\id LAM - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h КНИГА ПЛАЧ ЕРЕМІЇ
\toc1 Книга Плач Еремії
\toc2 Плач
\toc3 Плч
\mt1 КНИГА ПЛАЧ ЕРЕМІЇ.
\c 1
\p
\v 1 Як ся столиця седить одинока\f + \ft В сїй книзї оплакане спустошеннє Ерусалиму Навуходонозором р. 588 перед Хр.\ft*\f*, — та, що була колись така многолюдна, стала, мов би вдовою; город, великий між народами, князь над краями, — платить нинї дань! 
\v 2 Плаче гірко по ночах, сльози ллються по щоках; з усїх, що його любили, нема нїкого, хто б розважив; усї приятелї його зрадили його, стали ворогами. 
\v 3 Юда, втїкаючи від злиднїв та неволї тяжкої, поселився серед поган, та не знайшов впокою; всї, що його з давна гонили, спіймали його, наче б у тїсному заулку. 
\v 4 Посуміли дороги на Сион, бо перестали прочане ходити; всї брами його опустїли; сьвященники взітхають, дївчата горюють, — гірко й йому самому. 
\v 5 Вороги його взяли гору над ним; противники роскошують, бо Господь послав на його злиднї за премногі його провини; дїти його пійшли в неволю поперед ворога чамбулом. 
\v 6 Минулась у Сиону вся його величність; знатні в його — наче ті оленї, що не знаходять собі нїде паші; безсильні, пійшли навперід погоничів своїх. 
\v 7 В злиднях своїх та в тїснотї своїй спогадав Ерусалим про всї дорогі добра свої, що їх мав тодї, як нарід його попав в руки ворожі, й нї в кого не знайшов підмоги; а вороги позирають на його та висьмівають і його суботи. 
\v 8 Тяжко провинив Ерусалим, тим і зробився огидою людям; всї, що його славили, споглядають на його з погордою, бо побачили наготу його, а й сам він взітхає, та й одвертає, застидавшись, обличчє. 
\v 9 Гріх його, мов нечистота на платтї, явний, та він не подумав, що з того буде; тим то й упав він так низько, та й не має потїшителя. Зглянься ж ти, Боже, на мене у злиднях, бо ворог аж надто піднявся вгору! 
\v 10 Ворог простяг руку свою на все, що йому дороге було; він бачить, як погане втискаються в пресьвяте місце його; а ти ж (Господи,) заповідав, щоб вони не вступали в громаду твою\f + \ft V. кн. Мойс. 23, 3.\ft*\f*. 
\v 11 Ввесь нарід взітхає за насущним хлїбом, віддає все дороге, щоб було чим посилити душу. О, зглянься, Господи, подивись, як я принижений. 
\v 12 О, нехай вас нїколи таке не спіткає, всї ви, що дорогою проходите мимо! Гляньте, придивіться, чи є біль такий, як мій біль, що на мене впав, що послав на мене Господь в день палаючого гнїву свого? 
\v 13 Звисока послав він огонь у костї мої і той обгорнув їх; він розстелив сїтї під ноги менї й повалив мене; учинив мене бідним, та мучить мене день поза день. 
\v 14 Ярмо, зроблене з проступків моїх, в руцї в него; вони, неначе в шнур поскручувані, і заложені менї на шию; Господь обезсилив мене; віддав мене в руки, що з них годї менї добутись. 
\v 15 Всїх хоробрих моїх повалив Господь посеред мене; скликав проти мене цїлу товпу, щоб вигубити молодиків моїх; неначе (грони) в тискарнї, зтоптав Господь дївицю-дочку Юдину. 
\v 16 От чого я плачу; око моє, — от чого око моє проливає води; далеко від мене втїшитель, що живив би духа в менї; дїти мої витрачені, бо ворог взяв гору. 
\v 17 Сион простягає руки свої та нема, хто б його розважив. Господь дав приказ проти Якова ворогам його, щоб його кругом обступили; Ерусалим стався гидотою посеред них. 
\v 18 Справедливий Господь, бо я не корився його слову. О, слухайте, всї народи, погляньте на муку мою; дїви мої й молодики мої — всї вони пійшли в неволю! 
\v 19 Кличу другів моїх, та вони завели мене; сьвященники мої й старшина моя гинуть у містї, шукаючи харчі собі, щоб підкріпитись, свою душу (задержати в тїлї). 
\v 20 Зглянься, Господи, бо я в тїснечі; внутро моє неспокійне, серце, неначе перевернулось у менї; я бо упрямо противився тобі; в полі забрав меч дїти мої, а дома — (голодова) смерть. 
\v 21 Почули, що я стогну, а нема, хто б мене розважив; почули всї вороги мої про мою недолю, та й утїшились, що ти се вчинив менї. О, коли б ти послав уже той день, що його заповів, і вони стали такими ж, як я! 
\v 22 О, постав перед лице своє усе зло їх; обійдись із ними оттак, як обійшовся зо мною за всї гріхи мої, я бо стогну безнастанно, й серце в менї завмірає!
