\id JER - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h КНИГА ПРОРОКА ЕРЕМІЇ
\toc1 Книга Пророка Еремії
\toc2 Еремії
\toc3 Ере
\mt1 КНИГА ПРОРОКА ЕРЕМІЇ.\f + \ft Жив около р. 628–586 перед Христом.\ft*\f*
\c 1
\p
\v 1 Слова Ереміїні Хелкієнкові, з тих сьвященників, що жили в Анатотї, в займищі Беняминовому, — 
\v 2 А надходило до него слово Господнє за часів Йосії Амоненка, царя Юдейського, тринайцятого року царювання його; 
\v 3 Та й за часів Йоакимових, сина Йосіїного, царя Юдейського, до конця одинайцятого року Седекії Йосієнка, царя Юдейського, аж до займу в полонь Ерусалимцїв у пятому місяцї. 
\v 4 Надійшло ж до мене слово Господнє, говорючи: 
\v 5 Перш нїж я зложив тебе в утробі матері твоєї, знав я тебе, і перш нїж ти появився із нутра матері твоєї, осьвятив я тебе: пророком для народів призначив тебе. 
\v 6 Я же промовив: Ой Господи Боже! я ж не вмію говорити, бо ще молодий. 
\v 7 Господь же рече до мене: Не кажи: Я молодий, бо до всїх, до кого пошлю тебе, пійдеш ти, й усе, що накажу тобі, будеш говорити. 
\v 8 Не страхайсь перед ними, я бо з тобою, щоб тебе рятувати, сказав Господь. 
\v 9 І простяг Господь руку свою й доторкнувся уст моїх; і сказав менї Господь: Се вложив я мої слова в уста тобі. 
\v 10 Ось, се я поставив тебе нинї над народами й над царствами, щоб ти викоренював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував. 
\v 11 І надійшло до мене слово Господнє, говорючи: Що бачиш Ереміє? І відказав я: Бачу жезло микдалевого дерева. 
\v 12 І сказав до мене Господь: Бачиш гаразд; я бо пильную слова мого, щоб його спевнити. 
\v 13 І надійшло до мене вдруге слово Господнє, глаголючи: Що бачиш? Я відказав: Бачу, кипить казан, піддуваний вітром сюди від півночі. 
\v 14 І промовив до мене Господь: Від півночі зірветься халепа на всїх осадників сієї землї. 
\v 15 Се бо прикличу всї племена царств півночніх, говорить Господь, і поприходять вони та й поставить кожен престола свого перед ввіходом у ворота Ерусалимські й кругом усїх мурів його, та й по всїх містах, Юдейських. 
\v 16 І виявлю над ними суд мій за всї ледарства їх, за те, що покинули мене й приносили жертви богам иншим та припадали ниць перед роботою рук своїх. 
\v 17 Оце ж підпережи бедра твої, рушай і говори до них усе, що накажу тобі; не страхайся перед ними, щоб я не покарав тебе в очах у них. 
\v 18 Се вчинив я тебе днесь неначе утвердженим замком і залїзним стовпом та мідяною стїною на всю отту землю, проти царів Юдейських, проти князїв їх, проти сьвященників і проти народу землї сієї. 
\v 19 І хоч вони будуть воювати проти тебе, та не подужають тебе; я бо з тобою, говорить Господь, щоб рятувати тебе.
\c 2
\p
\v 1 І надійшло слово Господнє до мене, говорючи: 
\v 2 Ійди, скажи голосно в уші дочцї Ерусалимській: Так говорить Господь: Я згадую про дружбу в молодощах твоїх, про любов твою, як ти ще була невістою, як пійшла єси за мною в пустиню, в землю незасїяну. 
\v 3 Посьвячен був Ізраїль Господеві, як первоплід його; хто нї схотїв пожерати його, набірався гріха, накликав халепу на себе, говорить Господь. 
\v 4 Слухайте ж слова Господнього, доме Яковів і всї родини дому Ізрайлевого! 
\v 5 Так говорить Господь: Яку кривду знайшли в менї батьки ваші, що відцурались мене й пійшли за марнотою та й зледащіли? 
\v 6 І не сказали собі: Де Господь, що вивів нас із землї Египецької, водив нас по пустинї, по землї пустій та бездорожній, по землї образу смертнього, по якій нїхто не ходив, анї жила в нїй людина? 
\v 7 І я вас увів у землю плодющу, щоб ви живились її вроджаєм і добром її; а ви ввійшли та й зʼогидили землю мою, й зробили гидотою наслїддє моє. 
\v 8 Сьвященники не питали: Де Господь? і законники не хотїли знати мене; пастирі одпали від мене, а пророки пророкували в імя Баала, і ходили слїдом за тими, що не здолїють помагати. 
\v 9 Тим то я буду правуватись із вами, говорить Господь, та ще й з дїтьми дїтей ваших судити мусь. 
\v 10 Бо пійдїте лиш на острови Хиттимські та придивітесь, пошлїть у Кедар і розпитайте пильно та упевнїтесь, чи таке бувало коли там? 
\v 11 Чи перемінив коли котрий народ боги свої, хоч то не боги; мій же нарід проміняв славу свою на таке, що не здолїє помогти! 
\v 12 Здивуйтеся сьому, небеса, задрожіть і злякайтесь, говорить Господь. 
\v 13 Двояке бо ледарство вчинив нарід мій: мене, криницю води живої, покинули, а повирубували собі дїраві колодязї, що не держать води. 
\v 14 Чи то ж Ізраїль раб, або домівник у раба? Чом же се він зробився невольником? 
\v 15 (отсе бо) Зарикали проти його леви, дали голос із себе, і зробили його землю пустинею; городи його пущено на пожар, обезлюджено. 
\v 16 Та й сини Мемфиса й Тафни\f + \ft Египтїї.\ft*\f* пообгризали аж тїмя у тебе. 
\v 17 Чи не тим же наробив ти таке собі, що покинув Господа, Бога твого, тодї, як він був провідником твоїм? 
\v 18 А й тепер — за чим тобі дорога в Египет, пити воду з Нилу? або за чим тобі дорога в Ассирию, пити воду з її ріки? 
\v 19 Безбожність твоя буде тобі карою, й зрада твоя — докором тобі, щоб ти спізнав і зрозумів, яке се лихо, і як гірка се річ, що ти покинув Господа, Бога твого, й що нема в тебе страху мого, говорить Господь, Бог Саваот. 
\v 20 Бо з давних давен ломив я ярмо твоє, розривав ужевки твої, й ти мовляв: не буду служити ідолам; а між тим блудував єси на кожному високому горбі й під кожним гілястим деревом. 
\v 21 Я насадив тебе, як добірну виноградину, — як найчистїйше насїннє; як же се ти перемінилась у мене в дикий відросток чужої виноградини? 
\v 22 Тим то хоч би ти вимилась милом, і вживала багато соли, то безбожність твоя все явна менї, говорить Господь. 
\v 23 Як се ти можеш казати: Не поганила я себе, не бігала за Баалом? Подивись на твої слїди в долинї; споглянь, що коїла єси, легконога ти верблюдице, крутячись манівцями твоїми, — 
\v 24 Ослицю дику, що звикла пустопаш степувати, коли в гарячому бажаннї вітер в себе втягає, — хто здолїє впинити? Всї, що її шукають, не втомляться: в її погульньому місяцї вони знайдуть її. 
\v 25 Здержуй ноги твої, щоб не витоптували обуви, не давай горлу твому томитись спрагою. Ти ж кажеш: Не надїйсь, нї! бо я вподобала собі чужих (богів), так і бігати му слїдом за ними. 
\v 26 Як уловлений злодїй буває посоромлений, так осоромив себе дом Ізраїля вкупі з царями своїми, з князями своїми, сьвященниками й пророками своїми, — 
\v 27 Ті, що мовляли до деревяного образу: Ти отець мій, а до каменя: Ти зродив мене! повернулись бо вони до мене плечима, а не лицем. Як же бідувати муть, тодї кликати муть: „Устань, рятуй нас!‟ 
\v 28 Де ж твої боги, що понароблював собі? нехай вони повстають, коли зможуть помогти тобі в бідї твоїй, бо ж скілько в тебе городів, стілько й богів у тебе, Юдо. 
\v 29 Чого ж вам перечитись зо мною? ви ж усї согрішили проти мене, — говорить Господь. 
\v 30 Шкода було менї побивати синів ваших: кара не врозумила їх; меч ваш пожерав і пророків ваших, як лев вигублюючий. 
\v 31 Ой ти роде! послухайте лиш слова Господнього: Чи то ж я та був пустинею Ізрайлеві, або мрячною землею? Чого ж се мої люде говорять: маємо свою волю, не вернемо вже до тебе?! 
\v 32 Чи забуває ж коли дївчина свої прикраси, молода княгиня — наряди свої? а нарід мій забув мене — безлїч уже днїв тому. 
\v 33 Як метко ти прямуєш стежками твоїми, шукаючи любови! Ти ж і до проступків скривляла дороги твої. 
\v 34 Ба й на полах ув одежі твоїй видко кров безвинних бідолах, що не заставала їх на розбишацтві. 
\v 35 А проте таки мовляєш: „невинна я, так певно ж і гнїв його одвернеться од мене‟. Оце ж я буду судитись із тобою за те, що кажеш: „Я не согрішила.‟ 
\v 36 Про що ж ти много блукаєш, змінюючи путь твою? Ти ж так само заведешся на Египтї, як помилилась на Ассириї; 
\v 37 І звідти вийдеш, зложивши руки на голову, бо Господь відопхнув тих, що на їх уповала єси, й не пощастить тобі з ними.
\c 3
\p
\v 1 Говорять звичайно: Коли чоловік відпустить жену свою, й пійде вона від його й зробиться женою в другого мужа, то чи можна їй вернутись до него? Чи не споганилась би тим земля тая? Ти ж блудно жила з багатьма блудниками, а все ж таки вернися до мене, говорить Господь, і я прийму тебе. 
\v 2 Ось підніми очі твої на висоти й придивися: де не блудувала ти? При дорозї седючи, чигала єси на їх, як Арабій у пустинї, та й опоганила землю блудництвом твоїм і ледарством твоїм. 
\v 3 За се впинені були дощі, не було й пізного дощу; ти ж показувала чоло блудницьке, — не соромилась. 
\v 4 Чи ж не будеш хоч від тепер покликувати до мене: Отче мій! ти був провідником менї в молодощах моїх! 
\v 5 Чи він же та буде повсячасно гнївитись? чи ж до віку буде досадувати? От, що ти говориш, а чиниш ледарство й не кидаєш його. 
\v 6 І сказав менї Господь за царя Йосії: Чи бачив єси, що вкоїла ся зрадниця, дочка Ізрайлева? Ходила на всяку високу гору й під усяке зелене дерево та й блудувала там. 
\v 7 А потім, як вона все те чинила, говорив я їй: вернися до мене. Вона ж не вернулась; і бачила се зрадлива сестра її, Юдея. 
\v 8 І видїв я, що, хоч за все блудуваннє зрадницї, Ізрайлевої дочки, я відопхнув її та дав їй розводного листа, — зрадлива її сестра, Юдея, не злякалась, а пійшла та й блудувала так само, 
\v 9 І блудуваннєм своїм явним опоганила землю, й перелюбкувала з усяким камяним ідолом і деревляним бовваном. 
\v 10 До того зрадлива сестра її, Юдея, не вернулась всїм серцем до мене, а тільки лукаво, говорить Господь. 
\v 11 І сказав менї Господь: Зрадниця, дочка Ізрайлева, показала себе менше винною поруч із невірною Юдеєю. 
\v 12 Ійди ж і промов у голос ід півночі оцї слова: Вернись, ти зраднице, дочко Ізрайлева, говорить Господь. Я не вилию ввесь гнїв мій на вас; я бо на милость багатий, говорить Господь, — не до віку буду досадувати. 
\v 13 Признай тілько провину твою, що відпала єси від Господа, Бога твого, що блудувала з чужими під усяким гілястим деревом, мого ж голосу не слухала, говорить Господь. 
\v 14 Вернїтесь, одступники-дїти, говорить Господь, я бо здружився з вами, й возьму таки з вас по одному з городу, по двоє з кожної родини, та й приведу вас на Сион. 
\v 15 І дам вам наставників по душі менї, щоб вони пасли вас чесно й розумно. 
\v 16 І як намножитесь і будете плодющі на землї в ті часи, — говорить Господь, тодї вже не мовляти муть: „скриня завіту Господнього‟; й на думку нїкому не прийде вона, й не згадувати муть про її, не приходити муть до неї, й її вже не буде. 
\v 17 Нї! в ті часи звати муть Ерусалим престолом Господнїм, і всї народи збірати муться в Ерусалим задля імени Господнього, й не будуть уже ходити упрямим робом свого ледачого серця. 
\v 18 В ті часи ходити ме дом Юдин укупі з домом Ізрайлевим, і пійдуть із північньої землї в ту землю, що я надїлив вашим отцям у державу. 
\v 19 Я говорив собі здавна: Як поставлю тебе між дїтьми моїми і надїлю тобі бажану землю, найвеличнїйше наслїддє між усїма народами? і сказав: ти звати меш мене отцем твоїм, і не одступиш від мене. 
\v 20 Та як молодиця зраджує друга свого, так ви мене зрадили, ви, доме Ізраїля, говорить Господь. 
\v 21 За те ж чути голос по висотах, жалібний плач дїтей Ізрайлевих, ізза того, що ходили кривими стежками, забувши Господа, Бога свого. 
\v 22 Вернїтеся ж, непокірливі дїти, я вилїчу-прощу непокірливість вашу\f + \ft Кажіть так:\ft*\f*. Ось ми йдемо до тебе, ти бо єси Господь, Бог наш! 
\v 23 Справдї, даремно ми надїялись на ті горби й на многість гір; справдї, тілько в Господї, Бозї нашому, спасеннє Ізрайлеве! 
\v 24 Ся гидота пожерала заробітки батьків наших із молодощів наших: овечата їх, товар їх, синів їх і дочки їх. 
\v 25 Ми лежимо у соромі нашому й стид наш укриває нас, провинили бо ми Господеві, Богу нашому, — ми й наші батьки, з молодощів та й по сей день, — і не слухали поклику Господа, Бога нашого.
\c 4
\p
\v 1 Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись. 
\v 2 Тодї божити мешся: „Так певно, як жив Господь!‟ у правдї, в судї й справедливостї; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись. 
\v 3 Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почнїть орати на нових нивах та й не сїйте вже між терниною; 
\v 4 Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тїло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнїв мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші. 
\v 5 Оповістїте в Юдеї й розголосїть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країнї; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходїмо в утверджені городи! 
\v 6 Виставте стяга ʼд Сионові, — втїкайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу. 
\v 7 Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені. 
\v 8 Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосїте, бо нїщо не одверне од нас яростї Господньої. 
\v 9 І станеться того часу, говорить Господь, що зомлїє серце в царя й в князїв, і вжахнуться сьвященники й стуманїють пророки. 
\v 10 І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: „Мир буде в вас‟; а се ось меч доходить до душі? 
\v 11 Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати; 
\v 12 Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними. 
\v 13 Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його — мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі. 
\v 14 Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки? 
\v 15 Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової: 
\v 16 Дайте знати народам, звістїть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських. 
\v 17 Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь. 
\v 18 Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить. 
\v 19 Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас. 
\v 20 Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину — намети мої. 
\v 21 Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби? 
\v 22 Се з того, що нарід мій безглуздий — не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити. 
\v 23 Подивлюсь на землю — і ось вона порожна й пуста, — на небо, а нема на йому сьвітла. 
\v 24 Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються. 
\v 25 Озираюсь — і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались. 
\v 26 Дивлюсь, та бо й Кармель — пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його. 
\v 27 Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду. 
\v 28 Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому. 
\v 29 Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника. 
\v 30 Ти ж, як станеш опустошена, що тодї чинити меш? Прибірайся тодї в кармазини, зʼукрашуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, — вони наставати муть на життє твоє. 
\v 31 Я бо чую крик, мов би породїлї, стогнаннє, неначе первородючої, — крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: „Ой лишенько моє! душа моя вмлїває перед убийцями!‟
\c 5
\p
\v 1 Пройдїте по улицях Ерусалимських, озирнїтесь навкруги та роспитуйте й шукайте по всїх майданах: чи знайдете кого, що чинив би суд, щоб допевнявся правди, — я би змилосердився. 
\v 2 Хоч вони й мовляють: „Як жив Господь!‟ то божяться криво. 
\v 3 Твої ж, Господи, очі хиба не на правду дивляться? Ти побиваєш їх, та їх наче б не болїло; ти вигублюєш їх, та вони не хочуть знати науки; лиця в їх поробились твердїйшими од каменя — не хотять навернутись. 
\v 4 Я думав собі: вони, може бути, люде прості, вони дурні, то ж і не знають путя Господнього, нї закону Божого. 
\v 5 Пійду ж я до значних та розмовлюсь із ними, бо вони знають Господню путь, закон Бога свого. Та вони всї вкупі ще більш поламали ярмо, порвали ужви. 
\v 6 Тим і побє їх лев із лїса, пожере степовий вовк, облягати ме пард міста їх, так що, хто вийде, буде пошматований, бо умножились переступи їх, нема лїку зрадам їх. 
\v 7 Як же менї за таке простити тебе? Дїти твої покинули мене та й присягаються тими, що — не боги. Я годував їх, вони перелюбкували й купами товпились у доми блудниць. 
\v 8 Вони — годовані жеребцї: кожний рже до чужої жени. 
\v 9 Хиба ж менї не карати за таке? говорить Господь, чи ж не помститься душа моя на такому народові, як сей? 
\v 10 Вилазїте на мури його й розвалюйте — та не до щаду; виривайте парости його, бо вони не Господнї; 
\v 11 Зрадив бо мене дом Ізрайлїв і дом Юдин, говорить Господь. 
\v 12 Одцурались вони Господа й мовляли: „Нема його, й не побє нас лиха година, нї меч, нї голоднеча. 
\v 13 І пророки говорили на вітер, і слова (Господнього) нема в них; їм самим нехай те станеться.‟ 
\v 14 Тим же то говорить Господь Бог сил: за те, що провадили ви такі речі, зроблю я слова мої в устах твоїх огнем, а сих людей — дровами, і той огонь пожере їх. 
\v 15 Ось, я напущу на вас, доме Ізраїля, народ здалеку, говорить Господь, народ потужний, народ давнезний, народ, що мови його ти не знаєш, і що він говорить, ти незрозумієш. 
\v 16 Сагайдак у його, як гріб розтворений, а всї вони — самі невміраки. 
\v 17 І повиїдають вони вроджай твій і зерно твоє; зʼїдять синів твоїх і дочок твоїх; вівцї твої й товар твій; виноградину твою й смокви твої; утверджені городи твої, що на їх уповаєш, вони мечем звоюють. 
\v 18 Але й у ті часи, говорить Господь, не вигублю вас до щаду. 
\v 19 Коли ж мовляти мете: За що вдїяв нам се все Господь, Бог наш? то відкажи їм: Що ви мене покинули та й служили чужим богам у своїй землї, за те будете служити чужим у землї не вашій. 
\v 20 Оповістїть се в дому Якововому й звістїть в Юдеї, кажучи: 
\v 21 Слухайте, дурні й нерозсудливі люде, що маєте очі, та не бачите, маєте уші, та не чуєте: 
\v 22 Чи вже ж ви та не боїтесь мене, говорить Господь, чи й передо мною не затремтите? Я ж положив морю гряницею піски, вічною гряницею, яку воно не переступить; і хоч филї його напирають, та годї їм перемогти; хоч вони бурхають, та не здолїють перейти. 
\v 23 А в людей сих серце бутне й ворохобне; відступили та й пійшли манівцем. 
\v 24 Не подумали ж у серцї свойму: Біймося Господа Бога нашого, що дає нам свого часу дощ раннїй і пізнїй, що порядкує тижнями, призначеними на жнива. 
\v 25 Се ж провини ваші відхилили те, се ваші гріхи відняли вам те добро. 
\v 26 Бо між людьми моїми знаходяться безбожні: залягають, як птахоловцї, припадають до землї, наставляють сїти, щоб ловити людей. 
\v 27 Мов клїтка, повна птиць, так повно в їх домівках оманного заробітку; сим робом і поробились вони великими й заможними, 
\v 28 Потовстїли й погрубшали, а в лихому попереступали всяку міру; не розбирають справ на судї, справ безбатченків; самі упливають в добрі, а справедливому дїлу вбогих не помагають на судї. 
\v 29 Чи не покараю ж я за таке, говорить Господь, і не помститься серце моє на такому народові, як сей? 
\v 30 Чудні й страшні речі дїються в сїй землї: 
\v 31 Пророки пророкують лож, сьвященники за їх підмогою управляють, а люд мій любить се. Що ж ви чинити мете, як настане тому кінець?
\c 6
\p
\v 1 Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель. 
\v 2 Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову. 
\v 3 Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє. 
\v 4 Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь. 
\v 5 Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її! 
\v 6 Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства. 
\v 7 Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем — повсячасно кривда й знущаннє. 
\v 8 Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй. 
\v 9 Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші. 
\v 10 До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє — се в них жарт; не любе воно їм. 
\v 11 Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним. 
\v 12 Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь. 
\v 13 Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника — всї витворяють оману. 
\v 14 Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: „Спасеннє!‟ мир! а нїякого мира нема. 
\v 15 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь. 
\v 16 Так говорить Господь: Зʼупинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо. 
\v 17 Тодї поставив я сторожів до вас\f + \ft Пророків.\ft*\f*, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати. 
\v 18 Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде. 
\v 19 Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, — овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали. 
\v 20 Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую. 
\v 21 Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом. 
\v 22 Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї; 
\v 23 Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова. 
\v 24 Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля. 
\v 25 Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги. 
\v 26 Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник. 
\v 27 Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх. 
\v 28 Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, — всї попсовані. 
\v 29 Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились. 
\v 30 Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.
\c 7
\p
\v 1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа: 
\v 2 Увійди в двері дому Господнього й промов там оце слово, й скажи: Вислухайте слово Господнє, ви всї Юдеї, що ввіходите в цї двері поклонитись Господеві. 
\v 3 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Направте путї ваши і вчинки ваші, тодї дам я вам жити на сьому займищі. 
\v 4 Не покладайте надїї тілько в лестивих словах: „Храм Господень, храм Господень, храм Господень!‟ 
\v 5 Бо тілько тодї, як цїлком поправите путї ваші й учинки ваші, коли чинити мете праведний суд між чоловіком а його супротивником, 
\v 6 Не тїснити мете чуженицї, сироти й удови, та не проливати мете безвинної крови на сьому місцї й не ходити мете слїдом за чужими богами собі на лихо, 
\v 7 Тілько тодї дам вам жити на сьому займищі, в землї, що надїлив отцям вашим од роду та й до роду. 
\v 8 Ви ж уповаєте на лестиві речі, що не принесуть вам нїякого пожитку. 
\v 9 Як то? ви крадете, вбиваєте, перелюбкуєте й присягаєте криво, кадите перед Баалом й бігаєте слїдом за чужими богами, що їх не знаєте, 
\v 10 А тодї йдете й приступаєте перед мене в сьому дому, названому моїм імям, та й говорите: „Ми спасені,‟ хоч вперед коїли всї ті гидоти. 
\v 11 Чи не зробився ж вертепом розбишак ув очах у вас дом сей, що названий моїм імям? Я, я сам бачу се, говорить Господь. 
\v 12 Ійдїте ж до місця мого в Сило, де я у давні часи призначив пробуток іменні мойму, та й подивітесь, що вдїяв я йому за ледарство людей моїх, Ізраїля. 
\v 13 От і нинї, за те ж саме, що коїте таке ж беззаконство, говорить Господь, і хоч я раз-пораз говорив до вас, а ви не слухали мене, і кликав вас, а ви не озивались, — 
\v 14 Вчиню так само з сим домом, що його названо моїм імям, і що на його вповаєте, та й з тим місцем, що надїлив вам і вашим отцям, — як учинив із Силомом. 
\v 15 І відопхну вас ізперед мене, як відопхнув браттє ваше, усе потомство Ефраїмове. 
\v 16 Ти ж не благай мене за сих людей, не молись гаряче за них, й не всиловуйся передо мною, бо не вислухаю тебе. 
\v 17 Хиба не бачиш сам, що вони коять по городах Юдиних й по улицях Ерусалимських? 
\v 18 Дїтвора збірає дрова, а батьки запалюють огонь, жіноцтво ж замішує тїсто, щоб напекти пирожків небесній царицї та приносити ливну жертву чужим богам, на досаду менї. 
\v 19 Та чи менї ж вони допікають, говорить Господь, — а не самим собі на свій сором? 
\v 20 Тим то ось як говорить Господь Бог: Оце виливається гнїв мій й досада моя на се місце, на людей і на скотину, на дерева польові й на земляні плоди, й загориться та й не згасне. 
\v 21 Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Прибавляйте собі всепалення ваші до кожної жертви вашої, та й їжте мясиво її; 
\v 22 Я бо не говорив і не заповідав отцям вашим про всепаленнє й жертву, як виводив їх із Египту, 
\v 23 Но дав їм таку заповідь: Слухайте голосу мого, то я буду Богом вашим, а ви будете людьми моїми; і ходїте кожною дорогою, що я вказую вам, щоб вам було добре. 
\v 24 Вони ж не слухали й не нахиляли уха свого, а жили по думцї й упрямостї ледачого серця свого, й повернулись до мене плечима, не лицем. 
\v 25 З того часу, як вийшли батьки ваші з Египту, та й по сей час, посилав я всїх слугів моїх, — пророків, день у день, без устанку; 
\v 26 Та вони не слухали мене, не нахиляли уха свого; нї, показували себе що раз більш тугошиїми, гірш як отцї їх. 
\v 27 Та як і ти промовляти меш до них сї слова, то вони тебе не будуть слухати; як їх кликати меш, вони до тебе не будуть озиватись. 
\v 28 Тодї казати меш до них: Ой ти, люде, що не слухаєш повелїння Господа, Бога свого, і не приймаєш науки його! зникла правда в них, наче б віднято її від уст їх. 
\v 29 Обстрижи ж волоссє твоє та відкинь геть, і заголоси плачем голосним по горах, бо відкинув Господь і відопхнув кодло, що стягнуло на себе досаду його. 
\v 30 Синове бо Юдині коять зло перед очима моїми, говорить Господь, у дому, названому моїм імям, поставили гидоту свою, щоб опоганити його. 
\v 31 І построїли висоти Тофет в долинї потомків Енномових, щоб там палити синів своїх і дочки свої, чого я не заповідував, і що на думку менї не приходило. 
\v 32 За те надходить уже час, говорить Господь, що се місце не звати муть Тофетом і долиною синів Енномових, а долиною душогубною, та й ховати муть в Тофетї, бо не буде місця. 
\v 33 І буде труп сих людей поживою птаству піднебесному й дикому зьвіррю, й нїкому буде їх відганяти. 
\v 34 І перерву по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських сьпіви радостї й веселощів, сьпіви про молодого князя й про молоду княгиню, бо земля тая стане пустинею.
\c 8
\p
\v 1 Тими часами, говорить Господь, повикидають із гробів кістяки царів Юдиних і кістяки князїв їх, кистяки сьвященників і кістяки пророків і кістяки осадників Ерусалимських. 
\v 2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем і перед усїм військом піднебесним, що вони за живота свого їх любили й їм служили й за ними ходили, їх шукали й перед ними припадали. Не збірати муть їх, анї ховати; вони будуть гноіщем на полі. 
\v 3 Тодї волїти ме смерть нїж життє ввесь останок того ледачого кодла по всїх місцях, куди я їх повикидаю, говорить Господь Саваот. 
