\id ISA - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h КНИГА ПРОРОКА ІСАЇЇ
\toc1 Книга Пророка ісаїї
\toc2 Ісаїї
\mt1 КНИГА ПРОРОКА ІСАЇЇ.\f + \ft Пророкував около року 650 перед Христом.\ft*\f*
\c 1
\p
\v 1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії: 
\v 2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене. 
\v 3 Віл знає господаря свого, й осел — ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє. 
\v 4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його! 
\v 5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе. 
\v 6 Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою. 
\v 7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, — звичайно, опустошене чужинцями. 
\v 8 І останесь дочка Сионська\f + \ft Місто Ерусалим.\ft*\f*, наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене. 
\v 9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, — ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра. 
\v 10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські\f + \ft Край жидівський стався неначе новітною Содомою.\ft*\f*; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський! 
\v 11 Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу. 
\v 12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двори мої? 
\v 13 Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм! 
\v 14 Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх. 
\v 15 І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови. 
\v 16 Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло; 
\v 17 Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову; 
\v 18 А тодї прийдїть — і розсудимось, — говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця — я, мов снїг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, — обмию їх, як вовну. 
\v 19 Схочете слухняним робом у мене ходити, — буде вас земля усяким благом надїляти; 
\v 20 Затнетеся ж, опір ставши, — тодї меч пожере вас; се уста Господнї говорять! 
\v 21 О, як же розопсотилась столиця, колись така вірна й повна правого суду! Справедливість давно в нїй панувала, тепер — душогубцї. 
\v 22 Срібло твоє жужелицею стало, вино твоє розпущене водою; 
\v 23 Князї твої — проступники й спільники злодїїв, на гостинцї ласі, користї шукають; сиротам нема в їх оборони, а справа вдовицї до них не доходить. 
\v 24 Тим то говорить Господь, Господь Саваот, сильний Ізраїлїв: О, я надоложу мою кривду від противників моїх, і помшчусь над ворогами моїми! 
\v 25 Простягну на тебе руку, жужелицю з тебе счищу й віддїлю від тебе все олово. 
\v 26 І поставлю в тебе суддїв, як з давен бувало, та й радників, як було за предків; а тодї славити муть тебе городом правди, столицею вірною. 
\v 27 Сион із потали вийде правосуддєм, а ті, що вернуться до його, — справедливостю; 
\v 28 А всїм відступникам і грішникам — погибель, і хто Господа покинув — затратиться. 
\v 29 А будуть вони покарані за ті дуброви, що такі вам любі, посоромлені за сади, що собі вибрали; 
\v 30 І станеться з вами, як із тим дубом, що лист у його обпав, і як той сад, що води не має. 
\v 31 І потужний станесь — сьміттєм, праця ж його — іскрою; й горіти муть разом, а нїхто не погасить.
\c 2
\p
\v 1 Слово, що прийшло в видиві, до Ісаїї Амосенка про Юдею й Ерусалим: 
\v 2 Станеться в останні часи, що над усї гори гора Господня вознесеться, й підійметься понад горби, й посьпішать до неї всї народи. 
\v 3 І пійдуть многі народи й скажуть: Ходїть, вийдемо на гору Господню, в дом Бога Якового, а він покаже нам свої дороги, й будемо ходити стежками його, бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Ерусалиму. 
\v 4 І судити ме він народи, й картати ме многих людей; і перероблять мечі свої на леміші, а списи свої на серпи, й не буде народ на народ меча підіймати, та й не буде більше вчитись воювати. 
\v 5 Ой ходїмо ж, доме Яковів, і будемо ходити в сьвітлї Господнїм! 
\v 6 Бо ти відкинув був дом Яковів, відопхнув люд свій, за те, що вони багато переняли від народів східних: і чарівники в них, як у Филистіїв, і з синами чужоземцїв вони в побратимстві. 
\v 7 Земля стала повна срібла й золота, а скарбам їх і лїку не має; й переповнилась земля кіньми й безлїччю колесниць; 
\v 8 Повна земля й ідолів; вони ж і припадають лицем перед дїлом рук своїх, перед тим, що палцї їх зробили; 
\v 9 І похилився чоловік простий, і понизився муж значний — й ти не простиш їм сього. 
\v 10 Ой сховайся у скелї, врийся в землю зі страху перед Господом і перед славою величностї його! 
\v 11 Поникнуть горді погляди мужів, і піднесені голови людей будуть принижені; один Господь явиться високим того часу. 
\v 12 День бо Господа сил небесних прийде на все горде й високомірне, та й на все, що високо несеться — і все воно принижене буде, 
\v 13 І на всїх, що, як кедри Ливанські, високо в гору себе підносять, на всїх, що, як дуби Базанські, 
\v 14 І на всї високі гори й горби, що вгору пнуться, 
\v 15 І на кожну високую башту й на всякий мур кріпкий, 
\v 16 І на ті кораблі Тарсийські, та на всякі прикраси їх принадні. 
\v 17 І повалиться величність мужів і гординя людська нагнеться; один тілько Господь буде високий в той день, 
\v 18 А всї ідоли щезнуть. 
\v 19 Позалазять в печері в скелях та в глибинї земні зі страху перед Господом та перед славою величностї його, коли він устане, карати землю. 
\v 20 В той день покидає чоловік кертицям та кажанам (лиликам) срібні свої ідоли, й золоті свої ідоли, що понароблював собі, щоб їм поклонятись, 
\v 21 Щоб тільки самим сховатись в щілини скельні та розколини гір зо страху перед Господом і перед славою величностї його, коли він встане, карати землю. 
\v 22 Оце ж годї вам надїю покладати на чоловіка, що в його тільки хиба духу, що в ніздрах; бо й що він значить?
\c 3
\p
\v 1 Знайте, що Господь сил небесних одніме в Ерусалиму й в Юди всяку підпору, всяку піддержку хлїбову й всяке підкріпленнє водою, 
\v 2 Хороброго воєводу й воїна, суддю й пророка, віщого й старця, 
\v 3 Пятьдесятника й князя, й дорадника й умного штукаря й проречистого словом; 
\v 4 А дам їм хлопцїв за старшину, й дїти панувати муть над ними. 
\v 5 І одно одного буде в народї тїснити, — кожний ближнього свого; встане хлопець на старого, дрібний люд — на значних. 
\v 6 І хапати ме за полу брата брат, у родинї батька свого: В тебе є жупан про сьвято, будь над нами князем, — нехай буде сей розпадок під рукою в тебе; 
\v 7 А той відкаже, клянучись: Не вмію я гоїти рани; бо й в мене в господї нї хлїба, нї одежі; не робіть мене головою в народї. 
\v 8 Ось як підупаде Ерусалим і впаде Юда, через те, що й язик і дїла в їх — проти Господа, й зневажливі в очах слави його. 
\v 9 Само їх обличчє сьвідчить проти них, ба й явно таки про гріх свій розповідають, не таять, саме як Содомії; горе душам їх! самі бо на себе зло накликають. 
\v 10 Скажіть праведному, що йому благо, бо він споживати ме плоди вчинків своїх; 
\v 11 Горе ж беззаконникові, бо буде йому відплата за дїла рук його. 
\v 12 Гнобителї люду мого — недоростки й жіноцтво правлять ним. Народе мій! ті, що правлять вами, вони вас туманять, вони розкопали дорогу ходи твоєї. 
\v 13 Но встав Господь на суд — він стоїть, щоб судити народи. 
\v 14 Виступає Господь на суд проти голов люду свого і князїв його: Ви спустошили виноградник; загарбане у бідного — по дворах ваших. 
\v 15 Яким правом тиснете ви люд мій і топчете вбогих? говорить Господь, Господь сил небесних. 
\v 16 І промовив Господь: За те, що дочки Сионські аж надто згордїли; що ходять, витягнувши шию й принаджують поглядами, ходять гордою ходою й побрязкують бляшечками на ногах, — 
\v 17 За се оголить Господь тїмя в дочок Сионських і обнажить їх Господь з волосся їх; 
\v 18 У той день Господь одійме гарні бляшечки на ногах і ґузички, 
\v 19 Сережки та запинки, й пояси, й судинки з пахощами та чарівницькі висилця, 
\v 20 Перстінцї й каблучки під носом, 
\v 21 Верхні намітки й спідню одежу, платинки й гаманцї, 
\v 22 Опліччя барвисті й плащики й повязки; 
\v 23 Дзеркалця, й сорочки з висону та турбани. 
\v 24 І буде тодї замість принадних пахощів — смердота; замість пояса — мотузка; замість завитого волосся — плїш, і замість широкої обгортки — вузка верітка, а замість краси — пятна. 
\v 25 Мужі твої полягають під мечами, а хоробрі твої — на війнї. 
\v 26 І будуть зітхати й плакати ворота столицї\f + \ft Де відбувалисъ збори та суди.\ft*\f*, вона ж, спустошена, на землї усяде\f + \ft Як жінка, що повдовіла.\ft*\f*.
\c 4
\p
\v 1 І вхопиться в той час сїм женщин одного мужчини й скажуть: Свій хлїб будемо їсти й свою одежу будемо носити, аби тілько можна нам твоїм іменем зватись, — зніми з нас сором! 
\v 2 В той день явиться пагонець Господнїй в красотї і честї, і овощ землї — в величностї й славі, на радість тим, що в Ізраїлї цїлі зостались. 
\v 3 Тодї, хто зостався в Сионї та уцїлїв в Ерусалимі, зватись буде сьвятим, — всї записані в книзї живущих в Ерусалимі, 
\v 4 Як обмиє Господь все грязиво дочок Сионських і обчистить кріваві гріхи Ерусалиму зпосеред його, духом суду й духом огня. 
\v 5 І розпростре Господь над усяким місцем Сион-гори й над зборами її хмару й дим на день, а сьвітло палаючого огня на час ночі; бо над усїм почесним буде захист. 
\v 6 І буде намет, щоб закривати днем од спеки, й давати притулок і обезпеку від дощової негоди.
\c 5
\p
\v 1 Засьпіваю любому мойму пісню любого мого про його виноградник: Був у любого мого виноградник на верху плодющої гори; 
\v 2 Він обвів його муром і очистив його від каміння, й насадив у йому добірну виноградню лозу, а серед саду збудовав башту й построїв тискарню, та й сподївався, що вона зародить добрі грони, а вона вродила дикі ягоди. 
\v 3 А тепер, ви осадники Ерусалиму, й ви, мужі в Юдеї, розсудїте мене з виноградником моїм: 
\v 4 Що ще мав би я був учинити виноградникові мойму, чого я не вчинив? Чого воно так сталось, що він зродив дикі ягоди, коли я сподївався, що зародить грони добрі? 
\v 5 От же я вам скажу, що зроблю з виноградником моїм: розберу його огорожу, нехай його пустошать, повалю мур, нехай його топчуть, 
\v 6 І полишу його пусткою: не будуть його нї обрізувати, нї обкопувати, — нехай заростає терниною й бодяками; та ще й хмарам звелю я, не спускати дощу на його. 
\v 7 Виноградник Господа Саваота — се рід Ізраїля, а царство Юдине — се садиво його любе. І ждав він в йому правосуду, — аж тут пролив крови; ждав правди, а тут голосїннє. 
\v 8 Горе вам, що наживаєте дом новий за домом, та прилучуєте поле до поля, так що другим нема вже й місця, наче б ви одні поселені на землї. 
\v 9 Ув уші ж менї Господь сил ось що промовляє: Многі доми отті опустїють, а в палатах пишних не буде кому жити; 
\v 10 Десять паїв у винограднику дадуть барилце, а гомер зерна насїння вродить ледви ефу. 
\v 11 Горе тим, що з ранку вже шукають напоїв, та й до ночі розпалюють себе вином; 
\v 12 Гарфа й гуслі, бубон і сопілка та вино на їх бенкетах; а на дїла Господнї вони й не спозирнуть, і про вчинки рук його й не спогадають. 
\v 13 За те ж люд мій необачний попаде в неволю; значні в його будуть голодати, богачі ж його з спраги погибати. 
\v 14 За те й безодня розтворилась широко, й без міри роззївила пащу свою, й піде туди слава їх і богацтво їх, і шум їх із усїма їх веселощами. 
\v 15 І похилиться людина, й смириться муж, а горді спустять очі свої; 
\v 16 А Господь Саваот вознесеться високо в тім судї, і Бог сьвятий покаже сьвятість свою в справедливостї. 
\v 17 І пасти муться вівцї по своїй волї, й чужі будуть кормитись на позісталих по богачах буйних пасовищах. 
\v 18 Горе тим що тягнуть за собою беззаконність шнурами марноти, а гріх — неначе реміннєм возовим; 
\v 19 Що то мовляють: Нехай же він поквапиться зо своїм дїлом, щоб нам побачити; нехай наближиться й спевниться рада Сьвятого Ізрайлевого, щоб нам довідатись. 
\v 20 Горе тим, що все лукаве добрим величають, а добре — злим; морок, — сьвітлом, а сьвітло мороком уважають; що гірке — у них солодке, а солодке — гіркота! 
\v 21 Горе тим, що в своїх очах мудрі, та розумні перед собою самими! 
\v 22 Горе тим, що хоробрі до пиття вина, й сильні в приправі впиваючих напитків; 
\v 23 Що на судї за гостинцї роблять правим злюку, а правому закон одмавляють! 
\v 24 За те, як огонь зʼїдає солому, й поломя спалює сїно, так вигорить корінь їх, а цьвіт їх, як порох розвієсь; бо вони відкинули закон Господа Саваота, і Сьвятого Ізрайлевого словом згордували. 
\v 25 Тим же так і розпалався гнїв Господень на його народ, і простягне він руку свою на його, так що гори здрігнуться, а трупи їх гноєм улицї покриють. Та по тому всьому гнїв його ще не відвернесь, і рука в його все ще буде простягнута: 
\v 26 І підніме стяга про народ далекий та й дасть знак жиючому на краю землї, — і прийде той легко й скоро; 
\v 27 І не буде в його нї млявого, нї втомленого; нї один не задрімає анї засне, анї здіймати ме пояс чересовий, й не розірветься ремінь ув обуві в його; 
\v 28 Стріли в його нагострені, і всї луки в його натягнені; копита в коней його, мов кремінь, а колеса в возах його, неначе вихор. 
\v 29 Рик у його — мов рик у лева; він реве, неначе левчук; зареве, ухопить здобич, понесе, й нїхто не одніме її. 
\v 30 І зашумить над ним того дня шумом розбурханого моря; він позирне на землю, і ось — темрява, горе, а сьвітло в хмарах померкло!
\c 6
\p
\v 1 В роцї, коли царь Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолї, а краї ризи його наповнили храм. 
\v 2 Кр угом його стояли серафими, а кожен о шістьох крилах: двома закривав собі кожен лице, двома закривав собі ноги, а двома лїтав. 
\v 3 І покликували вони один до одного: Сьвят, сьвят, сьвят Господь сил, вся земля повна слави його! 
\v 4 І хитались підвалини й пороги від голосного поклику їх, а будинок сповнився димом. 
\v 5 І промовив я: Горе менї! погибель моя! я бо людина з нечистими устами, й живу між людьми з нечистими губами, — а се ж очі мої бачили Господа сил небесних! 
\v 6 На се прилетїв до мене один серафим із жаріючим углем у руцї, що взяв клїщами з жертівника; 
\v 7 І приторкнувся ним до моїх уст, і промовив: Приторкнулось оце до твоїх уст, і взята від тебе беззаконність твоя й з гріха твого ти очищений. 
\v 8 І почув я голос Господень, що говорив: Кого б менї послати, й хто нам пійде? І сказав я: Ось я, пошли мене! 
\v 9 І відказав він: Іди й промов до тих людей: Слухати мете й не зрозумієте, і дивити метесь очима, та не вбачати мете; 
\v 10 Бо запеклося серце в сього народу, й тяжко чують ушима, та й очі свої затулили, щоб не бачити очима, й не почути ушима; й не второпають серцем, та й не навернуться, щоб я їх оздоровив. 
\v 11 І промовив я: Докіль же сього, Господи? А він сказав: Докіль не опустїють міста й не зостануть без осадників, а доми без людей, та докіль земля отта цїлком не стане пустинею. 
\v 12 І далеко займе Господь людей (в неволю), й пусто-глухо в землї стане. 
\v 13 І коли б ще десята частина зосталась на нїй і назад вернулась, та знов буде спустошена; та як із теребинта й з дуба, коли їх зрубати, зостається корінь, так сьвяте насїннє вийде з кореня того.
\c 7
\p
\v 1 І було за царя Юдейського Ахаза Йоатаменка, сина Озіїного, виступав Резин, царь Сирийський, та Факей Ремалїєнко, царь Ізраїлський, проти Ерусалиму, щоб його звоювати, та не здолїли його здобути. 
\v 2 Як же сповіщено Давидовому домові: ось Сирийцї розтаборились в землї Ефраїмовій, тодї затремтїло в його й в його люду серце, як тремтить гаєве дерево перед вітром. 
\v 3 Господь же сказав до Ісаїї: Ійди на зустріч Ахазові, ти й син твій Шеар-Ясуб, на край водопроводу з верхнього ставу на Шаповаловому шляху, 
\v 4 Та й промов до його: Бувай обачен і спокоєн; не лякайсь і нехай не заниває в тебе серце перед оттими двома недогарками-головнями, дарма, що так лютує Резин із Сирийцями та з Ремалїєнком. 
\v 5 Сирия бо, Ефраїм та Ремалїєнко задумали проти тебе ось яке лихо: 
\v 6 Двиньмо проти Юди, та зворушмо його й звоюймо його, й настановимо над ним царем сина Табеїлового. 
\v 7 Та Господь Бог ось як говорить: Нїчо з того не буде й воно так не станеться; 
\v 8 Бо Дамаск — голова Сириї, а Резин — голова в Дамаску, а через шістьдесять і пять год Ефраїм перестане бути народом; 
\v 9 А Самария — голова Ефраїмова, а Ремалїєнко — голова Самариїна. Як ви не вірите, так і не остоїтесь. 
\v 10 І говорив далїй Господь Ахазові: 
\v 11 Проси знаку собі в Господа, Бога твого, глибоко зпід землї, або високо знад землї. 
\v 12 Ахаз же відказав: Не просити му й не буду Господа спокушувати. 
\v 13 Тодї сказав (Ісаїя): Слухай же, доме Давидів: Мало з вас докучати людям, щоб іще й мойму Богові докоряти? 
\v 14 Оце ж дасть вам сам Господь знак: Ось невинна дївиця почне в утробі та й породить сина, й дадуть імя йому Еммануїл (Бог із нами). 
\v 15 Молоком та медом буде він жити, аж буде вміти лихе відпихати, а добре вибірати. 
\v 16 Але перш, нїж те хлопя навчиться лихе відпихати, а добре вибірати, буде та земля, що її лякаєшся, полишена обома своїми царями. 
\v 17 Но й на тебе й на народ твій та на твою родину напустить Господь такі днї, яких не було з того часу, коли Ефраїм одпав од Юди, — напустить царя Ассирийського. 
\v 18 І накличе тодї Господь овади з Ниливого рукава в Египтї та бжоли з землї Ассирийської\f + \ft Напустить Египтян і Ассирийцїв. IV. Цар. 23 і 16, 7–8\ft*\f*, — 
\v 19 І налетять вони та й осядуться всї по байраках та по скеляних щілинах і скрізь по тернових кущах та деревах. 
\v 20 І пообголює тодї Господь бритвою, найнятою по тім боцї Евфрату, царем Ассирийським, голову й волоссє над ногами, ба й саму бороду. 
\v 21 І буде того часу: хто держати ме одну корову та дві вівцї, 
\v 22 Надоювати ме від них стільки молока, що їсти ме масло; маслом та медом харчити меться кожен, хто ще зостанеться в тій країнї. 
\v 23 І буде того часу таке: всюди, де росла тисяча виноградних лоз на тисячу срібних, поросте там тернина та глоги колючі. 
\v 24 Хиба з стрілами та луками ходити муть туди, бо вся земля заросте самими тернами та бодяками. 
\v 25 І нї на одно узгіррє, що їх сапами сапали, не зважишся пійти, боючись тернини й бодяків колючих; виганяти муть туди хиба воли, та дріб буде їх топтати.
\c 8
\p
\v 1 І рече до мене Господь: Возьми великий звиток та й напиши на йому розборчиво письмом людським: „Квапся луп здирати, бери хутко користь.‟ 
\v 2 І взяв я надїйних сьвідків: сьвященника Урію та Захарію, сина Барахіїного, — 
\v 3 І приступив я до пророкинї, й завагонїла вона й вродила сина. І сказав менї Господь: Дай йому імя: „квапся луп здирати, бери хутко користь‟; 
\v 4 Перше бо, нїж хлопя зʼуміє вимовити „тату й мамо‟, заберуть скарби Дамаску й луп із Самариї перед царем Ассирийським. 
\v 5 І говорив дальше до мене Господь; 
\v 6 За те, що сей люд нїзащо собі має тихі води Силоамські та вподобав собі Резина й Ремалїєнка, 
\v 7 Нашле на його Господь води ріки великої й бурливої, нашле царя Ассирийського й всю його силу, й прибуде вона в усїх руслах своїх і виступить із усїх берегів своїх; 
\v 8 І розпливесь по Юдеї, підіймаючись що-раз висше, й сягати ме аж по шию; й розпростерті крила його сягати муть через усю ширину землї твоєї, Еммануїле. 
\v 9 Ворогуйте собі, народи, та тремтїть; вважайте, всї далекі землї! Вʼоружуйтесь, та тремтїть; заперізуйтесь до бою, але дрожіть! 
\v 10 Складайте задуми, та вони в нїщо обернуться; виповідайте їх словом, та воно не збудесь, бо се — з нами Бог! 
\v 11 Бо ось що говорив менї Господь, поклавши на мене руку, й вкладаючи менї на серце, не ходити дорогою сього народу, — і промовив: 
\v 12 Не говоріть: „Змова‟! бо народ сей все змовою вважає; не бійтесь того, чого він боїться, й не лякайтесь. 
\v 13 Бога сил небесних — його, як сьвятого, шануйте; його одного вам боятись, перед ним вам дрожати! 
\v 14 Він один ваше осьвященнє, та він камінь спотикнення та скеля згіршення обом домам Ізраїля; він сїть і западня осадникам Ерусалиму. 
\v 15 І багацько таких буде, що спіткнуться, впадуть — розібються, і запутаються в сїтї й будуть зловлені. 
\v 16 Завяжи ж се сьвідченнє, й запечатай обяв при учениках моїх. 
\v 17 От і надїюсь я на Господа, хоч він і закрив лице своє від дому Яковового, і я вповаю на його. 
\v 18 Ось я й дїти, що дав менї Господь як дороговкази та прообрази в Ізраїлї від Господа сил, пробуваючого на Сион-горі! 
\v 19 Коли радять вам: Питайте тих, що померших викликають, чарівників, шептухів та тих, що з черева говорять, — то ви одкажіть: Хиба ж народові не до свого обертатись Бога? хиба ж мерцїв про живих питати? 
\v 20 Звертайтесь до закону та до обяву. А вони, — як не так говорять, як там сказано, то нема в них сьвітла. 
\v 21 І будуть блукатись по землї, гноблені й голодні; а в голодї будуть лютувати та царя свого й Бога свого дармо проклинати. 
\v 22 Поглянуть вгору, й позирнуть на землю, — а всюди горе, морок і густа темрява, й в темряву попадуть. Та не на все буде там темрява, де вона тепер така густа.
\c 9
\p
\v 1 Переднїйший час впокорив землю Забулонову й землю Нефталїєву; та пізнїйший звеличить приморську дорогу, за-Йорданську сторону, Галилею поганську. 
\v 2 Люд, що в темряві блукає, зʼуздрить сьвітло велике; живучим в країнї тїнї смертної, сьвітло засияє. 
\v 3 Ти розмножиш народ, даси йому радощі великі; звеселиться він перед тобою, як веселяться, коли обжинки справляють, як радуються, коли здобич дїлять. 
