\id MIC - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h Михея
\toc1 Книга Пророка Михея
\toc2 Михея
\toc3 Мих
\mt1 Книга Пророка Михея
\c 1
\p
\v 1 Слово Господнє, що надійшло до Михея Морастія за Юдейських царів Йоатама, Ахаза й Езекії, а було йому обявлене про Самарию й Ерусалим: 
\v 2 Слухайте, всї народи, вважай, земле, й уся її повня! Нехай буде Господь Бог сьвідком проти вас, Господь із сьвятого храму свого. 
\v 3 Ось бо, Господь вийде з пробутку свого, зійде вниз і возьме під ноги високих на землї. 
\v 4 Гори розтануться під ним і долини, як віск від огня, стопнїють, мов ті води, що ллються з гори. 
\v 5 А все воно — за Яковову безбожність, за гріх дому Ізрайлевого. Від кого безбожність Яковова? хиба ж не від Самариї? Від кого висоти в Юди? хиба ж не від Ерусалиму? 
\v 6 За се зроблю з Самариї купу розвалищ у полї, місцем, щоб на йому виногради садили; каміннє її позвергаю в долину, відкрию її підвалини. 
\v 7 Всї ідоли її порозбиваю, й усї дари її любодїйні спалю огнем, та й усї боввани її передам на розбиваннє; бо вона їх із плати за блудництво построїла й пійдуть вони дарами до (другої) блудницї. 
\v 8 Тим же то буду ридати-голосити; як ограблений і обнажений, — ходити; вити, як шакал, як струсї, — пищати. 
\v 9 Болючий бо побій її дійде аж до Юди, наближиться до ворот мого народу, до Ерусалиму. 
\v 10 Не пускайте ж про се поголоски хоч у Гетї, не голосїте там; ув оселї Офра покрийте себе попелом. 
\v 11 Переселяйтесь (у неволю), Шафирські осадницї, стидовично понажені; не втече й осадниця Заананська; плач у Езелї не дасть вам зʼупинитись там. 
\v 12 Оплакує своє добро осадниця Мароти, бо лихолїттє наближується й до воріт Ерусалимських. 
\v 13 Запрягай в колесницю бистрих, ти, Лахиська осаднице, ти бо — початком гріхів дочки Сионової, в тобі бо появились перші проступки Ізраїля. 
\v 14 Тим же то будеш ти посилати дари в Морешет-Гет; люде ж Ахзивські будуть оманом царям Ізраїлським. 
\v 15 Я ще нашлю на тебе, осаднице Мореша, здобичника; він досягне до Оддоламу, — сієї слави Ізрайлевої. 
\v 16 Ой обстрижи ж — обголи собі голову по дїтях твоїх, щиро коханих; розшири по них лисину, як орел, коли лїниться; бо переселять їх від тебе в неволю.
\c 2
\p
\v 1 Горе тим, що задумують беззаконностї, і вже на ложах своїх укладають ледаче, щоб довершати все те від ранку, від досьвітку, — тому, що вони чують силу в руках своїх. 
\v 2 Забажають ниви, й забирають її, — будинку, й відіймають його; загарбують людину й дім її, чоловіка й його наслїддє. 
\v 3 Тим то ось як говорить Господь: От, я задумав, наслати на сей рід лихолїттє, яке ви не здолїєте скинути з ший ваших, і не зможете ходити просто; бо настане час гіркий. 
\v 4 Того часу зложать про вас приповідку, а в вас плакати муть гірким плачем і промовляти: Ми спустошені зовсїм! пай мого народу відданий чужим; як вернутись йому до мене? поля наші подїлені поміж чужинцїв! 
\v 5 Тим же то в тебе не буде нїкого, хто б при замінї (поля) кидав жереб в громадї перед Господом. 
\v 6 Не пророкуйте, пророки; не пророкуйте їм, щоб не впала на вас безчесть. 
\v 7 О, ви, що себе домом Якововим називаєте! Чи то ж поменшав Дух Господень? Чи такі ж дїла його? Хиба ж слова мої не добродїйні такому, що в справедливостї ходить? 
\v 8 Та нарід, що був давно моїм, устав, як ворог; ви з жупаном здираєте й сорочку в тих, що тихо проходять, в тих, що одвертаються від сварки. 
\v 9 Жен мого люду ви пхаєте з хати, де пробували вони з упокоєм, а в дїтей їх ви на все видераєте окрасу мою. 
