бел, повалився Набо\f + \ft Бел, Баал, або Вил, Ваал; так назвали Вавилонці першого свого царя Нимрода, як його опісля богом собі зробили. — Набо, або Небо чи Нево, се друге божище у Бавилонців. Тут прорікаєсь, як би вже довершений, упадок ідолів і поганьства — з приходом Христа.\ft*\f*; божища ваші опинились на скоті та тягаровій худобі; що ви самі колись носили, се втомлена скотина носить. 
\v 2 Поспадали, попадали разом, не змогли охоронити тих, що їх несли, та й самі пійшли в ніщо. 
\v 3 Слухай же мене, Яковів доме й ти, ввесь ощадку дому Ізрайлевого, ви, що я від утроби прийняв вас, носив від матернього лоня! 
\v 4 Та й до старості вашої, до сивого волоса в вас носити вас буду; бо я все той самий; як сотворив вас, так і носити му, піддержувати вас і хоронити. 
\v 5 Кому ж то ви мою подобу вподобили? з ким зрівняєте, і з ким поставите поруч, щоб ми показались однакі? 
\v 6 Висипають із мішка золото; важать срібло вагою; наймають золотаря, щоб зробив із того бога; бють поклони й припадають перед ним навколішки; 
\v 7 І беруть його на плечі, несуть і становлять його на місці; і стоїть він, не здвигнеться з свого місця; кричать до його кричма, та він не чує, не озветься, в біді не поможе. 
\v 8 Спогадайте се й до серця, зрадники, собі прийміте. 
\v 9 Спогадайте давні давна, від початку віків, що я Бог, і нема иншого Бога, нема мені рівні. 
\v 10 Я прорікаю заздалегідь наперед те, що колись буде, й від давнезних давен говорю про те, що ще не сталось; задуми мої спевняться, та й усе, що хочу, я вчиню. 
\v 11 Я покликав орла з востоку\f + \ft Кира.\ft*\f*, з країв далеких; він же спевнить те, що я призначив. Я бо сказав — і доведу се до кінця; призначив — і здійсню. 
\v 12 Слухайте же мене, ви, тугі серцем, від правди далекі: 
\v 13 Я наближив уже мою справедливість, вона недалеко, й рятунок від мене не забариться; і дав Сионові спасеннє, Ізраїлеві — славу мою.
\c 47
\p
\v 1 Зійди вниз та сядь на землі у пилу, ти, дівице\f + \ft Ти, Вавилоне немічний.\ft*\f*, дочко Вавилонська; усядь на землі, бо вже престола нема, ти дочко Халдейська; вже більш не будуть звати тебе ніжною та роскішною. 
\v 2 Возьмись за жорна й мели муку; скинь намітку з себе, підкасай подолок; відкрий ноги до колін, бреди через ріки; 
\v 3 Наготою світити меш, та й сором твій нічим буде вкрити. Помщуся тяжко, не дам пощади нікому. 
\v 4 (се глаголе) Відкупитель наш — Господь Саваот імя йому, Святий Ізрайлів: 
\v 5 Седи мовчки, заховайсь у темноті, ти, дочко Халдейська; тебе бо вже не будуть царицею царств величати. 
\v 6 Прогнівивсь я був на люд мій, власність мою я понизив й оддав тобі в руки, а ти не мала милосердя над ними, — ти й на сивого діда важенне ярмо накладала. 
\v 7 Міркувала собі: Я до віку царицею буду, а не брала до голови того, й не подумала, що станесь опісля. 
\v 8 Тепер же вислухай оце, ти роскішнице, що живеш безжурно, та приговорюєш у свойму серці: ось я, — другої такої немає; вдовицею седіти не буду та й втрати в дітях не зазнаю. 
\v 9 Но нагло, одного дня прийде на тебе одно й друге — вдовицтво й бездіцтво; в повній мірі вдарять вони на тебе, дарма, що в тебе повно чародіїв та знахорів без ліку. 
\v 10 Безпечна, ти все говорила в твойму ледарстві: Хто бачить, хто знає? Мудрість твоя й знаннє твоє звели тебе з розуму так, що ти в серці мовляла: Я, а ніхто крім мене. 
\v 11 От же прийде на тебе лихая година: ти й не знати меш, звідки воно візьметься; а нападе на тебе біда, що її годі буде відвернути; несподівано впаде на тебе нужда, про яку ти й не гадаєш. 
\v 12 Оставайся ж із твоїм знахорством та з безліком чарівників твоїх, що змалку тебе так займали; хто знає, може поможеш собі, може й переможеш? 
\v 13 Ти аж утомилась, слухаючи дорадників твоїх; нехай же виступлять ті дослідувачі небес, і звіздарі, й ті, що з нового місяця віщують; нехай вони врятують тебе від того, що невідклично прийде на тебе. 
\v 14 Глянь, та ж вони, як солома: огонь попалив їх; — не змогли врятувати життя свого від поломя; не лишилось ані углика, щоб загрітись, ані комина, щоб поседіти коло його. 
\v 15 От чим стали всі ті, що ти з ними працювала, та торгувала з молодощів твоїх. Кожен блукав по своїй дорозї, й нема такого, щоб урятував тебе.
\c 48
\p
\v 1 Слухай се, доме Яковів, що звеш себе імям Ізраїля, а вийшов з джерела Юдиного, ти, що кленешся імям Господа й носиш в устах Бога Ізрайлевого, хоч не щиро, хоч і не по правді! 
\v 2 Бо вони називають себе по святому містові, й покладаються на Бога Ізрайлевого, — на імя йому Господь сил. 
\v 3 Що давно сталося, я наперед прорікав; воно виходило з моїх уст; я те прорікав, та й зараз чинив, й все спевнялось. 
\v 4 Знав бо я, що ти неслухняний, що в тебе залізна шия, а чоло мідяне; 
\v 5 Тим то обявляв я тобі заздалегідь, нім воно приходило, й передом обявляв тобі, щоб ти не сказав: Се мій ідол учинив, бовван мій, виливаний бог мій приказав, щоб так сталося. 
\v 6 Ти чував про те, так дивися ж на все; та й хиба ж ви не признаєте сього? А тепер я прорікаю вже нове, ще тобі тайне, ти ще не знаєш того. 
\v 7 Воно постановлено в мене тепер, а не давно, не вчора, й ти ще не чував про те, то ж і не скажеш: ось, я знав се. 
\v 8 Ні бо; ти не чув і не відав про те; твоє ухо не було передом на се відтулене; та знав я й се, що ти відпадеш і зломиш мені вірність; я ж назвав тебе зрадником зроду. 
\v 9 Ради імя мого здержував я гнів мій, і задля слави моєї не хотів тебе вигубити. 
\v 10 Ось, я розплавив тебе, та все ж не так, як срібло, а очищував лиш в печі страдання. 
\v 11 Ради себе, задля себе самого чиню я се, бо скільки ж то докорів було б проти мене, а я слави моєї нікому не дам на поталу. 
