\id HEB - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЖИДІВ
\toc1 Посланнє Сьв. Апостола Павла до Жидів
\toc2 Жидів
\mt1 ПОСЛАННЄ СЬВ. АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЖИДІВ.
\c 1
\p
\v 1 Почасту і всяково промовляючи здавна Бог до батьків через пророків, 
\v 2 в останнї сї днї глаголав до нас через Сина, котрого настановив наслїдником усього, котрим і віки створив. 
\v 3 Сей, будучи сяєвом слави і образом особи Його, і двигаючи все словом сили своєї, зробивши собою очищеннє гріхів наших, осївсь по правицї величчя на вишинах, 
\v 4 Стільки луччий будучи від ангелів, скільки славнїще над їх наслїдував імя. 
\v 5 Кому бо рече коли з ангелів: Син мій єси Ти, я сьогоднї родив Тебе? і знов: Я буду Йому Отцем, а Він буде менї Сином? 
\v 6 Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі. 
\v 7 І до ангелів же глаголе: Що творить духи ангелами своїми, а поломє огня слугами своїми. 
\v 8 Про Сина ж: Престол Твій, Боже, по вік вічний, палиця правоти — палиця царювання Твого. 
\v 9 Полюбив єси правду, і зненавидїв беззаконнє; за се помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости більш спільників Твоїх. 
\v 10 І (знов): У починї Ти, Господи, землю оснував єси, і небеса — дїло рук Твоїх. 
\v 11 Вони зникнуть, Ти ж пробуваєш, і всї, як шати зветшають, 
\v 12 і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий єси, і лїта Твої не скінчать ся. 
\v 13 Кому ж із ангелів сказав коли: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх? 
\v 14 Чи не всї ж вони служебні духи, посилаємі на служеннє про тих, що хочуть наслїдувати спасеннє?
\c 2
\p
\v 1 Тим подобає нам більше вважати на те, що чували, щоб инодї не відпасти. 
\v 2 Бо коли промовлене ангелам слово було певне, і всякий переступ і непослух прийняв праведну відплату, 
\v 3 то як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє? котре, почавши проповідувати ся через Господа, від тих що чули, нам стверджене, 
\v 4 як сьвідкував Бог ознаками і чудесами, і всякими силами, і роздаваннєм Духа сьвятого, по своїй волї. 
\v 5 Не ангелам бо покорив вселенну грядущу, про котру глаголемо; 
\v 6 засьвідкував же хтось десь, глаголючи: Що таке чоловік, що памятаєш його, або син чоловічий, що одвідуєш його? 
\v 7 Умалив єси його малим чим од ангелів; славою і честю вінчав єси його, і поставив єси його над дїлами рук Твоїх; 
\v 8 все покорив єси під ноги його. А впокоривши йому все, нїчого не зоставив невпокореним йому. Тепер же ще не бачимо, щоб усе було йому впокорене, 
\v 9 а бачимо Ісуса, малим чим умаленого від ангелів, за муку смерти увінчаного славою й честю, щоб благодаттю Божою за всїх пожив смерти. 
\v 10 Подобало бо Тому, про кого все і ким усе, що привів многих синів у славу, починателя спасення їх страданнями звершити. 
\v 11 Бо й хто осьвячує і хто осьвячуєть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх, 
\v 12 глаголючи: Звїщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви сьпівати му хвалу Тобі. 
\v 13 І знов: Надїяти мусь на Него. І знов: Ось я і дїти, що дав менї Бог. 
\v 14 Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола, 
\v 15 і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству. 
\v 16 Справдї бо не ангелів приймає, а насїннє Авраамове приймає. 
\v 17 Звідсїля мусїв у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські. 
\v 18 У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.
\c 3
\p
\v 1 Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса. 
\v 2 Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його: 
\v 3 більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь має, нїж будинок, той, хто збудував його. 
\v 4 Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог. 
\v 5 І Мойсей же вірен у всьому домі Його, яко слуга, на сьвідченнє тому, що мало глаголатись; 
\v 6 Христос же, яко Син, в домі Його, котрого дім ми, коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем. 
