\id HEB 
\ide UTF-8
\h ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЖИДІВ
\toc1 Посланнє cьв. Ап. Павла до Жидів
\toc2 Жидів
\mt1 ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЖИДІВ.
\c 1
\p
\v 1 Почасту і всяково промовляючи здавна Бог до батьків через пророків, 
\v 2 в останні сі дні глаголав до нас через Сина, котрого настановив наслідником усього, котрим і віки створив. 
\v 3 Сей, будучи сяєвом слави і образом особи Його, і двигаючи все словом сили своєї, зробивши собою очищеннє гріхів наших, осівсь по правиці величчя на вишинах, 
\v 4 Стільки луччий будучи від ангелів, скільки славніще над їх наслідував імя. 
\v 5 Кому бо рече коли з ангелів: Син мій єси Ти, я сьогодні родив Тебе? і знов: Я буду Йому Отцем, а Він буде мені Сином? 
\v 6 Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всі ангели Божі. 
\v 7 І до ангелів же глаголе: Що творить духи ангелами своїми, а поломє огня слугами своїми. 
\v 8 Про Сина ж: Престол Твій, Боже, по вік вічний, палиця правоти — палиця царювання Твого. 
\v 9 Полюбив єси правду, і зненавидів беззаконнє; за се помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости більш спільників Твоїх. 
\v 10 І (знов): У почині Ти, Господи, землю оснував єси, і небеса — діло рук Твоїх. 
\v 11 Вони зникнуть, Ти ж пробуваєш, і всі, як шати зветшають, 
\v 12 і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий єси, і літа Твої не скінчать ся. 
\v 13 Кому ж із ангелів сказав коли: Сиди по правиці в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх? 
\v 14 Чи не всі ж вони служебні духи, посилаємі на служеннє про тих, що хочуть наслідувати спасеннє?
\c 2
\p
\v 1 Тим подобає нам більше вважати на те, що чували, щоб иноді не відпасти. 
\v 2 Бо коли промовлене ангелам слово було певне, і всякий переступ і непослух прийняв праведну відплату, 
\v 3 то як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє? котре, почавши проповідувати ся через Господа, від тих що чули, нам стверджене, 
\v 4 як свідкував Бог ознаками і чудесами, і всякими силами, і роздаваннєм Духа святого, по своїй волі. 
\v 5 Не ангелам бо покорив вселенну грядущу, про котру глаголемо; 
\v 6 засвідкував же хтось десь, глаголючи: Що таке чоловік, що памятаєш його, або син чоловічий, що одвідуєш його? 
\v 7 Умалив єси його малим чим від ангелів; славою і честю вінчав єси його, і поставив єси його над ділами рук Твоїх; 
\v 8 все покорив єси під ноги його. А впокоривши йому все, нічого не зоставив невпокореним йому. Тепер же ще не бачимо, щоб усе було йому впокорене, 
\v 9 а бачимо Ісуса, малим чим умаленого від ангелів, за муку смерти увінчаного славою й честю, щоб благодаттю Божою за всіх пожив смерти. 
\v 10 Подобало бо Тому, про кого все і ким усе, що привів многих синів у славу, починателя спасення їх страданнями звершити. 
\v 11 Бо й хто освячує і хто освячується, від Одного всі; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх, 
\v 12 глаголючи: Звїщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви співати му хвалу Тобі. 
\v 13 І знов: Надіяти мусь на Него. І знов: Ось я і діти, що дав мені Бог. 
\v 14 Коли ж діти стали ся спільниками тіла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола, 
\v 15 і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству. 
\v 16 Справді бо не ангелів приймає, а насіннє Авраамове приймає. 
\v 17 Звідсіля мусів у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські. 
\v 18 У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.
\c 3
\p
\v 1 Тим же, браттє святе, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Святителя визнання нашого, на Христа Ісуса. 
\v 2 Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його: 
\v 3 більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь має, ніж будинок, той, хто збудував його. 
\v 4 Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог. 
\v 5 І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на свідченнє тому, що мало глаголатись; 
\v 6 Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надії аж до кінця твердо держати мем. 
\v 7 Тим же (яко ж глаголе Дух святий): Сьогодні, як голос мій почуєте, 
\v 8 не закаменяйте сердець ваших, як в прогніванню, в день спокуси в пустині, 
\v 9 де спокушували мене батьки ваші, досвідчались про мене, й виділи діла мої сорок років. 
\v 10 За се прогнівивсь я на рід той і сказав: Завсіди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх; 
\v 11 так що поклявсь я в гніві моїм: Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій. 