\v 4 І скажи їм іще: Так говорить Господь: Хиба ж, як хто впаде, та й не встає, або як хто зібється з дороги, та й не вертається? 
\v 5 Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі? вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись? 
\v 6 Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, нїхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: „Що се я вкоів?‟ Усї звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій. 
\v 7 І бусько під небом знає час перелету свого; й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок. 
\v 8 Як се ви говорите: Мудрі ми люде, та й закон Господень у нас? Нї, бо перо книжникове перекручує його в лож. 
\v 9 Осоромились мудрі книжники, стуманїли й заплутались; вони відкинули слово Господнє; в чому ж мудрість їх? 
\v 10 За се пооддаю жен їх другим, та й поля їх иншим господарям, бо всї вони, від малого до великого, дбають тілько про наживу; пророки вкупі з сьвященниками — всї жиють у неправдї. 
\v 11 І гоять рани в людей моїх легкодушно, приговорюючи: „Спасеннє, мир!‟ А мира нема. 
\v 12 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, вони нї трохи не стидаються й не червонїють. За те попадають вони між тими, що поляжуть; як надійде час їх карання, поваляться, говорить Господь. 
\v 13 До щаду спустошу їх, говорить Господь, не зостанеться нї однієї грони на виноградинї, анї смоківки на смоківницї, ба й листє опаде, і що дав я їм, відойде від них. 
\v 14 Чого ще седимо? Скуплюймось докупи та йдїмо в утверджені міста, — там і погинемо; бо Господь, Бог наш, судив нам згинути, й дає нам пити воду з жовчею, за те що согрішали проти Господа. 
\v 15 Дожидаємо ратунку, а нема нїчого доброго, — одужання, а перед очима погибель. 
\v 16 Від Дану чути вже хропіт коней його, тремтить уся земля від голосного ржання жеребцїв його; й прийдуть і зожруть землю й усе, що на їй, місто з осадниками його. 
\v 17 Ось бо, пошлю на вас гадюк та василиски, що проти них нема замовляння, і будуть кусати вас, говорить Господь. 
\v 18 Ой коли ж повеселїйшаю в печалї моїй! серце моє млїє в менї. 
\v 19 Ось, я чую, як голосять люде мої з далекої сторони: Чи вже ж бо нема Господа на Сионї? Чи вже ж нема на йому царя його? — А чому ж вони довели мене до гнїву своїми ідолами, чужоземніми, марними? 
\v 20 Минуло жниво, скінчилось лїто, нам же пільги нема! 
\v 21 Притиснена дочка народу мого, — стискається і моє серце; ходжу, сумуючи, страх обняв мене. 
\v 22 Чи то ж нема балзаму в Галаадї? чи то ж нема там лїкаря? Чом нема вилїчення дочцї народу мого?
\c 9
\p
\v 1 О, хто дав би в голову мою воду, а очам моїм джерело сльоз! Я плакав би день і ніч над занапащаннєм дочки народу мого. 
\v 2 Ой коли б же менї дано в пустинї притулок подорожних! я покинув би людей моїх та й пійшов од них: всї бо вони перелюбники, купа зрадників. 
\v 3 Натягують язика свого, мов лука, на лож і потужнїють на землї кривдою; бо від одного ледарства переходять вони до другого, мене ж не знають, говорить Господь. 
\v 4 Остерігайсь один одного, й не звіряйся брат братові; кожен бо брат заставляє підступи, кожен побратим обносить клеветами. 
\v 5 Один обманює другого, правди не говорять; зʼучили язики свої говорити неправду, лукавлять аж до утоми. 
\v 6 Ти живеш серед підступу; через підступ не хочуть вони й мене знати, говорить Господь. 
\v 7 Тим то й говорить Господь Саваот: Ось, я розплавлю і навідаю їх; що ж бо менї чинити з такою дочкою народу мого? 
\v 8 Язик їх — смертоносна стріла: говорять підступно; устами своїми говорять до свого ближнього прихильно, а в серцї свойму заставляють сїти. 
\v 9 Як же б я та не скарав їх за таке? — говорить Господь, як не має помститись душа моя на такому народові, як сей? 
\v 10 Задля гір здійму плач і риданнє, над луговими пасовищами заголошу, бо їх випалять, так що не буде нїкому ходу через них, і нечути буде череднього рику; і птаство піднебесне й зьвірі — все розсїється, повтїкає. 
\v 11 І оберну Ерусалим в купу каміння, в пробуток шакалїв, а Юдині міста пообертаю в пустки безлюдні. 
\v 12 Хто такий мудрий, щоб се зрозумів, і хто, чуючи се з уст Господнїх, зʼясував би, через що погибла країна й випалена, як пустиня, так що через неї нема нїкому ходу? 
\v 13 Господь же говорить так: За те, що вони покинули закон мій, який я дав їм, і не слухали голосу мого та й не ходили по йому; 
\v 14 А ходили за упрямим серцем своїм та слїдом за Баалом, як їх отцї їх навчили. 
\v 15 Тим же то так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Нагодую люд сей полином і напою водою з жовчю; 
\v 16 І порозсїваю між народами, що їх нї вони, нї їх отцї не знали, і пошлю слїдом за ними меча, аж їх повигублюю. 
\v 17 Так говорить Господь сил небесних: Розважте се, та покличте голосїльниць, нехай прийдуть, і пошлїте за тямущими в сьому дїлї, нехай прийдуть. 
\v 18 Нехай хутко прийдуть і заголосять по нас, щоб і наші очі слїзьми виливались і наші війки взялись водою. 
\v 19 Бо голосний плач знявся од Сиону: Ой як же нас ограблено, як тяжко соромом окрито! мусимо покинути нашу землю, повалено бо домівки наші! 
\v 20 Ой чувайте ж, молодицї, слово Господнє, і нехай вважає ухо ваше на слово з уст його; і навчайте ваших дочок плакати, і одна другу — в пісьнях нарікати! 
\v 21 Бо смерть добувається у наші вікна, вломлюється в палати наші, щоб губити з серед улиць дїток, молодиків із майданів ваших. 
\v 22 Скажи: так говорить Господь: поляжуть люде трупом, наче гній на полі, мов ті снопи позад женця, та й нїкому буде їх збірати. 
\v 23 Так говорить Господь: Нехай не хвалиться мудрий мудростю своєю й потужний потугою своєю, нехай не хвалиться багатий багацтвом своїм. 
\v 24 Нї, хто хвалиться, нехай же ж хвалиться тим, що він розуміє і знає мене, знає, що я — Господь, котрий творю милость і суд і справедливість на землї, бо се до вподоби менї, говорить Господь. 
\v 25 От, надходять днї, говорить Господь, що навідаюсь до всїх обрізаних і необрізаних: 
\v 26 До Египту й Юдеї, Едома, Аммонїїв і Моаба; до всїх, що стрижуть кругом волоссє, і що живуть у пустинї; всї бо ті народи необрізані, а ввесь дом Ізраїля — з необрізаним серцем.
\c 10
\p
\v 1 Слухайте слова, що говорить до вас Господь, ви, доме Ізрайлїв! 
\v 2 Так говорить Господь: Не вчітесь ходити стежками поганськими й не страхайтесь перед знаменнями небесними: бо страхаються їх тілько невіри. 
\v 3 Постанови поганські пусті: вони вирубають дерево в лїсї, оброблять руками ремісника сокирою, 
\v 4 Покривають сріблом та золотом, прибивають гвіздєм та молотком, щоб не хиталось. 
\v 5 Вони, (ті ідоли) — мов точений стовп, і не говорять; їх носять, бо ходити не можуть. Тим і не лякайтесь їх, бо не здолїють вони нїяк зашкодити, та й щось доброго зробити вони не в силї. 
\v 6 Рівнї нема тобі, Господи! велик єси й велике імя твоє потугою. 
\v 7 Хто не збоїться тебе, царю народів? Одному тобі належиться честь, бо між усїма премудрими в народах і в усїх царствах їх нема рівнї тобі. 
\v 8 Всї вони дурні, безглузді; пуста наука їх — отте дерево. 
\v 9 Розплескане в листки срібло, привезене з Тарсису, та золото з Уфазу, — робота майстерних людей та рук плавильникових; одежа на їх із блавату та з пурпуру: все воно — робота людей тямущих. 
\v 10 Господь же справдешній Бог, се живий Бог й віковічний царь. Од гнїву його тремтить земля, і погрози його не здолїють видержати народи. 
\v 11 Оце ж кажіть їм: Боги, що не сотворили неба й землї, позникають із землї й зпід неба. 
\v 12 Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний мудростю своєю і розумом своїм розпростер небеса. 
\v 13 На його приказ ревуть води на небі, і він велить хмарам уставати з країв землї; творить блискавицї поміш з дощем, і випускає вітри з запасних сховищ своїх. 
\v 14 Безумним виявлює себе кожен мистець у свойму знаннї, і кожен плавильник соромить себе бовваном своїм, бо вилите ним — се лож, і нема в йому духа. 
\v 15 Се пуста мана, робота облуду; в день караючих навідин вони почезнуть. 
\v 16 Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог — се творець усього, а Ізраїль — се булава царства його; на імя йому — Господь Саваот. 
\v 17 Забірай з країни добро твоє, скоро бо опинишся в облязї; 
\v 18 Так бо говорить Господь: Ось, я повикидаю на сей раз осадників сієї землї і зажену їх у тїсноту, щоб їх половлено. 
\v 19 Ой горе ж менї в нуждї моїй; болюча рана моя! та я кажу собі: заслужений сей смуток мій, і буду терпіти його: 
\v 20 Намет мій спустошено, і всї верівки мої порвано; дїти мої забрані від мене, нема вже їх: нїкому знов напяти намета мого й розвісити на йому покривал моїх; 
\v 21 Бо пастирі поставались безглуздими й не питали про Господа, а через те були й їх поступки нерозумні, та й стадо їх ійде в розсипок. 
\v 22 Чути гук! Уже наближується; голосний галас від полуночньої землї, щоб городи Юдині обернути в пустки, в пробуток шакалів. 
\v 23 Знаю, Господи, що людська дорога не в його волї, й не здолїє сам про себе чоловік давати напрям ступням своїм. 
\v 24 Карай же мене, Господи, та не без міри, не в гнїві твойму, щоб не обернув мене в нїщо. 
\v 25 Нї, вилий досаду твою на народи, що не хочуть нїчого знати про тебе, й на племена, що не взивають імені твого; бо вони зʼїли Якова, пожерли й вигубили його, а займище його спустошили.
\c 11
\p
\v 1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа, кажучи: 
\v 2 Слухайте слова заповіту сього й скажіте людям Юдиним і землянам Ерусалимським; 
\v 3 І промов до них: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Проклят чоловік, що не слухати ме слів завіту сього, 
\v 4 Що я заповідав отцям вашим, як вивів їх із Египту, з залїзної печі, сказавши: Слухайте голосу мого й чинїте все так, як заповідаю вам, — а будете людьми моїми, я же буду Богом вашим, 
\v 5 Щоб справдити клятьбу, якою клявся отцям вашим, що надїлю їм землю, текущу молоком і медом, як воно є ще й нинї. І відказав я, промовивши: Нехай так буде, Господи! 
\v 6 І сказав тодї до мене Господь: Зʼясуй усї цї слова в городах Юдиних і по улицях Ерусалимських, і промов: Слухайте слова заповіту сього й певнїте їх: 
\v 7 Отцїв бо ваших уговорював я раз-пораз, як вивів їх із Египту, та й потім аж до сього дня й говорив: Слухайте голосу мого. 
\v 8 Вони ж не слухали й не нахиляли уха свого; нї, вони ходили упрямо за ледачим серцем своїм; тим і допустив я на них усе, що заповів в сьому завітї, що повелїв їм пильнувати, вони ж не пильнували. 
\v 9 І сказав менї Господь: Постала змова між людьми Юдиними й осадниками Ерусалимськими: 
\v 10 Вони знов вернулись до беззаконств праотцїв своїх, що уперлись не слухати слів моїх, та й пійшли слїдом за иншими богами, щоб їм служити: так дом Ізрайлїв, як і дом Юдин нарушили завіт мій, що я вчинив із їх отцями. 
\v 11 Тим то ось як говорить Господь: Наведу на їх лихолїттє, з якого не здолїють урятуватись, а як вони тодї до мене будуть взивати, я не почую їх. 
\v 12 І пійдуть міста Юдині й осадники Ерусалимські взивати до богів, що перед ними кадили, та вони не поможуть їм у їх недолї. 
\v 13 Скілько бо городів у тебе, Юдо, стілько й богів у тебе, та й скілько улиць у Ерусалимі, стілько наспоруджували ви й жертівників гидотї, жертівників, щоб кадити Баалові. 
\v 14 Тим то не молись про сей люд, не молись і не благай за них, я бо не вислухаю, як вони взивати муть у своїй недолї до мене. 
\v 15 Що шукає влюблений мій в дому мойму, коли в йому дїється стілько гидоти? нї, і осьвящене жертовне мясиво не поможе тобі, коли ти веселишся, як коїш лихо. 
\v 16 Сьвіжою, зеленою маслиною, що пишається гарним плодом, назвав тебе Господь. Нинї же зашуміло сильне зворушеннє, він запалив огонь кругом неї, і пообсмалювалось віттє в неї. 
\v 17 Господь Саваот, що насадив тебе, виповів на тебе лихо за ледарство дому Ізрайлевого й дому Юдиного, що вони коїли, щоб мене підпалювати на гнїв, кадючи Баалам. 
\v 18 Господь обявив менї, і я знаю; ти показав менї їх каверзи. 
\v 19 А я, мов те смирне ягня, що ведуть заколювати, я й не відав, що вони проти мене лихі задуми складають: Всипмо (потовченого їдовитого) дерева в його страву, а вирвемо його з землї живих, щоб і ймя його вже більш не споминалось. 
\v 20 Ти ж, Господи Саваот, що праведно судиш і вивідуєш серця й утроби, дай менї вбачати помсту твою на їх, бо на тебе здав я справу мою. 
\v 21 Тим же то так говорить Господь про мужів Анатотських, про тих, що чигають на твою душу, говорючи: Не пророкуй в імя Господнє, ато вмреш од рук наших; 
\v 22 Тим говорить Господь Саваот так: Оце я навідаю їх: молодики їх погинуть од меча; синове їх і дочки їх помруть із голоду. 
\v 23 Не буде й останку з них; наведу бо лихолїттє на мужів Анатотських часу навідання їх.
\c 12
\p
\v 1 Праведним останеш ти, Господи, як би я хотїв судитись із тобою, а все таки буду я говорити до тебе про правосуд: чом се щаститься безбожним на їх дорозї, і добре дїєсь зрадливим? 
\v 2 Ти понасаджував їх, і вони позакоренювались; ростуть і плодяться. Ти близько в них на устах, та далеко од серця їх. 
\v 3 Мене ж Господи, ти знаєш, бачиш наскрізь і вивідуєш серце моє, яке воно до тебе. Відлучи їх, як вівцї на заріз, і наготуй їх на день убивання. 
\v 4 Чи довго ще сумувати ме земля та сохнути ме зело на всїх полях? Через ледарство тих, що живуть на їй, зникає зьвірина й птаство; вони бо провадять: Він і не побачить, що з нами буде. 
\v 5 Коли ти втїкав перед пішими та й утомився, як же втїкати меш навзаводи з комонником? і коли тілько здавалось тобі, що ти безпечен в затишній країнї, то що чинити меш, як розбурхається Йордань? 
\v 6 Бо й браттє твоє й дом отця твого, — й вони зрадливі проти тебе, й вони кричать голосно вслїд за тобою. Не йми їм віри, хоч би й прихильно до тебе говорили. 
\v 7 Покинув я дом мій, відцуравсь од наслїддя мого; що менї було найлюбійше, подав на поталу ворогам моїм. 
\v 8 Наслїддє моє зробилось менї (ворогом), мов той лев у гаю, бо підняло голос свій проти мене; за те ж я й ненавидїв його. 
\v 9 Власність моя зробилась менї пестроперим птахом, що на його напали з усїх боків хижі птицї. Ой збігайся ж, усе полеве зьвіррє; ходїть, пожерайте його! 
\v 10 Гурт пастухів\f + \ft Навуходонозор з иншими князями.\ft*\f* показили виноградник мій, дїленицю мою витоптали ногами; любу дїленицю, мою зробили порожним степом, — 
\v 11 Зробили її пусткою, й плаче вона в запустїнню передо мною; вся земля спустошена, а нема чоловіка, хто б приймав се до серця. 
\v 12 На всї гори в пустинї понабігали пустошники, бо меч Господень пожерає все від конця до конця землї: нема рятунку нїодній людинї. 
\v 13 Сїяли вони пшеницю, а пожали тернину; потомились без пожитку; соромити метесь вашого вроджаю через палаючий гнїв Господень. 
\v 14 Так говорить Господь про всїх злющих сусїдів моїх, що нападають на пай, котрий я дав у державу моїм людям, Ізраїлеві: Ось, я повириваю їх із їх землї, а дом Юдин вирву зпосеред них. 
\v 15 Опісля ж, повиривавши їх, змилосерджусь до них і поверну їх додому, кожного в його державу й кожного в його країну. 
\v 16 І коли вони навчаться ходити дорогами людей моїх, клястись моїм імям: „Так певно, як живе Господь‟, як се вони навчили моїх людей клястись Баалом, — то осядуться серед люду мого. 
\v 17 Коли ж не слухати муть, то я викореню до щаду той народ, говорить Господь.
\c 13
\p
\v 1 Так сказав менї Господь: Ійди, купи собі льняного пояса й підпережи ним чересла твої, та в воду не клади його. 
\v 2 І купив я пояс, як заповідав Господь, і підперезав стан мій. 
\v 3 Тодї надійшло до мене слово Господнє вдруге, й сказано так: 
\v 4 Возьми пояса, що купив його, та що на череслах твоїх, подайся на Евфрат та й сховай його там в щілинї в скелї. 
\v 5 І пійшов я та й сховав його на Евфратї, як заповідав Господь. 
\v 6 Як же вплило немало часу, сказав до мене Господь: Пійди на Евфрат і возьми звідти пояса, що я заповідав тобі сховати там. 
\v 7 І пійшов я на Евфрат, викопав і взяв пояс із того місця, де сховав, і ось, дивись — пояс зʼогнив і став нїдочого. 
\v 8 І надійшло до мене слово Господнє таке: 
\v 9 Так говорить Господь: Оттак ізнївечу я гординю Юдину й велику гординю Ерусалимову. 
\v 10 Сї негідні люде, що нехтують слухати слова мого, що ходять своєю волею по своїй дорозї слїдом за иншими богами, щоб їм служити й перед ними ниць припадати, вони стануть такими, як сей пояс, нїдочого не придатен. 
\v 11 Бо, як пояс прилягає до чересел чоловікові, так я пригорнув був до себе ввесь дом Ізраїля і ввесь дом Юдин, говорить Господь, щоб вони були моїми людьми й славою моєю й хвалою та окрасою моєю; та не послухали вони. 
\v 12 Оце ж промов до них се слово: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Усякий скіряний міх сповнюють вином. Коли ж тобі відкажуть: Хиба ж ми не знаємо, що всяку кінву та сповняють вином? 
\v 13 Тодї скажи їм: Так говорить Господь: Ось я сповню аж до перепою вином усїх осадників сієї землї й царів, що, яко наслїдники Давидові, седять на престолах, і сьвященників і пророків та й усїх осадників Ерусалимських, 
\v 14 І порозбиваю одного об одного, отцїв і синів укупі, говорить Господь, — нїякої пільги нї милосердя не буде їм, і не пожалую вигубити їх. 
\v 15 Оце ж слухайте й уважайте, не несїтесь гордо, бо се Господь говорить. 
\v 16 Оддайте славу Господеві, Богу вашому, доки ще не навів темряви й докіль іще ноги ваші не спотикаються по горах в памороцї. 
\v 17 Коли ж сього не послухаєте, то душа моя буде по безлюдних місцях оплакувати гординю вашу; гірко плакати ме, очі мої будуть розпливатись в сльозах, бо займуть у полонь стадо Господнє. 
\v 18 Промов до царя й до царицї: Впокорітеся, сядьте низько, бо впаде з вашої голови вінець вашої слави. 
\v 19 Міста полуденньої країни позачинюються й нїкому їх відчиняти; одведуть усього Юду в полонь, одведуть у неволю що до одного. 
\v 20 Здійміте ваші очі й подивітесь на тих, що йдуть із півночі: де стадо, що тобі (Сионе) було віддане — те пишне стадо твоє? 
\v 21 Що скажеш, дочко Сионова, як Бог навідаєсь до тебе? Ти ж сама принадила їх до себе, щоб старшували над тобою; чи не схоплять же болестї тебе, як породїлю? 
\v 22 І коли скажеш у серцї твойму: „За що менї таке судилось?‟ так знай, що се за велику беззаконність твою піднято спідницю твою, та обнажено ноги твої. 
\v 23 Хиба Мурин зможе перемінити скіру свою, або пард — пятна свої? так і ви — чи зможете чинити добре, звикши ледаче робити? 
\v 24 Тим то я порозвіваю їх, мов порох, розвіваний пустиннїм вітром. 
\v 25 Оце ж пай твій, дїлениця твоя від мене, говорить Господь, за те, що забула мене єси та й знадїялась на лож. 
\v 26 За се підіймуть спідницю твою аж на лице тобі, щоб виден був сором твій. 
\v 27 Бачив я перелюбки твої й гидкі бажання твої, твій розпуст без сорома, по горбах у полі. Горе тобі, Ерусалиме! ти не очистишся й потім. Докіль же сього буде?
\c 14
\p
\v 1 Слово Господнє, що надійшло до Еремії під час великої засухи: 
\v 2 Плаче Юда, ворота його розпались, почорнїли на землї, а розпучливі клики роздаються в Ерусалимі. 
\v 3 Можні посилають слугів своїх по воду; вони приходять до криниць, та й не знаходять води; вертаються з порожньою посудиною, туманїють, застиджені й покривають собі голову (в розпуцї). 
\v 4 Потріскалась од спеки земля, бо не було дощу; хлїбороби сумують і покривають собі голови. 
\v 5 Ба й сугачка (ланя) роджає в полі, та й кидає своє маленьке, бо нема травицї. 
\v 6 Дикі осли стоять по горах, вдихаючи, мов шакалі, вітерець; потухли очі в їх, бо нема трави. 
\v 7 Хоч наші лиходїйства сьвідкують проти нас, та ти, Господи, вчини з нами ласку задля імені твого, зрада бо наша велика, ми согрішили перед тобою. 
\v 8 Ой надїє Ізрайлева, ти, спасе його в нуждї! Чом ти — нїби чужинець у сїй землї, наче переходень, що зайшов, аби переночувати? 
\v 9 Чого се ти — мов перелякана людина, мов той воївник, що не здолїє помогти? Та ж ти проміж нами, Господи, й ми звемось імям твоїм; не покидай же нас? 
\v 10 Господь же так говорить сьому людові: За те, що вони люблять блукати, не впиняють ніг своїх, за те Господь не любить їх; за те він пригадує їм тепер провини їх і карає гріхи їх. 
\v 11 І сказав до мене Господь: Шкода молитись тобі за сей люд, щоб йому добре було. 
\v 12 Як будуть вони постити, я не вважати му на їх мольби, та й як приносити муть усепалення й хлїбові жертви, я не прийму їх. Нї, мечем і голодом, і мором вигублю їх. 
\v 13 І промовив я: Ой Господи Боже! пророки ж говорять їм: Не побачите меча, та й голоду не буде в вас, а повсячасний мир дам вам на сьому місцї. 
\v 14 Господь же відказав менї: ті пророки лож пророкують в імя моє. Не посилав я їх і не повелївав їм, і не говорив до них; вони пророкують вам ложні видива, віщування та пусті мрії серця свого. 
\v 15 Тим то так говорить Господь про сї пророки; вони пророкують імям моїм, а я не посилав їх; вони провадять: Нї меч, нї голод не вдарить сієї землї; за те од меча й голоду погинуть сї пророки; 
\v 16 Та й люде, що їм пророкують вони, поляжуть по улицях Ерусалимських од голоднечі й меча, й нїкому буде ховати їх, — самі вони, жени їх, сини їх і дочки їх, і вилию на них ледарство їх. 
\v 17 Ти ж промов до них се слово: Нехай же проливають очі мої сльози день і ніч без упину, тяжким бо ударом побита буде дївиця, дочка люду мого, болючим ударом. 
\v 18 Вийду в поле, аж се побиті мечем; увійду в місто, аж тут — умлїваючі від голоду; й пророки й сьвященники тиняються по країнї, що не знають її. 
\v 19 Хиба ж ти відопхнув зовсїм Юду? Хиба ж гидує душа твоя Сионом? Чом же побив єси нас так, що нема нам лїку? Ждемо миру, та нема добра; ждемо одужання, — аж се трівога. 
\v 20 Признаємось, Господи, в нашій безбожностї, і в провині батьків наших, що ми согрішили перед тобою. 
\v 21 Не відпихай же нас задля імені твого; не зневажай престола величі твоєї; спогадай, не розривай завіту твого з нами! 
\v 22 Чи то ж є між марними богами поганськими такі, щоб дощ спускали? чи то ж небо само собою дає дощ? Хиба ж се не ти, Господи, Боже наш? На тебе ми вповаємо, бо ти все те твориш.
\c 15
\p
\v 1 І сказав менї Господь: хоч би Мойсей і Самуїл приступили перед мене, серце моє не повернесь до сього люду. Прожени їх з очей моїх, нехай ідуть геть. 
\v 2 А як тобі скажуть: Куди нам ійти? то відкажи їм: Так говорить Господь: Кому суджена смерть — на смерть; кому меч — під меч; кому голод — умірай з голоду, кому ж неволя — в неволю. 
\v 3 І пошлю на них чотирі роди кар, говорить Господь: меч щоб убивав; пси, щоб розторгували, й птаство піднебесне та зьвіррє земне, щоб жерло й вигублювало; 
\v 4 І віддам їх на побій всїм царствам землї — за Манассію Езекієнка, царя Юдейського, за те, що він витворяв у Ерусалимі\f + \ft IV. Цар. 21, 2. 3.\ft*\f* 
\v 5 Бо хто змилосердується до тебе, Ерусалиме? і хто жалкувати ме про тебе? або хто зайде до тебе, щоб спитати, чи добро тобі? 
\v 6 Ти відопхнув мене, — говорить Господь, одступив назад од мене; тим я простягну проти тебе руку мою й погублю тебе: я перестав милувати. 
\v 7 Я розвію їх лопатою-віячкою за ворота землї; зроблю бездїтними, вигублю нарід мій: вони бо не вертаються з доріг своїх. 
\v 8 Удовиць їх буде в мене більш, нїж піску в морі; приведу на них, на матїр молодїжі, пустошників опівднї; нападе на них несподївано страх і переляк. 
\v 9 Лежить знеможена тая, що сїмох породила, видихує душу свою; сонце її зайшло, як іще був день: осоромлено її й окрито стидом. Я ж і останок із них оддам під меч в очах ворогів, говорить Господь. 
\v 10 Ой горе менї, нене моя, що ти мене вродила, чоловіка, на котрого сварять, й ворогують у цїлій землї! Нїкому я не позичав на лихву й нїхто не визичав менї на лихву, а всї проклинають мене! 
\v 11 Сказав же Господь: Конець твій буде добрий, я заставлю й ворога обійтись з тобою добре в лихій годинї і в час смутку. 
\v 12 Хиба твоє залїзо покрушить півночнє залїзо й мідь. 