\v 12 Слухай же, Якове, й Ізраїлю, мій покликаний: я все той самий, я первий і я останній. 
\v 13 Землю втвердила рука моя, і правиця моя розпростерла небеса; кликну їх, а вони разом передо мною стануть. 
\v 14 Позбірайтесь до купи, ви всі, та й слухайте: Хто між ними прорік се передом? Господь возлюбив його\f + \ft Кира.\ft*\f*, й він волю його спевнить над Вавилоном, і явить рамя його над Халдеями. 
\v 15 Се я, я покликав його; я звелів і привів його, й дорога його пощастить йому. 
\v 16 Приступіте ж до мене та й слухайте се: Я й з початку не потай говорив; я був там, ще докіль усе сталось; а тепереньки послав мене Господь Бог і Дух його. 
\v 17 І ось, як говорить Господь, вибавитель твій, Святий Ізрайлів: Я, Господь, Бог твій, що тебе на добро наставляє, та веде тебе по тій дорозї, якою ти ходити повинен. 
\v 18 Ой коли б ти вважав на мої повеління! тоді б мир твій і лад, як широка ріка, розливався, а справедливість твоя, як филі на морі. 
\v 19 І насіння твого, як піску, а пагонців — як ріні; а імя твоє в мене во віки б не щезло — не зникло. 
\v 20 Рушайте ж із Вавилону, втікайте від Халдеїв; голосно, весело вістіте — проповідуйте про се; ширіте сесю вість від краю до краю землі; говоріть: Господь викупив слугу свого Якова! 
\v 21 І не зазнають вони в пустині згаги; він поведе їх, і (як у давнину) виведе їм із каменя воду; розколе скелю, й ринуть води. 
\v 22 А безбожним нема впокою, говорить Господь.
\c 49
\p
\v 1 Слухайте мене, острови, вважайте, далекі народи: Господь покликав мене\f + \ft Говорить обіцяний Спаситель.\ft*\f* з утроби, від матірнього лоня назвав імя моє; 
\v 2 І зробив гострим мечем уста мої, окрив мене тінню руки своєї, і зробив мене стрілою гострою і сховав в сагайдаці свойму; 
\v 3 І сказав мені: Ти раб мій, Ізраїлю, в тобі я прославлюся. 
\v 4 І промовив я: Дармо я трудився, надармо вичерпав силу мою. Та моя справа перед Господом, і заплата моя — в Бога мого. 
\v 5 А тепер говорить Господь, — той, що приспособив мене з лоня в раба собі, щоб навернути Якова до його, й зібрати до його Ізраїля; я бо славен в очу Господнім, і Бог мій сила моя. 
\v 6 І сказав він: Того ще й омаль, що ти будеш слугою моїм, щоб покоління Яковові розбудити, Ізраїля ощадок навернути; ні, тебе я зроблю світлом народам, щоб спасеннє моє розпростерлось до кінців землі. 
\v 7 Так говорить Господь, визволитель Ізраїлів, Святий його, до зневажаного всіма, погордженого в народі, до раба в можних: Царі побачать, та й повстають; князї поклоняться задля Господа, що вірний у слові; задля Святого Ізрайлевого, що вибрав тебе. 
\v 8 Так говорить Господь: Часу вподобного я вислухаю тебе й в день спасення допоможу тобі; й збережу тебе, й дам тебе в завіт народам, щоб обновити землю, і попустошене наслідникам вернути, 
\v 9 Щоб вязням сказати: Виходьте на волю, а тим, що в темряві: Ійдіте на світло. Пасти муться при дорогах; по всіх узгіррях будуть пасовища їх; 
\v 10 Голоду знати не будуть, ні згаги, й не поразить їх спека і сонце; той бо, що милує їх, буде їх водити й приведе їх до джерел водних. 
\v 11 Всі гори мої дорогами зроблю, і всі стежки по долинах угору підійму. 
\v 12 Се поприходять з далека, — одні від півночі, другі з Синим-країни. 
\v 13 Радуйся, небо, й ти, земле, гомоніть, гори, з радощів; втішив бо люд свій Господь, змилосердився до страдальників своїх. 
\v 14 А Сион говорив: покинув мене Господь, і Бог мій забув мене! 
\v 15 Хиба ж забуде молодиця своє немовлятко? хиба їй свого власного тіла жаль не буде? та хоч би й вона забула, то я не забуду тебе. 
\v 16 Глянь, я написав тебе на долонях у себе; мури твої повсячасно перед очима в мене. 
\v 17 Діти твої повернуть до тебе, а ті що тебе валили та пустошили, геть пійдуть під тебе. 
\v 18 Глянь, подивись навкруги, — всі вони купляться, ійдуть до тебе. Як живу я! говорить Господь, — ними всіма, як убраннєм, уберешся, й прикрасиш себе ними, наче молода. 
\v 19 Розвалища твої й пустарі твої й земля твоя спустошена — буде аж надто тісна про осадників, а ті, що тебе пожерали, пійдуть геть від тебе. 
\v 20 Діти, що будуть у тебе після втрати старших, будуть голосно говорити тобі: Потісне місце, дай і мені де жити. 
\v 21 Скажеш тоді в серці твому: хто ж мені їх наплодив? я ж бо й бездітня була й неплідна й одинока; я була бранка відопхнута; хто ж їх викохав? 
\v 22 Так говорить Господь Бог: Се я підніму руку мою до народів і виставлю стяга мого до людів, і поприносять сини твої на руках і дочок твоїх на раменах. 
\v 23 І будуть царі пістунами тобі, а цариці кормити муть тебе; і припадати муть ниць до землі й порох на ногах у тебе лизати, й зрозумієш тоді, що я Господь, і хто вповає на мене, не зазнає стиду. 
\v 24 Хиба ж мож відняти у потужного здобич, або відобрати у побідника занятих у полон? 
\v 25 От же, — говорить Господь: І здобич у потужного буде однята, й полоняне з рук побідника визволені; я бо самий судитись буду з твоїми супротивниками, й сини твої повизволяю; 
\v 26 І нагодую гнобителів твоїх їх власним тілом, і впються своєю кровю, наче вином молодим; і зрозуміє всяка плоть, що я — Господь, твій заступник, відкупитель і визволитель твій, потужний Яковів.
\c 50
\p
\v 1 Так говорить Господь: Де лист розводний, що я дав матері\f + \ft Церкві жидівській, що її, наче одправив від себе, за те, що не приняла Христа.\ft*\f* вашій, і з ним її відправив? або котрому то позичальникові мойму я вас торгом запродав? Ні, вас за гріхи ваші продано, за переступи ваші відпущена мати ваша. 
\v 2 Чом се, як я прийшов, нікого в вас не було, й коли я кликав, ніхто не обзивався? Хиба ж рука моя стала коротша, щоб рятувати, або не стало в мене сили, щоб визволяти? Та ж я моєю загрозою висушую море, а ріки в пустині обертаю; риби в них гниють без води, і гинуть від згаги. 