\v 10 Вставайте, втїкайте, ся країна не є вже місцем супокою; за нечисть буде вона опустошена, та й то страшним опустошеннєм. 
\v 11 Як би який вітрогон придумав брехню та й сказав: Буду про вино та напитки вам пророкувати, то й був би він пророком по смаку тим людям. 
\v 12 Напевно зберу всього тебе, Якове, позбіраю в одно останки Ізраїля, зберу їх до купи, наче вівцї в Восорі, мов би отару в кошарі; аж загуде від безлїку люду. 
\v 13 Поперед пійде той, що повалив мури; вони поломлять огорожу, ввійдуть кріз ворота й вийдуть ними, та й царь їх пійде перед ними, а поперед усїх їх — Господь.
\c 3
\p
\v 1 І сказав я: Слухайте, голови Яковові, та й ви, князї дому Ізрайлевого: Хиба ж не вам належиться знати справедливість? 
\v 2 А ви ненавидите те, що добре, й любите зло; здираєте з них скіру й тїло з їх костей; 
\v 3 Їсте тїло мого люду, й здираєте з них їх скіру, а кістки їх ломите й дробите, наче в горнець, а тїло їх — як би в котел. 
\v 4 Ой будуть же вони взивати до Господа, та він їх не почує; і закриє лице своє перед ними на ввесь той час, як вони лихо коять. 
\v 5 Так говорить Господь на тих пророків, що люд мій морочать, на тих, що, як мають що гризти своїми зубами — віщують мир, а хто не дає їм нїчого в рот, тому заповідають війну. 
\v 6 Тим же то буде вам замість видива — ніч, а темрява — замість пророцтва; зайде сонце над тими пророками й день потемнїє над ними. 
\v 7 І посоромляться віщуни отті, й стидом окриються всї ворожбити; вони позакривають лиця собі, бо не буде їм відповідї від Господа. 
\v 8 Я ж — повен сили Духа Господнього, справедливостї й непохитностї, щоб виповісти Яковові проступки його та й Ізраїлеві — гріхи його. 
\v 9 Слухайте ж се, голови дому Яковового, й ви, князї дому Ізрайлевого, що вам правий суд ненавиден, і все праве викривляєте, 
\v 10 Що будуєтесь на Сионї з кровавої кривди, й в Ерусалимі — з неправди! 
\v 11 Голови його судять за гостинцї, і сьвященники його навчають за плату, та й пророки його за гроші віщують, та ще й на Господа здаються, мовляючи: чи ж Господь не серед нас пробуває? на нас біда не прийде! 
\v 12 От же через вас буде Сион, як поле, розʼораний, з Ерусалиму зробиться купа розвалищ, а гора під сим храмом стане горою, порослою лїсом.
\c 4
\p
\v 1 І настане час: Гора дому Господнього буде наставлена головою гір і буде вивисшена понад горби й поплинуть до неї народи. 
\v 2 І поринуть до неї премногі народи й скажуть: ходїте, зійдемо на гору Господню, до храму Бога Яковового, — він буде нас на свій путь наставляти, й будемо ходити стежками його; бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Ерусалиму, 
\v 3 І судити ме він між народами многими й буде картати потужні племена по краях далеких; і перекують вони мечі свої на рала, а списи свої — на серпи; не підійме меча народ на народ, і не будуть учитись воювати. 
\v 4 Нї, тодї кожне буде седїти у себе під виноградиною й під фиґовиною й не буде нїкого лякатись; бо Господь сил небесних вирік се устами своїми. 
\v 5 Нехай инші народи ходять, кожний в імя свого бога, а ми ходити мемо в імя Господа, Бога нашого, по віки віків. 
\v 6 Тодї позбіраю я, говорить Господь, кульгавих і прогнаних позбіраю, й тих, на кого допустив був лихо. 
\v 7 І вчиню кульгавих багатими в потомність, а порозкиданих далеко — великим народом, і сам Господь царювати ме в них на Сион-горі по всї вічні часи. 
\v 8 А ти, башто стада, ти горбе дочки Сионової, до тебе прийде давна власть, вернеться царство до дочки Ерусалимської. 
\v 9 Чого ж так у голос тепер голосиш? Може того, що в тебе не стало царя? або — що нема в тебе порадника, що тебе аж болї схопили, мов ту породїлю? 
\v 10 О, страдай ще, звивайся від болю, дочко Сионова, мов породїля, бо поки що покинути город свій мусиш і в чистому полї стояти, аж зайдеш у Вавилон. Та звідти будеш вирятувана; тебе викупить Господь із рук ворогів твоїх. 
