\id JOB - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h КНИГА ЙОВА
\toc1 Книга Йова
\toc2 Йова
\mt1 Книга Йова
\c 1
\p
\v 1 Був (давно) чоловік у землї Уз, на імя Йов. Був се чоловік щирий, справедливий й богобоязливий, що цуравсь усього лихого. 
\v 2 І родилось йому семеро синів й три дочки, 
\v 3 А статку було в його сїм тисяч овець, три тисячі верблюдів, пятьсот ярем волів, пятьсот ослиць і багацько челяди, так що переважував сей чоловік усїх осадників на востоцї. 
\v 4 Сини ж його звикли були сходитись і в дому кожного по черзї гоститись. Кликали вони й трьох сестер своїх, їсти й пити з ними. 
\v 5 Як же сї гостини обходили свій круг, наказував їм Йов очищуватись; і вставав на другий день рано вранцї й приносив про кожного з них всепаленнє. Бо думав Йов так: Може, дїти мої согрішили та позневажили Бога в серцї свойму. Так чинив, Йов щораз в такі днї. 
\v 6 Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними. 
\v 7 І поспитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Господеві Сатана й промовив: Я ходив по землї й обійшов її навкруги. 
\v 8 І сказав Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на слугу мого Йова? бо нема такого на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб цурався так усього лихого. 
\v 9 І відказав Сатана Господеві та й промовив: Чи то ж Йов дармо такий богобоязливий? Чи не ти ж сам обгородив навкруги його й дом його й усе майно його? 
\v 10 Працю рук його благословив єси, й стада його ширяться все більш по країнї; 
\v 11 Простягни тільки руку твою й торкнись до всього, що він має, — чи буде він благословити Тебе? 
\v 12 І сказав Господь Сатанї: Ну, так нехай все, що його, буде в руцї твоїй, тільки на його самого не простягай руки твоєї. І пійшов Сатана з перед лиця Господнього. 
\v 13 Одного ж дня, як сини й дочки Йовові саме їли й пили вино в дому старшого брата свого, 
\v 14 Прийшов посел до Йова та й сповістив: Воли були в плузї, а ослицї паслись поблизу, 
\v 15 Аж се — набігли Савеї та й позаймали їх; кметї ж повитинали мечем; один я втїк сповістити тебе. 
\v 16 Ще він говорив, аж приходить другий й говорить: Огонь Божий упав з неба й пройшов, палаючи, проміж вівцями й кметями та й пожер їх; один я втїк сповістити тебе. 
\v 17 Ще сей говорив, аж ійде другий й говорить: Халдеї зложили три ватаги, напали на верблюди та й позаймали їх; кметї ж повистинали мечем; один я втїк, сповістити тебе. 
\v 18 Ще говорив сей, аж приходить инший й говорить: Сини твої й дочки трапезували й пили вино в дому старшого брата свого, 
\v 19 Аж несподївано схопилась буря від пустинї, наперла на всї чотири угли в будинку, і дім завалився на дїти та й вони погинули; один я втїк сповістити тебе. 
\v 20 І встав Йов, роздер одежу на собі та й обстриг волоссє на голові, припав до землї й поклонився, 
\v 21 І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне! 
\v 22 У всьому тому не провинив Йов, і не виповів нїчого безумного проти Бога.
\c 2
\p
\v 1 Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом; та прийшов і Сатана між ними стати перед Господом. 
\v 2 І спитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Сатана Господеві й говорить: Я ходив по землї й обійшов її навкруги. 
\v 3 І рече Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на раба мого Йова? Другого бо такого нема на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб так цурався лихого. 
\v 4 І відказав Сатана й промовив: Шкуру за шкуру, а за свою душу оддасть чоловік усе, що має. 
\v 5 Просьтягни тільки руку твою й торкнись костей його й тїла його, — чи благословити ме він тебе? 
\v 6 І рече Господь Сатанї: Ну, він у руцї твоїй тільки душу (життє) його пощади. 
\v 7 І пійшов Сатана зперед Господа, та вдарив Йова лютою проказою від підошов аж до тїмя. 
\v 8 І взяв він черепок, щоб ним скребтись, та й сїв на попелищі (далеко від господи). 
\v 9 І промовила до його жона його: Чи ти ще держати мешся твердо в твоїй праведностї? Занехай Бога й умри. 
\v 10 Він же промовив до неї: Ти плещеш таке, як яка безумна. Приймали ми добре од Господа, а лихого б то й не приймати? У всьому тому не провинив Йов устами своїми. 
\v 11 Перечувши три приятелї Йовові про все те нещастє, яке на його впало, пійшли, кожен із свого місця: Елифаз Теманський, Билдад Савхеаський й Зофар Наамський, й зійшлись, щоб пійти разом посумувати з ним і розважити його. 
\v 12 Споглянувши на його віддалеки, не познали його та й заплакали в голос; і роздер кожен одежу на собі, та й почали кидати порох проти неба понад головами своїми. 
\v 13 І седїли вони такенькі біля його на землї сїм день і сїм ночей, й нї один не говорив до його й слова, бачили бо, що біль його був надто великий.
\c 3
\p
\v 1 Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх. 
\v 2 І почав Йов говорити: 
\v 3 Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік! 
\v 4 Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним! 
\v 5 Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару! 
\v 6 А ніч тая — нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях! 
\v 7 О, ніч тая — нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі! 
\v 8 Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день\f + \ft У давнину наймано женщин і мужчин, що оплакували при похоронах помершого, й проклинали той день, коли той зійшов із сьвіта.\ft*\f*, та готові й дракона розбудити! 
\v 9 Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі, 
\v 10 За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми! 
\v 11 Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота? 
\v 12 Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди? 
\v 13 Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн 
\v 14 З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї, 
\v 15 Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали; 
\v 16 Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта. 
\v 17 Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили. 
\v 18 Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника. 
\v 19 Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого. 
\v 20 Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко, 
\v 21 Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом; 
\v 22 Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину. 
\v 23 На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу? 
\v 24 Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода; 
\v 25 Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною. 
\v 26 Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!
\c 4
\p
\v 1 І відказав Елифаз із Теману й промовив: 
\v 2 Як ми стребуємо заговорити до тебе, — чи не буде се тобі прикро? Да хто слово може зупинити? 
\v 3 Отсе ти не одного навчав, і знемагаючі руки піддержував; 
\v 4 Хто спотикавсь, того підкріпляли слова твої, і хистким колїнам ти додавав сили. 
\v 5 Тепер же дійшло до тебе, а ти знемочнїв; дотикнуло тебе, та вже й упав духом. 
\v 6 Чи ж богобоязність твоя не повинна бути твоєю надїєю, а невинність доріг твоїх — упованнєм твоїм? 
\v 7 Згадай же сам, хто погибав безвинний, і праведних коли викоренювано? 
\v 8 Я сам бачив, що хто в безбожностї орав і сїяв лихо, той сам його й пожинав. 
\v 9 Такі від подуву Божого погибають, а від духа гнїву його зникають. 
\v 10 Рев лева й голос рикаючого вмовкає, і зуби в левчуків кришаться; 
\v 11 Могутний лев гине без добичі, й щенята левицї розбігаються. 
\v 12 І надійшло до мене зтиха слово (Боже), й я почув його ледь-неледь ухом. 
\v 13 Серед розгадування над ночними привидами, коли сон на людей находить, 
\v 14 Я задрожав і затремтїв у страсї, і всї кістки в мене затрусились; 
\v 15 І перейшов дух понад мене, й волоссє стало в мене диба. 
\v 16 І став хтось — не бачив я лиця його, — тільки тїнь перед очима в мене; тихий повів — і я чую голос: 
\v 17 Чи ж чоловік праведнїйший від Бога? й людина чистійша за Творця свого? 
\v 18 Та ж ось він і слугам своїм не йме віри, і в ангелів своїх знаходить хиби; 
\v 19 А скільки ж більш у тих, що живуть у глиняних хатинах, що основи їх у поросї, й вони борше, як міль, зникають. 
\v 20 Між ранком і вечером вони розпадаються, й не доглянеш, як без слїду зникнуть. 
\v 21 А чи ж із ними, не пропадають і почестї їх? Вони вмерають, не дійшовши до мудростї.
\c 5
\p
\v 1 Клич же, коли є хто, щоб на твій клик озвався. Та й до кого ти з між сьвятих обернешся? 
\v 2 О, так, безумного завзяттє вбиває, а нерозважливого погубляє досада. 
\v 3 Я бачив, як дурний закоренявся, та й зараз віщував проклін домівцї його: 
\v 4 Дїти його далекі від щастя, бити муть їх у воротях (на судї), і не буде їм оборонника. 
\v 5 Збори жнив його неситі поїдять, ба й зміж терня заберуть їх, а зажерливцї поглотять майно його. 
\v 6 Так, біда не зпід землї береться, й не на ниві родиться недоля. 
\v 7 Нї, людина родиться на муку, як іскорки, щоб їм летїти вгору. 
\v 8 Я б обернувсь до Бога, передав би справу мою Богові, 
\v 9 Що творить дїла великі й недослїдимі, чудні й без лїку, 
\v 10 Дає дощі землї й води на поля; 
\v 11 Принижених у гору підіймає, а засмученим дає дознати щастя. 
\v 12 Він розбиває задуми підступних, і руки їх не доводять до кінця те, що почали. 
\v 13 Премудрих ловить він їх лукавством, і рада хитрих не вдається: 
\v 14 У день вони мов в темряві блукають, а в полуднї полапки, мов ніччю, шукають. 
\v 15 Він рятує бідного од меча уст їх і від руки потужного; 
\v 16 І так є нещасливому надїя, а неправда затулює уста свої. 
\v 17 Блаженний той, кого Господь карає, тим не цурайсь Господнього навчання! 
\v 18 Поранить він, та сам перевяже рану; ударить він, та його ж руки й гоять. 
\v 19 В шестьох бідах тебе він порятує, та й в сьомій не доторкнесь тебе лихо. 
\v 20 У голодї спасе тебе од смертї, а на війнї — од мечового вдару. 
\v 21 Сховаєшся від бича (лихого) язика, й не злякаєшся спустошення, коли воно прийде. 
\v 22 Із спустошення й голоду будеш сьміятись, і зьвірів земних не будеш лякатись. 
\v 23 Бо в змові з каміннєм у полі будеш, і з польовим зьвіррєм (наче) в договорі. 
\v 24 І взнаєш, що намет твій безпечен, а оглядаючи домівку твою, ти не согрішиш\f + \ft Хоч би ти й пишався достатком і ладом у нїй.\ft*\f*. 
\v 25 І побачиш, що потомство твоє многолїчне, й пагонцїв твоїх, як трави на землї. 
\v 26 Увійдеш у гріб, достиглий (віком), як укладаються снопи пшеничні у свій час. 
\v 27 От чого ми дознались; та й так воно й є; вислухай се й затямуй собі!
\c 6
\p
\v 1 І відказав Йов і промовив: 
\v 2 О, коли б то зважено по правдї нарікання мої, а разом із ними положено на вагу терпіння мої! 