\v 7 Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї, як голос мій почуєте, 
\v 8 не закаменяйте сердець ваших, як в прогнїванню, в день спокуси в пустинї, 
\v 9 де спокушували мене батьки ваші, досьвідчались про мене, й видїли дїла мої сорок років. 
\v 10 За се прогнївивсь я на рід той і сказав: Завсїди заблуджують серцем, і не пізнали вони доріг моїх; 
\v 11 так що поклявсь я в гнїві моїм: Чи (коли) ввійдуть вони в відпочинок мій. 
\v 12 Остерегайтесь, браттє, щоб не було в кого з вас серце лукаве і невірне, та не відступило від Бога живого. 
\v 13 А вговорюйте один одного щодня, доки сьогоднї зоветь ся, щоб не став которий з вас запеклим через підступ гріха. 
\v 14 Бо ми стали ся спільниками Христовими, коли тільки початок істнування до кінця твердо додержимо. 
\v 15 Коли (нам) глаголеть ся: „Сьогоднї, коли почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших, як у прогнїванню.‟ 
\v 16 Деякі бо, чувши, прогнївали (Бога), тільки ж не всї, що вийшли з Єгипту з Мойсейом. 
\v 17 На кого ж Він гнївив ся сорок років? Чи не на тих, що грішили, котрих костї полягли в пустинї? 
\v 18 Кому ж Він кляв ся, що не ввійдуть у впокій Його, коли не неслухняним? 
\v 19 І бачимо, що не змогли ввійти за невірство.
\c 4
\p
\v 1 Біймо ся ж оце, щоб, коли зостаєть ся обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись. 
\v 2 Бо й нам благовіствовано, як і тим, тільки не було користне їм слово проповідї, не зєднавшись з вірою тих, що слухали Його. 
\v 3 Входимо бо в відпочинок ми, що увірували, яко ж рече: „Так що покляв ся я в гнїві моїм, що не ввійдуть в відпочинок мій,‟ хоч дїла від настання сьвіту скінчені. 
\v 4 Рече бо десь про семий день так: „І відпочив Бог дня семого від усїх дїл своїх.‟ 
\v 5 І в сьому (місцї) знов: „Чи коли ввійдуть у відпочинок мій.‟ 
\v 6 Коли ж оставляєть ся, щоб деякі ввійшли в него, а котрим перше благовіствовано, не ввійшли за непослух; 
\v 7 то знов означає якийсь день, „сьогоднї‟ глаголючи в Давидї, по стільких лїтах, яко ж було сказано: „Сьогоднї, як почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших.‟ 
\v 8 Бо коли б Ісус тих упокоїв, не говорив би про инший день після того. 
\v 9 Оце ж оставлено ще суботованнє людям божим. 
\v 10 Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от дїл своїх, яко ж од своїх Бог. 
\v 11 Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у недовірство. 
\v 12 Живе бо слово Боже і дїйственне, і гостріще всякого обоюдного меча, і проходить аж до роздїлення душі і духа, членів і мозків, і розсуджує помишлення і думки серця. 
\v 13 І нема творива невідомого перед Ним; усе ж наге і явне перед очима Його, про кого наше слово. 
\v 14 Маючи ж Архиєрея великого, що пройшов небеса, Ісуса Сина Божого, держімось визнання. 
\v 15 Не маємо бо архиєрея, що не міг би болїти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха. 
\v 16 Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу.
\c 5
\p
\v 1 Всякий бо архиєрей, із людей узятий, для людей поставляєть ся на служеннє у тому, що Боже, щоб приносив дари і жертви за гріхи, 
\v 2 котрий би міг болїти серцем за нетямущих і заблуджених, бо й сам обложений немощею; 
\v 3 і ради того мусить, як за людей, так за себе приносити за гріхи. 
\v 4 І нїхто сам по собі не приймає чести, а хто покликаний од Бога, яко ж і Аарон. 
\v 5 Так і Христос не сам себе прославив бути архиєреєм, а Той, хто глаголав до Нього: „Син мій єси Ти, я сьогоднї породив Тебе.‟ 
\v 6 Яко ж і инде глаголе: „Ти єси священик по вік по чину Мелхиседековому.‟ 
\v 7 Котрий за днїв тїла свого приносив молитви і благання до Того, хто міг спасти Його від смерти, з великим голосїннєм і слїзми, і почуто Його за страх (Його перед Богом). 
