\id ACT - Biblija Kulisha Standartna
\ide UTF-8
\h Дїяння
\toc1 Дїяння Сьвятих Апостолів
\toc2 Дїяння
\toc3 Дїя
\mt1 Дїяння Сьвятих Апостолів
\c 1
\p
\v 1 Перве оповіданнє написав я, Теофиле, про все, що Ісус робив і навчав, 
\v 2 аж до дня, котрого вознїс ся, заповідавши через Духа сьвятого апостолам, котрих вибрав; 
\v 3 перед котрими являв ся Він живий після муки своєї у многих ознаках; і бачили Його сорок днїв, і глаголав про царство Боже; 
\v 4 і, зібравши їх, заповів їм, \wj з Єрусалиму не виходити, а дожидатись обітування Отця, що про Него чули від мене.\wj* 
\v 5 \wj Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.\wj* 
\v 6 Вони ж зійшовшись питали Його, кажучи: Господи, чи не під сей час поставиш Ти знов царство Ізраїлське? 
\v 7 Рече ж до них: \wj Не вам єсть розуміти час і пору, що Отець положив у своїй властї.\wj* 
\v 8 \wj А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.\wj* 
\v 9 І, се промовивши, як дивились вони, знявсь угору, і хмара взяла Його від очей їх. 
\v 10 І, як вони пильно дивились на небо, як Він відходив, аж ось два мужі стали перед ними в білій одежі, 
\v 11 котрі й сказали: Мужі Галилейські, чого стоїте, дивлячись на небо? Сей Ісус, узятий од вас на небо, так прийде, як видїли ви Його, сходячого на небо. 
\v 12 Тодї вернулись вони в Єрусалим із гори, званої Оливною, що поблизу Єрусалиму на субітнїй день ходи. 
\v 13 І ввійшовши, зійшли на гірницю, де пробували Петр та Яков, та Йоан, та Андрей, Филип та Тома, Вартоломей і Матей, Яков Алхеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів. 
\v 14 Усї вони пробували однодушно в молитві і благанню — з жінками й Мариєю, матїррю Ісусовою, і з братами Його. 
\v 15 І ставши тими днями Петр посеред учеників, рече (було ж число імен укупі до ста двайцяти): 
\v 16 Мужі брати! треба було справдитись писанню сьому, що прорік Дух сьвятий устами Давидовими про Юду, що став ся проводирем тих, котрі схопили Ісуса. 
\v 17 Полїчено ж його до нас, і прийняв був долю служення сього. 
\v 18 Сей чоловік придбав поле за нагороду неправедну, і, впавши сторч, тріснув надвоє, і вийшло усе нутро його. 
\v 19 І відомо стало всїм домуючим у Єрусалимі, так що прозвано поле теє власною говіркою їх Акельдама, чи то б сказати: поле крови. 
\v 20 Написано ж в книзї Псальм: Нехай оселя його спустїє, і нехай нїхто не домує в нїй, а догляд її нехай прийме инший. 
\v 21 Треба ж, щоб з мужів, що сходились із нами по всяк час, як входив і виходив між нами Господь Ісус, 
\v 22 почавши від хрещення Йоанового до дня, як Його взято від нас, був один із сїх укупі з нами сьвідком воскресення Його. 
\v 23 І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, котрого звали також Юстом, та Маттія. 
\v 24 І молячись, казали: Ти, Господи, що знаєш серця всїх, покажи одного з сих двох, котрого вибрав єси, 
\v 25 приняти долю служення сього й апостольства, від котрого відступив Юда, щоб ійти в своє місце. 
\v 26 І кинули жереб про них; і впав жереб на Маттія; і прилучено його до дванайцяти апостолів.
\c 2
\p
\v 1 А як скінчив ся день пятидесятницї, були всї однодушно вкупі. 
\v 2 І роздав ся зразу гук\f + \ft Шум.\ft*\f* із неба, мов би од віючого буйного вітру, й сповнив увесь дім, де вони сидїли. 
\v 3 І явились їм подїлені язики, нїби огняні, і сїв на кожному з них. 
\v 4 І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти. 
\v 5 Домували ж у Єрусалимі Жиди, люде побожні, з усякого народу під небом. 
\v 6 Як же роздав ся сей голос, зійшлось множество, і стрівожились, бо чув кожен, що вони говіркою їх розмовляють. 
\v 7 Здуміли ся ж усї і дивувались, говорячи один до одного: Чи не всї оце сї, що розмовляють, Галилейцї? 
\v 8 Як же се чуємо кожний власну говірку свою, в якій родились, 
\v 9 Парфяне, й Мидяне, й Єламити, й що домуємо в Мезопотамії, і в Юдеї, і Каппадокиї, і Понтї, і Азиї, 
\v 10 і Фригиї, і Памфилиї, й Єгиптї, і в сторонах Ливийських, що коло Киринеї, і захожі Римляне, й Жиди, і нововірцї, 
\v 11 Критяне й Араби, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчє Боже? 
\v 12 Здуміли ся ж усї, і в сумнїві казали один до одного: Що се має бути? 
\v 13 Инші ж, сьміючись, казали, що молодим вином повпивались. 
\v 14 Ставши ж Петр з одинайцятьма, зняв голос свій і промовив до них: Люде Юдейські, і всї жителї Єрусалимські, нехай се відомо вам буде, і вислухайте слово моє. 
\v 15 Сї бо не пяні, як думаєте, бо третя година дня. 
\v 16 А єсть се, що промовив пророк Йоіл: 
\v 17 І буде останнього дня, глаголе Бог, виллю я Духа мого на всяке тїло; й пророкувати муть сини ваші і дочки ваші, і молодцї ваші видїння бачити муть, і старшим вашим сни снити муть ся; 
\v 18 і на слуг моїх і на служниць моїх виллю в ті днї Духа мого, й пророкувати муть. 
\v 19 І дам чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землї: кров і огонь і димову куряву. 
\v 20 Сонце обернеть ся в темряву, і місяць у кров, перш нїж прийде день Господень великий і славний. 
\v 21 І буде, що всякий, хто призивати ме ймя Господнє, то спасеть ся. 
\v 22 Мужі Ізраїлські, вислухайте сї слова: Ісуса Назорея, чоловіка, від Бога прославленого між вами силою, і чудесами, і ознаками, які робив через Него Бог серед вас, як і самі знаєте, 
\v 23 Сього, призначеного радою і провидїннєм Божим виданого, ви, взявши руками беззаконних, і пригвоздивши, вбили. 
\v 24 Котрого Бог воскресив, розвязавши болестї смерти; яко ж бо не було можливе вдержаним Йому бути від неї. 
\v 25 Давид бо глаголе про Него: Мав я Господа перед очима завсїди, бо Він по правицї в мене, щоб я не захитав ся. 
\v 26 Тим звеселилось серце моє, і зрадїв язик мій; ще ж і тїло моє оселить ся в надїї. 
\v 27 Бо не зоставиш душі моєї в пеклї, анї даси сьвятому Твоєму видїти зотлїння. 
\v 28 Обявив єси менї дороги життя; сповниш мене радощами перед лицем Твоїм. 
\v 29 Мужі брати, дайте говорити явно до вас про праотця Давида, що вмер і поховано його, і гріб його у нас до сього дня. 
\v 30 Бувши ж пророком і знавши, що клятьбою клявсь йому Бог, що з плоду поясницї його по тїлу підійме Христа сидїти на престолї його, 
\v 31 предвидївши, глаголав про воскресеннє Христове, що душа Його не зоставлена в пеклї, а тїло не видїло зотлїння. 
\v 32 Сього Ісуса воскресив Бог; Йому всї ми сьвідки. 
\v 33 Правицею ж Божою вознїсшись і обітуваннє сьвятого Духа прийнявши від Отця, злив се, що ви тепер бачите і чуєте. 
\v 34 Бо Давид не зійшов на небеса; глаголе ж сам: Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, 
\v 35 доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх. 
\v 36 Твердо ж нехай знає ввесь дім Ізраїлїв, що Господом і Христом зробив Його Бог, сього Ісуса, котрого ви розпяли. 
\v 37 Почувши ж се, помякли серцем, і казали до Петра та до инших апостолів: Що ж робити нам, мужі брати? 
\v 38 Петр же рече до них: Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа на оставленнє гріхів, і приймете дар сьвятого Духа. 
\v 39 Для вас бо обітниця, і для дїтей ваших, і для всїх далеких, скільки їх покличе Господь Бог ваш. 
\v 40 І иншими многими словами сьвідкував і напоминав, глаголючи: Спасайте себе з сього розворотного кодла. 
\v 41 Хто ж залюбки прийняв слово його, охрестились; і пристало того дня душ тисяч зо три. 
\v 42 Пробували ж у науцї апостолській, і в общинї, і в ламанню хлїба, і в молитвах. 
\v 43 Був же на кожній душі страх, і багато чудес і ознак робилось через апостолів. 
\v 44 І всї віруючі були вкупі, і все було в них спільне; 
\v 45 і продавали маєтки та достатки, і дїлили їх на всїх, як кому було треба. 
\v 46 І що-дня пробували одностайно в церкві, і ламлючи по домах хлїб, приймали харч в радостї і простотї серця, 
\v 47 хвалячи Бога й маючи ласку у всього народу. Господь же прибавляв спасенників у церкву що-дня.
\c 3
\p
\v 1 Петр та Йоан ійшли вкупі до церкви на молитву о девятій годинї. 
\v 2 І несено одного чоловіка, що був кривий від утроби матери своєї, котрого кладено що дня перед церковними дверима, званими Гарними, просити милостинї в тих, що входили в церкву. 
\v 3 Побачивши він Петра та Йоана, що хотїли ввійти в церкву, просив милостинї. 
\v 4 Споглянувши ж Петр на него з Йоаном, рече: Подивись на нас. 
\v 5 Він же дивив ся пильно на них, сподїваючись що від них прийняти. 
\v 6 Рече ж Петр: Срібла та золота нема в мене; що ж маю, се тобі даю. В імя Ісуса Христа Назорея встань і ходи. 
\v 7 І, взявши його за праву руку, звів угору, і зараз його ноги й колїна окрепились, 
\v 8 і підскочивши, став та ходив, і ввійшов із ними в церкву, походжаючи, та скачучи, та хвалячи Бога. 
\v 9 І видїв його ввесь народ ходячого й хвалячого Бога. 
\v 10 А знали його, що се той, що для милостинї сидїв коло Гарних дверей церковних, і сповнили ся страхом і дивом над тим, що сталось йому. 
\v 11 Як же держав ся сцїлений кривий коло Петра та Йоана, збіг ся до них увесь народ у ходник званий Соломонів, дивуючись. 
\v 12 І вбачаючи се Петр, озвав ся до народу: Мужі Ізраїльські, чого ви чудуєте ся сим? або чого так пильно до нас дивитись, мов би своєю силою або побожністю зробили ми, щоб ходив він? 
\v 13 Бог Авраамів, та Ісааків, та Яковів, Бог отцїв наших, прославив Сина свого Ісуса, що ви видали та відреклись Його перед Пилатом, як судив він відпустити Його. 
\v 14 Ви ж Сьвятого й Праведного відреклись, і просили дарувати вам чоловіка душогубця, 
\v 15 а Князя життя убили, котрого Бог воскресив з мертвих; Йому ми сьвідки. 
\v 16 І через віру в імя Його, сього, що бачите й знаєте, окрепило імя Його, і віра, що через Него, дала йому се сцїленнє перед усїма вами. 
\v 17 І тепер, брати, знаю, що через незнаннє зробили ви, як і князї ваші. 
\v 18 Бог же, що наперед звістив устами всїх пророків своїх про муки Христові, сповнив так. 
\v 19 Покайте ся ж і навернїть ся, щоб очистились од гріхів ваших, як прийде час покріплення від лиця Господнього, 
\v 20 і пішле наперед проповіданого вам Ісуса Христа, 
\v 21 котрого мусїло небо прийняти аж до часу новонастання всього, що глаголав Бог устами всїх сьвятих своїх пророків од віку. 
\v 22 Мойсей бо до отцїв промовив: Що пророка підійме вам Господь Бог ваш із братів ваших, як мене. Сього слухайте у всьому, що глаголати ме вам. 