\v 3 Вони певно переважили б пісок у морях! Тим то й слова мої такі гіркі. 
\v 4 Бо стріли вседержителеві (встромлені) в менї; їх отруту ссе дух мій; страхи Господнї встали на мене. 
\v 5 Чи ж реве дикий осел у траві? чи ж риче віл при повних яслах? 
\v 6 Чи ж їдять несмачне без соли, й чи є смак у яйчній білковинї? 
\v 7 (тим часом) До чого не хотїла й доторкнутись душа моя, те становить гидку їжу мою. 
\v 8 О, коби то сталось, чого я бажаю, та сповнив Бог те, чого дожидаю! 
\v 9 О, коли б то Бог ізволив стерти мене, простерти руку свою і вбити мене! 
\v 10 Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого. 
\v 11 Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє? 
\v 12 Чи ж моя сила тверда, як твердий камінь? чи може мідь тїло моє? 
\v 13 Чи ж із себе добуду я поміч собі, або чи маю звідкись піддержку? 
\v 14 До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним. 
\v 15 Та брати мої перемінні, мов поток, мов ручаї бистротекучі, 
\v 16 Що каламутні від леду, й повно в них снїгу. 
\v 17 Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони зникають із русел своїх. 
\v 18 Вони змінюють напрям доріг своїх, заходять у пустиню й щезають; 
\v 19 Дивляться, де вони, дороги Темайські; надїються на них дороги Савейські, 
\v 20 Та стають заведені в надїї своїй: приходять туди, та румянїють від стиду. 
\v 21 Так і ви тепер — нїчо: побачили страшне та й полякались. 
\v 22 Чи я казав вам коли: дайте менї, або заплатїть за мене з достатку вашого; 
\v 23 І вирятуйте мене з руки ворожої, і з рук мучителїв викупіть мене? 
\v 24 Навчіте мене, а я замовкну, укажіть, у чому я провинен. 
\v 25 Яка то сила в словах правди! Але що ж доказують докори ваші? 
\v 26 Ви видумуєте речи, щоб докоряти? На вітер пускаєте ви слова ваші! 
\v 27 Ви корите сироту, й копаєте яму другові вашому! 
\v 28 Але я прошу вас: спогляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим? 
\v 29 Розберіть, чи є тут неправда? пошукайте, — правда у мене! 
\v 30 Чи є на язицї в мене неправда? Чи вже ж піднебіннє моє не може досмакуватись гіркого?
\c 7
\p
\v 1 Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита? 
\v 2 Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи, 
\v 3 Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї. 
\v 4 Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає. 
\v 5 Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм. 
\v 6 Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний. 
\v 7 Згадай (Боже), що життє моє — подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро. 
\v 8 Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, — а мене нема. 
\v 9 Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде, 
\v 10 Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його. 
\v 11 Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї. 
\v 12 Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив? 
\v 13 Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти; 
\v 14 Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене, 
\v 15 Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх. 
\v 16 Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, — та ж днї мої, се марнота! 
\v 17 Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою, 
\v 18 Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його? 
\v 19 Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)? 
\v 20 А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі? 
\v 21 Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
\c 8
\p
\v 1 І відповів Билдад Савхеаський та й сказав: 
\v 2 Довго ще ти будеш говорити таке? — слова уст твоїх, мов розбурханий вітер! 
\v 3 Чи то ж Бог вивертає суд; і Вседержитель перевертає правду? 
\v 4 Коли дїти твої перед ним согрішили, то він і подав їх у руки проступків їх. 
\v 5 Скоро же ти шукати станеш Бога та помолишся до Вседержителя, 
\v 6 І наколи чист єси й прав, то він зараз стане над тобою й втихомирить оселю правди твоєї. 
\v 7 І хоч би зпершу було в тебе мало, то опісля буде дуже багато. 
\v 8 Бо спитай тільки у давнїх родів і збагни постерігання батьків їх, — 
\v 9 Бо ми вчорашні собі й нїчого не знаєм, тим що наші днї тїнь на землї, — 
\v 10 А вони скажуть тобі й з серця свого випустять слова: 
\v 11 Чи піднімаєсь в гору сїтник без мочарі? чи росте рогозина на безводдї? 
\v 12 Вона молоденька й не підтята, а всихає борше, як инша трава. 
\v 13 Така сама доля всїх тих, що забувають Бога, й надїя лицемірнього погибне; 
\v 14 Впованнє його підрізане, а певність його — сїть павукова. 
\v 15 Він обіпреться на дім свій, та не устоїть; вхопиться його, й не вдержиться. 
\v 16 Він зеленїє на сонцї, аж поза сад сягає галуззє його; 
\v 17 В каміннє вплїтаєсь коріннє його, між каміннє врізуєсь воно; 
\v 18 Та коли вирвуть його з місця його, то місце одцураєсь його, (скаже): не знаю тебе! 
\v 19 От яка втїха на дорозї його! а з землї инші виростають. 
\v 20 Бачиш: Бог не одпихає безвинного, але й не піддержує руки лиходїїв. 
\v 21 Він сповнить ще сьміхом і твої уста й губи твої — радїсним викликом. 
\v 22 Ненавидники твої вкриються соромом, і намет безбожників зникне.
\c 9
\p
\v 1 І відповів Йов і сказав: 
\v 2 Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом? 
\v 3 А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати. 
\v 4 Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн? 
\v 5 Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму; 
\v 6 Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються; 
\v 7 Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає. 
\v 8 Він самий напинає небеса й ходить по валах морських. 
\v 9 Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї; 
\v 10 Творить великі дива, недовідні, безлїчні. 
\v 11 Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його. 
\v 12 Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш? 
\v 13 Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді; 
\v 14 Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його? 
\v 15 Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого. 
\v 16 Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той, 
\v 17 Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує, 
\v 18 Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем. 
\v 19 Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним? 
\v 20 Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде. 
\v 21 Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє. 
\v 22 Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного. 
\v 23 Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється. 
\v 24 Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший? 
\v 25 Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї; 
\v 26 Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич. 
\v 27 Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце, 
\v 28 То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним; 
\v 29 А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись? 
\v 30 Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої, 
\v 31 То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись. 
\v 32 Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд! 
\v 33 І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох. 
\v 34 Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, — 
\v 35 А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
\c 10
\p
\v 1 Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї. 
\v 2 Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш? 
\v 3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло? 
\v 4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш? 
\v 5 Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини, 
\v 6 Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї, 
\v 7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї? 
\v 8 Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, — й ти губиш мене? 
\v 9 Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене? 
\v 10 Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром. 
\v 11 Скірою й тілом зʼодяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене, 
\v 12 Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого? 
\v 13 Але й те скривав ти в серцї свойму, — я знаю, що се й було в тебе (на думцї), — 
\v 14 Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари. 
\v 15 Горе менї, коли я провинив! а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою; 
\v 16 Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї. 
\v 17 Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене. 
\v 18 І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нї-чиє око; 
\v 19 Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матірнього живота перенесений був у гріб. 
\v 20 Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв, 
\v 21 Покіль пійду — й не вернусь — в країну темряви й тїнї смертньої, 
\v 22 В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.
\c 11
\p
\v 1 І промовив Зофар із Нааму й сказав: 
\v 2 Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний? 
\v 3 Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати? 
\v 4 Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима. 
\v 5 А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе, 
\v 6 Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять. 
\v 7 Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити? 
\v 8 Та ж він висший небес, — що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безодень, — що можеш зрозуміти? 
\v 9 Міра його довша нїж земля, ширша над моря. 
\v 10 Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його? 
\v 11 Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, — та й чи ж не зверне на його уваги? 
\v 12 Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике. 
\v 13 Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої, 
\v 14 І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму, 
\v 15 Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись. 
\v 16 І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї. 
\v 17 І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок. 
\v 18 Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати. 
\v 19 Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе. 
\v 20 Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.
\c 12
\p
\v 1 І відповів Йов і сказав: 
\v 2 Справдї так! Тілько ви одні люде, і з вами вмре разом і мудрість! 
\v 3 Але ж і в мене є серце, як у вас, не стою я позаду; та й хто ж не знає сього самого? 
\v 4 Посьміхом другові мойму стався я, що до Бога кликав і Бог одвічав менї; посьміхом — чоловік справедливий і невинний! 
\v 5 Оттак, по думцї того, що сидить собі спокійно, нїзащо є лучиво, призначене тим, що їх ноги потикаються. 
\v 6 За те спокійні й безпечні домівки в грабителїв, роздратовуючих Бога, бо вони Бога, неначе в руках своїх носять! 
\v 7 І справдї: спитай у зьвірят, а вони навчать тебе, — в птаства під небом, а воно зʼясує тобі; 
\v 8 Або поговори з землею, а вона повчить тебе, та й риби в морі скажуть тобі: 
\v 9 Хто з усього того не взнає, що рука Господня сотворила се? 
\v 10 В його руцї дух всього живучого й душа кожного людського тїла. 
\v 11 Чи ж не ухо розбірає слова, й чи не язик доходить смаку страви? 
\v 12 Так і в старцїв мудрість, а в довголїтників розум. 
\v 13 У него ж (Бога) премудрість і міць; в його рада й розум. 
\v 14 Що він розорить, того вже нїхто не збудує; кого він зачинить, нїхто йому не відомкне. 
\v 15 Задержить води, — все повисихає, пустить їх, — розбурять землю. 
\v 16 У його сила й премудрість, перед ним той, хто зблудив, і той, хто звів із дороги. 
\v 17 Він приводить порадників до нерозваги, а суддїв до дурноти. 
\v 18 Здіймає пояс із царів, і оперізує верівкою стан їх; 
\v 19 Уймає князям їх почестї, й повалює хоробрих; 
\v 20 Уймає проречистим язик, і в старцїв мутить розум; 
\v 21 Окриває стидом людей значніх, і безсилить потужних; 
\v 22 Виявляє, що глибоко крилось у темряві, й виводить на сьвітло, що в тїнї смертній; 
\v 23 Множить народи й вигублює їх; розсїває народи, й збірає їх докупи. 
\v 24 Віднімає розум у голов народів землї й пускає їх блудом у пустинї, де нема шляху; 
\v 25 Помацьки ходять вони в темряві без сьвітла, й заточуються, неначе пяні.
\c 13
\p
\v 1 От же все це вбачало око моє, чуло ухо моє й затямило собі. 
\v 2 Скілько ви знаєте, знаю й я, бо я не пущий за вас. 
\v 3 Та я до Вседержителя рад би говорити, я з Богом бажав би розправляти. 
\v 4 Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті. 
\v 5 О, коли б ви мовчали! се була б ваша мудрість. 
\v 6 Слухайте ж мого осуду, й розважте відповідь із уст моїх: 
\v 7 Чи справдї належало вам задля Бога неправду сплїтати, й задля його льжу говорити? 
\v 8 Чи належало вам притворювятись перед ним і за Бога так змагатись? 
\v 9 А на добре ж воно вийде, коли він схоче вас вивідувати? Чи й його ви так само ошукаєте, як оманють чоловіка? 
\v 10 Грізно скарає він вас, хоч ви потайно й притворюєтесь. 