\v 4 Бо ярмо, що його давило, й палицю, що його побивала, й тростину у гнобителя його — ти поторощиш, як за Мидияма. 
\v 5 Бо вся обув жовнїра й одежа, в війнї кровю злита, пійде на спаленнє, на жир огневі. 
\v 6 Бо хлопятко народилось нам — син даний нам; власть на раменах його, а дадуть імя йому: Дивний, Порадник, Бог кріпкий, Отець будучого віку, Князь мира. 
\v 7 Царству його й миру його не буде гряниць; на Давидовім престолї й царстві він сяде, щоб утвердити й укріпити його судом справедливим від тепер по віки. Ревнива любов Господа Саваота се вчинить. 
\v 8 Слово посилає Господь до Якова, й спевняєсь воно на Ізраїлї, 
\v 9 Щоб узнав (свою нерозвагу) ввесь народ — Ефраїм і осадники Самариї, що так згорда й надуто мовляють: 
\v 10 Опала цегла, — побудуємо з тесаного каменя, вирубано сикомору, — заступимо її кедриною. 
\v 11 І підніме Господь проти його ворогів Резинових, і узброіть неприятелїв його: 
\v 12 Сирийцїв од сходу, Филистіїв з заходу, й будуть вони Ізраїля повним ротом жерти. Та й ще гнїв його не одвернесь, і рука його все ще простягнута. 
\v 13 Та народ таки не обертаєсь до караючого його, й до Господа Саваота не прибігає. 
\v 14 І відсїче Господь у Ізраїля голову й хвоста, зітне пальму й тростину одного дня: 
\v 15 Старець і знатний се — голова; а пророк, що вчить неправди, се — хвіст. 
\v 16 Провідники сього народу поведуть його блудом, а ті, що даються їм вести — погибнуть. 
\v 17 Тим не мати ме Господь утїхи й з хлопцїв у його, та й сиріт і вдовиць його не помилує; бо вони всї зледащіли, всї вони нещирі, та й всї уста безбожностї повні. Та й ще гнїв його не одвернесь і рука його все ще простягнута. 
\v 18 Бо беззаконність огнем загорілась; пожерає тернину й бодяки колючі, та палає в гущавинах лїса, що аж стовпами дим піднімаєсь. 
\v 19 Лютість Господа Саваота спалить землю, і народ станеться жиром огня; чоловік не пощадить і брата свого. 
\v 20 Різати муть управо, та й будуть голодні; будуть їсти на лїво, та й не будуть ситі; кожен їсти ме тїло, руки в себе: 
\v 21 Манассій — Ефраїма, Ефраїм же Манассію, а оба разом — Юду. 
\v 22 Та й тодї ще гнїв його не одвернесь, і рука його все ще простягнута.
\c 10
\p
\v 1 Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди, 
\v 2 Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народї; щоб із удовицї, користь тягнути, й сиріт обдирати. 
\v 3 Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде? Де захисту будете шукати, де подїнете скарби ваші? 
\v 4 Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими. Та й тодї ще не одвернесь гнїв його, й рука його все ще простягнута. 
\v 5 О, Ассур — він палиця мого гнїву, а кий в руцї його — се моя досада! 
\v 6 Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнїв мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити. 
\v 7 Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думцї в його — вигубити й викоренити не трохи ще инших народів. 
\v 8 Хиба ж князї мої не царі? скаже він собі. 
\v 9 Хиба Хальне не те, що й Кархемис? або Емат не те, що й Арпад? а Самария не те, що Дамаск? 
\v 10 Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, нїж у Ерусалимі та в Самариї! 
\v 11 Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її? 
\v 12 Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионї, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тодї скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гординї звисока глядючих очій його! 
\v 13 Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряницї в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет; 
\v 14 І рука моя захопила, мов гнїзда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всї землї, а нїхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув. 
\v 15 Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає? Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне? Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає; як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина! 
\v 16 За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня. 
\v 17 Сьвітло Ізрайлеве\f + \ft Бог.\ft*\f* спаде на його огнем, і Сьвятий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня. 
\v 18 І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тїлом, і стане він — умираючим чахотником\f + \ft IV. Цар. 19, 37.\ft*\f*; 
\v 19 А останок дерев із його лїса так змалїє, що й дитина його списати зможе. 
\v 20 І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надїю щирим серцем на Бога, Сьвятого Ізрайлевого. 
\v 21 Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного. 
\v 22 Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога; се бо безмірна справедливість призначила таку погибель. 
\v 23 І призначену вигубу довершить Господь, Господь Саваот, по всїх країнах. 
\v 24 Та все ж таки говорить Господь, Господь сил: Народе мій, живучий в Сионї! не бійся Ассура. Він побє тебе палицею й тростину підніме на тебе, як чинив Египет: 
\v 25 За малий час, за дуже малий — промине моя досада, а лютий гнїв мій звернесь на їх вигубу. 
\v 26 І підніме Господь сил бич, як колись до побою Мадіяма на Ориві, або як простер був палицю понад море, й здійме її, як на Египтян. 
\v 27 І станесь того часу: здійметься з плечей у тебе тягар його, й ярмо його — з шиї твоєї, й розпадеться ярмо від товщі. 
\v 28 Ось він ійде на Аїят, проходить Мигрон, в Михмасї покидає тягарі свої. 
\v 29 Переходять тїснини; в Геві ночують; Рама тремтить; Гива Саулова розбіглась. 
\v 30 Гукай голосно, дочко Галиму; нехай почують тебе Лаїс та й Анатот бідний! 
\v 31 Мадмена розбіглась, а й з Гевиму осадники сквапно утїкають. 
\v 32 Ще лиш день простоїть він у Нобі, та погрозить рукою Сионові, узгіррю Ерусалимському. 
\v 33 Но Господь, Господь Саваот, зірве страшною рукою віттє дерев сих, а ті, що величаються ростом, будуть зрубані, високі — на землю повалені, 
\v 34 Густий гай він сокирою витне, Всемогучий повалить Ливана.
\c 11
\p
\v 1 І вийде пагонець із кореня Ессейового і вітка виросте з кореня його. 
\v 2 І спочине на йому дух Господень, дух премудростї й розуму, дух ради й кріпостї, дух знання й побожностї; 
\v 3 І сповниться страхом Божим; і судити ме він не, як око бачить, і не, як ухо чує, — присуд видавати. 
\v 4 По справедливостї судити ме вбогих, а справи злиденних на землї по правдї рішати. Палицею слова ударить він землю, і безбожного погубить уст своїх духом. 
\v 5 Справедливість буде в його поясом чересел, а правда — підперезом ребер у його. 
\v 6 Тодї буде вовк укупі із ягнятком жити, барс — із козеням лежати; та й телятко, левчук і віл зможуть жити разом, а мала дитина зможе їх пасти. 
\v 7 І ведмедиця й корова вкупі пастись будуть, а їх маленькі лежати муть поруч, ба й лев соломою харчитись разом з волом буде; 
\v 8 І хлопятко грати меться над норою гаспида, і дитина засуне руку свою у гнїздо змиїне. 
\v 9 На всїй сьвятій горі в мене одні одним шкодити не будуть, бо земля так повна буде розуміннєм Бога, як водою море. 
\v 10 І буде того часу: до пагонця з кореня Ессейового, що стане знаменом народам, навернуться погани, — й гріб його буде славен. 
\v 11 І буде ще в той час: Господь простягне знов руку свою, щоб вернути до себе останок люду свого від Ассура, із Египту, з Патросу, й з Кушу та з Еламу, із Сеннару й з Етаму та з островів моря. 
\v 12 І підійме знамено своє між народами й позбірає вигнанників Ізрайлевих, і скличе розсїяних Юдеїв з усїх чотирьох сторін землї. 
\v 13 І перерветься зависть у Ефраїма, й вигинуть ті, що на Юду ворогують. Ефраїм перестане завидувати Юдї, а Юда не буде гнобити Ефраїма. 
\v 14 І полетять через плечі Филистіїв на захід, і поберуть здобич від усїх на сходї; на Едома й Моаба руку наложать, та й дїти Аммона будуть їм піддані. 
\v 15 І висушить Господь залив моря Египецького, й простягне руку свою на ріку в силї духа свого, й роздїлить її на сїм бродів, так що й в сандалях перебрести зможеш. 
\v 16 А тодї останок народу його, що зостанесь від Ассура, мати ме шлях ще ширший, як мав Ізраїль, вийшовши з землї Египецької.
\c 12
\p
\v 1 І промовиш того дня: Славлю тебе, Господи! Ти гнївався на мене, але одвернув єси гнїв твій і потїшив мене. 
\v 2 Оце Бог — спаситель мій: я вповаю на його й не збоюся; Господь бо — сила моя, й пісня моя — Господь; він стався менї спасеннєм. 
\v 3 І будете в радощах черпати воду з жерел спасення, 
\v 4 І скажете тодї: Славіте Господа, призивайте ймя його; розповідайте між народами про дїла його; напоминайте, що імя його велике! 
\v 5 Сьпівайте Господеві, бо він учинив велике, — нехай дознаються про се по всїй землї! 
\v 6 Радуйся і веселися, осадничко Сионська, бо величний серед тебе Сьвятий Ізраїлїв!
\c 13
\p
\v 1 Слово пророче про Вавилон, висказане Ісаїєм, сином Амосовим: 
\v 2 Підійміть знамено воєнне\f + \ft Так покликує Бог на Перських царів Кира й Дарія, щоб ійшли Вавилон воювати, а пророк описує той напад, наче б уже й почався.\ft*\f* на верху гори, кликнїть голосно, махнїте рукою, щоб наступали на ворота сих вельмож! 
\v 3 Я дав приказ тим, що їх вибрав; я покликав сильних, щоб довершили гнїв мій, радїючи славою, яку даю їм. 
\v 4 Ось, окрик по горах, наче великої товпи людей, гомін зворушених царів та народів зібраних разом: Господь сил чинить перегляд боєвого війська! 
\v 5 Поприходили здалека, від краю неба — і Господь і знаряддя гнїву його, щоб збурити ввесь край. 
\v 6 О, ридайте, бо день Божий ближиться, — як опустошуюча сила рукою Всемогущого. 
\v 7 Тим то руки в кожного зомлїли, в кожної людини серце заниває. 
\v 8 Зжахнулись; судороги й болї схопили їх, нїби породїлю; стуманївши, глядить одно на одного, лиця в них зажарілись. 
\v 9 Наступає день Господень, день гнїву палкого, щоб обернути землю в пустиню й вигубити грішників на нїй. 
\v 10 Небесні зорі й сьвітила не дають із себе сьвітла; сонце, сходючи, темнїє, й місяць не сьвітить сьвітлом своїм. 
\v 11 Я скараю люд за зло, й безбожників за їх беззаконня; зроблю конець гординї пишних, і впокорю надутих гнобителїв. 
\v 12 Я вчиню так, що люде будуть дорожші над золото чисте, і мужі дорожші над золото Офирське. 
\v 13 Тим то я потрясу небом, і земля порушиться з свого місця від гнїву палкого Господа Саваота в день палаючого гнїву його. 
\v 14 Тодї кожний, — мов серна, що за нею гонять, мов вівцї, пустопаш лишені, — розбігнесь поміж народ свій, шукати ме сховища в землї своїй; 
\v 15 Але кого стрінуть, той пробитий буде, кого схоплять, від меча погибне. 
\v 16 Дїток їх вбивати муть в їх перед очима; домівки їх пограбують, жінок збесчестять. 
\v 17 Я Мидіїв на їх справлю, тим срібло байдужне, й на золото не ласі. 
\v 18 Луки їх вбивати муть малечу, не пощадять плоду в матері в утробі, око їх дїтей не пожалує. 
\v 19 І Вавилон, царстов окрасу, гордощі в Халдеїв, поверне Бог у нїщо, як Содом-Гоморру. 
\v 20 Там осадник не осяде з роду та й до роду; нї Араб шатра розложить, нї пастух там із стадом буде спочивати. 
\v 21 Нї! звіррє пустиннє буде його залягати, а доми наповняться пугачами; жити муть там струсї, косматі малпи скакати. 
\v 22 Шакалі вити муть у домівках їх, і гієни по роскішних замках.
\c 14
\p
\v 1 Близько час його\f + \ft Час кари на Вавилон.\ft*\f*, й не загаяться днї його; бо Господь на Якова знов гляне ласкаво, знов приверне любов свою до Ізраїля; й оселить їх на землї їх рідній; прилучаться до них чужоземцї, й пристануть до Яковового дому. 
\v 2 І візьмуть їх народи й приведуть на їх місце\f + \ft Перські царі прикажуть своїм людям, відвести полонених жидів у їх землю.\ft*\f*, а Ізраїль присвоїть їх собі на землї Господнїй за рабів і рабинь, і поневолить тих, що його в неволю були забрали, й буде він утискати тих, що його тиснули. 
\v 3 І станесь тодї: як Господь тебе визволить від смутку твого й від страху й тяжкої неволї, що на тобі тяготїла, 
\v 4 То висьпіваєш у піснї побіду над царем Вавилонським і промовиш: Ось, не стало мучителя — скінчився грабіж! 
\v 5 Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів, 
\v 6 Що побивав люто народи ударами безʼупинними, панував над племенами в гнїві, докучав без міри, 
\v 7 Всї краї тепер оддихають в спокою, з радощів сьпівають; 
\v 8 Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають! 
\v 9 Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіходї твоїм; всїх велетнїв побудила, всїх князїв землї; із престолів повставати всїм царям звелїла; 
\v 10 А всї вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?! 
\v 11 Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі! 
\v 12 Як же се ти впав із неба, досьвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи! 
\v 13 Ти ж говорив в серцї свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі; 
\v 14 Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнїм зветься. 
\v 15 А тепер ти попав в пекло, — в глибінь преисподню. 
\v 16 Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той — мовляв — що хитав землею, та трусив царствами? 
\v 17 Що в пустиню обернув сьвіт, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку? 
\v 18 Всї царі в народів, всї спочивають, кожен в честї у своїй домівцї; 
\v 19 Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посїчених, що їх вкидають у вапяні ями, — ти, мов те падло, що його топчуть, 
\v 20 Не будеш із ними в могилї; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходїїв! 
\v 21 Готуйте різанину синам його за беззаконностї батька їх, щоб не піднялись і не заволодїли землею, та не сповнили сьвіт ворожнечею. 
\v 22 Так, встану на них — говорить Господь Саваот — і вигублю імя Вавилону до нащадку — й сина й внука, говорить Господь. 
\v 23 І вчиню його пробутком їжа та болотом, і вимету його мітлою, витираючою до чистого, говорить Господь Саваот. 
\v 24 Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться, 
\v 25 Щоб стерти Ассирийця в землї моїй й розтоптати його на горах моїх; а тодї спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх. 
\v 26 Так призначено, так постановлено про всї (поганські) землї, а се рука, простягнута на всї ті народи; 
\v 27 Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, — хто її відверне? 
\v 28 В роцї ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово: 
\v 29 Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде лїтаючий дракон. 
\v 30 А тодї бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати\f + \ft Народ жидівський.\ft*\f*; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю. 
\v 31 Ридайте ж, ворота\f + \ft Старшини, що засїдали в воротях.\ft*\f*, вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо — від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках. 
\v 32 І що ж тодї скажуть вістники народу? Ось те, — що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.
\c 15
\p
\v 1 Слово пророче про Моабіїв: Так! ніччю збурений буде Ар-Моаб\f + \ft Через Вавилонцїв.\ft*\f* і спустошений; так! вночі збурений буде Кир-Моаб і спустошений! 
\v 2 Виходить він ід Баїту й Дибону, виходить на висоти, плакати; Моаб ридає над Набою й Медевою; в усїх їх острижені голови, у всїх оголені бороди. 
\v 3 Скрізь по улицях у веріттю люде; на дахах, по ринках всї ридають, в сльозах потопають. 
\v 4 І Есебон і Елеала голосять; крик їх доходить аж до Яази. 
\v 5 Й моє серце ридає над Моабом; втїкають із його ʼд Сигору, до третьої Егли; виходять, плачучи, на Лухит; по Хоронаїмській дорозї гірко голосять; 
\v 6 Бо висхнуть води в Нимримі, позасихають луги, трава вигорить, вся зелень ізникне. 
\v 7 Тим переносять вони останки добутку, та, що врятували, поза ріку Арабську. 
\v 8 Плач по всїй землї Моабській; Як вони голосять, чути аж в Еглаймі, плач його несеться до Беер-Елиму; 
\v 9 Бо вода в Дибонї взялась уже кровю; — та я наведу на Дибон іще нове лихо — левів на тих, що з Моабу повтїкали, та й в краю зостались.
\c 16
\p
\v 1 Посилайте ягнята владицї землї з Сели в пустинї на гору дочки Сионської; 
\v 2 Дочки бо Моабійські будуть коло бродів Арнону, наче та птичка, з гнїзда викинена. 
\v 3 Зложи раду, виречи присуд; розпростри над нами серед полудня, мов уночі, тїнь твою; скрий прогнаних, не видай блукаючих. 
\v 4 Нехай перебудуть у тебе прогнані мої Моабії; будь їм захистом перед грабіжником; бо й так зникне гнобитель, грабіж перестане, а ті, що на них напирають, щезнуть із землї. 
\v 5 Милосердєм стане твердо в пробутку Давидовому престол правди, й засяде на нїм в справедливостї суддя, що шукати ме правди й до правосуду змагати. 
\v 6 Про Моаба ж ми чували, — гордий він над міру, надутий і пишний та лютий, та й в слові нещирий. 
\v 7 Тим то тяжко заплаче Моаб над Моабом, — всї будуть ридати; о, застогнайте по твердинях Кирхарешета; вони ж спустошені. 
\v 8 Ниви Есевонські спустїли, та й виноградник Севамський; властники народів вигубили ті прегарні лозини, що сягали аж до Язеру; розстилались по пустинї, простирались пагонцями аж поза море. 
\v 9 Тим і я заплачу по садах Севамських, як плакав над Язером, й поливати му сльозами тебе, Есевоне й Елеало! не буде бо в тебе часу зборів виноградних, анї під час жнив — давних голосних радощів. 
\v 10 Замовкли жарти й веселощі по нивах роскішних, і в виноградниках не сьпівають, не веселяться; виноградар не топче в тискарнях грона: Я перервав усї веселощі. 
\v 11 Тим аж стогне утроба в мене над Моабом, мов гуслі жалібні, і серце моє над Кирхарешетом. 
\v 12 Хоч і збереться Моаб, і буде аж до утоми змагатись на висотах, та в своїх сьвятинях молитись, та йому нїчо не поможе. 
\v 13 Ось, яке слово виповів Господь вже давно про Моаба, 
\v 14 А тепер от як говорить Господь: За три роки, рахуючи роками наймитів, сила Моаба впаде разом із усїм великим многолюдством його, а останок його буде вельми малий і незначний.
\c 17
\p
\v 1 Слово пророче про Дамаск: Ось, Дамаск вичеркуєсь зпроміж міст й обернеться в купи руйновища\f + \ft IV. Цар. 16, 5. 7. 9.\ft*\f*. 
\v 2 Городи Ароерські опустїють, — там хиба стада будуть віддихати, та й не буде кому їх полошити. 
\v 3 Не стане твердині Ефраїмової, не стане Дамаску, столицї всієї Сириї; станесь із ним те саме, що з славою синів Ізраїля\f + \ft З Ерусалимом.\ft*\f*, говорить Господь Саваот. 
\v 4 І буде в той час; упаде слава Якова, а сите тїло в його схудне. 
\v 5 Стане, мов та нива по зборі пашнї женцем, коли рука його вижне її, або коли визбирають колоссє в Рефаїм-долинї. 
\v 6 І зостанеться в його — як се буває при оббиванню оливок — на вершку дві-три ягодки, або чотири-пять по рясних галузках, — говорить Господь, Бог Ізраїля. 
\v 7 А тодї вже зверне людина погляд свій на Творця свого, й очі в її позирати муть до Сьвятого Ізрайлевого; 
\v 8 І не спогляне на жертівники, на вироби рук своїх, і не подивиться на те, що вробив палцями своїми, на боввани Астарти та Баала. 
\v 9 В день той будуть утверджені міста його — нїби ті розвалини по лїсах та верхах гір, що їх покидали втїкачі перед Ізраїлем, — всюди буде пусто. 
\v 10 Бо ти забув про Бога, спаса твого, й не згадував про охоронну скелю твою. Ти позаводив сади, щоб у їх весело проходжатись, і понасаджував лозини чужоземні; 
\v 11 А коли насадив, то й запобігав, щоб воно росло, та щоб посадка твоя рано розцьвівалась; но — як прийде до зборів, не мати меш купи плодів, а смуток тяжкий. 
\v 12 Горе! з яким шумом товпа народу (на нас) наступала! гукають, як шумить море. Що за ревіт усяких племен! ревуть, мов великі води. 
\v 13 Так, ревуть народи, як ревуть великі води; но Господь погрозив їм, — ось вони й розбіглись, гонені, як порох перед вітром, як пилини цьвітні поперед вихру. 
\v 14 Ввечорі — трівога, та досьвіта — вже й нема його! Ось такий пай тим, що нас обдирали, така доля тим, що нас пустошили.
\c 18
\p
\v 1 Горе краю\f + \ft Прорікаєсь кара на Етиопську країну через Ассирийцїв.\ft*\f*, що, мов крильми, сягає по той бік рік Етиопських, 
\v 2 Що розсилає послів по морю, човнами з папиросу — по водах! О, йдїть, швидкі посли\f + \ft Але вже чужі, від царя Ассирийського.\ft*\f*, до народу сильного й відважного, до народу страшного з давна до нинї; до народу рослого, що всїх подолїває, землю ж його розірвали ріки. 
\v 3 Ви ж, осадники всесьвітні, хто живий на землї! вважайте, як на горах стяг підоймесь, і як труба затрубить, чувайте! 
\v 4 Бо ось як Господь сказав до мене: Я буду мовчки дивитись із мого престолу, мов тепло веселе по дощеві, мов хмарка з росою в день жнивної спеки. 
\v 5 Перед винозборами ж, як спаде цьвіт на виноградї, та покажуться спілі грони, обріже він ножем стебла, пообтинає відростки й поодкидає. 
\v 6 І зоставить усе хижим птицям та зьвіррям земним; й буде птаство там лїтувати, а зьвір зимувати. 
\v 7 І тодї сей люд сильний і відважний; сей народ страшний з давна до нинї; народ рослий, що всїх подолїває, — принесе дар Господеві сил на місце імення Господа Саваота, на гору Сион.
\c 19
\p
\v 1 Пророче слово про Египет: Оце Господь, усївши на легкій хмарі, йде на Египет. І затремтять перед ним ідоли Египецькі й заниє у грудях Египецьке серце. 
\v 2 Напущу Египтян на Египтян, брат на брата устане і друг проти друга, город проти города й царство на царство. 
\v 3 І знемощіє дух Египту в йому, й оберну в нїщо раду його, — й стануть вони шукати помочі в ідолів, у чарівників, у закленателів мертвих та ворожбитів. 
\v 4 І подам Египтян на поталу панові лютому, й жорстокий царь запанує над ними, — говорить Господь, Господь Саваот. 
\v 5 Опадуть у морі води, і ріка стане безводна й висохне; 
\v 6 І змалїють течії, й перекопи Египецькі повисихають, очерет-рогіз пожовкне. 
\v 7 Луги при ріцї й луки понад берегами в ріки, та й все, що при ріцї посїяно, посохне, порохом розвієсь і зникне. 
\v 8 І заплачуть рибалки, й заридають усї, хто вудку в ріку закидав, і хто неводи в воду запускав, — у тугу попаде; 
\v 9 І засмутяться ті, що лен управляють, і ткачі, що білі полотна ткали; 
\v 10 І пірвуться сїти, а всї, що завели собі саджавки на живу рибу, занепадуть духом. 
\v 11 І втеряла розум старшина Зоанська; рада мудрих мужів Фараонових стала безглуздою. Як бо станете ви дораджувати Фараонові? чи може: ось то, я син давних мудрих родичів царських! 