\v 23 Буде ж, що всяка душа, котра не слухати ме пророка того, погубить ся з народу. 
\v 24 І всї пророки від Самуїла й після сих, скільки їх промовляло, також наперед сповіщали про днї сесї. 
\v 25 Ви ж сини пророків і завіту, що положив Бог з отцями нашими, глаголючи Авраамові: І в насїннї твоїм благословенні будуть усї народи землї. 
\v 26 Вам найперше, піднявши Бог Сина свого Ісуса, післав Його благословити вас, щоб кожен одвернувсь од лукавства свого.
\c 4
\p
\v 1 Як же вони промовляли до народу, приступили до них священики та старшина церковна та Садукеї, 
\v 2 сердячись, що вони навчають народ і проповідують в Ісусї воскресеннє з мертвих. 
\v 3 І наложили на них руки, і оддали їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір. 
\v 4 Многі ж з них, що слухали слово, увірували; було ж число людей вірних тисяч з пять. 
\v 5 І сталось, зібрались уранцї князї їх та старші, та письменники в Єрусалимі, 
\v 6 та Анна архиєрей, та Каяфа, та Йоан, та Александр і скільки було з родини архиєрейської, 
\v 7 і, поставивши їх посерединї, питали: Якою силою, або яким імям, зробили ви се? 
\v 8 Тодї Петр, сповнившись Духом сьвятим, рече до них: Князї людські та старші Ізраїлеві! 
\v 9 коли в нас оце допитують ся про добре дїло (зроблене) недужому чоловікові, чим сей спас ся, 
\v 10 то нехай знане буде всїм вам і всьому народові Ізраїлевому, що в імя Ісуса Христа Назорея, котрого ви розпяли, котрого Бог воскресив з мертвих; Ним сей стоїть перед вами здоровий. 
\v 11 Се камінь, зневажений од вас будівничих, що став ся головою угла; 
\v 12 і нема нї в кому другому спасення, бо й нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам. 
\v 13 Як же побачили вони сьміливість Петра та Йоана, і постерегли, що се люде невчені і прості, то дивувались; і пізнали їх, що вони були з Ісусом, 
\v 14 і, бачивши чоловіка з ними стоячого сцїленого, не мали нїчого сказати проти. 
\v 15 Звелївши ж їм вийти з ради, радились між собою, 
\v 16 говорячи: Що нам робити з сими людьми? бо велика ознака сталась через них усїм явна, що домують у Єрусалимі, і не можемо відректи. 
\v 17 Тільки ж, щоб більш не ширилось між народом, то заказом закажімо їм, щоб більш не говорили в імя сеє нїкому з людей. 
\v 18 І, покликавши їх, заповіли їм зовсїм не говорити анї навчати в імя Ісусове. 
\v 19 Петр же та Йоан, озвавшись до них, рекли: Чи праведно перед Богом слухати вас більш нїж Бога, — судїть. 
\v 20 Не можна бо нам того, що видїли й що чули, не говорити. 
\v 21 Вони ж заказавши, відпустили їх, не знайшовши нїчого, за що б їх покарати, задля народу; бо всї прославляли Бога за те, що стало ся. 
\v 22 Було бо більш сорока років чоловікові тому, на котрому стала ся ся ознака сцїлення. 
\v 23 Відпущені ж прийшли до своїх і сповістили, що казали до них архиєреї та старші. 
\v 24 Вони ж, вислухавши те, однодушно підняли голос до Бога й промовили: Владико, Ти єси Бог, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що в них; 
\v 25 котрий устами Давида, слуги Твого, промовив: Чого збунтувались погане, і люде задумують марні речі? 
\v 26 Повставали царі земні, і князї зібрались докупи на Господа й на Христа Його. 
\v 27 Бо зібрали ся справдї на сьвятого Сина Твого Ісуса, що Його помазав єси, і Ірод, і Понтийський Пилат з поганами й людьми Ізраїлськими, 
\v 28 зробити, що Твоя рука і рада Твоя наперед призначили статись. 
\v 29 І нинї, Господи, споглянь на закази їх, і дай слугам Твоїм з усякою одвагою промовляти слово Твоє, 
\v 30 і простягай руку Твою на сцїленнє, і нехай ознаки й чудеса стають ся через імя сьвятого Сина Твого Ісуса. 
\v 31 А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою. 
\v 32 Множество ж вірних мали одно серце й одну душу; й нї один, що мав, не казав, що се його, а було в них усе спільнє. 
\v 33 І з великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса, й ласка велика була на всїх їх. 
\v 34 Та й в недостатку нїхто між ними не був; хто бо був властительом земель або домів, ті, продавши, приносили гроші за продане, 
\v 35 та й клали у ногах у апостолів, і роздавали кожному, як кому треба було. 
\v 36 Так Йосія, названий від апостолів Варнава (що єсть перекладом: Син одради), левит, родом Кипрянин, 
\v 37 мавши поле, продав, та й принїс гроші, та й положив у ногах у апостолів.
\c 5
\p
\v 1 Один же чоловік, на ймя Ананїя, з Сафирою, жінкою своєю, продав маєток, 
\v 2 та й приховав з цїни, за довідом жінки своєї, та, принїсши якусь частину, положив у ногах у апостолів. 
\v 3 Петр же рече: Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з цїни за землю? 
\v 4 Хиба, що ти мав, не твоє воно було? й продане, не в твоїй властї було? На що положив єси в твоєму серцї дїло таке? Ти обманив не людей, а Бога. 
\v 5 Почувши ж Ананїя слова сї, упав без духу; й обняв страх великий усїх, що чули се. 
\v 6 Уставши молодцї, взяли його і винїсши поховали. 
\v 7 І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що стало ся. 
\v 8 Озвав ся ж до неї Петр: Скажи менї, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки. 
\v 9 Петр же рече до неї: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть. 
\v 10 Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодцї, знайшли її мертву, й винїсши, поховали коло чоловіка її. 
\v 11 І обняв страх великий усю церкву і всїх, що чули про се. 
\v 12 Руками ж апостолськими дїялись ознаки й чудеса в народї многі (і були однодушні всї в ходнику Соломоновім. 
\v 13 З инших же нїхто не важив ся приставати до них, тільки величав їх народ. 
\v 14 І прибувало все більш віруючих у Господа, — множество чоловіків і жінок.) 
\v 15 Так що виносили на улицї недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ійти ме Петр, хоч тїнь отїнила кого з них. 
\v 16 Сходилось же множество з околичних городів у Єрусалим, приносячи недужих та мучених від нечистих духів, і всї сцїлялись. 
\v 17 Уставши ж архиєрей і всї, що з ним (тодїшня єресь Садукейська), сповнились завистю, 
\v 18 і наложили руки свої на апостолів, та й посадили їх у громадську темницю. 
\v 19 Ангел же Господень одчинив уночі двері темничні, і вивівши рече: 
\v 20 Ійдїть, і ставши промовляйте в церкві до народу всї слова життя сього. 
\v 21 Вислухавши ж ввійшли вранцї в церкву, та й навчали. Прийшовши ж архиєрей і ті, що з ним, скликали раду і всю старшину синів Ізраїлевих, і післали в вязницю привести їх. 
\v 22 Слуги ж прийшовши, не знайшли їх у темницї, і вернувшись, оповіли, 
\v 23 говорячи: Що темницю знайшли ми замкнену з усякою осторожністю і сторожів знадвору стоячих перед дверима, та відчинивши, нїкого в серединї не знайшли. 
\v 24 Почувши ж слова сї священик і старшина церковний та архиєреї, сумнївались, що б воно таке було. 
\v 25 Прийшовши ж один, сповістив їх, кажучи: Що ось чоловіки, що ви повкидали в темницю, стоять у церкві і навчають народ. 
\v 26 Тодї прийшовши старшина з слугами, привели їх без примусу; боялись бо народу, щоб не покаменував їх. 
\v 27 І привівши їх, поставили перед радою; і спитав їх архиєрей, 
\v 28 кажучи: Чи не заказом же заказувано вам навчати в імя се? І ось сповнили ви Єрусалим наукою вашою, і хочете навести на нас кров Чоловіка того. 
\v 29 Озвав ся ж Петр і апостоли, і рекли: Більше треба коритись Богу, нїж людям. 
\v 30 Бог отцїв наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, повісивши на дереві. 
\v 31 Сього підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів. 
\v 32 І сьвідки Його в словах сих ми й Дух сьвятий, котрого дав Бог тим, хто корить ся Йому. 
\v 33 Вони ж почувши запалали гнївом, і радились, щоб повбивати їх. 
\v 34 Уставши ж у радї один Фарисей, на ймя Гамалиїл, учитель закону, поважаний від усього народу, звелїв на часину вивести апостолів, 
\v 35 і каже своїм: Мужі Ізраїлські, вважайте на людей сих, що маєте робити. 
\v 36 Бо перед сими днями встав був Тевда, кажучи, що він хтось такий; до него пристало число людей з чотириста; його вбито, і всї, хто слухав його, розійшлись і обернулись у нїщо. 
\v 37 Після сього встав був Юда Галилейський під час переписї, і потяг за собою доволї народу. І сей загинув, і всї, хто слухав його, розсипались. 
\v 38 А тепер кажу вам: Відступіть ся від людей сих і оставте їх; бо коли від людей рада ся або дїло се, то обернеть ся в нїщо; 
\v 39 коли ж від Бога, то не здолїєте його знївечити, та щоб іще й противниками Божими не зробитись вам. 
\v 40 Послухали ж його, і, покликавши апостолів та побивши, заказали їм говорити в імя Ісусове, та й відпустили їх. 
\v 41 Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими. 
\v 42 І по всяк день не переставали вони і в церкві і по домах навчати й благовіствувати Ісуса Христа.
\c 6
\p
\v 1 У тиї ж днї, як намножилось учеників, було наріканнє Єленян на Євреїв, що у щоденному служенню не дбають про вдовиць їх. 
\v 2 Прикликавши ж дванайцять (апостоли) громаду учеників, рекли: Не личить нам, покинувши слово Боже, служити при столах. 
\v 3 Вигледїть же, брати, сїм мужів із вас доброї слави, повних Духа сьвятого та мудрости, котрих поставимо на сю потріб. 
\v 4 Ми ж у молитві і в служенню слова пробувати мем. 
\v 5 І вподобалось слово всїй громадї; і вибрали Стефана, чоловіка, повного віри і Духа сьвятого, та Филипа, та Прохора, та Никанора, та Тимона, та Пармена, та Миколая, нововірця з Антиохиї, 
\v 6 котрих поставили перед апостолами, і помолившись положили вони руки на них. 
\v 7 І росло слово Боже, і намножувалось число учеників у Єрусалимі вельми, й велике множество сьвящеників покорилось вірі. 
\v 8 Стефан же, повний віри й сили, робив чудеса і ознаки великі між народом. 
\v 9 Устали ж деякі з школи, званої Либертинцїв, та Киринейцїв, та Александрийцїв і тих, що з Киликиї та Азиї, перепитуючись із Стефаном. 
\v 10 І не здолїли встояти проти премудрости й духа, яким глаголав. 
\v 11 Тодї підʼустили вони людей, щоб казали, що чули ми його, як він промовляв слова хульні на Мойсея і Бога. 
\v 12 І підбурили народ, і старшину, й письменників, і напавши схопили його, і привели в раду, 
\v 13 і поставили кривих сьвідків, що казали: Сей чоловік не перестає слова хульні говорити проти місця сього сьвятого і проти закону: 
\v 14 чули бо ми, як він казав, що Ісус Назорей зруйнує місце се й перемінить, звичаї, котрі Мойсей передав нам. 
\v 15 І дивлячись пильно на него всї, що сидїли в радї, видїли лице його як-би лице ангела.
\c 7
\p
\v 1 Каже тодї архиєрей: Чи справдї се так? 
\v 2 Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Мезопотамії, перш нїж оселив ся він у Харані, 
\v 3 і рече до него: вийди з землї твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу. 
\v 4 Тодї вийшовши з землї Халдейської, оселив ся він у Харанї, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете. 
\v 5 І не дав йому наслїддя в нїй нї на ступінь ноги, а обіцяв дати йому її в державу і насїнню його після него, як не було в него дитини. 