\v 8 Хоч і Син Він був, тільки ж навчивсь послуху через те, що терпів, 
\v 9 і, звершившись, ставсь усїм, що слухають Його, причиною спасення вічнього, 
\v 10 і названий від Бога архиєреєм по чину Мелхиседековому. 
\v 11 Про котрого маємо велике слово, та важко його висловити; тому що ви немочні стали слухом: 
\v 12 Бо коли вам годилось би бути учителями задля (часу), знов треба, щоб вас учено первих початків словес Божих, і стались такими, котрим треба молока, а не кріпкої пищі. 
\v 13 Усякий бо, що вживає (саме) молоко, (ще) несьвідомий у слові правди, бо він малолїток. 
\v 14 Звершеним же тверда пища, маючим чувства вправлені довгою наукою до розсуджування добра і зла.
\c 6
\p
\v 1 Тим же, зоставивши початки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога, 
\v 2 науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього. 
\v 3 І се зробимо, коли Бог дозволить. 
\v 4 Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого, 
\v 5 і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка, 
\v 6 та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його. 
\v 7 Земля бо, що пє падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога; 
\v 8 а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє. 
\v 9 Ми ж надїємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так. 
\v 10 Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути дїло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим. 
\v 11 Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця, 
\v 12 щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм. 
\v 13 Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою, 
\v 14 глаголючи: „Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе.‟ 
\v 15 І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю. 
\v 16 Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, — клятьба. 
\v 17 У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою, 
\v 18 щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами, 
\v 19 котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою, 
\v 20 куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.
\c 7
\p
\v 1 Сей бо Мелхиседек, цар Салимський, священик Бога вишнього, що зустрів Авраама, як вертавсь він з побоїща царів, і благословив його; 
\v 2 котрому й десятину з усього віддїлив Авраам (перше ж оце перекладом зветь ся цар правди, а потім і цар Салимський, чи то цар впокою), 
\v 3 без батька, без матери, без родоводу, нї почину днїв, нї конця життя не маючи, уподоблений же Сину Божому, пробуває священиком вічно. 
\v 4 Дивіте ся ж, який великий той, кому і десятину дав Авраам патриярх із вибраного. 
\v 5 Тай ті із синів Левіїних, що приймають сьвященство, мають заповідь брати десятину з народу по закону, се єсть із браття свого, хоч і з чересел Авраамових вийшло воно. 
\v 6 Той же, хто не виводить роду свого від них, узяв десятину з Авраама, і маючого обітницю благословив. 
\v 7 Без усякого ж перечення менше від більшого благословляєть ся. 
\v 8 І тут беруть десятини люде, що мруть, а там — той, про кого сьвідчить ся, що він живе. 
\v 9 І, щоб так сказати, через Авраама взята десятина і з Левія, що бере десятини. 
\v 10 Ще бо в череслах отецьких був, як зустрів його Мелхиседек. 
\v 11 Коли ж звершеннє було через Левійське сьвященство (бо під ним люде озаконені стались), то яка ж іще потреба иншому встати сьвященикові по чину Мелхиседековому, а не по чину Аароновому звати ся? 
\v 12 Коли бо переміняєть ся сьвященство, мусить конче і переміна закону бути. 
\v 13 Про Кого бо се говорить ся, з иншого колїна був, з котрого нїхто не приступав до жертівнї. 
\v 14 Явно бо, що з колїна Юдового вийшов Господь наш, а про се колїно Мойсей об сьвященстві нїчого не сказав. 
\v 15 І більше ще явно, що по подобию Мелхиседековому встає инший сьвященик, 
\v 16 котрий не по закону заповідї тїлесної постав, а по силї життя незотлїнного. 
\v 17 Сьвідкує бо: „Що Ти єси сьвященик по вік по чину Мелхиседековому.‟ 
\v 18 Стало ся ж знищеннє попередньої заповідї за її неміць і невжиточність. 
\v 19 Нїчого бо не звершив закон, а приведене лучче впованнє, котрим наближуємось до Бога. 