\v 13 Достаток твій і скарби твої подам на луп, без плати, за всї гріхи твої у всїх твоїх гряницях, 
\v 14 І відправлю з ворогами твоїми в землю, що ти її не знаєш; бо огнем загорівся гнїв мій, — буде палати на вас. 
\v 15 Господи! ти все знаєш; спогадай мене, заступися за мене й відомсти за мене гонителям моїм; не погуби мене через довготерпеливість твою до них; ти ж знаєш, що се за тебе я наругу приймаю. 
\v 16 Знайшов я слова твої і неначе зʼїв їх; і було слово твоє менї в радість і в веселощі серцю мойму; бо названо мене імям твоїм, Господи Саваот. 
\v 17 Не седїв я в громадї веселій, і не веселився; під важкою рукою твоєю седїв я самітен, бо сповнив єси мене досадою. 
\v 18 Чого така довга болесть моя, моя рана така тяжка, що не дається загоїти? Чи то ж будеш менї оманним джерелом, непевною водою? 
\v 19 На се так сказав Господь: Як ти навернешся, то я підніму тебе й будеш стояти перед лицем моїм; а як відлучиш дороге від пустого то будеш у мене устами моїми. Вони самі будуть обертатись до тебе, а не ти будеш обертатись до них. 
\v 20 І зроблю тебе проти сих людей непоборимим мідяним муром; вони будуть напирати на тебе, та тебе не подужають; я бо з тобою, щоб тобі помагати й тебе рятувати, говорить Господь. 
\v 21 І врятую тебе з руки лихих і вибавлю тебе з рук тїснителїв.
\c 16
\p
\v 1 І надійшло до мене слово Господнє: 
\v 2 Не бери собі жени, й нехай небуде в тебе синів і дочок в сїй землї. 
\v 3 Так бо говорить Господь про синів й дочок, що родити муться на сьому місцї, і про їх матерей, що роджати муть їх, і про їх отцїв, що появляти муть їх у сїй країнї: 
\v 4 Тяжкими родами смертї помруть вони, і не будуть їх анї оплакувати анї ховати; гноєм лежати будуть верх землї; мечем і голодом будуть вигублюватись, а труп їх годувати ме птаство піднебесне та зьвіррє земнє. 
\v 5 Ще ж так говорить Господь: Не ввіходь у господу до сумуючих і не ходи плакати та жалувати з ними; бо відняв я спокій сьому народові, говорить Господь, і змилуваннє й спожалїннє. 
\v 6 І повимірає все велике й мале в цїй країнї, й не будуть себе нарізувати, анї обстригати голови по них. 
\v 7 І не будуть їм ломити в смутку хлїба на розраду по мертвому, й не будуть подавати їм розважального кубка по батькові чи по матері. 
\v 8 Так само не ходи й у таку господу, де бенкетують, щоб із ними седїти, їсти та пити; 
\v 9 Так бо говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Ось, я перерву в сьому місцї перед очима в вас і за живота вашого голоси радощів і веселощів, та сьпіви молодому князеві й молодій княгинї. 
\v 10 Як перекажеш сьому народові всї оцї слова, й вони казати муть до тебе: За що Господь вирік усе те велике зло, й яка наша провина та які наші гріхи, що ми вчинили проти Господа, Бога нашого? — 
\v 11 То скажи їм: За те, що ваші батьки покинули мене, говорить Господь, — і пійшли слїдом за другими богами й служили їм та припадали перед ними, мене ж покинули й не держали закону мого; 
\v 12 Ви ж коїте ще гірше од батьків ваших, і живете кожний по упрямостї ледачого серця свого, не слухаючи мене. 
\v 13 За се викину вас із сієї країни в землю, що нї ви, нї батьки ваші її не знали, і там ви служити мете день і ніч иншим богам; я бо не змилосерджуся до вас. 
\v 14 Тим же то ось, приходить час, говорить Господь, що вже не казати муть: Так певно, як жив Господь, що вивів синів Ізраїлських із Египту, 
\v 15 Але: Так певно, як жив Господь, що повиводив синів Ізраїлських із північньої землї й з усїх земель, куди їх був повиганяв; бо я заверну їх ще в їх землю, котру надїлив отцям їх. 
\v 16 Тим часом пошлю многих рибалок, говорить Господь, щоб їх повиловлювали, а потім пошлю многих ловцїв, щоб уганяли за ними по кожній горі й по кожному узгіррю й по всїх скеляних рощілинах. 
\v 17 Очі бо мої на всїх стежках їх; не сховані вони від мене, й не закрита неправедність їх від очей моїх. 
\v 18 Перше всього одплачу їм за многі гріхи їх, за те, що зʼогидили землю мою, і трупами для ідолів своїх та гидотами своїми сповнили наслїддє моє. 
\v 19 Ой Господи, сило моя й твердине моя й утечище моє в лихій годинї! До тебе навернуться народи від країв землї і скажуть: Саму тілько лож внаслїдували батьки наші, марноту й таке, з чого нїякого хісна нема. 
\v 20 Чи то ж чоловік може поробити собі боги, хоч вони не боги? 
\v 21 Тим же то я покажу їм нинї, покажу їм руку мою й потугу мою, й зрозуміють, що моє імя — Господь.
\c 17
\p
\v 1 Гріх Юдин виписаний залїзним різцем, алмазним зубцем, вирізаний на таблицї серця в них та на рогах у жертівниках їх. 
\v 2 Мов про свої сини, згадують вони про жертівники свої, і дуброви свої та зелені дерева по горбах високих. 
\v 3 Ой оддам же я гору твою в полі, твоє майно, усї твої скарби на луп, і всї висоти твої — за гріхи в усїх межах твоїх! 
\v 4 І ти сама лишишся без наслїддя твого, що я надїлив тобі, й віддам тебе в неволю ворогам твоїм у землю, що її не знаєш, бо ви розпалили огонь гнїву мого; він горіти ме невгасимо. 
\v 5 Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тїло опорою своєю, а серце її цурається Господа. 
\v 6 Вона буде, як билина в степу, й не діжде собі добра; жити ме на сухих місцях у пустинї, на землї солоній, безлюдній. 
\v 7 Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь. 
\v 8 Він — мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленїє; байдужне воно й під сухолїттє; не перестає родити нїколи. 
\v 9 Лукаве над усе в сьвітї серце людське й ледаче; хто його зміркує? 
\v 10 Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його. 
\v 11 Мов та куропатва, що висиджує яйця чужі, що їх не знесла, так і той, хто придбав достаток, та не на правій дорозї. У половинї віку свого втеряє його, і при концї свойму покажеться дурним. 
\v 12 О, місцем нашого осьвящення є престол слави, вознесений з давен давнезних! 
\v 13 Ти один, Господи — надїя Ізрайлева; всї, що тебе покинули, посоромляться. Всї, що відступають од тебе, будуть на піску написані, за те, що покинули жилу води живої — Господа. 
\v 14 Оздоров же мене, Господи, так я й одужаю; спаси мене, а я спасен буду; ти бо хвала моя. 
\v 15 Ось, вони менї говорять: Де воно, те слово Господнє? нехай станеться! 
\v 16 Я ж не квапився бути пастирем у тебе й не бажав лихої години, — ти се знаєш. Що мої уста вимовили, те лежить перед лицем твоїм. 
\v 17 Ой не дай же менї жахатись тебе! ти втечище моє при лихій годинї. 
\v 18 Нехай посоромляться гонителї мої, менї ж не дай постидатись; нехай вони задрожать, менї ж не дай лякатись; наведи на них лихолїттє й побий їх тяжким побоєм. 
\v 19 І сказав менї Господь так: Ійди й стань у воротах синів народу, що ними царі Юдейські входять і виходять, і у всїх воротах Ерусалимських, 
\v 20 І промов до них: Слухайте слово Господнє, царі Юдейські, й ви, всї Юдеї, вкупі з усїма осадниками Ерусалимськими, що ввіходите сими ворітьми! 
\v 21 Так говорить Господь: Стережіть ваші душі, не носїть субітнього дня нїяких тягарів, і не вносїте їх ворітьми Ерусалимськими, 
\v 22 І не виносїте так само субітнього дня нїякого тягару з домівок ваших, і не робіть нїякого дїла, а сьвяткуйте день субітний, як се я заповідав отцям вашим, 
\v 23 Хоч, правда, вони не слухали, й не прихиляли уха свого, а показали себе тугошийими, щоб не слухати й не приймати науки. 
\v 24 Коли ж ви послухаєте мене в сьому, говорить Господь, щоб субітнього дня не носити нїякого тягару воротами сього міста, та щоб сьвяткувати суботу, так щоб нїякого дїла того дня не робити, 
\v 25 Так ворітьми сього міста входити муть царі й князї, що сидять на Давидовому престолї, що їздити муть колесницями й кіньми, вони й князї їх, Юдеї й осадники Ерусалимські, й город сей буде люден повсячасно. 
\v 26 І приходити муть із городів Юдиних і з околиць Ерусалимських, і з землї Беняминової, і з поділля, і з гір, і з полудня, та й приносити муть усепалення й мирні жертви й жертви хлїбні й кадило у дом Господень. 
\v 27 Коли ж не послухаєте мене в тому, щоб держати субітній день сьвято й нїякого тягару не носити, входючи в ворота Ерусалимські, то я запалю огонь в воротях його, й пожере він палати в Ерусалимі й не погасне.
\c 18
\p
\v 1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа: 
\v 2 Устань та йди в домівку до ганчаря; там я дам тобі почути слово моє. 
\v 3 І пійшов я в домівку до ганчаря, і застав його за ганчарською роботою на кружалї. 
\v 4 І зопсувалась посудина, що саме лїпив її з глини, в руцї в його; й зробив він знов із неї другу посудину, як сам схотїв. 
\v 5 І надійшло до мене слово Господнє таке: 
\v 6 Чи не можу ж я вчинити з вами, доме Ізраїля, так, як сей ганчарь? сказав Господь. Ось, чим глина в руцї в ганчаря, тим і ви в мене в руцї, доме Ізрайлїв. 
\v 7 Часом погрожу я якому народові або царству, що викореню його, сокрушу, погублю; 
\v 8 Як же обернеться той народ, що я погрожував йому, та покине ледарство своє, то я одкладаю те лихо, яке задумав йому заподїяти. 
\v 9 Часом же проречу якому народові чи царству підняти його вгору й утвердити; 
\v 10 Він же стане коїти зло перед очима в мене й не слухати заповіту мого, — от я й відміню те добро, яким хотїв надїлити його. 
\v 11 Оце ж скажи мужам Юдиним і осадникам Ерусалимським: Так говорить Господь: Ось, я приготовив і задумав проти вас лихо; навертайтесь же кожний од злої дороги вашої і простуйте путї ваші й поступки ваші. 
\v 12 Вони ж кажуть: Не надїйся; ми ходити мем своїм робом і будемо ходити упрямо за нашим ледачим серцем. 
\v 13 Тим же то ось як говорить Господь: Поспитайте між народами, чи хто чував коли таке? (давна) дїва Ізрайлева вчинила страшенне дїло. 
\v 14 Чи покидає снїг високу скелю Ливанську? чи зсякають із других місць текучі холодні води? 
\v 15 Мої ж люде покинули мене; кадять марнотам, спотикнулись на дорогах своїх, покинули давнезні дороги, щоб блукати стежками по бездоріжжях, — 
\v 16 Щоби зробити свою землю пострахом, повсячасним сьміховищем, так що хто переходити ме нею, здивується й похитає головою своєю. 
\v 17 Наче восточнім вітром розвію людей сих перед ворогом; плечима, не лицем обернусь до них при лихій годинї. 
\v 18 А вони сказали: „Нумо, вчинїмо змовини проти Еремії; бо й без него не щезне закон у сьвященника й порада в мудрого й слово в пророка; нумо лишень, побиймо його язиком; не будемо прислуховатись словам його.‟ 
\v 19 Зглянься, Господи, на мене та почуй речі моїх противників! 
\v 20 Чи годиться ж віддячувати злом за добро? а вони менї яму копають. Спогадай, що я все стояв перед тобою, благаючи добра їм, аби гнїв твій од них одвернути. 
\v 21 Оце ж ти певно оддаси синів їх на голоднечу й самих їх подаси на поталу мечу, — щоб їх жени були бездїтницями та вдовицями, щоб чоловіки померли мором, а молодики полягли в бою від меча. 
\v 22 Із домівок їх буде чути крик, бо ти несподївано приведеш ватаги на них; за те що вони копають яму, щоб мене піймати, і розставляють потай сїтї на мої ноги. 
\v 23 Ти ж, Господи, знаєш усї їх задуми проти мене; не прости ж неправедностї їх, і гріхи їх не змивай перед лицем твоїм; нехай вони поваляться перед тобою; вчини з ними по правдї в часї гнїву твого.
\c 19
\p
\v 1 Так сказав Господь: Ійди, купи глиняний горщок у ганчаря; і возьми з собою кількох значніх людей з народу й з старшини сьвященничої; 
\v 2 І вийди в Бен-Енном-долину за Черепяною брамою, та й промов там слова, що скажу тобі, 
\v 3 І скажи: Слухайте слово Господнє, ви, царі Юдейські, і ви, осадники Ерусалимські! Так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Ось, я наведу лихо на се місце, таке, що, хто про него почує, в того задзвонить ув ушах, — 
\v 4 За те, що вони покинули мене і зробили се місце чужим менї, бо кадять на йому богам иншим, таким що не знали їх, нї вони, нї батьки їх, нї царі Юдейські, та сповнили се місце безвинною кровю, 
\v 5 І построїли висоти Баалові, щоб свої сини приносити Баалові на всепаленнє, а сього я не заповідав і не заводив, ба й на думку воно менї не приходило. 
\v 6 Тим же то приходить година, говорить Господь, що се місце не прозивати меться вже Тофетом і долиною синів Енномових, а душогубною долиною. 
\v 7 І оберну в нїщо розум (надїю) Юди й Ерусалиму на сьому місцї, та й побю їх мечем ув очах ворогів їх і рукою тих, що чигають на їх душу, трупи же їх оддам у корм птаству піднебесному й зьвіррю земному. 
\v 8 І зроблю сей город пострахом та сьміховищем; хто нї проходити ме ним, буде дивуватись й посвистувати, дивлючись на біду, що йому склалась. 
\v 9 І годувати му їх тїлом синів і тїлом дочок їх, і їсти муть вони одно одного тїло, опинившись в облязї та в тїснотї, коли стїснять їх вороги їх і ті, що наставати муть на душу їх. 
\v 10 І розбий гладишку перед очима в тих мужів, що прийдуть із тобою, 
\v 11 Та й промов до них: Так говорить Господь сил небесних: Оттак розібю люд сей і город сей, як розбивають глиняний посуд, що його нїколи вже не стулиш, і ховати муть на Тофетї тілько через те, що не буде більш місця на кладовище. 
\v 12 От як учиню з сим місцем, говорить Господь, і з землянами його, і вчиню місто се таким, як Тофет. 
\v 13 І будуть будинки Ерусалимські й доми царів Юдейських нечисті, як Тофет, — усї доми, що на їх кришах кадили вони всьому війську піднебесному, й приносили ливні жертви богам чужим. 
\v 14 Вернувшися ж Еремія з Тофету, куди посилав його Господь пророкувати, став на подвіррі коло дому Господнього та й промовив до всього люду: 
\v 15 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля. Ось, я пошлю на сей город і на всї міста його все те лихолїттє, що висказав проти него, бо вони показали себе тугошийшими й не слухали слів моїх.
\c 20
\p
\v 1 Як же Пасхор Еммеренко, сьвященник — а він був старший доглядник у Господньому дому, — почув Еремію, пророкуючого сими словами, 
\v 2 Ударив Пасхор пророка Еремію, та й посадив його в колоду, що була в верхніх воротях Беняминових у дому Господньому. 
\v 3 Та другого дня випустив Пасхор Еремію з колоди, а Еремія промовив до його: Не Пасхором прозвав тебе Господь, але Магор Миссавив. 
\v 4 Так бо говорить Господь: Ось, я зроблю тебе страхом тобі самому і всїм приятелям твоїм, побачать бо твої очі, як вони поляжуть од ворожого меча. Та й всього Юду подам я на поталу цареві Вавилонському; він позаймає їх у полонь, одведе у Вавилон і повбиває мечем. 
\v 5 І подам усї багацтва в сьому городї й ввесь добуток його, і всї дорогоцїнностї його й усї скарби царів Юдейських оддам у руки ворогам їх; і розхоплять їх і заберуть та й повезуть у Вавилон. 
\v 6 Ти ж, Пасхоре, й усї домовники твої пійдете в неволю, й прийдеш у Вавилон, і помреш там, і будеш там похований, ти й усї приятелї твої, що їм пророкував єси лож. 
\v 7 Ти звів мене, Господи, й я зведений; ти дужший за мене, та й подужав мене; я зробився щоденнім сьміховищем, кожен мене на глум піднімає. 
\v 8 Бо скоро тілько зачну говорити, зараз мушу кричати про напад, про спустошеннє, і так слово Господнє зробилось про мене приводом до наруги й насьмїху. 
\v 9 І подумав я собі: не споминати му про него і в його імя не буду більше промовляти! Та в серцї в мене, мов би огонь запалав, втаєний в костях моїх; я силкувався зʼупинити його, та й не здолїв. 
\v 10 І чував я ворожі речі в натовпі, погрози навкруги: „Викажіть! Обвинуватимо його!‟ Ті самі, що з ними дружився, підстерігали, чи я не спіткнуся: Може попадеться, так ми переможемо його та й помстимось на йому. 
\v 11 Но Господь ізо мною, мов той невмірака-воін; то ж вороги мої спіткнуться та й не встануть. Осоромляться, бо дурним робом ходили; віковічнім, незабутним соромом окриються. 
\v 12 Господи сил! ти, що вивідуєш праведного, що бачиш утробу й серце. Дай менї вбачати пімсту твою над ними, бо на тебе здав я справу мою. 
\v 13 О, сьпівайте Господеві, хвалїте Господа, бо він рятує душу вбогого з рук лиходїїв. — 
\v 14 Нехай буде той день проклят, як я на сьвіт родився! Нехай не буде благословен той день, як породила мене мати моя! 
\v 15 Нехай буде й той чоловік проклят, що принїс мойму батькові звістку: Родилось тобі хлопятко, і тим його вельми звеселив. 
\v 16 Нехай станеться тому чоловікові таке, як тим містам, що їх порозвалював Господь та й не пожалував, та щоб він чув крик від ранку, а зойк від полудня, — 
\v 17 За те, що він мене не вбив в материній утробі, — так, щоб моя мати була менї гробом, а тїло її остало було на все вагітним. 
\v 18 Чи про те ж бо я вийшов із материної утроби, щоб дознавати самої працї, та печалї, та щоб коротати вік мій у зневазї?
\c 21
\p
\v 1 Слово, що надійшло від Господа до Еремії, як прислав царь Седекія до него Пасхора Малхієнка та сьвященника Софонїю Маасеєнка, сказати: 
\v 2 Поспитай лишень Господа про нас: бо Навуходонозор, царь Вавилонський, воює проти нас: чи не сотворив би Господь чого такого, як усї чудеса його, щоб той од нас одступив? 
\v 3 Еремія ж відказав їм: Ось, що скажіте цареві Седекії: 
\v 4 Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Ось, я оберну проти вас самих знаряддє воєнне в ваших руках, яким ви воюєте проти царя Вавилонського й Халдеїв, що вас зпоза мурів осадили, і зберу їх до купи серед сього міста; 
\v 5 І сам воювати му вас рукою простягнутою і раменем кріпким у гнїві й у досадї і в яростї та в великому невдоволенню, 
\v 6 І повбиваю осадників сього міста — людей і скотину; від великої пошестї погинуть вони. 
\v 7 А потім, говорить Господь, віддам Седекію, царя Юдейського, з його слугами й людьми, і з тими, що зостануться в сьому городї од морової язви, від меча й голоднечі, — в руки Навуходонозорові, цареві Вавилонському, й на поталу ворогам їх і в руки настаючих на життє їх, і повбивають їх вістрєм меча без спожалїння, без пощади й без милосердя. 
\v 8 А до народу сього промов так: Ось як говорить Господь: Се даю вам до вибору дорогу, ведучу до живота, й дорогу до смертї: 
\v 9 Хто зостанеться в городї сьому, поляже од меча, й голоднечі й морової зарази; хто ж вийде геть і віддасться Халдеям, що вас облягають, зостанеться живим і життє його буде йому замість добичі; 
\v 10 Я бо обернув лице моє проти сього міста йому на лихо, а не на добро, говорить Господь. На поталу цареві Вавилонському подам його, а він попалить його огнем. 
\v 11 Домовникам же царя Юдейського скажи так: Слухайте слова Господнього: 
\v 12 Доме Давидів! ось як говорить Господь: З раннього поранку розсуджуйте суд і рятуйте притїсненого з потали в тїснителя, щоб досада моя не вибухла, як огонь, та не загорілась незгасимо через ледачі ваші вчинки. 
\v 13 Се, я — проти тебе, осаднице долиння, на подільській скелї, говорить Господь, — проти вас, що то мовляєте: Хто б то наступив на нас, і хто б вломився в домівки наші? 
\v 14 Я ж навідаю вас по плодам учинків ваших, говорить Господь, і розложу огонь в гаї вашому, а він пожере все навкруги його.
\c 22
\p
\v 1 Так говорить Господь: Ійди в палату царя Юдейського та й промов там оце слово, 
\v 2 І проречи: Слухай слово Господнє, царю Юдейський, що седиш на престолї Давидовому, — ти й твої слуги й народ твій, всї, що ввіходите через цї двері! 
\v 3 Так говорить Господь: Чинїте суд і справедливість, і рятуйте притїснених із потали в тїснителїв; не чинїте кривди чужинцеві, безбатченкові й удовицї, та не проливайте безвинньої крові на сьому займищі. 
\v 4 Бо тілько тодї, як певнити мете се слово, будуть ввіходити дверьми в сї палати царі, що на місцї Давидовому седять на його престолї, та їздять на колесницях і конях — самі й слуги їх і люд їх. 
\v 5 Коли ж не слухати мете слова сього, так я кленуся вам самим собою, говорить Господь, що ся палата зробиться пусткою. 
\v 6 Так бо говорить Господь до дому царя Юдейського: Ти в мене Галаад, голова Ливану; та я зроблю з тебе пустиню, так, як міста безлюдні, 
\v 7 І нашлю на тебе опустошників, — кожного з його зброєю, — і повирубують найпоказнїйші кедри твої та й повкидають ув огонь. 
\v 8 І многі народи проходити муть через се місто й говорити один до одного: Чом то Господь вчинив таке з сим великим містом? 
\v 9 І будуть їм відказувати: Бо вони покинули завіт Господа, Бога свого, й покланялись иншим богам і служили їм. 
\v 10 Не плачте по мертвому й не побивайтесь по йому; нї, плачте по тому, що відходить у полонь; бо вже не вернеться й не побачить уже рідної країни своєї. 
\v 11 Так бо говорить Господь про Саллума Йосієнка, царя Юдейського, що царював намість отця свого, Йосії, що відходить у полонь, бо він уже не вернеться сюди, 
\v 12 А вмре на тому місцї, куди взято його в неволю, і землї сієї не побачить нїколи. 
\v 13 Горе тому, хто будує будинок свій несправедливостю, а сьвітлицї свої — беззаконством, хто зневолює ближнього свого працювати даремно, й плату його задержує, 
\v 14 Хто говорить: Збудую собі просторний будинок і широкі сьвітлицї; хто собі прорубує вікна великі, виложує кедриною й малює червоно! 
\v 15 Чи то ж гадаєш бути через те царем, що обложив себе кедриною? Батько твій їв і пив так само, та творив суд і справедливість, от і було йому добре. 
\v 16 Він розсуджував справу бідного й убогого, от і було йому добре. Хиба се не значить, знати мене? говорить Господь. 
\v 17 Твої ж очі й твоє серце тілько й дбають, що про наживу та пролив безвинної крові, а до того про утиск і насильство. 
\v 18 Тим же то так говорить Господь про Йоакима Йосієнка, царя Юдейського: Не будуть по йому голосити: Ой горе братові! ой горе сестричцї! Не голосити муть: Ой володарю! Ой ти, величносте! 
\v 19 Як осла ховають, так його поховають: витягнуть і викинуть його за ворота Ерусалимські. 
\v 20 Вийди, Ерусалиме на Ливан-гору, та й клич, і на Базанї здійми твій голос та й кричи з Аваримських гір; бо на порох потерті всї влюблені твої. 
\v 21 Говорив я тобі, як ти ще в добрі проживав; ти ж відказував: не буду слухати. Така була вдача твоя з молодощів твоїх, що ти не слухав голосу мого. 
\v 22 Усїх пастирів твоїх порозносить хуртовина, а приятелї твої пійдуть у неволю, й тодї ти засоромишся і окриєшся стидом за все ледарство твоє. 
\v 23 Ой ти, що живеш (мов би) на Ливанї, та (неначе) гнїздишся на кедрах! як же ти стогнати меш, коли настануть муки твої, мов болї у породїлї! 
\v 24 Так певно, як живу я, говорить Господь, — коли б Ехонїя Йоакименко, царь Юдейський, був перстенем на моїй правицї, то я й тодї б зірвав тебе, 
\v 25 І подам тебе на поталу настаючим на життє твоє й в руки тим, що ти їх боїшся, — на поталу Навуходонозорові, цареві Вавилонському, й на поталу Халдеям. 
\v 26 І викину тебе вкупі з матїррю твоєю, що породила тебе, в чужу землю, де ви не родились, — там ви й помрете; 
\v 27 У землю ж, куди бажати ме душа їх вернутись, туди вони не вернуться. 
\v 28 Невже ж той чоловік, той Ехонїя, таке марне, нужденне сотворіннє? або він — така нїнащо непригожа посудина? За що ж його й родину його викинено в землю, що її не знали. 
\v 29 Ой земле, земле, земле! слухай слово Господнє. 
\v 30 Так говорить Господь: Запишіть сього чоловіка, як бездїтнього, як чоловіка нещасного через увесь вік його, бо нїхто з його роду не буде седїти на Давидовому престолї й в Юдеї царювати.
\c 23
\p
\v 1 Горе пастирям, що занапащують і розгонять вівцї отари моєї, говорить Господь. 
\v 2 Тим же то так говорить Господь, Бог Ізрайлїв, до пастирів, що пасуть нарід мій: Порозганяли ви й порозпуджували вівцї мої й не наглядали за ними. Оце ж я скараю вас за ледачі ваші вчинки, говорить Господь. 
\v 3 І позбіраю останок отари моєї з усїх земель, куди повиганяв їх, та заверну їх на їх пасовища, і будуть там плодитись й намножуватись. 
\v 4 І поставлю над ними пастирів, що їх пасти муть, і вже не будуть лякатись та пудитись і нї одна з них не загубиться, — говорить Господь. 
\v 5 Ось, надходить час, говорить Господь, і збуджу Давидові праведного пагонця, що володїти ме, як царь, і мудрим робом ходити ме й чинити ме суд і справедливість на землї. 
\v 6 За днїв його спасеться Юда, й жити ме безпеч Ізраїль, і ось імя його, яким його звати муть: Бог — оправданнє наше. 
\v 7 І ось, надходить час, говорить Господь, що не казати муть більш: Так певно, як жив Господь, що вивів синів Ізрайлевих із Египту, а казати муть: 
\v 8 Так певно, як жив Господь, що вивів і привів рід дому Ізрайлевого з півночньої землї й з усїх земель, куди їх був вигнав, і будуть жити в рідній країнї. 
