\id 2CO 
\ide UTF-8
\h II. ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРИНТЯН
\toc1 Друге Посланнє св. Ап. Павла до Коринтян
\toc2 2 Коринтян
\mt1 ДРУГЕ ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА
\mt1 ДО КОРИНТЯН.
\c 1
\p
\v 1 Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринті з усіма святими у всій Ахаї: 
\v 2 Благодать вам і впокій від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа. 
\v 3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи, 
\v 4 що втішає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утішати тих, що у всякому горю, утішеннєм, яким утішаємось самі від Бога. 
\v 5 Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножується і утішеннє наше. 
\v 6 Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втішення і спасення, котре звершується терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втішаємось, то для вашого утішення і спасення. 
\v 7 І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утішення. 
\v 8 Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надії й жити. 
\v 9 Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надіяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих, 
\v 10 котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме, 
\v 11 за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували. 
\v 12 Се бо хвала наша, свідченнє совісти нашої, що ми в простоті і чистоті Божій, не в мудрости тілесній, а в благодаті Божій жили на світі, більше ж у вас. 
\v 13 Не инше бо пишем вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надію, що й до кінця зрозумієте, 
\v 14 як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам, яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа. 
\v 15 І в сій певноті хотів був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали, 
\v 16 а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониї прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею. 
\v 17 Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тілу задумую, щоб було в мене то так — так, то, ні — ні. 
\v 18 Вірен же Бог, що слово наше до вас не було „так‟ і „ні‟. 
\v 19 Бо Син Божий Ісус Христос, вам нами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеєм, не був „так‟ і „ні‟, а було у Йому „так‟. 
\v 20 Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому „так‟ і в Йому „амінь‟, на славу Божу через нас. 
\v 21 Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас — Бог, 
\v 22 Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших. 
\v 23 Я ж свідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт. 
\v 24 Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; ні, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.
\c 2
\p
\v 1 Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти. 
\v 2 Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене. 
\v 3 І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би мені веселитись, певен будучи про всіх вас, що моя радість для всіх вас. 
\v 4 Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлізми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас. 
\v 5 Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всіх вас. 
\v 6 Доволі такому сієї кари від многих. 
\v 7 Так що напротив лучче простіть і утіште, щоб надто великий сум не пожер такого. 
\v 8 Тим же благаю вас, обявіть любов до него. 
\v 9 На те бо й писав я, щоб мати доказ від вас, чи у всьому ви слухняні. 
\v 10 Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа, 
\v 11 щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його. 
\v 12 Прийшовши ж у Трояду на благовістє Христове, як відчинено мені двері в Господі, 
\v 13 не мав я впокою в дусі моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию. 
\v 14 Богу ж дяка, що завсігди дає нам побіду в Христі, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місці. 
\v 15 Бо ми пахощі Христові Богу в тих, що спасають ся, і в тих, що погибають: 
\v 16 одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на життє; та кого на се вистачить? 
\v 17 Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі глаголемо.
\c 3
\p
\v 1 Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи від вас поручальних (листів?). 
\v 2 Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усі люде. 
\v 3 (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тілесних скрижалях серця. 
\v 4 Надію ж таку маємо через Христа до Бога, 
\v 5 бо ми не в силі самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога, 
\v 6 котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить. 
\v 7 Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої, 
\v 8 як же не більше служеннє духа буде в славі? 
\v 9 Бо коли служеннє осуду — слава, то геть більше служеннє правді багатше славою. 
\v 10 Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави. 
\v 11 Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває. 
\v 12 Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю, 
\v 13 а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого. 
\v 14 Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостається невідкрите, котре в Христі зникає. 
\v 15 Ні, аж до сього дня, коли читається Мойсея, покривало на серці їх лежить. 
\v 16 Як же обернуть ся до Господа, здіймається покривало. 
\v 17 Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля. 
\v 18 Ми ж усі відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.
\c 4
\p
\v 1 Тим же то, маючи се служеннє, яко же помилувані, не слабнемо, 
\v 2 а відреклись тайного в безчестю, не ходячи в лукавстві, ані хитруючи словом Божим, а явленнєм правди поручаючи себе всякій совісті чоловічій перед Богом. 