\v 12 А де ж вони? де твої премудрі? нехай би тепер тобі сказали, коли знають, що се над Египтом задумав удїяти Господь сил небесних? 
\v 13 Одур стали радні люде Зоанські, збилась із глузду старшина Мемфиська, звели Египет із дороги голови в народї його. 
\v 14 Одуру дух послав Господь на них, і ввели вони Египет у блуд у всїх справах його, так, як робить пяний, що блює й в блювотинї бродить. 
\v 15 І не буде в Египтї справи, яку повели б уміло голови чи хвости, пальми чи тростина. 
\v 16 У той день будуть Египтяне, мов жінки лякливі, й затремтять і збояться піднятої руки Господа Саваота, що її простягне на них. 
\v 17 Юдина земля буде острахом про Египет; хто її згадає, затремтить перед постановою Господа сил, яку він задумав на його. 
\v 18 І тодї в Египтї стане пять міст говорити мовою Канаанською, й клястися Господом сил, а одно зватись ме містом сонця\f + \ft „Гелїополіс‟ значить: місто сонця.\ft*\f*. 
\v 19 В той час стане жертовник Господень посеред землї Египецької, й памятник Господеві посеред гряниць його. 
\v 20 І буде він знаменом і сьвідоцтвом, що Египецька земля під рукою в Господа Саваота; бо вони будуть покликати до Господа в тїснечі, а він пошле їм спаса й оборонника, а сей їх вибавить. 
\v 21 І відкриє себе Господь Египтові; й тодї впізнають Египтяне Господа, й приносити муть жертви й дари, й складати муть обітницї перед Господом і будуть їх додержувати. 
\v 22 І хоч скарає коли Господь Египет, то скарає, але й оздоровить: вони навернуться до Господа, а він вислухає й улїчить їх. 
\v 23 І стане тодї широкий шлях між Египтом та Ассириєю, й приходити ме Ассирій в Египет, а Египтїй в Ассирию, і Египтїї разом з Ассиріями служити муть Господеві. 
\v 24 Тодї буде Ізраїль третим із Египтом і Ассириєю й настане в землї благословеннє; 
\v 25 А благословити ме її Господь сил ось так: Благословен нарід мій — Египтїї, та й дїло рук моїх — Ассирийцї, й держава моя — Ізраїль.
\c 20
\p
\v 1 Того року, як наступив Тартан\f + \ft Гетьман у царя Ассирийсько Сеннахерима, що тут Саргоном названий. IV. Цар. 18, 17.\ft*\f* на Азот, — куди послав його Саргон, царь Ассирийський, — та як він обляг Азот, а відтак і звоював його, — 
\v 2 Того самого часу сказав Господь Ісаїї Амосенкові так: Ійди й скинь із себе волосяне вереттє, що на твоїх череслах, та й зніми обув із ніг твоїх. Він же так і зробив, та й ходив наго й босоніж. 
\v 3 І сказав тодї Господь: Так само, як слуга мій Ісаїя ходив без одежі й босоніж, на ознаку й дивовижу того, що станеться з Египтом і Етиопією в сї три роки, — 
\v 4 Так поведе царь Ассирийський полонян із Египту й позайманих у полонь Етиопіїв, молодих і старих, без одежі й босоніж, з голими задами — на сором Египтові. 
\v 5 Тодї злякаються й соромити муться зза Етиопії ті, що на неї вповали, та й зза Египту, що ним пишались. 
\v 6 І мовляти муть осадники того краю: От на що зійшли ті, що на їх ми вповали, що до них удавались за підмогою, щоб рятуватись од царів Ассирийських! то й як же нам урятуватись?
\c 21
\p
\v 1 Пророцтво про пустиню морську\f + \ft Про спустошеннє Вавилону, що посеред рік, наче над морем, лежав, та й многотою осадників — був, як море, багатий.\ft*\f*: Як ті бурі, що на полуднї лютують, оттак ійде він від степу, з страшної країни\f + \ft З Персиї.\ft*\f*. 
\v 2 Страшне видиво показано менї: розбишака рабує; опустошник пустошить. Приходи, Еламе; облягай, Миде! всїм стогнанням я зроблю конець. 
\v 3 Від сього і в мене трясуться бедра; муки схопили мене, як болї в положницї. Я зворушивсь тим, що чую; я стрівоживсь тим, що бачу. 
\v 4 Серце тремтить у менї; мене дрож бере; нічний спокій мій перемінився у страх менї. 
\v 5 А вони ось, заставляють столи, розстилають накриття, — їдять, пють. Ой, вставайте, князї, — хапайте за щити! 
\v 6 Бо ось як сказав менї Господь: ійди, постав сторожа, а він нехай переказує, що побачить. 
\v 7 І побачив він їздецїв, що їхали по двох на конях, на ослах, на верблюдах; і наслуховав пильно і вважно, — 
\v 8 І закричав, мов лев: Пане мій! ось я стою на сторожі цїлими днями, не рушався з місця цїлими ночами: 
\v 9 І ось, бачу, їдуть люде, їздецї на конях удвійню. Опісля кликнув і каже: Впав, упав Вавилон, і всї ідоли його лежать порозбивані на землї! 
\v 10 О ти, змолочений мій, сину току мого\f + \ft Звертаєсь до свого народу Ізраїльського.\ft*\f*! Оце я чув від Господа Саваота, Бога Ізрайлевого, й се звістив вам. 
\v 11 Пророцтво про Думу\f + \ft Про Ідумею, що звалась і Сеїром. — Пророк радить, мабуть, щоб шукали собі захисту, бо погибель близько.\ft*\f*: Покликають до мене з Сеїру: Стороже! яка пора ночі? стороже! яка пора ночі? 
\v 12 А сторож відказує: Надходить поранок, та ще ніч. Коли так пильно допитуєтесь, то обернїться й приходїть. 
\v 13 Слово пророче про Арабію: Ночуйте в лїсї Арабському, подорожні Деданські! 
\v 14 Осадники країни Темайської! несїть води назустріч умлїваючим од спраги; стрічайте хлїбом утїкаючих; 
\v 15 Вони бо від мечів втїкають, од меча обнаженого, від лука натягненого та від лютї воєнної. 
\v 16 Так бо сказав менї Господь: Іще рік, рік по счоту наймитів, — і вся Кидарова слава щезне; 
\v 17 І не багато луків зостанесь у синів Кедарових. Так сказав Господь, Бог Ізраїля.
\c 22
\p
\v 1 Пророче слово про Видивну долину\f + \ft Так названий Ерусалим, що розстилався понизше гори Сионської, та її пасма — гори Морія; а слово „морія‟ значить у перекладї: видїннє, видиво.\ft*\f*: Що се тобі лучилося, що ввесь люд твій повиходив на дахи? 
\v 2 Місто повне крику, зворушене — місто, давно таке веселе! Ой, бо повбивані твої — не мечем побиті, та й не в битві лягли; 
\v 3 Всї гетьмани твої повтїкали разом, та їх спіймано, кріпко повязано; всї, хто знайшовся в тебе, повязані разом, хоч як далеко були повтїкали. 
\v 4 Тим я й кажу: Зоставте мене, нехай гірко плачу! Не силуйтесь, мене розважати з поводу, що збурена дочка мого народу. 
\v 5 Се бо близько день неспокою, побою та замішанини в долинї Видивній, од Господа сил (насланий): Валять мури, крик по горах розлягаєсь. 
\v 6 Несе Елам сагайдак, люде на колесницях і їздецї і Кир щитом заблищав. 
\v 7 І ось що найкрасші твої долини заповнені возами, а їздецї уставились навпроти воріт, 
\v 8 І здирають покривало з Юдеї; а ти в той день озираєшся за оружними запасами в палатї кедровій. 
\v 9 Та бачите, що вже проломи пороблено в мурі міста Давидового, й спускаєте докупи води до нижнього ставу; 
\v 10 І роздивляєтесь між домами в Ерусалимі, та й валите декотрі доми, щоб ті проломи в мурі затулити; 
\v 11 І копаєте на воду знов став запасний між двома мурами. На того ж, хто се давно вчинив, нїже озираєтесь; на того, хто задумав се все, наперед, ви й не зважаєте. 
\v 12 Нї! тодї, як Господь сил на вас накликав, щоб плакали та голосили, щоб остригали собі волоссє, й накидали на себе волосяницї, 
\v 13 Тодї у вас — веселощі та радощі були; ви кололи бики, різали овець та попивали вино; їжмо — мовляли — та пиймо, бо й так завтра будемо мертві! 
\v 14 І обявив менї в уші Господь Саваот: Не буде вам сеся безбожність прощена, аж покіль не погинете. Ось як, сказав Господь, Господь сил! 
\v 15 І сказав іще Господь, Бог сил: Ійди та ввійди до Севни, старшого в двірцї коло храму, й скажи йому: 
\v 16 Що за право тобі тут, і ким ти тут, що аж собі тут гробовище вирубуєш? — Так, він вирубує собі гробовище на видному місцї, витїсує собі в скелї пробуток посмертний! 
\v 17 Ось, Господь перекине тебе, як дужий чоловік кидає, й здусить тебе в пилку. 
\v 18 І зівє тебе в звиток, і кине тобою, наче жмутком, у землю широку, там ти вмреш, та й пійдуть і твої блискучі туди колесницї, що надбав єси ти, ганьбо дому твого Пана! 
\v 19 Я зопхну тебе до долу з висоти твоєї, й скину тебе з уряду твого. 
\v 20 І тодї покличу слугу мого Еліякима Хелкієнка, 
\v 21 І надїну на його твою одежу, й підпережу його твоїм поясом, і твій уряд передам у руки його, і буде він отцем осадникам Ерусалимським і домові Юдиному. 
\v 22 І ключ од дому Давидового зложу на плече в його: як він відчинить, нїхто не зачинить, як же він зачинить, нїхто не відчинить. 
\v 23 Мов гвізд у твердім місцї, буде в мене вбитий, й буде він престолом слави домові отця свого. 
\v 24 І буде на йому висїти вся повага батькового дому, — дїтей і внуків, — наче краса всяких домашних посудів аж до послїдних музичних приборів. 
\v 25 Та тодї, — каже Господь Саваот — захитаєсь гвізд\f + \ft Переднїйший сьвященник Севна.\ft*\f*, буде вибитий з свого твердого місця, і впаде й розсиплесь ввесь тягар на йому; бо так говорить Господь.
\c 23
\p
\v 1 Пророче слово про Тир\f + \ft Давне місто, що вело торговлю з многими й далекими краями.\ft*\f*: Ридайте, кораблі Тирські, бо він збурений: нема вже домів торговельних і нї-кому в ті доми входити. Так їм переказано з Хитимської країни. 
\v 2 Замовкнїть, осадники острову, що його, бувало, купцї Сидонські, плаваючи по морі, збагачали. 
\v 3 По великих водах привожено сюди зерно Сигорське, вроджай ріки (Нила), і був він торговицею народів. 
\v 4 Застидайсь Сидоне!\f + \ft Що не дав Тирові у нуждї нідмоги.\ft*\f* ось бо що говорить море, ся твердиня морська: (Я стала безлюдна,) наче б не мучилась народинами, не ховала хлопят, не доводила дївчат до зросту! 
\v 5 А як чутка долетить про Тир до Египту, задрожать вони від новини сієї. 
\v 6 Переносїтесь у Тарсис, ридаючи, ви, давні осадники острову! 
\v 7 Чи се ж той город ваш, що був знаний в давні давна? А нинї несуть його ноги, блукатись до краях далеких! 
\v 8 І хто ж то призначив Тирові таку долю, що колись роздавав вінцї, а купцї в його були, наче князями, крамарі ж його — дуками в землї? 
\v 9 Призначив се Господь Саваот, щоб понизити гординю славних, щоб впокорити знатних у землї. 
\v 10 Блукай же тепер, дочко Тирська, мов ріка, по землї; нема бо вже тобі перепони! 
\v 11 Він простяг руку свою понад море, затряс царства; Господь приказав, повалити твердинї Канаанські, 
\v 12 І сказав: Не будеш уже гуляти, ти, осоромлена дївице, дочко Сидонська! Вставай, переселяйся в Киттим, — хоч і там не мати меш спокою. 
\v 13 Ось земля Халдейська: давно того народу не було; се Ассур дав до його почин, заложив його з тих, що жили в пустинях, а вони побудували башти собі; — а й їх домівки повалено, та й в розвалища обернено. 
\v 14 О, ридайте, кораблї Тирські, бо спустошена ваша твердиня! 
\v 15 І буде в той час, що забудуть про Тир на сїмдесять років, — скільки звичайно один царь живе. По сїмдесятьох же роках станесь із Тиром таке, як сьпіваєсь про блудницю: 
\v 16 Возьми цитру, ходи по містї, ти, забута блуднице! Пригравай гарно, висьпівуй багато пісень, щоб тебе собі пригадали! 
\v 17 І станесь по скінченню сїмдесяти лїт, що Господь навідаєсь ласкою до Тиру; й знов почне він збивати достатки, та, мов та блудниця, вабити до себе всї краї на землї. 
\v 18 Та торгівля його й користї з її будуть присьвячуватись Господеві; не будуть ховати й складати їх у комори, а до тих, що живуть перед лицем Господнїм, буде переходити користь із торговлї його, щоб вони їли доситу та мали трівку одежу.
\c 24
\p
\v 1 Оце попустошить Господь землю\f + \ft На кінцї сьвіта.\ft*\f*, й вчинить її неплідною; змінить вигляд її й розсїє все, що живе на нїй. 
\v 2 А що буде з народом, те саме й з сьвященником; що буде слузї, те й панові його; що служебцї, те й панї її; що з купуючим, те й з тим, хто продає; що довжникові, те й тому, хто дає позичку; що з лихварем, те й з даючим лихву. 
\v 3 Земля опустїє до щаду, й мов би злуплена буде; бо Господь вирік се слово. 
\v 4 Засумує, заниє; поникне, помарнїє куля земна; поникнуть і ті, що з висока позирали на людей на землї. 
\v 5 Бо земля вся зледащіла під живучими на нїй, вони бо переступили закони; змінили устави; зломали вічний заповіт. 
\v 6 Тим то пожере прокляттє землю, й живучі на нїй відберуть кару; за те попалені осадники землї, й не багато зостанесь людей. 
\v 7 Заплакали соком грона, захоріла винна лоза, зітхає кожне серце, — перед тим веселе. 
\v 8 Перестали веселощі з бубнами, замовкли радісні клики, занїміли гуслі; 
\v 9 Вже вина не пють із сьпівом; гіркий напиток усїм, що його пють. 
\v 10 Поруйнований запустїлий город, будинки замкнені стоять, нї-як входити. 
\v 11 Плачуть за вином по улицях; радощі замеркли, прогнані всї веселощі з землї. 
\v 12 В городах пустки зістались, ворота повалились. 
\v 13 А на землї буде з народами те саме, що буває, коли пообтрушують оливки, виноград обріжуть, та покінчать збірку. 
\v 14 (тільки праведні) Тілько вони піднесуть свій голос, возрадуються задля величностї Господньої, голосно викликати муть із того моря. 
\v 15 Ой шануйте ж на востоцї Господа, по островах морських (хвалїть) імя Господа, Бога Ізрайлевого. 
\v 16 Від найдалшого краю землї чуєм пісню: „Слава Праведному!‟ Я ж промовив: „Нуждо моя, нуждо моя! о горе моє! Лиходїї коять лихо, й коять лихо лиходїї по лиходїйськи.‟ 
\v 17 Страх на тебе й яма й сїло, чоловіче земний. 
\v 18 Хто бо від страху втече, почувши крик страху, той впаде у яму, а хто вилїзе з ями, попадеться в сїло; бо всї спусти на небі відчинені будуть, і земля буде трусом труситись в основах. 
\v 19 Земля розступиться, земля розсядеться, земля, знай, труситися буде. 
\v 20 І хитати меться, наче пяний, гойдати меться, неначе колиска, бо беззаконностї її обтяжують її; упаде вона, та й не підведеться. 
\v 21 І навідає тодї Господь військо надземне в висотах, і царів земних унизу. 
\v 22 І збере їх до купи, як вязнї, у яму, та й зачинить їх разом у темницї, й по довгому часї будуть все ще кари терпіти. 
\v 23 І засоромиться місяць тодї, застидаєсь сонце\f + \ft Закриє собі лице — потемнїє.\ft*\f*, коли Господь сил воцариться в Сионї й в Ерусалимі\f + \ft В пробутку небесному.\ft*\f*, й перед старцями в славі засияє.
\c 25
\p
\v 1 Господи! ти Бог мій; буду тебе прославляти, буду хвалити імя твоє; ти бо вчинив речі дивні; задуми давні спевнились; — так! 
\v 2 Ти обернув міста в купу каміння, утверджені замки — в руїну; не стало вже чужинецьких палат у містї; повіки воно не відбудуєсь. 
\v 3 Тим тебе будуть потужні народи хвалити, а городи страшних народів боятись; 
\v 4 Ти бо був убогому захистом; охороною бідного тїсного часу в него, втечищем під хуртовину, й тїнню у спеку; бо лють гнобителїв дихала на них, мов буря об мур. 
\v 5 Як жару під засуху, так погасив єси буту ворогів; як жара густою хмарою, — так пригашена побіда переважників лютих. 
\v 6 І приладить Господь сил на сїй горі гостину для всїх народів із товстих страв, — гостину з шпігу в костях і з самих вин чистих; 
\v 7 І порве він на сїй горі покривало, що вкриває всї народи, — покривало, ще лежить на всїх племенах. 
\v 8 Потоптана буде смерть по всї віки, й повтирає Господь сльози з усїх лиць, і здійме ганьбу з свого люду по всїй землї; от як говорить Господь. 
\v 9 І скажуть того дня: Ось він наш Бог! на його ми вповали, й він спас нас! Ось він Господь, на його ми вповали, то й радуватись і веселитись мемо спаннєм його! 
\v 10 Бо Господня рука на горі сїй опочине, а Моаба потопче на його ж місцї, мов ту солому на гнїй. 
\v 11 І хоч він розпростре руки свої, як пливець до пливання простирає, то Господь впокорить гординю його разом із лукавством рук його. 
\v 12 І твердиню височенних мурів твоїх повалить, поверне, розкине по землї в порох.
\c 26
\p
\v 1 В той день буде в землї Юдиній ся пісня сьпіватись: Місто кріпке в нас; він спасеннє дав нам замість мурів і валів. 
\v 2 Відчиняйте ворота, нехай ввійде народ праведний, що любить правду. 
\v 3 Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає. 
\v 4 Вповайте ж на Господа повіки, бо Господь Бог — се твердиня вічна. 
\v 5 Він поскидав тих, що згорда високо неслися, — той високий город; скинув його, поверг його, скинув у порох. 
\v 6 Топче його нога, ноги вбогого, стопи нуждарів. 
\v 7 Путь праведного рівна; ти вирівнуєш стежку праведному. 
\v 8 (стоячи) На стежцї судів твоїх, Господи, ми вповали на тебе; до твого імени й памяті про тебе змагала душа наша. 
\v 9 Душею моєю взлїтав я поночі до тебе, й духом у внутрі моєму буду шукати тебе з досьвітнього ранку; коли бо присуди твої дїються на землї, тодї живущі на сьвітї навчаються справедливостї. 
\v 10 Як безбожний буде помилуваний, — не навчиться справедливостї; він коїти ме лихо в землї праведних, та й не буде оглядатись на Господню велич. 
\v 11 Господи! ти знімав правицю твою високо, та вони не бачили її; нехай же побачать і засоромляться ненавидники люду твого; огонь твій нехай пожере ворогів твоїх. 
\v 12 Господи! ти даруєш мир; бо ж усї справи наші ти нам устроюєш. 
\v 13 Господи, Боже наш! над нами крім тебе панували володарі другі; та ми задля тебе одного імя твоє шануєм. 
\v 14 Мертві вже не ожиють; велетнї не встануть, бо ти навідався й вигубив їх, та затратив всю память про них. 
\v 15 Ти намножив люд, Господи, велико намножив; ти прославив себе, розширив гряницї землї. 
\v 16 Господи! він же тілько в нуждї шукав тебе; виливав тихі молитви, коли кари твої спадали на його. 
\v 17 Мов та вагітна, як прийде час їй родити, мучиться, кричить у болях, оттак бували й ми перед тобою. 
\v 18 І ми бували вагітні, мучились, — та родили хиба вітер; спасення-добра не приспорили землї, й невірні осадники землї не попадали. 
\v 19 Та мерцї твої ожиють, устануть мертві тїла! Оживайте ж, веселїтесь, що в порох лягли; бо роса в тебе, — роса, що живить травицю, й земля викине померших. 
\v 20 Ійди ж, народе мій\f + \ft Здається, що се говорить Бог до померших праведників, щоб у гробах дожидали послїдного суду.\ft*\f*, ввійди в свої хатини; зачини за собою двері, сховайся на часинку, докіль гнїв перейде; 
\v 21 Ось бо, Господь вийде з пробутку свого покарати земнородних за їх беззаконство; й земля видасть із себе кров, що повсисала; не таїти ме вже своїх убитих.
\c 27
\p
\v 1 В той час покарає Господь мечем своїм тяжким, великим, потужним левиятана, що просто мчить, як і левиятана, що вється, і убє потвору морську. 
\v 2 В той день засьпівайте про його — про любий виноградник: 
\v 3 Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його, в ночі і в день стережу його, щоб хто не вломився в него. 
\v 4 В менї нема гнїву; та як би хтось поставив у йому проти мене терен, чи хмизину, то я боєм пійду на його, випалю його до коріння. 
\v 5 Хиба він буде шукати захисту в мене, схоче мене примирити? Нехай трібує тодї мир ізо мною вчинити. 
\v 6 Колись буде, що Яков корінь запустить, пустить галузку й зацьвіте Ізраїль, та й наповнить плодами вселенну. 
\v 7 Чи ж він побивав його так, як побивав тих, що його побивали? Чи вбивав його так, як убивав тих, що його вбивали? 
\v 8 Нї! Ти по справедливій мірі покараєш його, коли його відкинеш; коли викинеш його сильним подувом своїм, як се буває того дня, коли східний лютиться вітер. 
\v 9 Аж сим змиєся беззаконство Якова, а користь із сього буде та, що знятий буде гріх із його, як він усе каміннє з поганських жертовників пітре на порох, та й не будуть уже стояти дуброви та ідоли сонця. 
\v 10 Місто ж утверджене опустїє, домівки будуть покинені та обезлюднені, наче пустиня. Там телята будуть пастись, будуть лежати та обгризати порост у йому; 
\v 11 А як він посохне, то його поломлять, і прийде жіноцтво та й спалить його. Бо то люде без розуму, тим то й Творцеві не жаль їх буде, й не помилує їх Создатель їх. 
\v 12 Та буде час, що Господь потрясе все від великої ріки аж по потік Египецький, й вас, сини Ізраїля, збере до купи; 
\v 13 І буде тодї: затрубить величезна труба, й посходяться ті, що в Ассирийщинї вже були затерялись, та прогнано їх у Египет, — і поклоняться Господеві на горі сьвятій в Ерусалимі.
\c 28
\p
\v 1 Горе коронї гордих та пяних Ефраїміїв, (горе) зовялому цьвіту в величній окрасї його, що розсадовився поверх гори понад урожайною долиною, та все, мов би пяний од вина. 
\v 2 Ось уже йде потужний та кріпкий (гнїв) од Господа, наче злива з грядом і пагубний вихор; наче розгукана повідь розбурханих вод, і повергає його нездержною силою на землю. 
\v 3 Ногами буде потоптана корона гординї пяних Ефраїміїв. 
\v 4 З квіткою ж вялою в величній окрасї його на верху вроджайної долини станесь те, що з смоквою, перед часом достиглою, що, скоро хто її вбачить, зараз простягає руку та й зʼїдає. 
\v 5 Оного часу буде один Господь Саваот величним вінцем і короною слави для останків свого народу; 
\v 6 Він буде духом правосуду тим, що засїдають на суд, та відвагою тим, що ворога од воріт прогонять. 