\v 9 Що до пророків: Роздирається серце моє в менї; тремтять усї костї мої; я — мов пяний, мов чоловік, що його подолїло вино, а се через Господа й задля сьвятих слів його. 
\v 10 Земля бо повна перелюбників; земля плаче від прокляття; посохли степові пасовища; а задуми їх ледачі, й сила їх — у кривдї. 
\v 11 Бо й пророк і сьвященник лицемірні, ба й у домі мойму найшов я їх ледарство, говорить Господь. 
\v 12 Тим же то дорога їх буде їм, наче ожеледа в темряві: торкнись їх, а вони попадають; пошлю бо лихолїттє на їх, час кари їх, — говорить Господь. 
\v 13 В пророків Самарийських бачив я безум: пророкували вони в імя Баалове, й звели з ума люд мій, Ізраїля. 
\v 14 У пророків же Ерусалимських бачу я страшні речі: жиють вони перелюбно, блукають в неправдї, і піддержують руки лиходїям, щоб нїхто не вертався з безбожностї своєї. Вони менї такі, як Содома, а осадники його — як Гоморра. 
\v 15 Тим же то говорить так Господь про ті пророки: Ось, я нагодую їх полином, а напою їх водою з жовчю, бо від пророків Ерусалимських розлилась безбожність по всїй країнї. 
\v 16 Ще так говорить Господь сил небесних: Не прислухуйтесь словам тих пророків, що вам пророкують: вони зраджують вас, оповідають мрії серця свого, а не з уст Господнїх. 
\v 17 Раз-у-раз говорять вони моїм зневажникам: Господь сказав: мир буде вам. А всякому, хто ходить в упрямостї свого серця, провадять: Нїяке лихо не прийде на вас. 
\v 18 А хто ж стояв у радї Господнїй? Хто бачив його й чував слова його? Хто прислухавсь до його слова і дослухався? 
\v 19 Се надходить хуртовина гнїву Господнього, буря грізна, і вдарить на голову безбожних. 
\v 20 І не відвернеться гнїв Господень, покіль не довершить він і не спевнить задумів серця свого; свого часу буде вам се розумно й ясно. 
\v 21 Не посилав я тих пророків, а самі вони побігли; я не говорив їм, а вони пророкували. 
\v 22 Коли б вони стояли в моїй радї, та й ясували б людові мойму мої слова й зʼупиняли б їх од ледачої дороги їх і від ледачих учинків їх. 
\v 23 Чи то ж я тілько зблизька Бог, говорить Господь, а не Бог і надалеки? 
\v 24 Хиба ж сховається людина в потайне місце, де б я її не бачив? говорить Господь. Чи ж не сповнюю я небо й землю? говорить Господь. 
\v 25 Я чув, що говорять пророки, та як вони в моє імя неправду пророкують. Вони говорять: Я бачив сон, я бачив сон! 
\v 26 Чи довго ж воно ще так буде в серцї пророків, тих що пророкують лож, що пророкують оману свого серця? 
\v 27 Невже ж у них на умі, своїми снами довести мій нарід до того, щоб забув моє імя, так як отцї їх позабували моє імя задля Баала? 
\v 28 Пророк, що бачив сон, нехай же й оповідає його за сон, а в котрого моє слово, той нехай і переказує моє слово вірно. Хиба ж полова й чисте зерно все одно? говорить Господь. 
\v 29 Хиба ж моє слово не похоже на огонь, — говорить Господь, — і не поможе молот, що розбиває скелю? 
\v 30 Тим же то встану я на пророки, — говорить Господь, — що один ув одного крадуть слово моє. 
\v 31 Ось, я — на пророки, говорить Господь, що крутять своїм язиком, а говорять: Він\f + \ft Господь.\ft*\f* сказав. 
\v 32 Я на пророки ложних снів, говорить Господь, що росказують їх, і зводять з ума люд мій своїми бріхнями й оманою, — на тих, що я не посилав їх і не давав їм наказу, й що з їх нема нїякого хісна народові сьому, говорить Господь. 
\v 33 Коли ж оце спитає тебе сей нарід або пророк або сьвященник: Який тягар від Господа? то скажи їм: Ви той тягарь, і я скину вас додолу, говорить Господь. 
\v 34 Коли ж пророк або сьвященник або хто з народу скаже: Вагота від Господа, то я скараю того чоловіка з домом його. 
\v 35 Ось як маєте одно одному й брат братові казати: „Що відказав Господь?‟ або: „Що говорить Господь?‟ 
\v 36 А того слова „вагота Господня‟ не споминайте нїколи; бо тягарем буде такому чоловікові слово його, бо се ви перекручуєте слова живого Бога, Господа сил небесних, Бога вашого. 
\v 37 Так треба говорити пророкові: Що відказав тобі Господь? або: Що говорив Господь? 
\v 38 Коли ж ви ще мовляти мете „вагота від Господа‟, так ось як Господь говорить: Що ви мовляєте се слово вагота від Господа, хоч я послав сказати вам: не говоріть вагота від Господа, — 
\v 39 То ось я покидаю вас, як ваготу, й покину вас, а місто се, що надїлив вам і отцям вашим, відкину від лиця мого, 
\v 40 І положу на вас вічну наругу й повсячасний, незабутний сором.
\c 24
\p
\v 1 Показав менї Господь: ось два кошики з смоквами (фіґами), поставлені перед храмом Господнїм — послї того, як Навуходонозор, царь Вавилонський, зайняв у полонь і повів з Ерусалиму у Вавилон Ехонїю Йоакименка, царя Юдейського, й князїв Юдейських із теслями і ковалями; 
\v 2 Один кошик був із смоквами добрими, які бувають фіґи ранні, а другий кошик з фіґами дуже недобрими, такими поганими, що й їсти неможна. 
\v 3 І сказав менї Господь: Що ти бачиш, Ереміє? Я відказав: Добрі смокви, дуже добрі, — й негодящі смокви, такі погані, що й їсти неможна. 
\v 4 І надійшло до мене слово Господнє, таке: 
\v 5 Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Такими добрими, як сї смокви добрі, признаю я полонян Юдеїв, що послав їх із сього займища в землю Халдейську; 
\v 6 І спогляну на них ласкавим оком і верну їх у рідну країну, й збудую їх та й не розвалю, і понасаджую та й не викореню; 
\v 7 І дам їм серце, щоб мене взнали, що я Господь; і будуть вони моїми людьми, а я буду їх Богом; бо вони обернуться до мене всїм серцем. 
\v 8 А про другі смокви, що їх годї їсти, бо вони негодящі, так говорить Господь: таким учиню Седекію, царя Юдейського, й його князїв і останок осадників Ерусалимських, що позоставались у краю, і тих, що живуть у Египтї; 
\v 9 І подам їх на муку й утиск по всїх царствах на землї; на поругу й приповідку; на сьміховище й прокляттє у всїх займищах, куди їх виганяю. 
\v 10 І пошлю на їх меча, голоднечу й морову заразу, аж покіль їх вигублю з землї, що надїлив їм і отцям їх.
\c 25
\p
\v 1 Слово, що надійшло до Еремії про ввесь нарід Юдейський, в четвертому роцї Йоакимовому Йосієнковому, царя Юдейського, а се був первий рік Навуходонозорів, царя Вавилонського, — 
\v 2 Яке пророк Еремія проголосив до всїх людей Юдейських і до всїх осадників Ерусалимських, і сказав: 
\v 3 З тринайцятого року Йосіїного Амоненкового, царя Юдейського, та й по сей день — ось уже двайцять і три роки, — надійшло до мене слово Господнє, й я, невгаваючи, говорив його вам, — та ви не слухали. 
\v 4 Ще ж посилав Господь заздалегідь раз-пораз до вас слуги свої, пророки, та ви не слухали, анїже не нахиляли уха вашого, щоб слухати. 
\v 5 Вам казано: Вернїтесь кожне з ледачої дороги своєї і від лихих учинків своїх, так жити мете в землї, що надїлив Господь вам від віків та й до віків; 
\v 6 І не ходїть за другими богами, щоб їм служити й припадати перед ними, й не запалюйте гнїву мого дїлами рук ваших, а не буду посилати на вас лихої години. 
\v 7 Ви ж не слухали мене, говорить Господь, приводячи мене до гнїву дїлами рук ваших, собі на лихо. 
\v 8 Тим же то так говорить Господь сил небесних: За те, що ви не слухали слів моїх, 
\v 9 Пошлю й зберу всї племена півночні, говорить Господь, а з ними посланця мого Навуходонозора, царя Вавилонського, й приведу їх на сю землю й на осадники її і на всї сусїдні народи; і вигублю їх до нащаду, і зроблю їх страхом і сьміховищем та вічною пустинею. 
\v 10 І придавлю між ними голос радощів і голос веселощів, сьпіви молодому князеві й молодій княгинї; замовкнуть жорна, погасне сьвітло в каганцях. 
\v 11 Уся ж земля ся зробиться пусткою й дивовижею, і служити муть сї народи цареві Вавилонському сїмдесять років. 
\v 12 А як упливе сїмдесять років, покараю царя Вавилонського й той нарід, говорить Господь, за безбожність їх, і землю Халдейську, та й зроблю її вічною пустинею. 
\v 13 І спевню на тій землї всї слова мої, що проти неї проголосив, — усе написане в сїй книзї, що пророкував Еремія про всї народи. 
\v 14 Бо й їх підневолять многолюдні народи й царі великі; і оддам їм по дїлам їх і по їх поступкам. 
\v 15 Так бо сказав менї Господь, Бог Ізрайлїв: Возьми сього кубка з вином пересердя мого з руки моєї, і напій з його всї народи, що до них тебе посилаю. 
\v 16 І випють вони, й будуть заточуватись, і стуманїють на вид меча, що пошлю на них. 
\v 17 І взяв я кубка з руки Господньої та й напоїв із него всї народи, що до них посилав мене Господь: 
\v 18 Ерусалим і городи Юдині, царів їх і князїв їх, щоб їх спустошити, й учинити страховищем, посьміхом і прокляттєм, як оце воно вже тепер почалося сповняти, 
\v 19 Фараона, царя Египецького, з його слугами, з його князями й з усїм людом його; 
\v 20 І ввесь мішаний народ, і всїх царів ув Уз-землї, й усїх царів Филистійських, і Аскалон, і Газу, й Екрон і останки Азоту, 
\v 21 Едома й Моаба й потомство Аммонове, 
\v 22 Ще ж і всїх царів Тирських і усїх царів Сидонських, і царів у морських осадах по тім боцї моря, 
\v 23 В Деданї, Темі й Бузї й усїх, що стрижуть волоссє на висках, 
\v 24 І царів Арабійських і царів у народів мішаних, що кочують у пустинї. 
\v 25 Ще ж усїх царів Зимрійських і всїх царів Еламських і всїх царів Мидійських, 
\v 26 І всїх царів півночних, чи близько чи далеко вони живуть одні з одними, — і всї царства на землї, та й царь Сесахський (Вавилонський) випє послї них. 
\v 27 І скажи їм: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Пийте й упийтесь, щоб аж вертали, та падайте, не вставайте вже од меча, що пошлю на вас. 
\v 28 Коли ж затинати муться брати кубка з твоїх рук, щоб випити, то скажи їм: Так говорить Господь сил небесних: й нехотячи будете пити! 
\v 29 Ось бо, я починаю насилати лиху годину на се місто, що на йому наречено моє імя, а ви б то зостались не покарані? Нї, кара не мине вас; бо направляю меча проти всїх живущих на землї, говорить Господь Саваот. 
\v 30 Тим то вискажи їм всї слова сї й скажи: Господь загрімить з висоти й з пробутку сьвятостї своєї дасть голос свій почути; страшно загремить він на оселю свою; наче ті, що в тискарнї грона топчуть, закричить він на всїх живущих на землї. 
\v 31 Гук воєнний понесеться до кінцїв землї, бо Господь буде розправлятись із народами, буде судитись із усяким тїлом, і подасть безбожних під меча, говорить Господь. 
\v 32 Так бо говорить Господь Саваот: Злиднї пійдуть від народу до народу, й велика буря здійметься з найдальших окраїн землї. 
\v 33 І будуть того часу побиті Господом від краю до краю землї; не будуть по них плакати, не будуть їх збірати анї ховати, — гноєм лежати муть верх землї. 
\v 34 Ридайте, пастирі, голосїте й посипайте голови порохом, ви значнїйші в отарі; прийшла бо ваша година, щоб вас поколено й порозпуджувано, й попадаєте, як дорога посудина. 
\v 35 І не буде втечища пастирям анї притулку передним ув отарі. 
\v 36 Ось-ось почується жалібний клик пастирів і плач між передовими в отарі, спустошить бо Господь їх пасовище, 
\v 37 І спустошить палкий гнїв Господень затишні оселї в них. 
\v 38 Він, мов той лев, покинув свій пробуток, і земля їх обернулась у безлюддє від лютостї пустошника й від палкого гнїву його.
\c 26
\p
\v 1 У початку царювання Йоакимового Йосієнка, царя Юдейського, надійшло таке слово від Господа: 
\v 2 Так говорить Господь: Стань на подвіррі в дому Господньому та промов до всїх горожан, що приходять на прощу з усїх міст Юдиних до Господнього дому, всї словеса, що заповім тобі казати їм; нї слова не уйми. 
\v 3 Може послухають, і зверне кожен з ледачої стежки своєї, а тодї я відміню те лихо, що задумав був послати на їх за їх ледачі вчинки. 
\v 4 І говори до них ось як: Так каже Господь: Коли не послухаєте мене, щоб ходити в мойму законї, що я дав вам, 
\v 5 Щоб слухати слів рабів моїх, пророків, що невгавно до вас посилаю та й посилаю, дарма що ви не слухаєте їх, 
\v 6 То я з сим домом зроблю те, що з Силомом, а місто се подам на прокляттє всїм народам на землї. 
\v 7 Сьвященники й пророки й ввесь люд чули, як Еремія говорив сї слова в Господньому домі. 
\v 8 І скоро скінчив Еремія говорити все те, що Господь заповідав йому говорити всїм людям, — ухопили його сьвященники й пророки й ввесь люд кричучи: Смерть йому, смерть! 
\v 9 На що ти пророкуєш в імя Господнє й говориш: Станеться з сим домом те, що з Силомом, а город сей спустїє, збезлюдїє? І встав увесь люд у домі Господньому на Еремію. 
\v 10 Дочувшися ж про се князї Юдині, поприходили з царської палати до дому Господнього та й посїдали коло ввіходу в нові ворота дому Господнього. 
\v 11 Тодї сьвященники й пророки промовили так до князїв і до всього люду: Чоловікові сьому належиться присуд на смерть, бо він пророкує проти сього міста, — як се ви самі чули своїми ушима! 
\v 12 Еремія ж сказав до всїх князїв і до всього народу так: Мене Господь послав пророкувати проти сього дому й проти сього міста ті слова, що ви чули; 
\v 13 Тим же то навправте ви ваші путї й вчинки ваші, й послухайте голосу Господнього, Бога вашого, а Господь відмінить те лихо, що виповів на вас. 
\v 14 Що ж до мене, так се — я в руках у вас; чинїть ізо мною, що в очах ваших добре й справедливе; 
\v 15 Тілько затямте собі добре, що як мене вбєте, так безвинню кров наведете на себе й на сей город і на осадників його; бо Господь послав мене справдї сказати усї цї слова в уші ваші. 
\v 16 Тодї сказали князї й ввесь люд до сьвященників і пророків: Чоловіка сього нїяк засуджувати на смерть, бо промовляв до нас в імя Господа, Бога нашого. 
\v 17 Та й деякі з значніх людей в землї виступили й промовили до збору народного: 
\v 18 Михей з Морасту пророкував за царя Юдейського Езекії та й промовив був до всього люду Юдейського: Так говорить Господь сил небесних: Сион орати муть, як ниву, а Ерусалим обернеться в купу розвалин, гора ж храму сього заросте лїсом. 
\v 19 Хиба ж його вбив за се Езекія, царь Юдейський, та ввесь Юда? Чи ж не збоялись вони Господа та не благали помилування у Господа, так що Господь одмінив те лихо, яким загрозив їм? а ми мали б накликати велике лихо на душі наші? 
\v 20 Пророкував ще й другий в імя Господнє, Урія Шемаїєнко з Киріят-яриму, а пророкував проти сього городу й проти сієї країни як раз тими словами що й Еремія. 
\v 21 Як же почув його слова царь Йоаким із усїма вельможами й князями своїми, то й наставав царь на його життє. Перечувши ж про се Урія, злякався, втїк і схоронився в Египет. 
\v 22 Та царь Йоаким послав людей і в Египет: Елнатана Ахборенка й инших із ним. 
\v 23 І взяли вони Урію з Египту та й привели до царя Йоакима, а той велїв стяти його мечем та кинути трупа його на кладовищі для простих людей. — 
\v 24 Однак Ахикам Сафаненко заступився за Еремію, що не видано його людові на смерть.
\c 27
\p
\v 1 У початку царювання Седекіїного Йосієнкового, царя Юдейського, надійшло таке слово до Еремії від Господа: 
\v 2 Так говорить до мене Господь: Зроби собі повороз і ярмо, та й наложи собі на шию: 
\v 3 І пошли такі ж самі цареві Ідумейському й цареві Моабійському й цареві Аммонїйському й цареві Тирському й цареві Сидонському через посли, що поприходили до Седекії, царя Юдейського, в Ерусалими. 
\v 4 І накажи їм промовити володарям їх ось що: Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ось як скажіть володарям вашим: 
\v 5 Я сотворив землю, людей і зьвірину по цїлій землї великою моєю силою й простягнутою рукою, та й оддаю її, кому схочу, 
\v 6 Нинї ж даю всї цї займища на поталу слузї мойму Навуходонозорові, цареві Вавилонському, ба й звіррє польове даю йому на його послугу. 
\v 7 Та й усї народи будуть служити йому й синові його й синові сина його, докіль прийде година (кари) й на його землю й на його самого; й служити муть йому народи многі й царі великі. 
\v 8 І коли який нарід або царство не схоче служити йому, Навуходонозорові, цареві Вавилонському, й не підхилить своєї шиї під ярмо царя Вавилонського, — так я скараю нарід той мечем і голоднечею й моровою заразою, говорить Господь, аж покіль їх не вигублю його рукою. 
\v 9 Тим то не слухайте ваших пророків, нї ваших віщунів, нї ваших сноводів, нї знахорів, нї звіздарів, що вас впевняють, кажучи: Не будете служити цареві Вавилонському. 
\v 10 Бо вони пророкують вам неправду, а тим вони хиба повиганяють вас із вашої землї, та й я повикидаю вас і ви погибнете. 
\v 11 Той же люд, що підклонить шию свою в ярмо цареві Вавилонському й що йому служити ме, того зоставлю в супокою на його землї, говорить Господь, щоб її порав і на нїй жив. 
\v 12 Та й Седекії, цареві Юдейському, говорив я всї отті слова: Подайте шиї ваші в ярмо цареві Вавилонському та й служіть йому й його народові, так будете живі. 
\v 13 Про що гинути тобі самому й людові твому од меча, голоднечі й пошестї, як се грозив Господь тим народам, що не схотять служити цареві Вавилонському? 
\v 14 Не вважайте на слова тих пророків, що вам договорюють: Не будете служити цареві Вавилонському: вони бо вам неправду пророкують. 
\v 15 Не посилав бо я їх, говорить Господь, і вони вам пророкують неправду в імя моє, щоб я вас попроганяв та щоб ви попропадали, — ви з вашими пророками, що вам пророкували. 
\v 16 Та й до сьвященників і до всього люду сього промовляв я: Так говорить Господь: Не слухайте слів ваших пророків, що пророкують вам і говорять: Ось незабаром верне посуд дому Господнього з Вавилону! бо неправду вони пророкують вам. 
\v 17 Не слухайте їх, служіть цареві Вавилонському, то й живими зостанетесь; про що доводити се місто до спустошення? 
\v 18 Коли ж вони пророки, й коли в їх є слово Господнє, так нехай би вони благали Господа Саваота, щоб той посуд, що зостається ще в дому Господньому й у палатах у царя Юдейського і в Ерусалимі, не перевезено в Вавилон. 
\v 19 Так бо говорить Господь сил небесних про стовпи й про мідяне море й про підніжки та про останок посуду, що лишився ще в сьому городї, 
\v 20 Що не позабірав Навуходонозор, царь Вавилонський, як одвів Ехонїю Йоакименка, царя Юдейського, з Ерусалиму в Вавилон з усїма значніми в Юдеї і в Ерусалимі. 
\v 21 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля, про посуд, осталий в дому Господньому й у палатї царя Юдейського й в Ерусалимі: 
\v 22 У Вавилон вивезуть його, й буде він там до того часу, коли я звідаюсь до них, говорить Господь і виведу їх, та й знов приведу на се місце.
\c 28
\p
\v 1 У тому ж роцї, — на початку царювання Седекіїного, царя Юдейського, — у четвертому роцї, в пятому місяцї, промовив до мене пророк Ананїя Азуренко з Габану, в дому Господньому при сьвященниках й при всїх людях: 
\v 2 Так говорить Господь воінства небесного, Бог Ізраїля: Розірву ярмо царя Вавилонського; 
\v 3 Через два роки верну в се місце ввесь посуд дому Господнього, що позабірав Навуходонозор, царь Вавилонський із сього місця і перенїс у Вавилон. 
\v 4 Та й Ехонїю Йоакименка, царя Юдейського, й усїх полонян Юдеїв, що позаймано в Вавилон, заверну в се місце, говорить Господь; бо розірву ярмо царя Вавилонського. 
\v 5 І промовив пророк Еремія до пророка Ананїї при сьвященниках і при всїх людях, що стояли в храму Господньому, — 
\v 6 І сказав пророк Еремія: Нехай так станеться, нехай так учинить Господь і справдить слова твої, що прорек єси, й верне в се місце посуд дому Господнього й усїх полонян з Вавилону! 
\v 7 Однакже вислухай іще се слово, що я виречу при тобі й при всїх людях: 
\v 8 Ті пророки, що виступали перше мене й перше тебе з давніх давен, пророкували многим землям і великим царствам війну, нещастє і пошесть. 
\v 9 Однако ж признавано тілько такого за пророка, посланого справдї від Бога, коли слово того пророка справджувалось. 
\v 10 Тодї зняв пророк Ананїя деревяне ярмо з Ереміїної шиї та й поломив його; 
\v 11 І промовив Ананїя при всїх людях сї слова: Так говорить Господь: От як розірву за два роки ярмо Навуходонозорове, царя Вавилонського на шиях у всїх народів! І пійшов Еремія своєю дорогою. 
\v 12 Та надійшло слово Господнє до Еремії послї того, як пророк Ананїя поломив деревяне ярмо з шиї в Еремії, таке: 
\v 13 Ійди й скажи Ананїї: Так говорить Господь: Ти поломав ярмо деревяне, а замість його зробиш (наведеш) ярмо залїзне. 
\v 14 Так бо говорить Господь сил небесних, Бог Ізраїля: Я наложу залїзне ярмо на шиї всїм сим народам, щоб служили Навуходонозорові, цареві Вавилонському, та й служити муть йому, я бо й зьвіррє польове передав йому. 
\v 15 І промовив пророк Еремія до пророка Ананїї: Слухай лишень, Ананїє: Господь не послав тебе, й ти приводиш сей нарід до віри в неправду. 
\v 16 Тим же то говорить Господь: Ось, я викину тебе з землї; ще в сьому роцї вмреш, бо говорив єси на перекір Господеві. 
\v 17 І вмер пророк Ананїя в тому роцї, в сьомому місяцї.
\c 29
\p
\v 1 А се слова того письма, яке послав був пророк Еремія з Ерусалиму до останку найзначнїйших між полонянами й до сьвященників й пророків та до всього люду, що їх перевів Навуходонозор, царь Вавилонський, із Ерусалиму в Вавилон, — 
\v 2 Після того, як пійшли туди з Ерусалиму царь Ехонїя й цариця й скопцї, князї Юдейські й Ерусалимські, та теслї й ковалї, — 
\v 3 А послав через Елеасу Сафаненка та Гемарію Хелкієнка, що їх Седекія, царь Юдейський, посилав до Навуходонозора, царя Вавилонського: 
\v 4 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізраїля, до всїх полонян, що їх повиводив із Ерусалиму в Вавилон: 
\v 5 Будуйте доми та й живіть у них; насаджуйте сади та й поживайте їх плоди; 
\v 6 Беріте жени й появлюйте синів та дочок; та й синам вашим беріть жени, а дочки ваші оддавайте заміж, щоб роджали сини й дочки, щоб вас там намножувалось, а не меншало; 
\v 7 Дбайте про добро того міста, куди я вас позасилав, і молїтесь за його Господеві, бо його гаразд — і ваш гаразд. 
\v 8 Так бо говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Не давайте себе ошуковати вашим пророкам, що між вами, та вашим віщунам, і не діймайте віри снам, що вам сняться; 
\v 9 Неправду пророкують вони вам в імя моє; не посилав я їх, — говорить Господь. 
\v 10 Так бо говорить Господь: Аж як упливе вам повних сїмдесять років у Вавилонї, аж тодї я навідаюсь до вас і справджу моє прихильне про вас слово, завернути вас у се місце\f + \ft Голова 25, 12.\ft*\f*. 
\v 11 Бо тілько я самий знаю задуми мої про вас, говорить Господь, — задуми на добро, а не на лихо, щоб забезпечити вам будущину й надїю. 
\v 12 Ви покликнете до мене, й вернетесь; помолитесь, і я почую вас; 
\v 13 І шукати мете мене та й знайдете, як тілько шукати мете мене всїм серцем вашим. 
\v 14 І я дам вам ізнайти мене, говорить Господь, і поверну вас із неволї й позбіраю вас із усїх народів і з усїх місць, куди вас був повиганяв, говорить Господь, приведу вас назад у те місце, звідки вас вивів. 
\v 15 Ви кажете: Господь збудив нам пророків й в Вавилонї. 
\v 16 Ось же як Господь говорить найперш про царя, що седить на Давидовому престолї, й про всї люде, що живуть у сьому городї, — про ваше браттє, що не позаймано в полонь, — 
\v 17 Так говорить Господь Саваот: Се я наведу на них меча, голоднечу й помір, і зроблю їх такими, як та кисла смоква, така погана, що неможна й їсти, 
\v 18 І гонити му за ними з мечем, голоднечею й мором, і подам їх у зневагу всїм царствам на землї, в прокляттє й дивовижу, в посьміх і поругу між усїма народами, куди їх повиганяю, — 
\v 19 За те, що вони слів моїх не слухали, говорить Господь, із якими я заздалегідь раз-пораз посилав рабів моїх, пророків, а вони не слухали, говорить Господь. 
\v 20 А тепер ви, всї полоняне, що я позасилав вас із Ерусалиму в Вавилон, почуйте слово Господнє: 
\v 21 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізраїля, про Ахава Колїєнка й про Седекію Маасеєнка, що пророкують вам лож в імя моє: Я подам їх на поталу Навуходонозорові, цареві Вавилонському, а сей зробить їм смерть перед очима в вас. 
\v 22 І ввійде по них звичай у всїх полонян Юдейських у Вавилонї, ось як проклинати: Нехай тобі Господь так зробить, як Седекії й Ахавові, що їх Навуходонозор, царь Вавилонський, на огнї пожарив! 
\v 23 За те, що в Ізраїлї бесчесть коїли: перелюбкували з женами ближнїх своїх та в моє імя говорили лож, що я не заповідав їм. Я знаю про се, сам я тому сьвідок, — говорить Господь. 