\c 2
\p
\v 1 О, як же Господь у гнїву свойму окрив мороком дочку Сионову! наче з неба на землю кинув він велич Ізрайлеву; в день свого гнїву не спогадав навіть про підніжок ніг своїх. 
\v 2 Повалив Господь всї оселї Яковові; не пощадив, позбурював в досадї своїй утверджені замки дочки Юдиної, позвалював їх на землю, царство й князїв одкинув, як опоганених. 
\v 3 В гнїві палкому посчибав всї роги в Ізраїлї, відвів перед ворогом правицю свою на бік, і запалив у Якові, наче горючий огонь, що все кругом пожерав. 
\v 4 Напяв лука свого, наче неприятель, випрямив правицю свою, як ворог, і повбивав усе, що очам принадне, ба й на сьвятиню дочки Сионової пролив огнем досаду свою. 
\v 5 Наче ворогом нашим Господь зробився; вигубив Ізраїля; порозвалював усї палати його; позбурював утверджені замки його, і розстелив над дочкою Юдиною смуток і плач. 
\v 6 Розібрав огорожу свою, як би огорожу саду; збурив місце зборів (сьвяточних); довів до того Господь, що забуто на Сионї про сьвята й суботи, і відкинув в палкому гнїві свойму царя й сьвященника. 
\v 7 Господь відкинув жертовник свій, одвернув своє серце від сьвятинї своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в Господньому домі кричали, наче в яке сьвято. 
\v 8 Господь постановив розвалити мур дочки Сионової, простягнув шнура й не вдержав руку свою від розбурювання, позносив вали знадвірні, та й мури лежать повалені. 
\v 9 Ворота міські, наче б у землю запались; засови їх поторощені на куски; царь із князями опинились між невірними; перестав увесь лад законний, ба й пророки не одбирають уже од Господа обявлень його. 
\v 10 Старшини дочки Сионової седять мовчки на землї, посипали собі попелом голови, поприперізувались вереттєм; похилили ʼд землї голови дївчата Ерусалимські. 
\v 11 Очі в мене від слїз потемнїли, внутро моє буриться в менї, жовч із печінок лиється на землю задля погибелї дочки народу мого; бо й дїти й немовлята при грудях мруть із голоду по улицях міста. 
\v 12 Допрошуються в матерей своїх: хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона. 
\v 13 Як менї озватись до тебе, з чим твоє, дочко Ерусалимська, зрівняти горе? до кого приложити менї тебе, щоб тебе розважити, дївице-дочко Сионова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто здолїє загоіти її? 
\v 14 Пророки твої віщували тобі пусту неправду, не розкривали твого беззаконства, щоб запобігти твойму лихолїттю; вони оповіщали тобі видива ложні, що довели тебе до вигону (з краю). 
\v 15 Плещуть руками над тобою всї мимойдучі; з посвистом кивають головами над дочкою Ерусалимською, приговорюючи: Се ж то той город, що його величали найбільшою красою, радостю всієї землї? 
\v 16 А вороги твої пороззівляли пащі свої, свищуть та скрегочуть зубами, договорюючи: От ми таки проглинули його; сього ж дня ми й ждали, та таки дождали-узріли! 
\v 17 Що був призначив, те й довершив Господь; спевнив своє слово, що давно вирік; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, піднїс високо вгору рога противників твоїх. 
\v 18 З серця покликають вони до Господа: Ти муре дочки Сионської! проливай потоком сльози днями й ночами, не давай собі впину, не затулюй війок твоїх! 
\v 19 Вставай, голоси всю ніч, з початком кожної стражі нічної; виливай водою серце твоє перед лицем Господа; здіймай до його руки твої про життє дїток твоїх, що помирають голодною смертю по углах усїх улиць твоїх. 
\v 20 О, зглянься, Господи! кому ти вчинив таке, щоб матери зʼїдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? щоб убивано в сьвятинї Господнїй сьвященника й пророка? 
\v 21 Дїти й сивоволосї лежать на землї по улицях; дїви мої й молодцї мої від меча полягли; ти вбивав їх у день гнїву твого, мордував без милосердя. 
\v 22 Ти поскликав, наче на празник, всї страшила на мене; в день гнїву твого, Господи, нїхто не врятувався, нїхто не вцїлїв; тих, що я згодувала, виховала, ворог мій вигубив.
\c 3
\p
\v 1 Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його; 
\v 2 Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло. 
\v 3 Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою; 
\v 4 Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої; 
\v 5 Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою; 
\v 6 Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли; 
\v 7 Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани; 
\v 8 Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою; 
\v 9 Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої. 
\v 10 Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, — левом у сховищу; 
\v 11 Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув; 
\v 12 Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм; 
\v 13 Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого. 
\v 14 Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх. 
\v 15 До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином; 
\v 16 Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом. 
\v 17 Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі, 
\v 18 І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа. 
\v 19 О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч! 
\v 20 Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває. 
\v 21 Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю: 
\v 22 Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується. 
\v 23 Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя! 
\v 24 Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него. 
\v 25 Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає. 
\v 26 Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа. 