\v 12 Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого. 
\v 13 А вговорюйте один одного щодня, доки сьогодні зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха. 
\v 14 Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо. 
\v 15 Коли (нам) глаголеть ся: „Сьогодні, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогніванню.‟ 
\v 16 Деякі бо, чувши, прогнівали (Бога), тільки ж не всі, що вийшли з Єгипту з Мойсейом. 
\v 17 На кого ж Він гнівив ся сорок років? Чи не на тих, що грішили, котрих кості полягли в пустині? 
\v 18 Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним? 
\v 19 І бачимо, що не змогли ввійти за невірство.
\c 4
\p
\v 1 Біймо ся ж оце, щоб, коли зостається обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись. 
\v 2 Бо й нам благовіствовано, як і тим, тільки не було користне їм слово проповіді, не зєднавшись з вірою тих, що слухали Його. 
\v 3 Входимо бо в відпочинок ми, що увірували, яко ж рече: „Так що покляв ся я в гніві моїм, що не ввійдуть в відпочинок мій,‟ хоч діла від настання світу скінчені. 
\v 4 Рече бо десь про семий день так: „І відпочив Бог дня семого від усіх діл своїх.‟ 
\v 5 І в сьому (місці) знов: „Чи коли ввійдуть у відпочинок мій.‟ 
\v 6 Коли ж оставляється, щоб деякі ввійшли в него, а котрим перше благовіствовано, не ввійшли за непослух; 
\v 7 то знов означає якийсь день, „сьогодні‟ глаголючи в Давиді, по стільких літах, яко ж було сказано: „Сьогодні, як почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших.‟ 
\v 8 Бо коли б Ісус тих упокоїв, не говорив би про инший день після того. 
\v 9 Оце ж оставлено ще суботованнє людям божим. 
\v 10 Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от діл своїх, яко ж від своїх Бог. 
\v 11 Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у недовірство. 
\v 12 Живе бо слово Боже і дійственне, і гостріще всякого обоюдного меча, і проходить аж до розділення душі і духа, членів і мозків, і розсуджує помишлення і думки серця. 
\v 13 І нема творива невідомого перед Ним; усе ж наге і явне перед очима Його, про кого наше слово. 
\v 14 Маючи ж Архиєрея великого, що пройшов небеса, Ісуса Сина Божого, держімось визнання. 
\v 15 Не маємо бо архиєрея, що не міг би боліти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха. 
\v 16 Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу.
\c 5
\p
\v 1 Всякий бо архиєрей, із людей узятий, для людей поставляється на служеннє у тому, що Боже, щоб приносив дари і жертви за гріхи, 
\v 2 котрий би міг боліти серцем за нетямущих і заблуджених, бо й сам обложений немощею; 
\v 3 і ради того мусить, як за людей, так за себе приносити за гріхи. 
\v 4 І ніхто сам по собі не приймає чести, а хто покликаний від Бога, яко ж і Аарон. 
\v 5 Так і Христос не сам себе прославив бути архиєреєм, а Той, хто глаголав до Нього: „Син мій єси Ти, я сьогодні породив Тебе.‟ 
\v 6 Яко ж і инде глаголе: „Ти єси священик по вік по чину Мелхиседековому.‟ 
\v 7 Котрий за днів тіла свого приносив молитви і благання до Того, хто міг спасти Його від смерти, з великим голосіннєм і слізми, і почуто Його за страх (Його перед Богом). 
\v 8 Хоч і Син Він був, тільки ж навчивсь послуху через те, що терпів, 
\v 9 і, звершившись, ставсь усім, що слухають Його, причиною спасення вічнього, 
\v 10 і названий від Бога архиєреєм по чину Мелхиседековому. 
\v 11 Про котрого маємо велике слово, та важко його висловити; тому що ви немочні стали слухом: 
\v 12 Бо коли вам годилось би бути учителями задля (часу), знов треба, щоб вас учено первих початків словес Божих, і стались такими, котрим треба молока, а не кріпкої пищі. 
\v 13 Усякий бо, що вживає (саме) молоко, (ще) несвідомий у слові правди, бо він малоліток. 
\v 14 Звершеним же тверда пища, маючим чувства вправлені довгою наукою до розсуджування добра і зла.
\c 6
\p
\v 1 Тим же, зоставивши початки Христового слова, ідімо до звершення, не кладучи знов основин покаяння від мертвих діл і віри в Бога, 
\v 2 науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього. 