\v 24 До Шемаїї ж Нехеламія промов: 
\v 25 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: За те, що посилав єси від свого імення письма до всього люду в Ерусалимі й до сьвященника Софонїї Маасеєнка, та й до всїх сьвященників, і писав: 
\v 26 Господь поставив тебе намість сьвященника Йодая, щоб ти в Господньому дому наглядав за кожним несамовитим та віщуючим, і щоб такого саджав у темницю та в колоду; 
\v 27 Чом же ти не заборониш Еремії з Анатоту пророкувати в вас? 
\v 28 Він же бо прислав і до нас у Вавилон сказати: Неволя ще довго протягнеться: будуйте собі домівки та й живіть у них, насаджуйте сади та й споживайте плод їх. 
\v 29 Сьвященник Софонїя прочитав се письмо перед пророком Еремієм. 
\v 30 І надійшло слово Господнє до Еремії, таке: 
\v 31 Пошли до всїх полонян сказати: Так говорить Господь про Шемаїю Нехеламія: За се, що Шемаїя пророкує в вас, я же не посилав його, й він вас туманить пустою надїєю, — 
\v 32 За те, — говорить Господь — покараю я Шемаїю Нехеламія й його потомків; не мати ме він такого потомка, щоб жив серед люду сього, та й не діжде бачити добра, що я вчиню людові мойму, говорить Господь, бо він говорив на перекір Господеві.
\c 30
\p
\v 1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа: 
\v 2 Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Посписуй собі в книзї всї слова, які я казав тобі: 
\v 3 Ось бо надходить час, говорить Господь, що заверну з неволї нарід мій, Ізраїля й Юду, говорить Господь, і приведу їх назад у землю, що надїлив їх отцям, і посядуть її. 
\v 4 Се ж ті слова, що сказав Господь про Ізраїля й Юду. 
\v 5 Сказав же так Господь: Чути голос метушнї і страху, а не миру. 
\v 6 Поспитайте й міркуйте: чи мужчина роджає? А чом же бачу в усїх мужів руки на череслах, мов у породїлї, а всї поблїдли на лицї? 
\v 7 Ой горе! страшний той день, не було такого; нещасний час для Якова, але йому прийде рятунок. 
\v 8 Того бо часу, говорить Господь сил небесних, поламлю ярмо на шиї його й порозриваю повороззє його, й не буде він уже чужинцям служити; 
\v 9 Нї, служити муть вони Господеві, свойму Богові, та свойму цареві Давидові, що (з його роду) розбуджу їм. 
\v 10 Тим же то не лякайся, мій рабе, Якове, говорить Господь, і не страхайся, Ізраїлю: вирятую бо тебе з далекої землї і потомків твоїх з краю неволї; і вернеться Яков додому, та й жити ме в супокою і безпечен, і нїхто не буде лякати його. 
\v 11 Я бо з тобою, говорить Господь, щоб тебе рятувати: Я вигублю всї народи, що проміж ними тебе розкинув, а тебе не вигублю; буду карати тебе, але помірно, некараним же не зоставлю тебе. 
\v 12 Так бо говорить Господь: Рана твоя невилїчима; синцї твої болючі; 
\v 13 Нїхто не журиться твоєю справою, щоб перевязати рану твою; лїку на вигоєннє нема тобі; 
\v 14 Усї, кого ти приятельом собі вважав, забули на тебе, й не питають про тебе; бо я побив тебе ударами неприязними, жорстокою карою за многі провини твої за безлїч гріхів твоїх. 
\v 15 Чого ж кричиш, що ти поранений, що біль твій тяжкий? Се ж за многі провини твої, за безлїч гріхів твоїх я вчинив тобі теє. 
\v 16 Та всї, що тебе жеруть, будуть пожерті; всї вороги твої пійдуть у неволю; ті що тебе пустошили, будуть спустошені, і всї, що тебе гарбали, будуть загарбані. 
\v 17 Я перевяжу рани твої та й вигою й знаки по них, говорить Господь. Тебе звали одкиненим, говорили: Ось Сион, що про його нїхто й не питає! 
\v 18 Так Господь ось як говорить: Ось, я заверну з полону шатра (родини) Яковові та й змилосерджуся над господами його, й побудуєсь наново місто на узгіррю свойму, та й храм построїться по давному. 
\v 19 І понесеться з них подяка й лунати муть веселощі; й буду намножувати їх, а не поменшувати, й доведу їх до честї, й не дам їх зневажати. 
\v 20 С ини Яковові будуть у мене такими, як перше, й громада його стояти ме передо мною твердо; усїх же гонителїв його буду карати. 
\v 21 І вийде гетьман його з него самого, й володарь його народиться зпосеред него; й я пригорну його, й він приступить до мене; бо й хто ж би зважився сам приступити до мене? говорить Господь. 
\v 22 І будете ви моїм народом, а я буду вашим Богом. 
\v 23 Ось, гнїв Господень зривається хуртовиною, буря грізна; вона спадає на голову безбожних! 
\v 24 Не відвернеться палкий гнїв Господень, аж докіль не докаже й не спевнить задумів серця свого. Зрозумієте се в днях послїдних.
\c 31
\p
\v 1 Того часу, говорить Господь, буду я Богом усїм родам Ізрайлевим, а вони будуть моїм народом. 
\v 2 Так бо говорить Господь: Нарід, що уйшов від меча, знайшов милосердє в пустинї; ійду дати супокій Ізрайлеві. 
\v 3 Здавна явився менї Господь, і сказав: віковічною любовю полюбив я тебе, тим і розпростер над тобою ласку мою. 
\v 4 Та й тепер відновлю тебе, і станеш обновлена, ти, дївице Ізрайлева; знов будеш красуватись з бубнами твоїми, виступаючи в веселому хороводї; 
\v 5 Знов понасаджуєш виноградники по Самарийських узгіррях; виноградарі, що будуть їх насаджувати, будуть самі й користуватись ними. 
\v 6 І прийде день, коли сторожі покликати муть по горах Ефраїмових: Уставайте, пійдемо на Сион, до Господа, Бога нашого! 
\v 7 Так бо говорить Господь: Висьпівуйте, радісно про Якова, викликайте перед головою народів; хвалїте голосно й промовляйте: Спасай, Господи, нарід твій, останок Ізраїля! 
\v 8 Ось, я приведу їх із північньої землї й позбіраю з усїх країн земних, — слїпий і кривий, вагітна й породїля разом із ними, — велика громада вернеться сюди. 
\v 9 З плачем ійшли вони, а я поведу їх у радощах; вести му поблизь потоків по рівній дорозї; на нїй вони не спотикнуться; бо я — отцем Ізраїлеві, а Ефраїм — первенець мій. 
\v 10 Почуйте, народи, слово Господнє, й вістїть його островам далеким, і кажіть: Той, що розсїяв Ізраїля, той і збірає його, та й стерегти ме його, як пастир стадо своє. 
\v 11 Викупить бо Господь Якова й вибавить його з руки в того, що був дужший од него. 
\v 12 І прийдуть й будуть веселитись на горах Сионових, і збігатись на дари Господнї, на пшеницю, вино й олїю, до ягнят і волів, і душа їх буде, мов добре напоєний водою сад, і не будуть дознавати спраги. 
\v 13 Тодї дївиця веселити меться в хороводї, а з нею й молодики й дїди, й поверну печаль їх у радощі, й втїшу й звеселю їх по їх тузї. 
\v 14 І нагодую душі сьвященників товщею, а люд мій засититься добром моїм, говорить Господь. 
\v 15 Ще ж так говорить Господь: Чути голосїннє аж у Рамі, наріканнє й риданнє; Рахиль плаче по своїх дїтях і не хоче розважитись, бо їх уже нема. 
\v 16 От же так говорить Господь: Перестань плакати-голосити, й нехай очі твої не проливають сльоз, є бо плата за труд твій, говорить Господь: вернуться вони з землї ворожої. 
\v 17 Є ще надїя на твою будущину, говорить Господь: дїти твої вернуться додому в гряницї свої. 
\v 18 Чув я плач Ефраїма: Скарав єси мене, — я скараний, мов той бик неосвоєний; верни мене, й вернуся, ти бо Господь, Бог мій. 
\v 19 Коли ти навертав мене, то я каявся; коли врозумляв мене, — я бився по стегнах; я соромився і стидався, бо двигав безчесть молодощів моїх. 
\v 20 Чи не дорогий ж в мене син Ефраїм? чи не люба він дитина в мене? Скілько бо раз заговорю про його, все я любо згадую його; моє внутро зворушується над ним; змилосерджуся над ним, говорить Господь. 
\v 21 Постав собі дороговкази, повкопуй стовпи, оберни серце твоє на дорогу, що нею ходила; вертай, дїво Ізрайлева, вертайся в сї городи твої. 
\v 22 Докіль тобі блукати, ти, зрадлива дочко? Ось, Господь сотворив щось нове на землї: женщина обгорне мужа. 
\v 23 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Наперед уже, як завертати му полонян, будуть говорити в землї Юдиній й по його містах такі слова: Благослови тебе, Господи, пробутку справедливостї, горо сьвята! 
\v 24 І оселиться на нїй Юда вкупі з усїма містами своїми, хлїбороби й чабани. 
\v 25 Напою бо душу багнущу, й кожну голодуючу душу нагодую. 
\v 26 В тім я прокинувся і подивився, і сон мій був такий солодкий. 
\v 27 Ось надходить час, говорить Господь — що засїю дом Ізраїля і дом Юди насїннєм людським і насїннєм скота. 
\v 28 І як пильно я назирав їх, щоб викоренити й збурити, вигубити й повалити та притискати, — так назирати му їх, щоб їх одбудовати й понасаджати, говорить Господь. 
\v 29 У ті часи не будуть уже докоряти: Отцї їли скислий виноград, а в синів на зубах оскома, 
\v 30 Нї, кожне вмірати буде за свій власний переступ, та хто їв скислий виноград, у того й оскома на зубах буде. 
\v 31 Ось, надходить час, — говорить Господь, що вчиню нову вмову з домом Ізрайлевим і з домом Юдиним, 
\v 32 Не такий завіт, який я з їх отцями вчинив, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Египту; той завіт вони поламали, хоч я все зоставався їм вірним, говорить Господь. 
\v 33 Нї, ось який завіт учиню я в той час з домом Ізрайлевим, говорить Господь: вложу закон мій у внутро їм, і напишу його на серцї їх, і буду Богом їх, а вони будуть людьми моїми. 
\v 34 Потім уже не будуть навчати одно одного, чи брат брата й казати: Познайте Господа; самі бо знати муть мене від найменшого до найбільшого, говорить Господь, бо я прощу провини їх і не згадувати му вже гріхів їх. 
\v 35 Так говорить Господь, той що дав сонце, щоб сьвітило в день, і впорядкував місяця й зорі, щоб сьвітили в ночі, — той що зворушує море, що воно аж реве филями своїми, — Господь небесних сил імя його: — 
\v 36 Як порядок сей передо мною перестане, говорить Господь, то й потомки Ізраїля перестануть бути моїм народом. 
\v 37 Так говорить Господь: Коли можна виміряти небо вгорі, або вислїдити основи земні внизу, то й я одкину усе потомство Ізраїля за все те, що вони чинили, говорить Господь. 
\v 38 Ось, надходить час, говорить Господь, що одбудують ізнов город на славу Господеві від башти Анамеїлевої до углових воріт, 
\v 39 І простягнуть землемірського шнура далїй до узгірря Гариб, і обійдуть ним Гоат. 
\v 40 І вся долина трупова й попелева й всї поля до Кедрон-потока, до угла кінської брами ʼд сходові сонця, будуть сьвяті Господеві. Не буде він розвалений й не розпадеться по віки.
\c 32
\p
\v 1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа в десятому роцї Седекіїному, царя Юдейського, — се був вісїмнайцятий рік Навуходонозорів. 
\v 2 Тодї військо царя Вавилонського, облягало Ерусалим, а пророк Еремія седїв запертий в сторожовому дворі коло палати царя Юдейського. 
\v 3 А посадив його туди Седекія, царь Юдейський, докоряючи йому: На що пророкуєш та говориш: так каже Господь: ось, я оддаю се місто на поталу цареві Вавилонському, й він звоює його; 
\v 4 Та й Седекія, царь Юдейський, не уйде рук у Халдеїв, а буде певно подан цареві Вавилонському на поталу, й розмовляти ме з ним устами до уст, і очі його будуть глядїти в очі йому; 
\v 5 І поведе він Седекію в Вавилон, і пробувати ме він там, аж докіль не навідаюсь до його, говорить Господь; і як будете воювати з Халдеями, не пощастить вам. — 
\v 6 І сказав Еремія: Таке слово Господнє надійшло до мене: 
\v 7 Ось, ійде до тебе Анамеїл Саллуменко, син дядька твого, сказати тобі: Купи моє поле в Анатотї, бо по праву родинньому тобі можна купити його. 
\v 8 І прийшов мій небіж Анамеїл, по слову Господньому, до мене у сторожовий двір, та й каже менї: Купи моє поле в Анатотї, що в землї Беняминовій, бо за тобою й право наслїднє і право викупу; — купи його собі. Тодї я зрозумів, що се справдї було слово Господнє. 
\v 9 І купив я поле в Анамеїла, сина дядька мого, й одважив йому сїмнайцять срібних секлів. 
\v 10 Тодї списав я купну вгоду, приложив печать, покликав на те сьвідків та й одважив гроші на вазї. 
\v 11 І взяв я купну запись запечатану, після закону й устави, і запись відкриту, 
\v 12 Та й передав тую купну запись Барухові Нирієнкові Маассеєнкові перед моїм родичем Анамеїлом і при сьвідках, що підписали тую купну запись, при всїх Юдеях, що седїли в сторожовому дворі, 
\v 13 І наказав Барухові прилюдно: 
\v 14 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізраїля: Возьми сї записї, сю запечатану купну запись і сю відкриту купну запись, та й зложи в глиняну посудину, щоб вони там могли передержатись довгий час. 
\v 15 Так бо говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Будуть колись ізнов купуватись доми й поля й виноградники в сїй землї. 
\v 16 І, передавши Барухові Нирієнкові, купну запись, помоливсь я так до Господа: 
\v 17 Ой Господи Боже! Ти сотворив небо й землю великою силою твоєю й простягнутою рукою твоєю: в тебе нема нїчого неможливого; 
\v 18 Ти подаєш милость тисячам і відплачуєш батькївські гріхи в нутро дїтям по них; Ти, Боже великий і могучий, що ймя тобі Господь сил небесних. 
\v 19 Великий ти в замірах і потужний в дїлах; твої очі бачні на всї стежки в людських дїтей, щоб платити кожному по його ходах і по плодах учинків його; 
\v 20 Ти, що творив знамення й чудеса потужною рукою й чудеса в Египтї, та й по сей день твориш ув Ізраїлї і на всїх людях, й прославив своє імя по сей день; 
\v 21 Ти вивів людей твоїх, Ізраїля, з землї Египецької при знаменах й чудесах, потужною рукою й простягнутою правицею і при страсї великім, 
\v 22 І дав їм сю землю, що її дати клявся батькам їх, — землю, текущу молоком і медом! 
\v 23 Вони ввійшли й взяли її в державу, та не слухали заповідей твоїх, і не ходили робом законів твоїх, не чинили того, що їм заповідав єси, і за те ти вдарив їх усїм лихолїттєм сим. 
\v 24 Ось, облогові вали сягають аж до городу, щоб звоювати його; ось, притиснене мечем, голоднечею й моровою пошестю, подається місто в руки Халдеям, що його облягли; те, що ти говорив, те й спевнюється, як ти сам бачиш. 
\v 25 А ти, Господи Боже, сказав менї: Купи собі поле за гроші та возьми сьвідків, тим часом як місто попадається в руки Халдеям! 
\v 26 І надійшло слово Господнє до Еремії таке: 
\v 27 Ось, я — Господь, Бог усякого тїла, то ж у мене та було б що неможливе? 
\v 28 Тим же то так говорить Господь: От, я оддаю се місто Халдеям на поталу й в руки Навуходонозорові, цареві Вавилонському, й він звоює його, 
\v 29 І Халдеї, що облягають його, вломляться й запалять місто й спалять його й доми, що на їх кришах приношено кадило Баалові та приносили ливні жертви чужим богам, щоб доводити мене до гнїву. 
\v 30 Бо сини Ізраїля та сини Юдинї вже змолоду тілько зло чинили перед очима в мене; сини Ізраїля хиба тілько що гнївили мене виробами рук своїх, говорить Господь. 
\v 31 Хиба тілько на гнїв менї та на досаду мою стояло се місто з того часу, як його збудовано, та й по сей день, щоб я відкинув його од лиця мого 
\v 32 За все ледарство синів Ізрайлевих і синів Юдиних, що вони в гнїв менї коїли, — вони, царі їх, князї їх, сьвященники їх і пророки їх, і громадські мужі Ізраїлські й осадники Ерусалимські. 
\v 33 Обернулись вони плечима до мене, а не лицем, та хоч я учив їх, учив від досьвітків, то вони не хотїли науки приймати. 
\v 34 Ба й у храму, що його названо моїм імям, поставили вони гидоти свої і споганили його. 
\v 35 Вони позаводили висоти Баалові в долинї синів Енномових, щоб переводити через огонь сини свої й дочки свої в честь Молохові, чого я не приказував їм, та що менї й на думку не приходило, щоб вони коїли таку гидоту та Юду до гріха приводили. 
\v 36 А все ж таки нинї, так говорить Господь, Бог Ізраїля, про се місто, що ви про його провадите: Мечем і голоднечею й моровою пошестю оддається се місто на поталу цареві Вавилонському, — 
\v 37 Ось, я позбіраю їх знов із усїх земель, куди їх повиганяв у мойму гнїву й палкій яростї моїй і великій досадї та й верну на се місце, і дам їм жити в безпецї. 
\v 38 Тодї будуть вони моїм народом, я ж буду їх Богом. 
\v 39 І дам їм одно серце й одну путь, щоб вони по всяк час боялись мене на добро їм самим і на добро їх дїтям по них. 
\v 40 І вчиню з ними вічний завіт, що не одвернусь од них із моїми добродїйствами, й дам їм у серце страх передо мною, щоб не відвертались від мене. 
\v 41 І буду втїшатись ними, даючи їм добродїйства, й насаджу їх у сїй землї щиро, від усього серця й від усієї душі моєї. 
\v 42 Так бо говорить Господь: Як послав я на сей нарід усе те тяжке лихолїттє, так посилати му їм усї блага, що їм обітував. 
\v 43 І куповати муть ізнов поле в сїй землї, що про неї кажете: Се пустиня без людей і без скота; вона подана Халдеям на поталу; 
\v 44 І куповати муть поля за гроші, й записувати їх у книги, й печатати й приберати сьвідків — у землї Беняминовій і в околицях Ерусалимських, і по містах Юдиних, і по містах нагірніх і по містах подільських і по городах полуденних; бо я заверну їх назад із полону, говорить Господь.
\c 33
\p
\v 1 І надійшло знов слово Господнє до Еремії, як іще його держано в сторожовому дворі: 
\v 2 Так говорить Господь, — той, що сотворив землю, — Господь, що впорядив і утвердив її, — Господь імя йому: 
\v 3 Покликни до мене, й я обізвуся, та й обявлю тобі велике й неописане, чого досї не знав єси. 
\v 4 Бо так говорить Господь, Бог Ізрайлїв, про будинки в городї сьому та про палати в царів Юдейських, що їх розбурюють собі на вали до бою. 
\v 5 Ті, що поприходили воювати з Халдеями, — хиба на те, щоб наповнити доми трупами тих, що я їх повбиваю в гнїву мойму та в досадї моїй, і за все їх ледарство закрив лице моє від города сього, 
\v 6 Ось, я приложу їм плястир та цїлющі мастї, і повигоюю їх, і дам їм повний мир та й покажу вірність мою, 
\v 7 І верну полонян Юдиних і полонян Ізрайлевих, і владжу їх так, як було давно. 
\v 8 І очищу їх од усієї неправедностї їх, яку вони коїли передо мною, одпавши від мене. 
\v 9 І буде менї Ерусалим імям радостї, похвалою й величчю в усїх народів на землї, як почують про всї блага, які я подам йому, та здивуються й затремтять перед усїма тими добродїйствами й тим щастєм, яким їх надїлю. 
\v 10 Так говорить Господь: На тому займищі, що про його мовляєте: Спустошене воно, нї людини, нї скотини, — по городах Юдиних та по улицях Ерусалимських, що запустїли, стали без людей, без осадників і без скоту, — 
\v 11 Буде знов чути радісний і веселий гомін, сьпіви молодому князеві й молодій княгинї, голоси мовляючих: Хвалїте Господа Саваота, благий бо Господь і віковічня ласка його, та голос приносячих жертви подячні в дому Господньому; бо я приверну полонян сієї землї до давного стану, говорить Господь. 
\v 12 Так говорить Господь Саваот: На сьому місцї, що запустїло та без людини, без скотини, й по всїх містах його постануть знов шатра пастухів, що стерегти муть череди свої. 
\v 13 По городах нагірніх і по городах подолянських і по городах полуденніх, і в землї Беняминовій і в околицях Ерусалимських, і по містах Юдиних переходити муть ізнов вівцї попід руку перелїчуючого, говорить Господь. 
\v 14 Ось, настане час, говорить Господь, що спевню тую прихильну обітницю, що дав про дом Ізраїля і про дом Юдин: 
\v 15 Тих днїв і того часу зрощу з Давида пагонця праведного, — сей чинити ме суд і справедливість на землї. 
\v 16 В ті часи буде Юда спасен і Ерусалим жити ме в безпецї, і дадуть імя йому „Господь — оправданнє наше!‟ 
\v 17 Так бо говорить Господь: Не переведеться у Давида муж (наслїдник), що седїти має на престолї дому Ізрайлевого, 
\v 18 Та й у сьвященників і в левітів не переведеться муж, що стояти має передо мною, та приносити повсячасно всепалення, пускати димом приноси й порати жертву колену. 
\v 19 І надійшло до Еремії слово Господнє таке: 
\v 20 Так говорить Господь: Як не можете зрушити мій заповіт про день і мій заповіт про ніч, щоб день і ніч не приходили свого часу, 
\v 21 Так не можна розірвати й мій заповіт (умову) з рабом моїм Давидом, щоб не було в його наслїдника на престолї його, або з сьвященниками та левітами, слугами моїми. 
\v 22 Як нема лїку войнству небесному й нема міри піску морському, так намножу потомків слуги мого Давида й левітів, що менї служити мають. 
\v 23 І надійшло до Еремії слово Господнє таке: 
\v 24 Чи ти не чуєш, що ті люде говорять: Та ж ті дві родини, що собі Господь був вибрав, він повідкидав! а тим вони нехтують нарід мій, наче б він уже не був народом ув очах моїх? 
\v 25 То ж так говорить Господь: Як я мого заповіту про день і ніч і уставів неба й землї твердо не поставив, 
\v 26 То й рід Яковів і Давида, слуги мого, я відкину, щоб не брати вже владик із його роду над потомками Авраама, Ізаака й Якова; ой нї; я переведу їх із полону і змилосерджуся до них.
\c 34
\p
\v 1 Слово, що надійшло від Господа до Еремії тодї, як Навуходонозор, царь Вавилонський, і все військо його й усї земні царства, піддані під руку його, воювали проти Ерусалиму й проти всїх міст його: 
\v 2 От що говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Ійди й промов до Седекії, царя Юдейського й скажи йому: Так говорить Господь: Ось, я подаю город сей на поталу цареві Вавилонському, а сей пустить його пожаром; 
\v 3 І ти сам не уйдеш рук його і попадешся йому в руки, й очі твої дивитись муть ув очі цареві Вавилонському, і говорити ме він з тобою устами до уст, та й пійдеш у Вавилон. 
\v 4 Тілько ж вислухай слово Господнє, Седекіє, царю Юдейський! Так говорить про тебе Господь: Ти не вмреш од меча: 
\v 5 Ти помреш в супокою, і як по отцях твоїх, прежніх царях, пускали димом пахощі, так і по тобі палити муть і голосити: Ой володарю! я бо вирік се слово, говорить Господь. 
\v 6 І переповів Еремія пророк Седекії, цареві Юдейському, всї цї слова в Ерусалимі. 
\v 7 Тим часом військо царя Вавилонського воювало проти Ерусалиму, та проти инших міст Юдейських, що ще цїлі остались, проти Лахису, та Азеки; одні бо сї зоставались ізміж городів Юдиних, як городи утверджені. 
\v 8 Слово, що надійшло від Господа до Еремії послї того, як царь Седекія вчинив умову з усїм людом у Ерусалимі, щоб оповістити волю невольникам, 
\v 9 Щоб кожен пустив на волю раба свого й рабиню свою, Єврея й Єврейку, щоб нїхто свого земляка Юдея не держав за невольника, 
\v 10 І послухали всї князї й усї люде, що вчинили вмову, щоб пустити на волю кожному свого раба й кожному свою рабиню, щоб нїхто вже не держав їх за невольників, і згодились на се й повипускали. 
\v 11 Опісля же надумались і почали знов брати рабів і рабинь, що їх були пустили на волю і поробили їх силоміць невольниками й невольницями. 
\v 12 І надійшло слово Господнє від Господа до Еремії таке: 
\v 13 Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Я вчинив був завіт із отцями вашими, як вивів їх із землї Египецької, з дому неволї, й установив: 
\v 14 Як упливе сїм років, пускайте на волю кожен свого земляка-Єврея, що тобі продано. Шість лїт нехай він служить тобі, а потім пусти його од себе на волю. Батьки же ваші не послухали мене й не прихилили уха свого. 
\v 15 Нинї ви обернулись і вчинили були праведне перед очима моїми, оповістивши кожен волю ближньому свому, та й вчинили завіт передо мною в домі, що названо його імям моїм; 
\v 16 Опісля же надумались, і збезчестили імя моє, забравши назад кожен раба свого й кожен рабиню свою, що повипускали були на волю, куди їх серцю любо, й робите їх вашими рабами й рабинями. 
\v 17 Тим же то так говорить Господь: Не послухали ви мене, як річ була про те, щоб кожний оповістив волю братові свойму й ближньому свойму; за се ж, говорить Господь, оповіщаю я вам волю й відпускаю вас на меч, на морову заразу та голоднечу, й пущу вас у ростіч по всїх царствах земних; 
\v 18 І віддам тих, що переступили завіт мій та не додержали слів завіту, що на його пристали перед лицем моїм, розтявши назимка на двоє й пройшовши проміж половинами його, — 
\v 19 Князїв Юдиних і старшину Ерусалимську, скопцїв і сьвященників і ввесь люд країни, що проходили проміж половинами з телця, 
\v 20 Подам їх на поталу ворогам їх і на поталу тим, що на їх душу настають, і буде труп їх жиром піднебесному птаству й польовому зьвіррю. 
\v 21 Седекію, царя Юдейського, й князїв його подам на поталу ворогам їх, і в руки настаючих на життє їх і на поталу військові царя Вавилонського, що тепер відступило від вас\f + \ft Голова 37, 4.\ft*\f*. 
\v 22 Ось, я прикажу, говорить Господь, і заверну їх ід сьому місту, а вони нападуть на його й опанують його й пустять його на пожар, а городи Юдині оберну в безлюдну пустиню.
\c 35
\p
\v 1 Слово, що надійшло від Господа до Еремії за Йоакима Йосієнка, царя Юдейського: 
\v 2 Ійди до родини Рехавіїв і поговори з ними та й приведи їх до Господнього дому, в одну сьвітлицю, і дай їм пити вина. 