\v 3 Коли ж і закрите благовістє наше, то у погибаючих єсть закрите, 
\v 4 в котрих бог віку сього осьліпив думки їх, невірних, щоб не засияло їм світло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога. 
\v 5 Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса Господа, себе ж самих слугами вашими Ісуса ради. 
\v 6 Бо Бог, що звелів з темряви засияти, той засвітив у серцях наших на просвіченнє розуміння слави Божої в лиці Ісус-Христовім. 
\v 7 Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас. 
\v 8 У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряємо надії; 
\v 9 гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені; 
\v 10 всякого часу мертвість Господа Ісуса на тілі носимо, щоб і життє Ісусове в тілі нашому являло ся. 
\v 11 Завсіди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тілі нашому. 
\v 12 Тим же оце смерть в нас орудує, а життє в вас. 
\v 13 Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо, 
\v 14 знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами. 
\v 15 Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась на славу Божу. 
\v 16 Тим то не слабнемо; ні, хоч зовнішній наш чоловік мліє, та нутряний обновляється день у день. 
\v 17 Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави, 
\v 18 нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.
\c 5
\p
\v 1 Знаємо бо, як земний будинок тіла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах. 
\v 2 Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба, 
\v 3 коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись. 
\v 4 Бо, стогнемо отягчені, будучи в тілі сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм. 
\v 5 На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа. 
\v 6 Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тілі, ми далеко від Господа: 
\v 7 (бо ходимо вірою, а не видіннєм.) 
\v 8 Маймо ж духа й воліймо лучче бути далеко від тіла, а домувати у Господа. 
\v 9 Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими. 
\v 10 Всім бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тілом, чи то добре, чи лихе. 
\v 11 Знаючи оце страх Господень, пересвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились. 
\v 12 Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем. 
\v 13 Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось), (се) вам. 
\v 14 Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всіх умер, тоді всі вмерли; 
\v 15 і (що) Він умер за всіх, щоб живі ніколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес. 
\v 16 Тим же ми від нині нікого не знаємо по тілу; коли ж і знали по тілу Христа, то тепер більш не знаємо. 
\v 17 Тим же, коли хто в Христі, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове. 
\v 18 Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення, 
\v 19 яко ж бо Бог був у Христі, примиряючи світ із собою, не полічуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення. 
\v 20 Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом. 
\v 21 Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.
\c 6
\p
\v 1 Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали. 
\v 2 (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення.) 
\v 3 Ніякого ні в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє, 
\v 4 а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тіснотах, 
\v 5 в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах, 
\v 6 в чистоті, в знанню, в довготерпінню, в добрості, в святому Дусі, в любові нелицемірній, 
\v 7 в словах правди, в силі Божій, із зброєю праведности в правій і лівій, 
\v 8 славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросвіти, та правдиві; 
\v 9 яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані; 
\v 10 яко сумні, а завсіди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нічого немаючі, а все держучи. 
\v 11 Уста наші відкрились до вас, Коринтяне; серця наші розпросторились. 
\v 12 Не стіснені ви в нас, а тіснитесь в утробах ваших. 
\v 13 Такою ж нагородою (кажу вам, як дітям) розпросторітесь і ви. 
\v 14 Не ходіть у жадному ярмі з невірними; яке бо товаришуваннє праведности і беззаконня, і яка спільність світла з темрявою? 
\v 15 Яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним? 
\v 16 І яка згода церкви Божої з ідолською? бо ви церква Бога живого, яко ж рече Бог: вселю ся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть мені люде. 
\v 17 Тим же вийдіть із між них, і відлучіть ся, глаголе Господь, і до нечистого не приторкайтесь; і я прийму вас, 
\v 18 і буду вам за отця, а ви будете мені за синів і дочок, глаголе Господь Вседержитель.
\c 7
\p
\v 1 Мавши оце сі обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечисті тіла і духа, звершуючи святість у страсі Божому. 
\v 2 Зрозумійте нас: ми нікого не скривдили, нікого не зопсували, ні з кого не здирали. 
\v 3 Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити. 
\v 4 Велика сьмілость моя до вас, велика похвала мені за вас; сповнив ся я утіхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому. 