\v 3 Я небеса в темну тьму одягаю, наче веретою, я їх окриваю. 
\v 4 Господь Бог дав мені язик мудрих, щоб міг піддержувати знемогающого. Він будить що-ранку, будить ухо моє, щоб я, як ученик, слухав. 
\v 5 Господь Бог відчинив мені ухо, й я не спротививсь, назад не подався. 
\v 6 Плечі мої дав я на побиваннє; щоки мої на поличкованнє, та й лиця мого не одвертаю від наруги заплювання. 
\v 7 І Господь Бог помагає мені; тим то я не стидаюсь, тим я й держу лице моє, мов кремінь, та й знаю, що стид мене не досягне. 
\v 8 Близько бо той, у кого мені справедливість; хто ж хоче мені противитись? Станьмо разом! Хто хоче зо мною судитись? нехай приступить ід мені! 
\v 9 Ось, Господь Бог помагає мені; хто ж мене осудить? Всі вони розпадуться, мов стара одежа, зʼїдена моллю. 
\v 10 Хто зміж вас боїться Бога, слухає голосу раба Господнього? Хто у темряві, без світла ходить, — нехай вповає на імя Господнє й покладаєсь на Бога свого. 
\v 11 Ви ж усі, що роздуваєте огонь, узброєні палющими стрілами, — ійдіте в поломя вашого огню та стріл ваших, що їх запалили. Се буде вам з руки моєї: у муках помрете!
\c 51
\p
\v 1 Послухайте мене, ви, що змагаєтесь до справедливості, й шукаєте Господа! Спогляньте на скелю, що з неї витесані, — на вижолобину, що по вас (в скелі) зосталась: 
\v 2 Спогляньте на Авраама, праотця вашого, й на Сарру, що вас породила; одного бо його я покликав, благословив його й намножив його. 
\v 3 Оттак потішить Господь і Сиона, потішить всі розвалища його, й оберне пустиню його у рай, і степ його в сад Господень; радощі й веселощі будуть у йому пробувати, похвала й пісні гомоніти. 
\v 4 Слухайте мене, мій ти народе; роде мій, прихили твоє ухо! бо від мене вийде закон і суд мій поставлю світлом для народів. 
\v 5 Вже наближуєсь справедливість моя; вже спасеннє надходить, і правиця моя буде судити народи; далекі острови будуть сподіватись мене й надіятись на рамя моє. 
\v 6 Підніміте очі ваші на небо в горі, гляньте на землю внизу: ось, небеса поникнуть, як дим, і земля — мов стара одежина, а спасеннє моє з віку в вік пробувати ме, й справедливість моя не зникне. 
\v 7 Слухайте мене, ви, що знаєте справедливість; народе, що в його серці закон мій! Не лякайтесь наруги від людей; їх зневаги не бійтесь. 
\v 8 Як одежу бо, сточить їх тля, і як вовну, зʼїдять їх черви; моя ж справедливість потріває по віки, і спасеннє моє з роду в рід. 
\v 9 Встань же, встань та в потугу вдягнись, ти, правице Господня! Встань, як в давна давнезні, як перед віками! Хиба ж бо не ти побила Раава, вбила крокодиля\f + \ft Фараона.\ft*\f*? 
\v 10 Чи ж не ти висушила море, води бездонні; замінила глибини морські в дорогу, щоб перейшли вибавлені? 
\v 11 Так і тепер повертаються вибавлені Господом і прийдуть на Сион із піснями, й радість вічна — над головами їх; вони знайдуть радощі й веселощі, а смуток і взітхання перестануть. 
\v 12 Я, я сам — утішитель ваш. Хто ж ти, що боїшся чоловіка, котрий вмерає, й людини, що як та травиця? 
\v 13 А забуваєш Господа, творця свого, що розпростер небо, основав землю. Ти що дня тремтиш перед лютостю гнобителя, що наладивсь тебе затратити. Де ж поділась та злющого ярость? 
\v 14 Хутко визволений буде невольник, не помре в ямі і не зазнає недостачі хліба. 
\v 15 Я — Господь Бог твій, що бурить море, аж филі ревуть: Господь Саваот — імя моє. 
\v 16 Я вложу слова мої в уста тобі, і тінню руки моєї закрию тебе, щоб ти знов устроїв небеса й заложив землю та сказав Сионові: Ти мій люд. 
\v 17 Розбудись, розбудись, устань, Ерусалиме, ти, що з руки Господньої випив чашу гніву його, вихилив до дна чашу опяняющу, аж висушив її. 
\v 18 І не було нікого в него, щоб вести під руку, зміж синів, що їх породив; не було нікого, щоб піддержати його за руку, зміж усіх синів, що їх виховав. 
\v 19 Дві біді на тебе разом налягли, й хто тебе розважить? — опустошеннє й збуреннє; голод і меч; ким же я потішу тебе? 
\v 20 Діти твої в знемозї лежали по углах усіх улиць, мов сугак той у путах, під гнівом Господнім, під пересердєм Бога твого. 
\v 21 Слухай же тепер, бідолахо, що впився, та не вином: 
\v 22 Так говорить Господь і Бог твій, що мститься за народ свій: Ось я беру з руки твоєї упоюющу чашу; виливаю з чаші гущу гніву мого, — не будеш уже її пити, 
\v 23 А передам її в руки томителям твоїм, що приказували тобі: Впади ниць, щоб по тобі нам пройти; ти ж свою спину робив пішоходом, стежкою мусів її простягати.
\c 52
\p
\v 1 Устань, устань і в силу твою одягнись, Сионе! Одягнись в одежі величності твоєї, Ерусалиме, ти, городе святий! Бо необрізаний, нечистий у тебе ніхто тепер не ввійде. 
\v 2 Струси з себе порох; устань, поневолений Ерусалиме! скинь ланцюги з шиї твоєї, невольнице-дочко Сионова! 
\v 3 Бо так говорить Господь: Ви продані були за бесцін, і без срібла будете тепер викуплені; 
\v 4 Бо так говорить Господь Бог: Нарід мій зайшов був давно в Египет, щоби там пожити, Ассур\f + \ft Фараон, так як опісля Ассур.\ft*\f* же пригнітав його ні-за-що. 
\v 5 Тепер же що мені тут чинити, говорить Господь, — нарід мій ні-за-що взято; властителі збиткують їх, говорить Господь, і безнастанно, по всяк день імя моє зневажаєсь. 
\v 6 Отже люд мій взнає імя моє, узнає того дня, що я той самий, що сказав: Ось я! 
\v 7 Які ж гарні на горах ноги благовістника, що мир возвіщає, що вістить радість, проповідає спасеннє, що говорить Сионові: Зацарював Бог твій! 
\v 8 Загомонить голос сторожів твоїх — піднімуть голос, і всі разом радісно воскликнуть; бо своїми побачать очима, що Господь у Сион вертає. 
\v 9 Звеселіться ж, заспівайте разом, ви, розвалини Ерусалиму, бо потішив Господь нарід свій, визволяє Ерусалим. 