\v 7 Бо й вони од вина спотикаються й збиваються напоями з дороги; сьвященник і пророк спотикаються від опяняючих напитків; поконані вином, ходять, мов безглузді від напою; в пізнаннї похибляються, помиляються в осудї. 
\v 8 Столи в них повні гиду й блювотини, нема чистого місця. 
\v 9 А договорюють\f + \ft Висьмівають науку пророків, кепкують із їх упоминів.\ft*\f*: „Кого хоче він учити знання? кого проповіддю на розум наводити? хиба тих, що перестали їх молоком з грудей годувати, що їх неня саме від грудей відлучила? 
\v 10 У вас усе — заповідь та заповідь, а за заповіддю знов заповідь; правило та правило, а за правилом ізнов правило; тут не багато часу (до кари), та й там не багато.‟ 
\v 11 За се ж будуть говорити до сих людей чужинцї\f + \ft Що на край нападуть.\ft*\f* лепетаннєм чужою мовою. 
\v 12 До них говорили (пророки): „Оце відпочинок: дайте спочити струдженому: се буде потїха‟ (наша). Та вони не хотїли слухати. 
\v 13 І станесь із ними по слову Господньому: заповідь на заповідь; заповідь за заповіддю; правило та правило, а за правилом ізнов правило; тут не багато, та й там не багато, — так що пійдуть і попадають горілиць і порозбиваються, і попадуться в сїть та й спіймаються. 
\v 14 Слухайте ж слова Господнього, ви зневажники, що правите народом сим у Ерусалимі: 
\v 15 Позаяк ви говорите: „Ми з смертю зробили умову, рядну вчинили ми з пеклом: коли побиваючий бич переходити ме, — він нас не досягне, бо ми втечище певне маєм у льжі, й в оманї притулок надїйний.‟ 
\v 16 За се так говорить Господь Бог: Ось я закладаю в основу камінь на Сионї, — камінь певний, угольний, великоцїнний, та кріпко заложений; хто в його ввірує, той не застидаєсь. 
\v 17 І зроблю суд мірою, а справедливість — вагою, і, наче грядом, спустошене буде втечище льжи, й води затоплять місце вашого сховку. 
\v 18 І так ваші змовини з смертю розірвуться, і ваша рядна з пеклом не встоїть; і як прийде побиваючий бич, то й вас погубить, 
\v 19 Наколи переходити стане, він захопить вас; а переходити ме кожного рана, в день і в ночі, та й сама вже чутка про його переймати ме страхом. 
\v 20 Ложе буде вам надто коротке, щоб простягнутись, — укривало надто узке, щоб ним обгорнутись. 
\v 21 Бо встане Господь так, як на горі Перазимі\f + \ft 2. Цар. 5, 20.\ft*\f*, розгнїваєсь, як на долинї Габаонській\f + \ft Іс. Нав. 10, 12.\ft*\f*, щоб зробити дїло своє, дїло незвичайне, та й довершить своє дїло, своє дїло дивовижне. 
\v 22 Тим не жартуйте, щоб кайдани в вас не стали тугійші; бо я чув від Господа, Бога сил, — що пагуба всїй землї призначена. 
\v 23 Прихилїте ж слух і послухайте голосу мого; вважайте й вислухайте, що буду до вас промовляти: 
\v 24 Хиба плугатарь день у день про свій засїв оре, викидає борозди та боронить землю свою? 
\v 25 Нї; зрівнявши ниву, сїє він чорнуху, або розсїває кмин, або сїє пшеницю, ячмінь у вибраному місцї, та просо. 
\v 26 Сього порядку навчає його сам Господь; він учить його. 
\v 27 Бо не молотять чорнухи валом зубчатим, анї коліс не качають по кминові, а палицею вибивають чорнуху, та й кмин — палицею. 
\v 28 Та й збіжжє вимолочують, та не роздавлюють його; водять по йому молотїльні колеса з їх кіньми, та розтирають. 
\v 29 І се походить од Господа сил: дивні ради його, велика премудрість його!
\c 29
\p
\v 1 Горе Аріїлу\f + \ft Аріїл — лев, так названий тут Ерусалим задля своєї краси і сили. В ст. 2. Аріїл значить: баран, на заріз за гріхи призначений.\ft*\f* — Аріїлу, городові, що в йому жив Давид! додайте рік до року;\f + \ft А тодї прийде Сеннахерим, воювати його.\ft*\f* тимчасом нехай собі заколюють жертви. 
\v 2 Бо я стїсню Аріїла, й настане плач та смуток, і буде він у мене, як аріїл. 
\v 3 Розтаборюсь я кругом тебе, й стисну тебе сторожжю чуйною, й здвигну проти тебе башти утверджені. 
\v 4 І будеш понижений; зпід землї будеш говорити; глухий буде зпід землї твій голос; голос твій буде, як у того, що з черева промовляє, й зпід перстї пошептом виходити ме мова твоя. 
\v 5 Ворогів же в тебе буде, як мілкого пилу, й товп лютих, наче розвіяної полови; а станесь усе нагло, нечайно, як оком мигнути. 
\v 6 Господь Саваот навідає тебе громом, землетрусом; страшним шумом бурі та вихру, і поломєм огня, що все пожерає. 
\v 7 (Але й вони борзо зникнуть) І, як сонне видиво нічне, буде товпа всїх тих народів воюючих проти Аріїла, й усїх, що на його наступили, обложили й його стиснули. 
\v 8 І, як голодному сниться, що він їсть, а прокинеться, — аж голод його мучить; та й, як багнущому сниться, що він пє, а прокинеться, — аж його вялить і жадоба палить, так буде й з роєм всїх тих народів, що проти гори Сиону будуть воювати. 
\v 9 Зʼумійтесь же й дивуйтесь! Вони других ослїпили, та й самі ослїпли; вони пяні, хоч не від вина, — заточуються, хоч не від напою; 
\v 10 Господь бо навів на вас духа сонливого й замкнув очі ваші, — пророків\f + \ft Щоб ви не розумуіли пророків і віщих людей.\ft*\f*, та закрив голови ваші — віщих мужів. 
\v 11 І всяке пророцтво — се для вас те саме, що слова в книзї під печаттю: подають її письменному й кажуть: „прочитай її‟; а той відказує: „не можу, бо вона запечатана‟; 
\v 12 І передають її такому, що не вміє читати, та й кажуть: „прочитай її‟; то й же відказує: „я читати не вмію‟. 
\v 13 І сказав Господь: Позаяк сей нарід устами тілько близиться до мене, і язиком тілько мене шанує, серце ж його далеко відстоїть від мене, а страх їх передо мною походить із науки заповідей людських, 
\v 14 Тим і я з людьми такими незвичайно дивне диво-чудо витворю, так що мудрість у премудрих їх зникне, й розуму в їх розумних не стане. 
\v 15 Горе тим, що гадають глибоко сховатись, щоб задуму свою втаїти перед Господом; що чинять справи свої в темряві, й говорять: Хто нас побачить, хто взнає? 
\v 16 Що за безглуздє! Чи ганчарь же й його глина однакі речі? Хиба ж виріб скаже про того, що його виробив: не він зробив мене? або чи ж скаже штучний утвір про того, що її виконав; він нїчо не знає? 
\v 17 Чи ж за короткий, дуже короткий час Ливан не зробиться садом, а сад не будуть уважати лїсом? 
\v 18 І почують у той час глухі слова книги, та й прозрять із пітьми й темряви очі слїпих. 
\v 19 І будуть страдаючі що-раз більше радуватись у Господї, і вбогі будуть веселитись в Сьвятім Ізрайлевім; 
\v 20 Бо не стане вже тих, що других зʼобижали, щезнуть ті, що на сьміх підіймали, й будуть вигублені всї, що за неправдою побивались; 
\v 21 Що ошукували ближнього словами; що заставляли сїтї тому, хто в воротах суду добивався, а правого на бік відсували. 
\v 22 Тим то так говорить Господь про дом Яковів, — Господь, що вивів Авраама: Яков не буде тодї стидатись, та й лице його не зблїдне. 
\v 23 Бо як побачить він у себе дїти свої, твір рук моїх, — то вони будуть сьвято шанувати імя моє, сьвято держати Сьвятого Ізрайлевого, й боятись Бога Якового. 
\v 24 Тодї ті, що блукають духом, спізнають мудрість, а ті, що стояли опір, навчаться послуху.
\c 30
\p
\v 1 Горе синам неслухняним, — говорить Господь, тим, що задумують задуми без мене, — що ввіходять у вмови, менї супротивні, та гріхи на гріхи громадять: 
\v 2 Не спитавшись у мене, ійдуть вони в Египет, щоб шукати підмоги в силї Фараоновій та захистити себе в тїнї Египту. 
\v 3 Але сила Фараонова вийде вам на сором, і захист у тїнї в Египтї — на безчесть. 
\v 4 Князї твої прийдуть у Зоан-город, а посли твої зійдуть аж до Ханесу; 
\v 5 Та всї вони застидаються задля того народу, що їм без пожитку; не буде од него нї підмоги, нї хісна, — хиба тілько стид і сором. 
\v 6 Ось вам смутне пророцтво про ту скотину, що мандрує в землю полуденню, через країну нужди й тїснечі, де леви та левицї, гаспиди та летючі змиї; перевозять на хребтах ослячих свої добутки, й на верблюджих горбах — надбаннє своє до народу, що їм нема з його вжитку: 
\v 7 Бо Египецька поміч — річ марна й даремна; тим то й накликав я: сила їх — сидїти тихо. 
\v 8 Ійди ж, напиши се їм на таблицї, запиши в книгу, щоб воно в їх перед віччу, поки сьвіт сьвітом, стояло. 
\v 9 Бо се люд упрямий, дїти віроломні, що не хочуть слухати Божого закону, 
\v 10 Що видющим ось як говорять: „Нїчого не бачте!‟ а пророкам: „Не прорікайте нам правду, говоріте, що нам любе, віщуйте, що миле\f + \ft Ось таке говоріть нам:\ft*\f*: 
\v 11 Зійдїте з дороги, відвернїться від правої путї; відсуньте нам із перед очей Сьвятого Ізрайлевого!‟ 
\v 12 Тим то Сьвятий ув Ізраїлї ось як говорить: Що ви слово спасенне моє відкидаєте, а вповаєте на оману й неправду, та в тому шукаєте опори, — 
\v 13 То беззаконство се буде вам, мов щілина перед розпадом, що показалась у мурі високім, — грухне він нагло, в хвилинї. 
\v 14 І він розвалить його, як розбивають глиняний горщик, розбиваючи його безпощадно, так що між куснями з його не найдеться нї черепка, щоб із припечка взяти углика, або з криницї води зачерпнути. 
\v 15 Так бо говорить Господь Бог, Сьвятий Ізрайлїв: Сидячи тихо на місцї, були б ви спаслися; бо в тихостї і надїї вся ваша потуга; та ви не хотїли, 
\v 16 А мовляли: „Нї, ми на конях утечемо‟, — за те ж і втечете; „ми на бистрих побіжимо‟, — за те ж і бистрі будуть вас здогоняти! 
\v 17 Зо страху перед одним втїкати ме в вас тисяча, а зо страху перед пятьма так розбігнетесь, що останок із вас буде, наче віха на верху гори, мов знак на горбі. 
\v 18 Та Господь жде ще, щоб вам ласку явити, здержуєсь, щоб вас пожалувати; бо Господь — се Бог правди; блажен, хто вповає на його. 
\v 19 На Сионї люд жити ме знов, знов у Ерусалимі; й не будеш гірко плакати, — він змилосердиться на голос плачу твого, й скоро його почує, — дасть відповідь тобі. 
\v 20 І дасть вам Господь хлїб у горю, й воду в нуждї; і вчителї твої небудуть ховатись та й очі твої будуть бачити вчителїв твоїх; 
\v 21 І уші твої все будуть чути впомин їх позад тебе: Ось дорога, простуй нею! як би ви схибили вправо, чи схибили в лїво; 
\v 22 Тодї будуть ідоли в поволоцї срібній, та боввани в поволоцї золотій, — гидотою вам; ти повикидаєш їх, як погань, і казати меш: геть звідсї; 
\v 23 І дасть він дощ на насїннє твоє, що ним поле засїєш, і вроджай буде в тебе по нивах і тучен і сочен, а твій скот буде пастись тодї по широких лугах. 
\v 24 А воли та осли, що порають поле, їсти муть посолену пашу, очищену, та перевіяну лопатою. 
\v 25 І на всякій високій горі й на горбі високім забурчать бурчаки та потоки води в день великого побою, як упадуть башти. 
\v 26 І тодї засьвітить місяць сьвітлом сонця, а сьвітло соняшне буде всемеро яснїйше, як сьвітло сїмох днїв, — того часу, як Господь рани свойму люду перевяже, та погоіть синцї, йому завдані. 
\v 27 Ось іде, наче з далечезного краю, імя Господнє, горить гнїв у його, поломє страшно палає; уста його повні досади, язик його, мов огонь палючий; 
\v 28 Подих його — мов потопний потік, що до шиї сягає, щоб витратити невірних до нащаду; й буде в челюстях невірних узда, що веде ув облуд. 
\v 29 Ви ж співати мете піснї, як уночі перед сьвятами сьвятими, а на серцї буде весело, як у того, що серед сопілок ійде на гору Господню, до твердинї Ізрайлевої. 
\v 30 І загрімить Господь гласом величним, і явить важку руку свою в гнїву й поломї пожераючого огню; в бурі й повіддї та камінному грядї. 
\v 31 Бо від голосу Господнього Ассур стрепенеться, жезлом ударений. 
\v 32 І при кожному ударі палицею, що йому призначена, та що її Господь на його спустить, дзвонити муть бубни й цитрі, й опустошить його безпощадною війною. 
\v 33 Наготовлено бо вже давно Тофет\f + \ft Пекло.\ft*\f* також і самому цареві, — а глибокий він і широкий; в кострі його багато огню й дров; подих Господнїй підпалить його потоком сїрки.
\c 31
\p
\v 1 Горе тим, що до Египту за підмогою ходять, і надїю покладають в конях-колесницях, тим що їх багато, а до того й в кіннотї, тим що вона сильна, а на Сьвятого Ізрайлевого не зважають і до Господа не прибігають. 
\v 2 Но він премудрий; він нашле лихо й не змінить слів своїх; устане він і на дом безбожників, та й проти підмоги тих беззаконників. 
\v 3 Та ж і Египтїї — люде, а не Бог; та й їх конї — тілько тїло, а не дух. Як Господь простягне руку свою, то й помічник спіткнеться, та й упаде той, що він його боронить, і всї вони згинуть укупі. 
\v 4 Бо ось що сказав менї Господь: Як той лев, як левин щенюк, ревучи над своїм уловом, не здрігнеться, хоча б і цїла громада пастухів на його кричала, й не вступиться перед їх многотою, так і Господь сил зійде, воюватись за Сиона, й за гору свою. 
\v 5 Як птахи — свої писклята, так Господь Саваот окриє, захистить, вибавить, пощадить і врятує Ерусалима. 
\v 6 О, Ізраїлські синове, навернїтесь до Того, що так далеко від його відпали! 
\v 7 Тодї відкине кожен свої срібні ідоли й золоті свої ідоли, що ваші руки вам на гріх робили; 
\v 8 І Ассур не від людського меча впаде, не людський меч погубить його; та й хоч би й втїк од меча, то його дїти будуть вам данину давати. 
\v 9 Зо страху втече він, а князї його й стягу лякатися будуть, так говорить Господь, що його огонь на Сионї, і піч у Ерусалимі.
\c 32
\p
\v 1 Буде час, що на царстві седїти ме правий, та й князї його правити муть по закону; 
\v 2 Кожен з них буде, мов затула од вітру й захист в негоду; мов джерела води в пустинї й тїнь від високої скелї в землї безводній. 
\v 3 Очі видющих не будуть закриватись, і уші слухаючих будуть уважні. 
\v 4 І серце легкодушних вміти ме розважати, й недорікі язики говорити муть ясно. 
\v 5 Безглуздого не будуть тодї величати поважним, а про зрадливого не скажуть, що він чесний. 
\v 6 Ледарь бо безглуздий говорить безглуздо, та й серце його мислить про беззаконство, щоб поступати скрито; зневажати Господа, видерти хлїб голодному, та відоймити напій жаждущому. 
\v 7 У зрадливого дїяльність пагубна: він задумує зраду, щоб погубити бідаху словом ложним, яке б нї було його право! 
\v 8 Чесна ж людина про чесне гадає й твердо стоїть при всьому, що чесне. 
\v 9 Ви ж, жіноцтво, богацтвом безпечне! станьте, послухайте голосу його; дочки безжурні, прихилїть слух до словес моїх: 
\v 10 По рокові та по днях злякаєтесь, ви безпечні! не буде бо зборів винограду та й і жнив не буде. 
\v 11 Здрогнїтесь, безжурні, стрівожтесь, безпечні! скиньте з себе (дорогі) одежі, а покрийте наготу вашу (дранками)! 
\v 12 Бити муть себе у груди, (плачучи) про поле, повне достатку, — про лозу виноградню, (колись) уроджайну. 
\v 13 На полях у мого народу рости муть репяхи та терни, та й на всїх домах веселих у роскішнім містї. 
\v 14 Бо палати будуть покинені, веселе місто буде полишене. З Офелу та з башти постануть, замість печер, сховища диким ослам та стадам пасущим, 
\v 15 Аж покіль Господь не виллє на нас Духа з висоти, й пустиня не стане садом, а сади зробляться борами. 
\v 16 Тодї запанує в степу правда, й правосуд буде пробувати на вроджайнім полі. 
\v 17 І дїлом правди буде мир, а правосуд зродить — спокій й безпеку вовіки. 
\v 18 Тодї народ мій жити ме в пробутку мира і в осадах безпечних та в спокійних займищах щасливих. 
\v 19 Бити ме гряд на лїс, город же утоне в долинї. 
\v 20 Блаженні ж ви, що сїєте понад усї води, й випускаєте туди вола й осла.
\c 33
\p
\v 1 Горе тобі, пустошнику\f + \ft IV. Цар. 18.\ft*\f*, що його не пустошено, (горе тобі) грабіжнику, що його не рабували! Бо, як скінчиш пустошити, то й тебе спустошать; а як скінчиш рабувати, то й тебе зрабують. 
\v 2 Господи, помилуй нас: на тебе вповаєм; будь нам правицею з раннього ранку, й нашим рятунком у нуждї! 
\v 3 Перед грозою голосу твого повтїкають народи; коли ти встанеш, розсїються невірні, 
\v 4 І будуть збірати добичу по вас, як гусїнниця збірає, кинуться на все, як сарана кидаєсь. 
\v 5 Високий Господь, що живе на висотах; він сповнить Сион судом і справедливостю. 
\v 6 І настануть про тебе часи безпечні, богацтво спасення, мудростї й знання, а страх Господень буде скарбом твоїм. 
\v 7 Ось, потужні їх кричать на улицях, а посли примирні гірко плачуть. 
\v 8 Стало пусто на дорогах, нема подорожних; поламав він умову, повалив місто — нїщо люде в його. 
\v 9 Земля сумує, млїє; Ливан у стидї, завмірає; Сарон став, як пустиня, а Базан з Кармелем і листє втеряли. 
\v 10 Отже я тепер устану, говорить Господь, тепер піднімусь, здіймусь у гору. 
\v 11 Вагонїєте від сїна, — вродите солому; подих ваш — огонь, він же й пожере вас. 
\v 12 І тодї будуть погане, як горюща вапна, як порубана тернина, згорять ув огні. 
\v 13 Слухайте, далекі, що я задумав вчинити, та й ви, близькі, пізнайте силу мою. 
\v 14 Затремтять грішники на Сионї; переляк огорне безбожних: хто ж зміж нас зможе жити коло огню, що все пожерає, хто з нас видержить коло вічного поломя? 
\v 15 А вже ж тілько той, хто ходить в справедливостї й говорить правду; хто цурається наживи з грабежі; хто вдержує руки від підкупу, хто на задуми кріваві уші затикає, й закриває свої очі, щоб зла й не бачити, 
\v 16 Такий жити ме, мов на висотах, мов за неприступними скелями схорониться; хлїб його йому подасться, й вода не зсякне в його. 
\v 17 Очі твої побачать Царя в славі його, увидять землю далеку; 
\v 18 Серце твоє буде тілько згадувати про страшне минуле: де той, що лїчив данину? де той, що робив перепись? де той, що розглядував башти? 
\v 19 Не побачиш більше люду жорстокого з глухою недослухною мовою, з язиком чудовищним, невторопним. 
\v 20 Подивися на Сиона, — се місто сьвяточних зборів наших, а очі твої побачать Ерусалим, пробуток мирний, незрушимий намет; стовпи його нїколи нїхто не вирве, й нї одна поворозка не пірветься. 
\v 21 Там Господь великий у нас витає, замість рік та перекопів широких; туди не ввійде нїяке веслове судно, анї корабель не перейде. 
\v 22 Бо Господь — суддя нам, Господь — законодавець нам, Господь царь наш; він спасе нас. 
\v 23 Твої ж (Ассуре) линви послабли, не вдержать щогли, не натягують вітрила. А тодї настане велике паюваннє здобичі, навіть калїки будуть жакувати. 
\v 24 І нїхто з осадників не скаже: „я не здужаю‟, а людям, що там будуть жити, відпустяться всї гріхи їх.
\c 34
\p
\v 1 Приступіте, народи, слухайте й вважайте, люде! Нехай чує земля й уся повнота її, вселенна й усе, що вона зродила! 
\v 2 Загорівсь бо гнїв Господень на всї народи, й досада його — на всю многоту їх. Він наложив на їх проклін, передав їх на заріз; 
\v 3 Щоб їх повбивано й порозкидано; трупи їх щоб гноєм узялись, та щоб гори од крові їх розмоклись. 
\v 4 І зотлїє все військо небесне\f + \ft Всї сьвітила.\ft*\f*, й небо звинеться, мов звиток книжний\f + \ft У давнину звивано рід довгого паперу на валок.\ft*\f*, і військо його поспадає, як лист із лози виноградної спадає, та як зовялий лист із смокви. 
\v 5 Бо, наче упився (досадою), меч мій на небі; і ось, він сходить тепер суддею на Едом\f + \ft На Ідуміїв, а з тим і на всїх невірних.\ft*\f*, і на народи, що на них я проклін наложив. 
\v 6 Меч Господень пересякне кровю, потучнїє від жиру, од крові з баранів та козлів, від їх почнього туку; в Босорі\f + \ft Місто в Ідумії.\ft*\f* справить Бог сю жертву й велику різанину в землї Едома. 
\v 7 Буйволи впадуть з ними, телята з волами, земля впється їх кровю, й порох від тука стучнїє. 
\v 8 Бо надходить день Божої пімсти, час відплати за Сиона. 
\v 9 Ріки його візьмуться смолою, а порох у йому — сїркою, і стане земля в йому горіющою смолою; 
\v 10 І нї в день, нї в ночі не вгасати ме, вічно буде підніматись дим із неї, та й від роду до роду лежати ме степом безплідним; по віки вічні нїхто не ходити ме по нїй. 
\v 11 Пеликан з їжаком заволодїють нею, та пугач з вороном оселяться на нїй, і протягнуть, неначе, по нїй шнур до спустошення й вагу, щоб у нїщо її обернути. 
\v 12 Нїкого не буде з тих значніх, що їх за царів вибірали, і всї князї їх будуть — нїчо. 
\v 13 І позаростають двори її тернівками; кропивою та бодяками — твердинї її; будуть жити в нїй шакалі, а струсї гнїзда собі мостити. 
\v 14 І коти дикі будуть із шакалями там зустрічатись, а рогаті духи один із одним перекликатись; там нічна мара буде оддихати, і знайде собі впокій. 
\v 15 Там крилата гадюка гнїздитися буде на яйцях, виводити ме дїти й під себе збірати, та й яструби будуть там збіратись один до одного. 
\v 16 Відшукайте колись в (сїй) книзї Господнїй та прочитайте; нї одно із сього не залишить прийти, та й не переміниться одно другим. Його бо самого уста се повелїли, й його самого дух збере їх. 
