\id ECC 
\ide UTF-8
\h КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА
\toc1 Книга Екклезіаста
\toc2 Екклезіаста
\mt1 КНИГА ЕККЛЕЗІАСТА
\mt2 АБО
\mt3 ПРОПОВІДНИКА.
\c 1
\p
\v 1 Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського: 
\v 2 Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, — все марне! 
\v 3 Що за хосен чоловікові з усієї праці його, що він працює під сонцем? 
\v 4 Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки. 
\v 5 Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити. 
\v 6 Вітер повіє на полуднє, потім поверне ʼд півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся. 
\v 7 Усі ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти. 
\v 8 Всі річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи. 
\v 9 Що було колись, те буде й знов, і що діялось, те й діяти меться, й нема нового нічого під сонцем. 
\v 10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів. 
\v 11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памяті того, що колись постане. 
\v 12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі; 
\v 13 І віддався цілим серцем тому, щоб слідити та мудро вивідувати все, що діється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались! 
\v 14 Видав я все, що робиться під сонцем: — що ж? усе марнота й мука для духа. 
\v 15 Криве не буде простим, а чого нема, те ні-що й рахувати. 
\v 16 Я говорив в мойму серці: Ось я став великим, і придбав більш мудрості, ніж усі ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудрості й знання. 
\v 17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересвідчився, що й се томить духа; 
\v 18 Бо в кого більш мудрості, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, — прибільшує й гризоти.
\c 2
\p
\v 1 От і кажу собі в серці: Дам я тобі покушати радощів, — заживай добра! Аж і се марнота. 
\v 2 Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас? 
\v 3 Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слідом за премудростю, придержуватись і сієї дурниці, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на світі. 
\v 4 Брався я за великі праці: будував будинки, насаджував виноградники, 
\v 5 Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове; 
\v 6 Я робив стави — поливати дерева, що росли в гаях у мене; 
\v 7 Куповав бранці й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, ніж у всіх, що перше мене були в Ерусалимі; 
\v 8 Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе співаків і співачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори. 
\v 9 Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усіх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене. 
\v 10 Чого б ні забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю ніяких радощів; серце бо моє веселилось усіми трудами моїми, й се був мій пай з усіх трудів моїх. 
\v 11 Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, — бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і ніякої з того користі під сонцем. 
\v 12 І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та безʼум; (Що вдіє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.) 
\v 13 І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як світло над темрявою: 
\v 14 У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому. 
\v 15 І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж мені було добиватись мудрості? І мусів сказати сам собі: І се марнота! 
\v 16 Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущині все забудесь, — і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний. 
\v 17 І зробилось мені життє ненавидним, і огидло мені все, що діється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа. 
\v 18 І зненавидів я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по мені. 
\v 19 А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усім, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось — марнота! 
\v 20 І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем; 
\v 21 Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нічого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна! 
\v 22 Бо що буде чоловікові за всі праці його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем? 
\v 23 Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се? 
\v 24 Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересвідчивсь, що й се з руки Божої; 
\v 25 Бо хто може їсти і вживати без його ласки? 
\v 26 Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінці зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов — марнота й утома духа.
\c 3
\p
\v 1 Усьому під небом свій час і всякому ділу своя пора: 
\v 2 Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене; 
\v 3 Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати; 
\v 4 Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати, 
\v 5 Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись; 
\v 6 Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати! 
\v 7 Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити; 
\v 8 Час любити й час ненавидіти; час воюватись і час миритись. 
\v 9 Яка користь буде трудящому з усієї роботи його? 
\v 10 Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у ній вправлялись. 
\v 11 Усе він сотворив свого часу гарно, й світ вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця. 
\v 12 Зрозумів я, що їм нема нічого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх. 
\v 13 І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній праці своїй, то й се дар Божий. 
\v 14 Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нічого до того придати й нічого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати. 
\v 15 Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, — і Бог викликає знов те, що минуло. 
\v 16 Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє. 
\v 17 І сказав я в серці мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тоді й суд на всякі вчинки. 
\v 18 І сказав я в серці мойму про дітей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє. 
\v 19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сі вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всіх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота. 
\v 20 Все йде в одно місце: взялось із персті й усе вернесь у порох. 
\v 21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю? 
\v 22 Оце ж я побачив, що нема нічого лучшого, як уживати чоловікові своєї праці; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послі него буде?
\c 4
\p
\v 1 І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що діється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утішителя; а тут у руках гнобителів — сила, за тих же ніхто не заступиться. 
\v 2 І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, — тих, що вже нема на світі, над тих, що живі ще; 
\v 3 А над сих і тих щаслившими — ще ненароджених на світ, що не бачили того зла, яке діється під сонцем. 