\v 3 Я взяв Язанїю, сина Еремії Авазинїєнкового, з його братами й з усїма його синами й усю родину Рехавіївську, 
\v 4 Та й привів їх до Господнього дому, в сьвітлицю синів Анана Годолїєнка, Божого чоловіка, що була коло сьвітлицї князївської, над сьвітлицею Маасеїною Селуменковою, придверника; 
\v 5 І поставив я перед Рехавіївською родиною повні чаші вина й збанки, й промовив до них: Пійте вино. 
\v 6 Та вони відказали: Вина ми не пємо, бо Йонадав Рехавенко, наш предок, дав нам заповіт, сказавши: Не пийте вина нї ви самі, нї дїти ваші по віки. 
\v 7 Та й домів не будуйте й насїння не сїйте, й виноградників не насаджуйте, й не майте їх, а жийте в наметах, поки й віку вашого, щоб вам довго прожити на сїй землї, де ви лиш — приходнї. 
\v 8 І ми послухали наказу предка нашого Йонадава Рехавенка в усьому, що він повелїв нам, щоб не пити вина ввесь вік наш, — ми й жінки наші, сини наші й дочки наші, — 
\v 9 Та щоб не будувати хат на пробуток; і нема в нас нї виноградників, нї поля, нї засїву. 
\v 10 І живемо ми в наметах, і слухаємо й чинимо все, що повелїв нам предок наш Йонадав. 
\v 11 Як же напав на сю країну Навуходонозор, царь Вавилонський, тодї сказали ми собі: Нумо, схоронїмося в Ерусалим перед військом Халдейським і перед військом Сирийським, і так ми тепер живемо в Ерусалимі. 
\v 12 І надійшло слово Господнє до Еремії таке: 
\v 13 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Ійди та скажи мужам Юдиним і осадникам Ерусалимським: Чи вже ж ви не наберете собі з сього науки, щоб слухати слів моїх? говорить Господь. 
\v 14 Слова Йонадавові Рехавенкові, що наповідав потомків своїх, не пити вина, заховуються; і вони не пють по сей день, бо слухають заповіту предка свого; а я говорив вам безнастанно, говорив від досьвітку, — та ви не слухали мене. 
\v 15 Надто я раз-по-раз посилав до вас усїх моїх рабів, пророків, і говорив: Звернїте бо кожен із ледачої стежки своєї та поправтесь ув учинках ваших, і не ходїте за иншими богами, щоб їм служити, — а жити мете собі на землї, що я надїлив вам і отцям вашим. Та ви не нахиляли уха й не слухали мене. 
\v 16 Позаяк потомки Йонадавові, Рехавенки, виповняють заповіт предка свого, що він дав їм, а сей люд мене не слухає, 
\v 17 То Господь, Бог Саваот, Бог Ізраїля, так говорить: Пошлю оце на Юдею й на всїх осадників Ерусалимських усе те лихолїттє, що я вирік на них; за те, що я говорив їм, а вони не слухали, я кликав їх, а вони не озивались. 
\v 18 До родини ж Рехавійської сказав Еремія: Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: За те, що ви додержували заповіт Йонадавів, предка вашого, й так усе чините, як він вам повелївав, — 
\v 19 За те, так говорить Господь сил небесних, Бог Ізраїля, — не переведеться в Йонадава Рехавенка потомок, що стояти ме перед лицем моїм по всяк час.
\c 36
\p
\v 1 У четвертому роцї Йоакимовому, царя Юдейського, надійшло від Господа слово до Еремії: 
\v 2 Возьми книговий звиток та й посписуй в йому всї слова, що я тобі говорив про Ізраїля й про Юду й про всї народи з того часу, як я почав говорити тобі, з часів Йосіїних та й по сей день; 
\v 3 Може дом Юдин, почувши про всї нещастя, які я задумав на них наслати, вернеться кожен із ледачої своєї дороги, — нехай би я простив неправедність їх, і гріхи їх. 
\v 4 І прикликав Еремія Варуха Нирієнка, й вписав Варух у книговий звиток, так як йому Еремія проказував всї слова Господнї, які він йому говорив. 
\v 5 І наказав Еремія Варухові так: Мене заперто і не можу пійти в дом Господень; 
\v 6 Так ійди ти, й прочитай із книгового звитка написані з уст моїх слова Господнї голосно перед народом в день посту; та й перед усїма Юдеями, що поприходять із городів своїх, прочитай їх на голос. 
\v 7 Може вони стануть засилати покірні молитви перед лице Господнє і кожне з них вернеться з ледачої дороги своєї; бо великий гнїв і досаду обявив (менї) Господь на сей нарід. 
\v 8 І вчинив Варух Нирієнко все, що повелїв йому пророк Еремія, щоб слова Господнї, написані в звитку, прочитати в дому Господньому. 
\v 9 У пятому ж роцї Йоакимовому Йосієнковому, царя Юдейського, в девятому місяцї, оповіщено піст перед лицем Господнїм всьому людові в Ерусалимі й усьому народові, що поприходив із городів у Ерусалим. 
\v 10 І перечитав Варух перед усїм народом слова Ереміїні в дому Господньому, в сьвітлицї писаря Гемарії Сафаненка, на верхньому подвіррі, коло ввіходу в нові ворота в дому Господньому. 
\v 11 А Михей Гемарієнко Сафаненко, вислухавши всї слова Господнї, написані в книзї, 
\v 12 Пійшов у царську палату, в будинок писарів, а там седїли всї князї: царський писарь Елисам, і Делаїя Семаїєнко, й Елнатан Ахборенко, й Гемарія Сафаненко, й Седекія Ананїєнко, й усї князї; 
\v 13 І переповів їм Михей усї слова, що чув, як Варух читав звиток голосно перед народом. 
\v 14 Тодї послали всї князї до Варуха — Егудїя Натанїєнка, сина Селеміїного, сина Хусіїного, сказати йому: Возьми звиток, що читав єси людові, та й приходь. І взяв Варух Нирієнко звиток в свою руку, й прийшов до них. 
\v 15 Вони сказали йому: Сїдай і прочитай нам на голос; і Варух прочитав їм голосно. 
\v 16 Вислухавши ж вони всї слова, поглядали з переляком один на одного та й кажуть Варухові: Нам би конче переказати цареві всї оцї слова. 
\v 17 І поспитали в Варуха: Розкажи ж нам, як ти списав всї слова цї з його уст? 
\v 18 І відказав їм Варух: Він промовляв менї устами всї ʼцї слова, я ж писав їх у книзї чернилом. 
\v 19 І сказали князї Варухові: Ійди й сховайся, ти й Еремія, так щоб нїхто не знав, де ви. 
\v 20 Потім подались до царя у двір, зоставивши звиток у сьвітлицї царського писаря Елисама, та й розповіли цареві всю справу. 
\v 21 І послав царь Егудїя по книгу, і взяв її сей із будинку царського писаря Елисама; й читав її Егудїй наголос перед царем і всїма князями, що стояли навкруги царя. 
\v 22 Царь же перебував під той час, — се було в девятому місяцї — в зимовому дворі, а перед ним горів жар у кітлику. 
\v 23 Що разу, як Егудїй перечитав два чи три листки, одрізував він їх писарським ножиком і кидав на огонь у кітлику, аж покіль увесь звиток ізгорів на огнї. 
\v 24 Та не збоялись і не роздерли на собі одежі нї царь, нї всї його слуги, що вислухали всї ʼцї слова. 
\v 25 І хоч Елнатан і Делаїя й Гемарія царя благали не палити звитка, то він їх не послухав. 
\v 26 Ба ще й повелїв царь Ерамеїлові Амелехенкові, і Сераїї Азриїленкові та Селемії Авдиїленкові спіймати Варуха, писаря, і Еремію, пророка; та Господь охоронив їх. 
\v 27 І надійшло слово Господнє до Еремії, після того, як царь спалив звиток із тими словами, що посписував їх Варух із уст Ереміїних, і сказано йому: 
\v 28 Возьми собі другого звитка та й спиши на йому всї слова, що були на першому звиткові, що його спалив Йоаким, царь Юдейський; 
\v 29 І скажи про Йоакима, царя Юдейського, так: Ось що говорить Господь: Спалив єси того звитка, кажучи: На що ти написав в йому, що царь Вавилонський певно прийде й землю сю звоює, а люде й скотину в їй повигублює? — 
\v 30 Тим же то говорить Господь про Йоакима, царя Юдейського, так: Не мати ме він потомка, що седїв би на Давидовому престолї, і лежати ме труп його, кинутий на дневну спеку й на ночну холоднечу; 
\v 31 І скараю його й рід його й слуги його за їх неправедність, і пошлю на їх і на осадників Ерусалимських і на всїх мужів Юдейських усе лихо, що вирік на них, а вони того не слухали. 
\v 32 І взяв Еремія другого звитка та й передав його писареві Варухові Нирієнкові, а сей списав на йому всї слова тої книги, що її спалив Йоаким, царь Юдейський, так як проказував йому Еремія, — надто ж іще добавлено до того многі такі ж слова.
\c 37
\p
\v 1 Намість Ехонїї Йоакименка царював Седекія Йосієнко, що його Навуходонозор, царь Вавилонський, настановив царем над землею Юдейською. 
\v 2 Та нї він, нї слуги його, нї осадники країни не слухали слів, що Господь говорив через пророка Еремію. 
\v 3 І послав царь Седекія Елухала Селемієнка та сьвященника Софонїю Маасеєнка до пророка Еремії, щоб йому сказали: Благай за нас Господа, Бога нашого. 
\v 4 Еремія ходив іще тодї по волї серед люду, бо його ще не посаджено в темницю. 
\v 5 Тим часом військо Фараонове вирушило з Египту, а Халдеї, що облягали Ерусалим, довідавшись про те, відступили від Ерусалиму. 
\v 6 І надійшло слово Господнє до пророка Еремії таке: 
\v 7 Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Ось як скажіть цареві Юдейському, що послав вас до мене поспитати: — Військо Фараонове, що двинуло вам на підмогу, вернеться зараз у Египет, у свою землю, 
\v 8 А Халдеї вернуться знов, щоб сей город облягти; вони й опанують його й пустять на пожар. 
\v 9 Ще ж так говорить Господь: Не зводїте самі себе, думаючи: Халдеї конче відійдуть од нас, бо вони не відійдуть; 
\v 10 А коли б і все військо Халдейське, що вас воює, ви побили, та й зостались би у них лиш самі ранені, так і ті повставали б, кожен із свого намету, та й пустили б сей город на пожар. 
\v 11 Між тим, як військо Халдейське через наступ Фараонової військової потуги одступило від Ерусалиму, 
\v 12 Покинув Еремія Ерусалим і подався в землю Беняминову, щоб там схоронитись між людом. 
\v 13 Як же дойшов до Беняминової брами, старший сторож, на імя Іреїя Селемієнко, сина Аннїїного, зʼупинив пророка Еремію, кажучи: Ти хочеш перекинутись до Халдеїв? 
\v 14 Еремія ж сказав: Се неправда, не хочу я перебігати до Халдеїв. Та сей не вважав на те, і взяв Іреїя Еремію та й повів до князїв. 
\v 15 І запалали князї гнївом на Еремію, побили його та й посадили в темницю, в будинку в писаря Йонатана, що його обернено на темницю. 
\v 16 Еремія зступив у темничну яму й пересидїв там багато днїв. 
\v 17 Царь же Седекія послав узяти його звідти. І спитав його царь у своїх палатах потай усїх, і промовив: Чи нема якого слова од Господа? Еремія відказав: Є, і додав: Подасть він тебе на поталу цареві Вавилонському. 
\v 18 І сказав іще Еремія цареві: Чим провинив я тобі й слугам твоїм і сьому людові, що ви мене засадили в тюрму? 
\v 19 Та й де тепер ваші пророки, що вам пророкували та договорювали: Царь Вавилонський не прийде на вас і на сю країну? 
\v 20 Тепер же вислухай мене, мій добродїю й царю: нехай моє благаннє дійде до твого слуху; не вертай мене в будинок писаря Йонатана, щоб менї там не вмерти. 
\v 21 І поведено тодї Еремію, по повелїнню царя Седекії, у вартовий двір у неволю, й давано йому по буханцеві хлїба на день із пекарської улицї, покіль не поїдено ввесь хлїб у городї. І так пробував Еремія в вартовому дворі.
\c 38
\p
\v 1 І почули Сафатія Маттаненко, та Годолїя Пасхоренко та Юхал Селемієнко, та Пасхор Малхієнко, слова, що говорив Еремія до всього люду, кажучи: 
\v 2 Так говорить Господь: хто зостанеться в сьому містї, той умре од меча, од голоднечі й од морової пошестї; хто ж оддасться Халдеям, той врятується з душею, й мати ме душу свою замість здобичі, й буде жити. 
\v 3 Так говорить Господь: Напевно буде місто се подане війську царя Вавилонського на поталу, й він опанує його. 
\v 4 Тодї сказали князї цареві: Нехай би вже раз убито сього чоловіка на смерть; він же ж одіймає завзяттє в військових людей, що в сьому містї ще зостались, та й ослаблює руку в усього народу, провадючи такі слова; сей бо чоловік бажає не добра народові, а тілько лиха. 
\v 5 І сказав царь Седекія: Ось він і в ваших руках; царь бо не вдїє нїчого проти вас. 
\v 6 І взяли вони Еремію та й укинули в яму в Малхії Амалехенка, на вартовому дворі, і спустили туди Еремію на поворозках; а в ямі тій не було води, тілько багно, й загряз Еремія в багно. 
\v 7 І довідався Авдемелех Етіопій, один ізміж скопцїв у царських палатах, що Еремію вкинуто в яму, — а царь седїв тодї у Беняминових воротах, — 
\v 8 І вийшов Авдемелех із царського дому та й так промовив до царя: 
\v 9 Мій добродїю й царю! погано вчинили ті люде, заподїявши таке пророкові Еремії, та вкинувши його в яму; та ж він умре там із голоду, бо вже нема хлїба в містї. 
\v 10 І повелїв царь Етіопієві Авдемелехові: Возьми звідсї трийцять чоловіка з собою та витягни Еремію з ями, покіль не вмер. 
\v 11 Авдемелех узяв із собою людей і ввійшов у царський дім під коморою, набрав ізвідти старих платків та непотрібних лахів, і спустив їх на поворозах Еремієві в яму. 
\v 12 І кликнув Етіопій Авдемелех до Еремії: Ось, попідкладуй ганчірки з сієї драної та порваної одежі собі попід пахи рук своїх, під мотуззє! І зробив так Еремія. 
\v 13 І потягли Еремію на поворозах і витягли його з ями, й пробував Еремія на вартовому дворі. 
\v 14 Тодї покликав царь Седекія до себе пророка Еремію через третий увіхід в дом Господень та й сказав царь Седекія до Еремії: Поспитаю в тебе про дещо; та не затаюй від мене нїчого. 
\v 15 Еремія відказав цареві: Та чи ти не вбєш мене, як тобі все скажу? та хоч і дам тобі раду, то ти не послухаєш мене. 
\v 16 І забожився царь Седекія перед Еремією тайкома: Так певно, як живе Господь, що сотворив нашу душу, не вбю тебе та й не подам у руки тим, що важать на твою душу. 
\v 17 Тодї сказав Еремія цареві Седекії: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Коли вийдеш до князїв царя Вавилонського, то й врятуєш душу свою, й города сього не пустять на пожар, та й зостанетесь ти й дом твій в живих: 
\v 18 Коли ж не віддаси себе князям царя Вавилонського, город сей буде подан Халдеям на поталу, й вони пустять його з огнем, і сам ти не уйдеш рук їх. 
\v 19 І сказав царь Седекія до Еремії: Боюсь тих Юдеїв, що попереходили до Халдеїв, щоб мене не видано в їх руки, та щоб не висьмівали мене. 
\v 20 Еремія ж сказав: Не видадуть; послухай тілько голосу Господнього в тому, що я говорю тобі, а буде тобі добре й зостанешся живий. 
\v 21 Коли ж затнешся віддатись, то ось тобі слово, що явив менї Господь: 
\v 22 Ось, все жіноцтво, що позоставалось у палатах в царя Юдейського, одведуть до князїв царя Вавилонського, й самі вони скажуть: Ошукали тебе дорадники твої та й переважили; твої ноги загрязли в болотї, а вони поодвертались від тебе, — 
\v 23 Усї твої жени й дїти одведуть до Халдеїв, і сам ти не уйдеш із рук у них; тебе спіймають та й оддадуть у руки Вавилонському цареві, а город сей пустять пожаром. 
\v 24 І сказав тодї Седекія до Еремії: Щоб нїхто не знав про сю розмову; тодї ти не вмреш; 
\v 25 Коли ж би князї довідались, що я розмовляв з тобою та прийшли й казали: Скажи лишень, що говорив єси цареві, не закривай перед нами, а ми не віддамо тебе на смерть, — та що говорив тобі царь, 
\v 26 Так скажеш їм: Я благав царя, щоб не завернуто мене в Йонатанів будинок, щоб я там не вмер. 
\v 27 Та й справдї прийшли таки всї князї до Еремії та й розпитували в його; він же відказав так само, як повелїв йому царь, і вони пійшли від його мовчки, бо нїхто не взнав, що він сказав цареві. 
\v 28 І седїв Еремія у вартовому дворі аж до того дня, як опановано Ерусалим. І звойовано Ерусалим.
\c 39
\p
\v 1 У девятому роцї Седекіїному, царя Юдейського, в десятому місяцї, прибув Навуходонозор, царь Вавилонський, з усією військовою силою своєю під Ерусалим, та й обляг його. 
\v 2 А в одинайцятому роцї Седекіїному, четвертого місяця, девятого дня було місто взяте. 
\v 3 І ввійшли в його князї царя Вавилонського та й розложились коло середніх воріт: Нергал-Шарезер, Самгар-Нево, Сарсехим, старший між скопцями, Ребмаг, старший над магами, з усїма иншими князями царя Вавилонського. 
\v 4 Як же їх побачили Седекія, царь Юдейський, й усї військові люде — то й повтїкали, й вийшли в ночі з міста через царський сад воротами між двома мурами та й подались на дорогу в степ. 
\v 5 Та військо Халдейське погнало за ними й догнало Седекію на степах Ерихонських; і взяли його та й повели до Навуходонозора, царя Вавилонського, в Ривлу, в землю Емат, і вирік той засуд над ним: 
\v 6 І повелїв царь Вавилонський у Ривлі позаколювати всї сини Седекіїні перед очима в його, та й усїх вельмож Юдейських велїв позаколювати царь Вавилонський; 
\v 7 Седекію ж звелїв ослїпити й закувати в кайдани, щоб відвести його в Вавилон. 
\v 8 Палату ж царську й будинки люду попалили Халдеї огнем, а мури Ерусалимські порозвалювали. 
\v 9 Останок же люду, що ще находився в містї, й тих, що поперебігали до його, і всїх прочих перевів начальник прибічників Навузардан у Вавилон. 
\v 10 Убогих же людей, що нїчого не мали, полишив Навузардан, начальник прибічників, у землї Юдейській та й понадїляв їм виноградники й поля. 
\v 11 А про Еремію видав Навуходонозор, царь Вавилонський, такий приказ Навузарданові, начальникові прибічників: 
\v 12 Возьми його, опікуйся ним і не чини йому нїчого лихого, а обходися з ним по його бажанню, яке він тобі виявить. 
\v 13 І послав Навузардан, старший над прибічниками, та Навузазван, старший над скопцями, й Нергалшарезер, старшина над магами, й усї князї царя Вавилонського, 
\v 14 І взяли Еремію з вартового двору та й передали його Годолїї Ахикаменкові Сафаненкові, щоб пустили його домів. І зостався він і жив серед люду. 
\v 15 До Еремії ж надійшло, як він іще пробував у темничньому дворі, таке слово Господнє: 
\v 16 Ійди й скажи Авдемелові Етіопієві: Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Оце я спевню слова мої про се місто, — йому на лихо, а не на доро, й спевняться вони свого дня перед очима в тебе. 
\v 17 Тебе ж я того дня врятую, говорить Господь, і не подам тебе на поталу тим людям, що ти їх боішся. 
\v 18 Нї, дам тобі втекти, й не поляжеш од меча, й буде тобі душа твоя намість здобичі, за те, що ти вповав на мене, сказав Господь.
\c 40
\p
\v 1 Слово, що надійшло від Господа до Еремії, як звелїв його Навузардан, старший над прибічниками, відпустити з Рами, куди взяв був його, закованого в кайдани разом із другими полонянами з Ерусалиму й Юдеї, що їх переводжено в Вавилон. 
\v 2 Старший над прибічниками взяв Еремію та й сказав йому: Господь, Бог твій, вирік се лихо на се місце. 
\v 3 І послав його й учинив так, як сказав; бо ви провинили Господеві й не слухали голосу його, та за те й сталось вам воно. 
\v 4 Оце ж визволяю тепер тебе з ланцюгів, що на руках у тебе; коли хочеш ійти зо мною у Вавилон, — ійди, а я дбати му про тебе. Коли ж тобі не до вподоби йти зо мною в Вавилон, — лишайся. Дивись, уся земля перед тобою: куди вподобаєш ійти, туди й ійди. 
\v 5 Та нїм відійшов, добавив Навузардан: Ійди до Годолїї Ахикаменка Сафаненка, що його царь Вавилонський поставив намісником над містами Юдейськими, та й пробувай з ним серед люду, або йди, куди тобі любо. І дав йому старший над прибічниками страви й гостинця та й відпустив його. 
\v 6 І прийшов Еремія до Годолїї Ахикаменка в Массифу, й пробував із ним серед люду, що позостався в країнї. 
\v 7 Як уся військова старшина, що була в полі, й їх товариші довідались, що царь Вавилонський поставив намісником у краю Годолїю Ахикаменка й передав йому чоловіків і жіноцтво й дїтвору, та й тих убогих, що не переведено в Вавилон, — 
\v 8 Прийшли вони до Годолїї в Массифу, — а то: Ісмаїл Натанїєнко, та Йоанан і Йонатан Кареєнки, та Сераїя Танасметенко, та сини Офині з Нетофати, та Езонїя Махатенко, — вони й їх люде. 
\v 9 І поклявся їм Годолїя Ахикаменко Сафаненко, — їм і їх людям, говорючи: Не страхайтесь служити Халдеям; пробувайте в краю й служіть цареві Вавилонському, то й буде вам добре; 
\v 10 А я жити му в Массифі, щоб заступатись за вас перед Халдеями, що приходити муть до нас; ви ж тим часом збірайте виноград, овощ, оливки та прячте в сховища ваші, та й живіте собі в городах ваших, що їх посїли. 
\v 11 Та й прочі Юдеї, що находились у Моабі та проміж Аммонїями та в Едомі й по всїх инших країнах, перечувши, що царь Вавилонський полишив останок Юдеїв і поставив над ними Годолїю Ахикаменка Сафаненка, — 
\v 12 Повертались усї отті Юдеї з усїх займищ, куди були порозбігались, і прийшли в землю Юдейську до Годолїї в Массифу, та й зібрали винограду й овощу дуже багато. 
\v 13 Йоанан же Кареєнко й уся військова старшина, що пробували в полі, поприходили до Годолїї в Массифу 
\v 14 І сказали йому: Чи знаєш, що Ваалис, царь Аммонїйський, послав Ісмаїла Натанїєнка, вбити тебе? Годолїя ж Ахикаменко не йняв їм віри. 
\v 15 Тодї сказав Йоанан Кареєнко Годолїї в Массифі: Дозволь менї, я пійду й вбю Ісмаїла Натанїєнка, так що нїхто сього не знати ме. Чого допускати, щоб він убив тебе, та щоб усї Юдеї, що позбірались до тебе, знов порозбігались та погинув увесь останок Юдин? 
\v 16 Годолїя ж Ахикаменко відказав Йоананові: Не чини сього, бо ти говориш неправду на Ісмаїла.
\c 41
\p
\v 1 У сьомому місяцї прибув Ісмаїл Натанїєнко Елисаменко, що був царського роду, а з ним вельможі царя\f + \ft Аммонїйського.\ft*\f*, та ще десять чоловіка, до Годолїї Ахикаменка в Массифу й трапезували вони з ним укупі в Массифі. 
\v 2 І встав Ісмаїл Натанїєнко й десять чоловіка, що з ним були, та й убили Годолїю Ахикаменка Сафаненка мечем, — заподїяли смерть тому, що його царь Вавилонський намісником у країнї поставив. 
\v 3 Побив Ісмаїл так само й усїх Юдеїв, що були в Массифі при йому, при Годолїї, і Халдеїв, що там знаходились, — людей військових. 
\v 4 На другий день по вбийстві Годолїї, як ще нїхто про те не довідавсь, 
\v 5 Прибули з Сихему, Силому й Самариї, вісїмдесять чоловіка, з обголеними бородами й роздертою одїжжю, і поранені, з приносами й кадилом у руках, щоб їх принести в жертву на Господньому місцї. 
\v 6 Зустріч їм вийшов Ісмаїл Натанїєнко з Массифи, плачучи, а, зустрівши їх, сказав: Ійдїте до Годолїї Ахикаменка. 
\v 7 Скоро ж вони ввійшли в город, повбивав їх Ісмаїл Натанїєнко та й повкидав у яму, — він і ті люде, що при йому були. 
\v 8 Були ж між ними (побитими) десятеро таких, що казали Ісмаїлеві: Не вбивай нас, бо в нас доволї запасів на полі, пшеницї й ячменю, олїї й меду. І він здержався та й не повбивав їх із браттєм. 
\v 9 Яма ж, що в її Ісмаїл повкидав усї трупи побитих через Годолїю людей, була та сама, що викопав царь Аса в обороні проти Вааса, царя Ізраїлського; її ж то й наповнив Ісмаїл Натанїєнко побитими. 
\v 10 Тодї позаймав Ісмаїл у полонь увесь останок люду, що був у Массифі, — царівен і ввесь люд, що Навузардан, старший над прибічниками, передав Годолїї Ахикаменкові, — (сих позаймав Ісмаїл Натанїєнко) та й пійшов у дорогу до Аммонїїв. 
\v 11 Як же довідався Йоанан Кареєнко й вся військова старшина, що була при йому, про всї злочини, що вкоїв Ісмаїл Натанїєнко, 
\v 12 Узяли вони всїх людей своїх та й метнулись воювати Ісмаїла Натанїєнка, й наздогнали його коло великого ставу під Габаоном. 
\v 13 Коли ввесь люд, що йшов із Ісмаїлом, побачив Йоанана Кареєнка з усією військовою старшиною, що була при йому, зрадїли, 
\v 14 І всї, що позаймав Ісмаїл із Массифи в полонь, повернулись та й перейшли до Йоанана Кареєнка. 
\v 15 Тим часом Ісмаїл Натанїєнко кинувся з восьма чоловіками та й утїк до Аммонїїв. 
\v 16 Тодї Йоанан Кареєнко й вся військова старшина, що була при йому, забрали ввесь останок люду, що позаймав був Ісмаїл Натанїєнко з Массифи, вбивши Годолїю Ахикаменка, — людей дорослих, військових, жіноцтво й дїтвору й скопцїв, що завернув із Габаону, 
\v 17 І рушили вони та й зʼупинились на попас у Химамі, по сїм боцї Бетлеєму, щоб звідти двинути далїй у Египет 
\v 18 Задля Халдеїв, боялись бо їх, що Ісмаїл Натанїєнко вбив Годолїю Ахикаменка, що його царь Вавилонський поставив був намісником у землї Юдейській.