\v 11 Чи вже ж велич його не страхає вас, і страх перед ним не нападає на вас? 
\v 12 Упомини ваші, як попіль, покрепи ваші — покрепи глиняні. 
\v 13 Замовчіте передо мною, а я буду говорити, хоч би й що менї сталось. 
\v 14 Чого ж би менї торгати тїло моє зубами моїми, й до життя мого простягати руку мою? 
\v 15 Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його. 
\v 16 А се вже буде оправданнєм менї, бо ж підлестник чей же не явиться перед лицем у його! 
\v 17 Вислухайте ж уважно слово моє й ясуваннє моє ушами вашими: 
\v 18 Ось, я завів суд над справою: знаю, що вийду виправданим. 
\v 19 Хто зможе стати проти мене? Бо я борзо вмовкну й віддам дух. 
\v 20 Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе: 
\v 21 Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене. 
\v 22 Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї. 
\v 23 Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій! 
\v 24 За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі? 
\v 25 Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись? 
\v 26 Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї; 
\v 27 Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх. 
\v 28 Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.
\c 14
\p
\v 1 З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить; 
\v 2 Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь. 
\v 3 І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою? 
\v 4 Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один. 
\v 5 Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить, 
\v 6 То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого. 
\v 7 Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть; 
\v 8 Та хоч його корінь в землї й перетрюхне й пень його завмре в поросї, 
\v 9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; — 
\v 10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся? 
\v 11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає: 
\v 12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого. 
\v 13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене! 
\v 14 Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна. 
\v 15 Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх; 
\v 16 Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого; 
\v 17 Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би. 
\v 18 Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого; 
\v 19 Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш. 
\v 20 Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш. 
\v 21 Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони — йому те байдуже; 
\v 22 Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.
\c 15
\p
\v 1 І відказав Елифаз із Теману й промовив: 
\v 2 Хиба ж стане мудрий відповідати своїм пустим знаннєм і сповняти нутро своє вітром палючим, 
\v 3 Виправдувати себе словами марними й бесїдою, що не має нїякої сили? 
\v 4 Ти ж і ввесь страх відкинув і за малу маєш собі річ, говорити до Бога! 
\v 5 Се ж безбожність твоя настроїла так уста твої й ти вибрав язик лукавих! 
\v 6 Тебе усуджують власні уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе. 
\v 7 Хиба ти первим родивсь чоловіком і перше, нїж гори, сотворений? 
\v 8 Хиба в Бога ти в радї бував і (його) премудрість собі присвоїв? 
\v 9 Що знаєш ти, чого б і ми не знали? Що розумієш ти, чого б і ми не розуміли? 
\v 10 Е й проміж нами сїдоголові й старцї, що перейшли віком і батька твого. 
\v 11 Хиба ж се мала річ, щоб Бог тебе потїшив? чи й сього ти не знаєш? 
\v 12 Куди пориває тебе серце твоє, й куди так гордо спозираєш? 
\v 13 Чому ти справив проти Бога дух твій і устами твоїми такі слова верзеш? 
\v 14 Що таке чоловік, щоб йому бути чистим, і хиба праведен той, хто вродився від жінки? 
\v 15 Глянь, він і сьвятим своїм не доймає віри, й самі небеса перед ним ще нечисті: 
\v 16 Тимпаче ж нечиста й гидка людина, що, наче воду, пє беззаконність. 
\v 17 Я буду говорити тобі, тільки слухай мене; я роскажу тобі те, що видав, 
\v 18 Що чували мудрі й не затаїли чуваного від батьків своїх; 
\v 19 В їх одних у руках була ще вся земля, і нї один чужинець ще не вештавсь між ними: 
\v 20 Поки ледачий живе, поти він і мучить себе, та й число лїт (його муки) закрите перед гнобительом; 
\v 21 Шум страху в його в ушах, і під час спокою йде на його вбийник. 
\v 22 Не сподївається він із темряви спастися, а всюди меч перед собою бачить. 
\v 23 Блукаєсь усюди за куском хлїба; знає, що вже йому наготовлений, вже й під рукою в його день чорний. 
\v 24 Страшить його нужда, й тїснота подолїває його, наче царя перед боєм, — 
\v 25 За те, що простягав проти Бога він руку, й що вставав навпроти Вседержителя, 
\v 26 Виступав проти його з гордою шиєю, поза грубими щитами своїми; 
\v 27 За те, що вкрив лице собі салом своїм, а боки свої обложив жиром. 
\v 28 І оселиться він у містах розвалених, в господах, де вже нїхто не живе, що призначені на розвалини. 
\v 29 Не забагатїє він, і не вцїлїє майно його, й не розшириться по землї добуток його. 
\v 30 Мороку він не втече; галуззє його полумє спалить, а його самого подихом уст своїх захопить. 
\v 31 Оманений нехай не довіряє марнотї, бо марна буде й заплата йому. 
\v 32 Перед часом прийде конець йому, й віттє його не буде зеленїти. 
\v 33 Мов виноградина та, поскидає він недоспілу ягоду свою, й, як маслина, поронить цьвіт свій. 
\v 34 Оттак опустїє дом безбожника, й огонь пожере шатри підкупства, 
\v 35 (в думцї) Почав він зло, а зродив льжу, та й нутро (серце) його наготовує зраду.
\c 16
\p
\v 1 І відповів Йов і сказав: 
\v 2 Чув я доволї такого; гіркі з вас усїх потїшителї! 
\v 3 Чи ти скінчиш вітряну твою мову? і що спонукало тебе таке говорити? 
\v 4 Вмів би й я так, як ви, говорити, як би душа ваша була на місцї душі моєї; й я узброївся б на вас словами й кивав би над вами головою моєю; 
\v 5 Додавав би вам відваги язиком моїм, і рушаннєм губ потїшав би вас. 
\v 6 Та чи я говорю, — не втихає мій смуток; чи перестаю, — він не покидає мене. 
\v 7 Бо він отсе вичерпав мене. Ти (Боже) спустошив всю семю мою. 
\v 8 Ти покрив мене морщинами в сьвідоцтво проти мене; знеможілість моя встає проти мене, винуватить мене прилюдно. 
\v 9 Гнїв його розриває мене й лютує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворогом зиркає на мене очима своїми. 
\v 10 Роззявили на мене пащі свої; ругаючись, бють мене по щоках; всї змовились на мене. 
\v 11 Бог віддав мене беззаконникові, й в руки безбожникам кинув мене. 
\v 12 Жив я спокоєн собі, а він потряс мене; взяв мене за шию та побив мене й поставив за цїль собі. 
\v 13 Стріли його оточили кругом мене; він сїче нутро моє без пощади, й пролив на землю жовч мою; 
\v 14 Пробиває в менї пролом за проломом, пре на мене, як велитень-воїн. 
\v 15 Веретище сшив я на тїло моє, й в порох занурив голову мою. 
\v 16 Вид мій почервонїв від плачу, а на віях моїх тїнь смертна, — 
\v 17 Хоч нема кривди на руках моїх, та й молитва моя чиста. 
\v 18 Земле, не закривай крови моєї, й нехай не буде (в тобі) місця жалісному кликові мойму! 
\v 19 Та оце сьвідок мій на небесах, і на висотах заступник мій. 
\v 20 Многомовні други мої! До Бога проливає сльози око моє. 
\v 21 О, коби то міг чоловік правуватись з Богом, як син людський з ближним своїм! 
\v 22 Та вже доходить мій вік до кінця, й я відходжу в дорогу, якою не вертають.
\c 17
\p
\v 1 Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною. 
\v 2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне. 
\v 3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене? 
\v 4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти. 
\v 5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть. 
\v 6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх. 
\v 7 Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь. 
\v 8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра. 
\v 9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу. 
\v 10 Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами. 
\v 11 Днї мої вже уплили, думи мої — думи дорогі серцю — вони розбиті. 
\v 12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту. 
\v 13 Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб — домівка моя; в темряві постелю я постїль собі; 
\v 14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя. 
\v 15 Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить? 
\v 16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.
\c 18
\p
\v 1 Відказав Билдад Савхеаський й промовив: 
\v 2 Докіль словами ще вам перекидатися марно? Нумо лиш, братись за за ум, і тодї поговоримо. 
\v 3 Чому вважатись нам за скот і бути пониженими в власних очах наших? 
\v 4 О, ти, що в досадї своїй душу свою роздираєш! Чи то ж задля тебе опустїє земля та пересунуться скелї з місць своїх? 
\v 5 Та ж у безбожного мусить потахнути сьвітло, а з огня його не остане й искри. 
\v 6 Стемнїє сьвітло в домівцї його, й сьвічка його загасне над ним. 
\v 7 Змалїють кроки могучостї його, й повалить його власний намір його; 
\v 8 Бо він попаде в сїть ногами своїми й в плетїнках буде плутатись. 
\v 9 Спіймають пута ноги його, й грабіжник уловить його. 
\v 10 Невидимо розложені по землї силця на його, й западнї по дорозї. 
\v 11 Кругом страхи лякати муть його, й зневолять його кидатись то сюди то туди. 
\v 12 Вичерпаєсь із голоду сила в йому, й погибель готова під боком його. 
\v 13 Зʼїсть тїло його, зʼїсть всї члени його перворідна (небувала) недуга смертї. 
\v 14 Прогнана буде з домівки в його надїя його, а се доведе його до царя страхів\f + \ft До найбільшого страху.\ft*\f*. 
\v 15 Осядуть в наметї його (чужі), бо стане він уже не його; домівку його посиплють сїркою. 
\v 16 Знизу усхне коріннє його, а вгорі зовяне верховіттє його. 
\v 17 Щезне про його память із землї й імени його не згадувати муть на базарі. 
\v 18 Проженуть його з сьвітла в тьму, й зітруть його з кругогляду земного. 
\v 19 Нї сина нї внука не буде в народї його, не зістанеться нїхто в домівцї його. 
\v 20 День (погибелї) його злякає потомків, а сучасників обгорне жахом. 
\v 21 Такі пробутки беззаконного, оттаке місце того, хто не знає Бога!
\c 19
\p
\v 1 І відказав Йов і рече: 
\v 2 Докіль мучити мете душу мою й торгати мене словами? 
\v 3 Вже ж ви й так десять раз соромили мене; чи ж вам не стидно, так тїснити мене? 
\v 4 Коли я й справдї провинився, то провина моя на менї зостанесь. 
\v 5 А коли вам так любо, величатись надо мною й докоряти менї осоромленнєм моїм, 
\v 6 То знайте, що се Бог поверг мене ʼд землї й обвів кругом мене сїть свою. 
\v 7 Ось, я кричу: кривда! й нїхто не чує; я голошу, а нема суду (справедливого). 
\v 8 Він перегородив менї путь, і я не маю переходу, й розпростер темноту на стежки мої. 
\v 9 Зволїк із мене славу мою й зняв вінець із голови моєї. 
\v 10 Навкруги опустошив мене, й я відходжу; й, неначе деревину, вирвав надїю мою. 