\v 17 Сам він кидав їм жереб, і його рука роздїлила їм її під міру; по віки будуть вони володїти нею, від роду й до роду жити муть на нїй.
\c 35
\p
\v 1 Возвеселиться пустиня й суха земля, возрадуєсь країна безлюдна й зацьвіте нарцизом; 
\v 2 Велично цьвісти ме й радїте, буде веселитись-сьпівати; красота Ливану буде їй дана, роскіш Кармеля й Сарону. 
\v 3 Підкріпляйте овялі руки, додавайте сили колїнам хитливим; 
\v 4 Скажіте млявим на душі: будьте мужні, не бійтеся; ось Бог ваш; прийде пімста, відплата від Бога; він прийде спасти вас. 
\v 5 Тодї прозрять очі в слїпих, і уші в глухих відтворяться. 
\v 6 Тодї хромий підскочить, як олень, а язик в нїмого піснею озветься; бо проторгнуться в пустинї води, й в степу — потоки. 
\v 7 І обернеться безвіддє в озеро, а земля прагнуща — в джерела водні; на леговищах шакалів, де вони спочивали, буде рогіз та сїтник зеленїти. 
\v 8 І постане там дорога, а тая дорога назветься дорогою сьвятою; не ходити ме шляхом тим нї один нечистий, — він їм одним буде служити; хто ходити ме тим шляхом, той не зблукаєсь, хоча б і як був недоумний. 
\v 9 Лева там не буде, нї зьвір хижий на його не ступить; нї, він там не знайдеться; ходити ним будуть — самі лиш спасені. 
\v 10 Вернуться визволені Господом; із радісними піснями прийдуть на Сион; і радість вічна буде над головою в їх; радощі й веселощі знайдуть вони, а смуток і воздиханнє від них віддаляться.
\c 36
\p
\v 1 І сталось у чотирнайцятому роцї царювання Езекіїного\f + \ft IV. Цар. 18, 13. і дальше.\ft*\f*, наступив царь Ассирийський Сеннахирим на всї утверджені городи Юдині та й поопановував їх. 
\v 2 І послав царь Ассирийський Рабсака з Лахиса до царя Езекії з потужним військом, і він отаборився коло водопроводу з вижнього ставу по дорозї до красильного поля. 
\v 3 І вийшли до його Еліяким Хелкієнко, що доглядав палат, та Себна, царський писарь, та Йоах Асафенко, лїтописець. 
\v 4 І каже їм Рабсак: Скажіте Езекії: Так говорить великий царь, царь Ассирийський: Що се за надїя, на яку ти вповаєш? На що ти вповаєш? 
\v 5 На мою думку — се самі пусті слова, а до війни треба розумної ради й сили; на кого ж ти вповаєш, що відорвавсь від мене? 
\v 6 Ось, ти задумав опертись на Египет, — на тую надломану тростину, що кожному, хто обіпреться на неї, забється в руку й проколе її. Такий той Фараон, царь Египецький, до всїх, що покладають у йому надїю. 
\v 7 Коли ж відкажете менї: Ми на Господа, Бога нашого, вповаємо, то чи ж се не той самий, що його висоти та жертівники позносив Езекія, повелївши Юдї й Ерусалимові: Перед сим тілько жертівником ви маєте поклонятись. 
\v 8 Оце ж увійди в умову з моїм паном, царем Ассирийським: — я дам тобі дві тисячі коней; тільки чи здобудешся на стільки їздецїв до них? 
\v 9 Як се ти думаєш відперти, хоча б одного з гетьманів самих меньших рабів пана мого, вповаючи на Египет задля колесниць його й комонника? 
\v 10 Хиба я без Господньої волї наступив на сю землю, щоб її спустошити? Сам Господь сказав менї: Ійди проти сієї землї та спустош її. 
\v 11 І сказали Елїяким та Себна та Йоах Рабсакові: Розмовляй з рабами твоїми по сирийській, бо ми розуміємо, а не розмовляй з нами по юдейськи в слух людей, що стоять на мурі. 
\v 12 Рабсак же відказав: Хиба ж мій пан послав мене тільки до твого пана й до тебе, щоб сї слова сказати? Нї, також і до тих людей, що седять на мурі, щоб вкупі з вами ковтати власне кало своє й мочу свою пити? 
\v 13 Тут виступив Рабсак і промовив голосно по юдейськи: Слухайте слова великого царя, царя Ассирийського! 
\v 14 Так говорить царь: Нехай вас Езекія не баламутить, він бо вас не врятує; 
\v 15 І нехай не розважає вас Езекія надїєю на Господа, говорючи: Господь вирятує нас і не подасть города сього на поталу цареві Ассирийському. 
\v 16 Не слухайте Езекії, так бо говорить царь Ассирийський: Зробіте примиррє зо мною та й вийдїть до мене, так їсти мете кожен ягоди з винограду свого й з смоковницї своєї, і пити мете воду з колодязя свого, 
\v 17 Аж покіль я надійду та візьму вас у землю, однакову з вашою, в землю, повну зерна й винового соку, в землю повну хлїба й виноградників. 
\v 18 Нехай же не зводить вас Езекія, говорючи: Господь вирятує нас. Хиба ж боги народів урятували, кожен свою землю, з потали в царя Ассирийського? 
\v 19 Де боги Ематські й Арпадські? де боги Сефарваїмські? Хиба ж вони вирятували Самарию з моєї потали? 
\v 20 Котрий з усїх богів сих земель вирятував свою землю з руки моєї? І чи ж спасе Господь Ерусалим із моєї потали? 
\v 21 І мовчали вони мовчки, не відказали йому нї словом, так бо гласив наказ царський: Не відказуйте йому. 
\v 22 І прийшли Еліяким Хелкієнко, домозверхник, та Себна, писарь, та Йоах Асафенко, лїтописець, в роздертих одежах до Езекії та й оповіли йому, слова Рабсакові.
\c 37
\p
\v 1 Як почув се царь Езекія, то роздер одїж на собі, обгорнувся волосяним вереттєм і пійшов у дом Господень; 
\v 2 Еліякима ж, палатозверхника, та Себну, писаря, вкупі з старшими сьвященниками, обгорненими волосяним вереттєм, послав до Ісаїї Амосенка. 
\v 3 І промовили вони до його: Так говорить Езекія: Днем смутку й кари та сорому є сей день, дитина бо доросла до отворення матерньої утроби, та нема снаги вродити. 
\v 4 Може чує Господь Бог речі Рабсакові, що його послав пан його, царь Ассирийський, зневажати живого Бога, й поругати словами, що їх чув Господь, Бог твій; вознеси ж молитву за тих, що зостались іще в живих. 
\v 5 Як прийшли слуги царя Езекії до Ісаїї, 
\v 6 Сказав їм Ісаїя: Промовте до пана вашого так: Так говорить Господь: Не лякайсь тих речей, що чув єси, а якими зневажали мене кметї царя Ассирийського. 
\v 7 Ось я пошлю на його духа, й прийде до його звістка, й вернеться він у свою землю, а я вбю його мечем у його ж землї. 
\v 8 І вернувся Рабсак, і знайшов царя Ассирийського, що облягав Либну; бо був перечув, що той від Лахиса відступив. 
\v 9 І перечув він про Тиргака, царя Етиопського, й сказано йому: Ось він вирушив, щоб на тебе вдарити, то послав удруге посли до Езекії й повелїв сказати йому: 
\v 10 Промовте так до Езекії, царя Юдейського: Нехай тебе не ошукує Бог твій, що на його вповаєш, думаючи: Ерусалиму не подасть він цареві Ассирийському на поталу. 
\v 11 Ти ж чував сам, що царі Ассирийські зробили з усїма землями, як розпростерли на їх проклін; а ти б то врятувався? 
\v 12 Хиба ж боги в народів, що їх батьки мої в нїщо пообертали, вирятували їх, — як от Гозан, та Харан, та Резеф та людей Еденських в Талассарі? 
\v 13 Де царь Ематський і царь Арпадський і царь в городї Сефарваїмі, в Енї та Івві? 
\v 14 І взяв Езекія письмо з рук поселських і, прочитавши його, пійшов у храм Господень, та й розгорнув його Езекія перед Господом; 
\v 15 І моливсь Езекія Господеві й говорив: 
\v 16 Господи сил, Боже Ізрайлїв, що престолуєш над херувимами! ти один — Бог над усїма царствами земними; ти сотворив небо й землю. 
\v 17 Прихили, Господи, ухо твоє й почуй; позирни, Господи, очима твоїми й побач! Почуй слова Сеннахеримові, що переслав менї на зневагу живого Бога! 
\v 18 Справдї, Господи, царі Ассирийські попустошили всї народи й землї, 
\v 19 І повкидали в огонь боги їх; та то не боги, а робота рук людських, дерево й камінь, тим вони їх і обернули в нїщо. 
\v 20 Тепер же, Господи, Боже наш, визволь нас із його потали, щоб зрозуміли всї царства земні, що ти, Господи, Бог єдиний. 
\v 21 І послав Ісаїя Амосенко до Езекії сказати: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Те, про що молився єси що до Сеннахерима, царя Ассирийського, я вислухав, — 
\v 22 Се слово, що про його виповів Господь: Погордить тобою й насьміється з тебе дївиця-доч Сиону; позад тебе похитає головою дочка Ерусалиму. 
\v 23 Кого ж бо ти зневажав і поругав? Проти кого се ти голос підняв, і так згорда глянув очима? На Сьвятого в Ізраїлї! 
\v 24 Ти через кметїв своїх Господа ганьбив та сказав: Многими колесницями моїми я на верхи гірні знявся, — на ребра Ливану, та й порубав я кедри там високі, й найкрасші кипариси його, й добрався аж до крайних гряниць його, до найгусчого саду його; 
\v 25 І докопувавсь і пив воду, й висушував стопами ніг моїх всї перекопи в Египтї. 
\v 26 Чи не чув же ти\f + \ft Се говорить Господь.\ft*\f*, що я се все наготовив? у давнезьні ще давна постановив се, а тепер сповнив тим, що ти опустошуєш утверджені міста в купи румовищ; 
\v 27 Що осадники їх немощні, дрожать і соромляться; вони поробились, мов на полі зіллє, мов никла зелень на кришах та збіже — загоріле, нїм в колос убралось. 
\v 28 Чи седиш ти, чи виходиш, чи входиш, — усе я знаю, знаю й те, як ти проти мене буяєш; 
\v 29 За твою буту проти мене, та що твоя гординя до мого дойшла слуху, я тобі в ніздра каблучку заправлю, й зубела мої у рот твій (заложу), й заверну тебе тим же шляхом, яким сюди прийшов єси. 
\v 30 І ось тобі, Езекію знамено: Сього року їсти мете те, що виросло з витрушеного зерна, а в другому роцї — самосївне (від кореня), у третьому ж роцї сїйте й жнїте й насаджуйте виноградники та й споживайте плод їх. 
\v 31 І що з Юдиного дому ще зісталось, те пустить знов коріннє внизу й появить плід угорі; 
\v 32 Бо з Ерусалиму зійде (мов трава) останок, а те, що врятуєсь — із гори Сиону. Ревнуваннє Господа сил се вчинить. 
\v 33 Тим Господь ось так говорить про царя Ассирийського: Не ввійти йому в сей город, і стріли туди не пустить, не приступить до його під щитом, і не насипле кругом його валу: 
\v 34 Тим самим шляхом, що прийшов ним, він вернесь, а в місто се він не ввійде, — говорить Господь. 
\v 35 Город сей я боронити буду, щоб його спасти — задля себе й слуги мого Давида. 
\v 36 І вийшов ангел Господень та й убив у таборі Ассирийському сто вісїмдесять і пять тисяч чоловіка, й як повставали рано вранцї, — аж се самі мертві тїла. 
\v 37 І рушив Сеннахерим, царь Ассирийський, та й відступив, а вернувшись, жив у Ниневиї. 
\v 38 І як молився він раз у храму свого бога Нисроха, вбили його мечем сини його, Адрамелех та Шарезер, і повтїкали ув Арарат-землю, а син його Асардан настав царем замість його.
\c 38
\p
\v 1 Того часу занедужав Езекія на смерть. І прийшов до його пророк Ісаїя Амосенко й рече до його: Так говорить Господь: Упорядкуй дом твій, бо вмреш, не одужаєш. 
\v 2 І повернувся Езекія лицем до стїни, й молився Господеві сими словами: 
\v 3 Ой Господи! спогадай же, що я щиро й неподїленим серцем ходив перед лицем твоїм і чинив те, що тобі до вподоби. Та й заплакав Езекія в голос. 
\v 4 І прийшло слово Господнє до Ісаїї таке: 
\v 5 Ійди й промов до Езекії: Так говорить Господь, Бог предка твого Давида: Почув я молитву твою, побачив сльози твої і ось я придам тобі віку ще пятнайцять років; 
\v 6 Ще ж визволю тебе й сей город із потали в царя Ассирийського, й берегти му сей город від нападу. 
\v 7 І ось що буде тобі знаком од Господа, що справдить Господь слово, яке виповів: 
\v 8 От я заверну на десять ступнїв назад тїнь сонячну, що пройшла вже на сонцевказові Ахазовому. І вернулося сонце на десять ступнїв, що пройшло по сонцевказу. 
\v 9 Молитва Езекіїна, царя Юдейського, як він нездужав, та й знов одужав од своєї недуги: 
\v 10 Я сказав був собі: в серединї лїт моїх маю оце відійти до воріт преисподньої; однято менї останок віку мого. 
\v 11 І говорив я: Не побачу вже Господа Бога (в дому його) між людьми живими; не побачу й людини зміж тих, що живуть на сїм сьвітї; 
\v 12 Домівка моя розбираєсь із місця та й забіраєсь од мене, як будка пастуша; перетяте, мов (нитка) у ткача, життє моє. Так, він відотне мене од основи; день і ніч ждав я, що ти пошлеш уже конець життю мойму. 
\v 13 Я ждав до ранку; він бо, як лев, покрушив костї мої; день і ніч думав я, що тут-тут нашлеш конець менї. 
\v 14 Наче журавель, як пискля у ластівки, пищав я, тужив як голуб, сумно глядїли в небо очі мої: Господи, я придавлений, рятуй мене! 
\v 15 Що ж казати менї, коли він так сказав і вчинив? Тихо буду переходити (в гадках) кожний рік жизнї моєї, споминати горе серця мого. 
\v 16 Господи! так усї жиють, — сим кріпиться й жиє дух мій; та ти оздоровиш мене, — подаруєш життє менї. 
\v 17 Та ось — гіркість моя вийшла менї на добро; ти бо вирвав душу мою від ями погибельної, кинув позад себе гріхи мої. 
\v 18 Бо не безодня славить тебе, не смерть вихваляє тебе, не ті, що лягли в могилї, вповають на твою правду. 
\v 19 Живий, — тілько живий прославляє тебе, як я оце тепер; за те ж буде отець переказувати дїтям вірність твою. 
\v 20 Господь — моя поміч; тим то ми будемо по всї днї життя нашого при голосї струн висьпівувати піснї в домі Господньому. 
\v 21 І звелїв Ісаїя принести смокви та обложити болячку, а він одужає. 
\v 22 І питав Езекія: Який знак, що я ходити му в дом Господнїй?
\c 39
\p
\v 1 Того часу прислав Беродах Баладан Валаданенко, царь Вавилонський, письмо та подарунки Езекії, бо перечув був, що він лежав у недузї, та одужав. 
\v 2 І зрадїв Езекія послами та й показав їм свою скарбівню, срібло й золото й пахощі й дорогі мастила й всю скарбівну комору свою, та й усе, що було в скарбівнях у його: не було нїчого, чого б не показав їм Езекія у своїй палатї й в усьому обсязї панування свого. 
\v 3 І прийшов пророк Ісаїя до царя Езекії, й спитав його: Що говорили сї люде й звідки приходили вони до тебе? І відказав Езекія: Із далекої землї прийшли вони до мене, з Вавилону. 
\v 4 І поспитав Ісаїя: Що бачили вони в палатах у тебе? І каже Езекія: Бачили все, що є в палатах у мене; нема нїчого в скарбівнях у мене, чого б я не показав їм. 
\v 5 І сказав Ісаїя до Езекії: Вислухай же слово Господа сил: 
\v 6 Прийде час, що все, що є в твоїх палатах, та що попризбірували батьки твої по сей день, буде перевезено в Вавилон; нїчого не зостанеться, — глаголе Господь. 
\v 7 І з твоїх синів, що вийдуть із тебе, що ти появиш, поберуть вони й будуть вони скопцями в палатї у царя Вавилонського. 
\v 8 І каже Езекія до Ісаїї: Благе слово Господнє, що ти переказав, — бо думав собі: однакже мир і гаразд буде за живота мого.
\c 40
\p
\v 1 Утїшайте, втїшайте мій нарід, говорить Бог наш; 
\v 2 Промовляйте до серця Ерусалимові й вістїте йому, що час боротьби його вже скінчився, що неправедність його вже надоложена, бо він прийняв аж удвоє за гріхи свої з руки Господньої. 
\v 3 (Се дасть ся чути) голос покликуючого в пустинї: Стелїть дорогу Господеві, рівняйте в степу стежки Богу нашому; 
\v 4 Всякий видол нехай заповниться, а всяка гора й горб нехай униз подадуться, всякі закрути нехай випростуються, й місця нерівні вирівняються. 
\v 5 Бо явиться слава Господня, й побачить всяке тїло (спасеннє од Бога); так бо сказали уста Господнї. 
\v 6 Голос покликує: Вісти! А я сказав: Що вістити? (Ось що:) Всяке тїло — трава, й всяка краса його — в полі цьвітка. 
\v 7 Засихає трава, вяне цьвіт, коли подує на його подих Господень: так і люде — трава. 
\v 8 Засихає трава, вяне цьвітка, слово же Бога нашого тріває по всї віки. 
\v 9 Взійди ж із веселою вістю на гору, Сионе! Кликни голосом із усієї сили, Ерусалиме, подаючи вість благую! кликни, не бійся; скажи містам Юдейським: Ось він, — Бог ваш! 
\v 10 Ось, ійде Господь у потузї, в його руцї — власть. Ось, нагорода його з ним; так, заплата його перед лицем у його. 
\v 11 Як пастирь, пасти ме він стадо своє; на руки ягняток брати ме він і носити їх на грудях у себе, а дійні водити. 
\v 12 \f + \ft Тут додай: Та він же і всемогущий.\ft*\f*Хто б то вичерпав пригорщею воду, хто пяддю виміряв небеса; хто змістив у міру пил земний, зважив на вазї гори, а на тарілках вагових — горби? 
\v 13 Хто збагнув дух Господень, був порадником йому і вчив його? 
\v 14 З ким він радиться, хто наводить його на розум, вказує правду, навчає його знання, або показує дорогу до мудростї? 
\v 15 В його люде — мов крапля з відра, а на вазї важять за пилинку. Мов порошинку підійме він острови. 
\v 16 Мало в його всього Ливану на дрова до жертви, мало всїх стад його на всепаленнє. 
\v 17 Всї народи перед ним — нїщо, менш пустого нїчого значать вони в його. 
\v 18 Так кому ж ви уподобите Бога й хто йому рівня? 
\v 19 Виливає мистець ідоли, золотарь золотить їх, та начіплює їм ланцюжки срібні. 
\v 20 Неспроможний же про такий принос, вибирає тверде дерево, вишукує умілця, щоб зробити боввана, що стояв би непорушно. 
\v 21 Чи то ж ви не знаєте? чи ви не чували? хиба же вам не говорено від початку? хиба ж не навчились із основ землї? 
\v 22 Се ж він є той, що над кругом земним престолує, а живущі на йому — хиба тілько, як саранча перед ним; він простер небеса, мов намітку тоненьку, й розширив їх, мов намет на житло. 
\v 23 Він князїв у нїщо обертає, й суддїв земних — у пусту марницю. 
\v 24 Ледві в землю посаджено їх, ледві їх посїяно й в землї пень їх вкорінився, — дихнув він, і ось вони зівяли й понїс їх вітер, як солому. 
\v 25 Хто ж у вас рівня менї, хто подобен? — говорить Сьвятий. 
\v 26 Позирнїть лиш у гору очима й побачте, хто се сотворив? хто військо небесне виводить по його лїчбі? А всїх їх кличе він на імя, й в великій потузї й силї своїй не дає він нї одному згубитись. 
\v 27 Як же се ти, Якове, говориш і кажеш, Ізраїлю: Дорога моя закрита перед Господом, справи мої забуті Богом моїм. 
\v 28 Чи ще ж ти не збагнув, чи сього не чував єси, що вічний Господь Бог, творець усієї вселенної, безʼутомний і на силах не впадає, та й що розум його недослїдимий? 
\v 29 Він же додає сили втомленому й підкріпляє знемощілого. 
\v 30 І молодїж, буває, знеможе — ослабне, та й мужі впадають на силах, 
\v 31 Тілько хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь; підніме крила, як орел, побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться.
\c 41
\p
\v 1 Слухайте мовчки мене, острови, ви же, народи, поновіте свою силу, а тодї приступіть й говоріть; станьмо разом на суд. 
\v 2 Хто збудив-покликав од сходу мужа праведного\f + \ft Авраама.\ft*\f*, велїв йому йти за собою, підневолив йому народи та покорив царів? Та ж се він обернув їх мечем його в порох, — луком його в солому, рознесену вітром. 
\v 3 Ось, він уганяє за ними, верстає байдужно дорогу, якою нїколи не ходив своїми ногами. 
\v 4 Хто се вчинив і довершив? Той, хто від почину покликає до жизнї народи. Я — Господь, первий (з усього) й останній, я — все той самий? 
\v 5 Побачили острови й полякались, окрайни землї затремтїли. Вони посходились до купи; 
\v 6 Кожен помагає свому товаришові й приговорює свойму братові: кріпись! 
\v 7 Мідник додає духа виливальникові, а той, що бляшки вигладжує, кріпить того, що виковує на ковалї, та собі приговорює: добре споєне, та ще й цвяхами збиває, щоб добре держався. 
\v 8 Ти ж, Ізраїлю, слуго мій, ти, Якове, вибраний у мене, ти, Авраамове, друга мого, насїннє, — 
\v 9 Ти, що я його взяв від кінцїв землї, та покликав від її окраїн, і сказав тобі: ти мій слуга, я вибрав тебе й не одкину тебе, 
\v 10 Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю. 
\v 11 Ось, стидом і соромом окриються всї отті, що проти тебе лютують; в нїщо обернуться й погибнуть супротивники твої. 
\v 12 Будеш їх шукати, й не знайдеш їх, тих ворогів твоїх; ті, що проти тебе ярились, маною почезнуть; 
\v 13 Я бо, — Господь Бог твій; я держу тебе за руку-правицю; я говорю тобі: не лякайся, я помагаю тобі! 
\v 14 Не бійся, Якове, червяку мій, Ізраїлю, малолюдку, — я помагаю тобі, — говорить Господь, твій відкупитель, Сьвятий Ізраїлїв. 
\v 15 Я зроблю тебе валом зубчастим, новим, гострим; молотити меш гори, розтирати горби на мілкий порох. 
\v 16 Віяти меш їх, а вітер буде розносити їх, ти ж Господом будеш радоватись, хвалитись Сьвятим Ізрайлевим. 
\v 17 Злиденні й убогі шукають води, — не знаходять; сохне язик їх від згаги; я ж, Господь, почую їх, я, Бог Ізрайлїв, не опущу їх. 
\v 18 На горах вітворю ріки й бурчаки по байраках; озером степ ізроблю, а сухі суходоли — повними криничин. 
\v 19 Засаджу пустиню кедром, сосною, оливою й миртом; украшу степ явором, буком та кипарисом, 
\v 20 Нехай бачять і знають і розумно всїм буде, що рука Господня вчинила все те, й Сьвятий Ізрайлїв се сотворив. 
\v 21 Тепер же прийдїть ви, з справою вашою, говорить Господь; подайте докази ваші, говорить царь Яковів. 