\v 3 І се зробимо, коли Бог дозволить. 
\v 4 Неможливе бо тих, що раз уже просвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа святого, 
\v 5 і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка, 
\v 6 та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його. 
\v 7 Земля бо, що пє падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога; 
\v 8 а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє. 
\v 9 Ми ж надіємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так. 
\v 10 Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути діло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи святим. 
\v 11 Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надію аж до кінця, 
\v 12 щоб не були ви ліниві, а послідователі тих, що наслідують обітниці вірою і довготерпіннєм. 
\v 13 Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нікого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою, 
\v 14 глаголючи: „Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе.‟ 
\v 15 І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю. 
\v 16 Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, — клятьба. 
\v 17 У тому ж, хотівши Бог більше показати наслідникам обітниці незмінність ради своєї, посередникував клятьбою, 
\v 18 щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втішеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надію, що лежить перед нами, 
\v 19 котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою, 
\v 20 куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.
\c 7
\p
\v 1 Сей бо Мелхиседек, цар Салимський, священик Бога вишнього, що зустрів Авраама, як вертавсь він з побоїща царів, і благословив його; 
\v 2 котрому й десятину з усього відділив Авраам (перше ж оце перекладом зветь ся цар правди, а потім і цар Салимський, чи то цар впокою), 
\v 3 без батька, без матери, без родоводу, ні почину днів, ні конця життя не маючи, уподоблений же Сину Божому, пробуває священиком вічно. 
\v 4 Дивіте ся ж, який великий той, кому і десятину дав Авраам патриярх із вибраного. 
\v 5 Тай ті із синів Левіїних, що приймають священство, мають заповідь брати десятину з народу по закону, се єсть із браття свого, хоч і з чересел Авраамових вийшло воно. 
\v 6 Той же, хто не виводить роду свого від них, узяв десятину з Авраама, і маючого обітницю благословив. 
\v 7 Без усякого ж перечення менше від більшого благословляється. 
\v 8 І тут беруть десятини люде, що мруть, а там — той, про кого свідчить ся, що він живе. 
\v 9 І, щоб так сказати, через Авраама взята десятина і з Левія, що бере десятини. 
\v 10 Ще бо в череслах отецьких був, як зустрів його Мелхиседек. 
\v 11 Коли ж звершеннє було через Левійське священство (бо під ним люде озаконені стались), то яка ж іще потреба иншому встати священикові по чину Мелхиседековому, а не по чину Аароновому звати ся? 
\v 12 Коли бо переміняється священство, мусить конче і переміна закону бути. 
\v 13 Про Кого бо се говорить ся, з иншого коліна був, з котрого ніхто не приступав до жертівні. 
\v 14 Явно бо, що з коліна Юдового вийшов Господь наш, а про се коліно Мойсей об священстві нічого не сказав. 
\v 15 І більше ще явно, що по подобию Мелхиседековому встає инший священик, 
\v 16 котрий не по закону заповіді тілесної постав, а по силі життя незотлінного. 
\v 17 Свідкує бо: „Що Ти єси священик по вік по чину Мелхиседековому.‟ 
\v 18 Стало ся ж знищеннє попередньої заповіді за її неміць і невжиточність. 
\v 19 Нічого бо не звершив закон, а приведене лучче впованнє, котрим наближуємось до Бога. 
\v 20 І на скілько воно не без клятьби, 
\v 21 (ті бо священики без клятьби ставали, а Сей з клятьбою через Того, хто глаголав до Него: „Кляв ся Господь, і не розкаяв ся: Ти єси священик по вік, по чину Мелхиседековому‟) 
\v 22 на стілько луччого завіту став ся порукою Ісус. 
\v 23 І більш їх було священиками, бо смерть боронила їм пробувати; 
\v 24 сей же, через те, що пробуває по вік, непереходяче має священство. 
\v 25 Тим же і спасти може до кінця приходящих через Нього до Бога, будучи вічно жив, щоб посередникувати за них. 
\v 26 Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес, 
\v 27 котрий не має по всі дні нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принісши. 
\v 28 Закон бо людей поставляє архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послі закону, Сина на віки звершеного.
\c 8
\p
\v 1 Голова ж сказаного: Такого маємо Архиєрея, що сів по правиці престола величчя на небесах, 
\v 2 служителя святині і скині істинної, котру поставив Господь, а не чоловік. 
\v 3 Всякий бо архиєрей поставляється, щоб приносити дари і жертви; тим треба й Сьому що мати, щоб принести. 