\v 5 Бо, й як прийшли ми в Македонию, ніякого впокою не мало тіло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в середині страхи. 
\v 6 Та Бог, що втішає смиренних, утішив нас приходом Титовим, 
\v 7 не тільки ж приходом його, та й утішеннєм, котрим утішив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся. 
\v 8 Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас. 
\v 9 Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє; засмутились бо ви по Бозї, щоб ні в чому не було вам шкоди від нас. 
\v 10 Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же світа сього смерть робить. 
\v 11 Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому ділі. 
\v 12 А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом. 
\v 13 Того ж то втішились ми втішеннєм вашим; а й надто більш зраділи радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усіх вас. 
\v 14 Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе по правді говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була. 
\v 15 Серце ж його ще більш до вас (прихиляється), згадуючи послух усіх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його. 
\v 16 Радуюсь оце, що у всьому можу звіритись вам.
\c 8
\p
\v 1 Даємо ж вам знати, браттє, про благодать Божу, дану церквам Македонським, 
\v 2 що у великому допусті горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувало багацтвом щирости їх. 
\v 3 Бо вони по силі — се я свідкую — і над силу доброхітні. 
\v 4 З великим благаннєм благали нас прийняти дар і товаришуваннє (спільність) в служенню святим. 
\v 5 І не, яко ж ми надіялись, а оддали себе перш Господеві, та й нам, волею Божою; 
\v 6 тим то ми вблагали Тита, щоб, яко ж перше почав, так і скінчив у вас благодать сю. 
\v 7 А ви, яко ж у всьому достаткуєте вірою, і словом, і знаннєм, і всяким дбаннєм, і любовю вашою до нас, щоб і в сій благодаті достаткували. 
\v 8 Не повеліваючи глаголю, а через дбаннє инших хочу допевнитись в щирості вашої любови. 
\v 9 Знаєте бо благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас зʼубожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились. 
\v 10 І в сьому даю раду: се бо вам на користь, котрі не тільки робити, та й хотіти перш почали від торішнього літа. 
\v 11 Тепер же і кінчіть роботу, щоб яко ж була охота хотіти, так щоб і скінчили по спромозї. 
\v 12 Бо коли в кого є охота, то вона приятна по тому, як хто має, а не по тому, як хто не має. 
\v 13 (Нехай) бо не (буде) иншим одрада, а вам горе, а по рівноті: 
\v 14 в теперешній час ваш достаток про їх недостаток, щоб і їх достаток був про ваш недостаток, щоб була рівнота, 
\v 15 яко ж писано: хто (назбирав) багато, не надто мав, і хто мало, не мав недостатку. 
\v 16 Дякуємо ж Богові, що дав таке щире дбаннє про вас у серце Титу. 
\v 17 Бо благаннє таки прийняв, та й, бувши прихильніщим своєю охотою, вийшов до вас. 
\v 18 Послали ж ми з ним і брата, котрого похвала в євангелию по всіх церквах. 
\v 19 Не тільки ж се; а він і вибраний від церков товариш наш з сією благодаттю, що нею служимо на славу самого Господа й на одраду вашу, 
\v 20 остерегаючись того, щоб хто не дорікав нам достатком сім, котрим ми служимо, 
\v 21 промишляючи про добре не тільки перед Богом, та й перед людьми. 
\v 22 Послали ж з ними брата нашого, про котрого ми допевнились, що він у многому дуже пильний, тепер же він ще пильніщий, у великій надії на вас. 
\v 23 Що до Тита, то він мій товариш і помічник про вас; що до братів наших, вони посланники церков, слава Христова. 
\v 24 Покажіть же доказ любови вашої і хвалення нашого вами перед ними й перед лицем церков.
\c 9
\p
\v 1 Про служеннє ж святим злишнє мені писати вам: 
\v 2 бо я знаю охоту вашу, котрою про вас хвалюсь Македонянам, що Ахая приготовилась від торішнього літа, і ваша ревність заохотила многих. 
\v 3 Післав же я братів, щоб похвала наша, що єсть про вас, не зробилась марна в сьому случаї, щоб, яко ж казав я, ви були готові, 
\v 4 щоб, як прийдуть зо мною Македоняне та знайдуть вас неготових, ми (щоб не сказати ви) не осоромились, сією сьмілостю хвальби. 