\v 6 Глаголав же Бог так, що буде насїннє його захожим у землї чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років. 
\v 7 А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог; і після того вийдуть вони, та служити муть менї у місцї сьому. 
\v 8 І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів. 
\v 9 А патриярхи через зависть продали Йосифа в Єгипет; і був з ним Бог, 
\v 10 і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю. 
\v 11 Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші. 
\v 12 Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгиптї, післав отцїв наших найперш. 
\v 13 А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів. 
\v 14 Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ. 
\v 15 Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші, 
\v 16 і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого. 
\v 17 Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї, 
\v 18 аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа. 
\v 19 Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими. 
\v 20 Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяцї в хатї батька його. 
\v 21 Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина. 
\v 22 І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах. 
\v 23 Як же сповнивсь йому сороколїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. 
\v 24 І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина. 
\v 25 Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли. 
\v 26 Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного? 
\v 27 Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами? 
\v 28 Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина? 
\v 29 Утїк же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів. 
\v 30 А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща. 
\v 31 Мойсей же побачивши дивувавсь видїннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него: 
\v 32 Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись. 
\v 33 Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, — земля сьвята. 
\v 34 Дивившись видїв я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет. 
\v 35 Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі). 
\v 36 Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років. 
\v 37 Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте. 
\v 38 Се той, що був у зборі в пустинї з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам. 
\v 39 Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет, 
\v 40 говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним. 
\v 41 І зробили телця в днї ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх. 
\v 42 Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви менї сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв? 
\v 43 Нї, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона. 
\v 44 Намет сьвідчення був у отцїв наших у пустинї, як звелїв Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив. 
\v 45 Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днїв Давидових. 
\v 46 Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового. 
\v 47 Соломон же збудував йому храм. 
\v 48 Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк: 
\v 49 Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого? 
\v 50 Хиба не моя рука зробила се все? 
\v 51 Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви. 
\v 52 Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались. 
\v 53 Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його. 
\v 54 Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него. 
\v 55 Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога, 
\v 56 і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога. 
\v 57 Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него, 
\v 58 і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом, 
\v 59 і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій. 
\v 60 Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.
\c 8
\p
\v 1 Савло ж похваляв убийство його. Стало ся ж того дня велике гоненнє на церкву Єрусалимську і всї порозсипались по землях Юдейських та Самарийських, окрім апостолів. 
\v 2 Поховали ж Стефана побожні люде, і счинили великий плач по нему. 
\v 3 Савло ж руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволїкаючи чоловіків і жінок, і передавав у темницю. 
\v 4 Которі ж порозсипались, ходили, благовіствуючи слово. 
\v 5 І так, Филип, прийшовши в город Самарийський, проповідував їм Христа. 
\v 6 І вважав народ на слова Филипові однодушно, слухавши і бачивши ознаки, що він робив. 
\v 7 З многих бо, що мали духів нечистих, виходили вони, ревучи великим голосом; і многі розслаблені і криві сцїлялись. 
\v 8 І стались радощі великі в городї тому. 
\v 9 Один же чоловік, на ймя Симон, пробував перше у городї, і чарував та дивував народ Самарийський, кажучи, що він хтось великий. 
\v 10 На него вважали всї від малого до старого, кажучи: Сей єсть велика сила Божа. 
\v 11 Вважали ж на него через те, що доволї часу чарами дивував їх. 
\v 12 Як же увірували Филипу, що благовіствував про царство Боже й імя Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки й жінки. 
\v 13 Увірував же і сам Симон, і, охрестившись, пробував у Филипа; а, видївши ознаки й чудеса великі, дивував ся. 
\v 14 Почувши ж апостоли в Єрусалимі, що прийняла Самария слово Боже, послали до них Петра та Йоана, 
\v 15 котрі прийшовши, молили ся про них, щоб прийняли Духа сьвятого. 
\v 16 (Ще бо нї на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в імя Господа Ісуса.) 
\v 17 Тодї клали руки на них, і прийняли вони сьвятого Духа. 
\v 18 Видївши ж Симон, що положеннєм рук апостолських даєть ся Дух сьвятий, принїс їм грошей, 
\v 19 говорячи: Дайте й менї власть таку, щоб, на кого я положу руки, прийняв Духа сьвятого. 
\v 20 Петр же рече до него: Нехай срібло твоє з тобою буде на погибель, бо дар Божий думав єси за гроші здобути. 
\v 21 Нема для тебе частини, анї долї в речі сїй, серце бо твоє не праве перед Богом. 
\v 22 Покай ся ж у ледарстві сьому твоїм, та благай Бога: може відпустить ся тобі думка серця твого. 
\v 23 Бо в жовчі гіркости і в увязї неправди виджу тебе. 
\v 24 Озвав ся ж Симон та й каже: Молїть ся ви за мене Господу, щоб нїщо не найшло на мене, що ви сказали. 
\v 25 Ті ж, що сьвідкували, глаголавши слово Господнє, вернулись у Єрусалим, і в многих селах Самарийських благовіствували. 
\v 26 Ангел же Господень промовив Филипові, глаголючи: Устань, та йди на полуднє дорогою, що йде з Єрусалиму в Газу; вона пуста. 
\v 27 І вставши пійшов; і ось чоловік із Єтіопиї, євнух, вельможа Кандакиї, царицї Єтіопської, що був над усїм скарбом її; він приходив поклонитись у Єрусалим; 
\v 28 і вертав ся, а сидячи на возї своїм, читав пророка Ісаїю. 
\v 29 Рече ж Дух Филипові: Приступи та пристань до воза сього. 
\v 30 Приступивши ж Филип, почув його, як читав пророка Ісаїю, і рече: Чи розумієш, що читаєш? 
\v 31 Він же каже: Як бо можу, коли нїхто не наведе мене? І просив Филипа, щоб, вилїзши, сїв з ним. 
\v 32 Місце ж писання, що читав, було се: Як овечку на зарізь ведено Його; й як ягня перед тим, хто стриже його, безголосе, так не відкриває уст своїх. 
\v 33 У приниженню Його суд Його взято; рід же Його хто зʼясує? бо береть ся з землї життє Його. 
\v 34 Озвав ся ж євнух, і каже до Филипа: прошу тебе, про кого пророк глаголе се? про себе, чи про иншого кого? 
\v 35 Відкривши ж Филип уста свої, і почавши від писання сього, благовіствував йому Ісуса. 
\v 36 Верстаючи ж дорогу, прибули до води; й каже євнух: Ось вода; що боронить менї охреститись? 
\v 37 Рече ж Филип: Коли віруєш усїм серцем, то можна. Озвавши ся ж, каже: Вірую, що Син Божий Ісус Христос. 
\v 38 І звелїв зʼупинити воза; й увійшли обидва в воду, Филип і євнух; і охрестив його. 
\v 39 Як же вийшли з води, Дух Господень ухопив Филипа, і не бачив його більш євнух; і пійшов дорогою своєю, радуючись. 
\v 40 Филип же опинивсь ув Азотї, і проходячи проповідував по всїх городах, аж доки прийшов у Кесарию.
\c 9
\p
\v 1 Савло ж, ще дишучи грозьбою та вбийством на учеників Господнїх, приступив до архиєрея, 
\v 2 і просив від него листів у Дамаск до шкіл, щоб, коли кого знайде, що путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши, поприводив у Єрусалим. 
\v 3 Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його сьвітло з неба, 
\v 4 і, впавши на землю, чув голос, глаголючий йому: \wj Савле, Савле, чого мене гониш?\wj* 
\v 5 Каже ж: Хто єси, Господи? Господь же рече: \wj Я Ісус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна прати (упиратись).\wj* 
\v 6 І затрусившись та стуманївши, каже: Господи, що хочеш, щоб робив я? А Господь до него: \wj Устань, та йди в город; і скажеть ся тобі, що маєш робити.\wj* 
\v 7 Люде ж, що йшли з ним, стояли зʼумівшись, чуючи голос, нїкого ж не бачивши. 
\v 8 Устав же Савло в землї; як же відтворив очі, нїкого не бачив. І вели його за руку, та й привели в Дамаск. 
\v 9 І був він три днї невидющим, і не їв і не пив. 
\v 10 Був же один ученик у Дамаску, на ймя Ананїя; і рече йому Господь у видїннї: \wj Ананїє!\wj* Він же каже: Ось я, Господи. 
\v 11 Господь же до него: \wj Уставши, йди на улицю, що зветь ся Простою, та й пошукай у Юдиній хатї Тарсянина, на ймя Савла; ось бо він молить ся,\wj* 
\v 12 \wj І видїв (Савло) у видїннї чоловіка, на ймя Ананїю, що (нїби) ввійшов і положив руку на него, щоб прозрів.\wj* 
\v 13 Відказав же Ананїя: Господи, я чув од многих про чоловіка сього, скільки він зла заподїяв сьвятим твоїм у Єрусалимі; 
\v 14 і тут має власть од архиєреїв вязати всїх, хто призиває імя Твоє. 
\v 15 Рече ж до него Господь: \wj Іди, бо сей у мене вибрана посудина, щоб нести ймя моє перед поган, і царів і синів Ізраїлевих:\wj* 
\v 16 \wj я бо покажу йому, скільки мусить він за ймя моє терпіти.\wj* 
\v 17 Пійшовши Ананїя, ввійшов у господу та, положивши на него руки, рече: Савле брате! Господь Ісус, що явивсь тобі в дорозї, котрою йшов єси, післав мене, щоб ти прозрів і сповнив ся Духом сьвятим. 
\v 18 І зараз із очей йому, мов би луска, спало, і прозрів того часу, та й вставши, охрестив ся. 
\v 19 І прийнявши їжу, покрепив ся. Був же Савло з учениками, що в Дамаску, днїв кілька. 
\v 20 І зараз проповідував по школах Христа, що се Син Божий. 
\v 21 Дивувались же усї, хто чув, і казали: Чи се не той, що погубляв у Єрусалимі призиваючих се імя, та й сюди на те прийшов, щоб, звязавши їх, вести до архиєреїв? 
\v 22 А Савло вбивавсь у силу та в силу, й перемагав Жидів, що жили в Дамаску, доводячи, що се Христос. 
\v 23 Як же сповнилось доволї днїв, змовили ся Жиди, вбити його. 
\v 24 Довідав ся ж Савло про змову їх. А вони стерегли воріт день і ніч, щоб його вбити. 
\v 25 Взявши ж його ученики в ночі, спустили через мур у коші. 
\v 26 Прийшовши ж Савло в Єрусалим, пробував пристати в ученики; та всї боялись його, не діймаючи віри, що він ученик. 
\v 27 Варнава ж, прийнявши його, повів до апостолів, і розповів їм, як він дорогою видїв Господа, і як він глаголав йому, та як у Дамаску одважно проповідував імя Ісусове. 
\v 28 І ввіходив і виходив з ними в Єрусалимі. 
\v 29 І одважно проповідував імя Господа Ісуса й розмовляв і змагав ся з Єленянами; вони ж лагодились убити його. 
\v 30 Довідавшись же брати, привели його в Кесарию, та й вислали його в Тарс. 
\v 31 Церкви ж по всїй Юдеї і Галилеї і Самариї мали впокій, будуючись і ходячи в страсї Господнїм, а потїхою сьвятого Духа намножувались. 
\v 32 Стало ся ж, як переходив Петр усї, прийшов і до сьвятих, що проживали в Лиддї. 
\v 33 Знайшов же там одного чоловіка, на ймя Єнея, що на ліжку лежав вісїм років, будучи розслабленим. 
\v 34 І рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав. 
\v 35 І бачили його всї, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа. 
\v 36 Була ж в Йоппиї одна учениця, на ймя Тавита, що перекладом зветь ся: Сарна. Ся була повна добрих учинків і милостинї, що робила. 
\v 37 Стало ся ж, що тими днями занедужавши, вмерла вона. Обмивши ж її, положили в гірницї. 
\v 38 Як же близько була Лидда від Йоппиї, то ученики, почувши, що Петр там, післали двох чоловіків до него, просячи, щоб не загаявсь прийти до них. 