\v 11 Він запалав проти мене гнївом своїм, і в одно повернув мене з ворогами своїми. 
\v 12 Полки його\f + \ft Смерть дїтей, хороба, нужда і т. д.\ft*\f* притягли купою й справили дорогу собі на мене, та обсїли кругом намет мій. 
\v 13 Браттє моє оддалив від мене, а знакомі мої цураються мене. 
\v 14 Рід мій покинув мене, й знакомі мої забули про мене. 
\v 15 Домівники мої й служебки мої вважають усї за чужого мене; приходнем став я в очах їх. 
\v 16 Кличу раба мого, — він не озивається; мушу моїми його благати устами. 
\v 17 Жінка гидує диханнєм моїм, і менї треба вмоляти її згадкою на дїти від тїла мого. 
\v 18 Ба й малі дїти мене за покидьку вважають: я підведусь, а вони збиткуються надо мною. 
\v 19 Всї, що до грудї моєї тулились, гордують мною, а ті, кого я любив, проти мене встали. 
\v 20 Поприсихали кістки до кожі й до тїла мого, зосталась тільки кожа около зубів моїх: 
\v 21 О, змилосердьтесь, помилуйте мене хоч ви, мої друзї, бо рука Божа побила мене! 
\v 22 За що й ви ще мене женете, так як Бог, наче б не могли насититись тїлом моїм? 
\v 23 О, коли б то слова мої написано! в книзї коли б можна їх начертати рильцем залїзним на олові, — 
\v 24 Про вічні часи на каменї видовбати! 
\v 25 Я знаю\f + \ft Осе ті важні слова.\ft*\f* — Відкупитель мій живе, й він у послїдний день підійме з пороху отсю розпадаючуся кожу мою, 
\v 26 І я в тїлї мойму побачу Бога. 
\v 27 Я самий вбачу його; мої очі, не очі когось другого, побачать його. Аж ниє серце в грудї моїй! 
\v 28 Вам про мене сказати б: За що нам гнати його? Як коли б корінь злого знайдено в менї! 
\v 29 О, бійтесь меча (Божого), бо меч той мстить неправду, й знайте, що є суд Божий!
\c 20
\p
\v 1 Озвався ж Зофар із Нааму та й каже: 
\v 2 Роздумування мої спонукують мене, відказати, й оце я поспішаю виявити їх: 
\v 3 Докір, осоромляючий мене, я вислухав, та дух розуму мого відповість за мене. 
\v 4 Чи ти не знаєш, що од віків, — з того часу, як постав чоловік на землї, — 
\v 5 Веселощі беззаконних коротко тревають, а радість потайного грішника хвилева? 
\v 6 Хоч би під небо зросла його велич, й голова його аж до хмар сягала, — 
\v 7 То він пропаде, як гній його, на віки; хто його бачив, питати ме: де він? 
\v 8 Зникне він, неначе сон, і не знайдуть його; нїби ночная мара, він щезне. 
\v 9 Око, що вбачало його, не побачить його нїколи, й не взрить його вже більше місце його. 
\v 10 Дїти його будуть у старцїв ласки шукати, й руки його повернуть усе, в кого він що пограбив. 
\v 11 Костї його ляжуть з ним у порох із усїма гріхами молодостї його. 
\v 12 Коли зло солодким буде йому в ротї його, й він держати ме його під язиком своїм, 
\v 13 Берегти ме, й не викине, а хоронити ме його в устах своїх, — 
\v 14 То їжа та в його животї візьметься гадючою жовчю в йому. 
\v 15 Добро, що пожер, мусить він виблювати: Бог вирве все з живота його. 
\v 16 Яд він гадючий всисає, так од гадюки й згине. 
\v 17 Не бачити йому річок, рік текучих молоком та медом! 
\v 18 Верне все трудом набуте, проглинути не зможе; по мірі набутків його буде й заплата його, й він не натїшиться. 
\v 19 Він бо тїснив, одправляв убогих; видирав домівки, що їх не будував; 
\v 20 Не знало наситку черево його, й не щадив він нїчого в захланностї своїй. 
\v 21 Нїчо не спаслося від прожорства його, зате ж і не вдержиться щастє його. 
\v 22 В повнотї достатків буде тїсно йому; всї руки покривдованих піднімуться на його. 
\v 23 Коли буде в його чим наситити живіт свій, пошле Бог жар гнїву свого й спустить дощем болї в тїло його. 
\v 24 Ухилиться він од зброї залїзної, — прошиє його лук мідяний. 
\v 25 Схоче вийняти стрілу, а вона вийде з тїла — вийде, блисне крізь жовч його; страх смертний прийде на його! 
\v 26 Вся темнота скрита в нутрі в його; його пожирати ме огонь, нїким не роздуваний; нещастє постигне й все те, що зістане в наметї його. 
\v 27 Небо відкриє провину його, й земля встане проти його. 
\v 28 Щезне добуток дому його, все розпливеться в день гнїву його (Божого). 
\v 29 Се частка від Бога чоловікові беззаконному, й пай, визначений йому Вседержителем!
\c 21
\p
\v 1 І відказав Йов і промовив: 
\v 2 Вислухайте ж уважно й мою річ, а се буде моя потїха від вас. 
\v 3 Потерпіть менї, а я буду говорити; а тодї вже, як виговорюсь, насьмівайтесь. 
\v 4 Чи то ж до чоловіка вимірена бесїда моя? та й як менї не впадати духом? 
\v 5 Гляньте на мене й вжахнїтесь, та затулїть пальцем уста ваші. 
\v 6 Я тілько спогадаю, а вже здрогаюсь, і страх обгортає тїло моє. 
\v 7 Чим воно дїєсь, що ледачі живуть, доживають старостї, та й силами здорові? 
\v 8 Дїти їх вкупі з ними перед лицем їх, та й внуки їх перед очима в їх. 
\v 9 Доми їх безпечні від страху, і нема бича Божого над ними. 
\v 10 Бик їх заплоднює й не знемогає, корова їх починає й не скидає. 
\v 11 Стадом випускають вони малечу свою, й дїти їх скачуть. 
\v 12 Висьпівують під бубон і цитру, та веселяться, граючи в сопілку; 
\v 13 Вони проводять днї свої в щастю, й в хвилцї (без муки) сходять у глибину (земну). 
\v 14 А між тим вони говорять Богу: йди геть від нас, не хочемо знати доріг (законів) твоїх! 
\v 15 Хто такий Вседержитель, щоб нам йому служити? Що з того за користь, до його молитись? 
\v 16 Бачиш, щастє їх не з їх рук. — Та рада безбожних нехай буде далека від мене! 
\v 17 Або може часто гасне у беззаконних сьвітич, і находить на них біда; чи часто дає він (Бог) на їх пай муки в гнїву свойму? 
\v 18 Вони ж повинні б бути, наче та солімка перед вітром, наче полова, гонена вихром! 
\v 19 (Скажеш:) Бог держить дїтям його нещастє його. — (Нї,) Нехай він відплатить йому самому, щоб він те знав. 
\v 20 Нехай би його таки очі побачили горе своє, й нехай би він самий пив із гнїву Вседержителя. 
\v 21 Бо й яка ж йому жура про дом свій після нього, як місяцїв його лїк закінчився? 
\v 22 Але чи ж то нам Бога вчити мудростї, коли він судить і тих, що горі (в небі)? 
\v 23 Один умірає в повнотї сил своїх, в повному спокої та мирі; 
\v 24 Нутро його повне товщі, а костї в його, неначе напоєні шпігом. 
\v 25 Другий же вмірає в гіркостї душі, не дознавши добра. 
\v 26 А таки вони вкупі лежати муть в землї, й черви покриють їх. 
\v 27 Знаю я, які в вас думки та хитрощі, що проти мене сплїтаєте. 
\v 28 Ви скажете: Де дом князя, а де шатро, що в йому жили проступники? 
\v 29 Хиба ж ви не питали в тих, що в дорозї бували, та й не знаєте їх постерігань? 
\v 30 Що в день біди лиходїй щаджен буває, а в день гнїву одводиться набік? 
\v 31 Хто ж поставить йому перед очі путь його, й хто відплатить йому за те, що він коїв? 
\v 32 Кладовище для його — глибокі гроби; за ним ійде товпа людей, а тим, що йдуть, провожаючи його, навперід його, нема й лїку. 
\v 33 Як же се хочете ви розважити мене пустим? В вашій розвазї одна тільки лож.
\c 22
\p
\v 1 І відказав Елифаз із Теману й промовив: 
\v 2 Чи вже ж може людина доставляти Богу користь? Мудрий самому собі добра запобігає. 
\v 3 Що за користь у тому про Вседержителя, як ти живеш без гріха? І буде ж він мати хосен із того, що ти держишся доріг невинностї? 
\v 4 Чи може він, боячись тебе, стане з тобою до розправи, пійде судитись із тобою? 
\v 5 Мабуть, неправди твої надто великі, й проступкам твоїм нема й кінця. 
\v 6 Видно, ти брав заклади з браття твого за дрібницю й з пів-нагих здирав послїдущу одежу. 
\v 7 Жажденому не давав ти й водицї напитись, а голодущого прогонив без куска хлїба; 
\v 8 Землю давав тілько дужим під оселю, й тільки значний який осїдавсь на нїй. 
\v 9 Вдови одправляв єси з нїчим, а сироти полишав із порожними руками. 
\v 10 За се кругом тебе силки й стревожив тебе ненадїйний страх, 
\v 11 Та темрява, в якій ти нїчого не бачиш, і глибінь вод покрила тебе. 
\v 12 Чи Бог не висше небес? Глянь у гору на зорі, як вони високо! 
\v 13 Ти ж кажеш: Що знає Бог? Як він кріз хмарі розсудить? 
\v 14 Хмарі — завіса його; ходить по небу, не бачить. 
\v 15 Чи ж ти йдеш стежкою давнїх людей, якими ходили люде беззаконні, 
\v 16 Що перед часом погибли, коли вода, розлившись, їх підмила? 
\v 17 Вони говорили до Бога: Оступись од нас! і думали: що вдїє їм Вседержитель? 
\v 18 Бо він сповняв доми їх добром. — Та звичай безбожників нехай буде далеким від мене! — 
\v 19 Бачили се праведні і всьміхались, а невинні сьміялись із них: 
\v 20 Злюки ті — наче б вигублені вже, а нащадки їх — так, як би вже пожер огонь! 
\v 21 Зблизись же до його — мир тобі буде; з того вийде добро тобі. 
\v 22 Прийми з уст його закон, і бери слова його до серця собі. 
\v 23 Як вернешся до Вседержителя твого, — станеш, мов відбудований; віддалиш беззаконність від пробутку твого, — 
\v 24 Будеш за порох мати блистюче срібло, а проміж каміннєм — золото Офирське. 
\v 25 І буде тодї Вседержитель твоїм золотом і блистючим сріблом у тебе; 
\v 26 Бо тодї будеш радуватись Вседержителем твоїм, і піднімеш до Бога лице твоє. 
\v 27 Помолишся до його, а він вислухає тебе, й віддаси подячні обітницї твої. 