\v 5 Оце ж надумавсь я, що треба вблагати браттє, нехай попереду пійдуть до вас, і заздалегідь наготовлять сей дар ваш, про котрий наперед звіщено, що він готовий, так як дар, а не як здирство. 
\v 6 Оце ж: хто сіє скупо, скупо й жати ме; а хто сіє в дарах, в дарах і жати ме. 
\v 7 Кожен (давай), яко ж постановляє в серці, не з жалю або з примусу; веселого бо дателя любить Бог. 
\v 8 Силен же Бог всякою благодаттю збогатити вас, щоб у всьому всякого часу всякий достаток маючи, збагачувались ви всяким добрим ділом, 
\v 9 (яко ж писано: Розсипав, дав убогим; праведність його пробуває по вік. 
\v 10 Хто ж дає насіннє сіючому, подасть і хліб на їжу, і намножить насіннє ваше і зростить засіви праведности вашої), 
\v 11 щоб у всьому збагатились на всяку щирість, котра через нас робить подяку Богу. 
\v 12 Бо порядкуваннє служення сього не тільки сповняє недостатки святих, а також достаткує многими подяками Богові. 
\v 13 Дознавши служення сього, прославляють вони Бога за покірне визнаваннє ваше благовістя Христового, і за щирість общення з ними і з усіма, 
\v 14 і молять ся за вас, прихиляючись до вас задля превеликої благодати Божої в вас. 
\v 15 Дяка ж Богові за невимовний дар Його.
\c 10
\p
\v 1 Сам же я Павел благаю вас лагідностю і тихостю Христовою, а що в вічі смиренний між вами, а, не будучи між вами, сьміливий проти вас; 
\v 2 благаю ж, щоб, бувши між вами, не бути сьміливим з тією певнотою, якою думаю осьмілитись проти деяких, що думають про нас, ніби ми ходимо по тілу. 
\v 3 Бо ходячи в тілі, не по тілу воюємо: 
\v 4 (бо зброя воювання нашого не тілесна, а сильна Богом на зруйнованнє твердинь,) 
\v 5 руйнуючи видумки і всяку висоту, що встає проти знання Божого, і займаючи в полонь усякий розум на послух Христу, 
\v 6 і будучи на поготові помститись над усяким непослухом, як сповнить ся ваш послух. 
\v 7 Хиба ви на лице дивитесь? Коли хто певен у собі, що він Христів, нехай знов по собі думає так, що, як він Христів, так і ми Христові. 
\v 8 Бо коли б я ще більш хвалив ся властю нашою, що дав нам Господь на збудуваннє, а не на зруйнуваннє ваше, то не осоромив ся б. 
\v 9 (Та) щоб не здаватись, наче б лякав вас посланнями, — 
\v 10 бо послання (його) скажуть, важкі і кріпкі, а присутність тіла немочна і слово мизерне, — 
\v 11 такий нехай се знає, що які ми словом у посланнях, не бувши (між вами), такі ми й ділом, бувши (між вами). 
\v 12 Бо не сьміємо прилічувати або рівняти себе до деяких, що самі себе хвалять; ті, що самі в собі себе міряють і порівнюють самих себе, не розуміють. 
\v 13 Ми ж не без міри хвалити мемось, а по мірі мірила, що відмірив нам Бог, (яко) міру, щоб досягти і до вас. 
\v 14 Ми бо не так, як би не досягнувши вас, над міру простираємось; бо аж і до вас досягли благовістєм Христовим. 
\v 15 Не без міри хвалимось чужою працею, маючи надію, що, як виросте віра ваша, то звеличимось і ми по мірилу нашому надто, 
\v 16 щоб і дальше вас благовіствувати, і не хвалитись над тим, що чужим мірилом приготовлене. 
\v 17 Хто ж хвалить ся, нехай у Господі хвалить ся. 
\v 18 Бо не той певний, хто сам себе хвалить, а кого Господь похваляє.
\c 11
\p
\v 1 Ой коли б ви трохи потерпіли моє безумство! а таки потерпите мене. 