\v 39 Устав же Петр, та й пійшов з ними. Як же прийшов, повели його в гірницю; і обступили його всї вдовицї, плачучи й показуючи одежу й шматтє, що їм посправляла, бувши з ними, Сарна. 
\v 40 Випровадивши ж Петр усїх і приклонивши колїна, молив ся, і, обернувшись до тїла, рече: Тавито, встань. Вона ж відкрила очі свої і, побачивши Петра, сїла. 
\v 41 Подавши їй руку, підвів її; покликавши ж сьвятих та вдовиць, поставив її перед ними живу. 
\v 42 І знане се стало по всїй Йоппиї, і многі увірували в Господа. 
\v 43 Стало ся ж, що доволї днїв пробував він у Йоппиї у одного Симона кожомяки (гарбаря).
\c 10
\p
\v 1 Був же один чоловік у Кесариї, на ймя Корнелий, сотник із роти, званої Італийською, 
\v 2 побожний і богобоязливий з усїм домом своїм; подавав він багато милостинї народові, і молив ся всякого часу Богу. 
\v 3 Видїв же він у видїннї ясно коло девятої години, як ангел Божий ввійшов до него й промовив йому: Корнелию! 
\v 4 Він же, глянувши на него, злякав ся, і каже: Чого, Господи? Рече ж йому: Молитви твої і милостинї твої спогадались перед Богом. 
\v 5 Пішли ж тепер у Йоппию людей та приклич Симона, що прозиваєть ся Петром. 
\v 6 Він гостює в одного Симона кожомяки, що хата його над морем. Сей скаже тобі, що маєш робити. 
\v 7 Як же пійшов ангел, що глаголав до Корнелия, покликавши він двох слуг своїх, та побожного воїна з тих, що стерегли його, 
\v 8 і розказавши їм усе, післав їх у Йоппию. 
\v 9 Назавтра ж, як були в дорозї і наближались до города, зійшов Петр на кришу помолитись коло шестої години. 
\v 10 Став же голодний і забажав їсти; як же готовили, найшло на него захопленнє, 
\v 11 і видить небо відчинене, і що сходить до него посудина якась, наче обрус великий, по чотиром кінцям звязаний і спускаючий ся на землю, 
\v 12 в котрому були всякі чотироногі землї, і зьвірі, і повзючі, і птицї небесні. 
\v 13 І роздав ся голос до него: \wj Устань, Петре, заколи, та й їж.\wj* 
\v 14 Петр же каже: Нї, Господи, нїколи бо не їв я нїчого поганого та нечистого. 
\v 15 А голос знов вдруге до него: \wj Що Бог очистив, ти не погань.\wj* 
\v 16 Стало ся ж се тричі; і взято знов посудину на небо. 
\v 17 Як же сумнївав ся в собі Петр, що се за видїннє було, що видїв, аж ось два чоловіки, послані від Корнелия, розпитавши про Симонову господу, стали коло воріт, 
\v 18 і покликнувши спитали: Чи тут гостює Симон, на прізвище Петр? 
\v 19 Коли ж думав Петр про видїннє, рече йому Дух: Ось три чоловіки шукають тебе. 
\v 20 Уставши ж, зійди та йди з ними, не розбираючи; бо я післав їх. 
\v 21 Зійшовши ж Петр до чоловіків, посланих до него від Корнелия, рече: Ось я, кого шукаєте? Що за причина, для котрої прийшли? 
\v 22 Вони ж кажуть: Корнелий сотник, чоловік праведний, і богобоязливий, і доброї слави між усїм народом Жидівським, був наставлений від ангела сьвятого покликати тебе в господу свою і послухати словес від тебе. 
\v 23 Закликавши ж їх, угостив. Назавтра ж вийшов Петр із ними, і деякі з братів з Йоппиї пійшли з ним. 
\v 24 А другого дня увійшли в Кесарию. Корнелий же дожидав їх, скликавши родину свою і близьких приятелїв. 
\v 25 Як же стало ся, що ввійшов Петр, зустрівши його Корнелий, упав у ноги та й уклонив ся. 
\v 26 Петр же підвів його, говорячи: Встань; я таки же чоловік. 
\v 27 І, розмовляючи з ним, увійшов, і знаходить многих, що посходились. 
\v 28 І рече до них: Ви знаєте, що не годить ся чоловікові Жидовинові приставати або приходити до чужоземцїв; та менї Бог показав, щоб нїкого поганином або нечистим чоловіком не звав. 
\v 29 Тим я, не відмовляючись, прийшов покликаний. Питаю ж оце, для чого покликали мене? 
\v 30 І каже Корнелий: Четвертий день тому, як постив я аж до сієї години, а в девятій годинї молив ся в дому моїм; і ось чоловік став передо мною в ясній одежі, 
\v 31 і рече: Корнелию, вислухана твоя молитва, і милостинї твої згадано перед Богом. 
\v 32 Пішли ж в Йоппию та поклич Симона, що зветь ся Петром. Він гостює в господї в Симона кожомяки, над морем. Він, прийшовши, глаголати ме тобі. 
\v 33 Зараз оце післав я до тебе, і добре зробив єси, прийшовши. Нинї ж усї ми перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що звелено тобі від Бога. 
\v 34 Відкривши ж Петр уста, рече: Поправдї постерегаю, що не на лице дивить ся Бог, 
\v 35 а в кожному народї, хто боїть ся Його, і робить правду, приятен Йому. 
\v 36 Слово, що післав синам Ізраїлевим, благовіствуючи впокій через Ісуса Христа (се Господь усїх); 
\v 37 ви знаєте слово, що було по всїй Юдеї, почавши від Галилеї після хрещення, що проповідував Йоан, 
\v 38 Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою, а котрий ходив, роблячи добро та сцїляючи всїх підневолених дияволом, бо Бог був з Ним. 
\v 39 І ми сьвідки всього, що Він робив і в землї Жидівській, і в Єрусалимі; котрого убили й повісили на дереві. 
\v 40 Сього воскресив Бог третього дня, і дав Йому статись явним 
\v 41 не всьому народові, а сьвідкам наперед вибраним від Бога, — нам, що їли й пили з Ним по воскресенню Його з мертвих. 
\v 42 І повелїв нам проповідувати народові і сьвідкувати, що Він призначений від Бога суддею живим і мертвим. 
\v 43 Про Сього всї пророки сьвідкують, що всякий, хто вірує в Него, відпущеннє гріхів прийме через імя Його. 
\v 44 Ще, як промовляв Петр слова сї, найшов Дух сьвятий на всїх, хто слухав його. 
\v 45 І здивувались ті, що були від обрізання, котрі прийшли з Петром, що й на поган дар сьвятого Духа вилив ся. 
\v 46 Чули бо їх, що розмовляли мовами і величали Бога. Тодї озвав ся Петр: 
\v 47 Чи може хто боронити води, щоб оцїм охреститись, котрі Духа сьвятого прийняли, як і ми? 
\v 48 І звелів їм охреститись в імя Господнє. Тодї просили його, щоб пробув у них кілька днїв.
\c 11
\p
\v 1 Почули ж апостоли та брати, котрі були в Юдеї, що й погане прийняли слово Боже. 
\v 2 І як прийшов Петр у Єрусалим, змагались із ним ті, що від обрізання, 
\v 3 кажучи: Що до людей, обрізання немаючих, ходив єси і їв з ними. 
\v 4 Почавши ж Петр, виложив їм рядом, говорячи: 
\v 5 Був я в городї, Йоппиї, і молячись бачив у захопленню видїннє: посудину якусь, що сходила, наче обрус великий, по чотирох кінцях спусканий з неба; і прийшов аж до мене. 
\v 6 Зазирнувши в него і розглянувши, бачив чотироногих землї, і зьвірів, і повзючих, і птиць небесних. 
\v 7 І чув я голос, що глаголав до мене: \wj Встань, Петре, заколи та й їж.\wj* 
\v 8 Я ж сказав: Нї, Господи, бо нїщо погане або нечисте нїколи не входило в уста мої. 
\v 9 Відказав же менї голос удруге з неба: \wj Що Бог очистив, ти не погань,\wj* 
\v 10 Се сталось тричі, і знов потягнено було все на небо. 
\v 11 І ось зараз три чоловіки прийшли в господу, де я був, послані з Кесариї до мене. 
\v 12 Сказав же менї Дух ійти з ними, нїчого не розбираючи. Пішли ж зо мною і шість братів, і ввійшли ми в господу до чоловіка; 
\v 13 і звістив нам, як видїв ангела в господї своїй, що став і глаголав йому: Пішли в Йоппию людей, та поклич Симона, званого Петром. 
\v 14 Він глаголати ме слова до тебе, котрими спасеш ся ти й увесь дім твій. 
\v 15 Як же став я говорити, найшов Дух сьвятий на них, як і на нас у починї. 
\v 16 Згадав я тодї слово Господнє, як глаголав він: \wj Йоан хрестив водою, а ви будете хреститись Духом сьвятим.\wj* 
\v 17 Коли ж рівний дар дав їм Бог, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заборонити Богові? 
\v 18 Вислухавши се, замовкли, і славили Бога, говорячи: То й поганам дав Бог покаяннє в життє! 
\v 19 Ті ж, що порозсипались від гонення, що сталось на Стефана, пійшли аж у Финикию, Кипр і Антиохию, нїкому не проповідуючи слова, тільки одним Жидам. 
\v 20 Були ж деякі з них люде з Кипру і Киринеї, котрі, прийшовши в Антиохию, говорили до Єленян, благовіствуючи Господа Ісуса. 
\v 21 І була рука Господня з ними; і велике число увірувавши, навернулись до Господа. 
\v 22 Дійшло ж про них слово до ушей церкви, що в Єрусалимі, і післали Варнаву, щоб пійшов аж до Антиохиї; 
\v 23 котрий прийшовши і видївши ласку Божу, зрадїв, і молив усїх, щоб у постановленню серця пробували в Господї. 
\v 24 Бо був чоловік добрий, повний Духа сьвятого й віри; і прихилилось доволї народу до Господа. 
\v 25 Вийшов же Варнава в Тарс шукати Павла, 
\v 26 і, знайшовши його, привів його в Антиохию. Стало ся ж, що вони цїлий рік збирались у церкві, і навчали багато народу, і ученики в Антиохиї стали найперш звати ся Християнами. 
\v 27 Тих же днїв прийшли з Єрусалиму пророки в Антиохию. 
\v 28 Ставши ж один з них, на ймя Агав, віщував духом, що велика голоднеча має бути по всїй вселеннїй, яка й постала за Клавдия кесаря. 
\v 29 З учеників же, скільки хто міг, постановив кожен з них післати на запомогу братам, що жили в Юдеї. 
\v 30 Що й зробили, піславши до старших через руки Варнави та Савла.
\c 12
\p
\v 1 Під той же час здвигнув цар Ірод руки, щоб мучити деяких із церкви. 
\v 2 Вбив же Якова, брата Йоанового, мечем, 
\v 3 а видївши, що се подобаєть ся Жидам, постановив схопити й Петра. (Були ж днї опрісноків.) 
\v 4 І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ. 
\v 5 Стережено ж Петра в темницї; церква ж без перестану молилась Богу за него. 
\v 6 Як же мав його вивести Ірод, спав тієї ночи Петр між двома воїнами, скований двома залїзами; а сторожі перед дверима стерегли темницї. 
\v 7 І ось ангел Господень став перед ним, і сьвітло засияло в будинку; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай боржій. І поспадали кайдани з рук його. 
\v 8 І рече ангел до него: Підпережись та підвяжи постоли твої. Зробив же так. І рече йому: Надїнь одежу твою, та йди за мною. 
\v 9 І, вийшовши, пійшов слїдом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через ангела; думав же, що видїннє бачить. 
\v 10 Минувши ж перву сторожу й другу, прийшли до залїзних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились їм; і вийшовши пройшли одну улицю, і зараз відступив ангел від него. 
\v 11 І, прийшовши Петр до себе, рече: Тепер знаю справдї, що післав Господь ангела свого, і вирвав мене з руки Іродової і від усього дожидання народу Жидівського. 
\v 12 І зміркувавши, прийшов до хати Мариї, матери Йоана, званого Марком, де многі зібрались і молились. 