\v 27 Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього); 
\v 28 (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його; 
\v 29 А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя; 
\v 30 Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу; 
\v 31 Бо не на віки Господь покидає; 
\v 32 Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй; 
\v 33 Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських, 
\v 34 А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї, 
\v 35 Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього, 
\v 36 Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить? 
\v 37 Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває! 
\v 38 Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє? 
\v 39 Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи. 
\v 40 Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа; 
\v 41 Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо): 
\v 42 Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас; 
\v 43 Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку; 
\v 44 Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша; 
\v 45 Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів. 
\v 46 Отворили на нас роти свої всї вороги наші. 
\v 47 Страх і яма, опустошеннє й погибель — се наша доля. 
\v 48 Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого. 
\v 49 Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги, 
\v 50 Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить. 
\v 51 Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого. 
\v 52 Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини; 
\v 53 Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм. 
\v 54 Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я! 
\v 55 І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої: 
\v 56 Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого! 
\v 57 Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся! 
\v 58 Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє. 
\v 59 Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою! 
\v 60 Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють. 
\v 61 Ти чуєш, Господи, їх наругу, — всї їх підходи під мене, 
\v 62 (чуєш) Бесїди противників моїх і безнастанні хитрощі їх проти мене. 
\v 63 Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня. 
\v 64 О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх; 
\v 65 Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них; 
\v 66 Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!
\c 4
\p
\v 1 Як потемнїло те золото, змінилось золото найлїпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожжях. 
\v 2 Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистїйше золото, — вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських! 
\v 3 І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї; 
\v 4 У немовлятка язик од згаги до піднебіння прилипає; їсти просять дїти, та нїхто їм не дає. 
\v 5 Хто їдав страви солодкі, умлїває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною. 
\v 6 Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилинї й руки людські не дотикали її. 
\v 7 Сієї ж князї були над снїг чисті, над молоко білі; тїло в них було румяне, немов ті коралї, й над сапфир сияло; 
\v 8 А нинї лице їх чорнїйше над усе чорне, не познають їх на улицї; кожа в них до костї прилипла, зосхла, мов та деревина. 
\v 9 Щасливійші ті, що від меча гинуть, нїж ті, що гинуть голодною смертю; сесї бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних. 
\v 10 Руки добросердних жінок варили дїток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелї дочки народу мого. 
\v 11 Ізогнав Господь гнїв свій, вилив досаду гнїву свого, й запалив огонь на Сионї, що пожер його до підвалин. 
\v 12 Не вірили царі землї й усї осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські. 
\v 13 А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства сьвященників його, що за їх приводом проливано кров праведників. 
\v 14 Тепер вони, мов слїпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутись до їх одежі. 
\v 15 Уступайтесь! Нечистий! у слїд їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде! 
\v 16 (загнїване) Лице Господнє порозсїває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на сьвященників, над старими не милосердувались. 
\v 17 Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати. 
\v 18 А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, днї наші скінчились; так, се прийшов конець наш. 
\v 19 Ті, що нас гнали, летїли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустинї. 
\v 20 Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму\f + \ft Царь Седекія. IV. Цар. 25, 5.\ft*\f*, — той, що про його мовляли ми: Під його тїню жити мем тихо посеред народів. 
\v 21 Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землї Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена. 
\v 22 Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.
\c 5
\p
\v 1 Спогадай же, Господи, що з нами сталось; зглянься, подивися на пониженнє наше! 
\v 2 Наше наслїддє досталось невірам, доми наші — чужим чуженицям; 
\v 3 Ми сироти — безбатьченки; матері наші — вдовицї. 
\v 4 Власну воду ми пємо за гроші, дрова наші здобуваєм за плату. 
\v 5 Нас поганяють, бючи в потилицю, а в роботї нема нам відпочинку. 
\v 6 І до Египту ми й до Ассура руку по хлїба шматок простягаєм. 
\v 7 Наші батьки провинили, та їх нема вже, ми ж двигаємо кару за їх беззаконства. 
\v 8 Раби вередують над нами, та й нїкому вирвати з рук їх. 
\v 9 В небезпецї перед мечем ми хлїб наш по степу здобуваєм. 
\v 10 Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі. 
\v 11 Наших жінок безчестять у Сионї, дївчат — в городах Юдейських. 
\v 12 Князї повішані їх руками, лиця старшин у зневазї. 
\v 13 Молодики наші жорнами мелють, недолїтки падуть під ношами дров. 
\v 14 Старцї вже в воротях не засїдають, паробки не сьпівають. 
\v 15 Радощів серце вже наше не знає, наші танцї в жалощі змінились. 
\v 16 Із голови в нас вінки поспадали, горе нам, що ми провинили! 
\v 17 От чому серце в нас ниє, от чого в нас ув очах потемнїло! 
\v 18 Ой попустїли вершини Сионські, хиба шакалі ходять по них. 
\v 19 Господи! ти пробуваєш во віки; твій престол стоїть з роду до роду. 
\v 20 Чом же ти позабув нас, чом покинув нас на так довгий час? 
\v 21 О, приверни нас до себе, Господи, а ми привернемось; понови днї наші, як се зпершу було! 
\v 22 Чи то ж се зовсїм ти нас відцурався, прогнївився на нас без міри?