\v 10 Явив Господь руку святу свою перед очима всіх народів, і всі кінці землі побачать спасеннє нашого Бога. 
\v 11 Ійдіте ж, ійдіте, виходіть із відти; не торкайтесь нечистого; виходіть із посеред него, очистіть себе, ви, що носите посуди Господні! 
\v 12 Ви ж вийдете не з поквапом і не навтеки, бо поперід вас ійти ме Господь, і Бог Ізраїля буде вас провожати. 
\v 13 І ось, пощастить слузї мойму; пійде в гору, піднесеться і стане величний. 
\v 14 Як многі дивувались, дивлячись на тебе, — так бо над усякого чоловіка обезображене було лице його, і вид його — над усяку людину, 
\v 15 Так многі народи приведе він в зачудованнє; царі стулять перед ним губи свої, бо побачять таке, про що їм не говорено, й почують таке, що не чули ніколи.
\c 53
\p
\v 1 Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня? 
\v 2 Він\f + \ft Христос.\ft*\f* бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землі сухої; а нема в йому ні виду, ні величності; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него. 
\v 3 Він — маловажений і в погорді у людей; чоловік, зазнавший горя й болів, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його ні за що мали. 
\v 4 Та він взяв болесті й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив. 
\v 5 Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені. 
\v 6 Всі ми блукали, як вівці, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усіх нас вложив Господь на него одного. 
\v 7 Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем німує, так і він не одчиняв уст своїх. 
\v 8 З узів і від суду пірвано його\f + \ft На крест.\ft*\f*, хоч рід його — хто його збагне? Вирвано його з землі живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть. 
\v 9 Визначили гріб йому з злодіями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його. 
\v 10 Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху. 
\v 11 Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі. 
\v 12 Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними ділити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходіїв дав себе прилічити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.
\c 54
\p
\v 1 Возвеселися, неплідня, ти, що не роджала; викликай радісним голосом, ти, що породільніх мук не знала; більше бо дітей в опущеної, ніж у тої, що має мужа — говорить Господь\f + \ft Зразу була церков жидівска, мовби духовною супругою Бога; тепер же мала церков Христова, що зразу була неплідна, стала пліднійшою супругою.\ft*\f*. 
\v 2 Розшири місце намету твого, розпростри ширше накривала пробутків твоїх; годі тіснитись, — попусти довше верівки твої, вганяй глибоко в землю приколки наметові; 
\v 3 Бо ти розпросторишся направо й наліво, а потомки твої загорнуть народи, й населять попустошені городи. 
\v 4 Не бійся, не дознаєш стиду; не лякайся, не зазнаєш наруги; забудеш сором молодощів своїх, і не згадаєш більше зневаги свого вдовування. 
\v 5 Се бо сам твій творець стане мужем твоїм; на ймя йому — Господь Саваот; він відкупитель твій, Святий Ізраїля; він Богом всієї землі названий буде. 
\v 6 Як жену, покинуту й опечалену духом, покликує тебе Господь; як жену з молодощів, що був її одправив, — говорить Бог твій. 
\v 7 На час невеличкий покинув я був тебе; тепер же з великою любовю приймаю тебе. 
\v 8 В запалі гніву я на короткий час сховав був лице моє від тебе, тепер же вічною любовю помилую тебе, — говорить твій Господь. 
\v 9 Се бо мені — як Нойові води: як я поклявся, що Нойові води не прийдуть вже більше на землю, оттак поклявся я, не гнівитись на тебе й тебе не карати. 
\v 10 Гори бо з місця здвигнуться й горби похитнуться, — милість же моя не одвернесь від тебе, й заповіт миру мого не схитнеться, говорить милосердний до тебе Господь. 
\v 11 О, ти, злиденна, метана бурею, безʼодрадна! Я укріплю тебе на камені-рубині, зроблю підвалини твої з сапфирів; 
\v 12 І зроблю вікна в тебе з рубинів, а двері жемчужні, а всю ограду твою — з дорогого каміння. 
\v 13 Діти твої навчати ме сам Господь, і великий мир і гаразд буде проміж синами твоїми. 
\v 14 Справедливість твоя скріпить тебе, далека будеш від гнету, ніщо тобі його боятись, страх не наближить ся до тебе. 
\v 15 Будуть уставати на тебе, — та се не від мене, — і хто б ні узброївся проти тебе — погибне. 
\v 16 Я сотворив коваля, він роздуває угля в огні, і виковує, що йому треба до діла; — так і я сотворюю губителя до витрачення. 
\v 17 Ніякий знаряд, зроблений проти тебе, не буде придатний; та й всякий язик, що буде правуватись з тобою на суді, — ти обвинуватиш. Се є доля слуг Господніх, се оправданнє їх від мене, — говорить Господь.
\c 55
\p
\v 1 Хто хоче пити, йдіть усі до вод, у кого нема срібла, йдіть, купуйте й споживайте; йдіте, купуйте без срібла, й без плати вино й молоко. 
\v 2 Чого вам одважувати срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не засичує? послухайте вважно мене, й їжте добро, а душа ваша нехай роскошує в наїдках масних. 
\v 3 Прихиліте ухо ваше й прийдіть до мене; слухайте, а жити ме душа ваша; — і дам вам віковічний завіт незмінної милості, яку я обіцяв Давидові. 
\v 4 Се я дав його свідком народам, проводирем і наставником народів. 
\v 5 Се — призовеш ти люд, тобі чужий, і народи, що тебе не знали, поспішать до тебе задля Господа, Бога твого, й задля Святого Ізрайлевого, бо він тебе прославив. 
\v 6 Шукайте Господа, докіль можна знайти його, кличте до його, коли до вас близько. 
\v 7 Нехай безбожник путь свою покине, а беззаконник помисли свої, та нехай обернеться до Господа, а він помилує його, й до Бога нашого, бо він на ласку пребагатий. 
\v 8 Мої мислі — се не ваші мислі, та й ваші дороги — не мої дороги, говорить Господь. 
\v 9 Ні, як небо висше землі, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших. 
\v 10 Як дощ і сніг із неба сходить, і туди не вертається, але наповає землю, щоб вона родила й ростила; щоб вертала насіннє тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, — 
\v 11 Так і слово моє, що виходить із уст у мене, — до мене не вертається впорожні, але чинить те, що мені вгодно, й довершує те, чого я послав його. 
\v 12 Тим же то вийдете ви в радощах, і спокій буде вас супровожати; гори й узгірря співати муть навперід вас пісні, і всі дерева в полі — плескати муть вам у долоні. 
\v 13 Замість тернини рости ме кипарис; замість кропиви родити ме мирт; се буде на славу Господню, на памятник вічний, що не покрушиться.
\c 56
\p
\v 1 Так говорить Господь: Допильновуйте суду й чиніть справедливість; спасеннє бо моє недалеко, й незабаром одкрита буде справедливість. 