\v 11 Тим часом же збереться на тебе премного народів, і будуть договорювати: Осоромимо її! нехай надивиться око наше на Сион! 
\v 12 Та не знають вони, яка в Господа думка, не розуміють постанови його, що він збере їх докупи, мов ті снопи на тоцї: 
\v 13 Устань же тодї, громадо Сионська, й молоти! я бо зроблю рога твого (силу твою), мов би з залїза, а копита твої, неначе з мідї, — і потреш многі народи, й присьвятиш Господеві користї їх і багацтва їх — Владицї всього сьвіта.
\c 5
\p
\v 1 Тепер ще узброюйсь, товпо розбишацька, облягай нас облягом; нехай бють по щоцї лозою володаря Ізрайлевого! — 
\v 2 І ти, Бетлеєме — ти, Ефрато, хоч ти малий між тисячами в Юдеї, але з тебе вийде менї Той, що має бути Володарем ув Ізраїлї, а його народини — від початків, від днїв вічностї. 
\v 3 Тим же то він полишить їх (у зневазї), аж породить та, що має породити, а тодї вернеться до синів Ізраїля і останок братів їх. 
\v 4 Стане він кріпко й пасти ме в силї Господнїй, в величностї імені Господа, Бога свого, й будуть вони жити безпеч, бо великим буде він аж до окраїн землї. 
\v 5 І буде він нам супокоєм. Як же Ассур в нашу землю увійде й вломиться в наші доми, то ми проти його поставимо, хоч би аж сїм пастирів та вісїм князїв. 
\v 6 І будуть вони пасти землю Ассурську мечем й землю Нимродову в самих її воротях, і визволить він нас од Ассура, як сей прийде до нас у землю й вломиться в гряницї наші. 
\v 7 І буде тодї останок із Якова посеред многих народів росою од Господа й дощем на траву, та й не буде спускатись на чоловіка, не буде покладати надїю на синів Адамових. 
\v 8 І буде Яковів останок між многими людами, нїби той лев між зьвірями лїсними, нїби левчук між отарою, що, як настигне, то й тратує й роздирає, так що нїхто врятувати незгіден. 
\v 9 Підійметься рука твоя над ворогами твоїми, й усї супротивники твої повигибають. 
\v 10 І буде того часу, говорить Господь, що вигублю з проміж тебе боєві конї, й колесницї твої в нїщо пообертаю; 
\v 11 Порозвалюю міста твої й порозбурюю твердинї твої; 
\v 12 Чари з рук твоїх вирву, й вже не буде в тебе тих, що з хмар ворожать; 
\v 13 Ідоли твої й боввани твої вигублю з посеред тебе, й не будеш уже припадати перед виробами рук твоїх; 
\v 14 Викореню з посеред тебе сьвяті гаї твої й побурю міста твої. 
\v 15 І в гнїві та в досадї помщуся над народами непокірливими.
\c 6
\p
\v 1 Слухайте, що говорить Господь: Встань, судися перед горами, та й узгірря нехай твій голос почують! 
\v 2 Слухайте, гори, суду Господнього, і ви, кріпкі підвалини землї, бо Господь має судову розправу з народом своїм; з Ізраїлем він правується. 
\v 3 О, мій ти народе! що тобі заподїяв, і чим догорив я тобі? відповідай менї. 
\v 4 Я вивів тебе з землї Египецької, викупив тебе з дому неволї та й послав поперед тебе Мойсея, Аарона й Мирияму. 
\v 5 Народе мій! спогадай, що задумував царь Моабійській Балак проти тебе, та й що йому Білеам Беоренко відказав, та що дїялося від Ситтиму до Галгалу, щоб ти спізнав праведні дїла Господнї. 
\v 6 З чим би стати менї перед Господом, як поклонюся Богу небесному? Чи стати менї перед ним із усепаленнями, з назимками-однолїтками? 
\v 7 Та хиба ж мож угодити Господеві хоч би тисячами баранів, або незсякаючими потоками олїї? Чи ж дам йому в жертву перворідня мого за проступки мої, — плід утроби моєї за гріх душі моєї? 
\v 8 Я скажу тобі, чоловіче, що є добре, та й чого Господь вимагає від тебе: дїлай справедливо, люби вчинки милосердні, й ходи в покорі перед Богом твоїм. 
\v 9 Господень голос кличе до громади в містї, але тільки мудрість боїться імені твого; слухайте бича й того, хто його посилає. 
