\id SNG - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h ПІСНЯ ПІСЕНЬ
\toc1 Пісня Пісень
\toc2 Пісень
\mt1 ПІСНЯ ПІСЕНЬ.\f + \ft Т. є над піснями. Осьпівана тут тїсна звязь між Богом а людьми — між Христом і його церквою.\ft*\f*
\c 1
\p
\v 1 Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша. 
\v 2 Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївицї тебе улюбили. 
\v 3 Притягни мене ʼд собі, — ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, — будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; — о, не помилилися тим, що влюбили тебе! 
\v 4 Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона. 
\v 5 Ви не дивітесь, що я смуглява, — се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, — власного ж виноградника я не стерегла. 
\v 6 Зʼясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх? 
\v 7 Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали. 
\v 8 Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш). 
\v 9 Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях; 
\v 10 Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками. 
\v 11 Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої. 
\v 12 Милий мій — мов китиця мирри, у мене на грудях, 
\v 13 Милий мій у мене — мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських. 
\v 14 Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині. 
\v 15 А ти, мій любий — прехороший, уродливий! а постеля наша — мов трава зелена; 
\v 16 Крівля домів наших — кедри, криша — кипариси.
\c 2
\p
\v 1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна! 
\v 2 Що лилїя між тернами — те мила моя між дївами. 
\v 3 Яблоня між деревами лїсними — се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму. 
\v 4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною — любов. 
\v 5 Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю. 
\v 6 Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає. 
\v 7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно! 
\v 8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря! 
\v 9 Бо ж мій милий — мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає. 
\v 10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя! 
\v 11 Вже зима минула, дощі перестали; 
\v 12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути; 
\v 13 Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо! 
\v 14 Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний! 
\v 15 Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, — виноградник у цьвіту наш! 
\v 16 Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй. 
\v 17 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.
\c 3
\p
\v 1 У ночі на ліжку в себе я того шукала, кого серце моє любить, й не знайшла, шукавши. 
\v 2 Схоплюся ж я та метнуся, в городї шукати по улицях та майданах, кого серце любить; шукала, та не знайшла його. 
\v 3 Стріла вартових, що місто по ночі обходять: Чи не бачили того ви, кого серце любить? 
\v 4 Ледві з ними розминулась, аж і знайшла того, що серцем полюбила; вхопилась його й не пустила, аж привела його в господу матері моєї й у сьвітлицї до тієї, що мене вродила. 
\v 5 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на сугаків і серен, не будїть і не трівожте милої, аж поки сама вона схоче! 
\v 6 Хто сеся, що від степу йде, наче б окурювана стовпами диму з мирри й кадила, з порошків в крамницях? 
\v 7 Глянь! се ж ліжко Соломона: шість десятків силачів кругом його з хоробрих в Ізраїлї; 
\v 8 Всї з мечами, зʼучені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі. 
\v 9 Переносне лїгво построїв собі царь Соломон з дерева з Ливану; 
\v 10 Срібні стовпцї, золоті поруччя, посїдок з пурпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських. 
\v 11 Пійдїть, дочки Сионські, подивітесь на царя Соломона в вінцї, яким увінчала його мати в день подружжя його, в день радостї серцю його.
\c 4
\p
\v 1 Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе — нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської; 
\v 2 Зуби в тебе — мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної. 
\v 3 Губи в тебе — пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока — щоки твої під кучерями в тебе; 
\v 4 Шия твоя — се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй — щити самих сильних; 
\v 5 Дві соски твої — мов близнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться. 
\v 6 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила. 
\v 7 Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази! 
\v 8 Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди зо мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї! 
\v 9 Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй! 
\v 10 Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі! 
\v 11 В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкає, а пахощі одеж твоїх — пахощі Ливану! 
\v 12 Обгороджений сад — сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця; 
\v 13 Росадники твої — се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом; 
\v 14 З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами; 
\v 15 Джерело саду — колодїзь води живої й потоки з Ливану. 
\v 16 Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його! —
\c 5
\p
\v 1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! — Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, зʼїв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі! 
\v 2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої — нічними краплями. 
\v 3 Я роздяглась уже, — як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти? 
\v 4 Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього. 
\v 5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку. 
\v 6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, — нїде не знаходжу; стала кликати, — та не озиваєсь до мене. 
\v 7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру. 
\v 8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови. 
\v 9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш? 
\v 10 Любий мій — білий, і румяний, красший за десять тисяч инших; 
\v 11 Голова в його — чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон; 
\v 12 Очі в його — чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі. 
\v 13 Щоки його — цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи — мов ті лилїи, що капле з їх мирра; 
\v 14 Руцї його — мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло — його — наче слоновая кість у сапфирах; 
\v 15 Нозї — стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри; 
\v 16 Уста в його, — се самі солодощі, а ввесь він — любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!
\c 6
\p
\v 1 Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати? 
\v 2 Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями. 
\v 3 Милий мій належить менї, а я милому, — тому, що в лилїях попасає. 
\v 4 Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче. 
\v 5 Одверни від мене очі, — мене вони зворушують! 
\v 6 В тебе волос — мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе — наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної; 
\v 7 Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе. 
\v 8 Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч, 
\v 9 Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки — усї величали. 
\v 10 Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами? 
\v 11 Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові? 
\v 12 Не знаю, як завела мене душа моя ʼд колесницям значних у народї мойму.
\p
\v 13 Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! — Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?
\c 7
\p  
\v 1 Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген — неначе намисто, уроблене руками мистецькими; 
\v 2 Пуп у тебе — се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе — стіг пшеницї серед лилїй; 
\v 3 Соски твої — се двойнята в серни; 
\v 4 Шия твоя — наче вежа з слонової костї; очі в тебе — ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій — мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена ʼд Дамаску; 
\v 5 Голова твоя — мов Кармель, волос на голові в тебе — мов пурпур, кучері твої — й цареві дивовижа. 
\v 6 О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом! 
\v 7 Стан твій — неначе пальма, груди ж твої — мов би винні грони. 
\v 8 Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, — як би від яблок; 
\v 9 Та й уста твої, як вино найлучше. — Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені. 
\v 10 Я належу до друга мого, він лине серцем до мене. 
\v 11 Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах; 
\v 12 Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш. 
\v 13 Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.
\c 8
\p
\v 1 Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено. 
\v 2 Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних. 
\v 3 Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає. 
\v 4 Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо! 
\v 5 Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя. 
\v 6 Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість — як пекло, люта; стріли її — стріли огняні; вона — полумє страшно палаюче. 
\v 7 Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не заллють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно. 
\v 8 Є сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї? 
\v 9 Коли б вона була муром, — ми збудовали б на нїй срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини. 
\v 10 О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповнї дозрілою. 
\v 11 У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних. 
\v 12 А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його. 
\v 13 Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його. 
\v 14 Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!