\v 28 Що нї задумаєш, воно станеться тобі, а над дорогами твоїми буде сияти сьвітло. 
\v 29 А коли хто й принижений буде, а ти скажеш: піднесись! то Бог спасе похиленого лицем; 
\v 30 Він вибавить і небезвинного, й буде врятований задля чистоти рук твоїх\f + \ft Що ти їх в молитві за ним піднімав.\ft*\f*.
\c 23
\p
\v 1 І озвавсь Йов і рече: 
\v 2 Ще й сим разом бесїда моя гірка; бо ж і страдання мої більші, нїж стогнання мої. 
\v 3 О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його! 
\v 4 Я виясив би перед ним справу мою, й уста мої сповнились би оправдуваннєм; 
\v 5 Я б тодї знав, якими словами він менї відповів би, й зрозумів би, що би він менї сказав. 
\v 6 Та чи ж став би то він у повній своїй силї зо мною спорити? О, нї! нехай би тільки звернув увагу на мене. 
\v 7 Тодї я, як праведник, міг би розправлятись із ним — і я на все одержав б виправданнє від суддї мого. 
\v 8 А то я йду вперед — і нема його, повертаю назад і не зустріну його. 
\v 9 Чи робить він що по лївій сторонї, я не бачу; чи скритий десь по правій, я не догляну. 
\v 10 Він же путь мій знає; нехай же ж випробує мене, — я вийду, як золото, чистий. 
\v 11 Бо моя нога стоїть твердо на стежцї його; путї його я пильнував і не відхилявся. 
\v 12 Од заповідї уст його не відступав я; слова уст його хранив я пильнїйш, як мої постанови. 
\v 13 Та він і непорушний; й хто зміг би відвести його? він чинить, що захоче душа його. 
\v 14 Так, він доведе до кінця, що призначив про мене, а такого в його дуже багато. 
\v 15 Тим то я й дрожу перед ним; думаю — й серце холоне. 
\v 16 Бог зломив мого духа, страхом натхнув Вседержитель. 
\v 17 О, чому ж не затратив він мене, закіль ще ся темрява налягла, й не спрятав морок перед видом моїм!
\c 24
\p
\v 1 Чому перед Вседержителем не закриті часи (відплати), а хто шанує його, чом не знає про ті днї його? 
\v 2 Межі пересувають, займають отари та й гонять пасти, мовляв би, свої; 
\v 3 Граблять осла в сиротини, у вдовицї беруть в заклад корову єдину; 
\v 4 Вбогих спихають з путя, пригноблені всї мусять ховатись. 
\v 5 Се, — як осли дикі в степу, виходять вони на свою роботу, вставши рано, на здобуваннє (харчі); степ їх годує й дїтей їх; 
\v 6 Жнуть вони на полі чужому й збирають виноград у придавлених; 
\v 7 Нагі ночують люде, не маючи чим одягтися, нї вкритись на студенї; 
\v 8 Мокнуть на дощах з гори, туляться попід скелями. 
\v 9 Рвуть вони од грудей сироту, вбогих закладами граблять. 
\v 10 Вони змушують їх блукати нагими, без одежі, й голодних — годуватись (збіраним) колоссєм; 
\v 11 Між мурами бють (нещасні) олїй про них, топчуть (грозди) в точилї, та й смагу терплять. 
\v 12 У містї стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить. 
\v 13 Є між ними й вороги сьвітла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його. 
\v 14 Досьвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодїєм. 
\v 15 Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: нїхто не побачить мене, — та й вид собі закриває. 
\v 16 В пітьмі підкопуються в доми, що по днинї собі їх запримітили; сьвітла вони не хотять знати. 
\v 17 Бо густа тьма — се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи. 
\v 18 Такий є легкий собі — хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землї! Нехай і не бачить дороги садів виноградних! 
\v 19 Посуха й спеки пожирають, хоч би й снїжну воду; оттак безодня — грішників. 
\v 20 Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник! 
\v 21 Він гнобить бездїтну, що не роджала дитини, й вдовицї не чинить добра. 
\v 22 Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і нїхто не певний життя свого. 
\v 23 А Бог подає йому безпеку, — він же ж на те й вповає — та очі його (Бога) видять таких поступки. 
\v 24 Піднялись вони високо, — та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на сьвітї, й неначе колоссє, стинаються. 
\v 25 А коли се не так, то хто мою льжу докаже, й в нїщо оберне мову мою?
\c 25
\p
\v 1 І відказав Билдад Савхеаський та й промовив: 
\v 2 У його (Бога) й владицтво й снага; він творить мир на висотах своїх. 
\v 3 Хто б його військо злїчив? і над ким він не сияє? 
\v 4 І як же чоловікові бути праведним перед Богом, як може бути чистим, хто від жінки родився? 
\v 5 Ось, навіть місяць, і він не досить ясний, і зорі не чисті перед очима в його! 
\v 6 А тим менше чоловік — черв, і людина, — що як та міль!
\c 26
\p
\v 1 І відказав Йов і рече: 
\v 2 Ой, як же ти поміг менї, безсильному, як піддержав руку слабому! 
\v 3 Що ж то за раду подав єси немудрому, й як основно вияснив річ! 
\v 4 Кому говорив ти оті слова, і чий дух промовив із тебе? 
\v 5 Рефаїми\f + \ft Велетнї морські, кити.\ft*\f* дрожать під водами й все, що в них животїє. 
\v 6 Нага перед ним безодня, й не закритий Аваддон\f + \ft Пекло.\ft*\f*. 
\v 7 Північний вітер розпускає він в порожню (воздушну), повісив землю нї на чім. 
\v 8 Він завязав води в хмарах своїх, і хмари не розсїдаються від них. 
\v 9 Він укрив престол свій кругом, розпростерши над ним облак свій. 
\v 10 Він обвів круг гряничний водами аж до гряниць між сьвітлом і тьмою. 
\v 11 Стовпи небес\f + \ft Значить: або сама твердиня небесна, або гори, сягаючі в хмари.\ft*\f* тремтять і лякаються від погрози його. 
\v 12 Силою своєю розбурхує він море, й розумом своїм гнуздає буту його. 
\v 13 Дух його прикрасив небо, рука його утворила бистрого скорпіона\f + \ft Блискавку.\ft*\f*. 
\v 14 Се ж тілько частинки дїл його, й як то ще не багато чували ми про його! А хто ж би зміг зрозуміти всю велич могучостї його?
\c 27
\p
\v 1 І повів Йов дальш мудру мову свою й говорив: 
\v 2 Вірно, як жив Бог, (хоч і не дав менї суду), і Вседержитель, (хоч і огірчив мою душу), 
\v 3 Що, покіль я ще дишу, й дух його в ніздрах моїх, 
\v 4 Не скажуть уста мої неправди, й льжи мій язик не промовить. 
\v 5 Далеко се від мене, щоб я вас непохибними вважав; нї! поки тху мого, я праведностї моєї не зречуся. 
\v 6 Твердо при правдї стояв я й не попущусь її; совість моя не докорить менї по весь вік мій. 
\v 7 Ворог мій буде менї, як безбожник, а той, що встає проти мене, як беззаконник. 
\v 8 Бо й яку може мати надїю лицемірний, коли візме, коли вирве йому Бог душу його? 
\v 9 Чи ж вислухає Бог клик його, коли прийде на його нужда? 
\v 10 Чи Вседержитель буде відрадою йому, чи можна буде йому призивати його кожного часу? 
\v 11 Виявлю вам, що в руцї в Бога; не втаю, що у Вседержителя. 
\v 12 Бачили ви й самі; на що ж вам стілько молоти? 
\v 13 От злюцї в Бога доля, і пай, який допадаєсь од Бога гнобителям: 
\v 14 Як прибудуть йому сини, то хиба під меч, а потомки його не наситяться хлїбом. 
\v 15 Хто ж зістане по йому, того забере смерть у гріб, а й вдови по них голосити не будуть. 
\v 16 Хоч він надбає купи срібла, як піску, а одежі, наче глини, наскладає, 
\v 17 То він наскладає, а праведник буде одягатись, а сріблом невинний забагатїє. 
\v 18 Строїть він дім собі, — то як червяк, і, як садовий сторож, робить собі будку; 
\v 19 Лагає спати багатим, та таким не встане; отвирає очі, а він вже не той. 
\v 20 Страх, мов потоп, прийде ва його неждано, й буря в ночі ухопить його. 
\v 21 Вітер восточний підойме й понесе його, й летом помчить він поперед його; 
\v 22 Напре бо на його й не пощадить, хоч як би він змагався втечи від його. 
\v 23 Тільки руками сплеснуть про його, й засвищуть про його над місцем його.
\c 28
\p
\v 1 Так! срібло має початкову жилу, й золото своє місце, де його плавлють. 
\v 2 Залїзо добувають із землї, а мідь витоплюють із каміння. 
\v 3 (Чоловік) робить кінець тьмі й пильно шукає за (таким) каменем у мороцї й найглухійшій темнотї. 
\v 4 Пробивають закоп у місцях, де не постала нога; спускаючись, висять і сумують далеко від людей. 
\v 5 Земля, де хлїб росте, у нутрі розрита, неначе огнем. 
\v 6 Камінь її — то сафир із золотими крупцями. 
\v 7 Стежки туди не знає хижа птиця, й не зазирнуло туди око яструба; 
\v 8 Не топтали її левчуки, й не ходив по нїй шакаль. 
\v 9 На граніт накладає він (чоловік) руку свою, з коренем перевертає гори. 
\v 10 В скелях прорубує канали, й все дорогоцїнне вбачає око його. 
\v 11 Зупиняє протоки бурчаків і, що заховано в тьмі, все те на сьвітло виносить. 
\v 12 А де ж мудрість знайти? і де є місце розуму? 
\v 13 Чоловік не знає цїни її, й не знаходиться вона на землї живих. 
\v 14 Безодня говорить: Не в менї вона; та й море каже: Не в мене! 
\v 15 Не продається вона за золото та й не вимінюєсь її за срібло ваговите; 
\v 16 Не в цїнї вона з золотом Офирським, нї з дорогоцїнним ониксом, нї з сафіром. 
\v 17 Не рівняєсь із нею золото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті. 
\v 18 А про коралї та перли й згадувати нїщо; здобути премудрість — цїннїйш над рубини. 
\v 19 Ба й топаз Етиопський їй не рівня; щирим золотом не цїнуєсь вона. 
\v 20 Звідки ж береся премудрість? і де є місце розуму? 
\v 21 Від усього, що живе, скрита вона, ба не догледить її й птаство піднебесне. 
\v 22 Правда, безодня та смерть говорять: до ушей наших доходила чутка про неї; 
\v 23 Але тільки Бог знає тропу до неї та знає й місце її. 
\v 24 Він бо прозирає всї концї сьвіту, й що під небом, він вбачає. 
\v 25 Як він визначив вітрові вагу й водї давав міру, 
\v 26 Коли вказував дощам закон, а блискавицям дорогу, — 
\v 27 Тодї він бачив її й явив її, й приспособив її, та навчив ще й слїдити її, 
\v 28 І сказав чоловіку: Страх Господень — се справдїшня премудрість тобі; берегтись злого — се розум.