\v 20 І на скілько воно не без клятьби, 
\v 21 (ті бо сьвященики без клятьби ставали, а Сей з клятьбою через Того, хто глаголав до Него: „Кляв ся Господь, і не розкаяв ся: Ти єси сьвященик по вік, по чину Мелхиседековому‟) 
\v 22 на стілько луччого завіту став ся порукою Ісус. 
\v 23 І більш їх було сьвящениками, бо смерть боронила їм пробувати; 
\v 24 сей же, через те, що пробуває по вік, непереходяче має сьвященство. 
\v 25 Тим же і спасти може до кінця приходящих через Нього до Бога, будучи вічно жив, щоб посередникувати за них. 
\v 26 Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес, 
\v 27 котрий не має по всї днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принїсши. 
\v 28 Закон бо людей поставляє архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послї закону, Сина на віки звершеного.
\c 8
\p
\v 1 Голова ж сказаного: Такого маємо Архиєрея, що сїв по правицї престола величчя на небесах, 
\v 2 служителя сьвятинї і скинї істинної, котру поставив Господь, а не чоловік. 
\v 3 Всякий бо архиєрей поставляєть ся, щоб приносити дари і жертви; тим треба й Сьому що мати, щоб принести. 
\v 4 Бо коли б Він був на землї, не був би священиком, (де) є священики, що приносять по закону дари, 
\v 5 котрі служать образу і тїнї небесного, яко ж глаголано Мойсейові, як хотїв зробити скиню. „Гледи бо‟, рече, „зроби все по взору, показаному тобі на горі.‟ 
\v 6 Тепер же (Христос) лучче знарядив служеннє, на скілько Він посередник луччого завіту, котрий на луччих обітницях узаконив ся. 
\v 7 Бо коли б первий той був без пороку, не шукалось би місця другому. 
\v 8 Докоряючи бо їх глаголе: „Ось ідуть днї, глаголе Господь, і зроблю з домом Ізраїлевим і з домом Юдовим завіт новий, 
\v 9 не по завіту, що зробив я з отцями вашими, того дня, як узяв я їх за руку, щоб вивести їх із землї Єгипецької: бо вони не пробували в завітї моїм, і я занедбав їх, глаголе Господь. 
\v 10 Тим се завіт, котрий зроблю дому Ізраїлевому по тих днях, глаголе Господь: Давши закони мої в думку їх, і на серцях їх напишу їх, і буду їм Бог, а вони будуть менї народ. 
\v 11 І не вчити ме кожен ближнього свого, і кожен брата свого, говорячи: Познай Господа; бо всї знати муть мене від малого та й до великого між ними. 
\v 12 Тим що милостив буду на неправди їх, і гріхів їх і беззаконий їх не згадувати му більше.‟ 
\v 13 А що глаголе: „новий‟, то обветшив первого; що ж обветшало і зстарілось, те близьке зотлїння.
\c 9
\p
\v 1 Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську. 
\v 2 Споруджено бо перву скиню, а в нїй сьвітильник і стіл і предложеннє хлїбів, котра зветь ся: Сьвята. 
\v 3 За другою ж завісою скиня, що звана: Сьвятая Сьвятих; 
\v 4 мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта, 
\v 5 а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд нинї говорити порізно. 
\v 6 Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби; 
\v 7 у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини. 
\v 8 Сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть. 
\v 9 Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совістї того, хто служить, 
\v 10 а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тїла, накинуті аж до часу направи. 
\v 11 Христос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершенїщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування, 
\v 12 анї з кровю козлиною, нї телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє. 
\v 13 Бо коли кров волова та козина і попіл з яловицї, окроплюючи осквернених, осьвячує на тїлесну чистоту; 
\v 14 то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих дїл, щоб служити Богу живому? 
\v 15 І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завітї, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя. 
\v 16 Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого. 
\v 17 Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нїчого не стоїть, доки жив завітуючий. 
\v 18 Тим же й первий не був осьвячений без крови. 
\v 19 Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всїм людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ, 
\v 20 глаголючи: „Се кров завіту, котрий завітував вам Бог.‟ 
\v 21 І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив. 
\v 22 А мало не все кровю очищаєть ся по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів). 