\v 4 Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се — марнота й мука духові. 
\v 5 Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тіло, приговорюючи: 
\v 6 Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні праці й марного силкування. 
\v 7 І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем: 
\v 8 Людина собі одинока, ні сина, ні брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се — марнота й недобра робота! 
\v 9 Двом лучше, ніж одному, вони бо мають більшу користь із своєї праці; 
\v 10 Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його. 
\v 11 Так само, як лежать удвох, — їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись? 
\v 12 І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься. 
\v 13 Лучший убогий та розумний молодик, ніж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради; 
\v 14 Бо той, вийшовши з темниці, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим. 
\v 15 Бачив я між усіма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого. 
\v 16 Безліч було народу перед ним, а пізнійші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові.
\c 5
\p  
\v 1 Уважай на ногу твою\f + \ft На себе.\ft*\f*, йдучи в дім Божий, і будь готовий, скорше слухати, ніж приносити жертви робом дурнів, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.
\p
\v 2 Не квапся язиком, і серце твоє нехай не поспішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землі; тим нехай у тебе буде слів не багацько. 
\v 3 Бо як сни снуються тоді, як багацько клопотів, так і мова дурного виявлює себе многостю слів. 
\v 4 Як обречешся обітом перед Богом, то не гайсь його спевнити, не любить бо він дурних; спевни твою обітницю. 
\v 5 Лучше не обітувати, ніж, обітувавши, не спевнити. 
\v 6 Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам (Божим): Се була похибка. На що тобі того, щоб Бог прогнівався за твої слова та й в ніщо обернув діло рук твоїх? 
\v 7 Бо, як у многих видивах сонних, так і в многих словах — багато марноти. Ні! ти бійся Бога. 
\v 8 Як побачиш у якій країні, що тіснять убогого та суд і правду насилують, то не дивуйся тому, бо над високим стоїть висший, а над ними ще висший; 
\v 9 Перед же веде в цілій країні — царь, а сей дбає про всю країну. 
\v 10 Хто любить гроші, не вдовольниться ніколи, хто ж любить багацтво, не похіснуєсь ним. А се — марнота. 
\v 11 Намножується статків, та бо намножується й тих, що їх спотребовують; і яке ж тому добро, чиї вони: хиба що дивиться на них своїми очима? 
\v 12 Роботящий солодко спить, чи він ізїв мало, чи багацько; а пересит не дає багатому заснути в смак. 
\v 13 Є ще одна доскулююча неміч, яку я бачив під сонцем; багацтво, що береже багатий на шкоду собі. 
\v 14 Гине се багацтво через нещасливі пригоди; в його родиться син, і йому нічо не допадеться в руки. 
\v 15 Як вийшов нагим із материної утроби, таким і відходить, яким прийшов, і з усього, що придбав працею, не візьме, щоб понести в руці своїй. 
\v 16 Се ж велике лихо: яким прийшов, таким і відходь! Яка ж йому тоді користь, що завдавав собі праці на вітер? 
\v 17 А він увесь вік свій їв у потемках, у великій журбі, в досаді та прикростях! 
\v 18 От же що здалось мені добрим: їсти й пити та солодко вживати добра з праці своєї під сонцем через увесь час життя свого, що Бог йому дав; бо ж се доля його. 
\v 19 І коли дав кому Бог багацтво й достаток, і дозволив ними користуватись та брати з них свій пай, так се — дар Божий. 
\v 20 Не довго буде він памятати дні життя свого, тим то Бог і надоложив йому радощами серця його.
\c 6
\p
\v 1 Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми: 
\v 2 Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нічому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь; се марнота, се сумна річ! 
\v 3 Коли б у такого чоловіка була ціла сотня дітей, і він жив літа многі, — та й ще умножились дні життя його, а як душа його не втішається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений; 
\v 4 Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його; 
\v 5 Він навіть не видів і не знав сонця і він спокійнійший, ніж той. 
\v 6 А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром своїм, — хиба ж не все пійде в однакове місце? 
\v 7 Вся праця в людини — для її рота, а душа її не насичуєсь. 
\v 8 Чим же переважує розумний дурного? або такий тихий, що вміє обходитись із людьми? 
\v 9 Однакже лучше бачити перед очима, ніж тільки жадати. І тут марнота та й утома духа. 
\v 10 Що є на світі, тому дано імя, й знають, що се — чоловік та й що годі йому правуватись із дужчим. 
\v 11 Багато таких річей, що прибільшують марноту; та що лучше чоловікові? 