\v 2 Щастен чоловік, що се чинить обачно, й син чоловічий, що твердо в законі держиться, той, що береже суботу від опоганення, а руку свою від усякого зла впиняє. 
\v 3 Нехай не говорить чужениця, що пристав до Господа: Господь зовсім вилучив мене зміж свого люду, та й скопець нехай не каже: Дерево сухе я. 
\v 4 Бо так Господь говорить про скопців: хто шанує мої суботи, й вибирає те, що мені до вподоби, та вірно держиться завіту мого, — 
\v 5 Такому дам я в дому мойму й між мурами моїми ще красше місце й лучше імя, ніж самим синам і дочкам; дам імя їм вічне, що не загине. 
\v 6 Та й синів ізміж чужоплемінників, що пристануть до Господа, щоб йому служити й імя Господнє любити, та бути рабами його, — всіх, що стережуть мою суботу від опоганення, і твердо стоять у мойму завіті, 
\v 7 Тих приведу я на святу гору мою й звеселю-ущасливлю в мойму домі молитви; всепалення їх і жертви їх будуть любі мені на жертовнику моїм; бо дім мій названий буде домом молитви про всі народи. 
\v 8 Господь Бог, що збірає до купи розсипаного Ізраїля, ось так говорить: до зібраних в Ізраїлі я ще й инших буду збірати. 
\v 9 Ви, все зьвіррє польове й гаєве, приходіть їсти\f + \ft Пророк бачить духом, що старшина жидівська, дбаючи тільки про свою повагу й роскоші, не прийме Христа. То ж накликує Римлян, щоб приходили, їх землю зайняти.\ft*\f*! 
\v 10 Сторожі їх — сліпі всі й невіжі; всі вони пси німі, не можуть гавкати, мріють бурмотять, дрімаючи, люблять тільки спати. 
\v 11 Се — пси, все голодуючі, наситу не знають; се — пастирі безглузді: всі позирають лиш на свою дорогу; кожний до останнього дбає про свою лиш користь. 
\v 12 Приходіть (говорять вони), достану вина, напиймось сикери; як сьогодні, так буде й завтра; ба ще й більше!
\c 57
\p
\v 1 Праведний вмерає, та й ніхто сього не бере собі до серця; і люде побожні забераються з землі, та ніхто й не думає, що се праведник заберається з світа, щоб не бачити ледарства. 
\v 2 Він відходить туди, де впокій; всі, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх. 
\v 3 Приступіте ж, ви, до мене, діти чарівниці; ви, кодло перелюбників та блудниць! 
\v 4 Із кого ви глузуєте? проти кого роззївлюєте роти, висолоплюєте язики? чи ви ж не зрадливі діти, чи не кодло ложі? 
\v 5 Ви, що в блуді з ідолами потопаєте під кожним деревом розлогим, і бовванам діти заколюєте понад водою та під скелями щілястими? 
\v 6 В гладких каменюках над бурчаками твоя роскіш; вони — вони твоє щастє; їм то ти приносиш жертви ливні і другі жертви; чи мені ж за се не гнівитись? 
\v 7 На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву. 
\v 8 За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої; одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш; розстелюєш постіль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі. 
\v 9 Ти ходила й до царя\f + \ft Царь між бовванами був Молох; йому приношено в жертву людей.\ft*\f* з пахущими мастьми, та все їх намножувала; ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше. 
\v 10 Утомлялась, блукаючи дорогами твоїми, та не сказала собі: „пуста надія!‟ ти все ще знаходила силу в руці своїй, і не впадала на силах. 
\v 11 Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти мені невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серці? Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав? 
\v 12 О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі. 
\v 13 Як ти заголосиш, — чи ж поможе тобі збір твій? — та ж їх усіх понесе вітер, розвіє подих його; хто ж покладає надію на мене, той унаслідує землю, й посяде святу гору мою. 
\v 14 І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого. 
\v 15 Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Святий на імя: Я живу на висотах і в святині, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених. 
\v 16 Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнівитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив. 
\v 17 За гріх зажерливості його я гнівивсь і карав його, скривав лице моє й досадував; він же ж відвернувся й пійшов по дорозї за своїм серцем. 
\v 18 І бачив я дорогу його, та й сцілю його, і буду водити його й потішати його та й безʼутішних у него. 
\v 19 Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, — та й сцілю його. 
\v 20 А безбожні — як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво. 
\v 21 Нема миру безбожним — говорить Бог мій.
\c 58
\p
\v 1 Клич грімко, не вдержуйсь, підніми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його, й дому Якововому всі гріхи його. 
\v 2 Вони ж бо питають у мене що дня про путі мої, наче б вони були такі люде, що живуть праведно й не відкидають законів Бога свого; вони допитують у мене про справедливість судів моїх; хотіли б зблизька зо мною судитись. 
\v 3 „Чом воно так, що ми постимо, а ти не бачиш сього? впокоряємо душі наші, а ти не знаєш?‟ Ось, — бо в день вашого посту ви вволяєте волю вашу, й вимагаєте тяжкої праці від других. 
\v 4 Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других; ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі. 
\v 5 Чи се такий піст, який я собі вибрав, — день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві? 
\v 6 Ось — піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливості; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу; 
\v 7 Поділись із голодними хлібом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся. 
\v 8 Тоді світло твоє зорею засвітить і рани твої скоро сціляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня. 
\v 9 Тоді ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш — а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити, 
\v 10 І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, — тоді в тьмі в тебе засяє світло, а тьма твоя стане, мов полуднє; 
\v 11 І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею кості твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода ніколи не зсякає. 
\v 12 І забудує рід твій пустині давнезні; ти одбудуєш основи многих поколінь, і казати муть про тебе: Він одбудовав розвалини, попрокладував знов шляхи про поселеннє. 
\v 13 Коли вдержиш ногу твою задля суботи, та не будеш сього дня мого святого своїх забагів чинити; коли буде субота в тебе осолодою, днем Господнім святим, шанованим; а пошануєш її тим, що неробити меш твоїх діл звичайних, не годити своїм примхам і пусторікі слова понехаєш; 
\v 14 Тоді мати меш осолоду в Господі, возведу тебе певно на висоти землі та насичу тебе насліддєм Якововим, предка твого; — се сказали уста Господні.
\c 59
\p
\v 1 Ось, рука Господня коротша не стала, щоб рятувати, й ухо його не вглухло, щоб чути. 
\v 2 Ні, се переступи ваші з Богом вас розлучили, й гріхи ваші лице його від вас одвернули, щоб не вислухувати. 
\v 3 Бо ваші руки опоганені кровю, палці — беззаконством; уста ваші торочять лож, язик ваш лепече неправду. 
\v 4 Ніхто не підносить голосу за справедливістю, за правду ніхто не озветься; надіються на нічо і говорять льжу, вагоніють злом, а роджають злодійство; 
\v 5 Висідають гадючі яйця, тчуть паутину; хто попоїсть яєць їх, — умре, а як роздавить, — василиск вилазить. 