\c 42
\p
\v 1 І приступила вся військова старшина з Йоананом Кареєнком і Езанїєю Гошаїєнком й усїм людом од малого до великого, 
\v 2 І сказали до пророка Еремії: Нехай упаде наша просьба перед лице твоє; помолись Господеві, твойму Богові, за ввесь останок сей, бо нас тілько трохи з множества зосталось, як се очі твої бачать, — 
\v 3 Нехай нам Господь, Бог твій, укаже дорогу, якою йти нам, і навчить, що нам чинити. 
\v 4 І відказав їм пророк Еремія: Чую, помолюся Господеві, Богу вашому, як бажаєте, й зʼясую вам увесь відказ, який дасть вам Господь. Нї слова не втаю од вас. 
\v 5 І сказали вони до Еремії: Господь нехай буде сьвідком вірностї й правди між нами й тобою, що ми чинити мем усе те, з чим пошле тебе до нас Господь, Бог твій: 
\v 6 Чи легке, чи тяжке воно буде, ми послухаєм голосу Господа, Бога нашого, що до його ми тебе оце посилаємо, щоб нам добре було, як послухаємо голосу Господа, Бога нашого. 
\v 7 Як уплило ж десять день, надійшло слово Господнє до Еремії. 
\v 8 Він покликав перед себе Йоанана Кареєнка з усією військовою старшиною й з усїм людом од найменшого до найстаршого, 
\v 9 І сказав їм: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв, що до його ви посилали мене, щоб зложити перед ним молитву вашу: 
\v 10 Коли зостанетесь у сїй землї, так я вас побудую, а не повалю, насаджу вас і не повириваю, жалую бо вас задля тих злиднїв, які допустив на вас. 
\v 11 Не бійтесь царя Вавилонського, що його тепер лякаєтесь, говорить Господь, я бо з вами, щоб вам помагати й вас із рук його рятувати. 
\v 12 Я буду милосердним до вас, і поверну вас у вашу землю. 
\v 13 Коли ж ви скажете: Не хочемо жити в сїй землї, та й не послухаєте заповідання Господа, Бога вашого, а скажете: 
\v 14 Нї, пійдемо таки в землю Египецьку, там не будемо бачити війни й не чути гуку трубнього та й не будемо голодувати, й там ми хочемо жити, — 
\v 15 Так чуйте слово Господнє, ви, останок Юди: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Коли ви справдї обернете лиця ваші, щоб ійти в Египет та й пійдете туди, щоб там пробувати, 
\v 16 То меч, що ви його лякаєтесь, наздогонить вас там у землї Египецькій, і голоднеча, що її лякаєтесь, пійде слїдом за вами в Египет, і там ви погинете. 
\v 17 Та й усї, що наважились ійти в Египет, щоб там жити, поляжуть од меча, голоднечі й морової пошестї, і нїхто з них не зостанеться й не втече від того лиха, що пошлю на них. 
\v 18 Так бо говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Так само, як вилився мій гнїв палкий на осадників Ерусалимських, так пролиється досада моя на вас, коли пійдете в Египет; і зробитесь ви прокляттєм і острахом, наругою й сьміховищем, і не бачити вам уже землї сієї. 
\v 19 Так, — Господь заповів вам, ти, останку Юдин: Не ійдїть у Египет; затямте ж собі добре, що й я вас остерігав нинї; 
\v 20 Ви бо прогрішились проти себе самих; ви посилали мене до Господа, Бога вашого, мовляючи: Помолися за нас Господеві, Богу нашому, й вияви нам усе, що скаже Господь, Бог наш, а ми те вчинимо. 
\v 21 Оце ж я вам виявив нинї, та ви не хочете послухати слова Господа, Бога нашого й того всього, з чим він послав мене до вас. 
\v 22 То ж знайте, що поляжете від меча, голоднечі й морової пошестї в тому місцї, куди захотїли йти, щоб там пробувати.
\c 43
\p
\v 1 Як же переказав Еремія всьому людові слова Господа, Бога їх, — всї ті слова, що з ними послав його Господь, Бог їх, до них, 
\v 2 Тодї сказав Азарія Осаїєнко та Йоанан Кареєнко, та й усї сьміливі мужі сказали Еремії: Неправду ти провадиш; не Господь, Бог наш, послав тебе сказати нам: не йдїте в Египет, щоб там пробувати, 
\v 3 Се Варух Нирієнко підтровлює тебе на нас, щоб подати нас Халдеям на поталу, аби нас повбивали або полонянами в Вавилон поодводили. 
\v 4 І не послухав Йоанан Кареєнко й уся старшина військова з усїм людом, голосу Господнього, щоб зоставатись їм у землї Юдейській. 
\v 5 Нї, Йоанан Кареєнко й уся старшина військова зібрали ввесь останок Юдеїв, що повертались були від усїх народів, куди були порозбігались, а хотїли жити в землї Юдейській, — 
\v 6 Чоловіків, жінок і дїтвору, царівен і всїх тих, що їх Навузардан, старший над прибічниками, передав був Годолїї Ахикаменкові, (взяв) і пророка Еремію та Варуха Нирієнка, 
\v 7 Та й вирушили в землю Египецьку, не послухали бо голосу Господнього, й так дойшли до Тафнису. 
\v 8 І надійшло слово Господнє до Еремії в Тафнисї таке: 
\v 9 Набери в руки великого каміння та й позакопуй у глинї коло ввіходу в палати Фараонові в Тафнисї при очах у Юдеїв, 
\v 10 Та й промов до них: Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Оце я возьму слугу мого Навуходонозора, царя Вавилонського, та й поставлю престол його на сьому каміннї, що закопав його, й він розпростре над ним пишне шатро своє. 
\v 11 І прийде він, і звоює землю Египецьку: Кого призначено на смерть, тому смерть; кого на неволю, тому неволя; кого під меч, поляже від меча. 
\v 12 І запалить огонь у зборищах богів Египецьких, і попалить їх і позабірає їх у полонь, і одягнеться в землю Египецьку, як пастух убирає на себе одежу свою, та й вийде звідти в супокою. 
\v 13 І покрушить стовпи (боввани) Бет-Самиські в землї Египецькій, і попалить храми богів Египецьких.
\c 44
\p
\v 1 Слово, що надійшло до Еремії про всїх Юдеїв, що пробували в Египтї, та поосїдали в Магдолї й у Тафнисї й у Нофі й у країнї Патросї: 
\v 2 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Ви бачили те нещастє, що я послав на Ерусалим і на всї міста Юдейські, що нинї стоять пустками безлюдними, 
\v 3 За їх ледарство, що коїли й до гнїву мене доводили, ходючи кадити иншим богам, яких не знали нї вони, нї ви, нї ваші батьки. 
\v 4 Я посилав до вас раз-пораз з раннього ранку слуг моїх, пророків, казати вам: Не чинїте сих поганих речей, ненавидних менї. 
\v 5 Вони ж не слухали й не прихиляли уха, щоб вертатись од ледарства сього, щоб не кадити богам иншим. 
\v 6 І пролився мій гнїв і моя досада та й палав по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських, так що вони поробились розвалищами й пустками, як оце й бачите. 
\v 7 Та й тепер говорить Господь, Бог сил небесних, Бог Ізрайлїв: Про що ви чините таке велике зло душам вашим, яким ви вигубите чоловіка й жінку, хлопя й немовля зпосеред Юди, так що не зостанеться й нащадку з вас? 
\v 8 Про що доводите мене до гнїву виробами рук ваших, кадючи иншим богам у землї Египецькій, куди прийшли жити, щоб себе погубити та зробити клятьбою й сьміховищем проміж усїма народами на землї? 
\v 9 Хиба ж позабували ви ледарство отцїв ваших і безбожність царів Юдейських, і жінок їх, ваше власне ледарство й ледарство жінок ваших, яке вони коїли в землї Юдейській та по улицях Ерусалимських? 
\v 10 Аж по сей день не вгамувались вони й не бояться та й не ходять в законї мойму й по установах моїх, що дав я вам й отцям вашим. 
\v 11 Тим же то так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Оце оберну лице моє проти вас на погибель і на затрату всього Юди. 
\v 12 І відопхну останок із Юдеїв, що наважились ійти в Египет, щоб там жити, і всїх витрачу, всї поляжуть у землї Египецькій; мечем і голоднечею будуть витрачені; мале й велике погине від меча й голоду, й стануться прокляттєм і пострахом, наругою й сьміховищем. 
\v 13 Навідаю карою живущих у Египтї, як навідав Ерусалим, мечем, голоднечею й моровою пошестю. 
\v 14 І з останку Юди, з тих, що прибули в землю Египецьку на пробуваннє чуженицями, нїкому не вдасться вирятуватись і втекти та вернутись у землю Юдейську, куди поривати ме душу їх, щоб ізнов туди вернутись і там осїстись; нїхто не вернеться, хиба тілько ті, що втечуть із відти. 
\v 15 І відказали Еремії всї чоловіки, що знали, як їх жінки чужим богам кадили, й усе жіноцтво, що там стояло натовпом, і ввесь люд, що жив у Египтї, в Патросї, й сказали: 
\v 16 Що ти провадиш нам в імя Господнє, не послухаємо тебе; 
\v 17 А невідмінно чинити мемо те, що сказали уста наші, й будемо кадити богинї небесній\f + \ft Місяцеві.\ft*\f*, й приносити їй ливну жертву, як се ми чинили, ми й отцї наші, царі наші й усї князї наші по городах у Юдеї й по улицях Ерусалимських; а за те були ми тодї ситі й щасливі та й не знали лиха. 
\v 18 З того ж часу, як ми перестали кадити небесній царицї й вистачати їй ливну жертву, терпимо в усьому недостачу та й погибаємо від меча й голоднечі. 
\v 19 І коли ми кадимо небесній царицї й ливну жертву їй приносимо, то хиба ж се без відома наших мужів виробляємо ми їй книші з її образом та приносимо ливні жертви? 
\v 20 Тодї озвався Еремія до всього люду, до чоловіків і жінок і до всього народу, що йому так відповідав (ось як): 
\v 21 Хиба ж то не те кадженнє, що справляли ваші батьки, ваші царі й ваші князї й нарід землї по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських, — хиба не те спогадав Господь, та хиба не воно вразило його серце? 
\v 22 І не здолїв довше терпіти Господь ледачі ваші вчинки й гидоти, що ви коїли. Тим то й зробилась ваша земля пусткою й пострахом і клятьбою, та без осадників, як самі тепер вбачаєте. 
\v 23 Саме через те, що ви ідолам кадили й перед Господом грішили, й не слухали голосу його, та не ходили по закону Господньому й по приказам його та постановам його — за те й побила вас оця лиха година, як ось самі вбачаєте. 
\v 24 І сказав Еремія до всього люду й до всього жіноцтва: Вислухайте слово Господнє, ви, всї Юдеї, що пробуваєте в Египтї! 
\v 25 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Ви й жіноцтво, що своїми устами мовляли те й вашими руками чинили; ви говорите: Хочемо справдити наші обітницї, якими обреклись небесній царицї, кадити й ливні жертви вистачати. Певнїте ж ваші обітницї й справджуйте ваші оброки; 
\v 26 Та вислухайте ж і слово Господнє, ви, всї Юдеї, що живете в Египтї: Ось, я кленусь вам моїм імям великим, говорить Господь, що нї одна людина Юдейська у всїй землї Египецькій не буде вже вимовляти імя моє своїми устами, говорючи: Так певно, як жив Господь! 
\v 27 Я бо буду назирати за вами пильно — вам на погибель, а не на добро; й усї Юдеї, що пробувають у Египтї, будуть гинути од меча та голоднечі, аж докіль до нащадку не вигинуть. 
\v 28 Тілько не багато їх утече од меча й вернеться з землї Египецької в землю Юдейську, останок же Юдеїв, що прийшли в землю Египецьку, щоб там пробувати, дізнається, чиє слово справдиться, — чи моє, чи їх. 
\v 29 А ось вам знак, говорить Господь, що я навідаю вас карою в сьому місцї, щоб знали, що слова мої справдяться — вам на лихо. 
\v 30 Так бо говорить Господь: Ось, я подав Фараона Вафрія, царя Египецького, на поталу ворогам його й в руки настаючим на життє його, як подав Седекію, царя Юдейського, на поталу Навуходонозорові, цареві Вавилонському, ворогові його, настававшому на душу його.
\c 45
\p
\v 1 Слово, яке сказав пророк Еремія до Варуха Нирієнка, як сей списав слова з уст Ереміїних у книгу — в четвертому роцї Йоакима Йосієнка, царя Юдейського:\f + \ft Ті слова подані в голові 36.\ft*\f* 
\v 2 Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв, про тебе, Варуху: 
\v 3 Ти нарікаєш: Ой горе менї, смуток на смуток причиняє менї Господь; я впадаю на силах від зітхання, й не знаходжу спокою. 
\v 4 Ось як скажи йому: Так говорить Господь: Дивись, що я збудував, те розвалюю, що понасаджував, викоренюю скрізь по тій землї. 
\v 5 А ти бажаєш собі щось великого? Не бажай; я бо пошлю лихо на всяке тїло, говорить Господь; — тобі ж дам, замість здобичі, життє твоє на всякому місцї, куди повернешся.
\c 46
\p
\v 1 Слово Господнє, що дійшло до пророка Еремії про народи поганські: 
\v 2 Про Египет, а то про військо Фараона Нехао, царя Египецького, що стояло на Евфрат-ріцї в Кархамисї, яке побив Навуходонозор, царь Вавилонський, у четвертому роцї Йоакимовому, царя Юдейського:\f + \ft IV. Цар. 23 і 29.\ft*\f* 
\v 3 О, готуйте щити й списи, й виступайте до бою; 
\v 4 Сїдлайте конї та всїдайте, ви їздецї; ставайте в ряди в своїх шоломах; гостріте списи, вдягайтесь в панцері! 
\v 5 Та що се я бачу? вони в трівозї, подаються взад? їх невміраки побиті, втїкають необзир, — ізʼусюди страх, говорить Господь. 
\v 6 Та не втече бистроногий, невмірака не врятуєсь; на півночі, коло Евфрат-ріки вони спіткнуться й поляжуть. 
\v 7 Хто се піднімаєсь, мов ріка прибуває, мов потоки бурхають водами своїми? 
\v 8 Се Египет піднімається, мов ріка, мов би води потока розбуялись. Підіймусь, мовляє, покрию країну, погублю міста й їх осадників. 
\v 9 Сїдайте ж на конї; летїть, колесницї; виступайте, силачі, — ви, Етіопії, Ливії, узброєні щитами, Лидийцї з натягнутими луками в руках! 
\v 10 Та (знайте, що) сей день є днем пімсти Господа сил небесних, щоб помститись над противниками його; жерти ме їх меч і засититься й упється вашою кровю; се будуть жертовні приноси Господеві, Богу сил, у півночній землї на Евфрат-ріцї. 
\v 11 Ійди в Галаад, возьми балзаму, дїво-дочко Египецька! Та шкода тобі добірати лїків, — нїчим не загоіш своєї рани! 
\v 12 Почули народи про сором твій, і плач твій сповнив країну; бо (втїкаючи) один силач твій ударить на другого хороброго, та й оба разом поляжуть. 
\v 13 Слово, що сказав Господь пророкові Еремії про напад Навуходонозорів, царя Вавилонського, щоб звоювати Египет: 
\v 14 Оповістїть в Египтї й дайте знати Магдолї та сповістїть у Нофі й у Тафнисї; скажіте: Становись лавами й готуйся, бо вже меч пожерає все навкруги! 
\v 15 Чого се твій потужний лежить повалений? — Не встояв, бо Господь повалив його. 
\v 16 Се він натовпив тих, що падали, — падали один на одного, та говорили: Вставаймо, вертаймось до нашого люду, в рідну нашу країну перед пагубним мечем! 
\v 17 Фараонові, цареві Египецькому, приложять прізвище „трівога‟, він пропустив реченець. 
\v 18 Так певно, як живу я, говорить Царь, — на ймя йому Господь сил небесних, — як се правда, що Тавор належить між гори, а Кармель стоїть над морем, так певно й він прийде. 
\v 19 Готуй собі всяку потріб на дорогу, осаднице-дочко Египецька: бо Ноф стане пусткою, пійде з димом, обезлюдїє. 
\v 20 Египет — гарна телиця, та погибель надходить із півночі, надходить на неї. 
\v 21 А найняте військо його, — ті вгодовані ним бики, подаються взад, утїкають, не можуть устоятись, бо прийшов на їх день погибний, час їх навідання. 
\v 22 Доходить голос його, неначе гадюче сичаннє, наступають з військовою потугою, нападають із сокирами, мов дроворуби; 
\v 23 Вирубають лїс його, говорить Господь, бо їх і не переглянеш; більше їх, як сарани, нїхто не перелїчить. 
\v 24 Осоромлена дочка Египецька, оддана півночньому народові на поталу. 
\v 25 Се говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: навідаю карою Аммона в Но\f + \ft Инші читають: Александрию.\ft*\f*, Фараона й Египет з його богами й князями, — Фараона з тими, що на його вповають, 
\v 26 Та й подам їх на поталу тим, що важять на їх душі, на поталу Навуходонозорові, цареві Вавилонському й у руки рабам його; аж опісля буде Египет оселений, як за давних днїв, говорить Господь. 
\v 27 Ти ж не журись, слуго мій Якове, й не лякайся, Ізраїлю, я бо вирятую тебе з далекої землї, й потомків твоїх із землї, де вони невольникували, й вернеться Яков та й жити ме спокійно й мирно й нїхто не буде страхати його. 
\v 28 Не журися, рабе мій Якове, говорить Господь, я бо з тобою. Я вигублю всї народи, що проміж них порозганяв тебе, тебе ж не вигублю; я тілько скараю тебе справедливим судом, та безкарним тебе не зоставлю.
\c 47
\p
\v 1 Слово Господнє, що надійшло до пророка Еремії про Филистіїв, перш нїж Фараон напав на Газу\f + \ft По дорозї, як вертав з землї Юдейської. Гол. 37, 4.\ft*\f*: 
\v 2 Так говорить Господь: Вже ринуть води з півночі; прибувають, мов потік заливаючий, і затоплять землю з усїм, що на нїй, всяке місто з осадниками його; тодї закричать люде кругом, заридають усї, що живуть в країнї, 
\v 3 Почувши гук та тупіт копит у сильних коней його, гуркіт колесниць його й скрипіт коліс його. Батьки й не зирнуть на малечу свою, помлїють бо руки в них 
\v 4 Перед тим днем, що настане, щоб вигубити всїх Филистіїв; погубити й Тир і Сидон з усїма помічниками, що позоставались; бо Господь спустошить Филистіїв, останок острова Кафтора\f + \ft Або, може, Кипра.\ft*\f*. 
\v 5 Олисїла Газа, онїмів Аскалон і прочі долиняне. 
\v 6 Доки же, ти, мечу Господень, ще будеш рубати? Коли вдовольнишся? Заховайся в свою піхву, перестань-вгамуйся! 
\v 7 Та як тобі вгамуватись, коли Господь послав тебе з приказом проти Аскалону й побережжя морського? Туди ж він послав його!
\c 48
\p
\v 1 Про Моаба так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Горе Неву-місту! воно спустошене буде; соромом окритий Киріятярим і звойований; та й Мизгав покриєсь стидом і в нїщо його обернуть. Замок високий обернено в посьміх! 
\v 2 Слава Моабова зникне навіки; Гесбону недолю готують: нумо, витратьмо його зміж народів! Та й ти, Мадмено, погибнеш; меч ійде за тобою. 
\v 3 Чути крик і з Оронаїму, і тут валять-опустошують страшно! 
\v 4 Стерто на порох Моаб, дїти його заридали. 
\v 5 Від підходячих у гору в Лухит голосний плач роздається, від спускаючихся в низ із Оронаїму зачуває ворог риданнє по спустошенню. 
\v 6 Утїкайте, рятуйте життє, наге, мізерне як та деревина серед пустинї. 
\v 7 Ти вповав на вироби рук твоїх, на твої достатки; за те ж пійдеш в неволю, ти самий, й бовван твій Хамос разом із своїми сьвященниками та князями своїми. 
\v 8 Прийде пустошник на кожний ваш город, й нї одно місто не остане цїле; погибне долина, спустїє поділлє, як заповів Господь. 
\v 9 Дайте Моабові крила навтеки летїти; бо в городах його буде безлюддє, нїкому буде в них проживати! 
\v 10 Проклят, хто справу Господню справляв би байдужно, проклят, хто спиняв би меча його, кров проливати! 
\v 11 Змалку жив Моаб у супокою, седїв на гущі своїй і не переливано його з посудини в другу посудину, його в неволю не займано зроду; тим то зоставався в йому й смак його, та й запах його не змінявся. 
\v 12 От же, говорить Господь, надходить час, що я пришлю до його переливачів, а вони переллють його, й опорожнять посуд його й глеки його порозбивають. 
\v 13 І окриється соромом Моаб задля Хамоса, як окрився стидом дом Ізраїля задля Бетеля, — надїї своєї\f + \ft III. Цар. 12, 29.\ft*\f*. 
\v 14 Що ви говорите: Ми хоробрі мужі, силачі до війни? 
\v 15 Нї! Моаб, наче вже опустошений, міста його, як би вже горіли, а вибрані молодики ваші, мов би на заріз пійшли, говорить Царь, — Господь Саваот імя його. 
\v 16 О, близька погибель Моабова, сквапно надходять злиднї його. 
\v 17 Пожальтесь його, всї його сусїди, й усї, що знаєте імя його, заголосїте: Як се зломилось жезло сили, палиця слави! 
\v 18 Ізійди вниз із висоти величі і сядь на місцї спраги, дочко-осаднице Дибону, вже бо наступає пустошник Моабу, й порозвалює твердинї твої. 
\v 19 Стань при дорозї, сусїдко-осаднице Ароерська, питай у тих, що, втїкаючи, шукають рятунку: Що таке сталось? 
\v 20 (а почуєш:) Осоромлений, Моаб, бо вже звойований; плачте, ридайте, вістїте в Арнонї, що Моаб — пустиня; 
\v 21 Що прийшов суд на рівнини, на Халон і на Яазу й на Мофат, 
\v 22 І на Дибон і на Нево й на Бет-Дивлатаїм, 
\v 23 І на Каріатаїм, і на Бет-Гамул і на Бет-Маон, 
\v 24 І на Керіот і на Восор та й на всї городи Моабські, як далекі, так і близькі. 
\v 25 Збито рога Моабові й зломано руку йому, говорить Господь. 
\v 26 Упоїте до пяна його, пишався бо проти Господа; нехай же валяється Моаб у своїй блювотинї й буде сьміховищем. 
\v 27 Хиба ж Ізраїль та не був сьміховищем у тебе? Чи то ж його та поймано між злодїями, що ти, було, як заговориш про него, так і похитуєш головою? 
\v 28 Покидайте ж тепер міста, ви осадники Моабські, та й живіте, мов голуби, що гнїздяться коло ввіходів у печери. 
\v 29 О, наслухались ми про гордощі Моабові — гордощі без міри, як він високо нїс себе, як пишався, як у гору неслося серце його. 
\v 30 Знаю я, говорить Господь, буйність його, та вона марна; пусті слова його; не здолїють того вчинити (що говорять). 
\v 31 Тим то й буду голосити по Моабові, плакати по всьому Моабові, буду зітхати по людях Кирхареських; 
\v 32 Плакати му по тобі, Севамо виноградня, тим плачем, що й по Язері: паростки твої сягали аж поза море, доходили до озера Язерського; аж се пустошник напав на лїтні плоди твої, на виноград спілий. 
\v 33 Утихли радощі й веселощі в тім Кармелю, в землї Моабський; я уйму вино в точилах; не будуть уже топтати в них, сьпіваючи; гук воєнний буде чути, а не гомін радісний. 
\v 34 Од плачу в Есевонї аж до Елеали й до Яаци залунає їх голос і від Сигора до Оронаїму, до третьої Егли; та й води в Нимримі повисихають. 
\v 35 Вигублю, говорить Господь, у Моаба тих, що приносять жертви на висотах та кадять богам його. 
\v 36 Тим же то серце моє тужить по Моабі, мов сопілка; стогном сопілки плаче серце моє по осадниках Кирхареських, всї бо багацтва, що вони надбали, поникли без слїду. 
\v 37 У кожного голова лиса, в кожного борода стрижена, руки подряпані, чересла веретищем окриті, 
\v 38 Скрізь у Моаба по кришах, майданах сумують-плачуть, я бо розбив Моаба, мов посудину непотрібну, говорить Господь. 
\v 39 Як же розбито його, — будуть із спожалїннєм говорити; як же Моаб осоромився, подавшись навтеки! і стане Моаб сьміховищем і острахом усїм сусїдам своїм; 
\v 40 Так бо говорить Господь: Ось він (Навуходонозор) орлом налетить, розпростре свої крила над Моабом: 
\v 41 Загорне міста, звоює твердинї, а серця в хоробрих Моабіїв стрівожаться в той час, як серце в жінки-породїлї. 
\v 42 І вигублений буде Моаб ізпроміж народів за те, що згордїв був проти Господа. 
\v 43 Переляк і яма й сїтї прийдуть на тебе, Моабський осаднику, говорить Господь. 
\v 44 Хто від ляку втече, впаде в яму; хто вийде з ями, попаде в сїт. Таке бо пошлю на Моаба в годину кари моєї, говорить Господь. 
\v 45 Наче в тїнї, схороняться у твердинї Есевонській втїкачі втомлені, та з Есевону вийде огонь, поломя з Сигону, й пожере бік Моабу, і тїмє сих людей непокірливих. 
\v 46 Горе тобі, Моабе! погинув нарід Хамоса; бо сини твої й дочки пійшли в неволю. 
\v 47 Та колись я поверну Моаба з полону, говорить Господь. Досі суд на Моаба.
\c 49
\p
\v 1 Про Аммонїїв говорить так Господь: Чи Ізраїль же не має синів? хиба нема в него наслїдника? Як же се Малхом загорнув Гада, й нарід його розсївся в містах його? 
\v 2 Тим же то надходять днї, що в Раббі, (містї) синів Аммонових, дасться чути крик боєвий й Рабба зробиться купою розвалищ, і городи (дочки її) будуть повипалювані, а Ізраїль заволодїє над тими, що над ним панували, говорить Господь. 
\v 3 Заголоси ж, (сусїде) Есевоне, бо Гай уже спустошений; здійміте крик, ви, дочки Раббині; попідперізуйтесь веретами; плачте й блукайте попід плотами, бо Малхом пійде в неволю, а з ним сьвященники й князї його. 
\v 4 Чого пишаєшся долинами? Потечуть левади твої кровю, зрадлива дочко, що, вповаючи на скарби свої, мовляєш: Хто наступить на мене? 
\v 5 Ось, я пошлю на тебе страх з усїх околиць твоїх, говорить Господь, Бог Саваот; порозбігаєтесь необзир, і нїхто не позбірає втїкачів. 
\v 6 Та навпослї я знов заверну полонян Аммонїїв, говорить Господь. 
\v 7 А про Едома так говорить Господь сил небесних: Невже ж у Теманї та нема розуму? Чи то ж не стало ради в премудрих? хиба ж змалїла їх мудрість? 
\v 8 Утїкайте, обернувшись плечима, ховайтесь глибоко в печерах, осадники Деданські, попущу бо погибель на Езава, надходить час навідання мого. 
\v 9 Коли б винники та ввійшли в виноградник у тебе, то певно лишили б скілька не зірваних грон, та й коли б злодїї прийшли в ночі, то набрали б собі, скілько їм треба; 
\v 10 Я ж обберу Езава до нага, всї сховища його повідшукую, нїде не притаіться. Вигублене буде його потомство, й брати його й сусїди його; й зникне він зовсїм. 
\v 11 Полиши тілько твої сироти, я не дам їм загинути, та й вдови твої нехай вповають на мене. 