\v 22 Нехай вони приступлять і скажуть нам, що має настати; нехай звістять що-небудь передом, заки ще постало, а ми станемо умом доходити та й збагнемо, на який конець воно вийшло, — нехай скажуть нам наперед, що ще буде. 
\v 23 Будущину возвістїте, нехай же ми знаєм, що ви боги, або зробіть що-небудь, добре або хоч і лихе, щоб ми здивовались, та разом із вами побачили. 
\v 24 Та ви — нїщо, та й витвір ваш неварт нїчого; гидота той, хто вас вибирає. 
\v 25 Я розбудив його\f + \ft Авраама й його потомність.\ft*\f* від півночі, й він прийшов; та й на сходї сонця буде він призивати імя моє, й топтати можних, як болото, й місити, мов той ганчар глину. 
\v 26 Хто звістив се з початку, щоб ми те знали, хто заздалегідь наперід, — щоб ми могли були сказати: Се правда? Нї, нїхто не звістив, нїхто не чув із вас слова! 
\v 27 Я первий сказав Сионові: Ось він! і дав Ерусалимові благовістника. 
\v 28 Я розглядався, та не було нїкого, й між ними не найшовся порадник, щоб я міг запитатись, і менї відказано. 
\v 29 От-що: всї вони — одно нїщо, й вироблено їх надармо; вітер порожній — божища їх!
\c 42
\p
\v 1 Ось, слуга мій, що я за руку держу його; вибраний мій, що його вподобала собі душа моя. Я положив духа мого на него; він звістить народам суд справедливий. 
\v 2 Не крикне він; не піднесе голосу, гнївний; не дасть почути його на улицях. 
\v 3 Тростинки приломленої не доламле, й льону, що куритись почав, не погасить; по правдї він буде суд судити. 
\v 4 Не ослабне, не втомиться, аж покіль твердо суд свій і правду поставить на сьвітї; на ймя ж і науку його вповати муть острови. 
\v 5 Ось так говорить Господь, що создав небеса й напяв їх; що розпросторив землю з усїм, що вона родить, та що дає диханнє людям на нїй і дух ходячим по нїй: 
\v 6 Я, Господь, покликав тебе на правду, й буду держати тебе за руку, й берегти тебе, й поставлю тебе у завіт народам, за сьвітло невірним; 
\v 7 Щоб очі слїпим одчиняти; щоб виводити вязнїв із вязницї, а сидячих у темряві — з темницї. 
\v 8 Я Господь; се імя моє, і не поступлюся славою моєю кому иншому, величчю моєю — бовванам. 
\v 9 Давно обіцяне вже спевнилось, а що буде, я возвіщу; нїм воно станесь, я звіщу вам. 
\v 10 Сьпівайте ж Господу нову пісню, оддавайте хвалу йому від конця до конця сьвіту; плаваючі по морі і все, чим воно повне — острови й ті, що живуть на них. 
\v 11 Нехай озветься голосно пустиня, й міста її, оселї, де живе Кедар\f + \ft Араби.\ft*\f*; нехай радісно загомонять, що живуть на скелях, нехай викликують із верхів гірських. 
\v 12 Нехай віддають Господу честь, і хвалу його розголошуть по островах. 
\v 13 Господь виступить, мов велетень; як воєвода, розбудить завзяттє; кликне, підніме крик боєвий, і явить себе сильним проти ворогів своїх. 
\v 14 Довго я мовчав, терпів, здержувавсь; тепер же буду кричати, немов породїля; буду валити й все поглочувати; 
\v 15 Попустошу гори й горби, і всю зелень їх посушу, островами ріки пороблю, осушу озера; 
\v 16 І поведу сліпих по дорозї, якої зроду не знали, незвісними їм дорогами буду їх провожати; темряву вчиню їм сьвітлом, криві дороги — простими; оттаке я їм учиню, та й їх не покину. 
\v 17 Тодї повернуться взад, і окриються великим соромом, що на своїх ідолів вповали, та до бовванів промовляли: Ви боги наші. 
\v 18 Слухайте ж, глухі, дивітесь, слїпі, щоб побачили. 
\v 19 Хто ж такий слїпий, як слуга мій, і глухий, як посел мій? Хто такий слїпий, як той, що я полюбив його, такий слїпий, як раб Господень? 
\v 20 Много бачив ти, та не запримічав; слух у тебе був отворений, та ти не чув. 
\v 21 Господь зволив задля правди своєї звеличити та прославити закон; 
\v 22 Та се нарід розбитий та розграблений; всї вони повязані (гріхами), мов у ямах підземних, мов зачинені в темницях; за те ж і стали вони здобичею та й нема їм вибавителя; вони забрані, а нїкому сказати: верни їх назад! 
\v 23 А хто зміж вас прихиляв до сього слух, вслуховався та розмірковував, що з того буде? 
\v 24 Хто ж віддав Якова на спустошеннє, а Ізраїля в здобичу? чи то ж не Господь, що проти його ви грішили? бо не хотїли вони ходити дорогами його, не слухали закону його. 
\v 25 От і вилив він на них ярость гнїву свого, і лють війни: запалала вона кругом них поломєм, та вони не запримітили; горіла в них, та вони не зміркували того серцем.
\c 43
\p
\v 1 А тепер так говорить Господь, творець твій, Якове, той, що утворив тебе, Ізраїлю: Не лякайся, бо я тебе визволив з неволї, дав тобі імя: ти мій. 
\v 2 Чи ти через води йти меш, — я з тобою, чи через ріки, ти не потонеш; чи пійдеш через огонь, не попечешся, і поломє не обпалить тебе. 
\v 3 Я бо твій Господь, Сьвятий Ізрайлїв — спаситель твій; я оддав у викуп за тебе Египет, Етиопию й Сабу. 
\v 4 Дорогий в очу ти в мене, многоцїнний і любий менї; то ж я віддам других людей за тебе, й — народи за душу твою. 
\v 5 Не лякайсь, бо я з тобою; від сходу сонця приведу твоє насїннє, позбіраю тебе від заходу. 
\v 6 Півночі скажу: Оддай їх; а полудню: Не вдержуй; приведи сини мої здалека й дочки мої від окраїн землї; 
\v 7 Кожного, хто називається імям моїм, кого я сотворив на славу менї, кого зʼобразував і устроїв. 
\v 8 Виведи слїпих, що мають нїби зрячі очі, і глухих, що нїби мають уші. 
\v 9 Нехай зберуться всї народи разом, зійдуться всї племена докупи. Хто ж ізміж них проповів се наперед? нехай скажуть, що було од початку; нехай поставлять сьвідків від себе й докажуть, щоб, вислухавши, можно сказати: Се правда! 
\v 10 А мої сьвідки, — говорить Господь — ви й слуга мій, що я його вибрав, щоб ви знали й вірили менї та й зрозуміли, що се — я: передо мною не було Бога, та й опісля не буде. 
\v 11 Я, я — Господь, та й нема спасителя крім мене. 
\v 12 Я прорік та й спас, так як заповів; а иншого не було в вас, проте ви сьвідки у мене, що я — Бог, говорить Господь. 
\v 13 Із віку й віку я — той самий, і нїхто не врятує од руки моєї; я вчиню, а хто те переіначить? 
\v 14 Так говорить Господь, ваш відкупитель, Сьвятий Ізраїля: Задля вас я, наче б уже післав у Вавилон, та покрушив всї засови, й Халдеїв, що так своїми кораблями величались. 
\v 15 Я бо — Господь, Сьвятий ваш, творець Ізраїля, царь ваш. 
\v 16 Так говорить Господь, той, що відкрив дорогу в морі, в глибинах водних — стежку, 
\v 17 Той, що вивів колесницї й конї; військо й силу; а вони всї разом лягли, щоб уже не встали; потахли, наче каганець, — погасли. 
\v 18 Та ви про минуле не згадуєте, про давне не думаєте. 
\v 19 Проте я вчиню щось нове; воно, наче б уже сталось; чи вже ж ви й сього не схочете знати? Я пробю дорогу в пустинї, на степах пролию ріки. 
\v 20 Буде мене вихваляти зьвіррє степове, шакалі та струсї, за те дам воду в пустинї, — ріки в степі сухому, щоб поїти (новий) вибраний нарід мій. 
\v 21 Нарід сей виобразую я для себе; він мене прославить. 
\v 22 Ти бо, Якове, не призивав мене; ти, Ізраїлю, не пильнував моєї хвали. 
\v 23 Ти (наче б і) не приносив менї ягнят твоїх у всепаленнє, і жертвами твоїми не віддавав менї шани. Та я й не допевнявсь у тебе хлїбових приносів і не силував кадилом кадити. 
\v 24 Ти (наче б) не куповав за гроші пахощів про мене, не засичовав мене жиром жертівним; нї, ти гріхами твоїми причиняв труду менї, та проступками твоїми обтяжував мене. 
\v 25 Я, я сам (з ласки) затираю проступки твої задля себе самого, та не памятаю гріхів твоїх. 
\v 26 Пригадай менї; станьмо на суд; говори ти, як можеш оправдатись. 
\v 27 Праотець твій согрішив, та й посередники твої відступали від мене. 
\v 28 За те ж я відберав старшинам сьвятого пробутку їх сьвященство, побивав Якова проклоном, передавав Ізраїля на поругу.
\c 44
\p
\v 1 А тепер слухай, кметю мій, Якове й вибраний мій, Ізраїлю. 
\v 2 Так говорить Господь, що тебе вибрав і зʼобразовав, та допомагав тобі, відколи мати на сьвіт народила: Не бійся, мій кметю Якове, любий, вибраний Ізраїлю; 
\v 3 Я бо вилию води на жадібне, пущу потоки на те, що висхло; вилию духа мого на твоє насїннє, й благословеннє моє на твоє потомство. 
\v 4 І будуть рости, як би в зільнику, як верба над водою. 
\v 5 Один скаже: Я — Господень, назве себе імям Якова, а инший напише своєю рукою: Я — Господень, і прізве себе імям Ізраїля. 
\v 6 Се глаголе Господь, царь Ізрайлїв, і його відкупитель, Господь сил: Я первий, я й останній; крім мене нема Бога. 
\v 7 Хто ж бо рівня менї? нехай виступить, скаже й за порядком розповість усе з того часу, як я сотворив людей в давнину, та нехай звістить, що постане, що буде. 
\v 8 Не бійтесь і не лякайтесь. Хиба ж я з давна не вістив, не прорікав вам? Ви сьвідки мої. Чи ж є ще Бог крім мене? Нї, нема иншої твердинї; я нїякої не знаю. 
\v 9 Ті, що роблять боги — всї вони ледачі; а найлюбійші їм не приносять нїякої користї; на се вони самі собі сьвідками. Вони нїчого не бачать і не розуміють, тим то вони й осоромляться. 
\v 10 Хто зробив бога й вилив ідола, що з його хісна нема? 
\v 11 Всї спільники в тому окриються соромом, бо й самі містецї — вони ж ізміж людей; нехай би всї зібрались і стали; вони злякаються й застидаються. 
\v 12 Коваль робить із залїза сокиру при огнї з вугля; та при тому оброблює й його\f + \ft Ідола.\ft*\f*, й працює над ним сильною рукою, а з голоду аж упадає на силах; не пє води, з утоми вмлїває. 
\v 13 Тесля, шнур напявши, значить міру; гострим знарядом обзначує дерево; потім оброблює його стругом та заокруглює, і так витворює подобину людини гарного виду, щоб уставити його в домі. 
\v 14 Він зрубує собі кедри, бере дуба, чи сосну, що йому в дуброві знадобляться, або ясеня, що самий його насадив, а дощик зростив; 
\v 15 Се служить йому за топливо й про огріток, запалює огонь і пече хлїб собі. Та з того ж самого вироблює він і бога й бє перед ним поклони; вироблює ідола, й припадає перед ним навколїшки. 
\v 16 Частину він спалить ув огнї; при другий частинї пече печеню й їсть до ситу та гріється, й приговорює: добре я загрівся, почув тепло від огню. 
\v 17 А з останку дров робить собі бога, ідола свого; бє поклони перед ним, припадає ниць перед ним, молиться до його й говорить: Спаси мене, бо ти бог мій! 
\v 18 Не знають бо й не бачать, бо їм очі затулено, щоб слїпом слїпували, й однято розум. 
\v 19 І не візьме собі такий до серця, нема в його стілько знання й розуму, щоб собі сказати: Та ж половину з того спалив я в огнї, а на жарі спік хлїб та печеню і зʼїв те; хиба ж тепер із останку зроблю собі гидоту? Хиба стану бити поклони перед полїном? 
\v 20 Він уганяє за порохом, серце завело його на манївцї, і тяжко йому приходиться, визволити душу свою й сказати; а може се омана в правицї моїй? 
\v 21 Згадай про се, Якове й Ізраїлю, ти ж бо — раб мій; я тебе приспособив собі; ти слуга мій, Ізраїлю; не забувай же про мене! 
\v 22 Розжену, мов туман, твої беззаконня, мов ту хмару, — гріхи твої. 
\v 23 Звеселїтеся ж, ви, небеса, про Господнє дїло; викликайте, глибинї земні; зашуміте радісно, ви гори з гаями й борами своїми; відкупив бо Господь Якова й прославиться в Ізраїлї. 
\v 24 От, що говорить Господь, що викупив тебе та приспособив тебе з малку, з лоня матїрнього: Я — Господь: я сотворив усе; я один розпростер небеса й своєю силою утвердив землю; 
\v 25 Я обертаю в нїщо ворожбу віщунів льживих; відкриваю безглузддє чарівників; прогоню в зад тих мудрецїв, і виявлюю, що все знаннє їх — дурощі; 
\v 26 Я розбуджую слово у слуги мого; я се чиню, що віщування посланцїв моїх вірно спевняються; се я говорю Ерусалимові: Ти знов заселишся, а містам Юдиним: Ви будете одбудовані й розвалища ваші я відстановлю; 
\v 27 Я велю глибенї: зʼсякни, й ріки твої я висушу; 
\v 28 Я скажу Кирові: Мій пастирю, й вволить він волю мою, та й скаже Ерусалимові: будеш одбудований, а храму: будеш знов построєний!
\c 45
\p
\v 1 Так говорить Господь до помазанника свого Кира: Я піддержувати му тебе за праву твою руку, щоб покорити тобі народи, й познімаю пояси з чересел у царів, щоб повідчинялись перед тобою брами й ворота не зачинялись. 
\v 2 Я пійду поперед тебе й вирівняю гори, поторощу мідяні двері й поломлю засови залїзні; 
\v 3 Пооддаю тобі поховані в темнотї скарби й скриті багацтва, щоб ти взнав, що я Господь, которий\f + \ft Додай: ще нїм ти на сьвіт народишся.\ft*\f* назвав тебе по імени, — що я Бог Ізраїля. 
\v 4 Задля слуги мого Якова й вибраного мого Ізраїля назвав я тебе по імени, пошановав тебе, дарма що ти мене не знаєш. 
\v 5 Я — Господь, і нема иншого; нема Бога крім мене; я підперезав тебе, хоч ти мене ще й не знаєш, 
\v 6 Щоб дознались од восходу аж до заходу сонця, що нема понад мене, що я — Господь і нема иншого. 
\v 7 Я роблю й сьвітло й темряву, посилаю долю й недолю; я, Господь, усе це роблю. 
\v 8 Кропіте, небеса з гори, й хмари нехай вилиють правду; нехай відчиниться земля й видасть спасителя, й нехай виросте разом правда! Я, Господь, творю се. 
\v 9 Горе тому, хто перечиться з творцем своїм, — черепок із черепків земних! Чи то ж глина скаже гончареві: Що ти се робиш? твоя робота, наче без рук (зроблена). 
\v 10 Горе тому, хто отцеві каже: На що сплодив єси? або матері: На що ти вродила? 
\v 11 Так говорить Господь, сьвятий Ізрайлїв і сотворитель його: Ви питаєте в мене: що станеться з моїми синами, й хочете менї розказувати в дїлї рук моїх? 
\v 12 Сотворив я землю, создав на нїй й чоловіка; я — моя рука розпростерла небеса, та й усьому воінству їх дав я закон. 
\v 13 Я підняв його\f + \ft Т. є. Кира.\ft*\f* на справедливість і зрівняю всї дороги перед ним. Він мій город збудує, й моїх полонян пустить на волю, та не за викуп і не за дари, — говорить Господь Саваот. 
\v 14 Ще ж говорить Господь: Праця Египтїїв і торгівля Етиопіїв, і Сабеї високі перейдуть до тебе й стануть твоїми; пійдуть слїдом за тобою, — в кайданах прийдуть, і припадуть ниць перед тобою, й будуть благати тебе, промовляючи: Тілько в тебе Бог, і нема иншого Бога. 
\v 15 Та й справдї ти єси Бог тайний, Бог Ізрайлїв, Спаситель. 
\v 16 Всї вони окриються соромом і стидом; всї в купі, що виробляють собі ідолів. 
\v 17 А Ізраїль спасений буде Господом спасеннєм вічним; ви не зазнаєте стиду й сорому по віки вічні. 
\v 18 Так бо говорить Господь, сотворитель небес, — він, Бог, що создав землю й приспособив її; він же утвердив її, та й не надармо сотворив її; він приспособив її, щоб на нїй жили: Я — Господь, а иншого нема; 
\v 19 Я говорив не тайно, не в темнім закутку землї; та й не говорив я родові Яковому: Шкода вам шуката мене; я бо Господь, що виповідає тілько те, що справедливе, що саму правду виявлює. 
\v 20 Позбірайтесь усї та й прийдїть, приближітеся всї, що спаслись од невірних. Без розуму ті, що носяться з деревяним своїм ідолом, та моляться до такого бога, що не ратує. 
\v 21 Розсудїте між собою та й скажіть явно: Хто се звістив ще з давен давнезних, хто прорік се наперед? Чи не я ж, — Господь? Крім мене нема другого Бога; — нї, Бога справедливого й спасаючого нема крім мене. 
\v 22 Обернїтесь же до мене, й прийміть спасеннє, всї краї землї, бо ж я — Бог, а иншого нема. 
\v 23 Сам собою я клянуся: — а з уст моїх виходить тілько слово справедливе, слово незмінне, — що передо мною пригинатись буде всяке колїно, та що на моє імя будуть присягатись усї язики. 
\v 24 Тілько в Господа — ось, як будуть про мене казати — справедливість і сила; до його поприходять, соромлючись, усї, що йому противились. 
\v 25 Господом стане оправданий і прославлений ввесь рід Ізрайлїв.
\c 46
\p
\v 1 Упав Бел, повалився Набо\f + \ft Бел, Баал, або Вил, Ваал; так назвали Вавилонцї першого свого царя Нимрода, як його опісля богом собі зробили. — Набо, або Небо чи Нево, се друге божище у Бавилонцїв. Тут прорікаєсь, як би вже довершений, упадок ідолів і поганьства — з приходом Христа.\ft*\f*; божища ваші опинились на скотї та тягаровій худобі; що ви самі колись носили, се втомлена скотина носить. 
\v 2 Поспадали, попадали разом, не змогли охоронити тих, що їх несли, та й самі пійшли в нїщо. 
\v 3 Слухай же мене, Яковів доме й ти, ввесь ощадку дому Ізрайлевого, ви, що я від утроби прийняв вас, носив від матернього лоня! 
\v 4 Та й до старостї вашої, до сивого волоса в вас носити вас буду; бо я все той самий; як сотворив вас, так і носити му, піддержувати вас і хоронити. 
\v 5 Кому ж то ви мою подобу вподобили? з ким зрівняєте, і з ким поставите поруч, щоб ми показались однакі? 
\v 6 Висипають із мішка золото; важать срібло вагою; наймають золотаря, щоб зробив із того бога; бють поклони й припадають перед ним навколїшки; 
\v 7 І беруть його на плечі, несуть і становлять його на місцї; і стоїть він, не здвигнеться з свого місця; кричать до його кричма, та він не чує, не озветься, в бідї не поможе. 
\v 8 Спогадайте се й до серця, зрадники, собі прийміте. 
\v 9 Спогадайте давні давна, від початку віків, що я Бог, і нема иншого Бога, нема менї рівнї. 
\v 10 Я прорікаю заздалегідь наперед те, що колись буде, й від давнезних давен говорю про те, що ще не сталось; задуми мої спевняться, та й усе, що хочу, я вчиню. 
\v 11 Я покликав орла з востоку\f + \ft Кира.\ft*\f*, з країв далеких; він же спевнить те, що я призначив. Я бо сказав — і доведу се до кінця; призначив — і здїйсню. 
\v 12 Слухайте же мене, ви, тугі серцем, од правди далекі: 
\v 13 Я наближив уже мою справедливість, вона недалеко, й рятунок від мене не забариться; і дав Сионові спасеннє, Ізраїлеві — славу мою.
\c 47
\p
\v 1 Зійди вниз та сядь на землї у пилу, ти, дївице\f + \ft Ти, Вавилоне немічний.\ft*\f*, дочко Вавилонська; усядь на землї, бо вже престола нема, ти дочко Халдейська; вже більш не будуть звати тебе нїжною та роскішною. 
\v 2 Возьмись за жорна й мели муку; скинь намітку з себе, підкасай подолок; відкрий ноги до колїн, бреди через ріки; 
\v 3 Наготою сьвітити меш, та й сором твій нїчим буде вкрити. Помщуся тяжко, не дам пощади нїкому. 
\v 4 (се глаголе) Відкупитель наш — Господь Саваот імя йому, Сьвятий Ізрайлїв: 
\v 5 Седи мовчки, заховайсь у темнотї, ти, дочко Халдейська; тебе бо вже не будуть царицею царств величати. 
\v 6 Прогнївивсь я був на люд мій, власність мою я понизив й оддав тобі в руки, а ти не мала милосердя над ними, — ти й на сивого дїда важенне ярмо накладала. 
\v 7 Міркувала собі: Я до віку царицею буду, а не брала до голови того, й не подумала, що станесь опісля. 
\v 8 Тепер же вислухай оце, ти роскішнице, що живеш безжурно, та приговорюєш у свойму серцї: ось я, — другої такої немає; вдовицею седїти не буду та й втрати в дїтях не зазнаю. 
\v 9 Но нагло, одного дня прийде на тебе одно й друге — вдовицтво й бездїцтво; в повній мірі вдарять вони на тебе, дарма, що в тебе повно чародїїв та знахорів без лїку. 
\v 10 Безпечна, ти все говорила в твойму ледарстві: Хто бачить, хто знає? Мудрість твоя й знаннє твоє звели тебе з розуму так, що ти в серцї мовляла: Я, а нїхто крім мене. 
\v 11 От же прийде на тебе лихая година: ти й не знати меш, звідки воно візьметься; а нападе на тебе біда, що її годї буде відвернути; несподївано впаде на тебе нужда, про яку ти й не гадаєш. 
\v 12 Оставайся ж із твоїм знахорством та з безлїком чарівників твоїх, що змалку тебе так займали; хто знає, може поможеш собі, може й переможеш? 
\v 13 Ти аж утомилась, слухаючи дорадників твоїх; нехай же виступлять ті дослїдувачі небес, і звіздарі, й ті, що з нового місяця віщують; нехай вони врятують тебе від того, що невідклично прийде на тебе. 
\v 14 Глянь, та ж вони, як солома: огонь попалив їх; — не змогли врятувати життя свого від поломя; не лишилось анї углика, щоб загрітись, анї комина, щоб поседїти коло його. 
\v 15 От чим стали всї ті, що ти з ними працювала, та торгувала з молодощів твоїх. Кожен блукав по своїй дорозї, й нема такого, щоб урятував тебе.
\c 48
\p
\v 1 Слухай се, доме Яковів, що звеш себе імям Ізраїля, а вийшов з джерела Юдиного, ти, що кленешся імям Господа й носиш в устах Бога Ізрайлевого, хоч не щиро, хоч і не по правдї! 
\v 2 Бо вони називають себе по сьвятому містові, й покладаються на Бога Ізрайлевого, — на імя йому Господь сил. 
\v 3 Що давно сталося, я наперед прорікав; воно виходило з моїх уст; я те прорікав, та й зараз чинив, й все спевнялось. 