\v 2 Бо я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужові, щоб чистою дівою привести перед Христа. 
\v 3 Бою ся ж, щоб, як змій Єву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, (одвернувши) від простоти в Христі. 
\v 4 Бо коли ж хто, прийшовши, иншого Христа проповідує, котрого ми не проповідували, або духа иншого ви приймаєте, котрого не прийняли, або инше благовістє, котрого не одержали; то ви були б дуже терпіливі. 
\v 5 Думаю бо, що я нічим не зоставсь позаду передніх апостолів. 
\v 6 Хоч бо я й неук словом, та не розумом; ні, ми знані у всьому між вами. 
\v 7 Або гріх я зробив, себе смиряючи, щоб ви пійшли вгору, бо даром благовістє Боже проповідував вам? 
\v 8 Од инших церков брав я, приймаючи плату, на служеннє вам; 
\v 9 і, прийшовши до вас, та й бувши в недостатку, не був я нікому важким; бо недостаток мій сповнили брати мої, що прийшли з Македониї; та й у всьому я хоронив себе, щоб не бути вам важким, і хоронити му. 
\v 10 (Як) істина Христова є в мені (так вірно), що похвала ся не загородить ся від мене в сторонах Ахайських. 
\v 11 Чого ж? хиба, що не люблю вас? Бог знає (те). 
\v 12 Що ж роблю, те й робити му, щоб відтяти причину тим, що хочуть причини, щоб чим хвалять ся, (у тому) показались як і ми. 
\v 13 Бо такі лжеапостоли, робітники лукаві, прикидають ся апостолами Христовими. 
\v 14 І не диво: сам бо сатана прикидається ангелом світлим. 
\v 15 Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по ділам їх. 
\v 16 Знов глаголю: щоб ніхто не вважав мене за безумного; коли ж ні, хоч яко безумного мене прийміть, щоб хоч трохи мені похвалитись. 
\v 17 А що глаголю, не глаголю по Господі, а мов би в безумстві, у сій певноті похвали. 
\v 18 Яко ж бо многі хвалять ся по тілу, то й я хвалити мусь. 
\v 19 Радо бо терпите безумних, розумними бувши. 
\v 20 Терпите бо, як хто підневолює вас, як хто жере (вас), як хто обдирає (вас), як хто величається, як хто бє вас у лице. 
\v 21 Робом досади глаголю, так ніби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюється (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь. 
\v 22 Вони Євреї? І я. Вони Ізраїльтяне? І я. Вони насіннє Авраамове? І я. 
\v 23 Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту. 
\v 24 Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я. 
\v 25 Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибині; 
\v 26 у дорогах почасту, у бідах (на) воді, у бідах (од) розбійників, у бідах від земляків, у бідах від поган, у бідах у городі, у бідах у пустині, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами; 
\v 27 у праці і в журбі, почасту в недосипанню, в голоді і жажді, в постах часто, в холоді й наготі. 
\v 28 Опріч того, що осторонь, налягає на мене щоденна журба про всі церкви. 
\v 29 Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів? 
\v 30 Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї. 
\v 31 Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю. 
\v 32 У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотівши піймати мене; 
\v 33 і віконцем у коші спущено мене по стіні, і втік я з рук його.
\c 12
\p
\v 1 Не користь же мені хвалитись, та перейду до видіння і одкриття Господнього. 
\v 2 Я знаю чоловіка в Христі перед чотирнайцятьма літами (чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю; Бог знає), підхопленого аж до третього неба. 
\v 3 І знаю такого чоловіка (чи в тілі, чи без тіла, не знаю; Бог знає), 
\v 4 що був підхоплений у рай, і чув він слова невимовні, що не можна чоловікові промовити. 
\v 5 Таким хвалити мусь; собою ж не хвалити мусь, а тільки немощами моїми. 
\v 6 Коли бо я схочу хвалитись, не буду безумний, бо говорити му правду; та вдержуюсь, щоб хто мене не вважав над те, чим бачить мене або чує що від мене; 
\v 7 І, щоб превеликими відкриттями надто не величатись мені, дано мені колючку в тіло, ангела сатану, нехай бє мене в лице, щоб не величав ся. 