\v 13 Як же постукав Петр у сїнешні двері, вийшла послухати дївчина, на ймя Рода; 
\v 14 і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила дверей, а вбігши, сповістила, що Петр стоїть під дверима. 
\v 15 Вони ж сказали до неї: Збожеволїла єси. Вона ж таки говорила, що се так. Вони ж казали: Се ангел його. 
\v 16 Петр же не перестав стукати; відчинивши ж, увидїли його, та й здивувались. 
\v 17 Махнувши ж їм рукою, щоб мовчали, оповів їм, як Господь вивів його з темницї. Рече ж: Сповістїть Якова та братів про се. І, вийшовши, пійшов у друге місце. 
\v 18 Скоро ж настав день, зробивсь немалий переполох між воїнами, що стало ся з Петром. 
\v 19 Ірод же, пошукавши його, й не знайшовши, судив сторожів, та й звелїв покарати їх. І перейшовши з Юдеї в Кисарию, жив (там). 
\v 20 Лютував же Ірод на Тирян та на Сидонян. Прийшовши ж однодушно до него, й приєднавши Бласта, царського постельника, просили примирря; бо земля їх живилась од царської. 
\v 21 Призначеного ж дня Ірод, одігшись у царські шати і сївши на престолї, промовляв до них: 
\v 22 Народ же покликував: Голос Бога, а не чоловіка! 
\v 23 Зараз же поразив його ангел Господень за те, що не віддав слави Богу; і зʼїли його черви, і вмер. 
\v 24 Слово ж Боже росло і множилось. 
\v 25 Варнава ж та Савло вернулись із Єрусалиму, сповнивши службу, і взявши з собою Йоана, званого Марком.
\c 13
\p
\v 1 Були ж у церкві, що була в Антиохиї, деякі пророки та вчителї: Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл, зрощений з Іродом четверовластником, та Савло. 
\v 2 Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх. 
\v 3 Тодї вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх. 
\v 4 Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию, а звідтіля відплили в Кипр. 
\v 5 І, бувши в Саламинї, проповідували слово Боже по школах Жидівських; мали ж і Йоана за слугу. 
\v 6 Пройшовши ж остров аж до Пафи, знайшли одного чарівника, Жидівського лжепророка, на ймя Вар-Ісуса, 
\v 7 котрий був у старости Сергія Павла, чоловіка розумного. Сей, покликавши Варнаву та Савла, бажав слухати слово Боже. 
\v 8 Противив ся ж їм Єлима чарівник (так бо перекладаєть ся імя його), шукаючи одвернути старосту од віри. 
\v 9 Савло ж, — (він же) й Павел, сповнившись сьвятим Духом, і подивившись на него, 
\v 10 сказав: Ой ти, повний усякого підступу і всякого зла, сину дияволів, вороже всякої правди! чи (нїколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господнї? 
\v 11 Оце ж рука Господня на тебе, й будеш слїпий, і не бачити меш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись (мацяючи) шукав, хто б його провів за руку. 
\v 12 Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою. 
\v 13 Пустивши ся ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергию Панфилську; Йоан же, відлучившись від них, вернувсь у Єрусалим. 
\v 14 Вони ж, перейшовши з Пергиї, прибули в Антиохию Писидийську, і ввійшовши в школу субітнього дня, посїдали. 
\v 15 Як же прочитано з закону та пророків, післала старшина шкільна до них, говорячи: Мужі брати, коли маєте слово утїшення до людей, то промовте. 
\v 16 Вставши ж Павел і повівши рукою, рече: Мужі Ізраїлські і богобоязливі, слухайте: 
\v 17 Бог народу Ізраїлського вибрав отцїв наших, і підняв угору народ, як був він захожим у землї Єгипецькій, і рамям високим вивів їх з неї. 
\v 18 І до сорока лїт годував їх у пустинї. 
\v 19 А зруйнувавши сїм народів у землї Канаанській, попаював їм землю їх. 
\v 20 А після сього лїт з чотириста й пятьдесять давав (їм) суддїв до Самуїла пророка. 
\v 21 А потім забажали вони царя, і дав їм Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Беняминового, на сорок лїт. 
\v 22 А відсунувши його, підняв їм Давида за царя, котрому сьвідкуючи, рече: Знайшов я Давида сина Єссеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою. 
\v 23 Із його ж насїння підняв Бог по обітуванню Ізраїлеві Спасителя Ісуса, 
\v 24 перед котрого приходом проповідував Йоан хрещеннє покаяння всьому народові Ізраїлевому. 
\v 25 Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати. 
\v 26 Мужі брати, синове роду Авраамового, і всї богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано. 
\v 27 Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що-суботи, сповнили їх, осудивши Його, 
\v 28 і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його. 
\v 29 Як же скінчилось усе, що про Него писано, знявши з дерева, положили у гробі; 
\v 30 Бог же воскресив Його з мертвих. 
\v 31 Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми. 
\v 32 А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям, 
\v 33 що його Бог сповнив нам, дїтям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогоднї родив Тебе. 
\v 34 А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт. 
\v 35 Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння. 
\v 36 Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїннє; 
\v 37 Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння. 
\v 38 Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся; 
\v 39 і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся. 
\v 40 Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків: 
\v 41 Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, дїло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам. 
\v 42 Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї. 
\v 43 Як же розійшлась школа, тодї многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій. 
\v 44 А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже. 
\v 45 Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили. 
\v 46 Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган. 
\v 47 Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасеннє до краю землї. 
\v 48 Слухаючи ж погане, зрадїли, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя. 
\v 49 Розносило ся ж слово Боже по всїй тій сторонї. 
\v 50 Жиди ж наустили побожних та поважних жінок і перших у городї, і підняли гоненнє на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх. 
\v 51 Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию. 
\v 52 Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.
\c 14
\p
\v 1 Стало ся ж в Ікониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян. 
\v 2 Невірні ж Жиди підіймали й озлобляли душі поган на братів. 
\v 3 Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх. 
\v 4 Та роздїлилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами. 
\v 5 Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх, 
\v 6 вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю, 
\v 7 і там благовіствували. 
\v 8 А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив. 
\v 9 Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати, 
\v 10 рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив. 
\v 11 Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас. 
\v 12 Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова. 
\v 13 Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом. 
\v 14 Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ, 
\v 15 і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць навернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них. 
\v 16 Він у минувші часи попустив усїм поганам ходити дорогами їх. 
\v 17 Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші. 
\v 18 І, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту. 
\v 19 Прийшли ж з Антиохиї та Ікониї Жиди, і наустивши народ, і вкаменувавши Павла, виволїкли геть з города, думаючи, що він умер. 
\v 20 Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию. 
\v 21 І благовіствувавши городу сьому, і навчивши многих, вернулись вони в Листру, і Іконию, і Антиохию, 
\v 22 укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже. 
\v 23 Рукоположивши ж їм пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали їх Господеві, в котрого увірували. 
\v 24 І, перейшовши Писидию, прийшли в Памфилию. 
\v 25 А глаголавши в Пергиї слово, прийшли в Аталию, 
\v 26 а з відсіля поплили в Антиохию, звідкіля були передані благодатї Божій на дїло, котре сповнили. 
\v 27 Прибувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як Він відчинив поганам двері віри. 
\v 28 Пробували ж там час немалий з учениками.
\c 15
\p
\v 1 І, поприходивши деякі з Юдеї, навчали братів: що коли не обріжетесь по звичаю Мойсейовому, не можете спасти ся. 
\v 2 Як же почав ся спір і немале змаганнє Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павел та Варнава і деякі инші з них пійшли до апостолів та старших у Єрусалим ради сього питання. 
\v 3 Вони ж, послані від церкви, проходили Финикию та Самарию, оповідуючи про наверненнє поган; і зробили великі радощі всїм братам. 
\v 4 Прийшовши ж у Єрусалим, прийняті були від церкви і апостолів і старших, і сповістили про все, що Бог з ними зробив. 
\v 5 Устали ж деякі з єресї Фарисейської, що увірували, кажучи, що треба обрізати їх та наказати, щоб хоронили закон Мойсеїв. 
\v 6 І зібрались апостоли та старші вглянути в сю річ. 
\v 7 Як же постало велике змаганнє, вставши Петр, рече до них: Мужі брати, ви знаєте, що з давнїх днїв Бог між нами вибрав мене, щоб через мої уста погане чули слово благовістя, та й увірували. 
\v 8 І Бог, що знає серця, сьвідкував їм, давши їм Духа сьвятого, як нам, 
\v 9 і не розріжнив нїчого між нами й ними, вірою очистивши серця їх. 
\v 10 Тепер же чого спокушуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого нї батьки наші, нї ми не здолїли носити. 
\v 11 Нї віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, яко ж і вони. 
\v 12 Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та Павел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами. 
\v 13 Як же вмовкли вони, озвав ся Яков, говорячи: Мужі брати, вислухайте мене. 
\v 14 Симон оповів, як Бог перше зглянув ся, щоб з поган прийняти людей в імя своє. 
\v 15 З сим сходять ся слова пророчі, яко ж писано: 
\v 16 Після сього знов верну ся, і збудую намет Давидів, що впав, і руїни його збудую знов і поставлю його, 
\v 17 щоб остальні з людей шукали Господа, і всї народи, на котрих призвано імя моє, глаголе Господь, що робить оце все. 
\v 18 Звісні од віку Богові всї дїла Його. 
\v 19 То ж суджу, що не треба тим докучати, которі від поган обернулись до Бога; 
\v 20 а написати їм, нехай удержують ся від ідолських гидот, та блуду, та давленого, та крови. 
\v 21 Мойсей бо від стародавнїх родів має проповідуючих його по городах, і читаний по школах що-суботи. 
\v 22 Зволили тодї апостоли і старші і вся церква вибраних мужів з між себе післати в Антиохию з Павлом та Варнавою: Юду, названого Варсавою, та Силу, мужів-проводирів між братами, 
\v 23 написавши через руки їх так: Апостоли та старші і брати — братам з поган, що в Антиохиї, і Сириї і Киликиї, радуйте ся. 
\v 24 Яко ж чули ми, що деякі з між нас вийшовши, потрівожили вас словами і захитали душі ваші, говорячи, щоб обрізувались та хоронили закон, чого ми їм не наказували; 
\v 25 то зволилось нам, зібравшим ся однодушно вибраних мужів післати до вас з любими нашими Варнавою та Павлом, 
\v 26 людьми, що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа. 
\v 27 Післали ми оце Юду та Силу, котрі й самі розкажуть про те словом. 
\v 28 Зволилось бо сьвятому Духу та й нам, нїякої тяготи більш не накладувати вам, опріч сього конечного: 
\v 29 щоб удержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду. Від чого оберегаючи себе, добре робити мете. Бувайте здорові. 
\v 30 Послані ж прийшли в Антиохию і, зібравши громаду, подали посланнє. 
\v 31 Прочитавши ж (ті), зрадїли від сього потїшення. 
\v 32 Юда ж та Сила, будучи самі пророками, многими словами втїшали братів і утверджували. 
\v 33 Пробувши ж (там якийсь) час, відпущені були з упокоєм од братів до апостолів. 
\v 34 Зволив же Сила зостатись там. 
\v 35 Павел же та Варнава пробували в Антиохиї, навчаючи та благовіствуючи слово Господнє з многими иншими. 
\v 36 По кількох же днях рече Павел до Варнави: Вернувшись одвідаємо братів наших по всїх городах, де проповідували ми слово Господнє, як вони мають ся. 
\v 37 Варнава ж раяв узяти з собою Йоана, званого Марком. 
\v 38 Павло ж не удостоїв брати з собою того, хто одлучивсь од них з Памфилиї, і не пійшов з ними на дїло. 
\v 39 Постала ж ріжниця, так, що вони розлучились між собою; і Варнава, взявши Марка, поплив у Кипр, 
\v 40 Павел же, вибравши Силу, пійшов, переданий благодатї Божій від братів, 
\v 41 і проходив Сирию і Киликию, утверджаючи церкви.
\c 16
\p
\v 1 Прийшов же у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека, 
\v 2 що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї. 
\v 3 Сього схотїв Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всї батька його, що був Грек. 
\v 4 Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єрусалимі. 