\c 29
\p
\v 1 І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив: 
\v 2 О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене; 
\v 3 Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви; 
\v 4 Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм; 
\v 5 Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене; 
\v 6 Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї! 
\v 7 Тодї виходив я, було до воріт міста\f + \ft У давнину були ворота міст під широчезним склепіннєм, і там відбувались збори, суди й т. др.\ft*\f*, й уставляв на майданї сїдалище себі, 
\v 8 Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять; 
\v 9 Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої. 
\v 10 Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх. 
\v 11 Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає; 
\v 12 Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного. 
\v 13 Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду. 
\v 14 Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем. 
\v 15 Я був очима слїпому й ногами кульгавому; 
\v 16 Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо. 
\v 17 Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу. 
\v 18 От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску; 
\v 19 Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму. 
\v 20 Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене. 
\v 21 Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї. 
\v 22 Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них. 
\v 23 Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої. 
\v 24 Бувало, всьміхнусь до них — а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили. 
\v 25 Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.
\c 30
\p
\v 1 Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки. 
\v 2 Бо й сила в руках їх — до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою. 
\v 3 Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий; 
\v 4 Щиплють лободу попід корчами, — ягоди ялівцю — се хлїб їх. 
\v 5 Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них, 
\v 6 Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях. 
\v 7 Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм. 
\v 8 Люде викинені, люде безіменні, викиди землї! 
\v 9 У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов. 
\v 10 Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною. 
\v 11 Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною, 
\v 12 З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене. 
\v 13 Зрили стежку мою, все зʼуміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу. 
\v 14 Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене. 
\v 15 Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара. 
\v 16 А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене. 
\v 17 Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою. 
\v 18 Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене. 
\v 19 Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом. 
\v 20 Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, — стою, а ти дивишся (мовчки) на мене. 
\v 21 Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене. 
\v 22 Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене. 
\v 23 О, я знаю, що ти примчиш мене ʼд смертї, до дому, де збіраються всї живучі. 
\v 24 Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав? 
\v 25 А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними? 
\v 26 А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила. 
\v 27 Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене. 
\v 28 Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу. 
\v 29 Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався. 
\v 30 Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару. 
\v 31 І цитра моя голосить, і сопілка ридає.
\c 31
\p
\v 1 З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю. 
\v 2 Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба? 
\v 3 Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві? 
\v 4 Та й чи ж не бачив він доріг моїх, — не лїчив всї ступнї мої? 
\v 5 Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, — 
\v 6 То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність. 
\v 7 Наколи ноги мої схибили з правої путї й серце моє ходило слїдом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх, 
\v 8 Так нехай я сїю, а їсть хто иншій, і нехай пагонцї мої вирвані будуть із коріннєм. 
\v 9 Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засїдавсь зрадливо під дверима в ближнього мого, 
\v 10 Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею. 
\v 11 Се ж бо й гріх і проступок, що під суд підпадає; 
\v 12 Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду. 
\v 13 Як би я нехтував право раба чи рабинї моєї, коли б вони правувались зо мною, 
\v 14 То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому? 
\v 15 Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лонї? 
\v 16 Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)? 
\v 17 Чи сам же я зʼїдав мій шматок хлїба, а не їв з його й сиротина? 
\v 18 Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою. 
\v 19 Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, — 
\v 20 Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї? 
\v 21 Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на судї), 
\v 22 То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя, 
\v 23 Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся. 
\v 24 Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя? 
\v 25 Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато? 
\v 26 Дивлячись на сонце, як воно сяє, як той місяць велично пливе, 
\v 27 Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою? 
\v 28 Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього. 
\v 29 Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє? 
\v 30 Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його. 
\v 31 Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його? 
\v 32 Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив. 
\v 33 Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої, 
\v 34 То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері. 
\v 35 О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав! 
\v 36 Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець; 
\v 37 Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його\f + \ft До того, хто б списав всї поступки мої.\ft*\f*, мов до князя. 
\v 38 Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали; 
\v 39 Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників, 
\v 40 То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю — кукіль! І скінчились слова Йовові.
\c 32
\p
\v 1 Як же ті трі мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного, 
\v 2 Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога; 
\v 3 А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова. 
\v 4 Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком. 
\v 5 Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом. 
\v 6 От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку. 
\v 7 Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї. 
\v 8 Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум. 
\v 9 Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду. 
\v 10 От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю. 
\v 11 Ось, я вижидав, що ви казати мете, — вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати. 
\v 12 Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його. 
\v 13 Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік. 
\v 14 От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати. 
\v 15 Полякались, мовчять, перестали говорити. 
\v 16 А коли я жду, а вони не говорять, зʼупинились і вже не відказують, 
\v 17 То я відкажу й виявлю мою думку. 
\v 18 Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене. 
\v 19 Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий. 
\v 20 Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу. 
\v 21 Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду, 
\v 22 Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!
\c 33
\p
\v 1 Ітак, слухай, Йове, мови моєї і вважай на кожне слово моє! 
\v 2 Ось, я одверзаю уста мої, язик мій промовляє з гортанї моєї. 
\v 3 Слова мої з щирого серця, а уста мої возглаголють чисті думки. 
\v 4 Дух Божий создав мене, й Вседержитель надихав життєм. 
\v 5 Коли маєш снагу, — відказуй менї й стань проти мене. 
\v 6 Ось я, по твому бажанню, стаю замість Бога. Та й я утворений з глини; 
\v 7 Тим ти не маєш чого зворушуватись через мене, та й рука моя не буде важка про тебе. 
\v 8 Ти говорив в уші мої, й я чув голос слів: 
\v 9 Чист я, не маю гріха, провини в мене немає, анї неправди. 
\v 10 Він же найшов вину на мене й має мене за ворога свого; 
\v 11 Ноги мої в кайдани закував і всї стежки мої назирає. 
\v 12 От і неправ єси в тому, відказую я тобі, бо Бог висше людини. 
\v 13 Що тобі спорити з ним? та ж він не здає справи з нїякого дїла свого. 
\v 14 Бог скаже раз, а коли на те не вважають, ще й другий раз. 
\v 15 У снї, в нічному видиві, коли сон находить на людей, коли дрімаємо на ложі, 
\v 16 Тодї він відтулює в чоловіка ухо й втискає йому свою науку, 
\v 17 Щоб впинити чоловіка від якого наміру й від гординї заховати; 
\v 18 Щоб одвести душу його від пропастї, й життє його від убиття мечем. 
\v 19 Або наводиться він на розум хоробою на постелї своїй та тяжким болем у всїх костях своїх, 
\v 20 Так, що він одвертається від хлїба й душа його від улюбленої страви. 
\v 21 Тїло спадає на нім, так що його не видко, самі костї виставляються, що їх перш не було видно. 
\v 22 А душа його наближуєсь ід могилї, а життє його ʼд смертї. 
\v 23 Добре, коли в кого є ангел-хранитель, один із тисячей, що вказують праву дорогу чоловікові, — 
\v 24 То Бог змилується над ним і скаже: Спаси його од могили; я знайшов, за що маю бути милосерним йому. 
\v 25 Тодї зробиться тїло його сьвіжійше, анїж у дитини, й вернеться він до молодощів. 
\v 26 Буде молитись він до Бога, й покаже йому ласку; засьвітить ясним лицем над ним, і верне йому його праведність. 
\v 27 І подивиться він на людей і скаже: грішив я й кривив правдою, та не відплачено менї. 
\v 28 Душу мою слобонив від загибелї й бачить вона сьвітло. 
\v 29 Двійчі й трійчі таке чинить Бог із чоловіком, 
\v 30 Щоб його життє спасти від ями й сьвітлом живих осияти. 
\v 31 Уважай же, Йове, слухай мене, мовчи й дай менї говорити. 
\v 32 А коли маєш що сказати, промов; я рад би, щоб ти оправдився; 
\v 33 А коли нї, так слухай мене, мовчи, а я навчу тебе мудростї.
\c 34
\p
\v 1 І говорив Еліуй дальше й казав: 
\v 2 Слухайте, мудрі, моєї річі, нахилїть до мене ухо, ви розумні! 
\v 3 Ухо бо слова розбірає, як піднебіннє розізнає смак у їдї. 
\v 4 Зложім суд між собою й визнаймо, що добре. 
\v 5 Ось, Йов сказав: Я прав, та Бог відмовив менї суду. 
\v 6 Чи ж менї лгати на правду мою? Моя невилїчима рана — незаслужена. 
\v 7 Хиба є де такий чоловік, як Йов, що глумує, мов би пив воду, 
\v 8 Товаришує беззаконним і ходить з людьми безбожними? 
\v 9 Він бо сказав: Нема з того хісна чоловікові, як угоджає Богу. 
\v 10 Слухайте ж, мужі мудрі, мене! Не може бути в Бога неправди, у Вседержителя — несправедливого суду, 
\v 11 Він бо дає чоловіку, що заробив дїлами, й після поступків мужа відплачує йому. 
\v 12 Праведне слово, Бог кривди не чинить, і Вседержитель не вивертає суду. 
\v 13 Хто окрім його дбає про землю? Хто дає лад у вселеннїй? 
\v 14 Оберни він серце своє до себе самого, й візьми дух її й диханнє її до себе, — 
\v 15 Все живе зараз би зникло, прахом би люде взялися. 
\v 16 От же, коли маєш розум, то слухай й вважай на слова мої. 
\v 17 Хто ненавидїв би правду, то як би він сьвітом правив? І можеш же ти найправеднїйшого обвиняти? 
\v 18 Хиба можна сказати цареві: ти — безбожник, а князям: ви — беззаконники? 
\v 19 Та він не зважає на особи князїв і не волїє він багатого нїж убогого, бо всї вони — дїло рук його. 
\v 20 Нагло вмірають вони; серед ночі зворушиться нарід, і вони зникають; і сильних проганяють не силою. 
\v 21 Очі бо його над дорогами чоловіка, й бачить він кожний ступінь його. 
\v 22 Нема темряви, нї глухої тїнї, де б могли заховатись беззаконнующі. 
\v 23 Опісля він уже не домагаєсь від чоловіка, щоб ставав на суд з Богом. 
\v 24 Він стирає можних без допиту й ставить других намість їх, 
\v 25 Бо він виявляє дїла їх, і скидає їх одної ночі, й вони щезають, 
\v 26 Як беззаконних, карає він їх перед очима в других. 
\v 27 За те, що відхилились від його і всїх доріг його не хотїли розуміти, 
\v 28 Так що дійшов до його клик злиденних, і він почув стогни придавлених. 
\v 29 Як упокій він дарує, — хто тодї потрівожить? як він своє лице заховає, хто на його спогляне? — все одно, чи народ, чи один чоловік, 
\v 30 Щоб лицемір не царював, блазнячи народ. 
\v 31 От як треба до Бога говорити: Я потерпів кару, — більш не буду грішити; 
\v 32 А чого я не розумію, — ти навчи мене, і скоро вчинив беззаконність, вже більше не буду. 