\v 8 Про него тричі Господа благав я, щоб відступив від мене. 
\v 9 Та Він сказав мені: \wj Доволі з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершується.\wj* Найлюбіще ж оце лучче хвалитись мені немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова. 
\v 10 Тим любо мені в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тіснотах за Христа; коли бо я немочний, тоді я сильний. 
\v 11 Я зробивсь безумним хвалячись; ви мене примусили; бо треба, щоб я був хвалений від вас; нічим бо я негірший від найперших апостолів, хоч я й ніщо. 
\v 12 Справді ознаки апостола стались між вами у всякому терпінню, в ознаках, чудесах і силах. 
\v 13 Що бо єсть, чим вас упосліджено перед иншими церквами? хиба тим, що я сам не був вам важким? Простіть мені сю кривду. 
\v 14 Ось утретє готов я прийти до вас, і не буду важким вам, бо не шукаю вашого, а вас; бо не дітям треба для родителів скарбувати, а родителям для дітей. 
\v 15 Мені ж найлюбіщ буде втрачуватись і втрачувати себе за душі ваші; хочь вельми вас люблячи, я менше люблений вами. 
\v 16 Нехай же буде так, що я не отягчив вас; та може, бувши хитрим, підступом обдирав вас? 
\v 17 Хиба кого посилав я до вас і через него покористувавсь від вас? 
\v 18 Ублагав я Тита, й разом з ним послав брата. Хиба покористувавсь чим від вас Тит? Чи не тим же духом ходили ми? не тими ж слідами? 
\v 19 Хиба думаєте знов, що оправдуємось перед вами? Перед Богом у Христі глаголемо; усе ж, любі, на ваше збудуваннє. 
\v 20 Боюсь бо, щоб иноді прийшовши, не знайшов вас не такими, як хочу, і щоб ви не знайшли мене таким, якого не хочете: щоб иноді (не було) змагання, зависти, досад, сварок, пересудів, нашептів, пихи, безладу; 
\v 21 щоб, як прийду знов, не принизив мене Бог мій між вами, і щоб не оплакував многих, що перше згрішили, та й не покаялись у нечистоті, й блуді, й розпусті, що коїли.
\c 13
\p
\v 1 Се вже втретє йду до вас. При устах двох свідків або трох стане кожне слово. 
\v 2 Наперед казав я вам і наперед кажу, мов би був перед вами вдруге, і тепер, не бувши між вами, пишу до тих, що перше згрішили, і до всіх инших, що, як прийду знов, то не пощаджу: 
\v 3 бо ви шукаєте в мені доказу глаголючого в мені Христа, котрий до вас не немочний, а потужний в вас. 
\v 4 Бо хоч і розпято Його від немощі, та живий Він від сили Божої. Бо хоч і ми немочні в Йому, та жити мемо з Ним від сили Божої в вас. 
\v 5 Самих себе розбирайте, чи ви в вірі; самих себе вивідайте. Чи то ж не знаєте себе самих, що Ісус Христос у вас єсть? Хиба тільки, що ви недостойні. 
\v 6 Сподіваю ся ж, що зрозумієте, що ми не недостойні. 
\v 7 Молю ся ж Богу, щоб ви не зробили ніякого зла, не щоб ми хвальними явили ся, а щоб ви добре зробили, а ми яко нехвальні були. 
\v 8 Нічого бо не можемо проти правди, а за правду. 
\v 9 Радуємось бо, коли ми немочні, ви ж сильні; про се ж і молимо ся на звершеннє ваше. 
\v 10 Тим то й не бувши між вами, пишу, щоб бувши між вами не зробив безʼощадно по власті, котру дав мені Господь на збудованнє, а не на руйнованнє. 
\v 11 На останок, браттє, радуйте ся, звершуйтесь, утішайтесь, те ж саме думайте, мирно живіть, то й Бог любови й миру буде з вами. 
\v 12 Витайте один одного цілуваннєм святим. Витають вас, усі святі. 
\v 13 Благодать Господа Ісуса Христа і любов Божа, і причастє святого Духа з усіма вами. Амінь.
\s1 Друге до Коринтян писано з Филип Македонських через Тита та Луку.