\v 23 Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, нїж сї. 
\v 24 Не в рукотворену бо сьвятиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб нинї являтись лицю Божому за нас, 
\v 25 анї щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у сьвятиню по всї роки з чужою кровю; 
\v 26 (а то б треба було Йому много раз страдати від настання сьвіту) а нинї раз у концї віків явив ся на знївеченнє гріха жертвою своєю. 
\v 27 І як призначено людям раз умерти, а потім суд, 
\v 28 так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, удруге без гріха явить ся ждучим Його на спасеннє.
\c 10
\p
\v 1 Маючи бо закон тїнь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих. 
\v 2 Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, нїякої совісти за гріхи, раз очистившись. 
\v 3 А в них що року (робить ся) спомни гріхів. 
\v 4 Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи. 
\v 5 Тим же, входячи у сьвіт, глаголе: „Жертви і приносу не схотїв єси, тїло ж наготовив Менї єси. 
\v 6 Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси. 
\v 7 Тодї я сказав: Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже.‟ 
\v 8 Сказавши вище: „Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотїв єси, анї вподобав єси,‟ котрі по закону приносять ся, 
\v 9 потім рече: „Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже.‟ Зносить перве, щоб друге поставити. 
\v 10 По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового. 
\v 11 І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів. 
\v 12 Він же, принїсши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правицї Бога, 
\v 13 дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його. 
\v 14 Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих. 
\v 15 Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше: 
\v 16 „Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв‟, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх, 
\v 17 і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже.‟ 
\v 18 А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи. 
\v 19 Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою, 
\v 20 дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм, 
\v 21 і Єрея великого над домом Божим, 
\v 22 приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою; 
\v 23 держімо непохибне визнаннє надїї (вірен бо Той, хто обіцяв) 
\v 24 і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл, 
\v 25 не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день. 
\v 26 Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи, 
\v 27 а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників. 
\v 28 Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя: 
\v 29 Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив? 
\v 30 Знаємо Того, хто промовив: „Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь‟; і знов: „Господь судити ме людей своїх.‟ 
\v 31 Страшно впасти в руки Бога живого. 
\v 32 Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння, 
\v 33 то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили. 
\v 34 Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий. 
\v 35 Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику. 
\v 36 Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє. 
\v 37 Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся. 
\v 38 „А праведний з віри жив буде,‟ і: „Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його.‟ 
\v 39 Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.
\c 11
\p
\v 1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих. 
\v 2 Через неї бо були сьвідчені старі. 
\v 3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало. 
\v 4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить. 
\v 5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і „не знайдено його; бо перенїс його Бог‟: перед перенесеннєм бо його сьвідчено, „що угодив Богу.‟ 
\v 6 Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує. 
\v 7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого нїколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі. 
\v 8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде. 
\v 9 Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування. 
\v 10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог. 
\v 11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насїння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував. 
\v 12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч. 
\v 13 По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї. 
\v 14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають. 
\v 15 І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись. 
\v 16 Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город. 
\v 17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю, 
\v 18 про котрого було глаголано: „Що в Ісааку назветь ся тобі насїннє,‟ 
\v 19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення). 
\v 20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава. 
\v 21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і „склонивсь на верх жезла свого‟. 
\v 22 Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про костї свої заповів. 
\v 23 Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяцї від батьків своїх, коли видїли вони, що дитина гарна, і не злякались повелїння царського. 
\v 24 Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової, 
\v 25 а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха, 
\v 26 більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду. 
\v 27 Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить. 
\v 28 Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх. 
\v 29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились. 
\v 30 Вірою стїни Єрихонські попадали, після семидневних обходин. 
\v 31 Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром. 
\v 32 І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків, 
\v 33 котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, 
\v 34 гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв; 
\v 35 жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати; 
\v 36 другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї; 
\v 37 каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені, 
\v 38 (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних: 
\v 39 І всї цї, одержавши сьвідченнє вірою, не прийняли обітування, 
\v 40 тим що Бог лучче щось про нас провидїв, щоб не без нас осягли звершеннє.
\c 12
\p
\v 1 Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами, 
\v 2 дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого. 
\v 3 Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших. 