\v 5 Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня. 
\v 6 Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї. 
\v 7 Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух. 
\v 8 Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду. 
\v 9 І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонию, поможи нам. 
\v 10 Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонию, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм. 
\v 11 Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь, 
\v 12 а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, — осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв. 
\v 13 А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились. 
\v 14 І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла. 
\v 15 Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас. 
\v 16 Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи. 
\v 17 Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде — слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення. 
\v 18 Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години. 
\v 19 Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв. 
\v 20 І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами, 
\v 21 і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами. 
\v 22 І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх. 
\v 23 І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх 
\v 24 Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду. 
\v 25 О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники. 
\v 26 Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх. 
\v 27 Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники. 
\v 28 Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут. 
\v 29 Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили, 
\v 30 а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись? 
\v 31 Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій. 
\v 32 І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його. 
\v 33 І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз. 
\v 34 І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога. 
\v 35 Як же настав день, прислали воїводи паличників, кажучи: Відпусти людей сих. 
\v 36 Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас; 
\v 37 Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас. 
\v 38 Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне. 
\v 39 І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города. 
\v 40 І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утїшили їх, та й пійшли.
\c 17
\p
\v 1 Перейшовши ж Амфиполь та Аполонию, прийшли в Солунь, де була школа Жидівська. 
\v 2 По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання, 
\v 3 виказуючи і доводячи, що треба було Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Ісус, котрого я звіщаю вам. 
\v 4 І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало. 
\v 5 Завидуючи невірні Жиди, і назбиравши гультяїв, якихсь поганих людей, і зібравши купу, збунтували народ, і напавши на хату Ясонову, шукали їх, щоб вивести перед народ. 
\v 6 Не знайшовши ж їх, поволокли Ясона та кілька братів до городської старшини, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди поприходили; 
\v 7 Ясон прийняв їх; і всї вони йдуть проти уставів кесаревих, говорячи, що єсть иншій цар, Ісус. 
\v 8 Стрівожили ж вони народ і городську старшину, що чули се. 
\v 9 І взявши поруку у Ясона і в инших, відпустили їх. 
\v 10 Брати ж зараз уночі вислали Павла та Силу у Верию. Прибувши вони (туди), прийшли в Жидівську школу. 
\v 11 Сї ж були благороднїщі від тих, що в Солунї; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писаннє, чи так воно є. 
\v 12 Многі ж з них увірували, і з Єленських жінок поважних і з чоловіків не мало. 
\v 13 Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ. 
\v 14 Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов нїби над море, а Сила та Тимотей зостались. 
\v 15 Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сили та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли. 
\v 16 Як же дожидав їх Павел в Атинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий ідольству. 
\v 17 Розмовляв же в школї з Жидами та з побожними, та й на торгу що-дня з тими, з ким довело ся. 
\v 18 Деякі ж з философів Епикуреїв та Стоіків змагали ся з ним; і одні казали: Що хоче сей балакайло сказати? инші ж: Здаєть ся, буде проповідником чужих богів, — бо благовіствував їм Ісуса та воскресеннє. 
\v 19 І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш? 
\v 20 Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути. 
\v 21 Усї бо Атиняне і захожі чужоземцї нї про що инше не дбали, як говорити або слухати що нове. 
\v 22 Ставши ж Павел посерединї Ареопага, рече: Мужі Атиняне, по всьому виджу, що ви вельми побожні. 
\v 23 Бо, ходячи та дивлячись на божницї ваші, знайшов я жертівню, на котрій написано: Невідомому Богу. Кому ж ви, не відаючи, поклоняєтесь, того я проповідую вам. 
\v 24 Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї Господь, не в рукотворних хмарах домує, 
\v 25 нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все; 
\v 26 і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жили на всему лицї землї, відграничивши наперед призначені часи і границї домування їх, 
\v 27 щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас. 
\v 28 Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми. 
\v 29 Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, іскуства і видумки чоловічої. 
\v 30 От же не вважаючи на часи незнання, Бог тепер повелїває всїм людям усюди каятись; 
\v 31 бо призначив день, в котрий судити ме вселенну правдою через Чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всїм, воскресивши Його з мертвих. 
\v 32 Чуючи про воскресеннє мертвих, деякі сьміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се. 
\v 33 І так Павел пійшов з посеред них. 
\v 34 Деякі ж люде, приставши до него, увірували, між котрими і Дионисий Ареопагит, і жінка на ймя Дамара, і инші з ними.
\c 18
\p
\v 1 Після сього, покинувши Павел Атини, прийшов у Коринт, 
\v 2 І, знайшовши одного Жидовина, на ймя Авкилу, родом Понтянина, тільки що прибувшого з Італиї, і Прискилу, жінку його (бо Клавдий повелїв, щоб усї Жиди вийшли з Риму), прийшов до них. 
\v 3 А, бувши одного з ними ремесла, пробував у них і робив; були бо наметники по ремеслу. 
\v 4 І розмовляв що-суботи в школї, і пересьвідчував Жидів і Єленян. 
\v 5 Як же прийшов з Македониї Сила та Тимотей, був Павел спонукуваний духом, сьвідкуючи Жидам про Христа Ісуса. 
\v 6 Як же противились вони і хулили, струснувши він одежу, рече до них: кров ваша на голови ваші; я чистий; від нинї між погане йду. 
\v 7 І, пійшовши звідтіля, прийшов у господу одного, на ймя Юста, що поклоняв ся Богу, котрого господа була обіч школи. 
\v 8 Крисп же, шкільний старшина, увірував у Господа з усїм домом своїм, і многі з Коринтян, почувши, увірували, та й охрестились. 
\v 9 Рече ж Господь у нічному видїнню Павлу: \wj Не бійся, тільки говори й не мовчи:\wj* 
\v 10 \wj бо я з тобою, і нїхто не одважить ся тобі нїчого лихого заподїяти; бо в мене багато людей у сьому городї.\wj* 
\v 11 І пробував там рік і шість місяцїв, навчаючи між ними слова Божого. 
\v 12 Як же старостував Галион в Ахаї, напали однодушно Жиди на Павла, та й повели його перед суд, 
\v 13 говорячи, що він намовляє людей проти закону шанувати Бога. 
\v 14 Як же хотїв Павел одкрити уста, каже Галион до Жидів: Жидове, коли б (тут була) кривда яка, або лихе дїло, вислухав би я вас (до слова). 
\v 15 Коли ж (тут) питаннє про слово, та імена, та про закон ваш, то гледїть самі; суддею бо сього не хочу бути. 
\v 16 Та й повиганяв їх із судища. 
\v 17 Тодї всї Єленяне, взявши Состена, шкільного старшину, били його перед судищем; та Галионові було про те байдуже. 
\v 18 Павел же, пробувши там ще доволї днїв, попрощавшись із братами, поплив у Сирию (а з ним Прискила й Авкила), остригши голову в Кинхреях; бо зробив був обітницю. 
\v 19 Прибувши ж у Єфес, зоставив тих там, сам же, ввійшовши в школу, розмовляв з Жидами. 
\v 20 Як же просили його, щоб довший час побув у них, не зволив, 
\v 21 а попрощав ся з ними, говорячи: Притьмом мушу сьвято, що надходить, сьвяткувати в Єрусалимі; та вернусь знов до вас, коли буде воля Божа. І поплив з Єфесу. 
\v 22 А прибувши в Кесарию, вступив (до Єрусалиму), і привитавши церкву, пійшов ув Антиохию. 
\v 23 І, пробувши тут час якийсь, вийшов, проходячи рядом Галацьку сторону та Фригию, і утверджуючи всїх учеників. 
\v 24 Один же Жидовин, на ймя Аполос, родом Александриєць, чоловік вимовний і сильний у писаннях, прийшов у Єфес. 
\v 25 Сей був наставлений на путь Господень, і палаючи духом, промовляв і навчав пильно про Господа, знаючи тільки про хрещеннє Йоанове. 
\v 26 І почав одважно говорити в школї. Слухаючи ж його Авкила та Прискила, прийняли його, і виложили йому доладнїщ путь Господень. 
\v 27 Як же захотїв він перейти в Ахаю, писали брати ученикам, напоминаючи прийняти його; а він прибувши, много помагав тим, що увірували благодаттю; 
\v 28 сильно бо обличав Жидів прилюдно, доводячи писаннями, що Ісус єсть Христос.
\c 19
\p
\v 1 Стало ся ж, як був Аполос у Коринтї, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Єфес, і, знайшовши деяких учеників, 
\v 2 рече до них: Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши? Вони ж сказали йому: Ба й не чували, чи є Дух сьвятий. 
\v 3 І рече до них: У що ж ви хрестились? Вони ж казали: В Йоанове хрещеннє. 
\v 4 Рече ж Павел: Йоан хрестив хрещеннєм покаяння, глаголючи людям, щоб у Грядущого за ним вірували, се єсть в Христа Ісуса. 
\v 5 Почувши ж се, хрестились в імя Господа Ісуса. 
\v 6 І, як положив на них Павел руки, зійшов Дух сьвятий на них, і заговорили мовами, і пророкували. 
\v 7 Було ж усїх до дванайцяти чоловік. 
\v 8 Увійшовши ж у школу, промовляв одважно три місяцї, розмовляючи і доводячи про царство Боже. 
\v 9 Як же деякі закаменїли, й не слухали, злословлячи путь (Господень) перед народом, відступив од них і відлучив учеників, та й що-дня розмовляв в школї одного Тирана. 
\v 10 Се дїялось два роки, так що всї, що проживали в Азиї, слухали слово Господа Ісуса, — Жиди й Єленяне. 
\v 11 І не малі чудеса робив Бог руками Павловими, 
\v 12 так що на недужих вкладали з тїла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них. 
\v 13 Почали ж деякі з тиняючих ся Жидів-заклинателїв іменувати над маючими духів лукавих імя Господа Ісуса, говорячи: Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павел проповідує. 
\v 14 Було ж якихсь сїм синів Скеви Жидовина архиєрея, що се робили. 
\v 15 Та дух лукавий озвавшись, казав: Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі? 
\v 16 І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і, опанувавши їх, подужав їх так, що нагі й зранені повтїкали з того дому. 
\v 17 Стало ся ж се відоме всїм Жидам і Єленянам, що жили в Єфесї; і попав страх на всїх їх, і величано імя Господа Ісуса. 
\v 18 І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої. 
\v 19 Доволї ж багато з тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усїма; і злїчено цїну їх, і налїчено пятьдесять тисяч срібняків. 
\v 20 Так потужно росло слово Господнє і укріплялось. 
\v 21 Як же се сповнилось, постановив Павел у дусї, пройшовши через Македонию та Ахаю, ійти в Єрусалим, говорячи, що, побувши там, мушу й Рим побачити. 
\v 22 Піславши ж у Македонию двох послугуючих йому, Тимотея та Єраста, сам пробув (який ся) час ув Азиї. 
\v 23 Стала ся ж часу того немала трівога про Господень путь. 
\v 24 Один бо, на ймя Димитрий, золотар, що робив срібні храми Артемиди, давав ремесникам немалий заробіток. 
\v 25 Зібравши їх і инших сього дїла робітників, каже: Люде, ви знаєте, що з сього заробітку прожиток наш; 
\v 26 та бачите й чуєте, що не то в Єфесї, а мало не по всїй Азиї сей Павел, пересьвідчивши, одвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворних. 
\v 27 І не тільки се ремеслу нашому грозить, прийти в упадок, та щоб і храм великої богинї Артемиди не обернувсь у нїщо, і не пропало величчє тієї, котрій вся Азия і вселенна покланяєть ся. 
\v 28 Вислухавши се і сповнившись гнївом, закричали, говорячи: Велика Артемида Єфеська! 
\v 29 І ввесь город був повен заколоту; і кинулись однодушно до театру, схопивши Гайя та Аристарха, Македонян, подорожнїх товаришів Павлових. 
\v 30 Як же хотїв Павел увійти між народ, не пустили його ученики. 
\v 31 І деякі з Азийської старшини, бувши йому приятелями, піславши до него, благали, щоб не йшов до театру. 
\v 32 Инші ж що инше гукали; була бо громада заколочена, і більша з них (часть) не знала, чого посходились. 