\v 12 Хто ж знає, що добре про чоловіка в часі марного життя його, що проходить, як тінь? І хто скаже йому, що буде послі його під сонцем?
\c 7
\p
\v 1 Добра слава лучша над пахущі масті, а день смерті лучше родин. 
\v 2 Лучше йти в дім, де плачуть, ніж у такий, де бенкетують; усі бо люде так закінчують, а живущий прийме се до серця. 
\v 3 Сумуваннє лучше сьміху; бо в смутку стає серце ліпшим. 
\v 4 Серце мудрих — у сумному дому, а серце дурних — у веселому. 
\v 5 Лучше слухати докір від мудрого, ніж пісні дурних; 
\v 6 Бо реготаннє дурневе — се тріск тернини під казаном. Се теж марнота. 
\v 7 Коли мудрий тіснить других, — стається дурним, та й подарунки псують серце. 
\v 8 Кінець справи лучше початку, а покірний лучше такого, що високо несеться. 
\v 9 Не давай духу хутко в гнів попадати, гнів бо в серці в дурних гніздиться. 
\v 10 Не кажи: Чому то давні часи були лучші теперешніх? бо не мудрість надихає тебе сим питаннєм. 
\v 11 Мудрість із достатком — річ добра, іменно же про тих, що бачать сонце; 
\v 12 Бо під її захистом так, як під захистом гроша; та знаннє переважує ще тим, що мудрість дає життє тому, в кого вона є. 
\v 13 Приглядайсь управі Божій; бо хто б те випростав, що він скривив? 
\v 14 У дні щасливі заживай добра, а в дні нещасливі — розумуй: Бог так само сотворив сей, як і той, щоб чоловік нічого не міг проти його сказати. 
\v 15 На все надививсь я за днів марного життя мого, й на се, що праведний гине в своїй праведності, а безбожний живе довго в безбожності своїй; 
\v 16 Та ти не будь надто строгим і не показуй себе мудрим над міру: чому тобі себе губити? 
\v 17 Не бувай надто грішним і безумним; чому бо тобі вмірати не свого часу? 
\v 18 Добре чинити меш, придержуючись одного й не занедбуючи другого: хто боїться Бога, той уйде всього того. 
\v 19 Мудрість дає мудрому більше сили, ніж у десятьох старшин у городі. 
\v 20 Нема на світі такого праведного чоловіка, щоб чинив добро, ніколи не грішивши; 
\v 21 Тим то не на кожне слово зважай, що говорять, щоб не почути тобі часом, як твій власний слуга тобі лихословить; 
\v 22 Твоя бо совість мусить сказати тобі, що й ти нераз лихословив другим. 
\v 23 Усе це розбірав я по мудрому; я бо сказав собі: Хочу бути мудрий; та мудрість далеко від мене. 
\v 24 Далеко все, і глибоко, так глибоко! хто дослідить? 
\v 25 Я звернув серце моє на се, щоб розізнати, вислідити та розиськати мудрість і розум, і пізнати погань дурноти, незнання та безумності, — 
\v 26 І дознався, що гірше, ніж смерть — се женщина, бо вона — сіть; серце в неї капкани, а руки — ланцюги. Хто добрий перед Богом, — урятуєсь від неї, а грішник спіймається нею. 
\v 27 От що я знайшов, каже проповідник, розвідуючи одно за одним! 
\v 28 А ще чого шукала душа моя, а я не знайшов? Знайшов я одного мужчину між тисячею, женщини ж ні однієї. 
\v 29 Тільки се я знайшов, що Бог сотворив чоловіка правим, та люде пустились на всякі вигади.
\c 8
\p
\v 1 Хто рівен премудрому — а все ж таки хто розуміє значіннє річей? — Мудрість у чоловіка розяснює лице його й перемінює насуплений вид його. 
\v 2 Я кажу: Чини волю царську, а се — задля присяги перед Богом. 
\v 3 Не квап оддалятись від його; не будь упрямим в ледачому ділі; бо він, що схоче, все може зробити. 
\v 4 Слово царське потужне; хто зважиться сказати йому: Що ти робиш? 
\v 5 Хто певнить накази, той не дознає лиха; серце в мудрого знає й час і спосіб; 
\v 6 Про всяку бо річ є час і спосіб, тільки чоловікові лихо з тим, 
\v 7 Що він не знає, що станеться, а хто ж скаже йому, як воно станеться? 
\v 8 Ніхто не властен над духом, щоб здержати дух, і нема в його сили проти дня смерті, нема й пільги в службі віськовій, і провина не вирятує винуватого. 