\v 6 Паутиннє їх не придатне на одежу, й вони не окриються своїм виробом; діла їх — се діла неправедні, в руках у них здирство. 
\v 7 Ноги в них швидкі до зла, — скорі вони до проливу безвинної крові; гадки їх — гадки безбожні, пустошеннє й пагуба на дорогах їх. 
\v 8 Мирні путі їм незнані, й справедливого суду нема на стежках у них; дороги їх криві, а хто ними ходить, не мати ме миру. 
\v 9 Тим то далеко від нас суд, і правосуддє не досягає нас; дожидаєм світла, а ось темрява, — ясноти, а ходим у тьмі. 
\v 10 Мацяєм, як сліпий стіну, і, наче безʼокі, ходимо помацки; спотикаємся в південь, як смерком, між живими — як мертві. 
\v 11 Всі ревемо ведмедями, а то знов гудемо голубами; суду ждемо, та й немає, — пільги, та вона далеко від нас. 
\v 12 Бо переступів наших много перед тобою, і гріхи наші свідчать проти нас; бо ж переступи наші перед нами, й провини наші ми знаємо. 
\v 13 Спроневірились ми перед Господом і зʼолгали, та й відступили від Бога нашого; говорили обмову й зраду, вагоніли й роджали з серця слова неправди. 
\v 14 Відступив від нас суд, оддалік зісталась справедливість; бо справедливість спотикнулась на майдані, й правота не знаходить входу. 
\v 15 Зникла правда; хто ж ледарства одцурався, терпить зневагу. І побачив се Господь, і погано було се в очах його, що нема суду. 
\v 16 Бачив він, що нема й чоловіка (праведного), й дивився, що нема кому заступитись; та помогла йому рука його, й справедливість його піддержала його. 
\v 17 І вложив він на себе справедливість, неначе панцирь, і шолом спасення — на голову собі; і одігся ризою помсти, як одежою, та окрив себе ревностю, мов би наміткою. 
\v 18 По заслузї одплатить він повною міркою супротивникам своїм — строгостю, ворогам своїм — помстою; віддасть островам їх заслуженину. 
\v 19 І злякаються імени Господнього на заході, й величі його — на сході сонця. Хоч би ворог, як ріка, наступив, — прожене його подих Господень. 
\v 20 І прийде Одкупитель Сионові й синам Якововим, — тим, що навернуться від безбожності — говорить Господь. 
\v 21 А се завіт мій з ними, говорить Господь: Дух мій, що на тобі, і слова мої, що я вложив в уста тобі, не одступлять від уст твоїх і від уст потомства твого, ані від уст синів внуків твоїх від тепер і по віки, говорить Господь.
\c 60
\p
\v 1 Встань, заясній, Ерусалиме; зійшло бо світло твоє, і слава Господня зійшла над тобою. 
\v 2 Ось бо, — темрява вкривати ме землю, й поморок — народи; а над тобою засияє Господь, і слава його явиться над тобою. 
\v 3 І поприходять народи до світла твого, й царі — до сяєва, що над тобою заблисне. 
\v 4 Піднеси очі твої й подивись кругом: всі вони громадно до тебе простують; сини твої прибувають здалека, й несуть дочок твоїх на руках. 
\v 5 Глянеш і зрадієш; забється й поширшає серце в тебе; бо все багацтво морське попливе тобі в руки, власність народів прибуде до тебе. 
\v 6 Безліч верблюдів покриє тебе — дромедарі з Мадіяму і з Ефи; сила їх прийде з Саби, привезуть золото й ладан, і звістять славу Господню. 
\v 7 Всі вівці Кидарські будуть зібрані для тебе, барани Небайотські послужать для тебе; любою жертвою будуть вони мені на жертівнику мому, і я прославлю дім величності моєї. 
\v 8 Хто вони, сі, що мов хмари, несуться, мов голуби в голубник свій прилітають? 
\v 9 Се мене дожидають острови, а навперед них несуться кораблі Тарсийські, щоб перевезти синів твоїх з дальнього далеку, а з ними срібло їх і золото їх імені Господа, Бога твого й Святого Ізрайлевого, бо він прославив тебе. 
\v 10 І сини чужоземців будуть мури твої будувати, і царі їх в послузї, перед тобою стояти; бо я в гніву мойму побивав тебе, та в ласкавості моїй буду милосердним на тебе. 
\v 11 І будуть у тебе брами все отвором стояти; ні в день ні в ночі не будуть зачинятись, щоб достатки народів до тебе прибували й царі їх приходили. 
\v 12 Ті бо царства й народи, що тобі не схочуть служити, погибнуть, і такі народи до нащаду вигублені будуть. 
\v 13 Краса Ливанова прийде до тебе, кипарис і кедри та сосна украсять місце святості моєї, і прославлю я підніжок ніг моїх. 
\v 14 І прийдуть до тебе в покорі сини тих, що тебе пригнітали, й припадати муть до стіп у ніг твоїх всі, що колись тобою гордували, та й назвуть тебе городом Господнім, Сионом Святого Ізрайлевого. 
\v 15 Ти був покинутий і зненавиджений, так що тебе всі обминали; за те ж я вчиню тебе славою віків, радістю родів за родами. 
\v 16 Наче молоко ссати, будеш насичуватись добром народів, поживати скарби царські, ніби груди ссати, а тоді зрозумієш, що я, Господь, — твій спас, визволитель твій, потужний Яковів. 
\v 17 Замість міді буду золото тобі вистачати, а замість заліза — срібло, замість дерева — мідь, замість каменя — залізо; і настановлю мир — володарем у тебе, а справедливість — наглядником твоїм. 
\v 18 Не чути буде вже про насилування в землі в тебе, про спустошення та розбої — в займищах твоїх; і звати меш мури твої спасенною безпекою, а ворота твої — славою. 
\v 19 Вже не сонце буде тобі світлом щоденним, не місяць — яснотою; а сам Господь буде вічним світлом тобі, і Бог твій — славою твоєю. 
\v 20 І не зайде вже сонце твоє й місяць твій не згасне, бо Господь буде тобі вічним світлом, і скінчаться дні смутку твого. 
\v 21 І нарід твій, всякий праведний навіки унаслідує землю, — яко пагонець насаду мого, як рук моїх діло, на прославу мою. 
\v 22 Від малого намножиться тисяча, від найслабшого — великий нарід. Я, Господь, покваплю довершити се свого часу.
\c 61
\p
\v 1 Дух Господа Бога (спочив) на мені, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сціляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим — відчиненнє темниці; 
\v 2 Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потішити всіх засумованих; 
\v 3 Сповістити сумним у Сионі, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу — єлей радощів; замість сумовитого серця — одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливості, насадом Господнім на його прославу. 
\v 4 І забудують вони вікові пустині, відбудують давні розвалища і поновлять міста попустошені, що з давнезних давен були запустіли. 
\v 5 І поприходять чужинці й пасти муть вашу отару, й сини чужениць будуть у вас хліборобами та виноградарями вашими. 