\v 33 Чи то ж по твойму судові має він одплачувати? І як ти відкидаєш, то й ти маєш вибірати, а не я; говори ж, що знаєш. 
\v 34 Люде розумні скажуть менї, а так само й кожний чоловік мудрий, що мене чує: 
\v 35 Йов говорив нерозумно, й у словах його нема глузду. 
\v 36 Я б хотїв, щоб Йова докладно питано, після відповідей його, які лицюють хиба людям безбожним. 
\v 37 Інакше він до гріха свого придасть іще й відступ (од Бога), та буде ще перед нами й в долонї плескати, й наговорить іще більше проти Бога.
\c 35
\p
\v 1 І вів Еліуй далїй свою річ і говорив: 
\v 2 Не вже ж видиться тобі се справедливим, що ти сказав: Я праведнїйший, анїж сам Бог? 
\v 3 Ти бо сказав: що за користь менї, й що прибуло б менї з того навперід, як і послї того, як би я согрішив? 
\v 4 Я відкажу й самому тобі й твоїм друзям з тобою: 
\v 5 Глянь лиш на небо й побач; глянь на хмарі, що над тобою. 
\v 6 Як ти грішиш, що за шкоду йому причиняєш? і хоч би ти проступки твої незнати як збільшив, то що вдїєш ти йому? 
\v 7 Коли ти праведен, що ж даєш йому? або що він з руки в тебе візьме? 
\v 8 Безбожність твоя причинить шкоди тільки чоловікові, та й праведність твоя буде хосенна синові чоловічому. 
\v 9 Під силою угнїтаючих стогнуть угнетені й нарікають під рокою можних; 
\v 10 Та нїхто не говорить: Де Бог, мій сотворитель, що його й в ночі осьпівують? 
\v 11 Що більш, як зьвіррє земне, нас навчає, і більш, як птаство піднебесне, врозумляє? 
\v 12 Хоч і кричать, не відказує, задля гординї злих людей. 
\v 13 Але се неправда, будьто Бог не чує й Вседержитель не вглядає в те. 
\v 14 Хоч ти й сказав, що не бачиш його, та суд уже готовий у його, — жди його. 
\v 15 Але тепер, тим що гнїв Божий не навідав його, й він іще не спізнав його по всїй лютостї його, 
\v 16 Відчинив Йов легкодушно уста свої й розкидає нерозважно словами.
\c 36
\p
\v 1 І провадив Еліуй річ дальше й говорив: 
\v 2 Зажди ще трохи; я покажу тобі, що маю ще дещо про Бога сказати. 
\v 3 Почну розслїди мої здалека й стану в оборонї справедливостї Творця мого. 
\v 4 Льжи бо певно нема в слові мойму; явлюсь тобі в повнотї знання мого. 
\v 5 Знай, Бог могучий, однакже не гордить сильним, що кріпкий серцем. 
\v 6 Але він і не піддержує безбожників і дає придавленим, що їм належить. 
\v 7 Не одвертає очей він од людей правих, і на все саджає їх поруч із царями на престолї й приводить до поваги. 
\v 8 Як же инші в кайданах і звязані повороззєм нужди — 
\v 9 Він їх дїла їм покаже й гріхи їх превеликі; 
\v 10 Та відтулює їм ухо, щоб розуміли, й велить завернутись од їх ледачих учинків. 
\v 11 І, як послухають та стануть йому служити, то й провожати муть днї свої в щастї, і лїта свої в радощах; 
\v 12 Як же не послухають, — згинуть од (Божого) стрілу й визівнуть духа в слїпотї своїй. 
\v 13 Лукаві же — вони зрушують серцем своїм гнїв (Божий); вони й не кличуть до його, коли закує їх в кайдани; 
\v 14 Тим і мруть вони в молодощах, а життє їх із блудниками. 
\v 15 Бідного ж він рятує з біди його, і в тїснотї відтулює ухо його\f + \ft Щоб почув ласкаві слова Божі.\ft*\f*. 
\v 16 Викликав би й тебе він з тїсноти на місце просторе, де нема притиску, й на столї твойму страва повна була б товщі. 
\v 17 Да в тебе повно розсудів безбожних, а суд і присуд — укупі. 
\v 18 О, нехай не вдарить тебе гнїв Божий карою! І найбільший викуп не спас би тебе. 
\v 19 Чи ж дасть бо він яку цїну твому багацтву? Нї, — анї золотові, анї нїякому скарбові. 
\v 20 О, не бажай тієї ночі, коли й народи з своїх місць зникають! 
\v 21 Остерегайсь, не нахиляйсь до безбожностї, яку ти волїєш, нїж тихо страдати. 
\v 22 Глянь, Бог у силї величен, і де такий, як він, законодавець? 
\v 23 Хто йому вкаже дорогу його; хто скаже: Ти чиниш несправедливість? 
\v 24 Памятай на те, щоб його дїла хвалити, що їх люде видять. 
\v 25 Всї бо люде можуть їх бачити; чоловік може їх і надалеки постерігати. 
\v 26 Ось, Бог великий й годї нам його поняти; лїт його нам не злїчити. 
\v 27 Краплями збірає він води, а вони силою виливаються дощем; 
\v 28 Ринуть вони із хмар, і густо лиються на людей. 
\v 29 А хто може зміркувати, як за далеко облаки сягають, або тріск у шатрі його? 
\v 30 А ось, він обливає його сьвітлом своїм і покриває дно моря. 
\v 31 Звідси судить він народи, звідси дає багату поживу. 
\v 32 В жменях держить блискавицю й приказує їй, кого вдарити. 
\v 33 Грім дає знати про неї, та й скот відчуває, що дїєсь.
\c 37
\p
\v 1 А від сього\f + \ft Від сього, що маю тепер говорити.\ft*\f* тремтить серце в менї й зрушилось із місця свого. 
\v 2 Слухайте, слухайте грому; се голос, що виходить із уст його. 
\v 3 По під усїм небом реве він, блиск його — на всю землю. 
\v 4 Ззаду його гуде голос; грімить він голосом величі своєї й не зʼупиняє його, коли голос його почуто. 
\v 5 Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі. 
\v 6 Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї. 
\v 7 Людям печатає руки\f + \ft Бо не можуть через зливу робити.\ft*\f*, щоб усї взнали дїло його. 
\v 8 Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах. 
\v 9 Буря приходить з полудня, з півночі ж — студень. 
\v 10 Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинається. 
\v 11 Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його, 
\v 12 І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї, 
\v 13 Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє. 
\v 14 Слухай же сього, Иове; стій і роздумуй чудні дїла Божі. 
\v 15 Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає? 
\v 16 Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї? 
\v 17 Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня? 
\v 18 Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите? 
\v 19 Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем. 
\v 20 Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його? 
\v 21 Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться. 
\v 22 Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність. 
\v 23 Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає. 
\v 24 То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!
\c 38
\p
\v 1 Озвався Господь до Йова з бурі й промовив: 
\v 2 Хто сей, що затемнює задуми мої нерозумними словами? 
\v 3 Зараз підпережи чересла твої\f + \ft Приготовся.\ft*\f*, як мужеві годиться: Я питати буду, ти ж відказуй менї: 
\v 4 Де тодї був ти, коли я закладав основи землї? Скажи, коли знаєш! 
\v 5 Хто визначив міру її, чи знаєш? або хто протягав шнур по нїй? 
\v 6 На чім оперто підвалини її, або хто заложив угловий камінь її, 
\v 7 Як тим часом всї ранні зорі веселилися, і всї сини Божі викликували з радощів? 
\v 8 Хто запер, мов би ворітьми море, як воно ринуло, та, неначе з матернього лона, вийшло, 
\v 9 Як я зробив йому хмари одежою, а мряку пеленами його, 
\v 10 Та вказав йому гряницї, поставив засови й ворота, 
\v 11 І сказав: ось покіль доходити будеш, а далїй не перейдеш, і тут межа надутим филям твоїм? 
\v 12 Чи давав єси коли на віку твойму наказ ранкові, або вказав зорі місце, (де зачервонїти) 
\v 13 Та щоб обхопила краї землї, а земля стрясла з себе безбожників; 
\v 14 Щоб земля перемінила вид свій, мов глина під печаткою, та стала, мов барвиста одежа, 
\v 15 А безбожникам щоб одняте було сьвітло, і сьмілива рука їх зломилась. 
\v 16 Чи то ти сходив у глибину морську та провірював безодню? 
\v 17 Чи ворота смертні тобі відчинялись, чи бачив ти двері темряви страшної? 
\v 18 Чи обняв ти оком сьвіт увесь широкий? Говори, коли все знаєш? 
\v 19 Куди дорога до пробутку сьвітла, й де місце темряви? 
\v 20 А вже ж ти доходив до гряниць її й знаєш стежки до дому її. 
\v 21 Певно знаєш, бо ти був тодї вже народжений, й днїв життя твого дуже багато! 
\v 22 А може доходив до складів снїгу, й бачив грядові комори, 
\v 23 Що я їх переховую на час смутку, на день побою та війни (проти ледачих)? 
\v 24 Якою дорогою розливаєсь сьвітло й шириться східний вітер по землї? 
\v 25 Хто дощу канали риє, й хто блискавицям путь указує та грому, 
\v 26 Щоб ійшов дощ на землю безлюдну, на пустиню, де нема й чоловіка, 
\v 27 Щоб насичував пустиню й степ, і розбуджував до росту зароди травні? 
\v 28 Чи в доща є батько? Хто роджає краплї роси? 
\v 29 Із чиєго лоня виходить лід і иней в воздусї — хто його родить? 
\v 30 Води, мов камінь тверднуть, і поверхня безоднї замерзає. 
\v 31 Чи звязав би ти узол у Плеяди, чи розвязав би Орійона\f + \ft Так зовуть ся деякі звізди.\ft*\f*? 
\v 32 Чи повиводив би ти громаду зірниць у свій час, Ас-зірницю із дїтьми її? 
\v 33 Чи небесне знаєш право, чи можеш порядок його завести на землї? 
\v 34 Чи можеш підняти голос твій до хмар, щоб рясний дощ спустився на тебе? 
\v 35 Чи можеш ти розсилати блискавицї, та й чи прийдуть вони ʼд тобі й скажуть: Ось ми! 
\v 36 Хто вложив мудрість у серце, й хто дав мисль розумові? 
\v 37 Хто може перелїчити хмари своєю мудрістю й здержати сей посуд піднебесний, 
\v 38 Коли пил обертаєсь в болото, й в грудки злипаєсь? 
\v 39 Не вже ж то ти ловиш левицї здобич і левчуків годуєш, 
\v 40 Як вони лежать в берлозї, або тихо в гущавинї засїдаються? 
\v 41 А воронові хто готує харч його, коли дїти його пищать до Бога, блукаючи без поживи?
\c 39
\p
\v 1 Знаєш ти годину, коли козам на скелях котитись, і чи постеріг коли, як сугачки (ланї) роджають? 
\v 2 Чи ти лїчиш місяцї, що ходять вони вагітними? чи знаєш час породу їх? 