\v 33 З народу ж вивели Александра, і Жиди попихали його наперед. Александр же, махнувши рукою, хотїв був оправдуватись перед народом. 
\v 34 Як же довідались, що він Жидовин, то всї гукали в один голос годин зо дві: Велика Артемида Єфеська! 
\v 35 Утихомиривши ж писар народ, каже: Мужі Єфеські, що б то був за чоловік, котрий не знав би, що город Єфес шануватель великої богинї Артемиди і Диопета! 
\v 36 А коли нїчого проти сього не можна сказати, то треба вам угамуватись і нїчого нерозважно не робити. 
\v 37 Привели бо ви чоловіків сих, що нї сьвятого не крали, нї богинї вашої не хулили. 
\v 38 Коли ж Димитрий та ремісники що з ним, мають з ким справу, то (на се) суддї судять і є старости; нехай позивають один одного. 
\v 39 А коли чого иншого допевняєтесь, то у законному зборі розсудить ся. 
\v 40 Бо ще опасуємось, щоб не обвинувачено нас за сегоднїшню бучу, не маючи жадної причини, котрою могли б оправдити се збіговище. 
\v 41 І, се промовивши, розпустив громаду.
\c 20
\p
\v 1 А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї. 
\v 2 Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію. 
\v 3 Поживши ж (там) три місяцї, як засїли на него Жиди, коли хотїв був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию. 
\v 4 Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим. 
\v 5 Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї. 
\v 6 Ми ж поплили після опрісночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днїв у Трояду, де пробули сїм день. 
\v 7 Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи. 
\v 8 Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся. 
\v 9 Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павел промовляв много, похилившись зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого. 
\v 10 Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому. 
\v 11 Зійшовши ж угору, переломив хлїб, і попоївши, бесїдував богато аж до зорі, та й пійшов. 
\v 12 Привели ж хлопця живого і втішились немало. 
\v 13 Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотївши звідтіля взяти Павла, так бо звелїв, хотївши сам ійти пішки. 
\v 14 Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену. 
\v 15 А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет. 
\v 16 Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі. 
\v 17 З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних. 
\v 18 Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу, 
\v 19 служачи Господеві з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся менї од Жидівського чигання, 
\v 20 і що я нї від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам, 
\v 21 сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаяннє перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа. 
\v 22 І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся менї. 
\v 23 Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть. 
\v 24 Та нї про що я не дбаю, й не дорога менї душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати євангелию благодати Божої. 
\v 25 І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже. 
\v 26 Тим я сьвідкую вам сьогоднї, що чистий я від крові всїх. 
\v 27 Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу. 
\v 28 Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю. 
\v 29 Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада. 
\v 30 І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою. 
\v 31 Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного. 
\v 32 А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими. 
\v 33 Срібла або золота або одежі, — нїчого не жадав я. 
\v 34 Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оцї руки мої. 
\v 35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: \wj Більше щастє давати, нїж приймати.\wj* 
\v 36 І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними. 
\v 37 Доволї ж було плачу у всїх, і, впавши на шию Павлові, цїлували його, 
\v 38 смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.
\c 21
\p
\v 1 Як же сталось, що ми поплили, попрощавшись із ними, то просто верстаючи дорогу, прибули ми в Кон, другого ж дня в Родос, а з відтіля в Патару. 
\v 2 І, знайшовши корабель, що плив у Финикию, сївши, поплили ми. 
\v 3 Зуздрівши Кипр і минувши його лїворуч, поплили ми в Сирию, та й пристали в Тирі; там бо треба було кораблю скинути тягар. 
\v 4 І, знайшовши учеників, пробули ми там сїм день. Вони Павлові казали Духом не йти в Єрусалим. 
\v 5 А як ми скінчили днї, вийшовши пійшли ми; а всї провожали нас із жінками й дїтьми аж за город; і, приклонивши колїна на березї, помолились; 
\v 6 і, попрощавшись один з одним, увійшли в корабель, вони ж вернулись до дому. 
\v 7 Ми ж, скінчивши плаваннє від Тира, пристали в Птоломаїдї, і, привитавши братів, пробули в них один день. 
\v 8 Назавтра ж, вийшовши ті що з Павлом, прибули в Кесарию; і, ввійшовши в господу Филипа благовістника, одного з семи, пробували в него. 
\v 9 Було ж у него четверо дочок дївчат, що пророкували. 
\v 10 Як же пробували там много днїв, прийшов з Юдеї один пророк, на ймя Агав. 
\v 11 І, прийшовши до нас, і взявши пояс Павла, звязавши руки свої і ноги, рече: Так глаголе Дух сьвятий: Чоловіка, чий се пояс, оттак звяжуть у Єрусалимі Жиди, і видадуть у руки поганам. 
\v 12 Як же почули ми се, благали ми й тамешні, щоб не йшов він у Єрусалим. 
\v 13 Озвав ся ж Павел: Що робите, плачучи та рвучи менї серце? я бо не то звязаним бути готов, а й умерти в Єрусалимі за ймя Господа Ісуса. 
\v 14 Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи: Нехай буде воля Господня. 
\v 15 По тих же днях, налагодившись, пустились у Єрусалим. 
\v 16 Ішли ж з нами й деякі в учеників із Кесариї, і вели одного Мнасона Кипрянина, старого ученика, в котрого б нам оселитись. 
\v 17 Як же прибули в Єрусалим, радо прийняли нас брати. 
\v 18 Назавтра прийшов Павел до Якова, прийшли ж і всї старші. 
\v 19 І, привитавши їх, розказував про все, що зробив Бог між поганами через служеннє його. 
\v 20 Вони ж, вислухавши, прославляли Господа, і рекли йому: Бачиш, брате, скільки тут тисяч Жидів, що увірували, а всї вони ревнителї закону. 
\v 21 Про тебе ж дознались, що ти навчаєш відступлення від закону Мойсейового усїх Жидів між поганами, говорячи, щоб не обрізували дїтей своїх, анї додержували звичаїв. 
\v 22 Що ж тепер (робити)? Конче зійдеть ся купа; прочують бо, що прийшов єси. 
\v 23 Зроби ж оце, що тобі скажемо: Є в нас чотири чоловіки таких, що мають на собі обітницю. 
\v 24 Узявши їх, очистись із ними, та й втрать ся на них, щоб обстригли голови; то й знати муть усї, що чого дознались про тебе, се нїщо, та що й ти ходиш у законї, хоронячи його. 
\v 25 Що ж до увірувавших поган, ми писали, присудивши, щоб такого нїчого вони не додержували, а тільки щоб хоронились ідолської жертви, та крові, та давленого, та блуду. 
\v 26 Тодї Павел, узявши тих чоловіків, і очистившись із ними, увійшов назавтра в сьвятилище, звіщаючи сповненнє днїв очищення, доки принесеть ся за кожного з них принос. 
\v 27 Як же вже мало сїм день скінчитись, Азийські Жиди, побачивши його в сьвятилищі, збунтували ввесь народ, і наложили руки на него, 
\v 28 гукаючи: Мужі Ізраїлеві, помагайте! Се чоловік, що проти народу й закону й місця сього всїх усюди навчає, та що й Єленян увів у сьвятилище, й опоганив сьвяте місце се. 
\v 29 (Видїли бо Трофима Єфесця у городї з ним, про котрого думали, що його увів у сьвятилище Павел.) 
\v 30 І здвигнувсь увесь город, і постало збіговище народу; і взявши Павла, виволїкли з церкви, і зараз зачинили двері. 
\v 31 Та, як хотїли вбити його, дойшла вістка до тисячника роти, що ввесь Єрусалим збунтував ся. 
\v 32 Узявши він зараз воїнів і сотників побіг на них; вони ж, побачивши тисячника та воїнів, перестали бити Павла. 
\v 33 Приступивши ж тисячник узяв його і звелїв закувати в два ланцюги, і питав, хто він такий, і що зробив. 
\v 34 І деякі кричали одно, а инші друге між народом; і, не здолївши довідатись нїчого певного за гуком, звелїв вести його в замок. 
\v 35 Як же дійшов до сходів, то прилучилось, що мало не несли його воїни задля натовпу народу. 
\v 36 Ішло бо за ним множество народу з криком: Страть його! 
\v 37 А, як мали вводити Павла в замок, рече він тисячнику: Чи дозволиш сказати що тобі? Він же каже: Чи вмієш по грецьки? 
\v 38 Чи не ти єси Єгиптянин, що перед сими днями зробив бунт та вивів у пустиню чотири тисячі народу розбишацького? 
\v 39 Рече ж Павел: Я чоловік Жидовин Тарсийський, славного города Киликиї житель; прошу тебе, дозволь менї промовити до народу. 
\v 40 Як же дозволив, тодї Павел, ставши на сходах, махнув рукою до народу, й як настало велике мовчаннє, промовив Жидівською мовою, говорячи:
\c 22
\p
\v 1 Мужі брати й батьки, вислухайте тепер моє оправданнє перед вами. 
\v 2 Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились.) 
\v 3 І рече: Я справдї чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож ви всї тепер. 
\v 4 Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темницї чоловіків і жінок; 
\v 5 яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх. 
\v 6 Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба. 
\v 7 І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: \wj Савле, Савле, чого мене гониш?\wj* 
\v 8 Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І рече до мене: \wj Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.\wj* 
\v 9 Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав менї. 
\v 10 Сказав же я: Що робити менї, Господи? Господь же рече до мене: \wj Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.\wj* 
\v 11 Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск. 
\v 12 Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів, 
\v 13 прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тієї ж години побачив його. 
\v 14 Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його. 
\v 15 Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси. 
\v 16 А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє. 
\v 17 І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню, 
\v 18 і видїв Його, глаголючого менї: \wj Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.\wj* 
\v 19 А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе. 
\v 20 І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його. 
\v 21 І рече до мене: \wj Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.\wj* 
\v 22 Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого! не жити йому. 
\v 23 Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух, 
\v 24 звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него. 
\v 25 Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити? 
\v 26 Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин. 
\v 27 Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так. 
\v 28 І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому). 
\v 29 Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував. 
\v 30 Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.
\c 23
\p
\v 1 Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня. 
\v 2 Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице. 
\v 3 Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити? 
\v 4 Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш? 
\v 5 Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого. 
\v 6 Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять. 
\v 7 Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада. 
\v 8 Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох. 
\v 9 Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом. 
\v 10 І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок. 
\v 11 Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: \wj Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.\wj* 
\v 12 Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла. 
\v 13 Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили. 
\v 14 Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла. 
\v 15 Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його. 
\v 16 Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові. 
\v 17 Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому. 
\v 18 Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі. 
\v 19 Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї? 
\v 20 Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него. 
\v 21 Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки. 
\v 22 Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною. 
\v 23 І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи; 
\v 24 і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса. 
\v 25 Написав же й лист такого змісту: 
\v 26 Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся. 
\v 27 Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин. 
\v 28 Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх, 
\v 29 і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому. 
\v 30 Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров. 
\v 31 Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду. 
\v 32 А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок. 
\v 33 Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла. 
\v 34 Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї, 
\v 35 слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.
\c 24
\p
\v 1 По пяти ж днях прийшов архиєрей Ананїя з старшими і з речником, Тертилом якимся, і озвались вони перед старостою проти Павла. 
\v 2 Як же покликано його, почав винувати Тертил, говорячи: Дознаючи через тебе великого впокою і всякого добра, що стало ся народові сьому за твоїм дбаннєм, 
\v 3 завсїди і всюди приймаємо (се), вельможний Феликсе, з усякою дякою. 
\v 4 Та, щоб довго тобі не докучати, благаю вислухати нас у коротцї, твоєю ласкою. 
\v 5 Знайшли бо ми, що чоловік сей зараза, й зачинщик бучи між усїма Жидами по вселеннїй, і ватажок Назорейської єресї, 
\v 6 що й церкву зважив ся опоганити; ми його й узяли, й хотїли по нашому закону судити. 
\v 7 Пристигши ж Лизия тисячник, з великим насильством узяв його з наших рук, 
\v 8 звелївши винувателям його йти до тебе. Від него можеш сам, як схочеш, про все дознатись, за що ми винуємо його. 
\v 9 Пристали ж (на се) й Жиди, говорячи, що се так єсть. 