\v 4 Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха, 
\v 5 і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: „Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докоренний від Нього; 
\v 6 кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає.‟ 
\v 7 Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько? 
\v 8 Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини. 
\v 9 Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо? 
\v 10 Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його. 
\v 11 Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди. 
\v 12 Тим же „зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте‟, 
\v 13 і „стежки праві робіте ногами вашими‟, щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось. 
\v 14 Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога, 
\v 15 наглядаючи, щоб хто не відпав од благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі; 
\v 16 щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє. 
\v 17 Знаєте бо, що і опісля, як схотїв наслїдувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його. 
\v 18 Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі, 
\v 19 і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово: 
\v 20 (бо не видержали наказу: „Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий.‟ 
\v 21 І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: „Я в страсї і трепетї.‟) 
\v 22 А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів, 
\v 23 до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всїх, Бога, і до духів праведників звершених, 
\v 24 і до Посередника завіта нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучче, нїж Авелева. 
\v 25 Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землї, то геть більше ми, одрікшись небесного, 
\v 26 котрого голос тодї захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: „Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом.‟ 
\v 27 Се ж: „ще раз‟ показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме. 
\v 28 Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом. 
\v 29 Бо наш Бог — огонь пожирающий.
\c 13
\p
\v 1 Братня любов нехай пробуває. 
\v 2 Гостинности не забувайте, через се бо инші, не відаючи, вгостили ангелів. 
\v 3 Памятайте вязників, мов би з ними ви увязнені, бідолашних, самі бувши в тїлї. 
\v 4 Чесна женитва у всїх і ложе непорочне; блудників же і перелюбників судити ме Бог. 
\v 5 Не сріблолюбиві обичаєм, довольні тим, що єсть. Сам бо рече: „Не оставлю тебе, анї покину тебе.‟ 
\v 6 Так що сьміло можемо сказати: „Господь моя поміч; не бояти мусь: що вдїє менї чоловік?‟ 
\v 7 Поминайте наставників ваших, що глаголали вам слово Боже; і позираючи на конець їх життя, послїдуйте вірі їх. 
\v 8 Ісус Христос учора і сьогоднї, той же самий і на віки. 
\v 9 У всякі чужі науки не вдавайтесь. Добре бо благодаттю покріпляти серця, а не їжами, з котрих не мали користи ті, що пішли за ними. 
\v 10 Маємо жертівню, з котрої не мають права їсти, хто служить скинї. 
\v 11 Которих бо животних кров уносить в сьвятиню архиєрей за гріхи, тих мясо палить ся осторонь стану. 
\v 12 Тим і Ісус, щоб осьвятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав. 
\v 13 Тим же оце вийдїмо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруги Його. 
\v 14 Не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо. 
\v 15 Тим оце через Нього приносьмо жертву хвалення без перестанку Богу, се єсть „овощ уст‟, що визнають імя Його. 
\v 16 Благотворення ж і подїльчивости не забувайте; такими бо жертвами вельми догоджують Богу. 
\v 17 Слухайте наставників ваших і коріть ся (їм); вони бо пильнують душ ваших, яко мають перелїк оддати; щоб з радістю се робили, а не зітхаючи; не користь бо вам се. 
\v 18 Молїте ся за нас: уповаємо бо, що добру совість маємо, у всьому хотячи добре жити. 
\v 19 Найбільше ж благаю се чинити, щоб скоро вернено мене вам. 
\v 20 Бог же впокою, що підняв з мертвих великого Пастиря вівцям через кров завіту вічнього, Господа нашого Ісуса Христа, 
\v 21 нехай звершить вас у всякому доброму дїлї, щоб чинили волю Його, роблячи в вас любе перед Ним, через Ісуса Христа, котрому слава до віку вічнього. Амінь. 
\v 22 Благаю ж вас, браттє, прийміте се слово напомину: бо коротко написав вам. 
\v 23 Знайте, що брата нашого Тимотея випущено, з котрим, коли скоро прийде, побачу вас. 
\v 24 Витайте всїх наставників ваших і всїх сьвятих. Витають вас ті, що з Італиї. 
\v 25 Благодать з усїма вами. Амінь.
\s1 До Жидів писано з Італиї через Тимотея.