\v 3 Вони корчаться, роджаючи дїти свої, викидаючи плод свій; 
\v 4 Дїти їх приходять борзо до сили, ростуть у полі, відходять і не вертають до них. 
\v 5 Хто пустив дикого осла на волю й хто розвязав пута йому? 
\v 6 Се ж я назначив степ на пробуток і солонцї на прожиток йому. 
\v 7 Сьміх — йому товпи міські, й не чує крику погонича, 
\v 8 По горах шукає собі паші і вганяє за всякою зеленню. 
\v 9 А однорог, чи схоче він служити тобі, та й чи ж заночує він при яслах у тебе? 
\v 10 Чи міг би ти однорога привязати шнуром до борони, й чи буде він ріллю поза тобою волочити? 
\v 11 Чи ти спустишся на його, тим що в його велика сила, й полишиш на його роботу твою? 
\v 12 Чи можеш сподїватись, що він посїв тобі верне, й звезе на тік у тебе? 
\v 13 Чи то ти дав красні пера павові, й піррє та пух струсеві? 
\v 14 Він покидає яйця свої на землї й вигріває їх у пісцї, 
\v 15 Та й забуває, що нога може роздавити їх або дикий зьвір розтоптати; 
\v 16 До дїтей своїх він жорстокий, мов би се не його дїти, й байдуже йому, що труд його\f + \ft Як пригрібав яйця піском.\ft*\f* буде даремний; 
\v 17 Бо Бог не дав йому розуму й не вдїлив глузду; 
\v 18 (Тільки втїкаючи) коли підніме крила, — сьміх йому кінь і їздець його. 
\v 19 Хиба то ти дав коневі силу й прикрасив шию його гривою? 
\v 20 Чи можеш його спудити, неначе сарану? Хропіт ноздер його будить страх; 
\v 21 Риє він копитом землю й радїє своєю силою; виступає зустріч зброї; 
\v 22 З небезпеки він (в бою) сьміється, не подасться й перед мечем, на бік не одвернесь. 
\v 23 Сагайдак над ним гуркоче, спис блищить і дарда; 
\v 24 Палає, яриться, наче їсть землю й не встоїть при голосї труби; 
\v 25 Голос труби він ржаннєм витає: гу! гу! надалеки чує битву, грімкий голос отамання й галас. 
\v 26 Чи се твоєю мудростю яструб лїтає й на полуднє крила направляє? 
\v 27 Чи се ти звелїв орлові високо лїтати й гнїздо собі на висотї звивати? 
\v 28 Він живе на скелї й ночує на верхах зубчастих, на місцях неприступних; 
\v 29 Звідти висмотрює він собі їжу; очи його видять далеко; 
\v 30 Орлята його пють кров, і де труп, там і він. 
\v 31 І говорив Господь дальше й сказав до Йова: 
\v 32 Чи буде той, хто перечиться з Вседержителем, ще вчити? Хто дорікає Богові, нехай же й відповідає йому! 
\v 33 І відказав Йов Господеві й промовив: 
\v 34 Ось я нужденний; що можу я відказати тобі? Я кладу руку мою на уста собі. 
\v 35 Раз я говорив — та тепер говорити не стану; — навіть два рази, та більш не буду.
\c 40
\p
\v 1 І відказав Господь Йовові з бурі й промовив: 
\v 2 Підпережи чересла твої, як мужові годиться: я питати мусь у тебе, а ти говори менї. 
\v 3 Ти хочеш опрокинути присуд мій, хочеш винуватити мене, щоб себе якось оправдити? 
\v 4 Чи така ж рука у тебе, як рука у Бога! Чи зʼумієш загріміти таким голосом, як він? 
\v 5 А нуж, одягнись у величчє й славу, украси себе сяєвом і пишнотою; 
\v 6 Вилий строгість гнїву твого, позирни на гордих і смири їх: 
\v 7 Поглянь на всїх зарозумілих і принизи їх, та зітри безбожних таки на місцях їх; 
\v 8 Закопай всїх їх у землю й лиця їх покрий тьмою. 
\v 9 Тодї й я признаю, що правиця твоя може рятувати тебе. 
\v 10 Ось бегемот\f + \ft Значить: скотина, а тут означає, мабуть, слоня.\ft*\f*: Я создав його так само, як і тебе; він їсть траву, як віл; 
\v 11 Його сила в бедрах його, а крепкість його в мяснях черева його; 
\v 12 Махає він хвостом, неначе кедром, а бедра в його — з жил, мов сїтка, помотаних; 
\v 13 Ноги в його, як мідяні труби; костї — мов залїзні прути; 
\v 14 Се — верх доріг (дїл) Божих; тільки Творець може наблизити до його меча свого; 
\v 15 Гори дають йому поживу, там граються всї зьвірята польові; 
\v 16 Він під гілястими деревами лягає, в сховищах рогізних і в болотах; 
\v 17 Листаті дерева окривають його своєю тїнню, ивина надводня обіймає його; 
\v 18 Ось він пє з ріки й не страхаєсь; байдуже йому, нехай би й Йордань полилась у рот йому. 
\v 19 Чи ж візьме хто його в очах його (приступом), й чи проколе йому носа шилом. 
\v 20 Чи можеш ти вудкою витягнути (з води) левіятана\f + \ft Велитня морського, кита.\ft*\f* й верівкою вхопити за язик його? 
\v 21 Чи вправиш ти в ніздрі йому каблучку? Чи проколеш іглою челюсть йому? 
\v 22 Чи благати ме тебе він і говорити лагідно з тобою? 
\v 23 Чи ввійде він в умову з тобою, й ти візьмеш його собі на завсїди за слугу? 
\v 24 Чи, мов пташкою, будеш ним забавлятись, і звяжеш його про дївчаток твоїх? 
\v 25 Чи товариші влову будуть продавати його, чи з купцями Хананейським будуть паюватись? 
\v 26 Чи зможеш ти проколоти списом його шкіру, або голову його рибячою острогою? 
\v 27 Наложи на його руку й запамятай собі тую боротьбу, — більш того не зробиш!
\c 41
\p
\v 1 Марна се була б надїя, (його спіймати); тільки спогляне на тебе, так і помертвієш. 
\v 2 Нема такого відважного, хто б посьмів непокоїти його, (хиба тільки я, бо) хто може остоятись перед лицем моїм? 
\v 3 Хто менї що дав уперед, щоб я мав віддавати йому? все що є скрізь під небом, все воно моє! 
\v 4 Не замовчу й про члени його, про силу й красну будову його! 
\v 5 Хто зможе зняти верхню одежу з його, або хто наближиться до подвійних челюстий його? 
\v 6 Хто ворота в його в пелцї відчинив би? Круг зубів його — страх-трепет, кругом зубів його страх! 
\v 7 Крепкі щити (тїло) його — се красота: вони сковані до купи лускою, неначе печаткою твердою; 
\v 8 Одна до одної прилягає так тїсно, що не пройде й воздух проміж них; 
\v 9 Одна на другій лежить щільно, щеплені й не розлїплюються. 
\v 10 Чхне він — аж заблисне, а очі в його, мов війки в ранньої зорі; 
\v 11 З пельки в його виходять, неначе поломє, вискакують огняні искри. 
\v 12 З ніздер дим димить, як із кипячого горшка або казана. 
\v 13 Подихом він роздуває (мов) у кузнї вуголь, а з пащі в його виходить поломє. 
\v 14 Сила ж в його в шиї, а вперід його страх. 
\v 15 Все мясне в його тїлї, мов злите з собою твердо, (від нїчого) не дрогне. 
\v 16 Серце в його тверде, наче камінь, збите в купу, мов спід у жорнах. 
\v 17 Як метнеться він, невміраки в страсї, зомлївають із переляку. 
\v 18 Меч, що вдарить його, одскочить, не вдїє нїчо нї спис, нї стріли нї панцир. 
\v 19 Залїзо йому — солома, мідь — трюхле дерево. 
\v 20 Дочка (стріла) лука не оберне його до втечі, а каміннє з пращі — се йому полова. 
\v 21 Друк — у його бадиллє, а як свисне дарда, він осьміхнеться. 
\v 22 Каменюки під ним гострі, а він лежить на зубъї в грязї. 
\v 23 Глибиня кипить під ним, мов у казанї, а вода морська — неначе кипуче мастило. 
\v 24 За собою стежку сьвітлу (в водї) зоставляє; глибінь (від піни), як би посивіла. 
\v 25 Рівнї він на землї не має; він сотворений, щоби не боятись. 
\v 26 Згорда вниз на все високе він позирає; усїм гордим він гордує й над ним царює.
\c 42
\p
\v 1 І озвався Йов і сказав: 
\v 2 Знаю, що ти все можеш, і що наміри твої годї зʼупинити. 
\v 3 Та й кому б то затемнити твій провид, коли самий нїчого не розуміє? Так, — я говорив об тім, чого не розумів, про речі чудні, менї незнані. 
\v 4 Слухай же й я буду говорити, а про що буду питати в тебе, навчи мене. 
\v 5 Я чув ухом казане про тебе, а тепер мої очі бачать тебе; 
\v 6 Тим то я зрекаюсь слова мого та каюсь в поросі й попелї. 
\v 7 Перемовившись із Йовом сими словами, сказав Господь до Елифаза з Теману: Запалав я гнївом проти тебе й проти друзїв твоїх, бо не говорили ви про мене по правдї, так як слуга мій Йов. 
\v 8 Оце ж возьміть із собою семеро назимків та семеро баранів та йдїте до раба мого Йова, й принесїте за себе жертву; й нехай слуга мій Йов помолиться за вас, бо тільки його лице я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви не так праведно говорили про мене, як раб мій Йов. 
\v 9 І пійшли Елифаз Теманський, Билдад Савхеаський і Софар Наамський, і вчинили, що заповідав їм Господь, і приняв Господь ласкаво лице Йовове. 
\v 10 І вернув Господь Йовові втрату, як він помолився за свої друзі, й дав Господь Йовові удвоє тілько, як мав уперед. 
\v 11 Тодї поприходили до його всї брати його й усї сестри його й всї давні знаємі його, й їли хлїб із ним у його в домівцї; виявлювали йому свої жалощі й розважали його про все нещастє, яке допустив був на його Господь. І подарував йому кожен зміж їх кеситу й золоту каблучку. 
\v 12 І благословив Бог дальше життє Йовове більш нїж давнїйше; і було в його чотирнайцять тисячей овець, шість тисячей верблюдів, тисяча ярем волів і тисяча ослиць. 
\v 13 І родилось йому сїм синів і трі дочки. 
\v 14 Одну назвав він Емима (сьвітла), другу Кассія (пахуща), третю Керен-гаппух (краска). 
\v 15 І не було по всїй країнї таких уродливих женщин, як Йовові дочки. І дав їм панотець їх наслїддє проміж їх братами. 
\v 16 І жив Йов ще сто й сорок років, і бачив чотирі роди своїх дїтей й дїти дїтей своїх. 
\v 17 І вмер Йов старим, нажившись на сьвітї.