\v 4 Бо коли б Він був на землі, не був би священиком, (де) є священики, що приносять по закону дари, 
\v 5 котрі служать образу і тіні небесного, яко ж глаголано Мойсейові, як хотів зробити скиню. „Гледи бо‟, рече, „зроби все по взору, показаному тобі на горі.‟ 
\v 6 Тепер же (Христос) лучче знарядив служеннє, на скілько Він посередник луччого завіту, котрий на луччих обітницях узаконив ся. 
\v 7 Бо коли б первий той був без пороку, не шукалось би місця другому. 
\v 8 Докоряючи бо їх глаголе: „Ось ідуть дні, глаголе Господь, і зроблю з домом Ізраїлевим і з домом Юдовим завіт новий, 
\v 9 не по завіту, що зробив я з отцями вашими, того дня, як узяв я їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипецької: бо вони не пробували в завіті моїм, і я занедбав їх, глаголе Господь. 
\v 10 Тим се завіт, котрий зроблю дому Ізраїлевому по тих днях, глаголе Господь: Давши закони мої в думку їх, і на серцях їх напишу їх, і буду їм Бог, а вони будуть мені народ. 
\v 11 І не вчити ме кожен ближнього свого, і кожен брата свого, говорячи: Познай Господа; бо всі знати муть мене від малого та й до великого між ними. 
\v 12 Тим що милостив буду на неправди їх, і гріхів їх і беззаконий їх не згадувати му більше.‟ 
\v 13 А що глаголе: „новий‟, то обветшив первого; що ж обветшало і зстарілось, те близьке зотління.
\c 9
\p
\v 1 Мала ж і перва скиня установи служби, і святиню людську. 
\v 2 Споруджено бо перву скиню, а в ній світильник і стіл і предложеннє хлібів, котра зветь ся: Свята. 
\v 3 За другою ж завісою скиня, що звана: Святая Святих; 
\v 4 мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалі завіта, 
\v 5 а над ним херувими слави, отінюючі ублагальню. Про се не слід нині говорити порізно. 
\v 6 Як же се так устроєно, то в перву скиню завсіди входили священики, правлячи служби; 
\v 7 у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини. 
\v 8 Сим ясує Дух святий, що дорога у святиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть. 
\v 9 Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совісті того, хто служить, 
\v 10 а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тіла, накинуті аж до часу направи. 
\v 11 Христос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершеніщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування, 
\v 12 ані з кровю козлиною, ні телячою, а своєю кровю, увійшов раз у святиню, знайшовши вічне відкупленнє. 
\v 13 Бо коли кров волова та козина і попіл з яловиці, окроплюючи осквернених, освячує на тілесну чистоту; 
\v 14 то скілько більше кров Христа, що Духом вічнім приніс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих діл, щоб служити Богу живому? 
\v 15 І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завіті, прийняли покликані обітницю вічнього насліддя. 
\v 16 Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого. 
\v 17 Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нічого не стоїть, доки жив завітуючий. 
\v 18 Тим же й первий не був освячений без крови. 
\v 19 Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всім людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ, 
\v 20 глаголючи: „Се кров завіту, котрий завітував вам Бог.‟ 
\v 21 І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив. 
\v 22 А мало не все кровю очищається по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів). 
\v 23 Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, ніж сі. 
\v 24 Не в рукотворену бо святиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб нині являтись лицю Божому за нас, 
\v 25 ані щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у святиню по всі роки з чужою кровю; 
\v 26 (а то б треба було Йому много раз страдати від настання світу) а нині раз у конці віків явив ся на знівеченнє гріха жертвою своєю. 
\v 27 І як призначено людям раз умерти, а потім суд, 
\v 28 так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, удруге без гріха явить ся ждучим Його на спасеннє.
\c 10
\p
\v 1 Маючи бо закон тінь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, ніколи не може звершити приступаючих. 
\v 2 Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, ніякої совісти за гріхи, раз очистившись. 
\v 3 А в них що року (робить ся) спомни гріхів. 
\v 4 Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи. 
\v 5 Тим же, входячи у світ, глаголе: „Жертви і приносу не схотів єси, тіло ж наготовив Мені єси. 
\v 6 Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси. 
\v 7 Тоді я сказав: Ось, ійду (у почині книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже.‟ 
\v 8 Сказавши вище: „Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотів єси, ані вподобав єси,‟ котрі по закону приносять ся, 
\v 9 потім рече: „Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже.‟ Зносить перве, щоб друге поставити. 