\v 9 Все це я вбачав, звертаючи ввагу на те, що діється під сонцем. Буває часом, що один чоловік панує над другим чоловіком на шкоду йому. 
\v 10 Так бачив я, що ховали чесно безбожників, приходили й відходили з святого місця, й забувано їх у місті, де вони так поводились. Та й се марнота. 
\v 11 Суд над лихими вчинками не хутко судиться; через те й не лякаєсь серце людське, чинити зло. 
\v 12 Та хоч грішник сто раз коїть лихе й тріває в йому, то я знаю, що тільки богобоязливим буде добре, хто почуває почесть перед лицем його; 
\v 13 А безбожному не буде щастя й, немов би тінь, не довго пробуде такий, хто не боїться Бога. 
\v 14 Ще ж, буває й ось така марнота на землі: Праведних постигає те, що заслуговали б учинки безбожних, а з безбожними діється таке, що заслуговали б учинки праведних. І сказав я: та й се — марнота! 
\v 15 От і вхвалив я веселощі; бо нема нічого лучшого чоловікові під сонцем, як їсти, пити й веселим серцем уживати; се ж супроводить його в праці в днях життя його, що дав йому Бог під сонцем. 
\v 16 Як звернув я серце моє на те, щоб зрозуміти мудрість і розгледіти все, що діється на землі, де то чоловік ні в день ні в ночі не має сну, — 
\v 17 Тоді спізнав я по всіх ділах Божих, що людина не второпає того, що діється під сонцем. Скільки б ні силкувався чоловік дослідити, він все таки не здоліє виглибити того; і коли б який мудрець сказав, що він знає, то таки він не може того дослідити.
\c 9
\p
\v 1 На все те обернув я серце моє, щоб зрозуміти, що праведні й мудрі й діла їх у Бога в руці, та що чоловік ні любови ні ненависті за те не знає, бо воно далеко перед ним. 
\v 2 Усьому й усім — одно: однака доля праведному й безбожному, доброму й злому, чистому й нечистому; тому, що приносить жертви, й тому, що не приносить жертви; честивому, як і грішникові; тому, хто клянеться, як і тому, хто совіститься клястись. 
\v 3 Се ж то й біда в усьому, що діється під сонцем, що доля однака всім; тим то й серце в людей повне злості, й безум у серці їх, поки живота їх, а потім прилучуються до мертвих. 
\v 4 Поки людина в живих, має ще надію; тим, що живому собаці лучше, ніж мертвому леву; 
\v 5 Бо живі знають, що помруть, а мертві нічогісінько не тямлять, і нема їм уже заплати, бо й память про них пішла в забуток; 
\v 6 І любов їх і ненависть і боротьба їх минулись, і не буде їм вже ніякої частини ні в чому, що діється під сонцем. 
\v 7 Ійди ж, їж твій хліб, радуючись, і пий твоє вино, веселючись, коли Бог ласкавий на діла твої. 
\v 8 Нехай повсячасно буде на тобі одежа світла, й нехай волос твій буде намащений. 
\v 9 Усолоджуй собі життє з жінкою твоєю, що її любиш, через усі дні марної жизні твоєї, а котру дав тобі Бог за товаришку на всі швидколетні дні твої під сонцем; се бо — пай твій в життю й в трудах твоїх, що ти трудишся під сонцем. 
\v 10 Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилі, куди ти йдеш, нема вже роботи, ні роздумовання, ні знання, ні мудрості. 
\v 11 І звернувсь я й добачив під сонцем, що не швидким допадаєсь нагорода за побіг; не хоробрим — побіда; не мудрим — хліб; не розумним — багацтво, й не тямущим — ласка, тільки час і случай у всім. 
\v 12 Бо людина свого часу навіть не знає. Як риба попадається в невід, а птиця запутуєсь у сильце, так і люде ловляться в лиху годину, як вона прийде негадано до них. 
\v 13 От іще яку бачив я мудрість під сонцем, а вона здалась мені не абиякою: 
\v 14 Було невеличке собі місто, та й не так то людне. Прийшов під його великий царь, обліг його, та й поробив проти його всі боєві прилади; 
\v 15 Аж се знайшовся в йому чоловік нетяга розумний та й вирятував городець своїм розумом, а ніхто потім не споминав про сього біднягу. 
\v 16 І сказав я: Розум лучше сили, та розумом у чоловіка бідного погорджують і слова його байдуже. 
\v 17 Слово тихе й розумне, як його послухають, переважує крик потужного між дурними. 
\v 18 Розум лучше військового знаряддя, та одно ледащо попсує часом багацько доброго.