\v 10 Чи й тепер іще нема в дому неодного безбожника наживи безбожної та меншої міри, менї ненависної? 
\v 11 Спитай себе: чи можу я бути чистим із невірною вагою, з невірним у саквах ваговим каміннєм? 
\v 12 Позаяк багачі його сповненї несправедливостю, а осадники його неправду говорять, і язик їх зрадливий в устах у них, 
\v 13 То й я покараю тебе невилїчимо за гріхи твої. 
\v 14 Будеш їсти, та не заситишся; пустка буде посеред тебе; будеш ховати, та не заховаєш, а що приховаєш, те віддам мечеві. 
\v 15 Будеш сїяти, жати ж не будеш посїву; будеш видавлювати оливини, та оливою не будеш маститись; видавиш сок гроновий, та пити не будеш. 
\v 16 Вдомарились у вас Амрієві обичаї й усї поступки Ахавового дому та й живете їх робом; то ж і я подам тебе на спустошеннє й осадників твоїх, — на посьміх та й нести мете наругу народу мого.
\c 7
\p
\v 1 Горе менї! я стою оце, неначе по жнивах, мов у виноградї по зборах: анї ягодки, щоб зʼїсти, анї иншого спілого плоду, якого душа бажає. 
\v 2 Позникали з землї милосердні, нема між людьми справедливих: всї засїдають, щоб кров пролити, брат на брата сїть заставляє. 
\v 3 На лихе у всїх готові руки без угаву; князь дарів вимагає, і суддя судить за гостинцї, а вельможі виявляють без сорому ледачі забаги душі своєї і перекручують справу. 
\v 4 Лучший з них похожий на терен, а справедливий — ще гірший, нїж бодяччє в плотї. Надходить день, заповіданий віщими твоїми; й караючі навідання твої; борзо прийде на них трівога. 
\v 5 Тодї годї буде діймати віри другові, тодї не звіряйсь приятелеві, ба й перед тою, що лежить на лонї твойму, стережи двері уст твоїх. 
\v 6 Тодї бо син зневажати ме батька, дочка повстане на матїр, невістка на свекруху, — ворогами стануть чоловікові домашні його. 
\v 7 Я ж буду споглядати до Господа, буду вповати на Бога рятунку мого: Бог мій почує мене. 
\v 8 О, не тїшся моїм горем, моя ворожице! Хоч і впаду я, то знов устану; хоч попаду в темряву, то Господь мене осьвітить. 
\v 9 Мушу гнїв Господень перетерпіти, — бо я согрішив перед ним —, доки не скінчить справу мою, не довершить суду надо мною; а тодї він виведе мене на сьвітло, а я спізнаю справедливість його. 
\v 10 І побачить те ворожиця моя, й окриється стидом, за те, що договорювала менї: Де Господь, Бог твій? І надивляться очі мої, як її будуть топтати, неначе ту грязь на улицях. 
\v 11 Коли ж прийде час відбудови мурів твоїх (Ерусалиме), — в той час скінчиться призначена кара. 
\v 12 Тодї прийдуть до тебе з Ассириї і з міст Египецьких, від самого Египту аж до ріки Ефрату, від моря до моря, й від гори до гори. 
\v 13 А їх земля стане пустинею за провини осадників її, за плоди їх учинків. 
\v 14 Ой паси ж нарід твій жезлом твоїм — вівцї наслїддя твого, що в лїсї самі блукають, паси їх на Кармель-горі; так, нехай пасуться на Базанї й Галаадї, як се було в давнезні давна! 
\v 15 Як у виходї твойму з землї Египецької, явлю я йому знов предивні чудеса. 
\v 16 Побачать се невірні та й засоромляться, хоч вони такі могутні; роти собі позатулюють руками, уші в них оглухнуть. 
\v 17 Землю лизати муть, наче гадюка; наче полози, повиповзують із притулків своїх; злякаються Господа, Бога нашого, та й тебе збояться. 
\v 18 О, хто такий Бог, як ти, що гріхи прощаєш, і не памятаєш проступків останкові наслїддя твого? Нї, він не гнївається по віки, бо любить милосердуватись. 
\v 19 Так, він ізнов змилосердиться над нами, зотре беззаконність нашу. Ти вкинеш у глибінь морську гріхи наші. 
\v 20 Ти явиш вірність твою Яковові, й милосердє Аврамові, яке, заклявшись, обіцяв єси отцям нашим у днях давних.