\v 6 А ви будете зватись священниками Господніми, величати муть вас слугами Бога нашого; будете користуватись достатками народів і славитись їх славою. 
\v 7 За ваш сором оддано буде вам удвоє; за стид будуть вони радуватись своєю долею, бо в країні своїй удвоє стільки посядуть; веселощі вічні будуть у них. 
\v 8 Я бо, Господь, люблю правосуддє, ненавиджу здирство з насилуваннєм, і віддам їм заплату по правді й зроблю з ними вмову-завіт віковічний; 
\v 9 І насіннє їх знати муть народи, а потомність їх голосна буде між племенами; всі, хто їх буде знати, довідаєсь, що вони — насіннє, благословене Господом. 
\v 10 Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо зʼодягнув мене в одежу спасення, ризою справедливості обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами. 
\v 11 Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насіннє своє, — так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усіма народами.
\c 62
\p
\v 1 Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як світло, заблисне справедливість його, а спасеннє його — як горючий світильник. 
\v 2 І побачять народи справедливість твою й усі царі — славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господні наречуть. 
\v 3 І будеш, наче корона в руці в Господа, наче царський вінець — в долоні Бога твого. 
\v 4 Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на ній, а країну твою — замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться. 
\v 5 Як той молодик дружиться з дівчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радіє своєю княгинею, так буде Бог твій утішатись тобою. 
\v 6 На мурах твоїх, Ерусалиме, я сторожу поставив, і не вмовкати ме вона ні в день, ні серед ночі. О ви, що пригадуєте Господа, — не вмовкайте! — 
\v 7 Не вмовкайте перед ним, аж покіль не відновить він Ерусалима та поки не зробить його славним на землі. 
\v 8 Поклявсь Господь правицею своєю і кріпкою рукою своєю: Не дам уже більше зерна твого супостатам твоїм у їжу, не буде вже більш чужениця вина твого пити, що ти його порав; а той, 
\v 9 Хто жне його, їсти ме його, вихваляючи Бога, й хто виноград порав, той і вино буде пити в святому дворі його. 
\v 10 Ійдіте ж, ходіте в ворота й дорогу народові рівняйте! Рівняйте, рівняйте дорогу, геть усе каміннє з дороги счисчайте, виставте знамено народам! 
\v 11 Се, обявляє Господь з краю до краю землі: Скажіте дочці Сионовій: ось ійде твій спаситель; із ним його заплата й нагорода його перед ним. 
\v 12 І назвуть їх народом святим, одкупленим від Господа, а тебе називати муть містом пошукованим, а не опущеним.
\c 63
\p
\v 1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повноті сили своєї? — Се я, — той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання. 
\v 2 Чом же одіж твоя червона, а ризи твої — мов у того, що топтав виноград у тискарні? 
\v 3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нікого зо мною; і я потоптав їх у гніву мойму, давив їх у досаді моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одіж мою; 
\v 4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх. 
\v 5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та мені помогла рука моя, й досада моя — вона піддержала мене; 
\v 6 І потоптав я ворогів в гніву мойму, розбив їх у досаді моїй, і полив землю їх кровю. 
\v 7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всі блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавості своїй. 
\v 8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, діти, що не зломлять вірності, — і він спасав їх. 
\v 9 В кожній недолі їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всі дні давні. 
\v 10 Та вони неслухняні бували й печалі завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них. 
\v 11 Тоді згадав народ часи давні, Мойсейові: де він — той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що святого духа свого вложив йому в серце? 
\v 12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; розділив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі; 
\v 13 Той, що вів їх через безодні, мов коня степом широким, та й не спотикались. 
\v 14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити. 
\v 15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого святого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? — ласкавість твоя й милосердє твоє до мене — вони здержані! 
\v 16 Ні, тілько ти — отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, — отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш. 
\v 17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменіло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколінь насліддя твого. 
\v 18 На короткий час допалась вона народові святості твоєї, вороги бо наші взяли під ноги святиню твою. 
\v 19 Ми тепер такими стали, наче б ти ніколи й не володів над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.
\c 64
\p
\v 1 О, коли б ти прорвав небеса й зійшов! гори б таяли від лиця твого, 
\v 2 Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої; від лиця твого задрожали б народи. 
\v 3 Як творив ти страшні діла, яких ми й не сподівались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого. 
\v 4 Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й ніяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надіються на него. 
\v 5 Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх. Та ось, ти прогнівився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися? 
\v 6 Всі ми породились — як прокажений, і вся праведність наша — як поваляна одежа; всі ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас. 
\v 7 І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись; тим то й сховав ти від нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших. 
\v 8 Тепер же, Господи, — та ж ти наш отець; ми глина, а ти творець наш, і всі ми — діло руки твоєї. 
\v 9 Не гнівайся, Господи, без міри; не згадуй до віку беззаконня наші. Глянь: ми ж усі — народ твій. 
\v 10 Он, городи святості твоєї стали пустками; запустів і Сион, та й Ерусалим спустошений. 
\v 11 Храм освящення нашого й нашої слави, де батьки наші тебе прославляли, згорів у пожарі, і всі дорогоцінності наші розграбовані. 
\v 12 Чи то ж іще й після сього будеш здержуватись, Господи, чи все ще будеш мовчати і нас без міри карати?
\c 65
\p
\v 1 Я дав пізнати себе тим, що про мене не питались; мене знайшли такі, що мене не шукали. Ось я! ось я! сказав я народові, що не звав себе моїм іменем. 
\v 2 По всяк день простягав я руки мої до народу неслухняного, що ходив путями лихими, по своїй вподобі, 
\v 3 До народу, що мене безнастанно в лице зневажає, бо приносить жертви по садах та палить кадило на цеглі; 
\v 4 Що седить у гробах, та в печерах ночи проводить; їсть свинину, а гидка юшка в посудах його; 
\v 5 Що говорить: Стій здалека, не наближуйся до мене, бо я святий проти тебе! Вони — дим їдкий для мого носа, — огонь, що по всяк день горить. 
\v 6 От, що написано-призначено передо мною: Не буду мовчати, а відплачу, віддам їм у лоно. 
\v 7 Ваші переступи, говорить Господь, а заразом і беззаконня отців ваших, що кадили на горах і по горбищах зневажали мене, й одміряю в лоня їх все, що здавна коїли. 
\v 8 Так говорить Господь: Коли в виноградньому гроні повно соку, кажуть: Гляди, щоб ти його не вшкодив, бо в ньому благодать; те ж учиню я й задля слуг моїх, щоб не всіх погубити: 
\v 9 Я виведу з Якова потомство і від Юди наслідника гір моїх, а внаслідують те вибрані мої і слуги мої будуть там жити. 
\v 10 І буде Сарон пасовищем овець, а долина Ахор — місцем спочивку для волів народу мого, що до мене горнувся. 