\v 4 Знав бо я, що ти неслухняний, що в тебе залїзна шия, а чоло мідяне; 
\v 5 Тим то обявляв я тобі заздалегідь, нїм воно приходило, й передом обявляв тобі, щоб ти не сказав: Се мій ідол учинив, бовван мій, виливаний бог мій приказав, щоб так сталося. 
\v 6 Ти чував про те, так дивися ж на все; та й хиба ж ви не признаєте сього? А тепер я прорікаю вже нове, ще тобі тайне, ти ще не знаєш того. 
\v 7 Воно постановлено в мене тепер, а не давно, не вчора, й ти ще не чував про те, то ж і не скажеш: ось, я знав се. 
\v 8 Нї бо; ти не чув і не відав про те; твоє ухо не було передом на се відтулене; та знав я й се, що ти відпадеш і зломиш менї вірність; я ж назвав тебе зрадником зроду. 
\v 9 Ради імя мого здержував я гнїв мій, і задля слави моєї не хотїв тебе вигубити. 
\v 10 Ось, я розплавив тебе, та все ж не так, як срібло, а очищував лиш в печі страдання. 
\v 11 Ради себе, задля себе самого чиню я се, бо скільки ж то докорів було б проти мене, а я слави моєї нїкому не дам на поталу. 
\v 12 Слухай же, Якове, й Ізраїлю, мій покликаний: я все той самий, я первий і я останній. 
\v 13 Землю втвердила рука моя, і правиця моя розпростерла небеса; кликну їх, а вони разом передо мною стануть. 
\v 14 Позбірайтесь до купи, ви всї, та й слухайте: Хто між ними прорік се передом? Господь возлюбив його\f + \ft Кира.\ft*\f*, й він волю його спевнить над Вавилоном, і явить рамя його над Халдеями. 
\v 15 Се я, я покликав його; я звелїв і привів його, й дорога його пощастить йому. 
\v 16 Приступіте ж до мене та й слухайте се: Я й з початку не потай говорив; я був там, ще докіль усе сталось; а тепереньки послав мене Господь Бог і Дух його. 
\v 17 І ось, як говорить Господь, вибавитель твій, Сьвятий Ізрайлїв: Я, Господь, Бог твій, що тебе на добро наставляє, та веде тебе по тій дорозї, якою ти ходити повинен. 
\v 18 Ой коли б ти вважав на мої повелїння! тодї б мир твій і лад, як широка ріка, розливався, а справедливість твоя, як филї на морі. 
\v 19 І насїння твого, як піску, а пагонцїв — як рінї; а імя твоє в мене во віки б не щезло — не зникло. 
\v 20 Рушайте ж із Вавилону, втїкайте від Халдеїв; голосно, весело вістїте — проповідуйте про се; ширіте сесю вість від краю до краю землї; говоріть: Господь викупив слугу свого Якова! 
\v 21 І не зазнають вони в пустинї згаги; він поведе їх, і (як у давнину) виведе їм із каменя воду; розколе скелю, й ринуть води. 
\v 22 А безбожним нема впокою, говорить Господь.
\c 49
\p
\v 1 Слухайте мене, острови, вважайте, далекі народи: Господь покликав мене\f + \ft Говорить обіцяний Спаситель.\ft*\f* з утроби, від матїрнього лоня назвав імя моє; 
\v 2 І зробив гострим мечем уста мої, окрив мене тїнню руки своєї, і зробив мене стрілою гострою і сховав в сагайдацї свойму; 
\v 3 І сказав менї: Ти раб мій, Ізраїлю, в тобі я прославлюся. 
\v 4 І промовив я: Дармо я трудився, надармо вичерпав силу мою. Та моя справа перед Господом, і заплата моя — в Бога мого. 
\v 5 А тепер говорить Господь, — той, що приспособив мене з лоня в раба собі, щоб навернути Якова до його, й зібрати до його Ізраїля; я бо славен в очу Господнїм, і Бог мій сила моя. 
\v 6 І сказав він: Того ще й омаль, що ти будеш слугою моїм, щоб поколїння Яковові розбудити, Ізраїля ощадок навернути; нї, тебе я зроблю сьвітлом народам, щоб спасеннє моє розпростерлось до кінцїв землї. 
\v 7 Так говорить Господь, визволитель Ізраїлїв, Сьвятий його, до зневажаного всїма, погордженого в народї, до раба в можних: Царі побачать, та й повстають; князї поклоняться задля Господа, що вірний у слові; задля Сьвятого Ізрайлевого, що вибрав тебе. 
\v 8 Так говорить Господь: Часу вподобного я вислухаю тебе й в день спасення допоможу тобі; й збережу тебе, й дам тебе в завіт народам, щоб обновити землю, і попустошене наслїдникам вернути, 
\v 9 Щоб вязням сказати: Виходьте на волю, а тим, що в темряві: Ійдїте на сьвітло. Пасти муться при дорогах; по всїх узгіррях будуть пасовища їх; 
\v 10 Голоду знати не будуть, нї згаги, й не поразить їх спека і сонце; той бо, що милує їх, буде їх водити й приведе їх до джерел водних. 
\v 11 Всї гори мої дорогами зроблю, і всї стежки по долинах угору підійму. 
\v 12 Се поприходять з далека, — одні від півночі, другі з Синим-країни. 
\v 13 Радуйся, небо, й ти, земле, гомонїть, гори, з радощів; втїшив бо люд свій Господь, змилосердився до страдальників своїх. 
\v 14 А Сион говорив: покинув мене Господь, і Бог мій забув мене! 
\v 15 Хиба ж забуде молодиця своє немовлятко? хиба їй свого власного тїла жаль не буде? та хоч би й вона забула, то я не забуду тебе. 
\v 16 Глянь, я написав тебе на долонях у себе; мури твої повсячасно перед очима в мене. 
\v 17 Дїти твої повернуть до тебе, а ті що тебе валили та пустошили, геть пійдуть під тебе. 
\v 18 Глянь, подивись навкруги, — всї вони купляться, ійдуть до тебе. Як живу я! говорить Господь, — ними всїма, як убраннєм, уберешся, й прикрасиш себе ними, наче молода. 
\v 19 Розвалища твої й пустарі твої й земля твоя спустошена — буде аж надто тїсна про осадників, а ті, що тебе пожерали, пійдуть геть од тебе. 
\v 20 Дїти, що будуть у тебе після втрати старших, будуть голосно говорити тобі: Потїсне місце, дай і менї де жити. 
\v 21 Скажеш тодї в серцї твому: хто ж менї їх наплодив? я ж бо й бездїтня була й неплідна й одинока; я була бранка відопхнута; хто ж їх викохав? 
\v 22 Так говорить Господь Бог: Се я підніму руку мою до народів і виставлю стяга мого до людів, і поприносять сини твої на руках і дочок твоїх на раменах. 
\v 23 І будуть царі пістунами тобі, а царицї кормити муть тебе; і припадати муть ниць до землї й порох на ногах у тебе лизати, й зрозумієш тодї, що я Господь, і хто вповає на мене, не зазнає стиду. 
\v 24 Хиба ж мож відняти у потужного здобич, або відобрати у побідника занятих у полон? 
\v 25 От же, — говорить Господь: І здобич у потужного буде однята, й полоняне з рук побідника визволені; я бо самий судитись буду з твоїми супротивниками, й сини твої повизволяю; 
\v 26 І нагодую гнобителїв твоїх їх власним тїлом, і впються своєю кровю, наче вином молодим; і зрозуміє всяка плоть, що я — Господь, твій заступник, відкупитель і визволитель твій, потужний Яковів.
\c 50
\p
\v 1 Так говорить Господь: Де лист розводний, що я дав матері\f + \ft Церкві жидівській, що її, наче одправив від себе, за те, що не приняла Христа.\ft*\f* вашій, і з ним її відправив? або котрому то позичальникові мойму я вас торгом запродав? Нї, вас за гріхи ваші продано, за переступи ваші відпущена мати ваша. 
\v 2 Чом се, як я прийшов, нїкого в вас не було, й коли я кликав, нїхто не обзивався? Хиба ж рука моя стала коротша, щоб рятувати, або не стало в мене сили, щоб визволяти? Та ж я моєю загрозою висушую море, а ріки в пустинї обертаю; риби в них гниють без води, і гинуть од згаги. 
\v 3 Я небеса в темну тьму одягаю, наче веретою, я їх окриваю. 
\v 4 Господь Бог дав менї язик мудрих, щоб міг піддержувати знемогающого. Він будить що-ранку, будить ухо моє, щоб я, як ученик, слухав. 
\v 5 Господь Бог відчинив менї ухо, й я не спротививсь, назад не подався. 
\v 6 Плечі мої дав я на побиваннє; щоки мої на поличкованнє, та й лиця мого не одвертаю від наруги заплювання. 
\v 7 І Господь Бог помагає менї; тим то я не стидаюсь, тим я й держу лице моє, мов кремінь, та й знаю, що стид мене не досягне. 
\v 8 Близько бо той, у кого менї справедливість; хто ж хоче менї противитись? Станьмо разом! Хто хоче зо мною судитись? нехай приступить ід менї! 
\v 9 Ось, Господь Бог помагає менї; хто ж мене осудить? Всї вони розпадуться, мов стара одежа, зʼїдена моллю. 
\v 10 Хто зміж вас боїться Бога, слухає голосу раба Господнього? Хто у темряві, без сьвітла ходить, — нехай вповає на імя Господнє й покладаєсь на Бога свого. 
\v 11 Ви ж усї, що роздуваєте огонь, узброєні палющими стрілами, — ійдїте в поломя вашого огню та стріл ваших, що їх запалили. Се буде вам з руки моєї: у муках помрете!
\c 51
\p
\v 1 Послухайте мене, ви, що змагаєтесь до справедливостї, й шукаєте Господа! Спогляньте на скелю, що з неї витесані, — на вижолобину, що по вас (в скелї) зосталась: 
\v 2 Спогляньте на Авраама, праотця вашого, й на Сарру, що вас породила; одного бо його я покликав, благословив його й намножив його. 
\v 3 Оттак потїшить Господь і Сиона, потїшить всї розвалища його, й оберне пустиню його у рай, і степ його в сад Господень; радощі й веселощі будуть у йому пробувати, похвала й піснї гомонїти. 
\v 4 Слухайте мене, мій ти народе; роде мій, прихили твоє ухо! бо від мене вийде закон і суд мій поставлю сьвітлом для народів. 
\v 5 Вже наближуєсь справедливість моя; вже спасеннє надходить, і правиця моя буде судити народи; далекі острови будуть сподїватись мене й надїятись на рамя моє. 
\v 6 Підніміте очі ваші на небо в горі, гляньте на землю внизу: ось, небеса поникнуть, як дим, і земля — мов стара одежина, а спасеннє моє з віку в вік пробувати ме, й справедливість моя не зникне. 
\v 7 Слухайте мене, ви, що знаєте справедливість; народе, що в його серцї закон мій! Не лякайтесь наруги од людей; їх зневаги не бійтесь. 
\v 8 Як одежу бо, сточить їх тля, і як вовну, зʼїдять їх черви; моя ж справедливість потріває по віки, і спасеннє моє з роду в рід. 
\v 9 Встань же, встань та в потугу вдягнись, ти, правице Господня! Встань, як в давна давнезні, як перед віками! Хиба ж бо не ти побила Раава, вбила крокодиля\f + \ft Фараона.\ft*\f*? 
\v 10 Чи ж не ти висушила море, води бездонні; замінила глибини морські в дорогу, щоб перейшли вибавлені? 
\v 11 Так і тепер повертаються вибавлені Господом і прийдуть на Сион із піснями, й радість вічна — над головами їх; вони знайдуть радощі й веселощі, а смуток і взітхання перестануть. 
\v 12 Я, я сам — утїшитель ваш. Хто ж ти, що боїшся чоловіка, котрий вмерає, й людини, що як та травиця? 
\v 13 А забуваєш Господа, творця свого, що розпростер небо, основав землю. Ти що дня тремтиш перед лютостю гнобителя, що наладивсь тебе затратити. Де ж подїлась та злющого ярость? 
\v 14 Хутко визволений буде невольник, не помре в ямі і не зазнає недостачі хлїба. 
\v 15 Я — Господь Бог твій, що бурить море, аж филї ревуть: Господь Саваот — імя моє. 
\v 16 Я вложу слова мої в уста тобі, і тїнню руки моєї закрию тебе, щоб ти знов устроїв небеса й заложив землю та сказав Сионові: Ти мій люд. 
\v 17 Розбудись, розбудись, устань, Ерусалиме, ти, що з руки Господньої випив чашу гнїву його, вихилив до дна чашу опяняющу, аж висушив її. 
\v 18 І не було нїкого в него, щоб вести під руку, зміж синів, що їх породив; не було нїкого, щоб піддержати його за руку, зміж усїх синів, що їх виховав. 
\v 19 Дві бідї на тебе разом налягли, й хто тебе розважить? — опустошеннє й збуреннє; голод і меч; ким же я потїшу тебе? 
\v 20 Дїти твої в знемозї лежали по углах усїх улиць, мов сугак той у путах, під гнївом Господнїм, під пересердєм Бога твого. 
\v 21 Слухай же тепер, бідолахо, що впився, та не вином: 
\v 22 Так говорить Господь і Бог твій, що мститься за народ свій: Ось я беру з руки твоєї упоюющу чашу; виливаю з чаші гущу гнїву мого, — не будеш уже її пити, 
\v 23 А передам її в руки томителям твоїм, що приказували тобі: Впади ниць, щоб по тобі нам пройти; ти ж свою спину робив пішоходом, стежкою мусїв її простягати.
\c 52
\p
\v 1 Устань, устань і в силу твою одягнись, Сионе! Одягнись в одежі величностї твоєї, Ерусалиме, ти, городе сьвятий! Бо необрізаний, нечистий у тебе нїхто тепер не ввійде. 
\v 2 Струси з себе порох; устань, поневолений Ерусалиме! скинь ланцюги з шиї твоєї, невольнице-дочко Сионова! 
\v 3 Бо так говорить Господь: Ви продані були за бесцїн, і без срібла будете тепер викуплені; 
\v 4 Бо так говорить Господь Бог: Нарід мій зайшов був давно в Египет, щоби там пожити, Ассур\f + \ft Фараон, так як опісля Ассур.\ft*\f* же пригнїтав його нї-за-що. 
\v 5 Тепер же що менї тут чинити, говорить Господь, — нарід мій нї-за-що взято; властителї збиткують їх, говорить Господь, і безнастанно, по всяк день імя моє зневажаєсь. 
\v 6 Отже люд мій взнає імя моє, узнає того дня, що я той самий, що сказав: Ось я! 
\v 7 Які ж гарні на горах ноги благовістника, що мир возвіщає, що вістить радість, проповідає спасеннє, що говорить Сионові: Зацарював Бог твій! 
\v 8 Загомонить голос сторожів твоїх — піднімуть голос, і всї разом радісно воскликнуть; бо своїми побачать очима, що Господь у Сион вертає. 
\v 9 Звеселїться ж, засьпівайте разом, ви, розвалини Ерусалиму, бо потїшив Господь нарід свій, визволяє Ерусалим. 
\v 10 Явив Господь руку сьвяту свою перед очима всїх народів, і всї кінцї землї побачать спасеннє нашого Бога. 
\v 11 Ійдїте ж, ійдїте, виходїть із відти; не торкайтесь нечистого; виходїть із посеред него, очистїть себе, ви, що носите посуди Господнї! 
\v 12 Ви ж вийдете не з поквапом і не навтеки, бо поперід вас ійти ме Господь, і Бог Ізраїля буде вас провожати. 
\v 13 І ось, пощастить слузї мойму; пійде в гору, піднесеться і стане величний. 
\v 14 Як многі дивувались, дивлячись на тебе, — так бо над усякого чоловіка обезображене було лице його, і вид його — над усяку людину, 
\v 15 Так многі народи приведе він в зачудованнє; царі стулять перед ним губи свої, бо побачять таке, про що їм не говорено, й почують таке, що не чули нїколи.
\c 53
\p
\v 1 Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня? 
\v 2 Він\f + \ft Христос.\ft*\f* бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землї сухої; а нема в йому нї виду, нї величностї; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него. 
\v 3 Він — маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали. 
\v 4 Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив. 
\v 5 Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені. 
\v 6 Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, — провини ж усїх нас вложив Господь на него одного. 
\v 7 Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх. 
\v 8 З узів і від суду пірвано його\f + \ft На крест.\ft*\f*, хоч рід його — хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть. 
\v 9 Визначили гріб йому з злодїями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його. 
\v 10 Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху. 
\v 11 Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі. 
\v 12 Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.
\c 54
\p
\v 1 Возвеселися, неплідня, ти, що не роджала; викликай радісним голосом, ти, що породїльнїх мук не знала; більше бо дїтей в опущеної, нїж у тої, що має мужа — говорить Господь\f + \ft Зразу була церков жидівска, мовби духовною супругою Бога; тепер же мала церков Христова, що зразу була неплідна, стала пліднїйшою супругою.\ft*\f*. 
\v 2 Розшири місце намету твого, розпростри ширше накривала пробутків твоїх; годї тїснитись, — попусти довше верівки твої, вганяй глибоко в землю приколки наметові; 
\v 3 Бо ти розпросторишся направо й налїво, а потомки твої загорнуть народи, й населять попустошені городи. 
\v 4 Не бійся, не дознаєш стиду; не лякайся, не зазнаєш наруги; забудеш сором молодощів своїх, і не згадаєш більше зневаги свого вдовування. 
\v 5 Се бо сам твій творець стане мужем твоїм; на ймя йому — Господь Саваот; він відкупитель твій, Сьвятий Ізраїля; він Богом всієї землї названий буде. 
\v 6 Як жену, покинуту й опечалену духом, покликує тебе Господь; як жену з молодощів, що був її одправив, — говорить Бог твій. 
\v 7 На час невеличкий покинув я був тебе; тепер же з великою любовю приймаю тебе. 
\v 8 В запалї гнїву я на короткий час сховав був лице моє від тебе, тепер же вічною любовю помилую тебе, — говорить твій Господь. 
\v 9 Се бо менї — як Нойові води: як я поклявся, що Нойові води не прийдуть вже більше на землю, оттак поклявся я, не гнївитись на тебе й тебе не карати. 
\v 10 Гори бо з місця здвигнуться й горби похитнуться, — милість же моя не одвернесь од тебе, й заповіт миру мого не схитнеться, говорить милосердний до тебе Господь. 
\v 11 О, ти, злиденна, метана бурею, безʼодрадна! Я укріплю тебе на каменї-рубинї, зроблю підвалини твої з сапфирів; 
\v 12 І зроблю вікна в тебе з рубинів, а двері жемчужні, а всю ограду твою — з дорогого каміння. 
\v 13 Дїти твої навчати ме сам Господь, і великий мир і гаразд буде проміж синами твоїми. 
\v 14 Справедливість твоя скріпить тебе, далека будеш від гнету, нїщо тобі його боятись, страх не наближить ся до тебе. 
\v 15 Будуть уставати на тебе, — та се не від мене, — і хто б нї узброївся проти тебе — погибне. 
\v 16 Я сотворив коваля, він роздуває угля в огнї, і виковує, що йому треба до дїла; — так і я сотворюю губителя до витрачення. 
\v 17 Нїякий знаряд, зроблений проти тебе, не буде придатний; та й всякий язик, що буде правуватись з тобою на судї, — ти обвинуватиш. Се є доля слуг Господнїх, се оправданнє їх від мене, — говорить Господь.
\c 55
\p
\v 1 Хто хоче пити, йдїть усї до вод, у кого нема срібла, йдїть, купуйте й споживайте; йдїте, купуйте без срібла, й без плати вино й молоко. 
\v 2 Чого вам одважувати срібло за те, що не хлїб, і працю вашу за те, що не засичує? послухайте вважно мене, й їжте добро, а душа ваша нехай роскошує в наїдках масних. 
\v 3 Прихилїте ухо ваше й прийдїть до мене; слухайте, а жити ме душа ваша; — і дам вам віковічний завіт незмінної милостї, яку я обіцяв Давидові. 
\v 4 Се я дав його сьвідком народам, проводирем і наставником народів. 
\v 5 Се — призовеш ти люд, тобі чужий, і народи, що тебе не знали, посьпішать до тебе задля Господа, Бога твого, й задля Сьвятого Ізрайлевого, бо він тебе прославив. 
\v 6 Шукайте Господа, докіль можна знайти його, кличте до його, коли до вас близько. 
\v 7 Нехай безбожник путь свою покине, а беззаконник помисли свої, та нехай обернеться до Господа, а він помилує його, й до Бога нашого, бо він на ласку пребагатий. 
\v 8 Мої мислї — се не ваші мислї, та й ваші дороги — не мої дороги, говорить Господь. 
\v 9 Нї, як небо висше землї, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших. 
\v 10 Як дощ і снїг із неба сходить, і туди не вертається, але наповає землю, щоб вона родила й ростила; щоб вертала насїннє тому, хто її обсїває, і хлїб тому, хто їсть, — 
\v 11 Так і слово моє, що виходить із уст у мене, — до мене не вертається впорожнї, але чинить те, що менї вгодно, й довершує те, чого я послав його. 
\v 12 Тим же то вийдете ви в радощах, і спокій буде вас супровожати; гори й узгірря сьпівати муть навперід вас піснї, і всї дерева в полі — плескати муть вам у долонї. 
\v 13 Замість тернини рости ме кипарис; замість кропиви родити ме мирт; се буде на славу Господню, на памятник вічний, що не покрушиться.
\c 56
\p
\v 1 Так говорить Господь: Допильновуйте суду й чинїть справедливість; спасеннє бо моє недалеко, й незабаром одкрита буде справедливість. 
\v 2 Щастен чоловік, що се чинить обачно, й син чоловічий, що твердо в законї держиться, той, що береже суботу від опоганення, а руку свою від усякого зла впиняє. 
\v 3 Нехай не говорить чужениця, що пристав до Господа: Господь зовсїм вилучив мене зміж свого люду, та й скопець нехай не каже: Дерево сухе я. 
\v 4 Бо так Господь говорить про скопцїв: хто шанує мої суботи, й вибирає те, що менї до вподоби, та вірно держиться завіту мого, — 
\v 5 Такому дам я в дому мойму й між мурами моїми ще красше місце й лучше імя, нїж самим синам і дочкам; дам імя їм вічне, що не загине. 
\v 6 Та й синів ізміж чужоплемінників, що пристануть до Господа, щоб йому служити й імя Господнє любити, та бути рабами його, — всїх, що стережуть мою суботу від опоганення, і твердо стоять у мойму завітї, 
\v 7 Тих приведу я на сьвяту гору мою й звеселю-ущасливлю в мойму домі молитви; всепалення їх і жертви їх будуть любі менї на жертовнику моїм; бо дом мій названий буде домом молитви про всї народи. 
\v 8 Господь Бог, що збірає до купи розсипаного Ізраїля, ось так говорить: до зібраних в Ізраїлї я ще й инших буду збірати. 
\v 9 Ви, все зьвіррє польове й гаєве, приходїть їсти\f + \ft Пророк бачить духом, що старшина жидівська, дбаючи тільки про свою повагу й роскоші, не прийме Христа. То ж накликує Римлян, щоб приходили, їх землю зайняти.\ft*\f*! 
\v 10 Сторожі їх — слїпі всї й невіжі; всї вони пси нїмі, не можуть гавкати, мріють бурмотять, дрімаючи, люблять тільки спати. 
\v 11 Се — пси, все голодуючі, наситу не знають; се — пастирі безглузді: всї позирають лиш на свою дорогу; кожний до останнього дбає про свою лиш користь. 
\v 12 Приходїть (говорять вони), достану вина, напиймось сикери; як сьогоднї, так буде й завтра; ба ще й більше!
\c 57
\p
\v 1 Праведний вмерає, та й нїхто сього не бере собі до серця; і люде побожні забераються з землї, та нїхто й не думає, що се праведник заберається з сьвіта, щоб не бачити ледарства. 
\v 2 Він відходить туди, де впокій; всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх. 