\v 10 По сій-то волі освячені ми одним приносом тіла Ісус-Христового. 
\v 11 І всякий же священик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі ніколи не можуть зняти гріхів. 
\v 12 Він же, принісши одну жертву за гріхи, сів на завсіди по правиці Бога, 
\v 13 дожидаючи далій, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його. 
\v 14 Одним бо приносом звершив на віки освячуємих. 
\v 15 Свідкує ж нам і Дух святий; по реченому бо перше: 
\v 16 „Се завіт, що завітувати му з ними після тих днів‟, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх, 
\v 17 і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже.‟ 
\v 18 А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи. 
\v 19 Оце ж, браттє, маючи свободу входити у святиню кровю Ісусовою, 
\v 20 дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тілом своїм, 
\v 21 і Єрея великого над домом Божим, 
\v 22 приступаймо з щирим серцем в повноті віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тіло водою чистою; 
\v 23 держімо непохибне визнаннє надії (вірен бо Той, хто обіцяв) 
\v 24 і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих діл, 
\v 25 не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближується день. 
\v 26 Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостається жертви за гріхи, 
\v 27 а якесь страшне сподіваннє суду і огняний гнів, що має пожерти противників. 
\v 28 Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох свідках, смерть йому без милосердя: 
\v 29 Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою освятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив? 
\v 30 Знаємо Того, хто промовив: „Мені відомщеннє, я віддам, глаголе Господь‟; і знов: „Господь судити ме людей своїх.‟ 
\v 31 Страшно впасти в руки Бога живого. 
\v 32 Згадайте ж перші дні, в котрі ви, просвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння, 
\v 33 то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили. 
\v 34 Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий. 
\v 35 Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику. 
\v 36 Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє. 
\v 37 Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загається. 
\v 38 „А праведний з віри жив буде,‟ і: „Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його.‟ 
\v 39 Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.
\c 11
\p
\v 1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих. 
\v 2 Через неї бо були свідчені старі. 
\v 3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало. 
\v 4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу ніж Каїн, через котру свідчено (йому), що він праведний, як свідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить. 
\v 5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і „не знайдено його; бо переніс його Бог‟: перед перенесеннєм бо його свідчено, „що угодив Богу.‟ 
\v 6 Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує. 
\v 7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого ніколи не видано, в страсі (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив світ, і став ся наслідником праведности, по вірі. 
\v 8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в насліддє, і вийшов, не знаючи, куди йде. 
\v 9 Вірою оселивсь у землі обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслідниками того ж обітування. 
\v 10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог. 
\v 11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насіння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував. 
\v 12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безліч. 
\v 13 По вірі померли ті всі, не прийнявши обітниць, а оддалеки видівши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чужениці і захожі на землі. 
\v 14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають. 
\v 15 І справді, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись. 
\v 16 Нині ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город. 
\v 17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного приніс, прийнявши обітницю, 
\v 18 про котрого було глаголано: „Що в Ісааку назветь ся тобі насіннє,‟ 
\v 19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення). 
\v 20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава. 
\v 21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і „склонивсь на верх жезла свого‟. 
\v 22 Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про кості свої заповів. 
\v 23 Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяці від батьків своїх, коли виділи вони, що дитина гарна, і не злякались повеління царського. 
\v 24 Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової, 
\v 25 а лучче зволив страдати з людьми Божими, ніж дізнавати дочасної розкоші гріха, 
\v 26 більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду. 
\v 27 Вірою покинув Єгипет, не боячись гніва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить. 
\v 28 Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх. 
\v 29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились. 
\v 30 Вірою стіни Єрихонські попадали, після семидневних обходин. 
\v 31 Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром. 
\v 32 І що мені ще казати? не стане бо мені часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків, 
\v 33 котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, 
\v 34 гасили силу огняну, втікали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростіч полки чужоземців; 
\v 35 жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати; 
\v 36 другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темниці; 
\v 37 каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені, 
\v 38 (котрих не був достоєн світ,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних: 
\v 39 І всі ці, одержавши свідченнє вірою, не прийняли обітування, 
\v 40 тим що Бог лучче щось про нас провидів, щоб не без нас осягли звершеннє.
\c 12
\p
\v 1 Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму свідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами, 
\v 2 дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сів по правиці престола Божого. 
\v 3 Подумайте бо про Того, хто витерпів від грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших. 
\v 4 Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха, 
\v 5 і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: „Сину мій, не гордуй караннєм Господнім, ані слабни, докоренний від Нього; 
\v 6 кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає.‟ 
\v 7 Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько? 