\v 11 Вас же, що покинули Господа, забули про святу гору мою, закладаєте столи Гадові, та ладите повну чашу для Мени\f + \ft Так звалися божища сонця і місяця.\ft*\f*, 
\v 12 Вас я обрікаю-віддаю на меч, і всі попадаєте позаколювані, за те, що я кликав, а ви не озивались; говорив, а ви не слухали, і творили зло в очах моїх, та вибирали те, що мені не до вподоби. 
\v 13 Тим то й говорить Господь Бог: Слуги мої їсти муть, ви ж будете голодувати, слуги мої будуть пити, а вас буде мучити спрага. Раби мої будуть веселі, а вас побивати ме сором; 
\v 14 Слуги мої будуть співати в радощах серця, ви ж голосити мете задля сердечного смутку й ридати від сокрушеного духа. 
\v 15 І полишите імя ваше у присягу вибраним моїм; і вбє-вигубить тебе Господь Бог, а вірних слуг своїх назве иншим іменем. 
\v 16 І хто буде назвою тою себе благословити, того благословляти ме Бог справдешний; а хто покленеться нею на землі, той покленеться Богом правди, — давні бо злидні пійдуть в непамять і будуть закриті перед очима в мене. 
\v 17 Ось бо я творю нове небо й нову землю, а попередущі пійдуть в непамять, і не приходити муть на думку. 
\v 18 Ви ж будете веселитись і радуватись ізза того, що я творю, по віки; я бо обертаю Ерусалим у веселощі, а нарід його в радощі. 
\v 19 Та й я буду веселитись Ерусалимом і втішатися людом моїм; і не почується вже там плачу, ні голосіння. 
\v 20 Там не буде немовлятка ні старця, щоб не дожив повного віку свого; бо й століток вмірати ме молодиком; хиба грішник, хоч би й століток, вмірати ме в проклоні. 
\v 21 І будуть будувати доми й у них жити, й насаджувати виногради й поживати їх плоди. 
\v 22 Не будуть будувати, щоб инший там жив, та й садити не будуть, щоб хто инший споживав; дні бо в людей моїх будуть довгі, як дні дерева, й вибрані мої будуть довго користуватись працею рук своїх. 
\v 23 Марно трудитись не будуть, ні діти роджати на горе; будуть бо родом благословенним від Господа, а з ними й їх потомки. 
\v 24 І буде так, що перш, ніж вони до мене покликнуть, я озвуся; вони ще промовляти муть, а я вже вислухаю. 
\v 25 Вовк і ягня будуть пастись укупі, лев буде з волом їсти солому, а змій — землею харчитись: вони не будуть на всій святій горі моїй нічого злого ні шкоди чинити, — говорить Господь.
\c 66
\p
\v 1 Так говорить Господь: небо — престол мій а земля — підніжок ногам моїм; де ж ви збудуєте дім мені, і де місце спочинку мого? 
\v 2 Все ж бо те зробила рука моя, й все від мене постало, говорить Господь. А ось, на кого я ласкаво спогляну: на смирного й сокрушеного духом та й на того, що тремтить перед словом моїм. 
\v 3 (Беззаконник же) той, що заколює вола, — він у мене те саме, що той, хто вбиває людину; хто приносить ягня в жертву — те саме, наче б пса задавив; хто приносить жертву хлібну, — наче б жертвував свинину; хто палить на подяку кадило — наче той, що молиться до ідола; і як вони свою собі путь обрали, та як їх душа в гидотах кохається власних, — 
\v 4 Так само й я обійдусь із їх оманою, й наведу на них страшне їм; за те, що я кликав, а ніхто не озивався; я говорив, а вони не слухали, та чинили зло в очах моїх, і вибирали те, чим я гидував. 
\v 5 Почуйте ж слово Господнє, ви, що дрожите перед словом його: Ваше браттє, що не любить вас, і прогонить вас від себе задля імени мого, говорить: Нехай лиш явить себе в славі Господь, а ми побачимо вас веселих! Але їх окриє сором: 
\v 6 А от: гомін роздаєсь із міста, се голос Господень, що віддає заплату ворогам своїм. 
\v 7 Ще й не мучилась, а вродила; нім ще прийшли болі, а вже привела сина. 
\v 8 Хто коли чував таке? Хто коли видав таке диво? Чи виринув коли який край в одну днину? Чи народився де нарід від разу, як от Сион, що ледви почав боліти, а вже й породив синів своїх? 
\v 9 Чи то ж я доведу до породу, та й не дам уродити? — говорить Господь. Або даючи силу родити, — чи зачиню утробу? — говорить Бог твій. 
\v 10 Звеселіться ж із Ерусалимом і радуйтесь ізза него всі, що любите його! возрадуйтесь із ним радістю, всі, що через него колись журились, 
\v 11 Щоб вам ссати й насичуватись потіхами з грудей його, впиватись і роскошувати великим багацтвом слави його. 
\v 12 Так бо говорить Господь: рікою направлю до його мир, а заливним потоком — багацтва й славу народів, — а все вам на осолоду, мов би вас на руках ношено, на колінах голублено. 
\v 13 Як кого потішає мати, так я вас буду потішати; ви знайдете собі потіху в Ерусалимі. 
\v 14 Побачите се, й звеселиться серце ваше, ба й кості ваші процьвітуть, як молода зелень, і розтулиться правиця Господня слугам його; на ворогів же своїх він гнівом запалає. 
\v 15 Ось бо Господь прийде в огні, а колесниці його — мов той вихор, щоб пролити гнів свій і досаду й кару свою з огнем палаючим. 
\v 16 Господь бо буде огнем та мечем своїм всяку плоть судити, й много буде Господом побитих. 
\v 17 Ті, що святять і очищують себе по дубровах, їдять свинину, миши й иншу гидоту, — всі погибнуть, говорить Господь. 
\v 18 Я бо знаю думки їх і діла їх; та й прийду зібрати всі народи й язики, і прийдуть вони й взрять славу мою. 
\v 19 І положу на них знамено, й пошлю врятованих зміж них\f + \ft Апостолів.\ft*\f* до народів: у Тарсис, у Пулу й Луду, до тих, що лука напинають; у Тубалу, Евану, й по далеких островах, що слави моєї не вбачали, й возвістять вони народам славу мою, 
\v 20 І зберуть вони всіх братів ваших зміж усіх народів на дар Господу на конях і возах, на носилах і на мулах та верблюдах — на святу мою гору в Ерусалимі, говорить Господь, — так само, як Ізраїль приносить дар у дім Господній в чистій посудині. 
\v 21 З них я буду брати в священники й левіти, говорить Господь. 
\v 22 Бо як нове небо й земля нова, що я сотворю, все будуть передо мною, говорить Господь, так буде рід ваш і імя ваше. 
\v 23 Тоді місяць за місяцем, субота за суботою приходити ме всяка людина перед лице моє, щоб поклін мені оддавати, говорить Господь. 
\v 24 І будуть виходити й оглядати трупи людей, що одцурались мене; червяк їх не вмре й огонь їх не погасне; й будуть вони гидотою всякій тварі.