\v 3 Приступіте ж, ви, до мене, дїти чарівницї; ви, кодло перелюбників та блудниць! 
\v 4 Із кого ви глузуєте? проти кого роззївлюєте роти, висолоплюєте язики? чи ви ж не зрадливі дїти, чи не кодло ложі? 
\v 5 Ви, що в блудї з ідолами потопаєте під кожним деревом розлогим, і бовванам дїти заколюєте понад водою та під скелями щілястими? 
\v 6 В гладких каменюках над бурчаками твоя роскіш; вони — вони твоє щастє; їм то ти приносиш жертви ливні і другі жертви; чи менї ж за се не гнївитись? 
\v 7 На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву. 
\v 8 За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої; одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш; розстелюєш постїль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі. 
\v 9 Ти ходила й до царя\f + \ft Царь між бовванами був Молох; йому приношено в жертву людей.\ft*\f* з пахущими мастьми, та все їх намножувала; ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше. 
\v 10 Утомлялась, блукаючи дорогами твоїми, та не сказала собі: „пуста надїя!‟ ти все ще знаходила силу в руцї своїй, і не впадала на силах. 
\v 11 Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти менї невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серцї? Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав? 
\v 12 О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі. 
\v 13 Як ти заголосиш, — чи ж поможе тобі збір твій? — та ж їх усїх понесе вітер, розвіє подих його; хто ж покладає надїю на мене, той унаслїдує землю, й посяде сьвяту гору мою. 
\v 14 І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого. 
\v 15 Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених. 
\v 16 Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнївитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив. 
\v 17 За гріх зажерливостї його я гнївивсь і карав його, скривав лице моє й досадував; він же ж відвернувся й пійшов по дорозї за своїм серцем. 
\v 18 І бачив я дорогу його, та й сцїлю його, і буду водити його й потїшати його та й безʼутїшних у него. 
\v 19 Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, — та й сцїлю його. 
\v 20 А безбожні — як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво. 
\v 21 Нема миру безбожним — говорить Бог мій.
\c 58
\p
\v 1 Клич грімко, не вдержуйсь, підніми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його, й дому Якововому всї гріхи його. 
\v 2 Вони ж бо питають у мене що дня про путї мої, наче б вони були такі люде, що живуть праведно й не відкидають законів Бога свого; вони допитують у мене про справедливість судів моїх; хотїли б зблизька зо мною судитись. 
\v 3 „Чом воно так, що ми постимо, а ти не бачиш сього? впокоряємо душі наші, а ти не знаєш?‟ Ось, — бо в день вашого посту ви вволяєте волю вашу, й вимагаєте тяжкої працї від других. 
\v 4 Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других; ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі. 
\v 5 Чи се такий піст, який я собі вибрав, — день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві? 
\v 6 Ось — піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу; 
\v 7 Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся. 
\v 8 Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня. 
\v 9 Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш — а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити, 
\v 10 І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, — тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє; 
\v 11 І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею костї твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода нїколи не зсякає. 
\v 12 І забудує рід твій пустинї давнезні; ти одбудуєш основи многих поколїнь, і казати муть про тебе: Він одбудовав розвалини, попрокладував знов шляхи про поселеннє. 
\v 13 Коли вдержиш ногу твою задля суботи, та не будеш сього дня мого сьвятого своїх забагів чинити; коли буде субота в тебе осолодою, днем Господнїм сьвятим, шанованим; а пошануєш її тим, що неробити меш твоїх дїл звичайних, не годити своїм примхам і пусторікі слова понехаєш; 
\v 14 Тодї мати меш осолоду в Господї, возведу тебе певно на висоти землї та насичу тебе наслїддєм Якововим, предка твого; — се сказали уста Господнї.
\c 59
\p
\v 1 Ось, рука Господня коротша не стала, щоб рятувати, й ухо його не вглухло, щоб чути. 
\v 2 Нї, се переступи ваші з Богом вас розлучили, й гріхи ваші лице його од вас одвернули, щоб не вислухувати. 
\v 3 Бо ваші руки опоганені кровю, палцї — беззаконством; уста ваші торочять лож, язик ваш лепече неправду. 
\v 4 Нїхто не підносить голосу за справедливістю, за правду нїхто не озветься; надїються на нїчо і говорять льжу, вагонїють злом, а роджають злодїйство; 
\v 5 Висїдають гадючі яйця, тчуть паутину; хто попоїсть яєць їх, — умре, а як роздавить, — василиск вилазить. 
\v 6 Паутиннє їх не придатне на одежу, й вони не окриються своїм виробом; дїла їх — се дїла неправедні, в руках у них здирство. 
\v 7 Ноги в них швидкі до зла, — скорі вони до проливу безвинної крові; гадки їх — гадки безбожні, пустошеннє й пагуба на дорогах їх. 
\v 8 Мирні путї їм незнані, й справедливого суду нема на стежках у них; дороги їх криві, а хто ними ходить, не мати ме миру. 
\v 9 Тим то далеко від нас суд, і правосуддє не досягає нас; дожидаєм сьвітла, а ось темрява, — ясноти, а ходим у тьмі. 
\v 10 Мацяєм, як слїпий стїну, і, наче безʼокі, ходимо помацки; спотикаємся в південь, як смерком, між живими — як мертві. 
\v 11 Всї ревемо ведмедями, а то знов гудемо голубами; суду ждемо, та й немає, — пільги, та вона далеко від нас. 
\v 12 Бо переступів наших много перед тобою, і гріхи наші сьвідчать проти нас; бо ж переступи наші перед нами, й провини наші ми знаємо. 
\v 13 Спроневірились ми перед Господом і зʼолгали, та й відступили від Бога нашого; говорили обмову й зраду, вагонїли й роджали з серця слова неправди. 
\v 14 Відступив від нас суд, оддалїк зісталась справедливість; бо справедливість спотикнулась на майданї, й правота не знаходить входу. 
\v 15 Зникла правда; хто ж ледарства одцурався, терпить зневагу. І побачив се Господь, і погано було се в очах його, що нема суду. 
\v 16 Бачив він, що нема й чоловіка (праведного), й дивився, що нема кому заступитись; та помогла йому рука його, й справедливість його піддержала його. 
\v 17 І вложив він на себе справедливість, неначе панцирь, і шолом спасення — на голову собі; і одїгся ризою помсти, як одежою, та окрив себе ревностю, мов би наміткою. 
\v 18 По заслузї одплатить він повною міркою супротивникам своїм — строгостю, ворогам своїм — помстою; віддасть островам їх заслуженину. 
\v 19 І злякаються імени Господнього на заходї, й величі його — на сходї сонця. Хоч би ворог, як ріка, наступив, — прожене його подих Господень. 
\v 20 І прийде Одкупитель Сионові й синам Якововим, — тим, що навернуться од безбожностї — говорить Господь. 
\v 21 А се завіт мій з ними, говорить Господь: Дух мій, що на тобі, і слова мої, що я вложив в уста тобі, не одступлять від уст твоїх і од уст потомства твого, анї од уст синів внуків твоїх від тепер і по віки, говорить Господь.
\c 60
\p
\v 1 Встань, заяснїй, Ерусалиме; зійшло бо сьвітло твоє, і слава Господня зійшла над тобою. 
\v 2 Ось бо, — темрява вкривати ме землю, й поморок — народи; а над тобою засияє Господь, і слава його явиться над тобою. 
\v 3 І поприходять народи до сьвітла твого, й царі — до сяєва, що над тобою заблисне. 
\v 4 Піднеси очі твої й подивись кругом: всї вони громадно до тебе простують; сини твої прибувають здалека, й несуть дочок твоїх на руках. 
\v 5 Глянеш і зрадїєш; забється й поширшає серце в тебе; бо все багацтво морське попливе тобі в руки, власність народів прибуде до тебе. 
\v 6 Безлїч верблюдів покриє тебе — дромедарі з Мадіяму і з Ефи; сила їх прийде з Саби, привезуть золото й ладан, і звістять славу Господню. 
\v 7 Всї вівцї Кидарські будуть зібрані для тебе, барани Небайотські послужать для тебе; любою жертвою будуть вони менї на жертівнику мому, і я прославлю дом величностї моєї. 
\v 8 Хто вони, сї, що мов хмари, несуться, мов голуби в голубник свій прилїтають? 
\v 9 Се мене дожидають острови, а навперед них несуться кораблї Тарсийські, щоб перевезти синів твоїх з дальнього далеку, а з ними срібло їх і золото їх імені Господа, Бога твого й Сьвятого Ізрайлевого, бо він прославив тебе. 
\v 10 І сини чужоземцїв будуть мури твої будувати, і царі їх в послузї, перед тобою стояти; бо я в гнїву мойму побивав тебе, та в ласкавостї моїй буду милосердним на тебе. 
\v 11 І будуть у тебе брами все отвором стояти; нї в день нї в ночі не будуть зачинятись, щоб достатки народів до тебе прибували й царі їх приходили. 
\v 12 Ті бо царства й народи, що тобі не схочуть служити, погибнуть, і такі народи до нащаду вигублені будуть. 
\v 13 Краса Ливанова прийде до тебе, кипарис і кедри та сосна украсять місце сьвятостї моєї, і прославлю я підніжок ніг моїх. 
\v 14 І прийдуть до тебе в покорі сини тих, що тебе пригнїтали, й припадати муть до стіп у ніг твоїх всї, що колись тобою гордували, та й назвуть тебе городом Господнїм, Сионом Сьвятого Ізрайлевого. 
\v 15 Ти був покинутий і зненавиджений, так що тебе всї обминали; за те ж я вчиню тебе славою віків, радістю родів за родами. 
\v 16 Наче молоко ссати, будеш насичуватись добром народів, поживати скарби царські, нїби груди ссати, а тодї зрозумієш, що я, Господь, — твій спас, визволитель твій, потужний Яковів. 
\v 17 Замість мідї буду золото тобі вистачати, а замість залїза — срібло, замість дерева — мідь, замість каменя — залїзо; і настановлю мир — володарем у тебе, а справедливість — наглядником твоїм. 
\v 18 Не чути буде вже про насилування в землї в тебе, про спустошення та розбої — в займищах твоїх; і звати меш мури твої спасенною безпекою, а ворота твої — славою. 
\v 19 Вже не сонце буде тобі сьвітлом щоденним, не місяць — яснотою; а сам Господь буде вічним сьвітлом тобі, і Бог твій — славою твоєю. 
\v 20 І не зайде вже сонце твоє й місяць твій не згасне, бо Господь буде тобі вічним сьвітлом, і скінчаться днї смутку твого. 
\v 21 І нарід твій, всякий праведний навіки унаслїдує землю, — яко пагонець насаду мого, як рук моїх дїло, на прославу мою. 
\v 22 Від малого намножиться тисяча, від найслабшого — великий нарід. Я, Господь, покваплю довершити се свого часу.
\c 61
\p
\v 1 Дух Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим — відчиненнє темницї; 
\v 2 Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потїшити всїх засумованих; 
\v 3 Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу — єлей радощів; замість сумовитого серця — одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу. 
\v 4 І забудують вони вікові пустинї, відбудують давні розвалища і поновлять міста попустошені, що з давнезних давен були запустїли. 
\v 5 І поприходять чужинцї й пасти муть вашу отару, й сини чужениць будуть у вас хлїборобами та виноградарями вашими. 
\v 6 А ви будете зватись сьвященниками Господнїми, величати муть вас слугами Бога нашого; будете користуватись достатками народів і славитись їх славою. 
\v 7 За ваш сором оддано буде вам удвоє; за стид будуть вони радуватись своєю долею, бо в країнї своїй удвоє стільки посядуть; веселощі вічні будуть у них. 
\v 8 Я бо, Господь, люблю правосуддє, ненавиджу здирство з насилуваннєм, і віддам їм заплату по правдї й зроблю з ними вмову-завіт віковічний; 
\v 9 І насїннє їх знати муть народи, а потомність їх голосна буде між племенами; всї, хто їх буде знати, довідаєсь, що вони — насїннє, благословене Господом. 
\v 10 Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо зʼодягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами. 
\v 11 Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насїннє своє, — так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усїма народами.
\c 62
\p
\v 1 Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як сьвітло, заблисне справедливість його, а спасеннє його — як горючий сьвітильник. 
\v 2 І побачять народи справедливість твою й усї царі — славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господнї наречуть. 
\v 3 І будеш, наче корона в руцї в Господа, наче царський вінець — в долонї Бога твого. 
\v 4 Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на нїй, а країну твою — замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться. 
\v 5 Як той молодик дружиться з дївчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радїє своєю княгинею, так буде Бог твій утїшатись тобою. 
\v 6 На мурах твоїх, Ерусалиме, я сторожу поставив, і не вмовкати ме вона нї в день, нї серед ночі. О ви, що пригадуєте Господа, — не вмовкайте! — 
\v 7 Не вмовкайте перед ним, аж покіль не відновить він Ерусалима та поки не зробить його славним на землї. 
\v 8 Поклявсь Господь правицею своєю і кріпкою рукою своєю: Не дам уже більше зерна твого супостатам твоїм у їжу, не буде вже більш чужениця вина твого пити, що ти його порав; а той, 
\v 9 Хто жне його, їсти ме його, вихваляючи Бога, й хто виноград порав, той і вино буде пити в сьвятому дворі його. 
\v 10 Ійдїте ж, ходїте в ворота й дорогу народові рівняйте! Рівняйте, рівняйте дорогу, геть усе каміннє з дороги счисчайте, виставте знамено народам! 
\v 11 Се, обявляє Господь з краю до краю землї: Скажіте дочцї Сионовій: ось ійде твій спаситель; із ним його заплата й нагорода його перед ним. 
\v 12 І назвуть їх народом сьвятим, одкупленим від Господа, а тебе називати муть містом пошукованим, а не опущеним.
\c 63
\p
\v 1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї? — Се я, — той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання. 
\v 2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої — мов у того, що топтав виноград у тискарнї? 
\v 3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою; 
\v 4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх. 
\v 5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя — вона піддержала мене; 
\v 6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю. 
\v 7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй. 
\v 8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, — і він спасав їх. 
\v 9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні. 
\v 10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них. 
\v 11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він — той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце? 
\v 12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі; 
\v 13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались. 
\v 14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити. 
\v 15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? — ласкавість твоя й милосердє твоє до мене — вони здержані! 
\v 16 Нї, тілько ти — отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, — отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш. 
\v 17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого. 
\v 18 На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою. 
\v 19 Ми тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.
\c 64
\p
\v 1 О, коли б ти прорвав небеса й зійшов! гори б таяли від лиця твого, 
\v 2 Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої; од лиця твого задрожали б народи. 
\v 3 Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого. 
\v 4 Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него. 
\v 5 Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх. Та ось, ти прогнївився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися? 
\v 6 Всї ми породились — як прокажений, і вся праведність наша — як поваляна одежа; всї ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас. 
\v 7 І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись; тим то й сховав ти од нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших. 
\v 8 Тепер же, Господи, — та ж ти наш отець; ми глина, а ти творець наш, і всї ми — дїло руки твоєї. 
\v 9 Не гнївайся, Господи, без міри; не згадуй до віку беззаконня наші. Глянь: ми ж усї — народ твій. 
\v 10 Он, городи сьвятостї твоєї стали пустками; запустїв і Сион, та й Ерусалим спустошений. 
\v 11 Храм осьвящення нашого й нашої слави, де батьки наші тебе прославляли, згорів у пожарі, і всї дорогоцїнності наші розграбовані. 
\v 12 Чи то ж іще й після сього будеш здержуватись, Господи, чи все ще будеш мовчати і нас без міри карати?
\c 65
\p
\v 1 Я дав пізнати себе тим, що про мене не питались; мене знайшли такі, що мене не шукали. Ось я! ось я! сказав я народові, що не звав себе моїм іменем. 
\v 2 По всяк день простягав я руки мої до народу неслухняного, що ходив путями лихими, по своїй вподобі, 
\v 3 До народу, що мене безнастанно в лице зневажає, бо приносить жертви по садах та палить кадило на цеглї; 
\v 4 Що седить у гробах, та в печерах ночи проводить; їсть свинину, а гидка юшка в посудах його; 
\v 5 Що говорить: Стій здалека, не наближуйся до мене, бо я сьвятий проти тебе! Вони — дим їдкий для мого носа, — огонь, що по всяк день горить. 
\v 6 От, що написано-призначено передо мною: Не буду мовчати, а відплачу, віддам їм у лоно. 
\v 7 Ваші переступи, говорить Господь, а заразом і беззаконня отцїв ваших, що кадили на горах і по горбищах зневажали мене, й одміряю в лоня їх все, що здавна коїли. 
\v 8 Так говорить Господь: Коли в виноградньому гронї повно соку, кажуть: Гляди, щоб ти його не вшкодив, бо в ньому благодать; те ж учиню я й задля слуг моїх, щоб не всїх погубити: 
\v 9 Я виведу з Якова потомство і від Юди наслїдника гір моїх, а внаслїдують те вибрані мої і слуги мої будуть там жити. 
\v 10 І буде Сарон пасовищем овець, а долина Ахор — місцем спочивку для волів народу мого, що до мене горнувся. 
\v 11 Вас же, що покинули Господа, забули про сьвяту гору мою, закладаєте столи Гадові, та ладите повну чашу для Мени\f + \ft Так звалися божища сонця і місяця.\ft*\f*, 
\v 12 Вас я обрікаю-віддаю на меч, і всї попадаєте позаколювані, за те, що я кликав, а ви не озивались; говорив, а ви не слухали, і творили зло в очах моїх, та вибирали те, що менї не до вподоби. 
\v 13 Тим то й говорить Господь Бог: Слуги мої їсти муть, ви ж будете голодувати, слуги мої будуть пити, а вас буде мучити спрага. Раби мої будуть веселі, а вас побивати ме сором; 
\v 14 Слуги мої будуть сьпівати в радощах серця, ви ж голосити мете задля сердечного смутку й ридати від сокрушеного духа. 
\v 15 І полишите імя ваше у присягу вибраним моїм; і вбє-вигубить тебе Господь Бог, а вірних слуг своїх назве иншим іменем. 
\v 16 І хто буде назвою тою себе благословити, того благословляти ме Бог справдешний; а хто покленеться нею на землї, той покленеться Богом правди, — давні бо злиднї пійдуть в непамять і будуть закриті перед очима в мене. 
\v 17 Ось бо я творю нове небо й нову землю, а попередущі пійдуть в непамять, і не приходити муть на думку. 
\v 18 Ви ж будете веселитись і радуватись ізза того, що я творю, по віки; я бо обертаю Ерусалим у веселощі, а нарід його в радощі. 
\v 19 Та й я буду веселитись Ерусалимом і втїшатися людом моїм; і не почується вже там плачу, нї голосїння. 
\v 20 Там не буде немовлятка нї старця, щоб не дожив повного віку свого; бо й столїток вмірати ме молодиком; хиба грішник, хоч би й столїток, вмірати ме в проклонї. 
\v 21 І будуть будувати доми й у них жити, й насаджувати виногради й поживати їх плоди. 
\v 22 Не будуть будувати, щоб инший там жив, та й садити не будуть, щоб хто инший споживав; днї бо в людей моїх будуть довгі, як днї дерева, й вибрані мої будуть довго користуватись працею рук своїх. 
\v 23 Марно трудитись не будуть, нї дїти роджати на горе; будуть бо родом благословенним од Господа, а з ними й їх потомки. 
\v 24 І буде так, що перш, нїж вони до мене покликнуть, я озвуся; вони ще промовляти муть, а я вже вислухаю. 
\v 25 Вовк і ягня будуть пастись укупі, лев буде з волом їсти солому, а змій — землею харчитись: вони не будуть на всїй сьвятій горі моїй нїчого злого нї шкоди чинити, — говорить Господь.
\c 66
\p
\v 1 Так говорить Господь: небо — престол мій а земля — підніжок ногам моїм; де ж ви збудуєте дом менї, і де місце спочинку мого? 
\v 2 Все ж бо те зробила рука моя, й все од мене постало, говорить Господь. А ось, на кого я ласкаво спогляну: на смирного й сокрушеного духом та й на того, що тремтить перед словом моїм. 
\v 3 (Беззаконник же) той, що заколює вола, — він у мене те саме, що той, хто вбиває людину; хто приносить ягня в жертву — те саме, наче б пса задавив; хто приносить жертву хлїбну, — наче б жертвував свинину; хто палить на подяку кадило — наче той, що молиться до ідола; і як вони свою собі путь обрали, та як їх душа в гидотах кохається власних, — 
\v 4 Так само й я обійдусь із їх оманою, й наведу на них страшне їм; за те, що я кликав, а нїхто не озивався; я говорив, а вони не слухали, та чинили зло в очах моїх, і вибирали те, чим я гидував. 
\v 5 Почуйте ж слово Господнє, ви, що дрожите перед словом його: Ваше браттє, що не любить вас, і прогонить вас од себе задля імени мого, говорить: Нехай лиш явить себе в славі Господь, а ми побачимо вас веселих! Але їх окриє сором: 
\v 6 А от: гомін роздаєсь із міста, се голос Господень, що віддає заплату ворогам своїм. 
\v 7 Ще й не мучилась, а вродила; нїм ще прийшли болї, а вже привела сина. 
\v 8 Хто коли чував таке? Хто коли видав таке диво? Чи виринув коли який край в одну днину? Чи народився де нарід від разу, як от Сион, що ледви почав болїти, а вже й породив синів своїх? 
\v 9 Чи то ж я доведу до породу, та й не дам уродити? — говорить Господь. Або даючи силу родити, — чи зачиню утробу? — говорить Бог твій. 
\v 10 Звеселїться ж із Ерусалимом і радуйтесь ізза него всї, що любите його! возрадуйтесь із ним радістю, всї, що через него колись журились, 
\v 11 Щоб вам ссати й насичуватись потїхами з грудей його, впиватись і роскошувати великим багацтвом слави його. 
\v 12 Так бо говорить Господь: рікою направлю до його мир, а заливним потоком — багацтва й славу народів, — а все вам на осолоду, мов би вас на руках ношено, на колїнах голублено. 
\v 13 Як кого потїшає мати, так я вас буду потїшати; ви знайдете собі потїху в Ерусалимі. 
\v 14 Побачите се, й звеселиться серце ваше, ба й костї ваші процьвітуть, як молода зелень, і розтулиться правиця Господня слугам його; на ворогів же своїх він гнївом запалає. 
\v 15 Ось бо Господь прийде в огнї, а колесницї його — мов той вихор, щоб пролити гнїв свій і досаду й кару свою з огнем палаючим. 
\v 16 Господь бо буде огнем та мечем своїм всяку плоть судити, й много буде Господом побитих. 
\v 17 Ті, що сьвятять і очищують себе по дубровах, їдять свинину, миши й иншу гидоту, — всї погибнуть, говорить Господь. 
\v 18 Я бо знаю думки їх і дїла їх; та й прийду зібрати всї народи й язики, і прийдуть вони й взрять славу мою. 
\v 19 І положу на них знамено, й пошлю врятованих зміж них\f + \ft Апостолів.\ft*\f* до народів: у Тарсис, у Пулу й Луду, до тих, що лука напинають; у Тубалу, Евану, й по далеких островах, що слави моєї не вбачали, й возвістять вони народам славу мою, 
\v 20 І зберуть вони всїх братів ваших зміж усїх народів на дар Господу на конях і возах, на носилах і на мулах та верблюдах — на сьвяту мою гору в Ерусалимі, говорить Господь, — так само, як Ізраїль приносить дар у дом Господнїй в чистій посудинї. 
\v 21 З них я буду брати в сьвященники й левіти, говорить Господь. 
\v 22 Бо як нове небо й земля нова, що я сотворю, все будуть передо мною, говорить Господь, так буде рід ваш і імя ваше. 
\v 23 Тодї місяць за місяцем, субота за суботою приходити ме всяка людина перед лице моє, щоб поклін менї оддавати, говорить Господь. 
\v 24 І будуть виходити й оглядати трупи людей, що одцурались мене; червяк їх не вмре й огонь їх не погасне; й будуть вони гидотою всякій тварі.