\v 12 Так бо говорить Господь: Ось, і ті, що їм не належалось би пити кубка кари, будуть його конче пити, а ти б то не мав бути покараний? Нї, не втечеш безкарно, мусиш випити. 
\v 13 Кленусь бо самим собою, говорить Господь, що Восор станеться острахом, сьміховищем, дивовижею й прокляттєм, а всї його міста поробляться вічними пустками! 
\v 14 Я чув звістку від Господа, та й посли порозсилано вже до народів казати: Збирайтесь, ійдїть на него, ставайте до бою! 
\v 15 Ось бо, я вчиню тебе малим між народами, згірдним перед людьми. 
\v 16 Грізна постава твоя і надуте серце завели тебе, живущого в печерах скельних та вершинах гірських. Бо хоч би ти так високо, як орел, звив гнїздо собі, то я й звідти скину тебе, говорить Господь. 
\v 17 І зробиться Едом острахом; хто попри його буде переходити, зʼуміється і буде посвистувати, споглядаючи на рани його. 
\v 18 Як Содома та Гоморра провалились, а з ними й сусїдні городи, говорить Господь, так і там нїхто вже не буде жити, й нїяка людина не поселиться. 
\v 19 Ось він\f + \ft Навуходонозор.\ft*\f*, як той лев, виступить від вижин Йорданських на ті утверджені місця; їх же я зневолю швидко вийти з Ідумеї, і, хто вибраний, того над нею поставлю. Хто бо рівня менї? і хто стане вимагати в мене відповідї? та й де той пастирь, що встояв би проти мене? 
\v 20 Тим же то слухайте про постанову Господню і що він судив учинити Едому, та й що задумав зробити осадникам Теманським: дїйсно, найслабші з того стада займуть їх у полонь і попустошать осади їх. 
\v 21 Від гуку їх упадку стрясеться земля, а луна від їх крику чутна буде поза Червоним морем. 
\v 22 Так, орлом підійметься він, налетить і розпустить крила понад Восором, і серце невміраків Едомських буде тодї, як серце в жінки-породїлї. 
\v 23 Про Дамаск: Осоромлені Емат і Арпад: почувши сумну вість, вони впали духом; трівога обгорнула їх, неначе на морі, не можуть успокоїтись. 
\v 24 Опустив руки Дамаск і кинувся на втеки; його обняв страх, схопили його болї й муки, мов породїлю. 
\v 25 Ой чом же не вцїлїло се місто славне, сей город, що ним я втїшався? 
\v 26 Так, поляжуть молодики його на улицях його й усї військові люде погибнуть того часу, говорить Господь сил небесних. 
\v 27 І розложу огонь попід мурами Дамаськими, й пожере він палати царя Венадада. 
\v 28 Про Кедар і про царства Азорські, що (опісля) звоював Навуходонозор, царь Вавилонський, так говорить Господь: Уставайте, рушайте на Кедар та й звоюйте тих осадників восточних! 
\v 29 Намети й вівцї їх позабірайте; покриттє наметнє, всю надобу, й верблюди в їх пожакуйте, та накличте на них страх із усїх боків. 
\v 30 Біжіте, втїкайте хутко, ховайтесь глибоко в печерах, осадники Азорські, говорить Господь: Навуходонозор бо, царь Вавилонський, повзяв постанову й задумав проти вас задум. 
\v 31 Уставайте, рушайте проти люду мирного, що живе собі безпеч, говорить Господь, що нема в його нї дверей, нї засовів, що живуть (кочуючи) особняком. 
\v 32 Верблюди їх стануться лупом, а їх отарі будуть розхоплені, і розсїю їх по всїх вітрах, — оттих, що вистригають волоссє на висках, — і з усїх боків наведу на їх погибель, говорить Господь. 
\v 33 Азор же буде леговищем шакалам, вічною пустинею; нїхто там не буде жити, нїяка людина там не оселиться. 
\v 34 Слово Господнє, що надійшло до пророка Еремії про Елам у початку царювання Седекіїного, царя Юдейського: 
\v 35 Так говорить Господь сил небесних: Се я поламлю лука Еламіям, — їх головну силу; 
\v 36 І наведу на Елама чотирі вітри з чотирьох сторін неба, та й розвію їх по всїх сих вітрах, і не буде такого народу, щоб до його не зайшли вигнані Еламії; 
\v 37 І пошлю на Еламіїв страх перед ворогами їх й перед тими, що на їх душу настають, і наведу лихолїттє на їх, і гнїв мій, говорить Господь, і посилати му меча слїдом за ними, аж покіль їх повигублюю; 
\v 38 І поставлю мого престола в Еламі, царя же й князї його вигублю, говорить Господь. 
\v 39 У дальші ж часи поприводжу назад полонян-Еламіїв, говорить Господь.
\c 50
\p
\v 1 Слово, що вирік Господь через пророка Еремію про Вавилон і про землю Халдейську: 
\v 2 Звістїть й розголосїть між народами, й поставте стяга; виявлюйте, не замовчуйте! Говоріть: Вавилон звойовано, Вил осоромлений, Меродах покрушений, осоромлено й другі образи його, порозбивано ідоли його! 
\v 3 З півночі бо двине проти його народ, а сей оберне землю його в пустиню, і нїхто не буде там жити, нї людина, нї скотина, — все рушить і повтїкає. 
\v 4 У ті днї, і в ті часи, говорить Господь, поприходять сини Ізраїля вкупі з синами Юдиними, а йдучи, плакати муть (з радощів) і шукати Господа, Бога свого. 
\v 5 Про дорогу до Сиону питати муть, а, обернувши туди лиця, будуть казати: Ійдїть і прилягнїте до Господа завітом (умовою) вічним, що вже не забудеться. 
\v 6 Мов заблукані вівцї, був мій нарід: пастирі позводили їх із дороги, порозганяли їх по горах; вони ж блукали з гори на горб, забувши свою кошару. 
\v 7 Всї, що їх стрічали, жерли їх, а вороги їх мовляли: Ми не винні, бо се вони согрішили перед Господом, перед пробутком справедливостї, і перед Господом — надїєю батьків їх. 
\v 8 Втїкайте ж із серед Вавилону, покидайте Халдейську землю, а йдїть (веселі), мов козли перед отарою. 
\v 9 Ось бо, я підійму й приведу проти Вавилону велику громаду народів із півночніх земель, і розложаться проти його, та й звоюють його: стріли у них, як у вправного воіна, не вертаються марно. 
\v 10 І станеться Халдея здобиччю їх; і опустошники її заситяться, говорить Господь. 
\v 11 Ви бо веселились і радувались, розграблюючи власність мою; скакали з радощів, як на траві телиця, та й ржали, як боєві конї. 
\v 12 У великий стид попаде мати (земля) ваша, зарумяниться тая, що вас породила; остання буде вона між народами — пустиня, суша, дике поле. 
\v 13 Через Господень гнїв обезлюдїє, зробиться пустинею; кожен, хто йти ме через Вавилон, буде здивований посвистувати, позираючи на його рани. 
\v 14 Становітеся ж у боєву лаву навкруг Вавилону; всї, ви лучники, стріляйте, не жалуйте стріл, бо він провинив перед Господом! 
\v 15 Підійміте з усїх боків крик проти його: подав руку свою (піддавсь); упали твердинї його, зрушились мури його! Се помста Господня; мстїтесь на йому! Як він чинив, так ви чинїте з ним. 
\v 16 Повигублюйте в Вавилонї тих, що сїють, укупі з тими, що роблять у жнива серпом! Зі страху перед мечем пагубним подасться кожен до свого люду, кожен у свою землю буде втїкати. 
\v 17 Ізраїль — се розпуджена отара; леви розігнали її. Перш обʼїдав його царь Ассирийський, а тепер Навуходонозор, царь Вавилонський, і костї його покришив. 
\v 18 Тим же то так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Се я навідаю карою царя Вавилонського, й його землю, як скарав царя Ассирийського; 
\v 19 І приведу знов Ізраїля на його пасовище, й буде пастися на Кармелї й Базанї, і насититься душа його на Ефраїмових горах і в Галаадї. 
\v 20 У ті днї й у ті часи, говорить Господь, шукати муть неправедностї Ізрайлевої, та не буде її, і гріхів Юдиних, та й не знайдеться їх; я бо прощу тих, що зоставив живими. 
\v 21 Ійди ж проти неї — проти тієї землї ворохобної, і карай осадників її; пустоши й вигублюй усе позад них, говорить Господь, і чини все, що я звелїв тобі. 
\v 22 (неначе чую вже) Гук воєнний в тій землї й страшне пустошеннє! 
\v 23 Ой, як же се зломано, як покрушено той молот стільких земель! Як же став Вавилон страховищем проміж народами! 
\v 24 Я розложив сїтї на тебе, й ти спіймався, Вавилоне, й не думавши про те; тебе знайдено й схоплено, за те, що встав єси на Господа. 
\v 25 Господь відчинив зброєву комору свою, і повиносив із неї знаряддя гнїву свого, бо в Господа сил небесних є справа у землї Халдейській. 
\v 26 Рушайте ж проти неї з усїх країв, повідчиняйте сховища її, топчіть її, мов снопи на тоцї, вигубіть її цїлковито, нехай не зостанеться з неї й нащаду. 
\v 27 Позаколюйте всї воли її, нехай ійдуть під ніж. Горе їм! настав бо день їх, — час кари їх! 
\v 28 (наче чути) Голос утїкаючих і спасаючих себе із землї Вавилонської, щоб сповістити на Сионї про помсту Господа, Бога нашого, про помсту за храм його. 
\v 29 Поскликайте на Вавилон усїх, хто натягує лука. Обложіть його навкруги, щоб нїхто не врятувавсь із його; одплатїть йому по заслузї його. Як він чинив, так само чинїть і йому, він бо встав згорда проти Господа, проти Сьвятого Ізрайлевого. 
\v 30 Тим же то молодики його поляжуть на улицях його, й усе військо його вигине того ж дня, говорить Господь. 
\v 31 Ось я — проти тебе, ти гордий, говорить Господь Саваот; прийшов бо день твій — час навідання твого. 
\v 32 І спіткнеться гордовитий і впаде та й нїхто не підніме його; і розложу огонь у містах його, й пожере все кругом. 
\v 33 Так говорить Господь сил небесних: Притїснені сини Ізраїля, як і сини Юдині, а всї, що їх позаймали в полонь, держать їх кріпко й затялись не пустити їх на волю. 
\v 34 Та визволитель їх потужен, Господь сил небесних імя його; він розбере їх справу, щоб учинити впокій на землї, а страх навести на осадників Вавилонських. 
\v 35 Меч\f + \ft Меч пошлю.\ft*\f* на Халдеїв говорить Господь, і на осадників Вавилонських, і на князїв його, й на мудрих його; 
\v 36 Меч на ворожбитів, і вони обезʼуміють; меч на військо його, і воно сторопіє; 
\v 37 Меч на конї його й на колесницї його, й на всї мішані народи посеред него, а вони збояться, як женщини; меч на скарби його, а їх розхоплять; 
\v 38 Засуха на води його, а вони повисихають; се бо земля бовванів, і вони побезʼуміють перед страшною карою, насланою за їх ідоли. 
\v 39 І оселяться там дикі зьвіри, з шакалами, й жити муть на нїй струсї, й нїхто не поселиться, нїхто не буде жити на нїй од роду аж до роду. 
\v 40 Як у нїщо обернув Бог Содому й Гоморру з сусїдними оселями, так і тут не вдержиться й не буде жити нї одна людина. 
\v 41 Ось прийде нарід од півночі, нарід великий, і многі царі підіймуться з країв землї, з найдальшого кутка сьвіту. 
\v 42 В руках у них луки й списи, а жорстокі вони й немилосердні; ревуть, як море, мчаться на конях, узброєні, як один муж, готовий до бою на тебе, дочко Вавилонова! 
\v 43 Довідавшись про них, царь Вавилонський опустить руки; смуток обніме його, муки — як породїлю. 
\v 44 Ось він, мов той лев, виступить від вижин Йорданських на ті утверджені місця; їх же зневолю чимборше уходити, й хто вибраний, тому оддам його; хто бо рівня менї? хто стане вимагати в мене відповідї? та й де той пастир, що встояв би проти мене? 
\v 45 Тим же то слухайте про постанову Господню, і що він судив Вавилонові вчинити, та й що задумав про землю Халдейську: справдї, безсилки з того стада потягнуть їх із собою; справдї, він попустошить осади їх разом із ними. 
\v 46 Од гуку при заборі Вавилону здригнеться земля, а плач їх залунає далеко проміж народами.
\c 51
\p
\v 1 Так говорить Господь: Се я підійму проти Вавилону й живущих посеред його противників моїх бурний вітер. 
\v 2 І пошлю віяльників на Вавилон, а вони розвіють його й спустошать землю його, вони бо в час злиднїв нападуть на його з усїх боків. 
\v 3 Нехай стрілець натягає лука супроти тих, що й собі ж натягають лука та величаються зброєю своєю; не щадїте молодиків його, вигублюйте все військо його. 
\v 4 Нехай падуть побиті на землї Халдейській, а поранені — по улицях її. 
\v 5 Не покинув бо вдовою Бог, Господь Саваот, Ізраїля й Юду, хоч їх земля повна провин проти Сьвятого Ізрайлевого. 
\v 6 Втїкайте з посеред Вавилону й рятуй кожне душу свою, щоб і вам не погибнути за беззаконство його; се бо година помсти Господньої, — він віддає йому заплату його. 
\v 7 Золотим кубком був Вавилон у руцї Господнїй, впивалась із його вся земля; народи пили з його й метались, мов біснуваті. 
\v 8 Несподївано впаде Вавилон та й розібється; голосїте по йому, дайте балзаму на рани його, — може позагоюються. 
\v 9 Гоїли ми Вавилона, та він не вигоївся. — Покиньте ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дойшов до неба й сягонув аж за хмари. 
\v 10 Вивів Господь на сьвітло нашу справедливу справу; ходїмо й звістїмо на Сионї дїло Господа, Бога нашого. 
\v 11 Гостріте стріли, наповнюйте сагайдаки; Господь підпалив завзяттє царів Мидійських, задумав бо проти Вавилону, його затратити, — се помста Господня, помста за храм його. 
\v 12 Підійміте стяга проти мурів Вавилонських, побільшіте чату, приготуйте засїди, бо, що Господь задумав, те все так учинить, як виповів на осадників Вавилонських. 
\v 13 О, ти, що живеш над великими водами, багатий на скарби! прийшов кінець твій, — міра захланностї твоєї! 
\v 14 Господь сил небесних поклявся собою самим: Правду кажу, що сповню тебе людьми, мов сараною, й підіймуть боєвий крик проти тебе. 
\v 15 Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний премудростю своєю й розпростер небеса розумом своїм; 
\v 16 На його громовий голос шумлять води з хмар, а ті хмари приводить він від кінцїв землї; творить блискавицї серед дощу, й випускає вітри з запасних сховищ своїх. 
\v 17 Безумним виявлює себе кожен чоловік у свойму знаннї, і кожний плавильник соромить себе бовваном своїм, бо бовван, — се лож, і нема в йому духа. 
\v 18 Се пуста мана, робота облуду; в день караючих їх навідин вони зникнуть. 
\v 19 Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог — се творець усього, а Ізраїль — се жезло царства його; Господь сил небесних — імя його. 
\v 20 Ти\f + \ft Вавилоне.\ft*\f* в мене — молот, знаряд воєнний; тобою я побивав народи; тобою розбивав царства; 
\v 21 Тобою я вбивав коня і їздеця його й тобою розторощував колесницю і візника її; 
\v 22 Тобою вбивав я чоловіка й жінку; тобою вбивав старого й молодого; тобою вбивав молодика й дївицю; 
\v 23 Тобою вбивав я пастуха й стадо його; тобою вбивав ратая й супруг волів його, тобою вбивав намісників і міських начальників. 
\v 24 Тепер же відплачу Вавилонові й усїм осадникам Халдейським за все зло, що вони заподїяли Сионові в очах ваших, говорить Господь. 
\v 25 Се я (став) проти тебе, ти (горда) горо пагубна, говорить Господь, що вигублюєш і заражуєш усю землю; я простягну на тебе руку мою, й скину тебе зо скелї та й зроблю тебе горою, до нага обгорілою. 
\v 26 З тебе не можна буде взяти й каменя вуглового, нї каменя на підвалину; ти будеш вічним безлюддєм, говорить Господь. 
\v 27 Виставте ж хоругву воєнну в землях; трубіте в труби між народами; вворужте проти його народи; поскликайте на його царства: Арарацькі, Минїйські, Аскеназькі; настановіть гетьманів проти його; наведїть коней, як жалючої сарани. 
\v 28 Узброїте проти його народи, царів Мідиї, намісників її, старшини міські, й усю підневолену їй землю. 
\v 29 Нехай затруситься й затремтить земля; бо спевняться на Вавилонї задуми Господнї, щоб повернути Вавилона в пустиню безлюдну. 
\v 30 Невміраки Вавилонські позрікались воюватись, седять без дїла по твердинях своїх, вичерпалась сила в них, побабіли; осади їх попалені, засови їх поламані. 
\v 31 Біжить гонець зустріч другому гонцеві, посел зустріч послові, щоб сповістити цареві Вавилонському, що город його від кінця до кінця опановано; 
\v 32 І броди позахоплювано, й трощу по багнах повипалювано, й військові люде в перестраху. 
\v 33 Так бо говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Дочка Вавилонська — мов тік під молотьбу; за малий час настануть жнива її. 
\v 34 Навуходонозор, царь Вавилонський, пожерав мене й гриз мене; він зробив із мене порожню посудину; він проковтнув мене, мов той смок; наповнив роскошами моїми своє черево, вигнав мене. 
\v 35 Зневага моя й тїло моє — на Вавилонї, промовляє осадництво Сионове, й кров моя — на осадниках Вавилонських, каже Ерусалим. 
\v 36 Тим же то так говорить Господь: Я вступлюсь за твою справу й помщуся за тебе; висушу море його й повисушую канали його. 
\v 37 І зробиться Вавилон купою розвалищ, кублами шакалів, страховищем та сьміховищем, без осадників. 
\v 38 Як леви, зарикають всї вони, заскіглять, як левині щенята. 
\v 39 Саме тодї, як вони (вином) розгорячаться, справлю їм бенкет, і впою та звеселю їх так, що поснуть сном вічним, і вже не прокинуться, говорить Господь. 
\v 40 Поведу їх, як ягнята, на заріз, як барани вкупі з козлами. 
\v 41 О, як же впаде Сесах (Вавилон), як звоюють пиху всієї землї! О, як же то Вавилон та зробиться страховищем між народами! 
\v 42 Рине на Вавилон море, покриє його великанськими филями своїми. 
\v 43 Городи його поробляться пустками, сухою сушею, диким полем, землею, де анї людина не буде жити, нї один чоловік переходити. 
\v 44 І зроблю конець Вилові в Вавилонї, і вирву з рота його, що він проглинув, і не будуть уже народи напливати до його, бо ж і мури Вавилонські впадуть. 
\v 45 Вихо ди зпосеред його, мій народе, рятуйте кожне душу свою від палкого гнїву Господнього. 
\v 46 Нехай не млїє серце в вас, і не лякайтесь поголоски, що пійде по землї: Пійде чутка в одному роцї, а потім у другому роцї та ж чутка, й буде насильство на землї, й встане потужний на потужного. 
\v 47 Та воно певне, що настане час, і я навідаю карою ідоли Вавилонські, а вся земля буде посоромлена й усї побиті її поляжуть серед його. 
\v 48 І веселитиметься над Вавилоном небо й земля з усїм, що на них, рушать бо з півночі пустошники на його, говорить Господь. 
\v 49 Як Вавилон повалював звойованих Ізрайлитян, так само у Вавилонї падати муть побиті з усієї країни. 
\v 50 Ви ж, що спаслись од меча! рушайте, не зупиняйтесь; згадуйте звіддалї про Господа й нехай Ерусалим приходить вам на серце. 
\v 51 Сором був нам, коли ми слухали наругу; стид окривав нам лице, як чужинцї напали на сьвятощі Господнього дому. 
\v 52 За се ж ось, приходить час, говорить Господь, що навідаю карою ідолів його, й по всїй землї його стогнати муть поранені. 
\v 53 Хоч би Вавилон піднявся під саме небо, та хоч би там на висотї збудував собі твердиню; таки прийдуть від мене пустошники на його, говорить Господь. 
\v 54 Ой, понесеться голосний крик із Вавилону й гук страшного розпадання з землї Халдейської, 
\v 55 Спустошить бо Господь Вавилон і придушить у йому гордовитий голос. Филями понесуться крики їх, наче великі води, далеко буде роздаватись (розпучливий) їх голос. 
\v 56 Бо прийде на його, на Вавилон, опустошник, і будуть спіймані борцї його, поламані їх луки; бо Господь, Бог відплати, дасть йому відплату. 
\v 57 І напою до пяна князїв його й мудрецїв його, намісників його й начальників городських і воінів його; й позасипляють вони сном вічним, та й вже не прокинуться, говорить Царь, — на імя йому Господь Саваот. 
\v 58 Так говорить Господь: Широкі мури Вавилонські будуть до самих основ розвалені, а високі ворота його спалені огнем; пусто працювали народи, й люде мучились задля огня. 
\v 59 Слово, що заповідав пророк Еремія Сераїї Нирієнкові Маасеєнкові, як сей вибирався в Вавилон із Седекією, царем Юдейським, у четвертому роцї його царювання. Сераїя ж був старший над ложниками (стелачами). 
\v 60 Списав же Еремія всї злиднї, що мали впасти на Вавилон, ув одній книзї, — все те, що писано про Вавилон. 
\v 61 І сказав Еремія Сераїї: Як прибудеш у Вавилон, не занедбай прочитати всї цї слова, 
\v 62 Та й промов: Господи! сам загрозив єси займищу сьому, так його затратити, що не буде в йому нї людини, нї скотини, та що воно буде повсячасною пусткою. 
\v 63 І як сю книгу прочитаєш, так привяжи до неї камень та й укинь її в середину Евфрату, 
\v 64 І промов: Оттак утоне Вавилон та й не вирине з того нещастя, що пошлю на його. Поти слова Ереміїні (про Вавилон).
\c 52
\p
\v 1 Седекії було двайцять і один рік, як став царем, а царював він у Ерусалимі одинайцять років. Імя матери його було Хамуталь — Ереміївна, родом із Либни. 
\v 2 І чинив він таке, що було не до вподоби Господеві, притьма як чинив Йоаким. 
\v 3 Через те був гнїв Господень над Ерусалимом та над Юдою такий, що відкинув їх від лиця свого. І одпав Седекія од царя Вавилонського. 
\v 4 І сталось: у девятому роцї свого царювання, у десятому місяцї прийшов Навуходонозор, царь Вавилонський, сам і все військо його проти Ерусалиму, й облягли його та й насипали навкруги його вал. 
\v 5 І був город ув облязї до одинайцятого року царювання Седекіїного, 
\v 6 У четвертому ж місяцї, на девятий день місяця, опановала голоднеча город і люде не мали що їсти. 
\v 7 То ж зроблено проломину в міскім мурі, й (царь та й) усї військові люде втекли вночі через ворота, що між двома мурами коло царського саду, та й пійшли дорогою в степ, — Халдеї ж облягали місто навкруги. 
\v 8 І погналось військо Халдейське за царем та й наздогнали Седекію в степах Ерихонських, а все його військо порозбігалось од него. 
\v 9 І схопили царя та й повели до царя Вавилонського в Риблу, в Емат-країнї, й той вирік йому засуд: 
\v 10 Царь Вавилонський велїв позаколювати синів Седекіїних перед його ж очима, так само заколено й усїх князїв Юдейських в Риблі; 
\v 11 Седекію ж ослїпили, закували в кайдани, й повів його царь Вавилонський у Вавилон та й посадив у вязницю аж до дня смертї його. 
\v 12 У пятому ж місяцї, на десятий день місяця, — се був девятнайцятий рік царювання Навуходонозорового, прибув Навузардан, отаман прибічників, вірний слуга в царя Вавилонського, в Ерусалим, 
\v 13 І спалив дом Господень і царську палату та й усї великі будинки в Ерусалимі; 
\v 14 Усї ж мури навкруги Ерусалиму повалило військо Халдейське, що було при отаманові прибічників. 
\v 15 А останок люду, що зостававсь у городї й утїкачів, що перейшли були до царя Вавилонського, й загалом простий нарід перевів Навузардан, старший над прибічниками, в Вавилон. 
\v 16 Тілько немного вбогих людей зоставив Навузардан, отаман прибічників, у краю виноградарями та пахарями (хлїборобами). 
\v 17 А стовпи мідяні, що були в Господньому дому, й підніжки, й мідяне море, що було в храму Господньому, порозбивали Халдеї та й позабірали всю мідь із них у Вавилон. 
\v 18 Позабірали й казани, лопатки, ножі, миски й увесь мідяний посуд, що його вживано до служби; 
\v 19 І полумиски й клїщики, чаші, й кубки й кадильницї й кінви, що нї було золоте й срібне, позабірав отаман прибічників. 
\v 20 Стовпи два, одно море й дванайцять мідяних волів, що служили за підніжки, а що постарав царь Соломон до Господнього дому, — мідї з усього того посуду не було ваги. 
\v 21 А ті стовпи були, кожний стовп вісїмнайцять локот заввишки, й поворозка в дванайцять локот обіймала його; а були вони порожні в серединї, стїнки ж були на чотирі палцї. 
\v 22 А на стовпі був мідяний вінець, на пять локот заввишки, й сїтка й гранатові яблочка навкруги вінця, усе мідяне; те ж саме й на другому стовпі з гранатовими яблочками. 
\v 23 А було висящих гранатових яблок девятьдесять і шість, усїх же яблок, сїтками обведених — сотня. 
\v 24 І взяв отаман прибічників первосьвященника Сераїю і второго сьвященника Зефанїю й трьох придверників. 
\v 25 А з городу взяв одного скопця, що старшинував над військовими людьми, та сїмох невідступних прибічників царських, що знайдено в городї, і головного писаря військового, що затягав людей в країнї до військової служби, та шістьдесять чоловіка з народу землї, що знайдено в містї. 
\v 26 Оцїх то позабірав Навузардан, отаман прибічників, та й одвів їх до царя Вавилонського в Риблу; 
\v 27 Царь же Вавилонський повелїв повбивати їх у Риблї, в Емат-країнї. Так і виселено Юду з землї його. 
\v 28 Ось скілько люду поодводив Навуходонозор: у сьомому роцї (царювання свого) три тисячі двайцять і три Юдеї; 
\v 29 У вісїмнайцятому роцї Навуходонозоровому — з Ерусалиму вісїм сот трийцять і дві душі; 
\v 30 У двайцять третьому роцї Навуходонозоровому одвів Навузардан, отаман прибічників, Юдеїв сїмсот сорок і пять душ, усього чотири тисячі й шістьсот. 
\v 31 У трийцять сьомому роцї по переведенню в неволю Ехонїї, царя Юдейського, у дванайцятому місяцї, двайцять пятого дня місяця, Евильмеродах, царь Вавилонський, того року, як почав царювати, помилував Ехонїю, царя Юдейського, й вивів його з темницї. 
\v 32 І розмовляв із ним прихильно, й поставив престол його над престолами инших царів, що були в його в Вавилонї; 
\v 33 І перемінив вязницьку одїж його, і він трапезував повсяк день у його, поки жив на сьвітї. 
\v 34 І харчове його — щоденне харчове — давано йому від царя на кожний день по всї днї життя його.