\v 8 Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усі, то ви неправого ложа діти, а не сини. 
\v 9 Ще ж, мали ми батьків, тіла нашого карателів, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо? 
\v 10 Ті бо на мало днів, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками святости Його. 
\v 11 Усяка ж кара на той час не здається радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди. 
\v 12 Тим же „зомлілі руки і зомлілі коліна випростайте‟, 
\v 13 і „стежки праві робіте ногами вашими‟, щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцілилось. 
\v 14 Дбайте про впокій з усіма і про святість, без чого ніхто не побачить Бога, 
\v 15 наглядаючи, щоб хто не відпав від благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі; 
\v 16 щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє. 
\v 17 Знаєте бо, що і опісля, як схотів наслідувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слізми шукав його. 
\v 18 Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі, 
\v 19 і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово: 
\v 20 (бо не видержали наказу: „Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий.‟ 
\v 21 І, таке страшне було видіннє, що Мойсей сказав: „Я в страсі і трепеті.‟) 
\v 22 А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів, 
\v 23 до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до судді всіх, Бога, і до духів праведників звершених, 
\v 24 і до Посередника завіта нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучче, ніж Авелева. 
\v 25 Гледіть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землі, то геть більше ми, одрікшись небесного, 
\v 26 котрого голос тоді захитав землею, нині ж обітував, глаголючи: „Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом.‟ 
\v 27 Се ж: „ще раз‟ показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме. 
\v 28 Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом. 
\v 29 Бо наш Бог — огонь пожирающий.
\c 13
\p
\v 1 Братня любов нехай пробуває. 
\v 2 Гостинности не забувайте, через се бо инші, не відаючи, вгостили ангелів. 
\v 3 Памятайте вязників, мов би з ними ви увязнені, бідолашних, самі бувши в тілі. 
\v 4 Чесна женитва у всіх і ложе непорочне; блудників же і перелюбників судити ме Бог. 
\v 5 Не сріблолюбиві обичаєм, довольні тим, що єсть. Сам бо рече: „Не оставлю тебе, ані покину тебе.‟ 
\v 6 Так що сьміло можемо сказати: „Господь моя поміч; не бояти мусь: що вдіє мені чоловік?‟ 
\v 7 Поминайте наставників ваших, що глаголали вам слово Боже; і позираючи на конець їх життя, послідуйте вірі їх. 
\v 8 Ісус Христос учора і сьогодні, той же самий і на віки. 
\v 9 У всякі чужі науки не вдавайтесь. Добре бо благодаттю покріпляти серця, а не їжами, з котрих не мали користи ті, що пішли за ними. 
\v 10 Маємо жертівню, з котрої не мають права їсти, хто служить скині. 
\v 11 Которих бо животних кров уносить в святиню архиєрей за гріхи, тих мясо палить ся осторонь стану. 
\v 12 Тим і Ісус, щоб освятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав. 
\v 13 Тим же оце вийдімо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруги Його. 
\v 14 Не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо. 
\v 15 Тим оце через Нього приносьмо жертву хвалення без перестанку Богу, се єсть „овощ уст‟, що визнають імя Його. 
\v 16 Благотворення ж і подільчивости не забувайте; такими бо жертвами вельми догоджують Богу. 
\v 17 Слухайте наставників ваших і коріть ся (їм); вони бо пильнують душ ваших, яко мають перелік оддати; щоб з радістю се робили, а не зітхаючи; не користь бо вам се. 
\v 18 Моліте ся за нас: уповаємо бо, що добру совість маємо, у всьому хотячи добре жити. 
\v 19 Найбільше ж благаю се чинити, щоб скоро вернено мене вам. 
\v 20 Бог же впокою, що підняв з мертвих великого Пастиря вівцям через кров завіту вічнього, Господа нашого Ісуса Христа, 
\v 21 нехай звершить вас у всякому доброму ділі, щоб чинили волю Його, роблячи в вас любе перед Ним, через Ісуса Христа, котрому слава до віку вічнього. Амінь. 
\v 22 Благаю ж вас, браттє, прийміте се слово напомину: бо коротко написав вам. 
\v 23 Знайте, що брата нашого Тимотея випущено, з котрим, коли скоро прийде, побачу вас. 
\v 24 Витайте всіх наставників ваших і всіх святих. Витають вас ті, що з Італиї. 
\v 25 Благодать з усіма вами. Амінь.
\s1 До Жидів писано з Італиї через Тимотея.