\v 10 Озвав ся Павел, як кивнув йому староста говорити: Знаючи від многих лїт тебе суддею народові сьому, тим раднїщ про себе відповідаю. 
\v 11 Ти можеш розвідатись, що не більш, як дванайцять днїв, відколи я прийшов поклонитись у Єрусалим. 
\v 12 Та й нї в церкві не знайшли мене, щоб я до кого промовляв, або робив усобицю в народї, нї по школах, нї в городї; 
\v 13 анї довести менї не можуть, у чому тепер винують мене. 
\v 14 Визнаю ж тобі се, що в сьому путю, котрий вони звуть єрессю, служу так отецькому Богу, віруючи всьому, що по закону і що в пророках написане, 
\v 15 маючи надїю в Бозї, чого й самі оцї сподївають ся, що має бути воскресеннє мертвих праведних і неправедних. 
\v 16 На те я й подвизаюсь, щоб мати по всяк час чисту совість перед Богом і людьми. 
\v 17 По многих же лїтах прийшов я зробити милостиню народові моєму та приноси. 
\v 18 У сьому знайшли мене очищеного в церкві, — анї з натовпом, анї з бучею, — деякі Жиди з Азиї, 
\v 19 котрим би треба перед тебе прийти й винувати, коли б що мали проти мене. 
\v 20 Або самі оцї нехай скажуть, чи знайшли в менї яку неправду, як стояв я перед радою, 
\v 21 окрім одного голосу сього, котрим покликнув, стоячи між ними, що за воскресеннє мертвих я суд приймаю сьогоднї од вас. 
\v 22 Вислухавши ж се Феликс, відослав їх, докладнїщ довідавшись про путь сей, говорячи: Як Лизия тисячник прийде, розберу вашу справу. 
\v 23 І звелїв сотникові стерегти Павла, й давати волю, і нїкому з його знакомих не забороняти послугувати або приходити до него. 
\v 24 По кількох же днях, прибувши Феликс із жінкою своєю Друзилою, Жидівкою, покликав Павла, і слухав його про віру в Христа. 
\v 25 Як же говорив він про правду і здержаннє, і про суд, що має бути, злякавшись Феликс, озвав ся: Тепер годї, іди; мавши час, покличу тебе. 
\v 26 До того ж сподївав ся, що й грошей здобуде від Павла, щоб випустив його, тим же й часто прикликаючи його, бесїдував з ним. 
\v 27 Як же скінчилось два роки, перемінив Феликса Порцій Фест, а Феликс хотячи угодити Жидам, оставив Павла закованого.
\c 25
\p
\v 1 Прибувши ж Фест у ту країну, по трох днях пійшов у Єрусалим з Кесариї. 
\v 2 І явились перед ним архиєреї та значні з Жидів проти Павла, й благали його, 
\v 3 просячи ласку в него, щоб післав його в Єрусалим, — змовившись, щоб його вбити на дорозї. 
\v 4 Фест же відказав, що Павла стережуть у Кесариї, і що він сам незабаром має пійти (туди). 
\v 5 Которі ж з між вас, каже, згідні в сьому, нехай ідуть зо мною, і коли що є в сьому чоловікові, нехай винують його. 
\v 6 І, пробувши у них більш десяти днїв, прибув у Кесарию; назавтра ж сївши на судищі, звелїв привести Павла. 
\v 7 Як же прийшов він, обступили (його) Жиди, що прийшли з Єрусалиму, приносячи на Павла многі і тяжкі вини, котрих не змогли довести. 
\v 8 А він відказав, що нї проти закону Жидівського, нї проти церкви, нї проти кесаря нїчого не провинив. 
\v 9 Фест же, хотївши Жидам угодити, озвавшись, каже Павлові: Хочеш іти в Єрусалим, і там судитись передо мною в сьому? 
\v 10 Рече ж Павел: Я стою перед судищем кесаревим; там маю суд приймати. Жидів нїчим не скривдив я, як і ти добре знаєш. 
\v 11 Коли я не прав і зробив що достойне смерти, не відмовляюсь і вмерти; коли ж нема в менї нїчого, чим мене сї винують, нїхто не може мене їм видати. Покликуюсь до кесаря. 
\v 12 Тодї Фест, поговоривши з радою, відказав: Ти покликуєш ся до кесаря, до кесаря й пійдеш. 
\v 13 Як же минуло днїв кілька, Агриппа цар та Верникия прибули в Кесарию витати Феста. 
\v 14 А як пробули тут многі днї, предложив Фест цареві Павлову справу, говорячи: Є (тут) один чоловік, оставлений вязнем од Феликса; 
\v 15 про него, як прибув я в Єрусалим, обявили архиєреї та старші Жидівські, допевняючись суду на него. 
\v 16 Відказав я їм, що се не Римський звичай, видавати кого на смерть перш, нїж обвинувачений мати ме винувателїв перед лицем, і дасть ся йому місце оборони від вини. 
\v 17 Як же зійшлись вони сюди, я, не роблячи жадної проволоки, сївши другого дня на судищі, звелїв привести чоловіка. 
\v 18 Обступивши його винувателї, нїякої вини не принесли, про які я думав, 
\v 19 були ж між ними деякі змагання про марновірство їх та про якогось Ісуса, що вмер, про котрого казав Павел, що Він живий. 
\v 20 Я ж, сумнїваючись про се змаганнє, сказав: коли хоче, нехай іде в Єрусалим і там судить ся про се. 
\v 21 Як же Павел покликнув ся, щоб його задержано до розсуду Августа, звелїв я держати його, доки одішлю до кесаря. 
\v 22 Агриппа ж каже до Феста: Хотїв би й я чоловіка сього послухати. Він же: Завтра, каже, чути меш його. 
\v 23 Назавтра ж, як прийшов Агриппа та Верникия з великою пихою та ввійшли в судову палату з тисячниками та городськими переднїми мужами, звелїв Фест привести Павла. 
\v 24 І каже Фест: Агриппо царю і всї мужі, що сидите з нами, гляньте на сього, про котрого все множество Жидів озвалось до мене в Єрусалимі, гукаючи, що не треба йому жити більш. 
\v 25 Я ж, зрозумівши, що нїчого достойного смерти він не зробив, а як і (сам) він покликнув ся до Августа, то й присудив я післати його. 
\v 26 Про него ж нїчого докладного писати панові не маю. Тим привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Агриппо, щоб зробивши розпит, мав що написати. 
\v 27 Нерозсудливо бо менї здаєть ся післати вязника, а яка вина на нему, не означити.
\c 26
\p
\v 1 Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку: 
\v 2 Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою, 
\v 3 а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо. 
\v 4 Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди, 
\v 5 знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри. 
\v 6 А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї, 
\v 7 котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди. 
\v 8 Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих? 
\v 9 Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити. 
\v 10 Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос. 
\v 11 І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах. 
\v 12 І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв, 
\v 13 ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною. 
\v 14 Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: \wj Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).\wj* 
\v 15 Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: \wj Я, Ісус, котрого ти гониш.\wj* 
\v 16 \wj Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,\wj* 
\v 17 \wj вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,\wj* 
\v 18 \wj відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.\wj* 
\v 19 Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню, 
\v 20 а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння. 
\v 21 За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити. 
\v 22 Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей: 
\v 23 що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам. 
\v 24 Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять. 
\v 25 Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю. 
\v 26 Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось. 
\v 27 Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш. 
\v 28 Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином. 
\v 29 Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів. 
\v 30 І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними, 
\v 31 і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей. 
\v 32 Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.
\c 27
\p
\v 1 Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти. 
\v 2 І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами. 
\v 3 А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування. 
\v 4 А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні. 
\v 5 І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські. 
\v 6 А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него. 
\v 7 Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона, 
\v 8 і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей. 
\v 9 Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел, 
\v 10 кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє. 
\v 11 Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел. 
\v 12 Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм. 
\v 13 Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита. 
\v 14 Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон. 
\v 15 Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас. 
\v 16 На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна, 
\v 17 котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило. 
\v 18 А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар. 
\v 19 А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали. 
\v 20 Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам. 
\v 21 Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди. 
\v 22 А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля. 
\v 23 Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу, 
\v 24 глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою. 
\v 25 Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї. 
\v 26 Мусимо бо до острова якогось пристати. 
\v 27 Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля; 
\v 28 і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять. 
\v 29 І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня. 
\v 30 Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу, 
\v 31 сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся. 
\v 32 Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти. 
\v 33 Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши. 
\v 34 Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови. 
\v 35 Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти. 
\v 36 Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу. 
\v 37 Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ. 
\v 38 А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море. 
\v 39 Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем. 
\v 40 І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега. 
\v 41 Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь. 
\v 42 Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк. 
\v 43 Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю, 
\v 44 а остальнї, — хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всї спаслись на землю.
\c 28
\p
\v 1 Спасши ся ж довідались, що остров зветь ся Мелит. 
\v 2 Чужоземцї ж показали нам не мале милосердє: розложивши бо багаттє, прийняли всїх нас задля дощу, що йшов, і задля холоду. 
\v 3 Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него. 
\v 4 Побачивши ж чужоземцї, що зьвірюка висїла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити. 
\v 5 Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав нїякого лиха. 
\v 6 Вони ж дожидали, що він має опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що нїякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог. 
\v 7 Навкруги ж сього місця були землї першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три днї поприятельськи гостив. 
\v 8 І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його. 
\v 9 Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись. 
\v 10 Вони і великою честю пошанували нас, а як ми відпливали, надавали, чого нам треба (було). 
\v 11 По трох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрийським, надписаним Диоскур, що зимував на острові, 
\v 12 і припливши в Сиракузу, пробули (там) три днї. 
\v 13 А звідтіля відпливши, прибули в Регию, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеоли, 
\v 14 де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сїм день; і так прийшли в Рим. 
\v 15 Звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трох Гостинниць. Побачивши їх Павел і подякувавши Богу, набрав ся сьмілости. 
\v 16 Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязників воїводї; Павлу ж дозволено жити окроме з воїном, що стеріг його. 
\v 17 Стало ся ж по трох днях, скликав Павел первих із Жидів, і, як посходились вони, рече до них: Мужі брати, нїчого не зробивши противного народові або звичаям отцївським, передан я, яко вязник, у руки Римлянам. 
\v 18 Розпитавши вони мене, хотїли випустити, бо нїякої вини смерти не було в менї. 
\v 19 Як же противились Жиди, був я змушений покликатись до кесаря, не яко би мав чим обвинувати нарід мій. 
\v 20 Тим же скликав я вас, щоб побачити вас та поговорити, бо за надїю Ізраїлеву залїзом сим оковано мене. 
\v 21 Вони ж промовили до него: Ми анї письма про тебе не одержували з Юдеї, анї прийшовши хто з братів, звістив або сказав про тебе що лихе. 
\v 22 Та бажаємо від тебе чути, що ти думаєш; бо про сю єресь відоме нам, що всюди противлять ся їй. 
\v 23 Призначивши ж йому день, поприходили до него в оселю многі, і викладував він їм, сьвідкуючи про царство Боже, і впевняючи їх про Ісуса й з закону Мойсеєвого й з пророків, од ранку до вечера. 
\v 24 І деякі увірували в слова його, а инші не увірували. 
\v 25 І, будучи в незгодї між собою, розійшлись, як промовив Павел одно слово: що добре промовив сьвятий Дух через Ісаїю пророка до батьків ваших, 
\v 26 глаголючи: Йди до людей сих та скажи: Слухом будете слухати, та й не зрозумієте, і дивлячись будете дивитись, та й не побачите: 
\v 27 бо серце сього народу затвердїло, й ушима тяжко чують, і очі свої позаплющували, щоб не видїли очима, і ушима не чули, і серцем не розуміли, і не навернулись, щоб я сцїлив їх. 
\v 28 Відоме ж нехай вам буде, що послане поганам спасеннє Боже вони чути муть. 
\v 29 І, як промовив сї слова, пійшли Жиди, маючи велике змаганнє між собою. 
\v 30 Пробував же Павел цїлих два роки в найнятій хатї своїй, і приймав усїх, хто приходив до него, 
\v 31 проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усією сьміливостю, без заборони.