\c 10
\p
\v 1 Мертві мухи псують запах пахущої масті у мироварника; таке ж чинить і мала дурнота в поважного чоловіка з його розумом і честю. 
\v 2 Серце в мудрого (повертає) в правий бік, а серце в дурного — у лівий бік. 
\v 3 Якою б дорогою ні йшов дурний, — нема в його глузду: кожному виявить, що він дурний. 
\v 4 Як запалає в твого старшого досада проти тебе, не покидай твого місця: лагідність охоронить тебе від більшої провини. 
\v 5 Є одно зло, яке я бачив під сонцем, се — наче облуд у володаря: 
\v 6 Невіжу виноситься високо вгору, а багаті розумом седять внизу. 
\v 7 Бачив я рабів — їдуть верхи, а князї йдуть пішки, наче раби. 
\v 8 Хто копає яму, сам упаде в її; хто валить мур, того вкусить гадина. 
\v 9 Хто переносить каміннє, той може надсадитись, а хто коле дрова, попадає в небезпечність. 
\v 10 Як сокира притупиться та й не погостриш вістря, — треба напружовати сили; розум знає тому зарадити. 
\v 11 Укушеннє гадини без замови — те саме, що злий язик. 
\v 12 Слово з уст мудрого — пожиток, а уста дурного гублять його самого: 
\v 13 Перші слова з уст його — дурощі, а конець бесіди з уст його — безглузддє. 
\v 14 Дурний говорить багацько оттакого: чоловік не знає, що буде, й хто йому скаже, що станесь після него? 
\v 15 Праця дурного томить його; не знає він і дороги в місто. 
\v 16 Горе тобі, земле, як твій царь — хлопець, а князї твої їдять від ранку! 
\v 17 Щастє тобі, земле, як твій царь хорошого роду, а князї твої сідають їсти певного часу, щоб посилитись, а не пересититись. 
\v 18 Од лінощів похилиться будівля, а через недбалість текти ме дощ у хату. 
\v 19 Бенкетують про веселощі, й вино веселить життє, а срібло за все одвічає. 
\v 20 Ба й у думці твоїй не лихослови цареві, й у ложниці твоїй не клени потужних; бо пташка може перенести слово твоє, й крилата переказати мову твою.
\c 11
\p
\v 1 Пускай твій хліб на пливучу воду\f + \ft Давай убогим.\ft*\f*, бо по довгому часі знайдеш його. 
\v 2 Розділюй часті милостині між семеро чи й восьмеро, бо не знаєш, яка біда складеться тобі на землі. 
\v 3 Як у хмарах повно води, вони лити муть дощ на землю, й як дерево впаде, чи то ʼк полудню, чи то ʼк півночі, воно там і лежати ме, де впало. 
\v 4 Хто позирає на вітер, тому не сіяти, а хто дивиться на хмари, той не жати ме. 
\v 5 Так само, як не знаєш вітрової дороги, та як то в утробі в вагітної утворюються кісточки, так не знаєш і творів Божих, а він творить усе. 
\v 6 З ранку сій насіннє твоє й не давай увечері спочивати руці твоїй, бо не знаєш, чи се, чи те буде удатнійше, або чи те, чи се однаково добре буде. 
\v 7 О, любий світ і весело оку, дивитись на сонце! 
\v 8 Коли чоловік проживе й многі літа, нехай по всяк день тим веселиться; та нехай тямить на дні темні, що їх буде много, хоч і все, що постане, — марнота. 
\v 9 Веселися ж, молодику, в молодощах твоїх, попускай серцю твому заживати радощів часу молодощів твоїх, ходи собі за нахилом серця твого й за бажаннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог тебе на суд поставить. 
\v 10 Проганяй тугу з твого серця й відпихай зло від тіла твого та тям собі, що вік дитинячий і молодощі — марнота!
\c 12
\p
\v 1 Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли дні лихі й не настали роки, що про них казати меш: „Не до вподоби вони мені‟, 
\v 2 Покіль не померкли сонце й світло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі, 
\v 3 Тоді, як затремтять сторожі будівлі й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна, 
\v 4 І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як заспіває півень, а дочки співу помовкнуть; 
\v 5 І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; — 
\v 6 Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодізом; 
\v 7 І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його. 
\v 8 О, марнота над марнотами, сказав проповідник, все марнота! 
\v 9 Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей. 
\v 10 Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно. 
\v 11 Слова мудрих — се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, — від одного пастиря. 
\v 12 Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг — не буде кінця, а й багато читання — втомлює тіло. 
\v 13 Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповіді його; в сьому міститься все про чоловіка. 
\v 14 Бог бо судити ме все, що діється; навіть усе втаєне, — чи добре воно, чи лихе.